Анатомія людини
Скелет (кістяк) людини як комплекс кісток, які виконують опірну, захисну, локомоторну, кровотвірну та депонуючу функції. Будова хребта та мозку, систем кровотворення та кровотоку, аналізаторів, шлунково-кишкового тракту. Внутрішні органи, їх ознаки.
Рубрика | Биология и естествознание |
Вид | лекция |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.02.2009 |
Размер файла | 125,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Центральні відростки - аксони - збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.
Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального походження> у людини представлений багатьма ( 2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки.
Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву? (частина лицьового;? барабанна струна? - уточнити). Надгортанника - блукаючому. Тіла перших нейроцитів залягають в узлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового кінця смакового аналізатора - кора парагіпокампальної звивини, крючка і гіпокампа (амонового рогу).
Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки, у яких розташовані смакові бруньки.
Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему скелетно- м'язового апарату.
Шкіра (1,4 - 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень - рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові, температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.
Центральна ланка - соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні (подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.
Кровоносна система
Серце і кровоносні судини утворюють замкнену систему, яка забезпечує транспорт крові по організму. Разом з кров'ю транспортуються різноманітні речовини і виконуються дихальна, видільна, трофічна, регуляторна тощо функції кровоносної системи. Разом з тим в крові є специфічні компоненти, які забезпечують захист організму від чужерідних впливів та від втрати цілісності організму (зсідання крові).
В організмі виділяють артерії, вени і капіляри.
В залежності від розмірів артерії поділяють на великі <8 і більше міліметрів в діаметрі, середні <від 2 до 8 мм> і малі <2 і менше мм>. Артерії можна поділити і за функціями (пристінні, вісцеральні, органні, внутріорганні тощо) або за розташуванням (стегна, плеча тощо).
Стінка артерії складається з 3-х оболонок: внутрішньої, середньої і зовнішньої. Внутрішня оболонка побудована ендотелієм, підендотеліальним шаром і внутрішньою еластичною пластинкою (мембраною). Ендотеліоцити вкривають просвіт судини. Вони витягнуті вздовж судини. Підендотеліальний шар складається із тонких еластичних і колагенових волокон та малодиференційованих сполучнотканинних клітин.
Середня оболонка артерії складається із спірально розташованих міоцитів, між якими знаходиться невелика кількість колагенових і еластичних волокон, та зовнішньої еластичної пластинки утвореної поздовжніми товстими переплетеними еластичними волокнами.
Зовнішня оболонка складається із рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, яка містить еластичні і колагенові волокна. В ній проходять кровоносні судини і нерви.
За співвідношенням структурних елементів артерії поділяють на м'язові, змішані та еластичні. В стінках артерій м'язового типу добре розвинена середня оболонка. Міоцити і еластичні волокна у ній розташовуються спірально подібно до пружини. Міоцити середньої оболонки стінки артерій м'язового типу своїми скороченнями регулюють надходження крові до органів і тканин.
Найтонші артерії м'язового типу - артеріоли, мають діаметр менший 100 мкм і переходять у капіляри. В стінці артеріол відсутня внутрішня еластична пластинка. Середня оболонка утворена окремими міоцитами, між якими розташовується невелика кількість еластичних волокон. Зовнішня еластична пластинка є лише у великих артеріол і відсутня у дрібних.
Артеріоли регулюють находження крові до органів і тканин.
До артерій змішаного типу відносяться такі артерії у яких у середній оболонці приблизно однакова кількість еластичних волокон і міоцитів. Внутрішня еластична пластинка товста, міцна, пучки міоцитів переплітаються.
До артерій еластичного типу відносяться аорта і легеневий конус. У цих судинах внутрішня оболонка товща, внутрішня еластична мембрана має густе сплетення тонких еластичних волокон. Середня оболонка утворена еластичними мембранами, які розташовуються концентрично, між ними є міоцити. Зовнішня оболонка тонка.
Дистальна частина серцево-судинної системи - мікроциркуляторне
русло - є шляхом місцевого кровотоку, де забезпечується взаємодія крові і тканин. Мікроциркуляторне русло розпочинається найдрібнішими артеріальними судинами - артеріолами і закінчується найдрібнішими венами - венули. Стінка артеріоли містить лише один ряд міоцитів. Від артеріоли відходять прекапіляри і справжні капіляри (діаметром 5-30 мкм), біля початку яких знаходяться гладеньком'язові прекапілярні сфінктри <регулятори кровотоку>. Прекапіляр (прекапілярна артеріола) в своїй стінці має поодинокі міоцити. Від нього відходять справжні капіляри, які потім вливаються в посткапіляри (посткапілярні венули). Посткапіляри утворюються злиттям 2 або більше капілярів, мають тонку адвентиціальну оболонку, стінки їх здатні добре розтягуватися і мають високу проникність. В міру злиття посткапілярів утворюються венули. Їх калібр широко варіює і у звичайних умовах дорівнює 25-50 мкм. Венули вливаються у вени. В межах мікроциркуляторного русла зустрічаються судини прямого переходу крові із артеріоли у венулу - артеріоло-венулярний анастомоз, в стінках якого часто є міоцити, які регулюють перехід крові. До мікроциркуляторного русла відносять також і лімфатичні капіляри.
Звичайно в капілярну сітку кров підходить по артеріолі, а виноситься по венулі. В деяких випадках це не так. Наприклад, у нирці до клубочка підходить артеріола <приносна судина> і виходить артеріола <виносна судина>, у печінці - до частки підходить венула <міжчасткова вена> і виходить венула <центральна вена>. Такого типу циркуляторні русла називають “чудовими сітками”.
Стінка кровоносних капілярів (гемокапілярів) побудована із одного шару сплюснутих ендотеліальних клітин - ендотеліоцитів, суцільної або переривистої базальної мембрани і зрідка розташованих перицитів.
Внутрішня поверхня ендотеліоцитів <внутрішня стінка капіляра> нерівна, на ній утворюються складки, інвагінації - все це сприяє фагоцитозу і піноцитозу. Базальна мембрана оточує капіляр з усіх боків і утворена сплетеними між собою фібрилами та аморфною речовиною. Ззовні базального шару лежать перицити (клітини Руже; видовжені багатовідросткові клітини, які розташовані вздовж довгої осі капіляра). Відростки перицитів пронизують базальну мембрану і підходять до ендотеліоцитів. Кожний ендотеліоцит контактує з відростками перицитів. До кожного перициту підходять закінчення симпатичного нейрона, яке інвагінується в його плазмалему і утворює синапсоподібний контакт для передавання нервових імпульсів. Перицит передає імпульс ендотеліоциту, внаслідок чого він набрякає або втрачає рідину. Це і приводить до зміни просвіту капіляра.
