Форми забезпечення повернення кредиту

Звичайно, що в такому випадку страхова компанія, повернувши страхові платежі, анулює дію договору страхування.

Тому можна зробити такий висновок, що недоліком заставної масової форми страхування є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний з ним лише опосередковано. Отже, банк як третя особа втрачає приорітет при захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов страхування кредитів, які б охоплювалинайсутєвіші норми кожного виду страхування. Тому в подальшому страхуванні кредитів, очевидно, розвиватиметься не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування відповідальності, на зразок страхування застави (кауцій), а й через поступове його перетворення у страхування делькредерного типу, яке можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від “нещасного випадку” у їхній діяльності. Такий страховий захист міг би відзначитися більшою стабільністю та захищеності інтересів кредиторів.

2.4 Акредитив, чек, лізинг та інші способи повернення позик

Сучасний фінансовий ринок не можна уявити без акредитиву як інструменту кредитування й засоби забезпечення платежів.

Акредитив - це письмове доручення однієї кредитної установи іншій здійснити розрахунок спеціально заброньованих засобів платежу оплату за товарно-транспортними документами за відвантажений товар і видати проявнику визначену суму грошей.

Чеки - це один із видів цінних паперів, які можуть слугувати забезпеченням поверненості виданих коштів. У країнах з ринковою економікою використання чеків у якості способу забезпечення виконання зобов'язань, в т.ч. кредитних, одержало велике поширення.

На практиці при використанні чеків, слід мати на увазі, що він тільки інструмент для одержання грошей. Борг (при розрахунках чеками) рахується погашеним не з моменту видачі чеку, а з моменту його оплати банком платником.

Таким чином, чек не можна рахувати законним засобом платежу, тобто кредитор не зобов'язаний приймати чек замість належного йому платежу. І, відповідно, взяття чеку для погашення кредиту чи в оплату за поставлений товар, надані послуги є акт доброї волі, заснований на довірі кредитора до свого боржника.

Узяттям чеку кредитор бере на себе тільки одне зобов'язання - пред'явити вчасно до оплати.

Але якщо банк відмовиться в оплаті чеку, тримач чеку звертає свої вимоги до особи від якої від одержав чек, а в кінцевому рахунку до чекодержателя, але не до банку платника.

Для того щоб чек став надійним способом забезпечення платежу, оплата по ньому має бути гарантована третьою особою (авалістом) шляхом відповідного напису на чеку (“рахувати за аваль”) і вказівки, за кого він даний. Аваль підписується авалістом з указівкою своєї адреси і дати здійснення запису. Такими авалістами мажуть бути самі банки.

У системі кредитування й забезпечення поверненості кредитних засобів одержують все більш широке розповсюдження нові для України форми: лізинг, факторинг, форфейтинг та інші.

Лізинг (від англ. - lease) - це оренда.

Але в бізнесі під лізингом розуміється підприємницька оренда: обладнання, нерухомість, тобто основні фонди. Але, оренда квартири - це не лізинг.

Лізинг - це оренда довготермінова з можливим наступним викупом майна, що здається в оренду по залишковій вартості.

Накінкць, лізинг - це фінансова операція.

Факторинг - різновид фінансових операцій, при яких банк чи спеціалізована компанія викупляє грошові вимоги у боржника і сама стягує борг на користь кредитора (продавця) за певну винагороду.

У світовій практиці існують наступні види факторингового обслуговування:

купівля фактором платіжних засобів вимог кредитора по відношенню до позичальника;

надання фактором кредитору комплексу послуг, які крім передачі права вимагання боргів включають в себе ведення бухобліку за цими вимогами, аналіз інформації про фінансовий стан боржників забезпечення страхування кредитних ризиків, рекламні, складські, транспортні, консультацій ні і юридичні послуги.

