Продукти грибного походження, їх характеристика і застосування в медицині

Камені в нирках, гнійні рани і туберкульозну паличку лікують за допомогою речовин, що містять грузді. Рижики також мають необхідний матеріал для виготовлення антибіотика, що пригнічує збудника туберкульозу.

Витяжка з опеньків має антибактеріальні властивості проти стафілококів і затримує їхній ріст. Маслюки допомагають при головному болі та подагрі. Настоянка з цього гриба містить смолисті речовини, що мають лікувальні властивості.

Вирощування грибів, наприклад, глив, практикують не лише для вживання в їжу, але і для лікувальних цілей. Свіжий сік гливи - чудовий засіб при запальних захворюваннях шлунка і кишечнику. Якщо випивати перед їжею по 1 ст. ложці грибного соку 3 рази на день, можна позбутися гастриту. Крім того, деякі компоненти глив, дощовиків, церрери і окремих видів китайських і японських грибів здатні навіть боротися із раковими клітинами і продовжувати життя онкохворим.

Витяжка з печериці, що містить антибіотики, рятує від туберкульозу, тифу, паратифів та при лікуванні гнійних ран.

Навіть усім відомі отруйні гриби мухомори з успіхом застосовують медики. За допомогою мухоморів лікують суглоби, забиті місця, радикуліт. Для цього порошок сухих грибів змішують із розтопленим жиром у пропорції 1:1 і прикладають мазь на проблемні місця. Також за допомогою мухоморів лікують туберкульоз, екзему, захворювання нервової системи, множинний склероз, пухлини тощо.

Перший антибактеріальний препарат -- пеніцилін -- був виділений британським бактеріологом Олександром Флемінгом із культури цвілевих грибів Penicillium notatum у 1928 р., але знадобилося близько 10 років, щоб наукова спільнота побачила потенціал у цьому відкритті. Промислове виробництво пеніциліну було налагоджено в США в 1943 р. завдяки роботі відомої Оксфордської групи, яку очолювали британський біохімік Едвард Чейн та австралійський патолог Говард Флорі. Відкриття пеніциліну стало початком нової ери в медицині та поштовхом до створення нових потужніших антибактеріальних лікарських засобів.

Структура пеніцилінів, в-лактамне кільце виділено червонимПісля Другої світової війни антибіотик став доступний широким масам, а в 1949 р. британський біохімік Дороті Ходжкін за допомогою методу рентгеноструктурного аналізу визначила будову молекули пеніциліну. Виявилося, що в її основі лежить 6-амінопеніциланова кислота, яка містить тіазолідиновий та в-лактамний цикли.

в-Лактамний цикл в структурі притаманний не тільки пеніцилінам, а й антибіотикам інших груп: цефалоспоринам, карбапенемам, монобактамам. До групи пеніцилінів відносяться природні сполучення, продуковані різними видами грибів Penicillium, та деякі напівсинтетичні антибіотики.

Як пеніциліни знищують бактерії

Пеніциліни чинять бактерицидну дію, блокуючи синтез пептидоглікану -- основного компонента клітинної стінки бактерій. Пептидоглікан (або муреїн) -- гетерополімер N-ацетилглюкозаміну та N-ацетилмурамової кислоти, які зшиті короткими пептидними ланцюжками. Велика кількість зшивок між полімерами зумовлює міцність клітинної стінки. Пептидоглікан забезпечує збереження цілості та форми бактеріальної клітини, захищає її від осмотичного лізису.

Приєднання пептидних ланцюжків до N-ацетилмурамової кислоти здійснює спеціалізований фермент транспептидаза. Пеніцилін просторово подібний до субстрату цього ферменту -- D-аланіл-D-аланіну, тому утворює ковалентний ацильний зв'язок із активним центром транспептидази і таким чином необоротно інгібує її. Порушення формування пептидоглікану спричиняє поступове руйнування клітинної стінки та загибель бактерії внаслідок осмотичного лізису. Вказана транспептидаза цілком очікувано отримала назву «пеніцилін-зв'язувальний білок» (ПЗБ).

