Страхове посередництво

Ключовою вимогою до всіх без винятку посередників є вимога щодо їх обов'язкової реєстрації (ліцензування цієї діяльності не передбачається). Згідно зі згадуваним проектом у країнах ЄС будуть передбачені санкції до страховиків, що користуються послугами незареєстрованих посередників.

У більшості країн законодавство, що регулює діяльність страхових посередників, передбачає порядок їх реєстрації, вимоги до рівня професійної підготовки та надання інформації, а також необхідність фінансових гарантій покриття відповідальності, що виникає при посередницькій діяльності.

Реєстрація вирішує принаймні два завдання: по-перше, вона дозволяє контрольно-ревізійним службам і клієнтам перевірити ділові зв'язки посередників і, можливо, згрупувати їх за чіткими категоріями. По-друге, що ще важливіше, перевірити, наскільки посередник відповідає визначеним критеріям. Сам факт реєстрації посередника визначає наявність попереднього етапу отримування дозволу і попередню перевірку кваліфікації. Усе залежить від критеріїв, яким має відповідати страховий посередник, та від того, наскільки важко пройти реєстрацію. У цьому розумінні реєстрація, що здійснюється без висунення вимог до страхового посередника, - вельми небезпечна річ. Адже вона хоча й дозволяє вести статистичний облік, проте формує в клієнта хибне почуття захищеності: дає підстави вважати, що посередник володіє кваліфікацією, якої в нього фактично немає, оскільки реєстрація - суто формальний акт.

Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського союзу) у своїй резолюції від 7 жовтня 1992 року пропонує встановити програму навчання мінімальним обсягом 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання.

У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається, що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за дії (професійні) своїх агентів. При цьому постає ряд проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту. В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників.

З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісніших взаємостосунків страхових посередників і страхувальників.

2.2 Роль посередників у функціонуванні страхового ринку України

На страховому ринку України посередники існують з кінця 80-х років, тобто з моменту його виникнення. Посередники - це страхові агенти - фізичні особи, які працювали на умовах трудової угоди чи контракту, а також юридичні особи, для яких страхове посередництво не було виключним видом діяльності (залізничні каси, туристичні фірми, Ощадбанк тощо). Функції страхових посередників виконували і продовжують виконувати страхові компанії, що продають страхові продукти іноземних страховиків.

Професійні страхові посередники почали з'являтися на страховому ринку в середині 90-х рр. в особі страхових брокерів, що працювали в інтересах страховиків, забезпечуючи їм перестрахування, як на українському, так і на зарубіжних перестрахувальних ринках. Основу фахівців страхових брокерських фірм склали колишні працівники страхових компаній середньої і вищої ланки.

На сьогодні можна з упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального захисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створення посередницького ринку між страховиками і потенційними клієнтами.

Страховий посередник діє на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо. Професійна компетентність страхових посередників становить суттєвий елемент захисту страхувальників, і тому необхідні заходи, спрямовані на отримання страховими посередниками загальних, комерційних та професійних навичок і знань. Зміст кваліфікаційних вимог у різних країнах неоднаковий. Міжнародне бюро страховиків та перестраховиків (об'єднання національних професійних асоціацій страхових посередників Європейського Союзу) у своїй резолюції від

7 жовтня 1992 р. пропонує встановити програму навчання з мінімальним обсягом у 300 годин за період, що становить 18 місяців, з обов'язковим складанням іспитів після курсу навчання. У тому разі, коли посередники незадовільно виконують свої обов'язки і, відповідно, їхні клієнти зазнають фінансових втрат, останні мають отримати компенсацію. Надання таких фінансових гарантій вимагається насамперед від брокерів. Загалом вважається,

що страхові компанії несуть повну фінансову відповідальність за професійні дії своїх агентів. При цьому постає низка проблем, коли йдеться про агентів, які працюють на кілька компаній. Щодо страхових брокерів існують деякі види гарантій покриття їхньої професійної відповідальності. Найпоширенішим, а в багатьох країнах обов'язковим, є страхування професійної відповідальності страхових брокерів. Існує також вид гарантії у формі банківського депозиту.