Цитоплазма ендотеліоцитів може мати пори або фенестри (пористий
ендотеліоцит). Базальний шар може бути суцільним, пористим або відсутнім, а тому виділяють 3 типи капілярів. Капіляри з безперервним ендотелієм і базальним шаром. Такі капіляри є в шкірі, смугастих і гладеньких м'язах, корі великих півкуль. Фенестрові капіляри, у яких деякі ділянки ендотеліоцитів стоншені, мають багаточисельні круглясті фенестри діаметром 60-120 нм, закриті, за рідким винятком, тонкою діафрагмою, і безперервну базальну мембрану. Такі капіляри властиві секреторним і всмоктувальним органам - ворсинки кишечника, клубочки нирок, травних і ендокринних залоз. Синусоїдні капіляри мають великий діаметр, до 40 мкм. В їх ендотеліоцитах є пори, а базальна мембрана частково відсутня (переривчаста). Такі капіляри розташовані у печінці, селезінці, кістковому мозку.
Посткапілярні венули діаметром 8-30 мкм (кінцеві ланки мікроциркуляторного русла) впадають у збирні венули (діаметром 50-100 мкм). Від них кров іде у дрібні збирні вени (діаметр 100-300 мкм), які і далі збільшуються за рахунок злиття.
Будова посткапілярних венул на знач ній відстані подібна до будови стінок капілярів, але у них більший діаметр і більше перицитів. У збирних венул з'являється зовнішня оболонка з колагенових волокон і фібробластів. У більш товстих венул є і середня оболонка з 1-2 шарами м'язових клітин, кількість яких зростає з подальшим злиттям венул.
Розрізняють два типи вен: м'язові і безм'язові. У безм'язових до ендотелію прилягає базальна мембрана, за якою розташований тонкий шар рихлої волокнистої сполучної тканини. Такого типу вени тісно зростаються з органами і не спадаються. Вени твердої і м'якої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток, плаценти.
Вени м'язового типу поділяються за розвитком м'язового шару. Він малий, середній або великий. Вени діаметром 1-2 мм мають мало м'язових волокон. Вени верхньої частини тулуба, шиї, обличчя і верхніх кінцівок. Сюди належить і верхня порожниста вена. Підендотеліальний шар внутрішньої оболонки слабкий, в середній оболонці мало міоцитів. У інших оболонках міоцити відсутні.
У вен із середньою кількістю м'язових волокон відсутня внутрішня еластична мембрана. На межі між внутрішньою і середньою оболонками є сітка еластичних волокон. Середня оболонка тонша ніж у відповідного діаметра артерій і складається з циркулярно розташованих пучків міоцитів, між якими є прошарки волокнистої сполучної тканини. Зовнішня сполучнотканинна оболонка розвинена добре.
Вени з сильним розвитком м'язових волокон знаходяться у нижній частині тулуба, нижніх кінцівках і мають пучки міоцитів у всіх трьох оболонках.
На внутрішній оболонці більшості середніх та деяких великих вен є клапани - тонкі складки внутрішньої оболонки із волокнистої сполучної тканини вкритої ендотеліоцитами. (Клапани відсутні - верхня порожниста, плечеголові, загальні і внутрішні клубові вени, венах серця, легень, наднирників, головного мозку і його оболонок, паренхіматозних органів.
Загальна кількість вен більша, ніж артерій.
Поверхневі вени сполучаються з глибокими за допомогою проникаючих вен, які виконують роль анастомозів. Сусідні вени також сполучені між собою багаточисельними анастомозами, які утворюють своєрідні венозні сплетення.
Кола кровообігу. Мале (легеневе) починається у правому шлуночку
легеневим стовбуром (конусом), який ділиться на праву і ліву легеневі артерії. Вони входять у ворота легень, де діляться на часткові .....
Повертається кров із легень до серця 4 легеневими венами (верхньою і нижньою правою і лівою).
Велике коло бере початок у лівому шлуночку аортою - найбільша артерія організму людини. У аорті виділяють дугу (лежить над початком лівого головного бронха), грудний і черевний відділи. Від висхідної частини дуги аорти (в районі розташування клапанів відходять права і ліва вінцеві артерії. Від дуги відгалужуються великі артерії (плечеголовий стовбур, ліва загальна сонна артерія і ліва підключична артерія.
Грудна аорта розташована (початок на рівні 4-го грудного хребця) у задньому середостінні близько до хребта лівіше від його середньої лінії, а потім майже на середній лінії. На рівні 8-9-го хребців ззаду пересікає стравохід, відхиляється знову вліво і протикає діафрагму дорзальніше стравоходу. Від грудної частини аорти беруть початок вісцеральні (нутряні) - трахеальні, бронхіальні, медіастинальні (лімфатичні вузли, клітковину середостіння), перикардіальні і стравохідні артерії та артерії вилочкової залози, пристінні - 3-я-11-а міжреберні (їх 10; 1-2 міжребер'я васкуляризуються реберношийним стовбуром від підключичної артерії) та верхня діафрагмальна (парна) артерії.
Черевна аорта - продовження грудної - розташована в заочеревинному просторі порожнини черева на хребті і тягнеться від діафрагми до 4-5 поперекових хребців. Тут вона дає початок правій і лівій загальним клубовим артеріям і серединній крижовій артерії. До цього розгалудження черевна аорта дає початок пристінним і нутряним артеріям.
Пристінні: нижня діафрагмальна (парна) - васкуляризує діафрагму і дає гілку до наднирника (верхня наднирникова а.), поперекові (4 пари) васкуляризує хребці, спинний мозок, м'язи поперекової ділянки і черевну стінку.
Нутряні: велика нутряна, верхня і нижня брижові (непарні); середня наднирникова, ниркова і яєчкова чи яєчникова (парні).
Велика нутряна (truncus celiacus) 2 см довжиною дає: ліву шлункову, загальну печінкову (по ходу дає гілки до шлунка і 12-палої кишки - гастродуоденальна артерія) і селезінкову (віддає гілки до підшлункової залози, шлунка, великого сальника) артерії.
Верхня брижова - до підшлункової залози,12-палої,кишки порожньої і клубової, сліпої з апендиксом, висхідної і поперечної ободових. Має між гілками багато анастомозів з утворенням артеріальних дуг.
Нижня брижова - до нисхідної ободової, сигмоподібної, верхньої частини прямої кишок.
Ниркова артерія крім нирок дає гілку до наднирників - нижня наднирникова артерія.
Артерії тазової ділянки: Загальна клубова (права і ліва) на рівні крижовоклубового суглобу ділиться на внутрішню і зовнішню клубові. Зовнішня переходить у стегнову. Внутрішня васкуляризує органи малого тазу: пряму кишку, статеві органи, сечовий міхур тощо та його стінки. Зовнішня віддає гілки до черевної стінки.
Плечеголовий стовбур (біля 3 см довжиною) на рівні правого грудино-ключичного суглобу ділиться на праві загальну сонну і підключичну артерії. Далі ці артерії ідуть як і ліві сонна і підключична.
