Біологічна характеристика плазунів

Osteolaemus

· Тупорилий крокодил (O. tetraspis)

Справжні крокодили -- великі водні плазуни, що мешкають у тропічних районах Африки, Азії, Америки і Австралії. Крокодили здебільшого селяться в прісноводому середовищі -- у річках, озерах, болотах і іноді в слабо-солоній воді. Деякі види, виключно гребенястий або солоноводний крокодил Австралії, Південно-східної Азії і Тихоокеанських островів, часто живуть у напівсолоній воді біля морського берегу та інколи випливають до моря. Справжні крокодили здебільшого харчуються хребетними тваринами: рибами, плазунами і ссавцями, іноді безхребетними: молюсками і ракоподібними, залежно від виду. Це дуже стара за походженням група, зовнішність цих тварин мало змінилася з часів динозаврів.

Гребінчастий або морський крокодил (Crocodylus porosus) -- тварина підродини справжніх крокодилів.

Зовнішній вигляд

Гребінчастий крокодил -- найбільший серед крокодилів. Самці можуть досягати довжини 6--7 м (хоча звичайно не більші 5 м); самиці -- 2,5--3 м. Дорослі самці важать до 1000 кг; зазвичай 400--500 кг. Назву «гребінчастий» цей крокодил отримав за пару гребенів, що йдуть від очей майже до передньої третини морди. Голова в нього велика, з важкими щелепами; у дорослих самців поверхня верхньої щелепи із віком стає горбистою і зморшкуватою. Луска овальна та порівняно дрібна. Молоді крокодили світло-жовті, з чорними смугами і плямами по усьому тілу. У дорослих особин забарвлення темніше, з ясно-коричневими чи сірими ділянками. Черево без смуг, жовте чи біле.

Поширення

Найпоширеніший із сучасних крокодилів. Найчастіше він зустрічається на узбережжі північної Австралії, на островах Папуа-Нової Гвінеї і Індонезії. Ареал його проживання розтягнутий від Шрі-Ланки та східної Індії вздовж узбережжям Південно-Східної Азії до центральних областей В'єтнаму. Відомі популяції на Філіпінах, Палау, Вануату і Соломонових островах. Зустрічався гребенястый крокодил і на Сейшельских островах (нині винищений). Окремі індивідууми виявляли у великому віддаленні від звичайних місць проживання -- наприклад, в Японії. Здатність здійснювати далекі плаванням у відкритому морі, мабуть, пояснює поширення цього виду.

Нільський крокодил (Crocodylus niloticus)

Нільський крокодил (Crocodylus niloticus) -- крупний плазун підродини справжніх крокодилів. Найбільший із 3 видів крокодилів, що мешкають в Африці, і часто розглядається як другий або третій за розміром у світі після гребенястого крокодила та, інколи, гавіала. Завдяки району проживання, розмірам і силі, відомий з давніх часів як крокодил-людожер, був предметом страху і поклоніння. До теперішнього часу залишається найвідомішим видом крокодилів. У цілому чисельність виду відносно висока і стабільна, хоча популяції в окремих країнах знаходяться під загрозою зникнення.

Зовнішній вигляд

Як і всі крокодили, нільський крокодил має короткі ноги, розташовані з боків тулубу, лускову шкіру, покриту рядами кістяних пластин, довгий сильний хвіст і могутні щелепи. Очі крокодила плоскі, щоб бачити як під водою, так і в повітрі, забезпечені третьою повікою для додаткового захисту і мають слізні залози, які дозволяють промивати їх сльозами. Ніздрі, вуха і очі розташовані у верхній частині голови, завдяки чому крокодил може майже повністю занурюватися у воду, залишаючи їх на поверхні.

Забарвлення нільського крокодила також дозволяє йому залишатися непоміченим. Молоді особини зазвичай сірі або світло-коричневі з темними смугами на спині і хвості. З віком забарвлення темніє і смуги стають малопомітними. Живіт має жовтий відтінок, така шкіра вважається найякіснішою. Зазвичай крокодил повзає на животі, але може також ходити, підвівши тулуб. Дрібні особини здатні пробігати невелику відстань галопом, розвиваючи швидкість 12-14 км/ч. Плаває нільський крокодил також швидко, здійснюючи синусоїдальні рухи хвостом, і може підтримувати швидкість набагато довше, ніж на поверхні.

Фізіологія

Серце чотирикамерне, як у птахів, що дозволяє ефективніше насичувати кров киснем. Зазвичай нільський крокодил пірнає на 2-3 хвилини, але при необхідності може залишатися під водою до 30 хвилин, а при зниженій активності -- до двох годин. Будучи холоднокровною твариною, він має відносно повільний метаболізм і може довгий час обходитися без їжі, але в той же час здатний з'їсти до половини власної ваги за раз.

Нільський крокодил має досить добрий слух і багатий діапазон голосу. Його шкіра забезпечена спеціальними рецепторами, що реагують на зміну тиску води. Щелепи володіють значною силою, що дозволяє утримувати ними великих тварин, але не здатні до горизонтального руху, що не дозволяє пережовувати їжу. Зазвичай крокодил має 64-68 конічних зубів -- 36-38 на верхній щелепі і 28-30 на нижній. Крокодили, що тільки що вилупилися, мають спеціальне ущільнення шкіри в передній частині морди, що нагадує зуб, яке допомагає їм вибратися з яйця.

Розміри

Нільський крокодил має великі розміри, звичайний близько 5 м, зрідка до 6 м. Вага зазвичай складає близько 500 кг[1], зустрічаються окремі екземпляри вагою понад 900 кг[2]. Найбільший відомий екземпляр був убитий в Танзанії в 1905: довжина 6,45 м, вага 1090 кг[3]. Існують повідомлення про 7-метрових крокодилів, але вони не підкріплені достовірними свідоцтвами. Наявність окремих великих особин виду здається обумовлена сприятливішим для них середовищем і кращим харчуванням. Подібно до інших видів крокодилів, проявляє статевий диморфізм -- самиці в середньому на 30 % менше самців. В цілому відмінності менші, ніж у багатьох інших видів.

