Видова структура кредитiв комерцiйних банкiв

В якості забезпечення кредиту банком може бути прийняте наступне:

1) Нерухоме майно, власником якого є заставодавець (не обов'язково позичальник), що вільне від інших зобов'язань і від заборони відчуження.

Договір про іпотеку (заставу підприємства, споруди, будівель, інших об'єктів, безпосередньо зв'язаних з землею, разом з відповідною земельною ділянкою або правом користування нею) повинен бути нотаріально посвідчений. У договорі необхідно передбачити, що нотаріальна контора одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки.

2) Транспортні засоби, як правило, нові чи майже нові (2-3 роки), при цьому транспортний засіб, а також документи на нього передаються до банку на відповідальне зберігання на строк дії договору застави.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти, товари в обороті або переробці, договір застави повинен бути нотаріально засвідчений на підставі відповідних право установчих документів.

Заставодавцем може бути не позичальник, а третя особа (майновий поручитель), якій предмет застави належить на правах власності або повного господарського відання.

При визначенні вартості майна, що передається у заставу, слід виходити з його балансової вартості (з урахуванням дооцінки й уцінення) та можливої ціни реалізації.

Вартість заставленого майна повинна бути достатньою для погашення позички, процентів за користування нею, неустойки, передбачених кредитним договором, витрат по зберіганню заставленого майна, а також передбачати податок на добавлену вартість, сплата якого проводиться з обороту по реалізації предмета застави, та інші витрати.

3) Цінні папери чи корпоративні права (акції, облігації, частки у статутному фонді третіх підприємств, сертифікати).

Найнадійнішими цінними паперами є акції самого банка-кредитора чи облігації державної внутрішньої позики.

Ліквідність інших цінних паперів і корпоративних прав далеко не завжди однозначна і потребує ретельного вивчення у кожному конкретному випадку. Якщо банк і погодиться надати кредит під таке забезпечення, то з великими фінансовими втратами для клієнта. Більш надійними є акції банків, що не є потенційними банкрутами, при наявності відповідної довідки про їх 100%-ву оплату.

Згідно вищеназваним рекомендаціям цінні папери можуть бути прийняті в заставу за умови передачі заставодавцем банку цінних паперів на зберігання, а також обов'язкової реєстрації цієї справи в організації, що надала цінні папери.

4) Товарно-матеріальні цінності: високоліквідні товари на складі, бажано на складі банка, встановлене обладнання, що залишається у користуванні заставодавця.

При заставі товарів в обороті й переробці допускається зміна складу і натуральної форми предмета застави (товарних залишків, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції і т.п.) за умови, що їх загальна вартість не стане меншою від зазначеної в договорі застави. З 1996 року заставою може виступати державна власність. Дозвіл на її заставу надають регіональні управління Фонду державного майна.

Таким чином, об'єктом застави може бути будь-яке майно (основні засоби, виробничі запаси, готова продукція, товари, цінні папери - акції, облігації, сертифікати, інше майно), яке належить заставодавцю на правах власності і може бути відчужено ним згідно з законодавством і на яке може бути звернено стягнення.

При кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників заставою з іншим майном одночасно може бути передбачена застава майбутнього врожаю сільськогосподарських культур. При прийнятті в заставу майбутнього врожаю слід мати на увазі, що посіви повинні бути обов'язково застраховані на випадок їх загибелі та інших несприятливих обставин. У договорі про заставу повинно бути передбачено, що в разі загибелі сільськогосподарської продукції (посівів) банку-заставодержателю надається в першу чергу право задоволення вимог по погашенню кредиту з страхового відшкодування в межах суми застави.

Інвестиційні кредити надаються в основному під заставу об'єктів незавершеного будівництва, обладнання, які належать позичальнику на правах власності. При прийнятті в заставу незавершеного будівництва позичальником повинна бути проведена його інвентаризація, а в окремих випадках - за участю банку-кредитора.

Крім застави в якості забезпечення кредиту банком може бути прийнята порука чи гарантія юридичної особи, при цьому ця гарантія надається чи у вигляді відповідної застави чи поручителем (гарантом) повинна бути особа з відомою банку платоспроможністю.

Договір поручительства складається обов'язково в письмовій формі і включає в себе відповідальність поручителя за виконання в повній сумі зобов'язань по поверненню позички, що надається банком-кредитором, та належних процентів за її використання в разі невиконання позичальником зобов'язань по поверненню боргу банку згідно з кредитним договором, а також зобов'язання солідарної відповідальності з позичальником перед банком-кредитором за виконання зобов'язань по поверненню позички.

Відносини по забезпеченню кредитного договору гарантією можуть бути оформлені у вигляді гарантійного листа, наданого організацією-гарантом. У цьому випадку банк-кредитор зобов'язаний письмово повідомити гаранта про прийняття гарантійного листа як забезпечення по кредитному договору.

Якщо по закінченні місячного строку з дня отримання поручителем (гарантом) претензії банк-кредитор не одержить від поручителя (гаранта) кошти в погашення заборгованості по кредиту і процентах у повній сумі, питання про стягнення з поручителя (гаранта) коштів необхідно вирішувати через суд або арбітражний суд в установленому законом порядку.

Найбільш припустимим варіантом гарантованого кредиту є гарантія уряду України чи гарантія акціонера банка (в межах вартості належних йому акцій). Потім іде гарантія банка з числа перших 10-20 за ступенем надійності, що працюють на протязі чотирьох-п'яти років без особливих проблем.

