Класицистична течія в мистецтві зародилася в Росії в середині ХVІІІ століття і розвивалася зокрема в Петербурзі і Москві, а також поблизу обох столиць, і в першій половині ХІХ століття російський класицизм досягнув великої монументальності в містобудівельних, архітектурних і паркових рішеннях. Різновидність класицизму у Швеції отримала назву “стиль Густова”. Класицистична течія в Сполучених Штатах Північної Америки, яка отримала назву “колоніального стилю” (в період виникнення цього стилю Північна Америка була ще колонією Англії) досягла значного розвитку, набула рангу національного стилю, бо фактом є те, що в цьому стилі були збудовані перші будівлі Америки.

В другій половині ХVІІІ століття класицизм росповсюдився на території майже всієї Європи. Але не дивлячись на те, що витоки класицизму всюди були одні і ті ж, однаковими були і теоретичні посилання цього стилю, але все ж таки в різних країнах з'явилися різні його форми.

2.2 Польська класична архітектура на ранній стадії розвитку

В Польщі класицистичне мистецтво розвивалося протягом 1760-1830 років, і лише ця періодизація приймається частіше. Протягом такого довгого періоду в Польщі відбувалися значні політичні, соціальні, економічні і культурні зміни, де в мистецтві відбувалася неперервна еволюція. Перш за все, слід виділити період мистецтва, розвиток якого був пов'язаний з польським Просвітництвом в рамках незалежної держави, який продовжувався до третього розподілу Польщі в 1795 році. Наступний етап - це мистецтво періоду 1795-1807 років, коли в Польщі не існувала національна державна влада і не було державного меценатства мистецтвам. Деякі елементи культурної політики можна прослідкувати у часи Герцогства Варшавського 1807-1815 років. Нові форми класицистичного мистецтва в Польщі виникли в період Королівства Польського в 1815-1831 роках, коли державне меценатство прийняло значні розвитки. Важливі роки в історії польського класицизму - це період Просвітництва, а потім - Королівства Польського.

В періодизаціях розвитку мистецтва в епоху Просвітництва можна виділити два етапи: перший охоплює роки 1760-1780, і другий - від 1780 до 1795 року. Пропонувалась і інша періодизація, а це: 1760-1775, 1775-1789 і 1789-1795. Цей останній етап виділений у зв'язку з патріотично - революційною боротьбою за незалежність Польщі в період Чотирьохлітнього сейму і Костюшківського повстання. Пропонувалося також вважати кінцевою датою 1800 рік, мотивуючи це традиціями культурних і художніх течій епохи Просвітництва також і після втрати незалежності. Думається, що це не зовсім так. Беззаперечно, що втрата незалежності була подією дуже важливою. Пригальмувався успішний розвиток культури у багатьох основних її витоках, зокрема в області просторового планування і громадської архітектури. Зникло меценатство королівського двору, який до того став набувати рис державного покровителя. Головний центр політичного і культурного життя країни в епоху Просвітництва, Варшава, стало провінційним містом. Звичайно, ще зберігалися культурні традиції епохи Просвітництва, а в 1800 році не призупинилися, а продовжувалося значно глибше, тому, що в деяких областях досягали часів Королівства Польського, зокрема зв'язок цей закріплювався художниками, вихованими і діючими у XVIII столітті, і які не переставали діяти до двадцятих років XIX століття.

Останнім часом часто згадується термін “мистецтв епохи Просвітництва”.

Цей термін не має спільностей з терміном “класицизм часів Просвітництва”. Річ у тому, що мистецтво епохи Просвітництва охоплює всі художні явища, різні течії, і не тільки класицистичні. В культурному житті Просвітництва був і раціоналізм, і сентименталізм, і романтизм, а в мистецтві - якщо не враховувати відголосків вже застарілих барокко та рококо - паралельно з ними розвивалися різні течії класицизму, сентименталізму, романтизму, а в них можна зустріти також і подобу екзотичним і готичним віянням. Але головною течією, особливо в архітектурі, був класицизм з відтінками барокко і рококо, палладіанський, який брав зразки з античності, і авангардний. В цей час, в парковому мистецтві яке з 1770 по 1831 рік відігравало велику роль в художньому житті країни, головна течія класицизму була тісно пов'язана з пейзажною (ландшафтною) парковою архітектурою англійського зразку, який в основному носив характер сентименталізму і романтизму. Також і в архітектурі першого тридцятиліття XIX століття класицистичні течії переважали; з'явилися і форми монументалізму, особливо в архітектурі деяких видів громадських будівель. В ці роки течія псевдокласицизму частіше і все сильніше переплітається з течією псевдоготики.

Дана робота присвячена класицистичному мистецтву, але розглядаючи, наприклад, класицистичний по архітектурі палац, не можна відкинути пейзажний парк, який при цьому прикрашений різними класицистичними павільйонами.

В середині XVIII століття нові течії в мистецтві приходили в Польщу різними шляхами. Гадається, що раніш за все, вони прийшли з Франції, за посередництва магнатських покровителів мистецтв, які і в минулий період підтримували культурні зв'язки з Францією. Великі польські магнати такі як Чарторизькі і Браницькі; привозили з Парижу не тільки архітектурні проекти, але і за особистим бажанням дерев'яні панелі, меблі, тканини, вироби художніх промислів. Зв'язки з Францією носили постійний характер, а оскільки Париж в ті часи був головним середовищем культури і мистецтва Просвітництва, його культура проникала безпосередньо в Польщу. Освідчені покровителі мистецтва жваво цікавилися філософією і літературою Просвітництва, добре розбиралися в теоритичних судженнях, завдяки яким і виникали нові естетичні погляди. Але на розвиток мистецтва мала вплив не стільки теоретична естетика, скільки естетика практична, зокрема судження і коментарі, які зберігалися у виданнях, прикрашених гравюрами, присвячених пам'яткам старовини, архітектури, великим колекціям, великим творцям творів мистецтва і їх творам.

