Перспективи впливу глобальних тенденцій розвитку економіки та фінансової системи на Україну

Цивільно-правове регулювання цих розрахунків ґрунтується на правових нормах як національного законодавства (Указ Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності» № 556/94 від 04.10.1994р. Інструкція НБУ «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України»), так і міжнародного, до яких відносять Уніфіковані норми, створювані в порядку міжнародно-договірної уніфікації права або шляхом розробки і кодификації міжнародних порядків. До них відносяться видання Міжнародної Торговельної Палати, а саме «Уніфіковані правила по інкасо» і «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів». Ці правила широко поширилися в діловій практиці завдяки уніфікації банківських і договірних стандартів, що сприяють полегшенню світової торгівлі.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо і банківський переказ. Найбільша питома вага серед використовуваних форм розрахунків займає банківський переказ. Структура операцій по експорту й імпорту приведена в таблицях 4.1. і 4.2.

Таблиця 4.1 - Структура міжнародних розрахунків по експортних операціях організацій відділення Укрексімбанку за 2009-2011р. (шт., %)

Виходячи з даної таблиці 4.1. можна зробити висновок, що при загальній тенденції зниження кількості міжнародних розрахунків по експортних операціях організацій, найбільша питома вага за 2009 - 2011 р.р. приходиться на розрахунки у формі банківського переказу.

Таблиця 4.2 - Структура міжнародних розрахунків по імпортним операціях організацій відділення Укрексімбанку за 2009-2011 р. (шт., %)

За даними таблиці 4.2. видно, що в загальному обсязі міжнародних розрахунків по імпортним операціях організацій значне місце приділяється банківському переказу, однак спостерігається тенденція збільшення акредитивної форми розрахунків.

При аналізі даних таблиць 4.1 і 4.2, спостерігається значне зниження як експортних, так і імпортних операцій, що пояснюється фінансово-економічною обстановкою в країні і твердій конкуренції з боку комерційних банків, що пропонують здійснення переказних операцій через свої прямі кореспондентські рахунки «день-в-день» без стягування додаткової комісії.

Отже, у даний час найбільш розповсюдженою і дешевою формою міжнародних розрахунків є банківський переказ, що являє собою доручення одного банку іншому виплатити визначену суму на прохання і за рахунок платника іноземному одержувачу (бенефіціару).

Розрізняють два види банківського переказу: авансовий платіж; по факту відвантаження товару. Вибір валюти і форми розрахунків визначаються за узгодженням сторін і фіксуються в умовах контракту.

Авансовий платіж в оплату імпорту рекомендується використовувати тільки у випадку абсолютної впевненості нашого клієнта в одержанні товару в законодавчо встановлений термін постачань (90 днів).

Платежі в оплату імпортних товарів і послуг на користь нерезидентів можуть здійснюватися через кореспондентські рахунки - Лоро і Ностро, що ведуться в Головному банку. Усі платіжні доручення, на перерахування через Лоро рахунки, оформляються на російській (українській) мові, через Ностро рахунки - тільки іноземною мовою .

Комісії і SWIFT - витрати стягуються відповідно до тарифів банку і суми стягнених комісій вказуються в платіжному дорученні.

На жаль, через брак практичного досвіду у цій галузі як перед банками, так і їхніми клієнтами постає ряд серйозних проблем, що призводить до різного роду помилок і затримок у розрахунках. Ситуація ускладнюється ще й тим, що українські банки мають недостатню внутрішню інструктивнометодологічну базу. Іноземним підприємцям часто Важко визначити фінансове становище, надійність та технічні можливості свого українського партнера. Але, використовуючи різноманітні форми акредитивів, експортери та імпортери можуть звести до мінімуму труднощі та проблеми, які виникають у міжнародній торгівлі, а саме:

1. Експортер має змогу, використовуючи акредитивну форму розрахунків, звести до незначних ризики, спричинені його поганою обізнаністю з вимогами, стандартами нового освоюваного ринку збуту, політичною та економічною стабільністю в країні імпортера; незнанням місцевих законів щодо розрахунків в іноземній валюті, специфіки перевезення, страхування товару, оформлення документації на його ввезення та відправку.