Загальна сонна артерія (a. carotis communis) (права і ліва) ідуть поряд з трахеєю і стравоходом. На рівні верхнього краю щитоподібного хряща ділиться на зовнішню і внутрішню сонні артерії. Зовнішня сонна а. проходить крізь тканину привушної залози і тут розділяється на верхньощелепну та поверхневу скроневу а.а., забезпечуючи васкуляризацію органів зовнішньої поверхні голови і шиї, ротової порожнини, носа, вухо, м'язи шиї, залози тощо.
Внутрішня сонна артерія (a.carotis interna) входить в череп по каналу скроневої кістки. Крім мозку ця артерія васкуляризує очне яблуко шкіру навколо ока та лоба.
Підключична артерія (a. subclavia) проходить між ключицею і 1-м ребром і іде до пахвової ямки. Від неї відходять: хребтова артерія (іде в отворах поперечних відростків хребців, через великий потиличний отвір потрапляє у череп). Від неї відходять гілки до спинного мозку, довгастого мозку, мозочка. В черепі зливаються утворюючи базилярну артерію, від якої відходять гілки до внутрішнього вуха, мосту мозку, мозочка. Спереду базилярна артерія зливається з сонними утворюючи вілізієве коло; внутрішня грудна (міжреберні гілки, молочні залози, діафрагма, перикард, верхній відділ черевної стінки), щитошийний стовбур (ділянка шиї, лопаткова ділянка), реберно-шийний стовбур (перші 2 міжребер'я, задні шийні м'язи), поперечна артерія шиї (васкуляризує м'язи лопатки).
Віддавши названі артерії підключична артерія продовжується в пахвову, а далі в плечову, яка в свою чергу дає променеву і ліктьові артерії.
Так можна представити основні елементи артеріальну частину великого кола кровообігу.
Венозну частину великого кола ділять на систему верхньої та систему нижньої порожнистих вен.
Верхня порожниста вена (v. cava superior) знаходиться в передньому середостінні поряд з висхідною аортою. Утворюється злиттям правої і лівої плечеголових вен, а потім вона приймає непарну вену. Плечегова вена утворюється злиттям внутрішньої яремної (в неї впадає зовнішня яремна) та підключичної вен свого боку.
Нижня порожниста вена (v. cava interior) знаходиться на задній стінці живота і далі крізь діафрагму входить у середостіння де і впадає в праве передсердя. Утворюється нижня порожниста злиттям на рівні 4-5 поперекових хребців правої і лівої клубових вен. На шляху до серця вена приймає вени внутрішніх органів і стінок живота (серед яких варто назвати ворітну вену <v. portae>. Вона утворюється злиттям верхньої і нижньої брижових та селезінкової. За розмірами вона поступається лише порожнистій. Вона несе кров від кишечника, шлунка та інших нутряних органів до печінки).
Між системами верхньої та нижньої порожнистих вен є анастомози: кава-кавальні та порто-кавальні.
Серце (cor) розташоване в середньому середостінні асиметрично. Більша його частина розташована в лівій частині грудної клітки. Довга вісь (близько 12-13 см) серця розташовується зверху вниз, зправа наліво, ззаду наперед. Найбільший поперечний переріз серця - 9-10 см, а передньо-задній - 6-7 см.
Межі серця проектуються на грудну стінку таким чином. Верхівка знаходиться на 1 см досередини від лівої середньоключичної лінії у 5-му міжреберному проміжку. Верхня межа іде на рівні верхнього краю третіх реберних хрящів. Права лежить на 1-2 см вправо від правого краю грудини від 3 до 5 ребер. Нижня проходить косо від хряща 5 правого ребра до верхівки серця; ліва - від хряща 3 ребра до верхівки серця.
Це порожнистий орган, розділений всередині на камери: 2 передсердя і два шлуночки (праві і ліві). Зовні передсердя відділені від шлуночків вінцевою борозною, шлуночки - передньою і задньою міжшлуночковими борознами. Передсердя розділені між собою міжпередсердною перетинкою, на якій є овальна ямка. В утробному періоді тут був овальний отвір, крізь який передсердя сполучалися між собою. З народженням цей отвір заростає.
У ліве передсердя відкриваються 4 легеневі вени. У праве - порожнисті вени - верхня і нижня.
На межі між передсердям і шлуночком є передсердно-шлуночковий отвір, по краю якого розташований передсердно-шлуночковий клапан: у лівій частині - двостулковий, у правій - тристулковий. У тристулкового клапана є передня, задня і перетинкова стулки (складки ендокарда із щільною волокнистою сполучною тканиною, вкритою ендотелієм). На шлуночковій поверхні стулок прикріплюються сухожильні хорди, протилежні кінці яких приєднуються до сосочкових м'язів (їх на дні правого шлуночка.
3). Внутрішня стінка шлуночків ребриста - вкрита трабекулами, які розташовані впоперек і вздовж. Із правого шлуночка бере початок легеневий конус чи стовбур. В його основі розташований кишеньковий клапан із 3-х кишеньок - ліва, права і передня.
Двостулковий клапан (мітральний) між лівими передсердям і шлуночком має дві стулки - передня і задня. З лівого шлуночка бере початок аорта, в основі якої є також кишеньковий клапан з 3-х кишеньок: лівої, правої і задьної.
Міжшлуночкова перетинка складається з двох ділянок: більша (знизу, від верхівки) має м'язову будову. Менша (верхня її ділянка) - із фіброзної тканини. Перетинка з обох боків вкрита ендокардом.
Розміри серця корелюють з розмірами тіла, серце людини приблизно таке, як кулак лівої (у лівшів) руки.
Стінка серця складається з трьох шарів: зовнішнього (епікард), середнього (міокард) і внутрішнього (ендокард). Стінка лівого шлуночка приблизно 20 мм товщиною, правого - 5-8 мм, передсердь - 2-3 мм.
Епікард це вісцеральна пластинка серозного перикарду. Епікард обгортає серце, початкові відділи легеневого стовбуру і аорти, кінцеві відділи легеневих і порожнистих вен, а потім переходить в паріетальну пластинку серозного перикарду. Таким чином утворена навколосерцева сумка.
Переважна частина серцевої стінки - міокард - тобто м'язовий шар, утворений серцевим смугастим м'язом. Кардіоміоцити майже прямокутної форми (L = 50-120 мкм, d = 15-20 мкм.), в центрі мають 1-2 овальних ядра і багато мітохондрій; міофібрили розташовані по периферії строго прямолінійно. Клітини контактують між собою вставочними дисками, через які відбувається передача імпульсів.
Міокард передсердь ізольований від міокарду шлуночків , тобто працюють вони відокремлено. Вони починаються від двох фіброзних кілець, розташованих навколо лівого і правого передсердно-шлуночкових отворів.
У передсердях два шари м'язів: поверхневий <суцільний для обох передсердь> - циркулярних або поперечно розташованих волокон, глибокий <окремий для кожного передсердя> - повздожні волокна.