Форфейтинг - це банківська операція по купівлі фінансовим агентом комерційного зобов'язання позичальника (покупця, імпортера) перед кредитором (продавцем). Це комерційно забезпечене зобов'язання простим і переказним векселем, без права регресу. Під регресом розуміють право власника тратити і векселя звернутися за компенсуванням до попереднього власника зобов'язання за ціною, що визначено рівнем облікової ставки на відповідний період.

У якості однієї з форм виконання зобов'язання чинним законодавством визначається завдаток.

Завдаток - грошова сума, яка видається однією із сторін в рахунок заборгованих нею за угодою платежів інших сторін у доказ укладення договору і в забезпеченні його виконання. Домовленість про завдаток незалежно від суми завдатку має бути здійснено в письмовій формі.

Аванс - це грошова сума (або інша майнова цінність), яка передається в рахунок виконання боргового зобов'язання.

Аванс враховується в рахунок кінцевого платежу передбаченого договором. Аванс на відміну від завдатку не є способом забезпечення (у тому рахунку за кредитною угодою), оскільки про виконанні зобов'язання аванс підлягає поверненню. Але на практиці іноді ці поняття залишають, тому слід мати на увазі, що всякий попередній платіж рахується авансом, якщо в письмовій угоді сторін договору прямо не вказано, то цей платіж є завдатком.

У міжнародній торгівлі дорогоцінним обладнанням і іншими товарами широке розповсюдження отримали аванси як форма кредитування експертів імпортерами. Величина авансу при подібному імпорті складає 10-15% суми контракту .

3. Традиційні та нетрадиційні способи забезпечення поверненості кредитів: проблеми та перспективи їх використання в Україні

Забезпечення - це спосіб, що зменшує кредитний ризик, проте використання його супроводжується рядом проблем, що потребують вирішення.

Застава є одним із найбільш поширених способів повернення боргу кредитору.

Проте її використання веде за собою ряд проблем:

- для того щоб реалізувати транспортні засоби чи нерухомість, які є предметом застави, необхідне рішення суду, що набуває законної сили, якщо боржник не згідний добровільно розлучитись з предметом застави. Розгляд справи в суді може затягнутися надовго, в кращому випадку не менше 2-х місяців, в гіршому - півроку чи рік. Якщо справа підвідомча арбітражному суду, то кредитор одержить відповідне рішення не раніше ніж через три місяці (два місяці розгляду плюс місяць до набуття рішенням законної сили), ще мінімум місяць піде на розгляд апеляційної скарги;

- при звернені в суд чи арбітражний суд позивач зобов'язаний оплатити державну пеню: 15% суми позову в суді, 5% в арбітражному суді;

- якщо заставодержач згідний добровільно розлучитись з предметом застави, то кредитор з боржником за участі нотаріуса укладає угоду. При цьому слід зауважити державну пеню в розмірі 3% ціни заставного майна.

У цих умовах рекомендації, які можна запропонувати кредиторам (потенційним заставодержателем) зводяться до наступного:

Максимальна сума кредиту не повинна перебільшувати 50-60% вартості застави, хоча в усіх підручниках по банківській справі розмір кредиту, що рекомендується не має бути більше 75-90% вартості заставного майна. Справа в тому, що після процедури реалізації заставного майна виручена сума виявляється недостатньою для задоволення всіх вимог заставодержателя (процентів, неустойки, відшкодування збитків, тощо).

Слід наперед передбачити в кредитній угоді і в угоді застави передачу спору на розгляд третейського суду.

Не слід приймати уже заставлене майно в забезпечення зобов'язання боржника, тобто бути наступним заставодержателем.

Договір поруки є одним із найкращих способів забезпечення повноти та своєчасності повернення позик, але при укладенні цього договору слід врахувати фінансовий стан позичальника й поручителя, тому що самі ці особи несуть відповідальність за повернення позики. Банківська гарантія як спосіб забезпечення виконання головного завдання має багато спільного з поручительством.

Але існує і ряд відмінностей, можна сказати навіть переваг над поручительством:

Банківська гарантія не залежить від головного зобов'язання під забезпечення якого вона буде видана, навіть якщо в гарантії міститься посилання на цю обставину.