2. Імпортер, у свою чергу, скориставшись акредитивною формою розрахунків, може звести до мінімуму ризики, пов'язані із закупівлею товару у незнайомих країнах; незнанням особливостей валютного законодавства країни експортера (зокрема, стосовно можливості ввезення товару); невпевненістю у добропорядності експортера.

Систематизувавши різноманітні ризики, які виникають у експортерів та імпортерів у процесі зовнішньоекономічної діяльності, вважаємо, варто наголосити на тих передумовах, що впливають не вибір контрагентами тієї чи іншої форми розрахунків. Це: фінансова надійність експортера/імпортера; взаємовідносини: продавець покупець; особливості даної галузі; сума угоди.

Отже, саме акредитивну форму розрахунків можна порекомендувати у випадках, коли між експортером та імпортером укладаються: перша угода; угоди на великі суми; угоди, пов'язані з кредитами на тривалі строки; угоди з імпортерами із країн, які перебувають у важкому економічному становищі, відомих низькою культурою оплати та нестабільністю політикоекономічної ситуації; угоди з резидентами й країн, які потребують оформлення платежів виключно через акредитиви.

РОЗДІЛ 5. Вплив грошово-кредитної політики банків на розвиток економіки України

Стан банківської системи має визначальне значення в умовах розвитку національної економіки. Саме банки є одним із головних джерел інвестування фінансових ресурсів в економіку країни. Тому забезпечення стабільності банківської системи - це першочергове завдання, яке необхідно вирішити Україні на шляху до євроінтеграції. З розвитком міжнародних відносин та посиленням глобалізаційних процесів у банківській сфері виникає дедалі більше проблем, які потрібно негайно вирішити, щоб забезпечити її стабільність та нормальне функціонування національної економіки.

Банки являють собою невід'ємну рису сучасного грошового господарства, їх діяльність тісно пов'язана з потребами відтворення. Знаходячись в центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосередковують зв'язки між промисловістю і торгівлею, сільським господарством та населенням. Банківська система повинна вирішувати не тільки свої «внутрішні» проблеми, Але і сприяти реформуванню економіки в цілому.

По-перше, вона покликана забезпечити економічно виправданий розподіл фінансових ресурсів, стимулювати, а не пригнічувати конкурентні відносини, приватизацію, перебудову системи ціноутворення і цінових пропорцій.

По-друге банківський сектор повинен утримувати в достатньо стабільному стані грошово-кредитну систему, зокрема, перешкоджаючи безконтрольному нарощуванню дефіциту держбюджету та розгортанню гіперінфляційних процесів. Одна з необхідних умов для цього - незалежність центрального банку у взаємовідносинах з урядом.

Але політика уряду України по лібералізації цін і доходів була повністю підтримана Національним банком України, який своєю надмірною емісією створив сприятливі умови цінних факторів, що діяли в економіці України. Якщо прийняти випуск грошової маси (готівки) в обіг у 2008 р. за 1, то в 2009 р. він збільшився у 79, а за 4 місяці 2010 р. - у 213 разів. На початку січня і на початку квітня минулого року (сумарно) в обіг випущено в 2.7 рази більше грошей, ніж за весь 2009 р. До кінця 2008 р., коли інфляційна спіраль розкрутилася до найвищої фази, банки змушені Були додатково випускати в обіг величезну масу грошей. Це автоматично викликало черговий стрибок цін, з випередженням порівняно з підвищенням середньодушових доходів населення.

Нацбанк України здійснював політику «дешевих грошей» і підтримував дисконт на рівні, набагато нижчому від рівня інфляції в Україні та дисконтних ставок в інших країнах СНД. Так, в 2008 р., коли інфляція сягнула 30% на місяць, дисконтна ставка Нацбанку України становила и середньому 22-25 % на рік. У Росії вона вже перевищувала 80%. Це призвело до негативних наслідків в економіці України.