Навколо гирл великих венозних стовбурів (порожнистих і легеневих вен), які впадають у передсердя, є циркулярні пучки міоцитів.
У шлуночках є три шари м'язів: поверхневий - поздовжній, його м'язові пучки починаються на фіброзному кільці і ідуть косо вниз. На верхівці серця вони утворюють загин і переходять у внутрішній поздовжній шар, який своїм верхнім кінцем прикріплюється до фіброзного кільця. Між ними розташований середній шар - циркулярний. Цей шар самостійний для правого і лівого передсердя.
М'язовий шар лівого шлуночка значно товщий ніж у правого.
Ендокард вистилає зсередини камери серця, вкриває сосочкові м'язи, хорди і клапани. Ендокард товщий у лівих камерах серця, особливо на міжшлуночковій перетинці та на початку аорти і легеневого конусу. Ендокард утворений ендотелієм, який лежить на товстій базальній мембрані, під якою розташовані сполучнотканинний (субендотеліальний) і м'язово-еластичний шари. На межі з міокардом лежить зовнішній сполучнотканинний шар (субендокардіальна основа).
Кровопостачання серця забезпечується двома вінцевими артеріями, які починаються від цибулини аорти з під лівої та правої кишеньки клапану. Розташовуються артерії по вінцевій та міжшлуночкових борознах. Вінцеві артерії розгалужуються до капілярів у всіх трьох оболонках стінки серця, папілярних м'язах, трабекулах. Кров із капілярів збирається у серцеві вени, венозний синус і безпосередньо у праве передсердя.
Перикард - замкнений мішок із двох шарів: зовнішній - фіброзний перикард переходить у зовнішню оболонку великих судин, спереду при-кріплюється до грудної кістки. Внутрішній - серозний перикард - має два листки: вісцеральний (епікард) і паріетальний (він зрісся з фіброзним). Між цими листками є перикардіальна порожнина з невеликою кількістю рідини.
Робота серця здійснюється автоматично завдяки наявності у ньому провідної системи у вигляді скупчень атипових м'язових волокон. Тут виділяють: синусно-передсердний вузол, передсердно-шлуночковий, пучок Гіса (передсердно-шлуночковий), його ніжки і розгалудження (волокон Пуркіньє).
Синусно-передсердний вузол розташований під епікардом правого передсердя між місцем впадання верхньої порожнистої вени і вушком правого передсердя. Передсердно-шлуночковий - на міжпередсердній
перетинці ближче до стулкових клапанів. Від нього відходить пучок Гіса у бік шлуночків. Він у верхній частині міжшлуночкової перетинки ділисться на праву (менша) і ліву (більша) ніжки. Ніжки під ендокардом розгалужуються і в товщі міокарду шлуночків на більш тонкі, які закінчуються волокнами Пуркіньє, що контактують з кардіоміоцитами.
Дихальна система
поділяється на повітроносні шляхи і респіраторний відділ. Повітроносні шляхи включають порожнину носа, глотку, гортань, трахею, бронхи різних калібрів, включаючи бронхіоли. Тут повітря зігрівається (охолоджується), очищається від різноманітних частинок і зволожується. Респіраторний відділ складається із альвеолярних ходів і альвеол, які утворюють ацинуси. У них відбувається газообмін.
Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до присінка носової порожнини. Внутрішня поверхня присінка вистелена незроговіваючим багатошаровим плоским епітелієм і має волосся, сальні і потові залози. Слизова оболонка стінок порожнини носа виконує нюхову та дихальну функції, тому має різну будову. Дихальну функцію забезпечує більша частина слизової оболонки носа і вона вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою кількістю бокалоподібних гландулоцитів, що виділяють слиз. Слиз завдяки рухам війок пересувається назовні і видаляється. В порожнину носа виділяється секрет багаточисельних слизових альвеолярно-трубчастих залоз. Слиз зв'язує пилеподібні частки повітря і зволожує вдихуване повітря. Власна пластинка слизової оболонки і підслизова основа дуже добре васкуляризовані і забезпечують вирівнювання температури вдихуваного повітря до температури тіла.
Три носові раковини збільшують загальну поверхню порожнини носа і утворюють носові ходи (верхній, середній та нижній). У нижній носовий хід відкривається носослізний канал. У верхній - задні чарунки решітчастої кістки і (дорзальніше) пазухи клиноподібної кістки. У середній - середні і передні чарунки решітчастої і пазухи лобної та верхньощелепної кісток.
Нюхова ділянка слизової оболонки верхньої носової раковини і відповідної їй частини перегородки та задній відділ верхньої стінки порожнини носа - це частина слизової оболонки носа, вкрита війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, до складу якого входять спеціальні сприймаючі нюхові нейросекреторні біполярні клітини.
Повітря із порожнини носа надходить крізь хоани до носової, а потім ротової частини глотки і в гортань.
Глотка (pharynx) - лійкоподібний канал довжиною 11-12 см, звернений розширеною частиною краніально і сплющений в дорзо-вентральному напрямку. Верхня частина глотки зрощена з основою черепа. На рівні межі 6 і 7 шийних хребців глотка переходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі довша рота. В глотці відбувається перехрест шляхів повітря і їжі.
Порожнину глотки ділять на 3 ділянки: носову, ротову і гортанну (відповідно: носоглотка, ротоглотка і гортаноглотка). Спереду носоглотка сполучається з носовою порожниною через хоани, ротоглотка з порожниною рота сполучається зівом, гортаноглотка гортанним отвором сполучається з гортанню. Задня стінка глотки відділена від передньої поверхні хребта прошарком рихлої сполучної тканини, тому глотка рухлива. На рівні хоан на бічних стінках носоглотки з обох боків розташовані глоткові отвори слухових (Євстахієвих) труб, крізь які порожнина середнього вуха сполучається з довкіллям. Поблизу цього отвору (між ним і піднебінною занавіскою) розташовані трубні мигдалики. На межі між верхньою і задніми стінками глотки розташовується непарний глотковий мигдалик. Стінка глотки складається з 3 шарів: слизової оболонки (вкрита одношаровим багаторядним війчастим епітелтієм), фіброзної оболонки (зрощена з слизовою, зверху з основою черепа).
Гортань (larynx) - дихальна трубка і голосовий апарат. Г. розташована на рівні 4-6 шийних хребців і сполучається зв'язками з під'язиковою кісткою. Зверху гортань сполучається з порожниною глотки, знизу - з трахеєю.
Скелет гортані утворений кількома рухливо сполученими між собою гіаліновими хрящами. Найбільший - щитоподібний (непарний), у якого розрізняють дві сполучені між собою під майже прямим (у чоловіків) або
тупим (120, у жінок) кутом чотирикутні пластинки. Від задніх країв пластинок відходить дві пари ріжків (верхні і нижні). Основу гортані складає перстнеподібний хрящ (гіаліновий), його дуга звернена вперед, а пластинка - назад. Перстнетрахеальна зв'язка сполучає нижній край хряща з першим хрящем трахеї. Перстнеподібний хрящ сполучається з щитоподібним і черпакуватими хрящами двома парами суглобів.