Крокодили, що живуть в місцях із холоднішим кліматом, наприклад на півдні Африки, мають менші розміри -- близько 4 м. Карликовий нільський крокодил, що живе в Малі і в пустелі Сахара, зростає тільки до 2--3 м. Ймовірно, такі відмінності в розмірах є наслідком гірших умов проживання, а не генетичних відмінностей.

Розмноження

У нормальних умовах нільський крокодил досягає статевої зрілості до десятирічного віку, досягаючи довжини 3 м для самців, 2--2,5 м для самиць. Під час шлюбного періоду самці привертають самиць, ляскаючи мордою по воді, ревучи, фиркаючи і видаючи інші шуми. Великі самці зазвичай привабливіші для самиць. Під час шлюбних ігор пари «співають» своєрідні трелі і труться нижніми сторонами морди.

Самиці відкладають яйця приблизно через 2 місяці після спаровування, в листопаді або грудні. На півночі Африки в цей час наступає посушливий сезон, на півдні -- дощовий. Улюблені місця для будівництва гнізд -- піщані пляжі, пересохлі русла і береги річок. Самиця риє яму до 50 см завглибшки приблизно в двох метрах від берега і відкладає від 20 до 85 яєць (в середньому 50). Декілька самиць можуть будувати гнізда близько один до одного.

Відклавши яйця, майбутня мати закриває гніздо піском і охороняє протягом 3 місяців періоду інкубації. Батько зазвичай теж знаходиться поряд, і обидва батьки атакують будь-якого, хто намагається наблизитися до гнізда. Попри таку турботу, багато гнізд розоряються людьми, варанами та іншими тваринами, якщо мати відлучається, щоб сховатися від спеки або зануритися у воду.

Дитинчата, що вилупилися, видають щебечучі звуки, і по цьому сигналу матір розриває гніздо. Батьки іноді беруть яйця в рот і стискають між язиком і піднебінням, щоб допомогти потомству звільнитися. Потім самка відводить крокодилів до води або відносить їх у своїй пащі.

Як і в інших крокодилів, стать дитинчат визначається температурою протягом середньої третини періоду інкубації, а не генетично. Якщо температура усередині гнізда була нижча за 31,7 °C або вища за 34,5 °C, то на світ з'являються самиці, в іншому випадку -- самці.

Крокодили, що тільки-но вилупилися, мають довжину близько 30 см, у перші роки ростуть досить швидко. Мати піклується про потомство протягом двох років. Якщо декілька гнізд було близько один від одного, матері можуть спільно піклуватися про потомство, формуючи своєрідні крокодилові ясла. За два роки молоді крокодили досягають розміру 1,2 м і покидають рідні місця, уникаючи при цьому територій старших і більших крокодилів. Максимальна підтверджена тривалість життя крокодилів складає 44 роки, хоча існують непідтверджені свідоцтва про вік до 68 років, середня тривалість життя -- 30-40 років.

Харчування

Крокодили, що недавно вилупилися, харчуються комахами і водними безхребетними, досить швидко переходячи на плазунів, земноводних і птахів. Раціон навіть дорослих крокодилів на 70 % складається з риби і інших невеликих хребетних, незважаючи на те, що крокодил може з'їсти практично будь-яку тварину, що прийшла на водопій, за винятком дорослих слонів і бегемотів. Нільський крокодил поїдає також падаль, хоча уникає гнилого м'яса. Група крокодилів може піти на сотні метрів від берегу, щоб дістатися до трупа крупної тварини.

Дорослий крокодил використовує своє тіло і хвіст, щоб відтіснити зграю риб до берега, і з'їдає її швидким рухом голови. Крокодили також можуть об'єднуватися в групу і блокувати мігруючу рибу, стаючи півколом упоперек річки. При цьому домінуючі крокодили їдять першими.

Відомо, що нільські крокодили можуть успішно нападати на зебр, антилоп, буйволів, молодих бегемотів і носорогів, жирафів, бородавочників, гієн, мавп, котячих, а також на інших крокодилів. Можливість майже повністю ховатися під водою у поєднанні з високою швидкістю на коротких дистанціях робить крокодилів хорошими мисливцями на крупну здобич. Вони захоплюють її могутніми щелепами, тягнуть у воду і тримають там, поки вона не потоне. Коли здобич мертва, вони відривають від неї шматки і ковтають. При діленні сумісної здобичі координують зусилля, щоб розірвати тіло, а також можуть з цією метою заштовхувати його під корчі або камені.

Нільський крокодил представляє небезпеку для людей, хоч і у меншій мірі, ніж гребенястий крокодил. Особливо небезпечні самки в період турботи про потомство. Більшість атак відбуваються далеко від цивілізації і не реєструються, тому реальна кількість жертв невідома. Ймовірно, вона складає більше 100 осіб в рік. У 2005 році в Уганді був спійманий крокодил, який, за твердженням місцевих жителів, з'їв за 20 років 83 людини. У 2006 в Ботсвані жертвою крокодила став професор медицини Вашингтонського Університету Річард Рут.

Припускають, що нільський крокодил має симбіотичні відношення з деякими птахами, наприклад шпорцевим чибісом (Vanellus spinosus). Згідно окремим повідомленням, крокодил широко відкриває пащу, а в цей час птах дістає застряглі у нього в зубах шматочки м'яса. Проте ці повідомлення здаються малоймовірними, і, можливо, це не є істинно симбіотічними відносинами.

Розповсюдження і охорона

Нільський крокодил зазвичай живе по берегах річок і озер і в прісноводих болотах, іноді зустрічається в солоноватой воді, в гирлах річок або мангрових зарощах. Він мешкає практично по всій Африці на південь від Сахари, а також на Мадагаскарі та в басейні Нілу. Жив також на Коморських островах, в Ізраїлі, Йорданії і Алжирі, але до теперішнього часу не зберігся. Зараз вважаються зниклими також популяції в дельті Нілу, на узбережжі Середземного моря і в Чаді. Скорочення районів проживання пояснюється перш за все тим, що клімат останнім часом став посушливішим.