Еукаріотичні клітини (клітини, які мають ядро) не мають ані ПЗБ, ані пептидоглікану, отже, є нечутливими до пеніцилінів.

1.4 Класифікація пеніцилінів

З природних пеніцилінів у клінічній практиці застосовують бензилпеніцилін та феноксиметилпеніцилін. Інші препарати групи -- полусинтетичні сполуки, які отримують шляхом хімічної модифікації природних антибіотиків або проміжних сполук їхнього біосинтезу.

Природні пеніциліни (перше покоління) активні проти більшості грампозитивних бактерій, особливо коків (стафілококи, пневмококи та інші стрептококи), паличок (лістерії, клостридії, збудники дифтерії, сибірки тощо), деяких грамнегативних бактерій (гонококів, менінгококів та спірохет), актиноміцетів. Низька активність проти грамнегативних бактерій зумовлена наявністю в останніх зовнішньої мембрани, яка перешкоджає проникненню пеніцилінів всередину клітини, а також набуттям гена ферменту, який руйнує пеніциліни -- бета-лактамази.

Невдовзі після початку застосування у клінічній практиці природних пеніцилінів стійки штами, що продукували бета-лактамазу, почали з'являтися й серед грампозитивних бактерій. Це спонукало до розробки полусинтетичних пеніцилінів, стійких до дії бета-лактамаз, -- оксациліну, метициліну, диклоксациліну (друге покоління). Їх називали протистафілококовими пеніцилінами завдяки здатності протистояти бета-лактамазам Staphylococcus aureus.

Відносно вузький спектр активності пеніцилінів другого покоління, а також необхідність лікування інфекцій, спричинених грамнегативними збудниками, вимагали пошуку нових протимікробних засобів. Отже, у 60-70-х роках минулого століття в клінічну практику були впроваджені пеніциліни широкого спектра дії -- амінопеніциліни (третє покоління). Найпопулярніші представники цього покоління -- амоксицилін та ампіцилін -- були ефективні проти ширшого кола грамнегативних бактерій, зокрема Haemophilus influenzae, Escherichia coli, Salmonella spp. та Shigella spp.

Пеніциліни четвертого покоління, а саме карбоксипеніциліни (карбеніцилін, тикарцилін) та уреїдопеніциліни (азлоцилін, піперацилін, мезлоцилін), активні переважно проти Pseudomonas aeruginosa, тому їх називають псевдомонадними пеніцилінами.

Окрему групу складають препарати пеніцилінів, що містять інгібітори бета-лактамаз: амоксицилін/клавуланова кислота, ампіцилін/сульбактам, піперацилін/тазобактам, тикарцилін/клавуланова кислота.

Стійкість бактерій до пеніцилінів

Вже у 1942 р. були виявлені штами S. aureus, нечутливі до пеніциліну. Вони швидко поширювалися лікарнями. Наприкінці 60-х років більше 80% штамів S. aureus, виділених у хворих, були стійкими до пеніциліну. Поява метициліну, здавалося, мала вирішити проблему, але стійкі до метициліну стафілококи зафіксували вже через кілька років. Механізм їхньої стійкості розкрили у 80-ті роки: виявилося, вони мають мутантний ПЗБ з низькою спорідненістю до пеніцилінів. Ген зміненого ПЗБ (mecA) розташований на мобільному генетичному елементі, тому швидко поширюється. Вже у 90-х роках у США третина госпітальних штамів S. aureus була резистентною до метициліну (такі штами називають MRSA), та до сьогодні поширеність MRSA зростає.

У 1976 р. стали надходити повідомлення про стійкі до пеніциліну штами гонококів. Їхня кількість зростала з шаленою швидкістю через поширеність гонореї та масове самолікування її пеніциліном. За короткий час сформувалися декілька механізмів стійкості гонококів до пеніциліну: окрім продукції бета-лактамази, в бактеріях з'явилися мутантні ПЗБ, а також ефлюксні насоси, які виводили пеніцилін із бактеріальної клітини.