Є багато доказів, що нові класицистичні течії з'явилися в Польщі близько 1760 року, тобто ще до того, як Станіслав Август Понятовський вступив на трон. Один з таких доказів є проекти фрацузького архітектора Шарля П'єра Кусту, який був запрошений Ізабеллою Любомирською уроженицею Чарторизькою, і пробув в Польщі в 1760-1762 роках. Розроблений ним проект помістя в поселинні Іордановіце біля Гроздинська під Варшавою, носить дату 1761 року, може бути прикладом ранього французького класицизму, і його різновидності, яка отримала назву “стиль Гарбіеля”. Близькі контакти у володаря Іордановіце Анджея Мокроновського з Браницькими із Білостоку дозволяють думати, що ці останні також цікавились новими напрямками у мистецтві, що ще більш схоже на правду, оскільки гетьман був сам індивідуально і політично пов'язаний з Францією.

На початку шестидесятих років Шрегер надав класицистичних рис ще одній споруді, палацу Скерневіце, який за наказом кардінала Лубеньського був перебудований в 1761-1765 роках.

Згадані вище проекти Кусту і Шрегера свідчить про те, що початок класицизму в Польщі не можна пов'язувати зі вступом на трон Станіслава Августа Понатовського, як це роблять деякі дослідники, хоч немає сумнівів, що у справі розвитку класицистичного мистецтва в Польщі цей король відіграв велику роль. Все те, що в 1760-1780 роках проявляло нові смаки в мистецтві, що стало новим етапом художнього розвитку, все, що свідчило про інтерес до нових поглядів і виникло під меценатством короля, магнатів, шляхти, міського патріціату, церковної влади, все це, слід, віднести до художньої культури епохи Просвітництва в Польщі, і - навіть якщо має відголоски повторення античності, палладіанству чи класицистичним течіям епохи Ренесансу, чи часів XVII чи XVIII століть слід вважати ранньокласицистичним мистецтвом. Ці течії в мистецтві Просвітництва припадають на 1760-1780 роки.

Інтерес до стародавнього мистецтва і стародавньої культури, який став важливим фактором формування процесу розвитку класицистичної течії в Європейському мистецтві, починаючи з середини XVIII століття в Польщі проявився приблизно в 1760 році. Спочатку це була зацікавленість археологічними знахідками, яка з плином часу розширилася на область колекціонерства. Із-за кордону стали завозити в Польщу гравюрні вироби XVII і XVIII століть, які ілюстрували староримські знахідки, особливо отримані при розкопках Геркуланума і Пампеї.

Велика кількість рисунків Джованні Батісто Піранезі зберігалося в багатьох бібліотеках, зокрема в королівській було декілька десятків томів. Можливо Каналетто, рисуючи на замовлення Короля 14 видів античного і панського Риму, користувався збірником Види Риму Піранезі, оскільки більшість античних мотивів взято з цього видання. В бібліотеках польських покровителів мистецтв зустрічаються Афінські старожитності Реветта, а також Руїни Баальбека і Руїни Пальміри Вуда.

В середовищі Риму широкою популярністю користувався Францішек Смуглєвич, який протягом двадцятилітнього перебування у цьому місті створив багато акварелей і рисунків, які ілюстрували пам'ятники старовини. Крім того можна перерахувати десяток польських архітекторів, які на місті знайомилися зі спорудами античного Риму та їх декором. В кінці семидисятих років XVIII століття, вивчення стародавнього мистецтва розпочав Станіслав Костка Потоцький, перший польський археолог, який вів в Римі розкопки і поклав початок польської науки про мистецтво древніх. Результатом його діяльності в цій області, стало чотирьохтомне видання Про мистецтво древніх, чи Вінлельман польський, яке вийшло у світ в 1815 році.

Гравюри Смуглевича, присвячені декору “Золотого будинку” Нерона в Римі, опубліковані в 1776 році у відомому виданні під помилковою назвою Терми Тіта і чудові акварельні реконструації вілли Плінія Молодшого, виконані під керівництвом Станіслава Костки Потоцького, вплинули на розповсюдження в Польщі гротескно-арабескового декору інтер'єрів за античними зразками. В останню чверть XVIII століття декор цього типу прикрасив декілька десятків, а можливо і сотні інтер'єрів житлових будинків в Польщі. Варіантів декору було багато, іноді, зокрема, використовувались мотиви вичерпані з Лоджиї Рафаеля і із декорацій англійських керамічних виробів Веджвуда.

Інтер'єри палаців іноді прикрашалися античними вазами, так званими “етруськими” і їх імітаціями.

Використовувалися і стародавні статуї, вироби ювелірного мистецтва, а також їх копії і наслідування. Колекція стародавніх скульптур Ізабелли Любомирської розмістилася в прекрасному приміщенні замку в Ланцуті.

З об'єктів монументальної архітектури чудовим прикладом наслідування античності досить обґрунтовано вважають фасади кафедрального собору і ратуші у Вільні (Вільнюсі), оформлені й побудовані за проектом Валжинця (Лаврентія) Гуцевича

2.3 Зрілий період архітектури класицизму

Розподіли Польщі і втрата нею державної незалежності мали великий вплив на розвиток польського мистецтва і художньої культури. Вплинула і відсутність королівського покровительства, яке і раніше не втрачало рис меценатства і яке діяло в тій чи іншій мірі на окремі центри мистецтва у країні. На територіях захоплених Прусією, а особливо Австрією, швидко стало відчутно проникнення іноземної чиновницької стихії, а також запрошених владою цих країн іноземних художників. У світі такого положення можемо оцінити важливість прагнення до націоналізму у польському мистецтві, що було свідомо розпочинати і систематично відбувалося в епоху Просвітництва. Це прагнення виражалося в найбільш різних проявах і можливо найлегше всього це помітити в польській історичній і актуальній тематиці мистецтва. Особливе значення слід надати появі багаточисленної групи художників-поляків, а також інших, які стали поляками за глибокими переконаннями. Думається, що перечислення прізвищ багатьох польських архітекторів, живописців, графіків, скульпторів і декораторів корисно. Питання національності художників стає більш важливим ще тому, що починаючи з XIX століття їх громадське становище значно змінилося - вони утворили нову класову групу місьіікої інтелігенції, яка протягом XIX і XX століть відіграла настільки велику роль в історії Польщі. У боротьбі за збереження національного самовизнання, польський характер художників та їх мистецтво стали в період розподілів важливим фактором боротьби за збереження національної самостійності. Для польського національного життя важливо те, що під час політичних лихоліть, протягом більше ста років, постійно посилювався розвиток національного мистецтва.