У 1940-х -- 1960-х роках нільський крокодил був предметом активного полювання, в основному із-за високоякісної шкіри, у меншій мірі із-за м'яса і нібито лікувальних властивостей, що є у його органів. Це привело до багатократного скорочення чисельності виду, внаслідок чого виникла загроза його зникнення. Прийняті унаслідок цього національні закони, а також міжнародні обмеження на постачання крокодилової шкіри, дозволили частково відновити чисельність популяції в багатьох областях. Зараз цей вигляд не знаходиться під загрозою вимирання.

Загальна чисельність нільського крокодила складає в даний час 250--500 тис. особин. Він широко поширений, в багатьох країнах південної і східної Африки, таких як Сомалі, Ефіопія, Кенія, Замбія, чисельність популяції контролюється і документується. У цих регіонах успішно діють програми розведення крокодилів на спеціальних фермах, в основному з метою отримання шкіри. У 1993 році було вироблено 80 000 шкір нільського крокодила, переважно на фермах Зімбабве і ПАР.

У центральній і західній Африці ситуація дещо гірше. Хоча цей регіон за площею складає близько двох третин ареалу проживання, популяція тут більш розріджена і їй не було приділено достатньої уваги. Тут умови для життя гірше і, додатково, існує конкуренція з вузькорилим і тупорилим крокодилом. У результаті для деяких регіонів загроза вимирання зберігається. Додатковими негативними факторами є скорочення площі боліт і охота, яка велася в цих регіонах в 1970-х роках. Для збереження популяцій нільського крокодила в цих районах потрібні додаткові екологічні програми.

Як головний хижак в тих районах, де він мешкає, нільський крокодил грає важливу роль в екології. Так, він контролює чисельність риби, від якої, у свою чергу, залежать інші тварини. Він також поїдає трупи, що потрапили у воду, запобігаючи забрудненню води. Основною загрозою для нільського крокодила є люди і результати їх господарської діяльності: забруднення середовища, риболовні сіті тощо

Нільський крокодил занесений в «Червоний список» Міжнародного союзу охорони природи по категорії «мінімальний ризик». Торгівля крокодилами регулюється міждународною конвенцією.

Культ нільського крокодила

Жителі Стародавнього Єгипту серед інших богів поклонялися богу Себеку, який асоціювався з фертильністю, захистом і владою фараона. Відношення до нього було подвійним: іноді вони полювали на крокодилів і ображали Себека, іноді бачили в ньому захисника і джерело влади фараона. Себек зіставлявся з богом землі Гебом, сонячним божеством Ра і Осирісом. Себек зображався як крокодил, мумія крокодила, або людина з головою крокодила. Центром його культу в Середньому Царстві було місто Арсіноя, яке греки називали Крокодополісом. Інший крупний храм Себека знаходився в місті Ком-омбо, а безліч менших -- в багатьох інших містах Єгипту, в основному в Верхньому Єгипті і дельті Нілу.

Геродот писав, що в 5 столітті до н. е. деякі єгиптяни тримали крокодилів як домашніх тварин. У басейні храму Себека в Арсиної жив крокодил, де його годували, прикрашали коштовностями і поклонялися йому. Коли він помер, його тіло муміфікували, помістили в саркофаг і поховали в гробниці. У староєгипетських могилах дійсно було знайдено деяку кількість муміфікованих крокодилів і крокодилових яєць. Декілька мумій, що добре збереглися, знаходиться в Каїрському музеї.

Для того, щоб заспокоїти крокодилів, в Стародавньому Єгипті використовувалися спеціальні заклинання. Навіть у сучасній Нубії рибалки для захисту від зла встановлюють фігурку крокодила біля входу в будинок.

Поклоніння нільському крокодилові було поширене також серед багатьох інших народів Африки. У Буркіна-Фасо вважали, що крокодили це духи предків, що охороняють села від нещасть. У Гані навпаки, вірили, що відьми могли використовувати крокодилів, мух цеце і змій, щоб творити людям зло.

У районі озера Вікторія існував звичай приносити в жертву крокодилам трупи убитих ворогів. На острові Дамба стояв храм, в якому проходили ритуали, під час яких медіум розмовляв з народом від імені крокодила, тоді як той відкривав і закривав пащу. Плем'я Нуер (Південний Судан) вшановувало нільського крокодила як тотемічну тварину, але в той же час полювало на нього ради м'яса.

На Мадагаскарі вважалося, що крокодили вбивають тільки тих людей, які раніше вбивали крокодилів. І навпаки, людина мала право убити крокодила, якщо той з'їсть невинного. Якщо хто-небудь підозрювався у вбивстві крокодила, його відводили до річки, в якій водяться крокодили, і він повинен був перетнути її неушкодженим, щоб довести свою невинність.

Кубинський або перловий крокодил, кріолло (Crocodylus rhombifer) -- плазун з роду крокодилів, ендемік Куби.

Ареал

Кубинський крокодил має найменший ареал з усіх крокодилів, він мешкає лише на Кубі у болоті Сапата на північному заході острова і в болоті Ланьє на острові Хувентуд. Раніше вид був ширше поширений, але до цього часу на Кайманових і Багамських островах він зник.

Біологічний опис

Голова кубинського крокодила коротка і широка, позаду очей є кістяний гребінь. Луски на спині, шиї і лапах великі. У молодих крокодилів райдужна оболонка очей світла, але з віком вона темніє. Цей вид має численні цікаві характеристики, які відрізняють його від інших крокодилів, як, наприклад, більш яскраві кольори дорослих особин, довгі і сильні ноги та ін. Пальці на ногах короткі і пов'язані слабо розвиненою плавальною перегородкою, що вказує, що вид більше часу проводить на суші в порівнянні з іншими видами крокодилів. Цей вид -- самий наземний з крокодилів, а також можливо і самий «інтелектуальний». Загальна кількість зубів -- 66-68: предщелепних зубів 5; щелепних 13-14; нижньощелепних ?15-16. Кубинські крокодили мають широкі корінні зуби, які пристосовані для прокусування і розтрощення панцирів черепах.

Забарвлення

Колір тіла -- від зеленого до жовто-зеленого з жовтими і чорними плямами. Черево світле, темні пестріни відсутні. Хвіст покритий плямами і / або групами плям чорного кольору. Крокодил має характерний жовтий та чорний візерунок на шкірі, через що іноді зветься «перловим крокодилом». У голови основний фон більш темний.