Наявність в Україні функціонального фінансового сектору, зокрема банківського, є необхідною умовою створення ефективної ринкової економіки, завоювання міцних позицій на вітчизняному та світовому ринках. Для функціонування банківської системи в Україні розроблено нормативну базу, впроваджені принципи діяльності банків, методи та інструменти грошово-кредитної політики тощо. Проте швидкий розвиток фінансових глобалізаційних процесів ставить перед банківською системою щоразу більше завдань, у разі вирішення яких Україна стане активним учасником глобалізаційних процесів.

Українська фінансова система стрімко зростала протягом семи років до початку світової фінансової кризи 2008 р. Банківський сектор був основою швидкого розвитку економіки та характеризувався високими прибутками, зростанням особистих доходів, а також легким доступом до кредитів (на той момент доступним був й іноземний капітал), входом іноземних банків та достатньо м'якою внутрішньою грошово-кредитною політикою. Банківське кредитування зросло більше ніж на 70 % у період між 2008 та 2010 рр., причому більше половини кредитів видавалося в іноземній валюті. Протягом останніх чотирьох років чисті активи банків збільшилися в чотири рази, тоді як співвідношення кредитів до ВВП підвищилося з 20 % у 2008 р. до 77 % у 2009 р. У другій половині 2010 р. економіка України завершила період стійкого приросту й увійшла в глибоку рецесію, найглибшу з часів початку 1990-х [5].

Аналіз сучасного стану банківської системи показав, що одним із найскладніших періодів у діяльності вітчизняних банків був 2009 р. - збитки сягали 28 млрд. грн. (доходи - 143,1 млрд. грн., витрати - 171, 1 млрд. грн.), тоді як прибутки 2008 р. дорівнювали приблизно 7,3 млрд. грн. Стабільно прибутковими протягом 2009 р. були Ощадбанк, Приватбанк та Укрсоцбанк.

Перед українською системою постала ціла низка проблем, основними з яких є такі: низький рівень конкурентоспроможності банківського сектору; низька якість надання послуг за їх високої вартості; недостатній рівень капіталізації; незалежність Національного банку України. Вирішення зазначених проблем, що стримують розвиток банківського сектору України, забезпечить його стабільність та ефективне функціонування економіки загалом.

Однією з головних проблем розвитку банківської системи є низький рівень її конкурентоспроможності, тобто неможливість вітчизняних банків конкурувати з іноземними. З кожним роком кількість іноземного капіталу в статутному капіталі банків зростає. У 2009 р. частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків становила 35,8 %, що перевищує нормативне значення межі економічної безпеки на рівні 30 %. За даними 2010 р., щонайменше у 53 банків в Україні є іноземний капітал, 17 з яких повністю належать іноземцям. На сьогодні дев'ять із 20 найбільших банків України знаходяться у володінні іноземних банків [5].

Значна кількість іноземних банків, з одного боку, сприяє фінансовому розвитку країни, а з іншого - несе істотні загрози. Тому доцільно виділити ці переваги та недоліки для України (рис. 5.1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наступною проблемою розвитку банківської системи України є занадто низький рівень капіталізації, що призводить до витіснення національних банків іноземними. Недостатність фінансових ресурсів у банківському секторі затримує економічне зростання країни. Власний капітал українських банків у 2009 р. становив 126200 млн. грн., що становить 13,8 % до ВВП країни.

Слід зазначити, що такий рівень є низьким порівняно із зарубіжними країнами. Капіталізація російських банків складає 80 млрд. євро, банків США - 496 млрд. євро, Франції - 390 млрд. євро, Німеччини - 354 млрд. євро, Великої Британії - 35- млрд. євро, Іспанії - 210 млрд. євро, Нідерландів - 112 млрд. євро, Швейцарії - 100 млрд. євро [2].

Збільшуючи рівень капіталізації, банки підвищують свою конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, і забезпечують фінансову стабільність економіки України. Існують такі шляхи підвищення капіталізації банків України, як: створення банківських об'єднань; збільшення капіталу за рахунок прибутку; злиття та реорганізація банків; випуск банківських облігацій, депозитних сертифікатів та єврооблігацій; випуск акцій власної емісії тощо.