Не дивлячись на те, що Польща була розподілена кордонами загарбницьких держав, Варшава залишалася духовною столицею Польщі. Культурне життя у Варшаві проявлялося сильніше, ніж у інших містах, вплив Варшави проникав у всі інші частини розподіленої країни. Варшава вже не була столицею держави, але залишалася і надалі столицею народу. Другий великий центр польської культури протягом перших тридцяти років XIX століття утворився у Вільнюсі.

Замислюючись над тим, що в XIX столітті було особливо важливим для розвитку польської культури, слід, мабуть, поставити на перше місце нерозривний зв'язок з культурними і художніми ідеями епохи Просвітництва, які зберігали і передавали нащадкам художники, меценати та широкі спектри суспільства. Якщо спробувати визначити, яке художнє явище можна зарахувати дуже важливим протягом перших тридцяти років XIX століття, то можливо на перше місце слід було б поставити монументальну неокласичну архітектуру і неокласичне містобудування. Нерозривність їх розвитку підтримували спочатку художники, і ті, хто в цей час тільки но почав творити. Художників виховували уже три школи: Університет Варшавський, Вільнюський і Краківський, а новою формою контактів художників із громадкістю стали загальнодоступні виставки. Таким чином, не дивлячись на наявність близького зв'язку з досягненнями епохи Просвітництва, які відбувалися у мистецтві і в художньому житті явища зазнали корінних змін. Необхідно додати, що у двадцяті роки XIX століття, поряд з неокласичною течією у мистецтві все більш важливе місце займала неоготика. Це остання течія пов'язана вже не з неокласицизмом, а з романтизмом у літературі.

Хід розвитку мистецтва в роки від 1795 до 1831 можна розділити на три періоди, пов'язані з політичними подіями, оскільки досить ясно, що в роки 1795-1806, коли Варшава залишилася під пруським ярмом, панували одні умови для розвитку мистецтва і зовсім інші у роки Варшавського Герцогства; накінець зовсім інші, найбільш сприятливі, в роки Королівства Польського.

Коли Польща втратила незалежність і Варшава перестала бути столицею, тобто в останні роки XVIII століття і на початку XIX століття, геть до 1815 року, будівництво у Варшаві та інших великих містах послабло. У той же час стало розвиватися містобудівництво на селі, де зводилися магнатські палаци, поміщицькі садиби, фольварочні і господарчі будівлі. Це будівництво в архітектурно-художньому відношенні продовжувало користуватися зразками, які утворилися в епоху Просвітництва, і перетворилися на новий етап розвитку сільської палацово-садибної архітектури. Більшість нових наслідуючих класицизм рішень архітектури сільських поміщицьких і магнатських палаців, можна знайти у проектах Станіслава Завадського, наприклад комплекс будівель помістя Добжица, споруджений в 1799 році. Нові рішення в архітектурі сільських палаців створив Християн Петр Айгнер, прикладом яких можуть бути пулавські Маринки 1791 року, а пізніше близько 1800 року - Іголомія, і в 1808-1812 роках перебудований Айгнером палац у Натолині. Великим досягненням Айгнера була перебудова замку в Лантуці і будівництво там на початку XIX століття паркових повільйонів. Величні сільські магнатські резиденції спорудив Якуб Кубицький: в 1802 році в Радзеєвіце, у тому ж році Бейсуе, в 1804 році в Павловіце, близько 1806 року в Млохуві, крім того, Кубицький перебудував також палац в Стердині. Тут перераховані лише найбільш видатні архітектури того часу і найбільш відомі їхні твори. Багаточисленні сільські резиденції, великі і малі, можна розділити на ті чи інші групи, але незалежно від такого ділення виникає загальний тип палацу чи садиби, тип досить конкретизований, який можна назвати польським. І таким зразком скромної сільської садиби є Сопліцово із Пана Тадеуша Адама Міцкевича.

Великий перелом в області мiстобудування і архітектури відбувся лише після утворення в 1815 році за рішенням Віденського конгресу, Королівства Польського. Влада цього Королівства у складі якої важливе місце зайняв князь Ксаверій Друцкі - Любецький, назначений в 1821 році головою Урядової комісії приходів і казни - який висунув економічну програму розвитку, яка здійснювалася із залізною консеквенціею. Ця програма принесла чудові результати. Країна, до того часу була по-суті тільки аграрною, повинна була стати аграрно - промисловою, що і викликала глибокі зміни також і в містобудівництві і архітектурі.Утворився новий тип державного покровительства, зокрема діяльність центральної влади, хоча більш за все відобразилася на розвиткові Варшави, але внесла також пожвавлення і в провінційні центри. Реформа державної адміністрації, впорядкованість економіки і казни, розвиток культурного життя - все це мало великий вплив на будівництво, в області якого прийшлося шукати нові форми.