В Україні досі не існує механізму надання фінансових гарантій з боку страхових посередників. Без високопрофесійних каналів дистрибуції страхових послуг страховим компаніям буде дуже важко вирішити проблему залучення значної кількості клієнтів для підтримки стабільного фінансового стану. Державні вимоги до збільшення гарантованого капіталу страхових компаній обов'язково призведуть до значного зменшення кількості страхових компаній, що сприятиме переходу частини страховиків на страховий посередницький ринок. З розвитком та поглибленням відносин на страховому ринку України. Роль страхових посередників зростатиме, що піде на користь як страхувальникам, так і страховикам. При цьому забезпечуватиметься постійне поліпшення якості страхових продуктів за рахунок налагодження тісних відносин страхових посередників і страхувальників. Отже, наявність значної кількості страхових посередників дозволить активізувати український страховий ринок і наблизити його до Єдиного світового ринку страхування.



3. Напрямки розвитку страхового посередництва на страховому ринку України

Становлення України як самостійної та незалежної держави зумовило створення і розвиток страхового ринку.

Перші приватні страхові компанії, які завершили період монополії Держстраху, з'явилися в Україні на початку 1991 р. Саме цей період вважають початком створення страхового ринку України.

У вітчизняній економічній літературі виділять декілька етапів розвитку страхового ринку в Україні

Важливим чинником впливу на процеси формування нової стратегії розвитку страхового ринку, механізму регулювання і нагляду за діяльністю у сфері страхування стало прийняття Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 p., відповідно до яких у розвитку страхового ринку визначився й четвертий етап, який характеризується:

- посиленням вимог до статутної діяльності страховиків, а також вимог з боку державних регулюючих органів;

- реорганізацією органів страхового нагляду;

- розширенням кількості обов'язкових видів страхування та страхових продуктів загалом.

Визначальними чинниками розвитку страхового ринку України є дві групи показників (табл. 3.1):

Таблиця 3.1. Чинники впливу на розвиток страхового ринку

Фінансові	Нефінансові
Річний збір премій та виплати відшкодувань.	Кваліфікація та досвід працівників
Частка кожної окремої страхової компанії в зібраних преміях та у виплатах відшкодувань	Досвід роботи страхових компаній на внутрішньому та міжнародному страховому ринках
Загальна сума адміністративно-технічних витрат	Правові, організаційні, трудові ресурси
Загальний капітал компаній	Ефективність регулювання страхового ринку
Величина технічних резервів	Асортимент страхових продуктів
Економічна ефективність інвестицій	Культура обслуговування клієнтів з боку страхових компаній

У Концепції розвитку страхового ринку України до 2011 р. зазначено, що в сучасній економіці через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, а також формуються значні інвестиційні ресурси. Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки. Дослідження тенденцій розвитку страхового ринку України вказує на те, що нині страхування належить до групи найбільш рентабельних та найбільш динамічних галузей національної економіки, а страховий ринок є важливим сегментом фінансового ринку, що впливає на всі соціально-економічні процеси в державі.

Міжнародний досвід показує, що у розвинених країнах відношення до страхового ринку визначається як до стратегічного сектору економіки, який підвищує інвестиційний потенціал і сприяє збільшенню багатства нації. Загальна сума інвестицій, якими керують страхові компанії Європи, США та Японії, сягає 4 трлн дол. США.

Нині тенденції розвитку страхового ринку України вказують на те, що впродовж останніх років страхова справа розвивається швидкими темпами, що перетворило її на одну з найбільш динамічних і стабільно працюючих сфер національної економіки. Страхування - це одна з галузей економіки, в якій за останні роки спостерігається зростання основних показників. За роки незалежності в Україні в основному створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг.