Врешті-решт може бути прийнята гарантія прибутково працюючого на протязі кількох років підприємства, що має реальні активи і обороти, арбітражні дії по відношенню до якого могли би бути успішними.

У світовій практиці як забезпечення кредиту застосовується страхування кредитних ризиків.

Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту повинно проводитися у повній сумі виданого кредиту і процентів за користування ним. Одночасно з підписанням кредитного договору або в період дії договору страхування страхувальником (позичальником) може бути переуступлено банку право вимоги від страховика сплати страхового відшкодування шляхом укладення відповідного договору.

В Україні така форма забезпечення використовувалася в 1994-1995 роках, однак в теперішній час вона використовується рідко, оскільки більшість вітчизняних страхових компаній не є достатньо міцними, щоб компенсувати збитки банка при настанні страхового випадку, а послуги іноземних страхових компаній для вітчизняних позичальників доки недоступні.

Наступна ознака класифікації кредитів, що надаються комерційними банками, - за методами надання.

Відповідно до цієї ознаки розрізняють:

1) кредити, надані у разовому порядку;

2) кредити, надані відповідно до відкритої кредитної лінії;

3) гарантійні кредити (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою).

Різноманітність існуючих форм і видів кредитування - не тільки результат еволюції фінансової системи, але й намагання знизити тяжкість кредитного пресу і таким чином не створювати клієнтам додаткових труднощів, що можуть викликати ускладнення з поверненням кредитних коштів.

Найпростішою формою кредитування є єдино разова про плата контракту позичальника за рахунок кредитних коштів банком чи перерахування всієї суми кредиту на розрахунковий рахунок позичальника. В цьому випадку позикова заборгованість позичальника виникає з моменту перерахування коштів банком. З цього ж моменту виникає заборгованість за процентами. Проценти нараховуються банком з моменту виникнення позикової заборгованості і до моменту надходження коштів від позичальника у погашення кредиту.

Кредитна лінія - це письмова угода між банком і потенційним позичальником, у якій вказано термін та умови надання кредиту на перспективу. Цей документ підтверджує, що банк дає згоду надавати кредити у заздалегідь визначених сумах протягом певного часу і на умовах передбачених угодою. Поки діє кредитна лінія, клієнт може у будь-який момент отримати позику без додаткового оформлення та спеціальних переговорів із банком. Водночас він може і не скористатися своїм правом на отримання кредиту або взяти лише частину суми. У свою чергу, комерційний банк може відмовитися надавати кредит у рамках затвердженого ліміту, якщо зауважить значне погіршення фінансового стану клієнта або порушення ним умов договору. Як правило кредитні лінії відкриваються на певний час, найчастіше на рік. Більшість з них являють собою тривалі зв'язки з банком, які автоматично продовжуються на новий термін. За такої ситуації ставки відсотків, ліміти кредиту та інші умови змінюються залежно від фінансового стану, умов і потреб позичальника. На практиці це виливається в перманентну пролонгацію кредиту, що дає можливість використовувати кредитну лінію як довгострокове джерело коштів.

Кредитна лінія - це гнучкий механізм короткострокового кредитування, завдяки якому задовольняється тимчасова потреба позичальника в обігових коштах. Здебільшого ці гроші йдуть на покриття поточних, часто сезонних витрат. Вигідність кредитної лінії в тому, що клієнт має до значних кредитних ресурсів, але виплачує відсоток лише за ту суму, яку фактично позичив на даний момент. Отже, головне призначення кредитної лінії для клієнта - забезпечити власну ліквідність, чи як кажуть, мати “ліквідну подушку”.

Укладаючи угоду на кредитну лінію, слід враховувати, що вона передбачає низку умов, які обмежують діяльність позичальника. Ці обмеження можуть бути позитивними (коли, приміром, визначається сума робочого капіталу, яку слід утримувати, або встановлюється величина певних фінансових показників) і, навпаки, негативними (коли, скажімо, кредитор лімітує суму використання капіталу, вимагає, щоб позичальник задля підтримки лінії тримав на безстроковому, безпроцентному депозитному рахунку в банку відповідні кошти). Щоб засвідчити, що лінія використовується за призначенням, комерційні банки європейських країн іноді вдаються до так званого “періоду очищення” - 30-60 денного терміну, протягом якого не видається жодного кредиту. У нас нині такі вимоги не практикуються, оскільки більшість позичальників (малих фірм) просто не мають змогу “очистити” лінію. Крім того, тиск банківської конкуренції і бажання зберегти зв'язки з клієнтами утримують від легковажних спроб вдаватися до таких обмежень. Першим критерієм при оцінці вартості кредитної лінії є зобов'язання сплатити комісійні платежі. Фактично це ціна за банківське зобов'язання тримати лінію діючою. Відкриваючи кредитні лінії, у банк необхідно внести комісійні платежі. Розмір їх залежить від вартості всієї лінії або її невикористаної частини, а крім того, від репутації позичальника. Різних послуг, які надаються банком, тощо.

Другим критерієм вартості кредитної лінії є ставка відсотків, що сплачується на позичений капітал. Усі кредитні лінії мають змінні ставки відсотків, які базуються на ставках грошового ринку, плюс премія за ризик.

Розрізняють поновлювальну і не поновлювальну кредитну лінію. У разі поновлювальної кредитної лінії кредит надається і погашається у межах встановленого ліміту заборгованості автоматично. Відкриття не поновлювальної кредитної лінії означає, що після надання позики і її погашення відносини між банком і клієнтом припиняються. Також можна виділити цільову (рамкову) кредитну лінію, що відкривається банком клієнту для оплати постачань визначених товарів в рамках одного контракту, що реалізується на протязі року чи іншого періоду.