Найважливішими (функціонально) у гортані є черпакуваті хрящі, від основи яких вперед відходить голосовий відросток, назад - м'язовий. До останнього прикріплюється м'яз, який змінює положенння голосових відростків, що натягують голосові зв'язки. Ріжкоподібний хрящ маленький, конічної форми, своєю основою ніби сидить на верхівці черпакуватого. Клиноподібний хрящ більший, видовжений, непостійної форми і величини, часто рудиментарний. Обидва хрящі еластичні. Зверху гортань вкрита надгортанним хрящем, який прикріплений до щитоподібного хряща і під'язикової кістки за допомогою щитонадгортанної і під'язиково-надгортанної зв'язок.
Надгортанник (epiglottis) збудований з еластичного хряща, за формою подібний до листка дерева. Звуженою частиною (стебельцем) він приєднаний до внутрішньої поверхні кута щитоподібного хряща за допомогою зв'язки, а розширеною частиною виступає над щитоподібним хрящем позаду кореня язика. Еластичний надгортанний хрящ може легко згинатись і знову випростовуватись, що і відбувається під час ковтання.
Усі хрящі сполучаються між собою суглобами і зв'язками. Є два суглоби перснеподібно-черпакуваті і два перснеподібно-щитоподібні. Це справжні суглоби, в яких є сумка, суглобові поверхні і суглобова порожнина з синовіальною рідиною. Сумки їх посилені зв'язками.
Трахея (trachea) лежить спереду від стравоходу, заходячи в грудну порожнину через верхній її отвір, і йде до рівня 4-го або 5-го грудного хребця, де поділяється (біфуркація) на два головні бронхи. Довжина трахеї варіює в межах від 8,5 до 15 см, частіше вона рівна 10-11 см.
Стінка трахеї складається із слизової оболонки, підслизової основи, волокнисто- м'язово-хрящевої та адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка трахеї вистелена війчастим псевдобагатошаровим епітелієм, у якому є багато бокалоподібних гландулоцитів. Власна пластинка слизової оболонки має багато еластичних волокон, лімфоцитів і лімфоїдних вузликів.
Підслизова основа поступово переходить у щільну волокнисту сполучну тканину - охрястя трахеї. Тут є багато змішаних серозно-слизових залоз, які виділяють секрет до слизової оболонки.
Волокнисто- м'язово-хрящева оболонка трахеї утворена з 16 - 18(20) гіалінових хрящів, що не дають спадатись її стінкам і забезпечують безперебійне надходження повітря до легень. Хрящі трахеї мають вигляд непових кілець. Незамкнена їх частина звернена до стравоходу (дорзально). Кінці хрящових дужок з'єднуються між собою сполучною тканиною із гладенькими м'язами - перетинчаста стінка трахеї. Півкільця сполучаються між собою сполучною тканиною. Перетинчаста стінка трахеї дозволяє вільному проходженню грудки їжі.
Спереду до трахеї прилягають м'язи, розташовані нижче під'язикової кістки, а у верхньому її відділі - щитоподібна залоза.
Трахея вкрита адвентиціальною оболонкою, яка складається із рихлої волокнистої незформованої сполучної тканини.
Починається трахея у грудних дітей на рівні 4-5 шийних хребців, у дорослих - на рівні 6-го, у стариків опускається до 7-го шийного хребця. У жінок початок трахеї лежить вище, ніж у чоловіків. Біфуркація у дітей до 1-го року розташована на рівні 3-го грудного хребця, від 2 до 6 років - на рівні 4-5, від 7 до 12 років на рівні 5-6 грудного хребця.
Головні Бронхи (bronchus) збудовані як і трахея. Вони розходяться і входять у ворота легень. Правий бронх ширший і коротший (в ньому 6-8
хрящових півкілець) від лівого (тут є 9-12 півкілець), за напрямком правий бронх є ніби продовженням трахеї. Від правого головного бронха беруть початок 3 часткові бронхи - верхній (під ним проходить права легенева артерія), середній і нижній. Лівий головний бронх зразу ділиться на 2 часткові бронхи - верхній і нижній. Через лівий головний бронх перегинається дуга аорти, через правий - непарна вена.
Головні бронхи дають початок вторинним (частковим) бронхам. Від них відходять третинні (сегментарні) бронхи, які далі поділяються дихотомічно. Міжнародна класифікація передбачає певні назви кожного бронхолегеневого сегмента та їх номерацію (див. таблицю).
Далі бронхи поділяються на субсегментарні (9-10 генерацій), часточкові і внутрішньочасточкові.
Таблиця із стор. 241 Сапіна
Із зменшенням калібру бронхів їх хрящі поступово змінюють форму:
спочатку це півкільця, потім хрящові пластинки різної величини, і зовсім вони зникають у бронхіолах діаметром близько 1 мм. У стінках внутрішньолегеневих бронхів є круговий шар міоцитів, що розташовуються між слизовою оболонкою і хрящами.
У дрібних бронхах (діаметром до 1-2 мм) поступово зникають хрящові пластинки і залози, а м'язова пластинка слизової оболонки стає відносно товстою.
Внутрішньочасточкові бронхи розпадаються на різну кількість кінцевих (термінальних) бронхіол (18-20), які є кінцевими розгалудженнями повітроносних шляхів і мають діаметр близько 0,5 мм.
Бронхи вистелені війчастим псевдобагатошаровим епітелієм з великою кількістю бокалоподібних клітин. Є клітини Клара (секреторні), які виділяють ферменти для руйнування сурфактантів. Сурфактант (фосфоліпіди, білки і глікопротеїди) - поверхневоактивна речовина, яка підтримує поверхнвий натяг альвеол. Має бактерицидні властивості.
Легені (pulmo pulmones) мають вигляд конуса, основа якого звернена до діафрагми. Верхівка легень виступає над ключицею в ділянку шиї. Легені мають опуклу реберну поверхню (іноді на легенях є відбитки від ребер), увігнуту діафрагмальну і серединну поверхню, обернену до серединної площини тіла. Ця поверхня називається медіастинальною (середостінною). Всі органи, що розташовані між легенями посередині складають середостіння (mediastinum). На середостінній поверхні легень розташовані їх ворота, куди заходить бронх, входять і виходять судини і нерви. На медіастінальній поверхні лівої легені є досить глибока серцева яма, а на передньому краї - серцева вирізка. Основна частина серця розташована саме тут - зліва від серединної лінії.
Легені складаються з часток, розділених глибокими вирізками. Права легеня має 3 частки, ліва - 2.
Частки легень - це окремі, певною мірою ізольовані, анатомічно відокремлені ділянки легень з власним частковим судинно-нервовим комплексом.