Розмір

Кубинський крокодил середнього розміру, сягає до 3,5 м. у довжину (зустрічаються окремі особини до 5 м). Самки менші за самців.

Вага

Вага залежить від їхнього віку і довжини. Встановлено, що при довжині тіла в 3,5 м їхня вага становить приблизно 130 кг.

Тривалість життя

Тривалість життя від 50 до 75 років, за іншими даними кубинські крокодили мають життєвий діапазон аж до 100 років.

Екологія

Населяє прісноводні болота, але може винести воду помірною солоності.

Головний ворог -- людина. Крім того, він змушений конкурувати з коричневим кайманом (Caiman crocodilus fuscus), що мешкає разом з ним в болоті Ланьє.

Харчування

Молоді кубинські крокодили харчуються комахами і дрібною рибою. Дорослий кубинський крокодил харчується в основному рибою і черепахами виду Chelonia, іноді -- дрібними ссавцями. Цей вид віддає перевагу полюванню на суші. Зареєстровані випадки поїдання крокодилами деревних ссавців, які звисають із гілок дерев (за допомогою вистрибування з води). Викопні рештки свідчать про те, що кубинські крокодили харчувалися гігантськими слимаками, нині вимерлими, в результаті чого у них і сформувалося особливе будова зубів, яке нині адаптоване до панцира черепах. У зоопарках їдять попередньо убитих кроликів, а більш дрібні особини -- щурів.

Поведінка

Для кубинських крокодилів, як і для всіх рептилій, важливо підтримувати потрібну температуру тіла, оскільки вони не здатні виробляти тепло в процесі обміну речовин. Вони проводять деякий час на землі, гріючись на сонці або в теплих водах на мілині. Це відбувається вранці, коли крокодили охолоджуються у прохолодній воді, а після їжі, коли обмін речовин підвищує температуру тіла, їм потрібно охолонути.

Кубинські крокодили -- відмінні плавці, хоча здатні пересуватися і по суші. На землі вони пересуваються вільно і спритно, так як їхні кінцівки пристосовані до пересування по поверхні землі -- передні лапи потужні, а перетинка між пальцями невелика. Пересуваючись по землі, тварини високо піднімають тіло і іноді здійснюють стрибки.

Під час полювання іноді не тільки вистрибують з води, але і збивають свою жертву (зі звисаючої над водою гілки) потужним ударом хвоста.

Соціальна структура

Крокодили часто збираються у великі групи для полювання або годування, відносини між ними підтримуються у строгому дотриманні ієрархії. Ієрархія в групі встановлюється виходячи з розміру та темпераменту тварин.

Розмноження

Немає точних даних про розмноження кубинського крокодила. Є спостереження щодо гнізд, які роблять крокодили -- в одних випадках у природних умовах вони риють нори, в інших умовах -- споруджують гніздо на землі. Можна зробити висновок, що кубинські крокодили будують гніздо одним із двох способів, що залежить від середовища проживання і підходящих умов (тобто наявності рослинного матеріалу для будівництва). Величина кладки залежить від довжини та віку самки. У кладці зазвичай буває 30-40 яєць. Яйця мають розміри 5-7,6 см в довжину і масу близько 112 р. Температура всередині гнізда визначає стать ембріонів. Самці вилуплюються при температурі 30-32 °C, в той час як самки з'являються в гніздах, коли температура вище або нижче цих значень.

Сезон розмноження починається в травні і продовжує 3-4 місяці. У місцях співіснування на одній території з гостромордим крокодилом кубинський крокодил здатний схрещуватися з ним, утворюючи генетичні гібриди, що загрожує чистоті виду. Схрещування представляється можливим, оскільки кінець сезону розмноження у гостромордиого крокодила збігається з початком сезону розмноження у кубинського.

Інкубація триває 58-70 днів.

Спостереження показують, що 99% усіх яєць і новонароджених не виживає, оскільки вони стають здобиччю дрібних і великих хижаків -- ссавців, рептилій, птахів. Часто молоді тварини стають здобиччю дорослих крокодилів.

Користь / шкода для людини

Кубинський крокодил є об'єктом полювання. Його шкіра використовується в промисловості для виготовлення гаманців, черевик, портфелів та інших речей. Рептилій також відловлюють заради білого м'яса (у хвості), яке вважається делікатесом. З молодих особин, вирощених на фермах, виготовляють опудала для туристичної торгівлі.

Популяція / статус збереження

На сьогоднішній день кубинський крокодил один з найрідкісніших крокодилів в світі -- він відноситься до зникаючих видів. Вид внесено до Додатка I Конвенції CITES і до Міжнародної Червоної книги по категорії: EN A1ce, B1 +2 c (вимираючий вид). Основна частина популяції зосереджена на болоті Запата і становить 3000-6000 особин, які проживають на площі 300 км2 в південно-західній частині болота. У 1950-60-х рр.. набули поширення крокодилячі ферми, які повинні були задовольнити потреби промисловості в крокодилячій шкіри.

У 1985 р. 107 кубинських крокодилів було надіслано як подарунок з Куби уряду В'єтнаму. Чотири крокодила були дорослими, а іншим близько року. До 1994 р. приблизно половина крокодилів загинула. Зараз на крокодилячих фермах у В'єтнамі розводять гібридів кубинського і сіамського крокодилів. І в тих, і в інших випадках, гібриди здатні до розмноження і беруть участь в програмах по штучному розведенню кубинського крокодила, що порушує чистоту генетичного типу цього виду.

Завдяки зоохранним заходам, популяція виду поступово відновлюється.

Гостромордий крокодил (лат. Crocodylus acutus; американський крокодил, гострорилий крокодил, гостроносий крокодил, центрально-американський алігатор, крокодил Ріо-де-Жанейро) -- плазун з роду Крокодил родини справжніх крокодилів, найбільш поширений вид крокодилів Америки.

Ареал поширення

Гостромордий крокодил -- живе на заболочених низовинах в межах прибережної зони Тихого океану: від західної Мексики на південь до Еквадору і уздовж атлантичного узбережжя від Гватемали на півночі до південного краю Флориди. Таким чином, вид відзначений на півдні Сполучених Штатів (південь Флориди) і в країнах Центральної і Південної Америки: Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Домініканська Республіка, Еквадор, Сальвадор, Гватемала, Гаїті, Гондурас, Ямайка, Мартініка, Мексика, Нікарагуа, Панама, Перу, Тринідад і Тобаго, Венесуела.