Звичайно, продовжували існувати зв'язки з ідеалами епохи Просвітництва, але нові проблеми вимагали пошуків нових місто-будівництв і архітектурних рішень. Одним з характерних явищ нової епохи стало знесення середньовічних укріплень у Варшаві, Познані, Кракові, Петркуві - з ціллю отримання нових відкритих участків для будівництва будівель і проложення удосконалених транспортних магістралей. І тільки в Кракові, на місці середньовічних кріпосних стін вдалося частково зберегти атмосферу фортеці, шляхом створення “Плант”. Виникнення нових міст і поселень, пов'язаних з розвитком промисловості, вимагало нових містобудівельних рішень. Виникла невідкладна необхідність побудови ратуш будівель судових установ та інших адміністративних об'єктів. Тому досить справедливо роки 1815-1830 названі “чудовою сторінкою історії планування у Польщі”.

У перші роки існування Королівства Польського продовжували ще працювати архітектори епохи Просвітництва, зокрема, Кубицький і Айгнер. Кубицький завершив свою діяльність побудовою Бельведерського палацу, який є типічною класицистичною польською сільською садибою, яка виросла до палацового масштабу. Крім того, у 1815 і наступних роках, у зв'язку зі встановленням кордонів Варшави і в'їздів у місто Кубицький побудував будиночки біля міських застав. Коли виникло питання встановлення замкової території, Кубицький розробив монументальний проект перебудови Королівського замку у Варшаві. Один з елементів цього проекту - аркадна тераса біля підніжжя замкового пагорбу, був здійснений.

Також і Айгнер вніс не малий вклад в загальне планування міста. В 1818-1819 роках він перебудував Намістниковський палац, в 1816-1823 роках мав вплив на будівництво університетських будівель, в 1817-1821 роках спорудив монетний двір на Білянській вулиці, перебудував і розширив Марівілл, костел св.Анджея, зокрема необхідно додати, що разом з Марівіллом збудував у 1823-1824 роках “Ярмарковий дім”, архітектура якого мала великий вплив на пізнішу концепцію фасаду Великого театру.

Але в області неокласичної архітектури часів Королівства Польського щільне місце належить молодому архітектору Антоніо Корацци, запрошеному у 1818 році Сташицом у Варшаву з Флоренції для будівництва будівлі Гуртка друзів науки. Двадцятишистилітній Антоніо Кораци залишався у Варшаві протягом 27 років, а всі його архітектурні твори пов'язані з Варшавою і Польщею. Досить вказати тільки на Банкову і Театральну площі, на кінцевий участок вулиці Краковське Предмістя, де вона переходить в Нови-Свят, архітектурний вигляд яких був творінням Корацци, щоб визначити які важливі участки у просторовому плануванні були творами Корацци. Вирішуючи нові проблеми, пов'язані з будівництвом великих громадських будинків, Корацци створив масиви будинків, уміло членовані, і одночасно цілосні, прикрашав плоскості стін гармонічними колонадами і приміняв гарний але скромний декор. В архітектурі Корацци помітна прихильність до традицій і віянь нових часів. Неокласична архітектура Варшави, створена Корацци належить до ряду великих досягнень сучасної йому Європи. Покровительство зі сторони правлячих органів дозволяло Корацци створити багаточисленні урядові об'єкти. Достатньо вказати на споруджені у двадцяті роки XIX століття будівлі і урядової комісії внутрішніх справ, перебудованого з бувшого палацу Мостовських, урядової комісії приходів і казни - палац директорів (або палац міністра Любецького) і далі - будівля Банку Топольського. Всі ці три об'єкти утворили незвичайний неокласичний комплекс. Якщо до цього додати дім Верховної контрольної палати, який стоїть на розі Нови - Свята і Ієрусалимських алей, дім Урядової комісії варшавського воєводства на вулиці Новолипки, будівлю Урядової комісії в Радомі і шкільні заклади у Варшаві, Сідльці, Сувалках, Радзилині і Плоцьку, то можна прийти до висновку, що у творчості Корацци чудово відобразилися принципи напрямку державної політики, ціллю якої було поліпшення адміністрації, створення основ для розвитку фінансових можливостей індустріалізації країни, і прискорення здійснення великої проблеми розповсюдження просвітництва. У різних районах Варшави, Корацци побудував близько 20 приватних об'єктів, серед яких особливої уваги заслуговують дім архієпископа Холовчица на вулиці Нови - Свят і 2 будинки в Уяздоівських алеях. Таким чином, можна стверджувати, що Корацци вніс великий вклад в неокласичну архітектуру Варшави. Будівля Великого театру також є твором Корацци, а це ж один з найкращих театральних об'єктів світу.

Незабаром після Корацци, а це в 1822 році, прибув у Варшаву його ровесник, архітектор Генрік Марконі, якого запросив генерал Людовік Пац для будівництва неоготичного палацу в Довспуді, перебудови палацу на Медовій вулиці у Варшаві, придбаного Пацом, в Міхала Радзівілла. Цей палац був перебудований в 1824-1828 роках. І лише цей палац з його неокласичними в'їздними воротами, можна віднести до будівель варшавського неокласицизму, оскільки вся наступна творчість Марконі відноситься до іншого періоду і носить характер історизму.

Слід згадаеи тут і маловідомого архітектора Фрідріха Альберта Лесселя, який працював на початку розглядуваної епохи, автора проекту перебудови в 1812-1819 роках Бленкитного (Голубого) палацу у Варшаві. Коли згадувати про нього після Корацци і Марконі, які найбільше вплинули на формування варшавського неокласицизму, то лише тому, що він у польській архітектурі має іншу позицію, витоки якої знаходимо в функціональній пуристській французькій архітектурі початку XIX століття, яка найбільш виразно проявилася у творчості архітекторів з кола Жана Нікола Луї Дюранда. У Польщі цей напрямок користувався меншим успіхом. В завершення характеристики варшавського неокласицизму XIX століття, слід, можливо вказати на колонаду Саксонського палацу, встановлену під час перебудови здійсненої під керівництвом Ідзьківського в 1839-1842 роках. Відголоськи класицистичної архітектури 1760-1831 років - як це прийнято датувати - з'являлися ще, але відголоски ці залишалися на стороні від головних напрямів архітектури.