Ще одна група бактерій з високим рівнем стійкості до пеніцилінів -- ентеробактерії. Так, у 2001 р. близько двох третин інфекцій E. coli у людини вже були резистентними до ампіциліну. Натепер стійкість ентеробактерій до амінопеніцилінів продовжує поширюватися.

Висновок

Підходячи до висновку про гриби виділю головне, а саме :

Гриби -- одна з найбільших та найрізноманітніших груп живих організмів, існуючих на Землі. Вони з'явилися понад мільярд років тому й поступово стали невід'ємною частиною всіх водних та наземних екосистем. Згідно з сучасними прогнозами, на Землі існує понад 1 500 000 видів грибів, проте лише 5 % з них описані вченими. Роль грибів у природі і в господарстві людини важко переоцінити. Гриби присутні у всіх екологічних нішах - у воді і на суші, в грунті і на всіляких інших субстратах. Будучи редуцентами , вони грають важливу роль в екології всієї біосфери , розкладаючи всілякі органічні матеріали і сприяючи утворенню родючих грунтів. Саме завдяки створенню такої науки як ,мікологія люди змогли зрозуміти що собою являють гриби. МІКОЛОмГІЯ - галузь біології; наука про гриби як поліфілетичну групу гетеротрофних еукаріотичних організмів, для яких характерні абсорбтивний спосіб живлення, переважно міцеліальна (зокрема й несправжньотканинна) будова, необмежений ріст і розмноження спорами. Багато видів грибів активно використовуються людиною в харчових, господарських і медичних цілях. Страви з їстівних грибів традиційно входять в національні кухні багатьох народів світу. У багатьох країнах розвинене промислове вирощування їстівних грибів, виробництво матеріалів для грибоводов-любителів. Мікроскопічні гриби використовуються в харчовій промисловості для приготування напоїв способом бродіння , ферментації різних харчових продуктів. Гриби - один з найважливіших об'єктів біотехнології , застосовуваних для виробництва антибіотиків і інших лікарських засобів , деяких хімічних речовин, що використовуються в харчовій промисловості і в технічних цілях. До найвідомішого та найважливішого продукту грибного походженя належать дріжджі. Вони відносяться до групи одноклітинних грибів, які втратили міцеліальну будову, бо середовищами їх проживання стали субстрати рідкої або напіврідкої консистенції, що містять у великій кількості органічні речовини. До групи дріжджових грибів входять 1500 видів, які належать до класів базидіоміцетів і аскоміцетів.

Гриби мають важливе значення в медицині. Ще в далекій давнині їх почали застосовувати в народній медицині нарівні з травами, плодами і ягодами. Люди, яких в народі називали знахарями, накопичували свої знання в області лікування, передавали їх у спадщину, тримаючи в секреті від сторонніх. Коли на Русі з'явилася писемність, велику роль зіграли випускаються в XVI і особливо у XVII ст. рукописні «Травники». У них містилися цікаві відомості про різні засоби і способи лікування, заснованих на досвіді народної медицини. Грибами, судячи з літописами, намагався лікувати людей ще Володимир Мономах, а потім від пухлини на губі лікували його самого. У «лікарських порадниках» кінця XVII в. рекомендували боровики для лікування обморожень. Екстракт готували особливим способом під час росту боровиків і зберігали в герметично закритому посуді. У люті зими цим грибним екстрактом змащували обморожену ділянку тіла, що сприяло успішному загоєнню тканин.

Список використаних джерел

1. Біологія: Навч. посіб. / За ред. та пер. з рос. В. О. Мотузного. -- 3-е вид., випр. і допов. -- К.: Вища шк., 2002. -- 622 с.: іл.

2. Єлін Ю.Я., Зерова М.Я., Лушпа В.І., Шаброва С.І. Дари лісів. - К.: «Урожай», 1999

3. Зерова М. Я., Єлін Ю.Я., Коз'яков С. М. Гриби: їстівні, умовно їстівні, неїстівні, отруйні.- К.: Урожай, 1989

4. Словник-довідник юного біолога. - М., 1990

5. Більшість інформації було взято з інтернету.

Размещено на Allbest.ru