При здійсненні великих проектів, що включають кілька учасників і достатньо розтягнуті у часі, використовуються гарантійні кредити. Сутність даної форми кредитування - клієнт і банк заздалегідь обумовлюють дату надання кредиту. Банк гарантує оплату зобов'язань позичальника не пізніше обумовленого строку. Крім того, клієнт і банк можуть домовитися про надання банком кредиту на першу вимогу позичальника. В такому випадку клієнт до моменту отримання кредиту сплачує банку комісію за зобов'язання, сума якої повинна перекривати можливі втрати банка при необхідності термінового залучення кредитних ресурсів.

В практиці західних банків використовується класифікація кредитів в залежності від їх якісної характеристики. НБУ за цією ознакою поділяє кредити на:

1) стандартні;

2) нестандартні;

3) сумнівні;

4) небезпечні;

5) безнадійні.

Стандартні кредити - це кредити незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, за якими своєчасно і повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити, пролонговані у встановленому порядку, але не більше двох разів, із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців.

Кредити нестандартні - кредити, пролонговані більш як два рази або із загальним строком пролонгації понад 6 місяців; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

Сумнівні кредити - це прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 30 до 60 днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

Кредити небезпечні - прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 180 днів недостатньо забезпечені кредити; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

Безнадійні кредити - прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

Безнадійна кредитна заборгованість списується за рахунок коштів резерву страхування активних операцій. У разі недостатності коштів резерву страхування активних операцій безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок коштів резервного фонду, фондів економічного стимулювання, інших фондів банку, нерозподіленого прибутку минулого року.

Хоча в цілому комерційні банки України почали проводити більш зважену і обережну кредитну політику. Вони не нарощували активність шляхом використання будь-якої можливості отримати прибуток від залучених коштів.

Так, якщо станом на 1.01.96 р. по всіх комерційних банках України кредити, безнадійні до повернення, складали 309 млн.грн., то станом на 1 січня 1998 року - 25 млн.грн., тобто відхилення (зменшення безнадійних кредитів) становить - 284 млн.грн.

В залежності від кількості кредиторів можна виділити кредити:

1) надані одним банком;

2) консорціумі кредити;

3) паралельні кредити.

Консорціумі кредити - це кредити, що надаються консорціумом банків. Комерційні банки можуть об'єднуватися у консорціуми з метою акумуляції кредитних ресурсів, як в національній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимальног розміру ризику на одного позичальника.

Банківські консорціуми - це тимчасові об'єднання банків, які створюються для координації дій при кредитуванні однієї, але великої угоди. Координує дії учасників консорціуму головний банк (лідер), який представляє інтереси консорціуму, але діє в межах повноважень, які отримує від інших учасників консорціуму. За організацію консорціуму головний банк отримує спеціальну винагороду, крім відсотків та комісійних, що покривають його безпосередні витрати. Члени консорціуму несуть солідарну відповідальність позичальниками. Кожен член консорціуму автономно оцінює ефективність проекту і визначає умови участі в ньому або може пропонувати свій варіант проведення тієї чи іншої операції, для якої створюється консорціум. На підставі цих пропозицій визначаються загальні скоординовані дії.

У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, але й кілька позичальників, які мають причетність до заходу, що кредитується.

Кредит може надаватися банківським консорціумом таким чином:

- за допомогою акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку;

- шляхом гарантування загальної суми кредиту головним банком або групою банків, а кредитування здійснювати у міру виникнення потреби у кредиті;

- шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі у консорціумній угоді.

Різновидом консорціумного кредиту є паралельний кредит. При паралельному кредитуванні в угоді беруть участь два або більше банків, які самостійно ведуть переговори з позичальником. Банки-кредитори узгоджують між собою умови кредитування, щоб у підсумку укласти кредитний договір із загальними для всіх учасників умовами.

При паралельному кредитуванні кожен банк може самостійно надавати позичальнику визначену частку кредиту, дотримуючись загальних, узгоджених з іншими банками-кредиторами, умов кредитування.

За строками погашення можна виділити кредити, що погашаються:

1) водночас;

2) у розстрочку;

3) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);

4) з регресією платежів (тобто сплата основного боргу і процентів по кредиту здійснюється щоквартально, щомісячно, але в перші періоди суми внесків будуть вище, а в наступних будуть прогресивно скорочуватися);

5) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Порядок, форма погашення кредиту передбачаються у кредитному договорі. Діючими правилами банку "Україна" передбачено, що погашення кредиту може здійснюватися одноразово і в розстрочку (частково). Одноразове погашення позички передбачає її повернення в повній сумі у встановлений у кредитному договорі строк.

При погашенні позички в розстрочку передбачається періодичне погашення суми боргу, пов'язане з надходженням виручки від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) та інших прибутків. У цьому разі в кредитному договорі може бути передбачено умовний строк погашення кредиту, конкретні строки його погашення встановлюються виходячи з позичкової заборгованості, що фактично склалася, наприклад, на початок кожного кварталу, року з урахуванням специфіки роботи позичальника та ходу реалізації продукції.

За характером і способом сплати процентів виділяють кредити:

1) з фіксованою процентною ставкою;

2) з плаваючою процентною ставкою;

3) зі сплатою процента одночасно з отриманням кредита (дисконтний кредит).