Кількість страхових компаній в Україні продовжує поступово зростати, як у галузі страхування життя, так і у галузі ризикових видів страхування. І хоча Держфінпослуг проводить політику отримання зростання кількості страхових компаній, на ринку припиняє свою діяльність менше страхових компаній, ніж створюється за аналогічний період. Станом на 1 січня 2008 р. в Україні було зареєстровано 466 страховиків, що більше на 35 страхових компаній порівняно з 1 січня 2010 р. З них кількість страховиків, що здійснювали страхування життя (СК «life»), зросла на 10 та становила 65, а кількість страховиків, що здійснювали види страхування інші, ніж страхування життя (СК «non-life»), - на 25, що становило 381 компанію. Станом на 1 січня 2011 р. кількість компаній з іноземними інвестиціями становила 78. Протягом 2010 р. до Держреєстру було включено 8 страховиків з іноземними інвестиціями, загальна сума іноземних інвестицій цих компаній становила 65,07 млн. грн.

Загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками від страхування та перестрахування ризиків (від страхувальників та перестрахувальників) за 2010 p., становила 18 008,2 млн. грн.., з них: 5 654,4 млн. грн.. (31,4%) становило внутрішнє перестрахування, 112,2 млн. грн.. (0,6%) - премії, які надійшли від іноземних страховиків (перестрахувальників), решту - 12 241,6 млн. грн.. (68,0%) становили премії від страхувальників. Від страхувальників - фізичних осіб надійшло 5 170,4 млн. грн (23,7% від валових премій та 42,2% від премій, отриманих від страхувальників). Сума чистих страхових премій (валові премії за мінусом премій з внутрішнього перестрахування) становила 12 353,8 млн. грн.., або 68,6% від валових страхових премій.

На результати діяльності українського страхового ринку впливає динаміка страхування за такими його видами: частка страхування фінансових ризиків суттєво зменшилась і на 1 січня 2011 р. вона становила 21,1% проти 24% 2010 р. та 31,6% - 2009 р. У той же час частка добровільного майнового страхування зростала так: у 2007 р. вона становила 39,3%, у 2005 р. - 50,3%, у 2009 р. досягла 56%, а у 2010 р. зросла до 57,5%.

В абсолютному значенні страхові премії та виплати можна поділити на три групи:

1) страхування фінансових ризиків та добровільне майнове страхування, які характеризуються великим обсягом страхових премій та виплат;

2) обов'язкове страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів та добровільне особисте страхування - ця група характеризується високим рівнем страхових виплат;

3) недержавне обов'язкове страхування, добровільне страхування відповідальності та страхування життя, характерними ознаками яких є дуже маленький рівень страхових виплат.

Упродовж останніх років зберігається позитивна динаміка зростання активів страховиків. За 2010 р. загальні активи збільшилися на 8,2 млрд. грн., а величина активів, визначених ст. 31 Закону України «Про страхування», - на 3,3 млрд. грн. Станом на 1 січня 2011 р. страховики володіли активами на суму 32 213 млн. грн., з них 8 612,5 млн. грн. інвестовано на покриття сформованих страхових резервів.

За останні роки відбулось зростання величини сформованих страхових резервів і збільшення інвестицій страховиками. Так, величина сформованих страхових резервів на 1 січня 2008 р. сягала 8 272,2 млн. грн. темп зростання порівняно з 2006 р. становив 219%; станом на 1 січня 2009 р. вона була 5 045,8 млн. грн. однак порівняно з попереднім періодом обсяги резервів зменшились на 39%; станом на 1 січня 2009 р. страхові резерви зросли до 6 014,1 млн. грн. Станом на 1 січня 2011 р. загальний обсяг сформованих страхових резервів уже становив 8 423,3 млн. грн. у тому числі:

- резерви зі страхування життя - 991,3 млн. грн. (у 2009 р. - 604,4 млн. грн.);

- технічні резерви - 7 432,0 млн. грн. (у 2009 р. - 5 405,8 млн. грн.).

Щодо структури резервів, то питома вага резервів із страхування життя на початок 2009 р. становила 8%, технічних резервів - 85% (у тому числі резерв збитків - 7%); на 1 січня 2008 р. зросла до 11,8%, а технічних резервів - до 88,2%.