польська архітектура класицизм

Розділ 3 Стилістичні та типологічні особливості архітектури кінця XVIII - першої половини XIX століття

В історію польської культури другої половини XVIII століття , король Станіслав Август Понятовський ввійшов як видатний діяч. Станіслав Август, типовий представник епохи Просвітництва, високоосвічена людина, прихильник французької культури, але прихильник англійського державного устрою, вольтерянець, любитель Шекспіра, ініціатор політичних і суспільних реформ, покровитель наук, зібрав навколо свого трону цілий художній двір . Король запросив у Варшаву іноземних художників, користувався послугами тих , хто поселився в Польщі, але і тих, хто тимчасово затримувався в країні, свідомо діяв у напрямку створення польського мистецтва, допомагав у навчанні художників польської національності. Зібрав великі і цінні колекції, тобто був справжнім любителем мистецтв, не залишаючи думки, що ці колекції повинні слугувати на користь всьму суспільству.

Наскільки важливе значення мало виникнення у Варшаві художньго двору при королі в роки, коли незалежність Польщі опинилася під загрозою, можна зрозуміти, коли нагадати становище справ у минулий період. В часи правління обох королів Саксонської династії, центром і столицею королівської культури був Дрезден, а Варшава вважалася тоді другорядною королівською резиденцією. В Дрездені збиралися найбільш видатні художники, які працювали на замовлення короля і придворних магнатів, ці художники з'являлися у Варшаві час від часу немов на гастролі. В Польщі працювало більшість як видатних, так і другорядних дрезденських художників і зодчих, а Варшаву і всю Польщу наповнили саксонські ремесляники: штукатури, камінщики, маляри, столяри, бляхари і скляри. Якщо і приїжджали французькі чи італійські художники, як це було в ранній період з Захаріасом Ленгліном чи Луї Сільвестром молодшим, а пізніше - Франческо Плачіда і Марчелло Баччареллі, то в більшості випадків вони їхали у Варшаву через Дрезден на коротке перебування, чи в період, коли Саксонія знаходилася у війні. У Дрездені збиралися чудові твори мистецтва, які ввійшли потім у знамениту Дрезденську галерею.

Королівський двір у Варшаві, після вступу на трон Станіслава Августа, знову став центром польської культури, безперечно головним її центром. Королівське покровительство в культурі повинно було задовольнити особисті потреби короля і його придворних, але мало й більш важливе значення. Це покровительство було безмірно могучіше магнатського і торкалося містобудівництва, архітектури, скульптури, живопису, прикладного мистецтва і колекціонерства, центром якого стала велика картинна галерея короля . Покровительство Станіслава Августа мало риси державного мецената. Про це, зокрема, свідчить турбота про розвиток національного мистецтва, з чим було пов'язано досягнення до підготовки кадрів польських художників і підвищення їхньї майстерності . Вже в перші роки правління, король признав ряду польських художників, які знаходились за кордоном стипендії і заохочував їхні поїздки у центри європейської культури. Стипендію отримав Францішек Смуглєвич, який працював у Римі протягом 20 років. Король допоміг Шрегеру в поїздці в Італію і Францію в 1766-1767 роках. Стипендію у Франції отримав також Александр Кухарський і Ганна Раєцька, у свою чергу Камзетцер був відправлений на схід, в Турцію, тобто, на колишню територію Греції, а потім - в Італію і Францію.

Для отримання освіти у країні планувалося заснувати Академію витончених мистецтв.

Ще в 1766 році Марчелло Баччареллі розробив свій перший проект Академії, а після нього в наступні роки над проектом працювали Міхал Єжи Мнішех і Август Мошинський. Подібно до багатьох інших корисних проектів короля і цей не був здійснений. Роль центру художньої освіти в деякій мірі відігравало живописне ательє Баччареллі і скульптурні майстерні, які розміщувалися в королівському замку. Задум заснувати Академії витончених мистецтв не був єдиним в області культури. Наприклад в 1773-1775 роках була висунута ідея заснування у Варшаві Академії Наук, в 1775 році Мнішех опублікував свій проект Musaeum Polonicum, який повинен слугувати науковим цілям, зокрема концепція заснування різних наукових інститутів, як центральних, так і місцевих, набувала все більше і більше прихильників. У всіх цих задумах безумовно криється впевненість у тому, що наука і мистецтво можуть допомогти зберегти національне існування Польщі. Це сприяло в значній мірі також і прагненню розширити проблему збереження польської мови у якості одної з основних проблем польського Просвітництва, що знайшло відображення у словах: “Поки є мова, є і польський народ ”[12 ,с.19]

У 1916 році Владислав Татаркевич перший встановив особливий характер мистецтва, якому сприяв король Станіслав Август, примінивши в брошурі, присвяченій Лазенкам, означення “стиль Станіслава Августа”. Якщо подібні назви нічого не означають, як наприклад, “стиль Людовіка XVI” нічого не означають більшого як тільки період правління данного короля, який по-суті не мав ніякого впливу на характер художніх явищ і на розвиток мистецтва, то визначення “стиль Станіслава Августа” має інше значення. Цей термін визначає течію в мистецтві, яка виникла не тільки з матеріальною допомогою короля, але і з його особистою участю, причому досить безпосередньою.

