Антропоноосферизація В. Вернадського як збільшення свідомісно-духовних чинників розвитку або просвітлення хаосу

А.Луначарський, М.Горький, Г.Уелс та ін.). А просвітницька абсолютизація свідомісно-духовних чинників розвитку набуває містично-анархічних присмаків (від даосизму, дзен і всілякого іншого буддизму, християнсько-гностичних громад - комун, Телемської обителі, містичного анархізму Г.Ландауера, В.Іванова і Г.Чулкова до сучасних хіпі і так званого вільногоІнтернету, або так званого Правого сектору на Євромайдані). Це силодія історично-просвітлююча (М.Кондорсе, Г.Уелс, В.Вернадський, А.Тойнбі та ін.) у одвічній боротьбі стихії, що рве усі форми (Г.Зіммель, О.Блок, В.Іванов, Ф.Гундольф, Т.Лессінг та ін.) і культури (Д. Мережковський, Є.Маланюк, Т.Еоіот, П.Валері та ін.) як «вивищення у дусі від Діоніса до Аполлона» (Ф.Рінтелен).

Духовне перетворення - це, нібито, переважно (Гегель) опредметнення і розпредметнення ідей (за визначенням ФЕС, набуття через дію ідеєю форми предмета, правда, заперечуваного, наприклад, феноменологією) у мові, у речі, у соціально-культурних проектах (де історія постає як ланцюг або прекрасне намисто здійснення соціально-культурних проектів), в результаті чого постає духовно перетворений світ. Духовне перетворення - це світ опредметнених (аж до втілення) ідей. За вдалим висловом Л.Клагеса, людина є направленим до образів оком Всесвіту. На нашу думку, висновок И.Шкловського 1971 р. про унікальність людського розуму і здійснюваний (так звані космічні послання 1972, 1974, 1975 рр. тощо) пошук розуму у Всесвіті (С.Лем, 1964 р., А.Азімов, 1972 р., М.Руденко, 1976 р. та ін.) приводять до думки, що антропоноосферизація - це і є Світовий Розум (О.Бердник, 1976 р.). Але зростання свідомісно-духовних чинників розвитку - це не певний досягнутий стан (як наприклад, точка у Тейяра), а процес (як, наприклад, Царство Боже у Бердяева). Щодо «винаходжуваного майбутнього» Б.Жувенеля дез Юрсена («Аркадія», 1968 р.) і визначення А.Туреном сучасного суспільства як проектованого («Постіндустріальне суспільство», 1969 р., «Виробництво суспільства», 1973 р. та ін.) то, на нашу думку, всякий суспільний розвиток завжди, не зважаючи на його примусовий (найпоширеніша тепер модернізація), а подекуди і репресивний («Діалектика Просвітництва» Т.Адорно 1947 р.) характер, є менш або більш проектованим, що коріниться у тому, що людина постає як істота діяльнісно-свідомісна, а її діяльність завжди опосередкована свідомістю. Важливими етапами розвитку суто свідомісних чинників є 1) саме їх виникнення у первісному суспільстві і вибухове розширення у неоліті та 2) цивілізаційний розвиток, звершений визначеним К.Ясперсом 1948 р. та інш., так званим «віськовим часом», коли виникає вже особистісно-понятійне мислення, що, як і залізний вік, тривають дотепер. Загалом, антропоноосферизаційні уявлення про історію як просвітлення отримують найбільший розвиток у концепціях прогресування - у добу просвітництва (М.Кондорсе та ін.), антопоноосферизації (В.Вернадський, П.Тейяр де Шарден та ін.) і ефірізапції (А.Тойнбі) - у науці ХІХ-ХХ ст. і, від поч. XXI ст., - у, визрілій у так званому синергетичному напрямку (від хаосу до порядку), соціально-культурній парадигмі як збільшенні свідомісно-духовних чинників розвитку [10, 57], тобто історично-духовному виведенні [12, 196].