Біологічний опис

Гостромордий крокодил -- велика і досить полохлива рептилія. Видова назва вказує на форму морди цього плазуна. Кістяні щитки на спині зустрічаються нерегулярно, їх число невелике. Біля очей є виразні горби, яких немає у новонароджених крокодильчиків. Загальна кількість зубів 66-68. На відміну від алігаторів, у американського крокодила четвертий зуб нижньої щелепи завжди визирає з обох сторін з пащі, у той час як четвертий зуб у алігатора приховано у внутрішнє гніздо у верхній щелепі, тому ці зуби непомітні, коли паща закрита.

Забарвлення

Дорослі крокодили сірувато-оливкові й бурі. Забарвлення дитинчат зеленуватий, по тілу і хвоста йдуть чорні смуги і плями. Підлітки пофарбовані у світло-бурий або світло-оливковий колір. Райдужна оболонка очей срібляста.

Розмір

Гостромордий крокодил -- досить великий вид -- самці досягають до 5 метрів в довжину. Максимальна довжина 6 м, є непідтверджені повідомлення про особин, що мають 7 метрів в довжину.

Вага

Дорослі крокодили досягають 400--500 кг, а великі старі особини перевершують 1000 кг.

Тривалість життя

Крокодили можуть жити дуже тривалий час, досягаючи 50-60 (а за деякими даними -- навіть 100) років, поки їх навколишнє середовище залишається стійким. Середня тривалість життя -- близько 45 років.

Голос

Молоді крокодили починають попискувати в яйцях за три дні до вилуплення. Самці крокодилів в період залицяння і при територіальній поведінці зрідка видають рев, але зазвичай спілкуються звуками, які видаються хвостом і головою, при ударах об воду. Вони також можуть створити інфразвукові хвилі, які створюють брижі на поверхні води.

Екологія

Гостромордий крокодил мешкає у прісноводних річках та озерах, солонуватих прибережних водах (приливно-відпливні гирла річок, прибережні лагуни, мангрові болота). Велика популяція живе в озері Енрікійо (Домініканська республіка) з підвищеною солоністю. Мешкаючі в ньому крокодили п'ють воду з прісноводних джерел, які впадають в озеро. У незвичайних умовах знаходиться популяція Флориди, яка мешкає в прибережних водах, зустрічаючись в промислових каналах, де остуджується вода з електростанцій.

Вороги

Яйця і молоді новонароджені крокодильчика піддаються нападу хижих птахів, диких кішок, єнотів і навіть великих хижих риб.

Їжа

Основу харчування складає будь-яка доступна здобич, яка може бути спіймана і переможена, перш за все, риба, ракоподібні та інші водні тварини (змії, черепахи, краби). Крупні особини нападають на дрібних ссавців, а також водоплавних птахів. Підлітки віддають перевагу дрібній рибі і безхребетним. Вкрай рідко нападає на людей.

Поведінка

Американські гостроморді крокодили, подібно іншим водним тваринам, мають анатомічні адаптації для їх водного існування. Ніздрі, очі і вуха розташовані вгорі морди, що дозволяє рептиліям залишаючись частково зануреними у воду, вільно дихати, чути і оглядати околиці. Подібно видрам, у крокодилів є клапани, які закривають ніздрі і вушні отвори, коли вони занурюються під воду. Також є розташований в тильній стороні горла особливий клапан, який дозволяє їм хапати здобич у воді.

Цікаво, що гостроносі крокодили заковтують камені, які допомагають їм у перетравлюванні (подрібненні) здобичі, а також у регулюванні плавучості. Середня тривалість занурення під воду -- кілька хвилин, але якщо крокодилам хтось загрожує, вони можуть залишатися під водою аж до 30 хвилин, а, перебуваючи без руху, можуть затамувати подих аж до 2 годин.

Дорослі американські крокодили по берегах річок риють нори завдовжки 3-9 м, вхід в нору розташовується на лінії води або трохи нижче її рівня. У міру зростання рептилії подовжується і нора. У цій норі крокодили перечікують несприятливі умови і проводять зимові місяці. При температурі води нижче 18 °C вони впадають в заціпеніння.

Годуються вночі. У цього виду існує цікавий спосіб залучення до себе риби. Він залишає на дні невеликий шматок їжі, який приваблює рибу, що набагато полегшує можливість її піймання.

Протягом сухого сезону крокодили стають досить млявими, відмовляються від їжі й закопуються в багно.

У пошуку нових місць проживання можуть долати значні відстані по суші. Американські гостроносі крокодили зазвичай повзають на животі, але вони можуть також «ходити високої ходою». Більш дрібні особини можуть пересуватися галопом, і навіть великі крокодили здатні до дивовижного вибуху швидкості.

Хоча цей вид і не вважається морським, але його можна зустріти у відкритому океані далеко від берега. Дорослі особини можуть жити у водоймах підвищеної солоності, молоді -- ні.

Соціальна структура

Це територіальні тварини: самці активно захищають свою індивідуальну територію.

Розмноження

Шлюбний період у американського крокодила довгий і може тривати до 2 місяців. У цей час самці і самки злучаються з декількома партнерами. Самки привертають увагу самців, їм належить ініціатива в період залицяння. Самці в цей час спокійно реагують на факт порушення кордонів своєї ділянки, тоді як в звичайний час вони проявляють агресивність. Готовність до спаровування самка висловлює особливою позою: вона витягає голову, підставляючи самцеві горло. Спочатку її партнер висловлює повну байдужість до загравання, однак, самка продовжує свої дії, і її шия при цьому мало не торкається голови самця. Незабаром партнер відповідає на залицяння. Пара рухається пліч-о-пліч. Потім самець нахиляє голову самки, підминає її під себе і лізе їй на спину, після чого клоаки самця і самки стикаються, і відбувається запліднення.

У сезон посухи самка будує гнізда на піщаному пляжі, насипаючи пісок або землю задніми лапами в невеликі купки. У кладці зазвичай 30-60 яєць (в середньому -- 38). В одне гніздо можуть відкласти яйця декілька самок. Нерідко кладки гинуть від затоплення водою під час проливних дощів.