Розміщення страхових резервів здійснюється відповідно до ст. 31 Закону України «Про страхування», де визначено перелік активів за відповідними категоріями. Усього розміщено активів на суму 19 330,3 млн грн. Напрями розміщення тимчасово вільних коштів страховиків відображені в табл. 4.4.

Разом із тим, основною проблемою для страховиків залишається недостатність ліквідних фінансових інструментів для проведення ефективної політики інвестування коштів. Особливо гострою є проблема забезпечення довгострокових зобов'язань за договорами страхування життя. Єдиним джерелом інвестування половини обсягу страхових резервів залишаються банківські вклади (депозити), які мають постійну дохідність та відносну забезпеченість гарантуванням вкладів відповідно до чинного законодавства. Інші активи, що вільні від зобов'язань, найчастіше вкладаються в цінні папери (як правило, акції).

Структура активів страховиків та розміщення страхових резервів на 1 січня 2011 р. характеризують дані таб. 3.2.

Таблиця 3.2. Напрями інвестування коштів страхових резервів

Показники	Технічні резерви	Резерви із страхування життя
	2009 р.	2010 р.	2009 р.	2010 р.
Сформовані страхові резерви, млн. грн.	5405,8	7432,0	608,3	991,3
Категорії активів, визначені ст. 31 Закону України «Про страхування» для представлення страхових резервів, млн. грн.
Грошові кошти на поточних рахунках і готівка в касі	462,5	886,7	1 29,9	61,7
Банківські вклади	2548,3	3661,3	310,5	493,6
Нерухоме майно	323,7	518,8	45,2	62,2
Права вимоги до перестраховиків	1130,1	1570,8	62,8	70,2
Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України	4,5	48,4	2,5	6,9
Інші активи (банківські метали та кредити страхувальникам)	36,4	49,3	5,5	8,2
Цінні папери, в тому числі:	1091,2	871,3	164,6	303,0
1) акції	811,3	721,0	42,5	71,4
2) облігації	144,9	62,9	75,1	116,5
3) іпотечні сертифікати	1,6	0,0	0,0	0,0
4) цінні папери, що емітуються державою	133,4	87,5	47,1	115,1
УСЬОГО 5596,6	7606,6	620,9	1005,9

Водночас показники розвитку страхової справи в Україні за останні роки дають підстави стверджувати, що інвестиційні можливості національних страхових компаній досить обмежені, насамперед, через недовіру населення до довгострокових інвестицій та невеликий набір інвестиційних інструментів. Обсяг ресурсів, які акумулюються українськими страховими компаніями, зовсім невеликий, оскільки невелика фінансова потужність самих страховиків і обсяги їх операцій. Причина, передусім, полягає у недооцінці ролі та місця страхування з боку держави, потенційних інвесторів, які можуть вкладати капітал у створення і розвиток страхових компаній, а також споживачів страхових послуг.

Вітчизняний страховий ринок має величезний потенціал розвитку, тим більше, що потреба у розвитку страхових послуг з кожним роком зростає. За експертними оцінками, нині в Україні застраховано лише близько 10% ризиків. На відміну від України цей показник у розвинених країнах становить 90-95%. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить 0,05%, і це при тому, що населення України складає 7% населення Європи.

Про потенційні можливості розширення страхових послуг свідчать дані питомої ваги страхування у структурі ВВП. Так, у 2007 р. обсяг страхових операцій в Україні становив 5,62% ВВП, у 2009 р. цей показник знизився до 3,1%, тоді як у країнах ЄС цей показник становив 8-12%. У 2010 р. проникненість страхового ринку (співвідношення страхових премій до ВВП) в Україні ще знизилася до 2,5% ВВП і залишилася на рівні 2009 p., чисті страхові премії досягли 1,7% у ВВП, що на 0,1 відсотковий пункт перевищує аналогічний показник 2009 р.