Таким чином Станіславський стиль це не лише все, що виникло в Польщі за часи, правління короля, тобто за 1764-1795 роки, не тільки те, що виникло на його замовлення, або під впливом придворного мистецтва. Приналежність даного об'єкту чи твору до Станіславського стилю можна ще більше затвердити, якщо прийняти, що це визначення стосується мистецтва у колі короля, який мав свій індивідуальний, не взятий з яких-небуть інших витоків і який ніде більше не зустрічається, характер. У своїх наступних працях Татаркевич точно вказав яке мистецтво за його думкою - може бути пов'язано з ім'ям короля. Визначення “стиль Станіслава Августа” не може примінюватися до об'єктів побудованих до 1783 року, тобто до Білого домику, Мисливецького замку в Лазенках, а також до тих праць, які були проведені у Королівському замку в семидесяті роки. Як стверджує Татаркевич, Станіславський стиль в мистецтві почався лише в 1783 році “з оформлення Ассамблейної зали в Королівському замку і південного фасаду Лазенок”. Лише в ці роки - за думкою Татаркевича - виникло своєрідне мистецтво Станіслава Августа, його особистий стиль. Гадається, це не зовсім правильний погляд. Можна погодитися включати в рамки стилю Станіслава Августа тільки твори класичної течії. Китайський живопис Піллємєна в замку і ранні інтер'єри Шрегера в Уяздові, це, звичайно, ехо рококо в мистецтві в перші роки правління Станіслава. Але все, що проектували Фонтана і Луї вже в 1765 і наступних роках має нові класицистичні риси в мистецтві. А Станіслав Август проявляв інтерес до античного мистецтва ще до вступу на трон. Час, коли почався формуватися стиль, який справедливо можна назвати іменем Станіслава Августа, можна встановити дуже точно. Цей час співпадає з періодом, коли всуп Станіслава на трон вже не підлягав сумніву, і коли король прийняв перші кроки до перебудови Королівського замку, який повинен був стати його резиденцією. Станіславський стиль еволюціонував безперервно, тому важко його розділити на які - небудь періоди, оскільки розвиток мистецтва тоді проходив плавно. Якщо і наміритися виділити деякі фази розвитку, то можна назвати три. Перша фаза це були б роки 1764-1773, коли головним архітектором був Якуб Фонтана, а велику роль відігравав Віктор Луї. В ці роки Станіслав Август творив свій художній твір. Деякі, які приїхали у Варшаву художники, виїжджали з Польщі після короткого перебування, інші - як Баччареллі, Каналєтто і Лебрен - вибирали Польщу місцем постійного проживання. Проте, наскільки король відчуває всілякі відтінки французького класицизму, які проявилися у той час, можна судити про зацікавленість короля течією gout greque.

Друга фаза це приблизно десятиліття 1774-1783, коли в Замку працював Мерліні, коли були створені в Лазенках нові інтер'єри - Білий домик; третя фаза - останнє десятиліття правління Станіслава Августа, коли в Замку були оформлені Тронний і Рицарський зали, з'явилися великі історичні картини Баччареллі, а в Лазенках - здійснена перебудова 1784-1788 і наступних років. Тоді разом з Мерліні працював Камзетцер.

Стиль Станіслава Августа, це одна з різновидностей класицизму, яка виникла з багатьох витоків, але яка надихається французьким мистецтвом. Смаки короля були скоріше помірними, дуже вісімнадцятивіковими, які не підлягали авангардним течіям. Протягом 30 років зсуви в мистецтві Станіслава Августа не мали місця, розвивалося це мистецтво рівномірно і тому, не дивлячись на зміни, які відбувалися у ньому протягом цих років, існує можливість вважати це мистецтво явищем єдиним з мистецтва польського Просвітництва.

Примітити термін “Станіславський стиль” можна лише тоді, коли це визначення стосується взаємно доповнюючих один одного комплексів різних галузей мистецтва, оскільки король особисто всіма ними цікавився і володів здатністю відчувати їхній взаємозв'язок. Це особлива течія польського класицизму найбільш повно виражена в Королівському замку в Лазенках.

Перебудова замку, яка проводилася королями із саксонської династії, і яка торкнулася як архітектури, так і інтер'єрів, залишилася незавершеною. В жовтні 1763 року, відразу ж після смерті короля Августа III, здійснено дослід стану робіт, в результаті чого встановлено, що Замок “отличается недостатком палат представительного этажа, в части со стороны Вислы несколько более приличествующих, всего лишь на временную резиденцию достаточных, в других крыльях одни только переходы и обыкновенные комнаты, частично разрушенные; тоже и на втором этаже, а низ занимают одни лишь лавки кроме некоторых комнат отданных под канцелярии и их архивы (…) негодность остальных помещений свидетельствуется их жителями, самой низшей службы представителями”. [12, с.21].

Хоча, для королівського двору це не мало в той час якогось значення. Август II і Август III перебували не тільки у Варшаві, але і в Дрездені, зокрема у Варшаві в них була своя резиденція в Саксонському палаці. Виникла необхідність підготовки житлових приміщень для короля і відповідних представницьких палат. Тому конвокаціонний сейм прийняв постанову про встановлення Замку і розширення Замкової площі. Керівником робіт був назначений архітектор Якуб Фонтана, який повинен був швидко пристосувати і прикрасити найбільш необхідні палати, розробити проекти перебудови і оновлення Замку.

Ще в березні 1764 року стало зрозуміло, що на трон буде вибрано Станіслава Августа Понятовського. Майбутній король відправив у Париж варшавського купця Казімежа Чемпінського з наказом здійснити необхідні закупки і зробити замовлення. Турбота про художній рівень оснащуванності Замку і було першим проявом культурного миценатства Понятовського, художні смаки якого були тісно пов'язані з Францією. Ще в 1753 році, у Парижі, він зустрівся з видатними представниками французької культури і зблизився з мадам Жоффрен, в салоні якої збиралися знамениті вчені і художники. Початок імпорту французьких художніх виробів було покладено в 1764 році. Трохи пізніше Станіслав Август запросив до свого двору трьох видатних французьких художників. Весною 1765 року до короля прибув чудовий художник декоратор, вже згадуваний раніше Жан Піллємен, який “в китайському смаку” прикрасив палацові інтер'єри, літом того ж року на короткий час приїхав до короля видатний архітектор Віктор Луї, а в 1768 році був запрошений скульптор Андре Лебрен, який залишився в Польщі назавжди, до самої смерті. Починаючи з 1766 року найближчим соратником короля при перебудові Замку, а потім і Лазенок, був Марчелло Баччареллі, який познайомився з сім'єю Понятовських в 1756 році, коли приїджав у Варшаву з Дрездена.