Позики з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки, однак можуть видаватися на короткий термін і в умовах інфляції.

Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку.

Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 - 20%), і зміна процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки змінюється облікова ставка НБУ.

В залежності від цільового спрямування кредит може бути виробничим чи споживчим.

Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов'язані з покращенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів в кредит і невідкладні потреби.

Споживчий кредит надається тільки у національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України, строк користування споживчим кредитом не повинен перевищувати 10 років.

Нерівномірність розвитку кредитних відносин комерційних банків з приватним сектором свідчить, з одного боку, про потенційну спрямованість банків на співробітництво з недержавними суб'єктами-підприємствами та домашніми господарствами, а з другого - про значні труднощі, які існують на шляху розвитку цього співробітництва. Глибока платіжна криза, що охопила в 1995 році всі сфери економіки, погіршення фінансового стану та кредитоспроможності приватних підприємств, посилення тиску на банки з боку державних структур внаслідок того, що держава є акціонером провідних комерційних банків ("Україна", Промінвестбанк, Укрсоцбанк тощо) істотно ускладнили розвиток кредитних відносин комерційних банків з приватним сектором економіки в 1995-1996 роках.

3. Проблеми та перспективи застосування різноманітних видів кредиту на Україні

Однією з найважливіших функцій комерційних банків є функція фінансового посередника, коли, з одного боку, банки залучають заощадження вкладників, а з іншого - здійснюють інвестиції (вкладання коштів). Створення сприятливого середовища для цього і повинно стати серцевиною банківських реформ.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерційними банками, призначені задовольнити потреби суспільства в тимчасових коштах і вирішити його виробничі, споживчі проблеми, сприяти розвиткові окремих чи всіх галузей народного господарства, зробити процес кредитування простішим і менш ризиковим.

Але на сучасному етапі розвитку української економіки існує обмаль проблем, які перешкоджають банкам надавати окремі види кредитів, сприяють зростанню частки небажаних видів кредитів (прострочених, пролонгованих, безнадійних і т.і.), що погіршує ліквідність та платоспроможність банків.

Як було вже сказано вище, одне з основних обмежень діяльності українських комерційних банків на сучасному етапі - неможливість і небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку довгострокового кредитування.

Економічна політика уряду України та НБУ в 1995-1996 роках створила умови для фінансової стабілізації. Це зумовило нову ситуацію для діяльності банківських установ, особливість якої в тому, що багато банків, включаючи середні і великі, взагалі не надавали середньострокових і особливо довгострокових кредитів. Сфера їх діяльності обмежувалась переважно короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів, операціями з купівлі-продажу валюти, роботою з державними цінними паперами. При цьому слід визначити істотне зниження номінальних процентних ставок по кредитах, а також поступову активізацію інвестиційної діяльності підприємств та підвищення їх попиту на середньострокові та довгострокові кредити, що вимагає відповідної зміни в депозитній і кредитній тактиці і стратегії, спрямованих на забезпечення фінансової стійкості банку в умовах фінансової стабілізації.

В 1997 році для України були характерні темпи інфляції в 3% [26, с.92], і це викликає певні проблеми для комерційних банків щодо забезпечення їх фінансової стійкості, бо структура балансів українських банків добре адаптована до значних рівнів інфляції і могла б сприяти високій дохідності їхньої фінансово-посередницької діяльності. Однак така структура погано пристосована до операцій в умовах невисокої інфляції, і якщо українські банки не будуть намагатися істотно змінити структуру своїх балансів за низької інфляції, то це неминуче викличе збільшення їхніх збитків і призведе до неплатоспроможності.

Причина цього криється ось в чому. Зниження середньомісячних темпів інфляції до рівня менш ніж 3% зумовить різкі зрушення в порівняльній дохідності різних комбінацій активів і пасивів. Відбудеться істотне зниження номінальних процентних ставок по всіх категоріях гривненвих працюючих активів, включаючи кредити. Це, у свою чергу виклече різке скорочення процентної маржі і, як результат, похитне фінансову стійкість банків.

Очевидно, що зниження інфляції до рівня менше ніж 3% на місяць призведе до структурних зрушень у попиті на кредитні ресурси, збільшуючи в них частку довгострокових позик.

Зростання строків надання кредитів змушуватиме банки збільшувати питому вагу строкових зобов'язань, насамперед строкових депозитів, що в будь-якому разі зумовить підвищення банківських витрат.

Коли процентні ставки мають тенденцію до зниження, оптимальною фінансовою стратегією для банків є орієнтація на залучення переважно короткострокових зобов'язань, в тому числі депозитів "до запитання". Проте в цьому випадку банк відчує труднощі. По суті, йому доведеться вибирати один із двох непривабливих для зміцнення їхнього фінансового стану варіантів:

1) йому необхідно приймати додаткові ризики, пов'язані із співвідношенням зобов'язань "до запитання" і середньострокових працюючих активів, що збільшує загрозу втрати ліквідності;

2) вести далі переважно короткострокове кредитування і задовольнятися нижчими процентними доходами внаслідок перевищення пропозиції над попитом по короткострокових позиках.

Таким чином, успішна адаптація до різких змін у порівняльній дохідності різних комбінацій активів і пасивів у зв'язку із стійким зниженням інфляції до рівня менш ніж 3% на місяць вимагатиме від українських банків серйозної зміни своїх балансів. Основні зміни полягатимуть у зменшенні питомої ваги зобов'язань "до запитання", в тому числі валютних, при одночасному підвищенні частки строкових зобов'язань, насамперед строкових депозитів, у підвищенні питомої ваги працюючих активів при одночасному скороченні частки непрацюючих активів, зокрема, зростанні питомої ваги кредитів реально діючим підприємницьким структурам.