Невирішеною проблемою залишається низький рівень якості послуг та їхня висока вартість. Одним із головних показників, який характеризує ситуацію, що склалася, є базова облікова ставка, яка встановлює центральний банк країни. Чим вища відсоткова ставка, тим дорожче надаються кредити банкам і, відповідно, підприємствам та населенню. Облікова ставка НБУ з 2009р. становить 10,25 %, тоді як у провідних країнах світу цей відсоток змінюється з 0,1 % до 3,75 % [3].

Більшість науковців виділяють проблему забезпечення незалежності Національного банку України. Спостерігається така тенденція, що країни з відносно незалежним центральним банком досягають кращих результатів розвитку економіки, порівняно з країнами із залежним центральним банком. Для дослідження цієї проблеми часто використовують індекс Цукермана, який показує наскільки центральний банк є незалежним. Він охоплює чотири компоненти: головний виконавчий директор центрального банку, формування політики, цілі центрального банку та обмеження кредитування. Дослідження незалежності НБУ засвідчило, що індекс Цукермана становить лише 52 % від ідеального значення, тобто надалі необхідно впроваджувати реформи, що будуть спрямовані на підвищення рівня незалежності НБУ [1 ].

Отже, банківська сфера є однією з провідних ланок фінансової системи, від стабільності якої залежить подальший розвиток економіки України, можливість виходу на міжнародні ринки та активної участі у глобалізаційних процесах. У період фінансової кризи банки отримали значні збитки, внаслідок багатьох причин, що призвело до негативних наслідків.

РОЗДІЛ 6. Перспективи та основні шляхи вдосконалення кредитної системи в налагодженні платіжного і розрахункового механізму в економіці України

Банківська система в значній степені буде відображати реальності, які склалися в банківській справі на протязі останніх 60 років (розподіл грошових нагромаджень, роль окремих кредитних інститутів, основні грошові потоки і т.д.). Українська банківська система не може бути повністю адекватна класичним двохрівневим системам, які створились в індустріальних країнах з економікою, яка стабільно розвивається.

На відміну від них, це - банківська система перехідного господарства або господарства, що розвивається і відрізняється нестабільністю та різкими структурними зрушеннями. Українська банківська система повинна обслуговувати процес реформ:

- диверсіфікацію власності (приватизацію, становлення незалежного приватного сектору);

- демонополізацію;

- становлення нових ринків (цінних паперів, землі, основних фондів, страхових послуг, науково-технічної продукції та інформації);

- технічну, технологічну, та продуктову перебудову господарства, конверсію та скорочення військових витрат;

- перебудову міжрегіональних та міждержавних зв'язків;

- посилення відкритості економіки, її інтеграцію у міжнародні господарські зв'язки;

- перерозподіл повноважень між центром та регіонами.

Разом з тим банківський сектор України повинен забезпечити максимальну стійкість грошової системи в період реформ, сприяти стабільному функціонуванню основної частини Українських підприємств.

Банківська система повинна бути заснована на розширенні приватної власності у фінансовому секторі, на множинності видів кредитних інститутів, на створенні механізму представництва і балансування інтересів всіх сторін, які зацікавлені в стабільному та стійкому розвитку банківської справи.

Разом з тим повинно відбутись зміцнення централізму у банківській системі, підвищення ролі Національного банку України в ініціації і проведенні політики ринкових банківських реформ.

Випереджаючими темпами повинна розвиватись інфраструктура ринкової банківської системи - правове забезпечення, інформація і зв'язок, наукове обслуговування і банківська освіта.

Зміни в банківській справі повинні відбуватись як відображення реформ в реальних галузях народного господарства, в державному і політичному устроях. Банківські реформи повинні здійснюватись значно повільніше, ніж відбуваються політичні перевороти і рвуться матеріальні зв'язки в господарському механізмі. Втримання розпаду і заохочення інтеграції - такі риси повинна придбати еволюція банківської системи при її ринковому реформуванні.