У дітей тканина легень блідно-рожевого кольору. У дорослих тканина легень поступово темніє за рахунок часточок вугілля, пилу, які відкладаються у сполучнотканинній основі легень.
Сегмент - ділянка легеневої тканини із своїми судинами і нервами та сегментарним бронхом. Кожний сегмент в цілому нагадує зрізаний конус, вершина якого спрямована до кореня легень, а широка основа вкрита вісцеральною плеврою. Чітких меж сегменти на поверхні плеври не мають. Сегменти утворені легеневими часточками, кількість яких у сегменті досягає приблизно 80 штук. Часточки розділені міжчасточковими сполучнотканинними перегородками.
Форма часточки нагадує неправильну піраміду з діаметром основи 0,5-2 см. У верхівку часточки входить часточковий бронх, який галузиться на 3-7 кінцевих (термінальних) бронхіол діаметром близько 0,5 мм. Їх слизова оболонка вистелена одношаровим війчастим епітелієм, між клітинами якого розташовуються секреторні клітини (Клара). Вважається, що вони забезпечують відновлення епітелію кінцевих бронхіол. Власна пластинка слизової оболонки багата на еластичні волокна, які переходять в еластичні волокна респіраторного апарату. Це забезпечує їх не спадання. Залози відсутні. Зовні є пучки міоцитів.
Функціональною одиницею легень є ацинус (їх у легенях близько 800
тисяч) - система розгалуджень однієї кінцевої бронхіоли, яка ділиться на 14-16 дихальних (респіраторних) бронхіол, що утворюють до 1500 альвеолярних ходів із 20000 альвеолярних мішечків і альвеол. У одній легеневій часточці налічується 16-18 ацинусів. У людини на один альвеолярний хід припадає в середньому 21 альвеола.
Альвеоли нагадують міхурці неправильної форми, вони розділяються
міжальвеолярними перегородками товщиною 2-8 мкм. Кожна перегородка є
стінкою двох альвеол, у перегородці розташована густа сітка кровоносних капілярів, еластичних, ретикулярних і колагенових волокон і клітин сполучної тканини. У перегородках часто є пори, якими альвеоли сполучаються між собою.
У легенях налічується 600-700 млн, їх поверхня коливається в межах 40-120 кв.м.
Альвеоли вистелені дихальними (сквамозними) і великими (гранулярні клітини) альвеоцитами. Дихальні вкривають близько 97% альвеолярної поверхні і розташовані на власній базальній мембрані. Великі альвеоцити - синтезують сурфактант, речовина ліпопротеїнової природи, що вистилає альвеоли з середини.
Плевра. Подібно до очеревини, плевра (pleura) утворює два листки:
вісцеральний і паріетальний. Вісцеральний тісно зростається з легеневою тканиною з усіх боків,заходить у щілини між їх частками. Паріетальний (пристінний) листок зростається з грудною порожниною і органами середостіння. Обидва листки зрощені і утворюють суцільний подвійний мішок навколо легень.
Плевра - вкрита мезотелієм сполучнотканинна пластинка. У паріетального листка виділяють реберну, медіастинальну і діафрагмальну поверхні. Медіастинальна зростається з перикардом. В ділянці воріт легень цей листок переходить у вісцеральний. Діафрагма покривається плеврою не вся - частина її зайнята перикардом.
Порожнина плеври - вузька замкнена щілина, у якій є невелика кількість серозної рідини, що зволожує листки плеври. У місцях переходу реберної плеври у діафрагмальну і медіастинальну, утворюються синуси (тут легень немає): реберно-діафрагмальний, діафрагмо-медіастинальний і реберно-медіастинальний.
Середостіння (mediastinum) - простір між лівим і правим плевральними мішками. Спереду воно обмежене грудиною, ззаду грудним відділом хребта, знизу - діафрагмою, верхня межа утворена апертурою грудної клітки.
Середостіння умовно ділять на верхнє і нижнє. Межа проходить: спереду у місці переходу рукоятки грудини у тіло; ззаду на рівні міжхребцевого хряща між 4 і 5 грудними хребцями.
У верхньому середостінні розташована вилочкова залоза, права і ліва плечеголові вени, верхня частина верхньої порожнистої вени, дуга аорти і її гілки, частина трахеї, верхня частина стравоходу, нерви.
Нижнє середостіння ділиться на переднє, заднє і середнє. У передньому (між тілом грудини і передньою стінкою перикарду) розташовані внутрішні грудні артерії, вени і білягрудинні лімфатичні судини. В середньому розташоване серце із своїми судинами. Заднє (між хребтом і задньою стінкою перикарду) містить грудну частину аорти, непарну і напівнепарну вени, нерви, стравохід, лімфатичні вузли.
Органи травлення
Травна система виконує функції механічної та хімічної переробки їжі, переведення продуктів розщеплення у кров і лімфу та видалення неперетравлених решток.
Травна система складається із травної трубки (7-8 метрів) та залоз, які розташовані в стінці та поза нею. Трубка утворює багато згинів та петель. Всмоктувальна поверхня травної трубки складає близько 12000 кв.см.
Передній відділ (ротова порожнина, глотка, стравохід) забезпечує прийом їжі, перетирання (подрібнення) та змочування (слина). В глотці відбувається перехрест дихальних шляхів і шляху їжі.
Середній відділ - обробка і всмоктування. Задній відділ (товста кишка) - всмоктування води і формування калових мас.
Ротова порожнина ділиться на власне ротову і передротову (присінок) частини (відділи). Передротова частина оточена губами, щоками, зубами і яснами.
Має відношення до мовного апарату. Ротова щілина оточена губами. Коловий м'яз рота оточений складкою шкіри ззовні і слизовою оболонкою зсередини. Проміжна частина (перехід від шкіри до слизової оболонки) називається червоною частиною губи і відрізняється від шкіри кольором.
Тутешній епітелій прозорий і через нього просвічується колір м'язів. У цій частині губи відсутні волосяні сумки, потові і сальні залози (як у шкіри, крім невеликої кількості їх коло кутів рота). Від слизової оболонки червона частина відрізняється сухістю - тут відсутні слизові залози. Від кожної губи до ясен ззовні по середній лінії іде складочка слизової оболонки - вуздечка губи.
Власне ротова порожнина зверху обмежована піднебінням, знизу - діафрагмою рота, спереду і збоків - зубами і яснами. Ясна (gingiva) - ділянка слизової оболонки порожнини рота, яка вкриває альвеолярні відростки щелеп і шийки зубів. Заповнена язиком і під'язиковими слинними залозами.
Піднебіння поділяється на тверде і м'яке. Тверде відділяє ротову порожнину від носової. Його кісткова основа представлена відростками верхніх щелеп і піднебінних кісток. Слизова оболонка твердого піднебіння міцно зростається з окістям. Тверде переходить у м'яке піднебіння - вкрита слизовою оболонкою м'язова пластинка. Задня вільна його частина називається піднебінною занавіскою, на якій є язичок.