Зрозуміло, що повноцінна участь комерційних банків у довгостроковому кредитуванні можлива лише за умови досягнення макроекономічної стабілізації. Але це не виключає необхідності запровадження економічних стимулів та відновлення впливу держави в цьому питанні.

Незважаючи на те, що жоден з банків не досяг рівня 25% кредитних вкладень довгострокового характеру, НБУ з метою сприяння розвиткові інвестиційного процесу дозволив банкам у 1995 році надати довгострокових кредитів більше як на 10 трлн. крб. в рахунок обов'язкових резервів [20, с.50].

З метою заохочення комерційних банків для довгострокового кредитування інвестиційних програм в 1995 році здійснювалося коригування обов'язкових резервів, які повинні знаходитися на кореспондентських рахунках банків, на суму наданих ними кредитів за рахунок власних ресурсів. Дія цієї пільги була продовжена і в 1996 році.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення - головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США - позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички з погашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених, пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвіший фактор впливу на ліквідність і платоспроможність банків є проблема невчасного повернення позик, зростання безнадійної кредитної заборгованості. Без вжиття кардинальних заходів щодо виправлення ситуації з поверненням кредитів посилюється загроза втрати ліквідності банківською системою України. Серед заходів загальнодержавного масштабу НБУ передбачає надання прямої дії Закону України "Про заставу майна" і спрощення процедури реалізації заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна, створення резервів покриття кредитних ризиків і фондів страхування вкладів громадян, якнайшвидше прийняття Закону України "Про кредит", проект якого вже підготовлений спеціалістами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитів посилюється значення контролю з боку банка за чітким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчасність сплати боржником чергових процентів і встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожній позиці властивий певний ризик невиплати процентів чи неповернення позики внаслідок непередбачених обставин, зрозумілим є намагання банку кредитувати лише перевірених позичальників, які добре себе зарекомендували. Однак в умовах нестабільності економіки таких клієнтів обмаль і обмежитися лише ними - це поставити під сумнів діяльність банку як кредитної установи. Тому доцільно не втрачати можливості нарощувати обсяг позичкових операцій і за рахунок тих із них, для яких властивий підвищений ризик. Адже саме для них характерна більша дохідність у порівнянні з слаборизиковими. Беручи до уваги існування обернено пропорціональної залежності між величиною ризику і дохідністю кредитних операцій, кожний банк у центр позичкової політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризиковістю та обережністю. Надмірна (невиправдана) ризиковість посилює загрозу падіння дохідності банку внаслідок неповернення боргів, а то й невиплати процентів, тоді як перебільшена обережність знову ж таки не дає змоги використати багато які прибуткові можливості.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризиків та реалізація заходів щодо пом'якшення їхнього впливу на дохідність банку. У вітчизняній практиці встановлено лише один показник, який стосується оцінки кредитних ризиків. Це економічний норматив, встановлений у законодавчому порядку - максимальний розмір ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

В інших країнах законодавча і нормативна база оцінки і розмежування кредитних ризиків розроблена значно повніше. Наприклад, у Росії Інструкція №1 від 30.01.96р. встановила 4 нормативи, що регулюють кредитні ризики банківської системи: максимальний розмір ризику на одного боржника або групу пов'язаних боржників; максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих банком своїм учасникам (акціонерам); максимальний розмір великих кредитних ризиків; максимальний розмір кредитів, гарантій і поручительств, наданих кредитною організацією своїм інсайдерам.

Багато проблем комерційних банків у кредитній діяльності пов'язані з об'єктивними причинами фінансових негараздів у банківській системі. Вони випливають із загального стану економіки держави, відсутності належного досвіду і відповідно підготовлених кадрів для функціонування банків в умовах ринкових перетворень. Поряд із тим фінансові проблеми багатьох комерційних банків значною мірою також пов'язані із суб'єктивними факторами. Це, зокрема, занадто ризикова кредитна політика їхніх керівників, зумовлена гонитвою за високими прибутками тощо.

Наприклад, під час інспектування комерційних банків виявлено ряд порушень, які стосуються кредитування суб'єктів підприємницької діяльності та кредитних відносин:

1. Порушення основних принципів кредитування, викладених у положенні "Про кредитування". Кредитна політика характеризується підвищеним ризиком. Значна кількість банків має в кредитному портфелі критичну питому вагу пролонгованих, прострочених та безнадійних щодо повернення позик.

2. Недостатній аналіз фінансового стану позичальників при наданні кредитів.

3. Відсутність аналізу кредитного портфелю з боку керівників комерційних банків, що призводить до концентрації кредитних ресурсів у руках одного позичальника.

4. Надання кредитів без оформлення належним чином договорів.

5. Низький рівень якості укладених договорів з юридичної точки зору (відсутність пунктів про коригування процентних ставок, про санкції за нецільове використання позики, неконкретне визначення мети надання кредиту або повна його відсутність; надання кредиту без встановлення чітких строків його повернення тощо).

6.Порушення вимог Положення "Про кредитування" в частині оформлення кредитних справ позичальників (такі справи або повністю відсутні або пакет документів укомплектований лише частково, відсутність у справі договорів на пролонгацію).