Ринок перестрахування в Україні також недостатньо розвинений. Як наслідок, перестраховується лише третина всіх страхових платежів, а 50% перестрахування здійснюють іноземні компанії. Особливо це стосується покриття значних ризиків, пов'язаних з авіацією, морським транспортом та космічною галуззю (авіаційні та морські ризики, ризики пов'язані зі здоров'ям осіб, які живуть за кордоном, перестраховуються іноземними компаніями практично на 90% від суми платежів, автомобільні ризики - до 60%, я основні майнові ризики - до 50%). За договорами перестрахування ризиків на початок 2008 р. українські страховики (перестрахувальники) сплатили часток страхових премій 6 423,9 млн. грн. (у 2009 р. - 5 621,6 млн. грн.), з них:

- перестраховикам-нерезидентам - 769,5 млн. грн. (у 2009 р. - 561,07 млн. грн.);

- перестраховикам-резидентам - 5 654,4 млн. грн. (у 2009 р. - 5 060,55 млн. грн.).

Більше 20% від валових страхових премій було сплачено перестраховикам-нерезидентам за такими видами:

- добровільного страхування: водного транспорту - 23,8%; відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) - 90,1%; відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) - 38,02%;

- обов'язкового страхування: авіаційне страхування цивільної авіації - 68,38%; цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту, - 49,5%.

Загальна сум а часток страхових виплат, отриманих від перестраховиків, станом на 1 січня 2008 р. становила 654,7 млн. грн. (у 2009 р. - 396,3 млн. грн.), у тому числі отримано від:

- перестраховиків-нерезидентів - 325,7 млн. грн. (у 2009 р. - 122,9 мли грн.);

- перестраховиків-резидентів - 329,0 млн. грн.. (у 2006 р. - 273,4 млн. грн...

Водночас нові умови перестрахування за кордоном змусили українських страховиків майже відмовитися від перестрахування у нерезидентів та користуватися їх послугами тільки у тих випадках, коли об'єкт неможливо перестрахувати на українському ринку або цього вимагають умови співпраці з іноземними партнерами.

Розвиток ефективного страхового ринку України потребує розв'язання проблем, пов'язаних зі страхуванням життя, пенсійним, медичним страхуванням та страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страхування життя як надійне джерело інвестиційних ресурсів становить на ринку страхових послуг найменшу частку (на початок 20011 р. - 4,4%), тоді як у країнах із розвиненою економікою цей показник дорівнює ЗО-40%. Щороку питома частка платежів зі страхування життя в загальній структурі платежів зменшується. Ринок страхування життя в Україні є досить монополізованим, на перші три страхові компанії припадає 52% страхових премій, а на перші десять компаній - 86%, це свідчить про те, що на ринку реально працює трохи більше 20 компаній із 65 зареєстрованих як компанії зі страхування життя.

На початку 2011 р. та за 2010 р. значний рівень конкуренції спостерігався на ринку видів страхування інших, ніж страхування життя, а помірна монополізація - на ринку страхування життя.

Розвиток страхового ринку стримує слабкий розвиток та недосконалість таких соціально важливих видів страхування, як пенсійне й медичне страхування.

Законом України «Про страхування» встановлено обов'язкове страхування автоцивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Однак проведення цього виду страхування стримується відсутністю у відповідних законодавчих актах норм, які регулюють це питання. До такого обов'язкового страхування залучено не всіх власників транспортних засобів.

Негативний вплив на розвиток страхового ринку в Україні здійснюють:

- відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

- значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

- неповна та фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

- високий рівень інфляції (понад 15-20% у 2010-2011 рр.), унаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування в національній валюті є неможливим;

- слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

- відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектору економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

- неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Нині беззаперечним лідером світового ринку страхування є США. На цю країну припадає третина всіх отриманих страхових премій. Друге місце посідає японський страховий ринок, при цьому варто зазначити, що тільки в Японії така велика різниця між обсягами премій з ризикових видів страхування та страхування життя.

Найбільш розвинені європейські країни, до яких належать Велика Британія, Франція, Німеччина та Італія, займають місця з 3-го по б-те відповідно, а за ними йде Південна Корея, яка потіснила Канаду з 7-го місця. Загалом на перші 10 найбільших національних ринків світу припадає 80,8% усіх страхових премій, на перші 12 - 84%.