Було вирішено підготовити королівські апартаменти на другому поверсі, в крилі, яке виходило вікнами на Віслу і для обстановки цих апартаментів Чемпінський в 1764 році закупив у Парижі і Ліоні матеріал для оббивки стін, годинники, вази для встановлення на камінах, підставки, письмові столи, секретери, підсвічники і т.д.. Але, на початку правління Станіслава Августа, в декорі замкових інтер'єрів зустрічаються ще мотиви рококо, але Чемпінський в листах до короля підкреслював і гадається, що відповідно до побажань короля, вказував, що при покупці намагається придбати, зокрема вироби в античному смаку, рішуче грецького направлення, і частково, придбав для короля позумент “a` la Grec”, що, мабуть, означало декор у вигляді меандру.

Від самого початку проекти перебудови Замку йшли за трьома напрямками. Перший з них - прагнення до створення комплексу сеймових залів, який включав би великі зали Сената і Депутатської палати . Другий - будівництво приміщень, які в співвідношенні з ідеалами епохи Просвітництва, задовольняли б потреби королівського культурного покровительства, тобто Театральної зали, Картинної галереї, Бібліотеки і приміщень Академії витончених мистецтв .

І підкінець третє - обговорювались спроби створення на місці переднього двору, широкої площі між Старе-Място Краковським Предмістям, а також спосіб планування території між Замком і берегом Вісли.

З 1764 по 1773 рр. загальне керівництво роботами очолював Фонтана. Але король намагався надати своїй резиденції величі сучасних йому направлень. З цією ціллю він і запросив Віктора Луї, хоч і не для того, щоб затримати його у Варшаві на постійно. Луї повинен був познайомитися зі спорудою Замку, розробити у Варшаві попередні ескізи, а потім, вже в Парижі скласти проект перебудови Замку і допомогти королю у справі закупок і замовлень у Франції. У Варшаві Луї знаходився в середині 1765 року , виконав тут серію акварельних ескізів, які обговорив з королем, а потім, вже в 1766 році, в Парижі, розробив ряд чудових акварельних проектів. Архітектурні концепції Луї доповнив проектами творів декоративного мистецтва для замкових інтер'єрів. Ці ескізи і проекти, або їх значна кількість зберігаються в кабінеті рисунків Бібліотеки Варшавського університету.

В наступні роки проекти Луї були використані при оформленні інтер'єрів житлових королівських апартаментів і представницьких палат . Багато елементів декору і предмети оформлення інтер'єрів були виготовлені у Парижі під спостереженням Луї, який і прислав їх у Польщу. Але його сміливі, архітектурні і містобудівельні задуми, які володіли великою художньою цінністю, не були здійснені. Протягом декількох років за проектом Луї були оформлені тільки житлові апартаменти короля і біля них декілька представницьких палат. Але все це дуже швидко, через десять років корінним чином було змінено.

В південних крилах замку зі сторони в'їзду до Вісли 5 грудня 1767 року сталася пожежа, що винудило прискорити будівельні роботи. У згорівшому крилі, біля Гродзьких врат, Фонтана ще в 1768 році спорудив головну сходинкову клітку, яка вела у Залу Мировської Гвардії, далі у королівські апартаменти. Ранній період стилю Станіслава Августа представлений тут класицистичною сходинковою кліткою і Залою Гвардії, прикрашеною іонічними пілястрами і декором з білого стукко. В 1768 - 1771 роках Фонтана перебудував бараковий Мармуровий кабінет, який до цієї перебудови проіснував у формах епохи Валуа, але був зовсім зруйнований. В часи Валуа в Мармуровому кабінеті знаходилася портретна галерея польських королів. Цей характер кабінету був збережений. В облицюванні стін із різнокольорового мармуру були вбудовані двадцять два овальних і прямокутних портрета монархів, попередників Станіслава Августа, написані Баччареллі. Портрет Станіслава Августа, у весь зріст, в коронаційному одязі, встановлено над мармуровим каміном у якості основного акценту всієї зали. Також і плафон з алегоричною фігурою Слави розписаний Баччареллі. Ідейне і художнє оформлення кабінету доповнювалося алегоричними фігурами і картушами. Скульптурні зображення виконав Лебрен. Недивлячись на велику кількість класицистичних мотивів, з яких стиль “грецького смаку” відображав тодішнє захоплення швидкоплинучої паризької моди, архітектурний і декоративний характер Мармурового кабінету зберіг багато з атмосфери барокових інтер'єрів. У даному випадку відголоски барокко можна пояснити традицією Мармурового кабінету, яка збереглася з часів правління короля Владислава IV.

З оформлення Мармурового кабінету розпочинається історичний напрямок в мистецтві, в тематичні програми замкових інтер'єрів який помітно вже в проектах Луї, а пізніше знайшов відображення в картинах Лизарської зали і в живописних і скульптурних портретах великих поляків.

Після смерті Фонтани керівництво роботами було доручено в 1773 році архітектору короля і Речі Посполитої Доменіко Мерліні. І він, і інші архітектори пропонували проекти розширення замку. Один з цікавих, хоча і не реальних проектів, запропунував варшавський архітектор Ефраїм Шрегер. Він передбачав знесення Краківських врат, забудову переднього двору і знесення декількох домів, які стояли на краківському предмісті. На новій замковій плаці біля колони Зігмунта III, припускалося встановити колону Яна III Собеського, між ними - тріумфальна арка, за якою в глибину погляд глядача був би направлений на пам'ятник Станіславу Августу верхом на коні. По сторонам площі знаходилися б дві монументальні колонади, проект яких навіяний знаменитою колонадою фасаду Лувра, роботи Перроля з XVII століття і всесвітньовідомою колонадою фасаду, спорудженої в XVIII столітті Габріелем на площі Згоди у Парижі, характерній для тієї різновидності раннього французького класицизму, яку називають стилем Габріеля.