Крокодили з різних популяцій піклуються про потомство з різним ступенем старанності. Деякі особини виявляють мінімум турботи про кладки і новонароджених, інші ж дуже ревно виконують свої обов'язки і відганяють від гнізда чи від дитинчат дрібних хижаків. Зазвичай самка дуже боязлива, і її легко відлякати від гнізда.

Сезон / період розмноження

Співпадає з початком сезону дощів. Вилуплення молодих крокодильчиків відбувається в кінці липня -- початку серпня.

Статеве дозрівання

Самки досягають статевої зрілості у віці близько 8-10 років (при довжині в 1,8 -- 2,4 м).

Інкубація

Триває близько 90 днів. При температурі нижче 25 °C кладка гине.

Потомство

Температура гнізда визначає стать молоді. Якщо в гнізді температура нижче 30 °C більшість новонароджених -- самки, при температурі вище 34 °C -- самці. Гніздова температура між 30-34 °C сприяє появі особин обох статей.

При народженні довжина молодих крокодилів складає близько 25 см. Через кілька днів після вилуплення молоді крокодили залишають гніздо. Малюки будуть харчуватися мішечком жовтка з яєць протягом перших 2-14 днів життя. Перші тижні життя дитинчата-крокодили досить мовчазні (вони не так часто кричать, закликаючи на допомогу, як дитинчата інших видів крокодилів). Через повені і хижаків серед новонароджених крокодильчиків постійно реєструється висока смертність. Недостатня батьківська опіка, рання самостійність і мовчазність крокодилів, швидше за все, стала наслідком несприятливих умов життя, за яких вони зазнавали активного винищення.

Користь / шкода для людини

Шкіра дуже високо цінується на «чорному ринку».

Популяція / статус збереження

Популяція нараховує 10 000-20 000 особин. Американський крокодил -- охороняємий вид, він внесений у Додаток I Конвенції CITES і Міжнародної Червоної книги по категорії VU A1ac (вразливий). Популяції з США знаходяться в кращому стані, центрально і південноамериканські популяції скорочуються. У деяких популяціях гостромордий крокоди має стабільну чисельність (Беліз і Куба). У більшості країн цей вид знаходиться під охороною. У восьми країнах заявлені програми з відновлення чисельності, але скрізь вони працюють з різною ефективністю. У Венесуелі, наприклад, крокодилів налічується одиниці. Успішно здійснюється охорона американських крокодилів популяції озера Лаго Енрікійо (Домініканська республіка), яка налічує 200 особин (разом з інтродукованими особинами, вирощеними у неволі). У грудні 1979 вид був оголошений у США охоронюваним видом. У США з 1984 діє урядова програма охорони американського крокодила. У 1993 у Флориді налічувалося 34 гнізда, з тих пір їх кількість постійно зростає.

Скорочення північноамериканської популяції відбувається в результаті скорочення звичних місць існування виду (осушення мангрових боліт). Не менш важливий і фактор занепокоєння в результаті проникнення людини в раніше труднодоступні області.

Черепахи (лат. Testudines)

Черепамхи (Testudines) -- ряд зауропсидів (за старою класифікацією -- плазунів), що існує впродовж 250 мільйонів років. Містить близько 230 видів, що групуються в 12 родин і 5 підрядів, що поширені по всій землі і живуть як у воді, так і на суші.

Панцир

плазун еволюція нервовий харчування

Сучасних черепах можна безпомилково відрізнити від інших тварин за наявностю панцира. Панцир складається із спинного щита -- карапакса і черевного -- пластрона. Зверху у більшості черепах панцир покритий симетричними роговими щитками. Спереду і ззаду панцир має отвори, через які тварина висуває свої кінцівки. У деяких видів рухомі частини панцира можуть щільно закривати обидва отвори (або одне з них) в хвилину небезпеки. Форма панцира пов'язана із способом життя черепах: у наземних видів він високий, куполоподібний, часто горбкуватий, у прісноводих -- низький, сплощення і гладкий, у морських має обтічну краплеподібну форму.

На спинному щиті виділяються шийний, хребетні, бічні і краєві щитки, на черевному -- горловий, міжгорлові, плечові, грудні, черевні, стегнові, задньопрохідні, пахвові, пахові і міжкрайові щитки. Кожен щиток росте самостійно, і на ньому зростають концентричні річні кільця.

У м'якотілих черепах панцир покритий зверху м'якою шкірою.

Розмноження

Розмноження черепах протікає однотипно. Після спаровування, що здійснюється в більшості випадків на суші, самиці відкладають яйця в глекоподібну ямку, яку вони викопують задніми ногами. Потім ямка засипається і утрамбовується зверху ударами пластрона. Яйця кулясті або еліптичні, білого кольору, покриті твердою вапняною шкаралупою. Лише у морських і деяких бокошиїх черепах яйця покриті м'якою шкірястою оболонкою. Число яєць, що відкладаються, коливається у різних видів від декількох штук до сотні. Багато черепах мають декілька кладок протягом сезону.

Походження

Умовно черепахи вважаються нащадками пермських котилозаврів. Перша черепаха Proganochelys quenstedi з'явилася в Мезозойську еру у Тріасовому періоді (200 млн. років тому). З 26 родин 12 дожило до наших днів. Багато «сучасних» черепах зараз знаходяться на межі зникнення. Відома безліч викопних черепах, серед яких найбільшою була міоланія (en), завдовжки близько 5 м. Черепаха, ймовірно, мала величезний, практично однієї довжини з панциром, могутній хвіст усаджений двома рядами кістяних шпильок сплощень, а на кінцях трикутного черепа розташовувалися довгі притуплені «роги», направлені назад і убік.

Найбільшою з відомих черепах є черепаха архелон (Archelon ischyros) з крейдового періоду, яка жила в морі. Розмір одного з виявлених скелетів сягає 4 м. Припускають, що її вага сягала до 2,2 тонн.