У якості банківських гарантій за законом можуть виступати тільки кредитні установи і страхові організації.

Банки-гаранти підписують із банками-кредиторами договір банківської гарантії чи посилають їм гарантійний лист. Відносини поруки встановлюються в результаті укладання договору поруки між банком-кредитором і поручителем.

Особливаю перевагою банківської гарантії є її безвідкличність, відкликати її гарант можна лише тоді, коли це передбачено в самій гарантії.

Попри високу надійність зазначених форм забезпечених кредитів їх застосування часто буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних відносин. За цих умов найбільше доступною та надійною формою фінансового забезпечення інтересів кредиторів стає страхування. Страхування дає змогу:

уникати зайвої турботи про матеріальні цінності, що полягає у виникненні особливих указівок та інструкцій;

запобігти прямим збиткам і витратам;

уникати в кожному випадку потреби отримувати докази цілісності матеріальних цінностей.

Розглядаючи переваги та недоліки акредитиву, як способу забезпечення повноти та своєчасності повернення позик, слід сказати, що переваги його в тому, що він дає покупцю впевненість, що гроші на рахунок продавця будуть зараховані тільки після доставки товару по вказаному в договорі адресу. При недоставлені товару гроші в безпосередньму порядку будуть повернені покупцю. При акредитивній формі розрахунків продавець повністю впевнений, що гроші перераховані так як вони розміщені в банку, що його обслуговує.

Перевагою акредитиву є і те, що для його оформлення не потрібно підпису гаранта, так як умови акредитиву надійні й прості як для покупця так і для продавця.

Для покупця недоліком акредитиву є те, що на певний термін гроші вилучаються з обігу - вони “зокорожуються в банку покупця“.

Для продавця недоліком акредитиву є те, що гроші не можна використовувати до моменту доставлення товару. Тому акредитив для продавця менш привабливий у порівнянні з іншими формами забезпечення.

Говорячи про лізингову справу, слід відмітити що лізинг в Україні знаходиться на початковому етапі.

Його більш швидкому росту заважають:

дефіцит високих фінансових ресурсів лізингодавців, необхідних при лізингу дорогого обладнання;

складність одержання позикових коштів на ті чи інші потреби в умовах кризи неплатежів;

відсутність необхідного досвіду у фірм, що займаються чи починають займатися лізингом.

Крім того швидкому розвитку лізингових операцій в Україні заважає відсутність надійної нормативної бази.

Незважаючи на масу проблем, лізинг в Україні є більш перспективний ніж у більшості країн, оскільки він суттєво знижує інвестиційні ризики. Справа в тому, що по-перше, одержуване за лізингом обладнання набагато важче використовувати не за призначенням чим у кредит.

По-друге, у випадку банкрутства компанії-лізингоодержувача, лізингодавач нічого не втрачає.

Якщо кредитору доводиться довго розшукувати свої гроші і доводити своє право на їх одержання, лізингодавач може продати свою техніку чи передати її іншому лізингоодержувачу.

Одним із нетрадиційних способів забезпечення поверненості позик є факторинг. Фактично на сьогоднішній день ніяких законодавчих перешкод для використання факторингу у внутрішньому обігу не існує.

Але в зовнішній торгівлі факторинг можливий тільки з дозволу НБУ, який дається в кожному випадку індивідуально.

На відміну від світової практики, де факторингові послуги в більшості наддаються спеціалізованими компаніями, в Україні факторингом в основному займаються комерційні банки.

Факторинг - одна з самих нових форм забезпечення кредиту, яка дозволяє порівняно швидко оформляти й здійснювати надання різноманітних позик, особливо інвестиційного характеру.

Недоліки форфейтингу для кредитора - можливі більш великі витрати за передачею ризиків форфейтеру.