Історично-духовний розвій суспільства [9; 6; 3; 4] як антропоноосферизаційне збільшення його свідомісно-духовних чинників проходить етапи (ступені): первісного общинно-родового суспільства; аграрного общинно-станового суспільства у трьох генераціях (А.Тойнбі): перших (Давньоєгипетської, Шумеро-Вавілонської, Індської, Егейської, Хетто-малоазійської, Ранньокитайської і Давньоамериканської) общинно-невільницьких, давніх (Давньосхідної, Античної, Давньоіндійської, Давньокитайської) общинно-рабовласницьких і середньовічних (Далекосхідної, Індійської, Австразійської, Центральноазіатської, Ірано-ісламської,Східнохристиянської, Західнохристиянської) общинно-феодальних локальних цивілізацій як певних способів розвитку; індустріального суспільства (фаустівська мегацивілізація, за О. Шпенглером), яке проходить етапи: передіндустрілізаційний XVII - c. XVIII ст., індустрілізаційний сер. XVIII- XIX ст., індустріального суспільства пер. пол. XX ст. і, розпочатого НТР, постіндустріального - друг. пол. XX ст., та інформаційного - від XXI ст., суспільства (Д.Белл, 1973; О.Тофлер, 1980; Е.Масуда, 1983; З.Бжезинський, 1986 та ін.) [12, 192-198]. Історично-духовний розвиток суспільства та його етапи і циклічні крутіжі локальних цивілізацій співвідносяться як океан і хвилі. До поч. XX ст. новочасна індустріальна Євроамериканська мегацивілізація поступово поглинула усі давні локальні цивілізації (Г.Уеллс, А.Тойнбі, У.Мак- Ніл та інш.), перетворюючи їх здебільшу на свої колонії або напівколонії [9, 898-899; 6, Т2, 280; 3, 1065]. Вони втрачають окреміший самостійний розвиток і стають частинами (очевидно, регіонами) утворюваної єдиної глобально-ойкуменічної цивілізації і процесів глобалізації [12, 200]. Хочадеякі дослідники (С.Хантінгтон, Ю.Павленко, Т.Орлова та ін.) вважають, що окремішні локальні цивілізації (Російська, Американська, Європейська, Тропікоафриканська та інш.) існують дотепер у глобалізованому світі [4]. На нашу думку, у сучасному глобалізованому світі вони стають частинами його загального розвитку і є його регіонами або субцивілізаціями тощо [12, 199-200]. Із розгортанням НТР, сутність якої у перетворенні науки на безпосередню продуктивну силу, відбувається інтелектуалізація усіх сторін суспільного життя і свідомісно-духовні чинники розвитку суспільства набувають вирішального значення [10, 54]. Створення соціально-культурних проектів для їх здійснення і, тим самим, ідейно-духовного перетворення світу, постає головним завданням так званих інтелектуалів (О.Гоулднер, 1979 р.). Антропоноосферизація як збільшення свідомісно-духовних чинників розвику суспільства відбувається через глобалізацію як поступове утворення світової глобально-ойкуменічної мегацивілізації як соборної єдності національних культур [12, 200].

Висновком може бути те, що, на нашу думку, антропоноосферизація - це збільшення свідомісно-духовних чинників розвитку як виведення світла духовного із темного потоку історії, тобто саме як історіологічно-духовний послідовно-поступально-прогресивний розвій, а в ньому - збільшення дієусвідомлень в усіх сферах життєдіяльності, здійснення так званих соціально-культурних проектів та інш., аж до ідейно-духовного перетворення світу.

духовний історичний антропоноосферизація вернадський

Література

1. Бергсон А. Творча еволюція/ А.Бергсон; пер. с франц. Р.Осадчука.- К.:Вид. Жупанського. 2010.- 318 с.

2. Вернадский В. Философские мысли натуралиста / В.Вернадский. - Киров: Константа, 2013. - 412 с.

3. Мак-Ніл В. Піднесення Заходу. Історія людського суспільства / В.Мак- Ніл; пер. під ред. А.Галушки. - К.: Ніка-центр, 2002. - 1111 с.

4. Павленко Ю. Історія світової цивівлізації / Ю.Павленко. - К.: Либідь, 2000. - 257 с.

5. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс-Традиция, 2003. - 565 с.

6. Тойнбі А. Дослідження історії. - Т.1-2 / А.Тойнбі; пер. з англ.

7. В.Шовкун. - К.: Основа, 1995. -614 с.Тейяр де Шарден П. Феномен человека / П.Тейяр де Шарден; пер. с франц. Н.А.Садовского. - М.: Прогресе, 1987. - 240 с.

8. Уайтхед А.Н. Процес и реальность / А.Уайтхед // Избранные работы по философии; пер. с англ. И.Т.Касавина. - М.: Прогресс, 1990. - 718 с.

9. Уэллс Г. Всеобщая история мировой цивилизации / Г.Уэллс; пер. с англ. С.Ревуцкой; М.: Эскимо, 2008. - 928 с.

10. Халецька О. Соціально-культурна парадигма у філософській думці / О.Халецька // Духовність, культура, нація. Збірник наукових статей. Випуск 4. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім.І.Франка, 2009. - С. 54-60.

11. Халецький О., Халецька О. Незнаний Бог апостола Павла в світлі зростання його історично-духовних чинників/ О.Халецький, О.Халецька // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга П. - Львів.: Логос. 2012. -С. 35-47.

12. Халецький О.В., Халецька О.О. Світ як дієрозвій (uPpiQ або універсально-історичний еволюціонізм / О.Халецький, О.Халецька // Наукові записки. Серія «Історичне релігіознавство». Випуск 8. - Острог: Видавництво національного університету «Острозька Академія». 2013. - С. 183-202.

13. Халецький О. Релігійно-філософська «метафізика світла» у мандрах крізь віки / О.Халецький // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. Книга II. - Львів: Логос, 2013. - С. 295-306. Рецензент - к.ф.н., доцент Костенко В.Г.

Размещено на Allbest.ru