Наповнені розмахом, цікаві проекти Фантани, Луї, Шрегера і Мерліні не були здійснені. Але створені ними листи, які зберігаються в Графічному кабінеті Бібліотеки Варшавського університету, залишаються свідченням творчих ідей в архітектурі епохи Просвітництва у Польщі.

В 1774-1777 роках Мерліні розробив проекти представницьких залів Замку і житлових приміщень короля. Він же керував здійсненням своїх проектів, які представляли собою другорядність станіславської перебудови замкових інтер'єрів. Це були: зала Каналєтто, Капелла, зала Аудієнцій, королівська Опочивальня, Гардероб і Кабінет короля. Архітектурний декор зали Каналєтто був скромний, оскільки він повинен був бути тільки фоном для картин. Тільки в цій залі знаходилися види Варшави і довкілля, і тут була картина “Вибрання на трон Станіслава Августа”; всі картини були розвішені одна біля одної, майже закриваючи всю поверхню стін. Поряд із залою Каналєтто, в Гродзькій башні, була збудована Королівська капелла, у вигляді невеликої нави і пресбітерію у формі ротонди з вісьмома коринфськими колонами із зеленуватого стукко, капітелями із позолоти, перекритою куполом з кесонами. Стіни і віконні ніші Капелли прикрашені червоним стукко. Інтер'єри цієї Капелли були одним з найбільш вдалих прикладів ранього станіславського стилю.

Зала Аудієнцій протягом десяти років була Тронною залою. Баччареллі в центрі перекриття в розписі на круглому плафоні представив “Розквіт мистецтв, науки, сільського господарства і торгівлі в умовах панування Миру”. На супрапортах, також розписаних Баччареллі, зображені алегорії Мужності, Мудрості, Релігії і Справедливості. Стіни нової королівської Опочивальні з альковом і нішою були облицьовані тисовим деревом і прикрашені лавровими гірляндами з позолоти. Розпис Баччареллі на супрапортах представляв біблейські сцени. Також і ця палата була цікавим твором польського класицизму семидесятих років ХVІІІ століття. В 1777-1781 роках у комплексі представницьких королівських апартаментів, обладнана тільки одна найбільша із всіх замкових приміщень Бальна зала, яка називається також Асамблейною, слугувала місцем зборів , концертів і балів. Зала, яка займала у центральному ризаліті з боку Вісли висоту двох поверхів, овальної форми, була збудована в 1741-1746 роках, але її інтер'єри не були в той час архітектурно розроблені і були позбавлені художнього оснащення. Оскільки король надавав великого значення справі представницького характеру всіх приміщень замку, він в 1777 році прикликав найбільш видатних варшавських архітекторів: Мерліні, Шредера, Цуга, Плерша і Завадського до змагання в розробці проекту оформлення зали. Всі вони запропонували оточити залу пристроєними колонами, встановленими по одній, чи парами. Пропозиції компоновки ділення зали і її декору були різними. І ці проекти не були здійснені. Тільки лише в 1779 році король дав наказ, щоб Мерліні з Камзетцером розробили новий проект, який ліг в основу створення архітектурного оформлення зали протягом двох наступних років . Парні колони прикрашені позолоченим стукко, встановлені навколо зали, яскраво виділялись на фоні білих, оформлених стукко стін. З великими аркадними вікнами фасаду гармоніювали аркадні ніші із дзеркалами на протилежній стіні. В осі зали була розміщена велика ніша головного входу, над якою знаходився мармуровий різний медальйон з бюстом короля між крилатими фігурами, які символізували Справедливість і Мир, також із білого мармуру. По боках, між колонами, стояла скульптура Станіслава Августа з білого мармуру у вигляді Аполло, який нагадував Аполлона Бельведерського і поряд біла мармурова статуя “ Мінерви з рисами обличчя Катерини ІІ. Всі скульптурні зображення належали різцю Андреа Лебрена і працівників його майстерні. Розтіс Баччареллі на плафоні представляв “Юпітера, який виводить із хаосу світ”.

У 1780-1784 роках Мерліні перебудував бібліотечне крило зали, а в 1781-1786 роках були устатковані ще дві представницькі зали - Рицарська і Нова тронна зала з Кабінетом для конференцій. Проект Рицарської зали розробили ще Фонтана і Луї, тобто задум утворення такої зали виник у короля у перші дні його правління. Мерліні розпочав проектування Рицарської зали в 1781 році, зокрема остаточний, затверджений проект розробив у 1784 році. Рицарська зала була готова у всіх подробицях гармонічної композиції архітектурних, скульптурних і живописних елементів у 1786 році. За задумом короля, ця зала повинна була збуджувати дух патріотизму, нагадувати про великі події і історії Польщі і про її видатних мужів. Зміст картин підказував сам король, який особисто, разом з Адамом Нарушевичем приймав участь в обговоренні ходу оформлення зали. Це оформлення було своєрідним апофеозом ідейної програми розвитку Речі Посполитої у категоріях просвітницького монархізму і національної свідомості. Стіни Рицарської зали були покриті шістьма великими полотнами роботи Баччареллі із зображенням історичних подій. У супрапортах у розкішному штукатурному декорі були розміщені також роботи Баччареллі, тобто 10 овальних портретів заслужених мужів. Галерея знаменитих вождів, рицарів, державних діячів і вчених була доповнена 22 бюстами і бронзовими головами, різця Лебрена і Мональді. В осі зали були встановлені великі скульптури із білого мармуру: “Слава” Лебрена і “Кронос” Мональді.