Класифікація

Підряд Прихованошийні черепахи (Cryptodira)

· Родина Кайманові черепахи (Chelydridae)

· Родина Мулові черепахи (Kinosternidae)

· Родина Мексиканські черепахи (Dermatemydidae)

· Родина Великоголові черепахи (Platysternidae)

· Родина Прісноводні черепахи (Emydidae)

· Родина Сухопутні черепахи (Testudinidae)

Підряд Морські черепахи (Chelonioidea)

· Родина Морські черепахи (Cheloniidae)

Підряд М'якотілі черепахи (Trionychoidea)

· Родина Двохкіготні черепахи (Carettochelyidae)

· Родина Трьохкіготні черепахи (Trionychidae)

Підряд Бокошийні черепахи (Pleurodira)

· Родина Пеломедузові(Pelomedusidae)

· Родина Зміїношиї (Chelidae)

Підряд Безщиткові черепахи (Athecae)

· Родина Шкірясті черепахи (Dermochelyidae)

Лускаті (Squamata) -- найбільший ряд зауропсидів (та колишніх плазунів), що включає ящірок, змій та двуходок. Представники ряду відомі своєю шкірою, яка вкрита лусками або щитками. Вони також мають рухомі квадратні кістки, що надає їм можливість переміщати верхню щелепу щодо черепа. Це особливо видимо в зміях, які можуть повністю відчепляти свої щелепи щоб заковтнути порівняно велику здобич. Чоловічі члени ряду лускатих -- єдині хребетні тварини що мають хеміпеніс. Це також єдина група плазунів, де можна знайти як живородні, так і яйцеживородні та яйцекладні види.

Біологічна класифікація

Домен: Еукаріоти (Eukaryota)

Царство: Тварини (Metazoa)

Тип: Хордові (Chordata)

Підтип: Черепні (Craniata)

Інфратип: Хребетні (Vertebrata)

Надклас: Щелепні (Gnathostomata)

- Зауропсиди (Sauropsida)

- Діапсиди (Diapsida або Sauria)

- Archosauria

Надряд: Lepidosauria

Ряд: Лускаті (Squamata)

Підряди/інфраряди

Iguania

· Acrodonta

· Ігуанові (Iguanidae)

Scleroglossa

· Амфісбени (Amphisbaenia)

· Веретільницевоподібні (Anguimorph)

· Геконоподібні (Gekkota)

· Сцинкоподібні (Scincomorpha)

· Змії (Serpentes)

Систематика

Це найчисленніша група плазунів. Нараховує понад 6 тис. видів. Різноманітні за розмірами і зовнішнім виглядом. Включає ящірок, змій, хамелеонів. Тіло вкрите роговими лусками.

Підряд Ящірки

Відомо до 4 тисяч видів. У більшості представників добре виражені кінцівки. Іноді вони відсутні (жовтопуз, веретільниця). У безногих ящірок зберігається рухомість повік, чим вони відрізняються від змій. Шкірні залози є тільки на стегнах. Є тім'яне око. Добре розвинений зір, іноді розрізняють кольори. Представлене середнє вухо. Повіки -- рухомі. Здатні до аутотомії (відкидають хвіст, який звивається ще деякий час).

Найбільші розміри серед ящірок мають варани. У Південній Америці зустрічаються два отруйних види ящірок -- ядозуби. В Україні зустрічаються ящірки -- зелена, прутка і живородна, кримський гекон. Живородна ящірка зустрічається в лісовій зоні.

Представники

До представників належать ящірка прудка, ящірка зелена, ящірка живородна, ящірка піщана, кримський гекон, гекон комодський, або велетенський варан, ядозуби та ін.

Ящірка прудка. Поширена у степовій зоні. Зустрічається в лісах, садах, степах і горах. Розміри -- 15-20 см. Добре виражене захисне забарвлення -- буре або зелено-буре. Воно залежить від середовища існування. Линяння за літо відбувається 4-5 разів. Верхні шари шкіри сходять великими шматками. Перетинки між пальцями відсутні. На пальцях є кігті. Плечова і стегнова кістки розташовані паралельно поверхні субстрату. Живляться комахами, молюсками, павуками, червами. Ящірки живуть парами в нірках, де потім зимують.Розвиток прямий. Самка відкладає яйця (від 6 до 16) на суходолі та зариває їх у ямку або нірку. Яйця вкриті м'якою шкірястою волокнистою оболонкою, яка захищає їх від висихання. Білкова оболонка розвинена слабо, жовтка -- багато. Через 50-60 днів народжується молода ящірка.

Кримський гекон. Зустрічається у Криму. Веде нічний спосіб життя. Живляться безхребетними (комахами, молюсками). Здатні лазити по скелях, вертикальних поверхнях, по деревах, бо на пальцях є особливі пристосування -- пластинки з поперечними рядами щіточок з мікроскопічних волосків.

Комодський, або велетенський варан. Найбільша ящірка. Розміри -- до 3,6 м. Живе на островах Малайзії. Описаний вперше у 1912 році. Живиться м'ясом диких свиней і оленів. Вбиває їх ударами хвоста. Занесений до Міжнародної Червоної книги. Підряд Змії. Відомо понад 2,7 тис. видів.

Ящірки . Типові представники їх гекони, агами, круглоголовки, ігуани.

Гекони - найпримітивніші ящірки розміром до 30 см. Це переважно нічні тварини з присосками на пальцях, добре лазять по скелях. У нас зустрічаються в Криму, Закавказзі, Середній Азії і Казахстані.

Агами - ящірки дрібного і середнього розміру з довгим гнучким і неламким хвостом. Це наземні або деревні тварини, які населюють в основному пустині області Африки, Азії і Австралії. У Середній Азії зустрічається степова агама, розмір якої досягає 25-35 см.

Круглоголовки. У Середній Азії зустрічається вухата круглоголовка, яка має широку опуклу голову і великі бахромчасті вирости в кутах рота. Сполохана круглоголовка широко розкриває рота і розпускає ці вирости - „вуха”. Дуже швидко бігає, піднявши хвіст і високо тримаючись на ногах. Часто закопується в пісок.

Летючий дракон має пристосування до планеруючого польоту у вигляді шкірних складок по боках тіла. Живе в лісах Південної Азії . Дракон може „перелетіти” відстань до 20 м.

Ігуани - досить численні і великі (до 1,5м.) ящірки. Поширені в Західній півкулі. М'ясо і яйця ігуан їстівні.