7. Недотримання вимог Закону України "Про заставу" (надання позик під забезпечення без нотаріального засвідчення застави, без страхування заставленого майна, прийняття заставленого майна тільки на суму виданих кредитів без врахування відсотків за користування, відсутність у кредитній справі опису заставленого майна тощо).

8. Несвоєчасне віднесення простроченої та пролонгованої заборгованості на відповідні рахунки, що призводить до викривлення бухгалтерської звітності тощо.

9. У більшості випадків комерційні банки не перевіряють цільове використання наданих кредитів.

10. Претензійно-позовна робота комерційних банків ведеться на низькому рівні.

Звичайно, ці всі порушення сприяють зростанню в кредитних портфелях комерційних банків проблемних видів кредитів, що є надзвичайно негативним явищем.

Неможливість одержувати зараз прибутки інфляційного характеру і вимагає від комерційних банків більш реального підходу до якості кредитного портфеля. Запобігти негативним тенденціям, пов'язаним з кредитною діяльністю банків, допомагає також дотримання нормативу достатності власного капіталу.

Щоб уникнути проблемних кредитів, банку, перш за все необхідно звернути увагу на досконалість вивчення якості кредитного портфелю і кваліфікацію своїх працівників, що проводять цю оцінку.

Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося і є загроза негативного його впливу на дохідність, банк повинен терміново вжити заходів щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як показує практика, добрий ефект дає розроблення спільно з боржником плану дій для відновлення фінансової стійкості підприємства й подолання вад у його діяльності.

Якщо застосовані заходи неефективні, то банк повинен забезпечити задоволення своїх інтересів, вимагаючи погашення боргу за рішенням судових органів. Може знадобитися й продаж застави, подання претензій до гаранта тощо.

Але першочергове завдання комерційних банків - попередити виникнення небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних кредитів і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих, прострочених, безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.

Для досягнення цієї мети Національний банк України пропонує вжити такі заходи:

1. Для захисту комерційних банків та недопущення надання позичок недобросовісним клієнтам і шахраям створити при АУБ банк даних про позичальників комерційних банків України (в якому накопичувалась би інформація про фінансовий стан позичальників, їхню спроможність погасити борги тощо, а також заснувати Всеукраїнський реєстр гарантій і застав).

2. Організувати у комерційних банках підрозділи з управління кредитними ризиками (наприклад, кредитні комітети).

3. Проводити політику диверсифікації активів і пасивів комерційних банків, виходячи з того, що розмір максимального ризику на одного позичальника не повинен реально перевищувати 10% власних коштів банку. Розширювати коло вкладників, не допускаючи концентрації залишків коштів на депозитних і вкладних рахунках обмеженої кількості вкладників.

Крім того, до заходів, що мають зменшити частку проблемних кредитів, відносять ефективну співпрацю банківських фахівців зі своїми партнерами, для чого необхідно добре знати і постійно аналізувати їхню фінансово-господарську поточну діяльність, визначати прогнозні тенденції її зміни. Для цього в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку. Вона створена в багатьох банках, але, як правило, крім суто охоронних функцій, не виконує інших.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні виникнення кредитів проблемних видів набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво з спеціалізованими маркетинговими фірмами. Важливо налагодити й взаємовигідну партнерську роботу зі страховими компаніями. Зазначені заходи здатні мінімізувати вплив проблемних кредитів на банківську дохідність.

Але глобально проблема безнадійних боргів не вирішується.

Деякі види кредитів, що надаються комерційними банками в розрізі окремих галузей народного господарства, теж зумовлюють банківські проблеми і погіршують їх фінансовий стан.

Також зараз прослідковується надмірне кредитування промисловості, не здатної ефективно використовувати одержані кошти. Саме у виробництві зосереджена більша частина "мертвих" кредитів колишніх спецбанків. І коли б не "особливе" становище цих структур, НБУ давно б мав перевести їх на режим фінансового оздоровлення за невиконання нормативів ліквідності та платоспроможності. Більшу частину цих кредитів було надано або за прямою вказівкою, або за неофіційними, але настійливими рекомендаціями уряду та його окремих членів. Величезні збитки цих банків становлять потенційну загрозу стабільності для всієї банківської системи.

Не менша частка кредитів виробникам припадає й на неоплачені ними електроенергію та енергоносії, що поставило на межу банкрутства постачальників. Водночас практично жодне підприємство не пройшло повну процедуру банкрутства за накопичені борги. Це надихає боржників діяти впевнено і надалі.

Агропромисловий банк "Україна" на початку 1997 року зіткнувся з проблемами, що пов'язані з наданням такого виду кредитів як кредити підприємствам агропромислового комплексу.

Складність в проведенні цього виду кредитування визначалася трьома основними факторами: тиском з боку Уряду і вимогами про кредитувати сільгоспвиробника, бажанням банку про кредитувати, що обґрунтовано можливістю отримати гарну віддачу, і най жорсткими вимогами НБУ до дотримання нормативів. У зв`язку з цим банк пішов на деякі порушення нормативів, але вже наприкінці квітня показники ліквідності були відновлені.

Кредитування державного сектору доставляє комерційним банкам теж чимало проблем, це є причиною того, що банки уникають проведення цього виду кредитування.

Перш за все тут постає питання про довіру банків до своїх дебіторів, у тому числі і до держави. Інституційні завдання: насамперед закон про банкрутство, закон про заставу, оформлення фінансових зобов'язань через документи, що мають юридичну силу, судова процедура розгляду та задоволення позовів.