Основна мета реформування комерційних банків в Україні - створення національної мережі таких банків, які би стали кредитними установами, що добре регулюються і знаходяться під повноцінним банківським наглядом і в зв'язку з цим користуються довір'ям клієнтів.

Необхідно підготувати і подати на розгляд Верховної Ради України Закон про кредитні інститути і кредитування, який визначає правові, юридичні та економічні джерела функціонування кредитно-банківської системи. Було б доцільно передбачити в цьому законі, щоб контроль за діяльністю кредитних установ здійснювався спеціальним контролюючим комітетом, незалежним від Нацбанку України і підзвітним Верховній Раді України (наприклад, Національним контрольним відомством по кредитуванню).

Такому комітету треба передати деякі функції НБУ, які у світовій практиці не властиві Центральним банкам (реєстрація та заборона на ведення банківської справи, контроль за дотриманням всіх законодавчих документів, нагляд за ліквідністю банків і т.д.).

Введенню твердої, вільно конвертованої Національної валюти буде сприяти Закон України «Про валютний контроль», який на відміну від діючого Закону України «Про валютне регулювання», дозволить залучати іноземні інвестиції, розширить коло суб'єктів валютного ринку, знищує залишки державної монополії зовнішньої торгівлі.

Відсутність законодавчої бази по управлінню нерухомим майном вимагає негайної розробки законів про іпотечний банк. Це дозволить відродити в Україні прогресивну форму кредитних установ для надання довгострокових кредитів під заставу і в той же час забезпечить зниження ризику банків та їх клієнтів від можливих банкрутств.

Важливе місце повинен займати Закон України «Про інвестиційний банк та інвестиційні фонди». В ньому необхідно передбачити гарантії для фінансування довгострокових програм. Наявність такого закону дозволить створити правові основи для функціонування первинного та вторинного ринку цінних паперів, розміщення фондових паперів акціонерних товариств, управління інвестиційними фондами і т.д.

Реабілітація приватної власності вводить в економічний побут новий для держави тип відносин - трастові (довірчі) операції, які складаються з трьох основних операцій - розпорядження спадщиною, виконання операцій за дорученням, агентські послуги. Їх юридична направленість; а також відсутність правових норм, які регламентують такі операції, вимагають розробки Закону про трастові операції.

Комерційний банк повинен задовольняти таким наступним вимогам: мати загальну ліцензію на діяльність в якості банку; здійснювати в якості обов'язкового мінімуму депозитні, розрахункові і кредитні операції; знаходитись під наглядом ТБУ4;

- дотримуватись вимог, які пред'являються до кредитних установ, що добре регулюються.

За оцінкою Світового банку та МВФ, український банківський сектор є неефективним і тому не здатний сприяти стійкому зростанню економіки країни [52, с. 73]. Аби поліпшити ситуацію, міжнародні експерти пропонують консолідувати банківську систему України навколо потужних банківських структур, а також зробити жорсткішими умови появи на цьому ринку нових установ. На їх думку, банки з капіталом менше 50 млн. євро в Україні просто не повинні існувати.

Експерти вважають, що Україні треба реалізувати інтегровану цілісну стратегію реформування фінансового сектора, не перекладаючи її розробку на Національний банк. У першу чергу, необхідно покращити надзвичайно несприятливе середовище, у якому нині діють банки та небанківські фінансові заклади. У тому числі, як вважають експерти, слід покласти край політиці прихованого протекціонізму на користь підприємств-невдах, необґрунтованих податкових пільг і зменшити регулятивний тиск на малі та середні підприємства. Серед першочергових названо і завдання скорочення обсягу банківських витрат, зумовлених зовнішніми факторами, такими, як ненадійність уряду в управлінні держборгом та його участь у збереженні високого рівня бартеру та неплатежів, надмірна терпимість Нацбанку до банків-банкрутів [35].

Як вважають експерти Світового банку, НБУ необхідно поступово зменшувати вимоги щодо обов'язкового резервування і стимулювати якнайшвидшу консолідацію банківської системи [36].