За результатами проведеного аналізу можна зробити загальний висновок, що український страховий ринок став більш класичним, поступово набирають темпи так звані соціальні види страхування (медичне страхування, обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів, страхування життя), але недостатньо розвинута законодавча база не дає змогу вийти цим видам страхування на перші позиції. Потрібно зазначити і позитивні тенденції: зменшення обсягів перестрахування у нерезидентів та зменшення обсягів перестрахування у сукупному обсязі отриманих страхових премій.

Наявні проблеми розвитку інвестиційної діяльності страховиків та інвестиційного потенціалу страхового ринку в Україні дають підстави для розробки концептуальних напрямів розвитку як самого страхового ринку, так і ефективного використання інвестиційних можливостей страховиків. З урахуванням концептуальних підходів розвитку страхового ринку в Україні має сприяти:

- відновлення довіри населення до страховиків, що вимагає серйозних, зрозумілих для потенційних клієнтів, гарантій повернення вкладених коштів і нарахованих на них відсотків;

- набуття страховиками прав інституційних інвесторів та надання їм ширших можливостей щодо інвестування страхових резервів та вільних ресурсів, а саме - можливості конвертувати гривні у валюту, вкладати кошти страхових резервів у житлове будівництво, іпотеку тощо;

- підвищення стійкості та потужності страхових компаній, їх авторитету у вітчизняних та іноземних інвесторів шляхом підвищення розмірів власного капіталу, покращення організації роботи, надання якісних страхових послуг, безумовного виконання прийнятих на себе зобов'язань;

- посилення контролю за діяльністю страховиків з боку органів страхового нагляду, застосування ними своєчасних заходів, які попереджують неплатоспроможність страховиків;

- розвиток системи перестрахування;

- створення нормативної бази, яка регулює права, обов'язки та відповідальність сторін за договорами перестрахування;

- створення системи гарантій виконання зобов'язань за договорами страхування, укладеними неплатоспроможними та збанкрутілими страховими організаціями;

- стабілізація фінансового стану всіх суб'єктів економіки та населення;

- активізація ролі держави та її органів у зміцненні та розвитку страхового ринку, формуванні державних пріоритетів у його розвитку, створенні конкурентного середовища на страховому ринку;

- розвиток законодавчої бази страхування, яка б враховувала сучасну ситуацію на страховому ринку;

- удосконалення організаційної структури та створення інфраструктури страхового ринку на рівні світових вимог;

- інтеграція страхового ринку України до світового ринку страхування та створення сучасної моделі ефективного управління страховими резервами.

Для розширення можливостей проведення страхових операцій і підвищення ролі страховиків в інвестиційному процесі мають бути суттєво збільшені розміри власного капіталу страховиків. Тільки великі страхові організації можуть акумулювати у вигляді джерел інвестицій значні кошти та викликати довіру з боку потенційних клієнтів.

У перспективі страховому ринку, перш за все, варто очікувати позитивних законодавчих змін, які відкриють для страхових компаній нові можливості в їх бізнесі.



3.1 Місце страхових посередників на страховому ринку України

Реалізація страхових послуг має важливе значення для формування належних відносин між страховою компанією і клієнтами, що впливає на імідж не лише окремого страховика, а й усього страхового ринку. Сьогодні страховики особливу увагу приділяють організації й удосконаленню системи продажів страхових продуктів через страхових посередників.

Діяльність страховика із залучення клієнтів до укладання нових договорів страхування називається аквізицією (аквізиційною діяльністю страховика). Виконавцями аквізиції є канали продажу страхових продуктів. Уважається, що аквізиційна діяльність страховика є нормальною, якщо кількість нових договорів страхування перевищує кількість договорів, за якими закінчився строк дії.

Елементом системи продажу страхових продуктів є вивчення страхового поля.