м'язова пластинка м'якого піднебіння має два парні м'язи - піднімач і напружувач піднебінної занавіски.
З боків піднебінна занавіска переходить у парні складки, які ідуть донизу - піднебінні дужки: передня - піднебінноязикова, задня - піднебінноглоткова. В кожній дужці проходить одноіменний м'яз (вони опускають піднебіння). Між ними розташовані піднебінні мигдалики (tonsilla). На корені язика розташований язиковий мигдалик.
Всього мигдаликів у ротовій порожнині 6 (див. далі). Вони розташовані у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пірогова. (Деякі автори дають Пірогова-Вальдейера).
Задня частина власне ротової порожнини - зів (isthumus faucium) - отвір, утворений м'яким піднебінням, коренем язика і дужками.
Язик - вкриті слизовою оболонкою м'язи - бере участь в оцінці смакових якостей їжі, її пересуванні, перемішуванні, ковтанні. У людини язик - ще і орган мови. У язиці виділяють три частини: передню (верхівка, або кінчик), середню (тіло) і задню (корінь). Задньою частиною язик прикріплений до під'язикової кістки і надгортанника. Верхню поверхню язика називають спинкою, вона значно довша, ніж нижня поверхня. Слизова оболонка язика вкрита нездатним роговіти багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм. Слизова оболонка язика шорстка, вкрита сосочками. Виділяють кілька типів сосочків: ниткоподібні, грибоподібні, листкоподібні та обваловані (жолобкуваті). Перші з них є рецепторами тактильної чутливості, решта - смакові, вони мають смакові цибулини. Ниткоподібні розташовані на кінчику та тілі язика. Грибоподібні розташовуються поміж ниткоподібних по краях тіла і на верхівці язика. Листкоподібні (їх 4-8) розташовані по краях тіла язика. Обваловані сосочки (їх 7-12 або 8-15) розташовані на межі між коренем і тілом язика в один ряд у вигляді тупого кута, верхівка якого звернена до зіву. В центрі цього кута є невеличка заглибина - сліпий отвір. На слизовій оболонці кореня сосочків немає, тут розташований язичний мигдалик.
Слизова оболонка нижньої поверхні язика вільна лише в передній його частині. Переходячи на ясна вона утворює вуздечку язика. З обох боків вуздечки розташоване невелике підвищення - під'язикове м'ясце -, місце виходу протоків під'язикових та піднижньощелепних слинних залоз.
М'язи язика поділяють на власні і скелетні (зовнішні). Всі вони побудовані із смугастої м'язової тканини. Зовнішні (3 пари): 1) підборідно-язиковий (внутрішня поверхня нижньої щелепи - віялоподібно вплітається у корінь язика) тягне язик вперед; 2) підязичноязиковий (широка пластинка від під'язикової кістки - товща язика) тягне язик назад і вниз; 3) шило-язиковий м'яз (шилоподібний відросток скроневої кістки - корінь язика) - тягне язик назад і вгору.
Власні м'язи складають основну масу язика. Є верхній і нижній поздовжні, поперечний і вертикальний м'язи.
Всі м'язи язика іннервуються 12 парою нервів (під'язиковий нерв).
Кровопостачання язика здійснюється язиковою артерією (далі - одна з передніх гілок зовнішньої сонної артерії).
Іннервація: слизова оболонка - чутлива іннервація від трійничного (5 пара), лицьового (7), язикоглоткового (9) і блукаючого (10) нервів.
Зуби як і у інших ссавців диференційовані на різці (8), ікла (4), малі (8) та великі (12) корінні (кутні) (2:1:2:3). Всього у людини 32 зуби. Останній (третій) великий кутній зуб називають зубом мудрості. Він виростає значно пізніше, іноді не з'являється взагалі.
Молочних зубів у людини всього 20 (2:1:0:2). Вони з'являються у дітей на 7-8 місяці життя. З 6-7 років до 12-14 років - замінюються постійними.
У зубі виділяють: корінь, шийку та коронку. Корінь (один або кілька) заглиблений у альвеоли щелеп (сполучення вбиванням), шийка - малопомітне звуження між коренем і коронкою - заглиблена у ясна. Коронка звернена в ротову порожнину і виступає над яснами. На верхівці кореня є отвір, у який з боку щелепи заходять судини і нерви. В корені є канал, який в межах шийки розширюється в порожнину зуба, заповнений пульпою. Порожнина зуба майже не заходить у його коронку.
Зуб збудований з дентину, коронка вкрита емаллю. Корінь вкритий цементом.
Слинні залози: дрібні розташовуються у слизовій оболонці ротової
порожнини. Їх звичайно називають за місцем розташування: язикові,
піднебінні, губні, щічні тощо.
Крім цього, слину в ротову порожнину виділяють 3 пари великих слинних залоз. Привушна (glandula parotis) найбільша, розташована під зовнішнім слуховим проходом у позадщелепній ямці, частково налягаючи на зовнішній жувальний м'яз. Ззовні вкрита щільною фасцією. Її вивідна протока іде по зовнішньому жувальному м'язу, пронизує щічний м'яз і відкривається у присінку рота на рівні 2-го верхнього великого кутнього зуба. Виділяє білковий секрет. Має часточкову, альвеолярну будову. Товщу залози пронизує сонна артерія і ділиться на зовнішню і внутрішню.
Кровопостачання: гілки поверхневої скроневої артерії (медіальна гілка зовнішньої сонної артерії).
Іннервація: чутлива - волокна вушно-скроневого нерва; парасимпатична - післявузлові волокна від вушного вузла (вище від нижнього слиновидільного ядра язикоглоткового нерва у складі малого кам'янистого нерва); симпатична - післявузлові від зовнішнього сонного сплетення (із верхнього шийного симпатичного вузла).
Піднижньощелепна (glandula submandibularis) розташовується в піднижньощелепній ямці. Вивідна протока проходить крізь діафрагму рота в складку під язиком і відкривається у під'язиковому м'ясці. Це залоза змішаного типу за секретом (білково-слизова), за будовою трубчасто-альвеолярна.
Під'язикова (glandula sublingualis) лежить на дні ротової порожнини під язиком, трубчасто-альвеолярна, білково-слизова з перевагою слизу. Має 10-12 дрібних вивідних протоків, що відкриваються вздовж під'язикової складки і 1-ну велику вивідну протоку, яка зливається з протокою піднижньощелепної залози і відкрваються на під'язиковому слинному сосочку.
Кровопостачання: гілками (обидві залози) під'язикової і лицьової артерій (передні гілки зовнішньої сонної артерії).
Іннервація: (обох) - чутливі в складі язикового нерва; парасимпатична від піднижньощелепного вузла (далі від верхнього слиновидільного ядра лицьового нерва); симпатична від сплетення язикової артерії (далі від верхнього шийного симпатичного вузла).