Закон про заставу безпосередньо пов'язаний із законом про власність і процесом приватизації. Без чіткого закону про власність закон про заставу буде складним у трактуванні власності, що заставляється, його буде важко ефективно реалізувати. У разі банкрутства державного підприємства держава повинна відповідати за його зобов'язаннями як власник цього підприємства. Схема кредиту під заставу власності повинна бути доповнена оформленням фінансових зобов'язань і судовою процедурою розгляду та задоволення позовів.

Глибоку кризу банківської діяльності не можна подолати суто банківськими заходами. Необхідно проводити оздоровлення фінансів базової ланки економіки, а саме підприємств. Для цього треба, перш за все, встановити жорстку фінансову дисципліну і для Уряду, і для всіх суб'єктів господарювання. Всі мають жити на свої кошти і платити за своїми зобов'язаннями.

Крім того, необхідно ліквідувати штучне запобігання банкрутств державних підприємств. Уряд врешті-решт має визначитися з переліком підприємств, які він залишає в державній власності, і за рахунок бюджетних ресурсів забезпечує їх санацію. Причому цей перелік має бути критичним за обсягом наявних фінансових можливостей Уряду.

Ось чому Асоціація українських банків вважає зупинення негативних процесів в економіці і в банківській системі в реальному прискоренні економічних реформ, у центрі яких має стояти повна фінансова відповідальність суб'єктів господарювання будь-якої форми власності за результати своєї діяльності.

Якщо розглядати кредити за цільовим призначенням і використанням, то можна виділити такий вид як експортний кредит. Проведення цього виду кредитування має на меті відновити вітчизняне виробництво, збільшити доходи і виробничі можливості українських підприємств, завоювати нові ринки збуту. Але одночасно постає проблема низької якості продукції вітчизняних виробників. Тому необхідний крок на шляху розвитку цього виду кредиту - інвестиції комерційних банків і держави в основні фонди підприємств, науково-дослідницьку роботу з метою підвищення конкурентоспроможності товарів українського виробництва.

Сучасна економічна ситуація в Україні обмежує діяльність комерційних банків в наданні окремих видів кредитів. Наприклад, за умов інфляції стає практично неможливим надавати кредити під фіксовану процентну ставку, бажання захистити себе від ризику неповернення кредиту змушує банки надавати кредити з погашенням у розстрочку і уникати кредитів, що погашаються водночас. Виникають проблеми з наданням споживчих кредитів, що передусім пов'язано з низьким рівнем доходів населення.

В сучасних умовах слід звернути увагу на розвиток такого виду кредиту як контокорентний кредит. В іноземній економічній літературі контокорентний кредит характеризується як класична форма кредиту. Контокорентний кредит має переваги у порівнянні з іншими видами кредиту, так як він спрощує взаємовідносини між банком і позичальником, здешевлює процес кредитування, дає можливість отримати необхідну додаткову суму майже в будь-який момент.

Але за сучасних умов контокорентне кредитування суб`єктів господарювання України неможливе, це пов'язано з низькою платіжною дисципліною, хронічним недостатком власних оборотних коштів у підприємств, майже зупиненим виробництвом, що затримує надходження коштів на розрахункові, поточні рахунки підприємств.

Отже, проблеми надання окремих видів кредитів комерційними банками перш за все необхідно вирішувати на загальнодержавному рівні. Без оздоровлення економіки в цілому, без оздоровлення виробничого сектору неможлива повноцінна діяльність українських комерційних банків в наданні різноманітних видів кредиту і уникнення проблемних кредитів, які, на жаль, доки що переважають в кредитних портфелях комерційних банків.

Висновки

Таким чином, в процесі роботи ми прийшли до таких висновків.

Надання кредитів - це головна економічна функція банків. Але ця функція також пов'язана з ризиком, оскільки дії як зовнішніх (економічні умови в країні), так і внутрішніх факторів (помилки в керівництві) можуть призвести до значних збитків банку.

Кредит - це перерозподільча категорія, і використовується він як інструмент перерозподілу вже існуючих благ і цінностей, тобто, щоб кредит виконував свої функції в сучасних умовах і сприяв перерозподілу капіталу з метою розвитку виробництва, його оптимізації, необхідно перш за все зробити діючими вітчизняні підприємства.

Кредит - це складна економічна категорія, яка відображає не тільки рух позичкового капіталу, але й взаємовідносини між суб'єктами. Не можна сказати, що кредит - це передача грошових коштів у тимчасове користування від кредитора до позичальника, він поєднує в собі також правові взаємовідносини суб'єктів і, навіть, їх особисте ставлення один до одного.

Кредитування - це галузь діяльності, яка існує за своїми жорсткими законами, принципами. За своєю природою принципи кредитування поділяються на ті, що відображають сутність функцій кредиту, і загальноекономічні. Принципи кредитування є невід'ємною частиною кредиту. По-перше, вони відрізняють кредит як економічну категорію від інших економічних категорій, а по-друге, мають чисто практичне значення, так як банки, реалізуючи ці принципи в своїй кредитній діяльності, досягають дві основні цілі: отримання прибутку і мінімізація ризику збитковості кредитних операцій.