Важливою складовою програм реформування фінансового сектора України повинно стати удосконалення регулювання діяльності комерційних банків, підвищення публічності та прозорості їх інформації, наприклад, розробка надійної системи неупередженого кредитного рейтингу та інших систем кредитної інформації. СБ закликав уряд виробити більш зрозумілу політику щодо умов створення нових фінансових інститутів зі значною часткою державної власності. Сукупні активи українських банків, як зазначають експерти СБ, не перевищують 8 млрд. дол., а велика кількість дрібних банків призводить лише до підвищення їх витрат і відповідно вартості банківських послуг. Існуючі в українському фінансовому секторі умови підштовхують банки до операцій, пов'язаних з високим ризиком, фінансування неуспішних підприємств, політичного кредитування для забезпечення собі підтримки з боку влади і т. ін. У такій ситуації створення нових і тим більше державних банків є помилкою.

На думку міжнародних експертів, нині українська фінансова система перебуває у процесі становлення. Обмежене кредитування ринкової економіки, малих та середніх підприємств, низький рівень інфляції, досить відчутні наслідки неплатежів. Ще недостатньо фінансових продуктів для залучення збережень населення. Немає надійних фінансових механізмів для мобілізації ліквідності таких активів, як земля, нерухомість. У діяльності фінансового сектора беруть участь в основному елітарні групи населення. На початку економічних перетворень банківський сектор був досить суттєвим і складав близько 70% ВВП. Та гіперінфляція зменшила його вагомість майже у десять разів. За таких умов банки могли формувати високу прибутковість на спекулятивних операціях. Потім, коли уряд почав контролювати ситуацію, спекулятивне поле звузилось, і банки почали звертати увагу на реальний сектор економіки. Якщо аналізувати фінансовий стан комерційних банків України слід зазначити, що для українських банкірів особливе значення в умовах загальної політичної, економічної і соціальної нестабільності. Аналіз фінансового стану комерційного банку проводиться двома шляхами: з позицій зовнішнього і внутрішнього аудиту. Тому слід дбати про високий професійний рівень і об'єктивність таких перевірок. Важливим напрямом вдосконалення діяльності банківської системи країни, підвищення її стабільності, є подальша розробка теорії і практики аналізу фінансового стану комерційних банків за такими напрямками:

- розробка НБУ єдиної методики рейтингової системи оцінки банків, узгодженої з представниками комерційних банків; створення «регіональних» методик аналізу фінансового стану комерційних банків установами БУ з метою повнішої і точної оцінки їх діяльності з врахуванням кон'юнктури і особливостей місцевого ринку;

- повна і всеохоплююча автоматизація і комп'ютеризація аналізу фінансового стану комерційного банку, створення і вдосконалення існуючого програмного забезпечення для оцінки результатів роботи банку [135].

Таким чином, в світі не існує єдиного підходу до проведення такої роботи, але необхідність і доцільність аналізу фінансового стану комерційного банку не викликає сумнівів навіть у скептиків. Саме тому необхідно консолідувати зусилля всіх зацікавлених сторін по створенню і широкому застосуванню на практиці методик НБУ по рейтинговій оцінці фінансового стану комерційних банків і вдосконалення вже існуючих підходів до аналізу їх діяльності.

Висновки

Провівши дослідження теми дипломної роботи, можна зробити наступні висновки. Природа валютно-розрахункових операцій пов'язана з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну. В них виражається відносно відокремлена форма руху вартості у міжнародному обороті через не збігання часу виробництва, реалізації і оплати товарів, а також територіальної роз'єднаності ринків збуту.

В системі валютно-розрахункових операцій використовуються такі банківські операції як інкасо, акредитив та вексельні угоди.