Як показала практика, форфейтинг як метод трансформації комерційного кредиту в банківський надає кредиту ряд переваг:

Відсутність ризиків пов'язаних із: діяльністю кредитних органів і стягнення грошей за векселями та іншими платіжними документами; курсовими коливаннями валют і зміною фінансового стану боржника.

Прискорює поступлення засобів за експортований товар, а отже й обіг усього капіталу.

Спрощує баланс підприємств за рахунок часткового звільнення від додаткової заборгованості.

Робить непотрібним дороге експортне страхування.

Висновки

Підводячи підсумок цієї роботи можна зробити такий висновок, що забезпечення зобов'язань клієнтів є однією з головних умов при проведенні кредитних операцій. В першу чергу, вони створюють для кредитора додаткову можливість задоволення своїх вимог до позичальника по забезпеченню гарантією зобов'язанню. А у випадку невиконання боржником даного зобов'язання відповідальним перед кредитором за невиконання зобов'язань стає, поряд з боржником ще й інша особа - поручитель або гарант в особі банка.

Забезпечення - це матеріальний актив, на який банк має права застави, тобто застава - спосіб забезпечення зобов'язань. Використання застави в підтримку дає банку можливість контролювати активи у випадку порушення позичальником умов кредиту.

Як джерело погашення кредиту гарантія надійна настільки, наскільки гарант здатен та має бажання погасити кредит. Тому дуже важливо провести фінансовий аналіз кредитоспроможності гаранта - при цьому від нього можуть вимагати докази забезпечення.

Кредит завжди повинен надаватися на базі якості ризиків, а не в якості застави. Застава по кредиту береться для впевненості, що сума позики буде відшкодована у випадку втрати позичальником кредитоспроможності до погашення позики.

Для неформального застосування заставних прав необхідні відповідні передумови. Головною передумовою є розвиток відносин власності, які обумовлюються виникненням майнових прав і зобов'язань підприємств і організацій. В умовах, коли більша частина власності є державною, заставне право, що діяло до недавнього часу, носило формальний характер.

Поряд з необхідністю прийняття заставного законодавства використання застави в якості важливої форми забезпечення повернення кредиту вимагає розвитку діяльності товарних і фондових бірж, аукціонів, наявність особливого штату спеціалістів, які здатні здійснювати оцінку заставного майна (рухомого й нерухомого). В теперішній час ці передумови знаходяться в стадії зародження, тому в якості основної форми забезпечення поверненості кредиту приміняються гарантії, які наддаються урядом України, банками й іншими платоспроможними юридичними особами. Але оскільки зовнішня гарантія вимагає наявності значного числа фінансово стійких організацій, проведення спеціального контролю фінансового й майнового стану поручителя (гаранта), вказана форма забезпечення кредиту не може бути переважаючою.

Перспективи розвитку в нашій країні різних форм забезпечення поверненості кредиту, які застосовуються в закордонній практиці, необхідно пов'язувати з оцінкою ризику, який містить кожна з них.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ГО (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 5--6. -- Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV (зі змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. -- 1999. -- № 29. -- Ст. 238,

3. Адамик В.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2009. -- 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P.І. Тиркала. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2008. -- 814 с.

5. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза. -- 2-ге вид., вип. і доп. -- К.: КНЕУ, 2010. -- 476 с.

6. Епіфанов А.О., Маслак Н.Г., Сало І.В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. -- Суми: Університетська книга, 2007. -- 523 с.

7. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. -- 2-ге вид. перероб. і доп. -- Л.: ЛБІ НБУ, 2009. -- 616 с.

8. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. -- К.: Кондор, 2011. -- 461 с.

9. Прокопенко І.Ф., Гопін В.І., Соляр В.В. та ін. Основи банківської справи: Навч. посіб. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. -- 410 с.

10. Романова М.І., Устюгова М.В. Основи банківської справи: Навч. посіб. -- К.: Центр навчальної літератури, 2007. -- 168 с.

11. Снігурська Л.П. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2006. -- 456 с.

Размещено на Allbest.ru