Характеризуючи кредит як економічну категорію, слід сказати, що він складається з двох елементів: суб'єкта і об'єкта кредитної угоди. Теза про те, що будь-які господарюючі органи чи громадяни можуть отримати кредит в банку, не має практичного застосування. При прийнятті рішення про те, надавати чи не надавати кредит позичальнику, банк приймає до уваги велику кількість факторів, серед яких: порядність та чесність клієнта, стан його здоров`я, платоспроможність, наявність певної кваліфікації і т.і. Тобто кредит може отримати тільки той клієнт банку, що має реальні передумови до його повернення і можливість сплатити за його користування проценти. Таким чином контролюється фактор ризику кредитних операцій. Об'єкт кредитування визначає цільову направленість кредиту, тобто, визначаючи об'єкт, під який надаватиметься кредит, рівень ризику також тримається на певному рівні.

Першоосновою кредитної діяльності комерційного банку є його пасивні операції: діяльність по залученню вкладів фізичних і юридичних осіб, міжбанківських кредитів, випуску цінних паперів. Саме в цьому проявляється функція банківських установ як фінансових посередників між тими суб'єктами, хто має тимчасово вільні кошти і тими, хто реалізує в даний момент свої виробничі, наукові проекти і потребує додаткового капіталу.

Собівартість залучених ресурсів має важливе значення для формування кредитної політики комерційного банку, так як "ціна" кредиту (тобто рівень процентної ставки за його користування) визначається як ціна залучених ресурсів плюс маржа. Маржа встановлюється на такому рівні, щоб банк мав можливість відшкодувати свої збитки по обслуговуванню залучених ресурсів, а також отримати певний рівень прибутку.

Активи і пасиви банку тісно пов'язані між собою. Структура “кредитного портфеля” комерційного банка, пакет довгострокових і короткострокових позик, що надаватиметься банком своїм позичальникам, залежить від характеристики залучених ресурсів і строків користування ними. Підтримання цього співвідношення є основою фінансової стійкості банку і зберігання його ліквідності на належному рівні. Розширення операцій по залученню ресурсів недоцільно, якщо банк утримується від проведення активної кредитної діяльності. Тобто банк повинен мінімізувати свої вільні ресурси, щоб вони не приносили збитків.

Незважаючи на те, що фінансове посередництво - головна функція банківських установ і кредитування - це найактивніший інструмент отримання банківського прибутку, в Україні в сучасних умовах відмічається тенденція скорочення кредитування, більш того, Національний банк України рекомендує комерційним банкам утримуватися від активної кредитної діяльності і поширювати свою діяльність за рахунок менш ризикових операцій. Звісно, це передусім пов`язано з великим ризиком неповернення кредитів в нестабільних економічних умовах і в умовах згортання вітчизняного виробництва. В структурі збитків комерційних банків найбільшу питому вагу в сучасних умовах займають збитки від проведення кредитної діяльності. Однією з причин цього становища є неможливість отримувати прибутки інфляційного характеру, як це було в 1991-1994 роках, в умовах помірних темпів інфляції. Збитковість кредитних операцій, їх велика ризиковість значно похитнули фінансову стійкість українських банків, поставили їх на межу банкрутства.

Один із шляхів покращення фінансової стійкості і утримання ліквідності комерційних банків на належному рівні - це створення страхових фондів, за рахунок яких покриваються збитки від кредитної діяльності банків. Але дія цього "механізму захисту" обмежена, так як банки не зацікавлені "заморожувати" кошти, які можуть приносити прибуток, крім того, деяким банкам не вистачить всього отриманого ними прибутку, щоб сформувати резерв у повному обсязі. Тому на даний момент резерв українських комерційних банків складає близько 20% від потреби .

Ознак, за якими можна класифікувати кредити комерційних банків, дуже багато, однак, можна виділити кілька основних:

- за строками користування;

- за методами надання;

- за строками погашення;

- за якісною характеристикою;

- за цільовим призначенням.

Характеристика видової структури кредиті в "кредитному портфелі" комерційного банку допомагає оцінити ліквідність банку на даний момент, оцінити ступінь ризиковості проведення кредитних операцій комерційним банком, виявити шляхи уникнення проблемних кредитів в "кредитному портфелі".

Якщо порівнювати діяльність комерційних банків кілька років тому і в теперішній час, то можна сказати, що їх кредитна політика стала більш зваженою і менш ризиковою. Зокрема, про цей факт свідчить те, що в структурі забезпечення наданих кредитів найбільшу питому вагу займають кредити, забезпечені заставою, - майже 50%.

Найгостріша проблема комерційних банків в області кредитування на даний момент - неможливість надання кредитів довгострокового характеру. Саме цей вид кредитів має відновити інвестиційний процес в Україні, сприяти розширенню вітчизняного виробництва. Але на сучасному етапі існує ще багато перешкод для розвитку довгострокового кредитування, які носять як об'єктивний (інфляційні процеси в економіці, відсутність надійних і серйозних позичальників, відсутність "довгих" кредитних ресурсів), так і об'єктивний (недостатність досвіду банківським працівникам в наданні довгострокових кредитів) характер.

Криза банківської системи проявляється в тому, що в "кредитних портфелях" комерційних банків велику питому вагу займають так звані проблемні кредити. Фактори виникнення проблемних кредитів мають також зовнішнє і внутрішнє походження. Щоб зменшити частку безнадійних, небезпечних і т.і. кредитів, необхідно не тільки долати інфляційні процеси, підіймати вітчизняне виробництво, але й вирішувати цю проблему на рівні банку, постійно підвищуючи кваліфікацію банківських робітників. В сучасних умовах виявляється просто неможливим надання банками окремих видів кредитів, наприклад, кредитів з фіксованою процентною ставкою, чи активно проводити кредитування населення, рівень доходів якого дуже малий.