Інкасо міжнародне -- банківська операція, яка означає доручення експортера своєму банку отримати від імпортера суму платежу за контрактом проти передачі документів (фінансових, комерційних) і зарахувати ці кошти на рахунок експортера. Інкасо в валютно-розрахункових операціях має такі особливості:

- використовується як при розрахунках за умови негайної оплати, так і при погашенні боргу за комерційним кредитом;

- як правило, має документарний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності (фінансових і комерційних) документів;

- платіжні документи акцептуються імпортером у попередньому порядку;

Проведеним нами аналіз практики застосування акредитивної форми розрахунків дає підстави виділити три основних способи надання покриття:

- відкриття банком-емітентом депозиту у виконуючому банку;

- кредитування на суму акредитива кореспондентського рахунку виконуючого банку в банку-емітенті чи іншому банку:

- надання виконуючому банку права списувати суму акредитива з відкритого в ньому кореспондентського рахунку банку-емітента.

Особливе місце у здійсненні міжнародних розрахунків займають банківські ризики. Основні стратегічні напрями управління ризиками відпрацьовуються через програму управління ризиками, яку затверджує правління банку та погоджує рада банку. Цей документ містить відповідну політику управління ризиками: ліквідності, кредитним, процентним, валютним, ринковим, операційним, стратегічним, ризиком репутації тощо, які банк продукує (оцінює, контролює, управляє) в процесі діяльності.

До основних видів банківських гарантій, які набули найбільшого поширення у міжнародній практиці відносяться: гарантія платежу, гарантія виконання контракту. Гарантія виконання контракту забезпечує платежі переважно за комерційними контрактами (договір про постачання товару, виконаних робіт чи наданих послуг) і виставляються банками в забезпечення інтересів імпортера. Можливість застосування широкого спектра валютно-фінансових інструментів управління та страхування від ризиків є визначальним фактором для залучення необхідних інвестиційних коштів в економіку країни.

Підсумовуючи, зазначимо, що основою запровадження інноваційної моделі зростання економіки та утвердження України як високотехнологічної держави є створення системи фінансових інститутів і застосування різноманітних валютно-фінансових інструментів, утвердження сучасного надійного механізму виконання угод з цінними паперами, зокрема валютними деривативами; створення умов для підвищення конкурентних можливостей валютно-фінансового ринку України з подальшою його цивілізованою інтеграцією у міжнародні валютно-розрахункові операції.

Список використаних джерел

1. Балабанов И.Т. Банки и банковское дело: учебник. - СПб.: Питер, 2003. - 304 с.

2. Батковський В., Даниленко А., Домрачев В. Перспективи впливу глобальних тенденцій розвитку економіки та фінансової системи на Україну -Вісник НБУ. - 2009. - № 12 (166). - С. 3 - 9.

3. Береславська І.О. Актуальні проблеми курсової політики України //Вісник НБУ. - 2010. - № 2 (168). - С. 16 - 20.

4. Бландіьєр Ж-П., Валютний курс: його місце і роль у перехідній економіці // Фінанси України, 2000, - № 8. - С. 10 - 15.

5. Вожжов А.П. Формування ресурсів комерційних банків // Фінанси України - 2003 - № 1 - С. 116 - 125.

6. Гроші та кредит. / за ред. Б.С. Івасіва. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 510 с.

7. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: навч. посіб. - К.: Знання , 2006. - 462 с.

8. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні: тенденції та перспективи. // Фінанси України, - 2000. - № 9. - С. 53 - 61.

9. Жмурко Н. Роль валютного регулювання у системі економічних відносин // Вісник Львівського нац. університету ім. І. Франка. - Вид-во ЛНУ, 2009. - Вип. 41. - С. 180 - 189.

10. Журавка Ф. О. Валютно-курсова політика Національного банку України в умовах трансформації економік: монографія - Суми: Ділові перспективи; УАСБ НБУ, 2007. - 70 с.

11. Загородній А., Вознюк Г., Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник. - К.: Кондор, 2007. - 166 с.

12. Закон України від 28 січня 2004 р. № 3890-ХІІ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

13. Захаров І.В. Спрощення процедури здійснення угод на ринку євровалют //Фінанси України. - 2008. - № 9. - С. 18 - 20.

14. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: навч. посіб. Ю. Г. Козак, Н. С. Логвінова, І. Ю. Сіваченко та ін... - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 791 с.

15. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: підручник за ред. І. Багрової; - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 579 с.

16. Іваницька О. Регіональні аспекти діяльності комерційних банків в Україні // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України - 2003 - № 2 - С. 130 - 137.

17. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України. Затверджено постановою Правління НБУ від 12 липня 2008 р. № 283 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0520-08

18. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - 382 с.

19. Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про валютне регулювання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/z0377-04

20. Макогон Ю. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: навч. посіб. за ред. Ю. В. Макогон. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 423 с.

21. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики // Фінанси України, 2000, - № 7. - С. 1 - 16.

22. Міжнародні розрахунки та валютні операції: навч. посіб. за ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 329 с.

23. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку // Фінанси України, 2000 - № 8. - С. 29 - 31.

24. Поплавська Ж.В. Євровалюта в сучасних кризових умовах економіки // Фінанси України. - 2008. - № 3. - С. 25 - 33.

25. Постанова правління НБУ від 21.01.2004 № 22 Про затвердження Інструкція НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» Затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. № 22 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/go/z0377-04

26. Правила використання готівкової іноземної валюти на території України. Затверджено постановою Правління НБУ від 26 березня 2008 р. № 119 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0656-07

27. Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному рику України. Затверджено постановою Правління НБУ від 18 березня 1999 р. № 127. Постанова Правління НБУ [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v1050500-93

28. Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти. Затверджено постановою Правління НБУ від 17 січня 2001 р. № 18 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1402-04

29. Правила прийому в члени Української Міжбанківської Валютної Біржі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/entrance/

30. Про банки та банківську діяльність: Закон України № 2121-III від 07.12.2000 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14

31. Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України: Лист НБУ № 22001/116 від 24.05.1993 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ttp://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v_116500-93

32. Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів - юридичних осіб. Постанова Правління НБУ від 4 вересня 1998 р. № 349 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.balance.ua/sai/sprav_info/rascheti/pravila_raschet_V_invalut.html

33. Про вдосконалення готівково-розрахункових операцій: Постанова КМУ №1075 від 30.12.1993 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.collection.mumisma.ru/Laws/Ukr/Krb/nluk62.htm

34. Про вдосконалення надання послуг у галузі розрахункового обслуговування комерційних банків та регіональних управлінь Національного банку України: Постанова НБУ № 245 від 28.09.1995 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0298500-95

35. Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Про господарські товариства: Закон України №1576-XII від 19.09.91 р. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

36. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України: Постанова НБУ № 204 від 02.08.1996 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0298500-95

37. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова НБУ № 135 від 29.03.20101 р. [Електронний ресурс] .- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0377-04

38. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті: Постанова НБУ № 527 від 18.12.1998 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1172-03

39. Про Національний банк України: Закон України № 679-XIV від 20.05.1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1576-12

40. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України №2346-III від 05.04.2001 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2346-14

41. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті. Закон України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/185/94-%D0%B2%D1%80

42. Рум'янцев А.П., Н.С. Рум'янцева. Зовнішньоекономічна діяльність: навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 375 с.

43. Савлук М. І. Гроші та кредит: підручник. - К.: КНЕУ, 2001. - 602с.

44. Синбченко М. І. Кон'юнктурна теорія грошей // Фінанси України. - 2000. - № 9. - С. 29 - 41.

45. Соколова О.В. Финансы. Деньги. Кредит: учебник. - М.: Юристь, 2000. - 784 с.

46. Статистична інформація офіційного сайту Асоціації українських банків [Електронний ресурс].- Режим доступу: www.aub.gov.ua

47. Статистична інформація офіційного сайту Національного банку України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.bank.gov.ua

48. Стефанова Є.В. Євро як світова валюта // Фінанси України. - 2009. - № 4. - С. 19 - 25.

49. Шеремет О. Ринок євровалют: основні проблеми та перспективи розвитку // Економіка України. - 2009. - № 2. - С. 29 - 31.

Размещено на Allbest.ru