Хамелеони - це високо спеціалізовані ящірки, пристосовані головним чином до деревного способу життя. Тіло стиснене з боків, а на спині гострий кіль, у потиличній частині голови - шлемоподібний виріст. Ноги хамелеонів довгі, пальці зрослися в клішні, довгий хвіст, очі мають товсті кільці видні повіки з маленьким отвором для зіниці. Рухи лівого і правого ока можуть відбуватись незалежно один від одного, язик довгий, булавовидний, має багато залоз. Тіло хамелеона може роздуватися за рахунок легеневих мішків. Хамелеон також відомий своїм вмінням різко змінювати забарвлення, під впливом різних зовнішніх подразників, його пігментні клітини здатні переміщуватися. Хамелеони поширені в Малій Азії, Африці, на Мадагаскарі, в Індії та на півдні Іспанії.

Підряд Змії

Змії повзають, бо не мають кінцівок. Грудина відсутня. Ребра з черевного боку закінчуються вільно. Хребет містить 140--435 хребців і не поділений на відділи. Майже кожний хребець несе пару ребер. Грудна клітка відсутня (це сприяє ковтанню великої здобичі). У більшості видів одна з двох легенів редукована. Майже у всіх змій відсутні пояси кінцівок. Тільки в деяких змій зберігся рудимент таза. У змій права і ліва половини нижньої щелепи з'єднані рухомо. Живляться різними хребетними тваринами. Повіки зростаються, утворюють захисну плівку. Деякі змії здатні сприймати інфрачервоні промені, тобто реагують на теплові випромінювання тварин. Такі органи знаходяться на голові. Полюють переважно вночі. Предметів торкаються за допомогою язика. Запах і смак предметів, до яких торкнулися язиком, переноситься до особливого органа чуття, який розташований у верхній частині ротової порожнини. Орган слуху не має В отруйних змій на верхній щелепі передні зуби мають рівчаки або борозни, по яких збігає отрута. У стані спокою отруйні зуби підгинаються до піднебіння, під час активного нападу -- випинаються вперед. Отруту виробляють видозмінені слинні залози. Змії паралізують або вбивають здобич, а потім ковтають її. Глотка, стравохід і шлунок здатні дуже розтягуватись. Найбільшою за розмірами тіла змією є королівська кобра, що зустрічається в Південно-Східній Азії. Відомо близько 450 видів отруйних для людини змій. Неотруйні змії (пітони, вуж, полози) ковтають здобич живою. Можуть задушити силою своїх м'язів, а потім ковтати. Під час линяння змія виповзає зі своєї старої шкіри, яка зберігається майже непошкодженою. Неотруйних змій більше видів. Найбільші за розмірами змії неотруйні -- анаконда та сітчастий пітон. Анаконда живе на берегах водойм Південної Америки, а сітчастий пітон -- у Південній Азії. Розміри анаконди -- до 11 м, сітчастого пітона -- до 12 м.

В Україні живе два види отруйних змій -- звичайна і степова гадюки, з неотруйних -- 8 -- водяний та звичайний вужі, мідянка, леопардовий, чотирисмугий, лісовий та жовточеревий полози. Укус гадюк рідко буває смертельним для людини. Вужі живуть біля водойм, полози -- у посушливих місцях. Вужі живляться жабами, рибою. Більшість із них має на голові характерні жовті плями.

Представники

До представників належать вуж звичайний, вуж водяний, гадюка звичайна, гадюка степова, королівська кобра, сітчастий пітон, анаконда, полози, мідянка та ін.

Підряд Хамелеони

Включає близько 90 видів. Живуть на деревах. Більшість видів зустрічається на Мадагаскарі та в Африці, в Індії, на Цейлоні, Малій і Передній Азії. Один вид живе в Південній Іспанії. Живляться безхребетними, переважно комахами. Підкрадаються до здобичі. Тіло сплощено з боків. Мають цупкі пальці (у вигляді двох протилежних груп пальців) і хвіст, можуть ними охоплювати гілки. Очі великі, оточені кільчастими повіками, вкритими лусками. Праве та ліве око рухаються незалежно. Язик може викидатися майже на довжину тулуба. Рухаються тварини повільно. Хамелеони здатні змінювати забарвлення залежно від змін навколишнього середовища. Відбувається це завдяки перерозподілу пігментів шкіри.

Ящерогади, або першоящери,- досить древня група, з яких зараз живе лише один вид - гатерія, що зовнішнім виглядом схожа на велику ящірку розміром 50-750см. Гатерія тепер збереглася лише на невеликих острівцях біля Нової Зеландії. Це малорухома тварина, яка веде переважно нічний спосіб життя, оселюючись у норах. Живиться черв'яками, комахами та слимаками. Відкладає в нори по 8-12 яєць. Тривалість розвитку яєць - 12-14 місяців.

Список використаної літератури

1. Динопедия - енциклопедія копалин рептилій

2. www.floranimal.ru. Класс Пресмыкающиеся или Рептилии (Reptilia)

3. Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гиляров; Редкол.: А.А. Баев, Г.Г. Винберг, Г.А. Заварзин и др. -- М.: Сов. энциклопедия, 1986.--831 с., ил., 29 л. ил.

4. Біологія:Комплексний довідник/Р.В. Шаламов, Ю.В. Дмитрієв, В.І. Подгорний. -- Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006.-- 624 стор. ISBN 966-08-1127-5

5. Загадковий світ тварин. Плазуни / Є. Гуменко // Початкова школа. -- 2007. -- № 11. -- С. 60-62.

6. Крокодил: ужас под водой / О. Шумаков // GEO. -- 2000. -- № 8. -- С. 42-48

7. Незвичайна енциклопедія тварин: енциклопедія / Авт. тексту М. Уолтерс, Дж. Джонсон. -- К. : Махаон-Україна, 2000. -- 256 с.

8. Ніхто не любить крокодилів / В. Пєсков // Вінниччина. -- 2004. -- 13 листопада. -- С. 8.

9. Существо Африки / С. Мостовщиков // GEO. -- 2007. -- № 4. -- С. 134--148

10. Мотузний В.О. „Біологія” 2003 р.

Размещено на Allbest.ru