Каналами продажу страхових продуктів є:

офісний канал продажу страхових продуктів, коли клієнт самостійно приходить чи запрошується до офісу страховика. Така реалізація здійснюється персоналом страхової компанії;

1. Канал продажу через страхових посередників: агентів і брокерів на комісійних засадах. Використання посередників підвищує оперативність укладання договорів страхування;

2. канали продажу страхових продуктів за допомогою Інтернету, телефону. Детально їх розглянуто у наступному питанні цієї теми;

3. пули, бюро, консорціуми, які реалізують певну страхову послугу (ядерний пул, авіаційний пул тощо).

Страховик як член такого об'єднання несе досить значні витрати і на утримання персоналу виконавчої дирекції, і на вступні та членські внески, витрати на проведення нарад, формування гарантійних фондів об'єднання.

Кожна страхова компанія самостійно обирає той чи інший канал продажу страхових продуктів. Не можна стверджувати, що одні страхові компанії використовують лише традиційні канали продажу - офіс, страхове посередництво, а інші, навпаки, застосовують новітні канали. Підтвердженням цьому є така інформація.

У страховій компанії «Континент» реалізація страхових продуктів здійснюється через мережу відділень і філій компанії. Перевірка якості продажу здійснюється за допомогою методу таємного покупця, який забезпечує максимально об'єктивну та оперативну інформацію при відносно низьких затратах. У HACK «Оранта» найбільша мережа представництв по всій Україні - 600, а агентська мережа нараховує близько 8 тис. страхових агентів. У страховій компанії* «НОВА» (попередня назва - «Паливно-енергетична страхова компанія») організовуються підрозділи продажу як за видами страхування, так і за галузевим принципом. Крім цього, компанія багато коштів витрачає на навчання персоналу.

У страховій компанії «Вексель» до системи продажу залучено близько 600 людей. Одним із важливих каналів реалізації є страхові брокери, а також системні агенти - підприємства, що працюють у сфері роздрібної торгівлі та які мають власну сформовану клієнтську базу.

У 2009 р. було проведено опитування серед українських студентів на предмет визначення рівня їх страхової культури та обізнаності у питаннях страхування. Щодо каналів збуту, то студентство надає перевагу офісу (72%), до агента звернуться 14,1% опитаних студентів. Агентам найбільше надають перевагу мешканці Західного регіону України, Інтернету більше довіряють респонденти чоловічої статі, а агентам - жіночої статі.

Фахівці Всеросійського центру вивчення суспільної думки та Агенції масових страхових комунікацій, провівши дослідження «Споживчі моделі поведінки страхувальників: практичні рекомендації страховим компаніям з просування страхових послуг», зазначають, що формування заданої цільової аудиторії багато в чому залежить від правильного сполучення таких складових: агентської діяльності, стимулювання продажів і реклами, включаючи зв'язки з громадськістю (PR-компанія).

Щодо світового досвіду, то в Іспанії та Франції основним каналом реалізації пенсійних програм і програм зі страхування життя є комерційні банки, а у Великій Британії й Німеччині страхування життя реалізується значною мірою через страхових брокерів й агентів.

Детальніше вивчимо окремі канали продажу страхових продуктів.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування», посередницька діяльність у страхуванні може здійснюватися страховими брокерами та страховими агентами. При цьому законодавство виділяє страхових та перестрахових брокерів.

В Україні створено Федерацію страхових посередників України, членами якої можуть бути страхові посередники - юридичні особи. Функціонує також Профспілка страхових брокерів, яка об'єднує страхових брокерів - фізичних осіб - підприємців. її метою є захист законних прав та інтересів професійної діяльності брокерів.

Діяльність страхових агентів та страхових брокерів має як спільні, так і відмінні риси. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою в його інтересах. Агент залежить від страхової компанії та пропонує її послуги клієнтам. Страховий брокер є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що хоче перестрахувати ризики (перестраховий брокер). Брокер представляє інтереси клієнта у відносинах із страховою компанією. Незалежність брокера від страховика (або перестраховика) - головна відмінність страхового брокера від страхового агента.