Глотка (pharynx) - трубка попереду від шийних хребців. Угорі вона приєднана до кісток черепа, внизу на рівні 6-го шийного хребця звужується і переходить у стравохід. Задня стінка сполучена із хребцями та глибокими м'язами шиї шаром пухкої сполучної тканини і може вільно рухатися при ковтанні та нахилянні голови. На передній стінці глотки є отвори, які сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче - з ротовою і ще нижче - з гортанною. Від цього глотку прийнято поділяти на носоглотку, ротоглотку і гортаноглотку.
В носоглотці є 4 отвори: 2 хоани та 2 отвори слухових труб на латеральних стінках носоглотки (біля них розташовані трубні мигдалики). На задній стінці носоглотки розташований непарний глотковий мигдалик. Ротоглотка має один отвір - зів. Також один отвір - вхід до гортані - є і в гортаноглотці.
Нижня частина глотки стінки не має, вона переходить у порожнину стравоходу. Тут є звуження.
Стінка глотки складається з 4-х шарів: слизової оболонки - продовження такої рота; фіброзної (фіброзна тканина, не утворює складок, глотка гладенька); м'язової та адвентиції.
М'язова оболонка глотки складається з 3-х м'язів-констрікторів - верхнього, середнього і нижнього. Своїми скороченнями вони проштовхують грудку їжі у стравохід.
Кровопостачання: гілки висхідної глоткової (відходить від зовнішньої сонної артерії з медіального боку; дає кров і до піднебінного мигдалика), висхідної і низхідної піднебінних артерій (також зовнішня сонна артерія).
Іннервація: глоткове нервове сплетення (язико-глотковий і блукаючий нерви).
Далі, перед розгядом окремих відділів травної трубки розглянемо будову її стінки в цілому.
Стінка травної системи побудована з кількох оболонок. Внутрішня оболонка - слизова з підслизовим шаром (основою). Слизова (tunica mucosa) - включає епітелій, власну пластинку слизової оболонки, шар м'язових волокон. Колір слизової оболонки залежить від кількості судин і заповнення їх кров'ю.
Епітелій (у різних відділах він різний) ротової порожнини, глотки, стравоходу, ануса - багатошаровий (не здатний роговіти). шлунка, тонкого і товстого кишечника - одношаровий циліндричний.
Епітелій не має кровоносних судин.
Власна сполучнотканинна пластинка (саме на ній лежить епітелій) утворена рихлою волокнистою неоформленою сполучною тканиною. В ній розташовуються залози, скупчення лімфоїдних вузликів (іноді утворюють скупчення - фолікули), нервові елементи, кров'яні і лімфатичні судини.
м'язова пластинка розташована на межі слизової оболонки та підслизової основи і складається із міоцитів.
Підслизовий шар (основа) складається з рихлої сполучної тканини і сполучає слизову оболонку з м'язовою. Забезпечує рухливість слизової, утворення складок. В цьому шарі розташоване підслизове нервове сплетення (Мейснера).
В слизовій оболонці є залози. Крім окремих епітеліальних залозистих клітин, які виділяють слиз (бокалоподібні клітини або одноклітинні залози - гландулоцити), в ній є багатоклітинні залози. Вони мають різноманітну будову. Серед залоз виділяють трубчасті, альвеолярні (мал. 97, Татарінов) (альвеола - міхурець) та змішані. Залози можуть бути простими (поодинокі трубочки, або альвеоли), або складними (мають розгалуження трубок і міхурців).
м'язова оболонка (tunica muscularis) складається із внутрішнього кільцевого і зовнішнього поздовжнього шарів м'язових клітин. Шари відділені прошарком рихлої волокнистої неоформленої сполучної тканини, у якій розташоване між м'язове нервове сплетення (Ауербахове), судини.
В основному ця оболонка представлена гладенькою м'язовою тканиною. Разом з тим: у глотці, верхній третині стравоходу, зовнішній сфінктер прямої кишки - м'язи смугасті.
Подобные документы
Визначення тканини як системи клітин і міжклітинної речовини, що мають подібну будову. Поняття єдності фізіологічних систем організму. Характеристика, будова та функції опорно-рухового апарату людини. Хімічна, анатомічна і мікроскопічна будова кісток.
конспект урока [16,3 K], добавлен 06.04.2012Основи анатомії і фізіології собаки. Форма і внутрішня будова органів та їх функції. Системи органів травлення, дихання, кровообігу та лімфоутворення, сечовиділення, розмноження. Будова і функції відділів головного мозку, обмін речовин та енергії.
доклад [1,8 M], добавлен 19.03.2010Характеристика систем органів людини: дихальної, сечовидільної, верхніх і нижніх відділів травного каналу, та зовнішніх і внутрішніх статевих органів. Будова серцевої стінки та клапанного апарату. Огляд артерій і вен малого та великого кіл кровообігу.
контрольная работа [39,0 K], добавлен 23.11.2010Поняття нервової системи людини, її значення для організму. Будова спиного мозоку, його сегментарний апарат та головні елементи. Функції корінців спинномозкових нервів. Головний мозок як вищий відділ нервової системи людини: його будова та функції.
презентация [1,2 M], добавлен 17.12.2012Клас Плазуни - перші справжні наземні хордові тварини. Середовище існування, зовнішня будова, скелет, кровоносна, травна, дихальна, видільна та нервова системи. Органи чуття, розмноження та значення плазунів. Ознаки прогресивного розвитку класу Плазунів.
презентация [15,0 M], добавлен 25.02.2013Будова травної системи людини, органи у її складі. Функції травної системи. Залежність фізичного, психічного та сексуального здоров'я людини від їжі та характеру харчування. Витрати енергії за добу залежно від віку, статі, умов життя, характеру роботи.
реферат [566,6 K], добавлен 03.06.2014Розвиток палеонтологічних, ембріологічних, гістологічних досліджень; порівняльна анатомія та її значення. Співвідношення обсягу мозку з вагою тіла як найбільш поширений показник рівня інтелекту. Характерні відмінності в будові черепів людини та шимпанзе.
реферат [363,9 K], добавлен 16.08.2010Здатність людини сприймати запахи речовин за допомогою нюхових рецепторів, їх будова та кількість. Процес формування відчуття запаху. Значення аналізатора нюху в житті людини, місце його розташування. Периферичний та центральний відділи нюхового мозку.
презентация [3,9 M], добавлен 12.11.2011Біологія людини як комплекс наук. Антропологічні дослідження людського організму. Диференціація локальних груп людства, виділених як раси. Ознаки внутрішнього середовища людини. Шляхи впливу біосфери на організм людини. Резерв адаптивної мінливості.
реферат [26,3 K], добавлен 24.07.2010Людина та її біологічні і соціальні ознаки. Поняття здібності, її структура і види. Біологічний годинник. Темперамент людини. Види пам`яті. Групи рис характеру, що утворюють симптомокомплекси. Класи емоційних станів людини. Основні функції мислення.
презентация [675,2 K], добавлен 23.10.2013