Посередницька діяльність страхових (перестрахових) брокерів є виключним видом діяльності та передбачає:

· консультування та надання експертно-інформаційних послуг;

· визначення потреби страхувальника в отриманні страхових послуг;

· надання допомоги у розробленні умов договору страхування, пошуку страховиків, які відповідають вимогам страхувальника;

· ведення переговорів та укладання договорів страхування за дорученням страхувальника;

· здійснення розрахунків за договорами страхування;

· підготовку документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

Згідно з законодавством страховими брокерами є юридичні особи або громадяни, зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Тобто страховими брокерами є:

· юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані у реєстрі страхових брокерів України;

· громадяни - підприємці, офіційно зареєстровані у реєстрі страхових брокерів України. Для страхових брокерів-громадян законодавством встановлено певне обмеження - вони не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування;

· представництва іноземних страхових брокерів, зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових (перестрахових) брокерів.

Порядок та умови реєстрації страхових (перестрахових) брокерів визначені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №736 від 28 травня 2004 р. «Про затвердження Положення про реєстрацію страхових та перестрахових брокерів і ведення державного реєстру страхових та перестрахових брокерів» №736 від 28 травня 2004 р.

У світі найвідомішими є брокери «Ллойда», де процедура розміщення ризиків є найстарішою, її сутність зводиться до такого. Брокер готує сліп - кілька аркушів паперу формату А4. У цьому сліпі розміщується інформація за такими рубриками найменування страхувальника / перестрахувальника; предмет страхування / перестрахування; тип; клас (страхові ризики); ліміт відповідальності (страхова сума / франшиза); дата, період; премія; загальні умови та винятки; спеціальні умови; брокеридж; андеррайтингова інформація.

Брокер показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андерайтеру - лідеру. Після детального вивчення інформації, яка пов'язана з певним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, то лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

На ринку деяких країн функціонують також «кептивні брокери», які створюються при великих корпораціях і представляють їх інтереси.

В Україні спостерігається певний дисбаланс між кількістю страхових компаній і страхових брокерів. У більшості розвинених країн кількість страхових брокерів у багато разів перевищує кількість самих страховиків. Зокрема, на польському страховому ринку на приблизно 40 страховиків припадає більше 1200 страхових брокерів. У Німеччині й Канаді на одну страхову компанію припадає декілька десятків і навіть сотень страхових брокерів.

У деяких країнах через брокера укладається більшість договорів страхування, а в інших - тільки страхування нових і маловідомих ризиків. Інститут брокерів особливо розвинений у Великій Британії та СІНА.

В Україні кількість страхових брокерів, навпаки, зменшується (у 2003 р. - 80, у 2004 р. - 74, станом на 1 серпня 2005 р. - 71) і їх діяльність є непопулярною. Працюють українські брокери переважно на ринку майнового страхування. Однією з причин такої ситуації на ринку страхових брокерів України є законодавче регулювання цієї сфери діяльності:

- страховий брокер не може провадити інші види діяльності, крім посередницької, на страховому ринку;

- страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35% загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними брокером протягом року;

- розмір отриманих страховим брокером - юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного фонду страхового брокера;

- страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набуття чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання страхових платежів. В іншому разі страховий брокер не має права отримувати страхові платежі, їх перерахування має здійснюватися безпосередньо страховику;

- розмір платежів, отримуваних страховим брокером - фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.

Ще одна проблема в Україні стосується винагороди страхового брокера - від кого він має отримувати цю винагороду? Винагорода страхового брокера, отримана від клієнта, - це брокеридж.

Проаналізувавши вітчизняне законодавство, можна зробити висновок, що страховий брокер може отримувати брокерську винагороду тільки від страхувальника на підставі брокерської угоди - письмової угоди між страхувальником та страховим брокером [10].

Як показують дослідження, страхові брокери працюють хто як хоче. Усі брокери одержують винагороду від страхової компанії, як це відбувається та які документи складаються - невідомо. Винагороду від клієнта беруть не всі.

У світовій практиці існує інший підхід до природи винагороди страхового брокера. А саме: брокерська винагорода узгоджується зі страховиком (перестраховиком) та відраховується із суми страхового (перестрахового) платежу. Узгодження розміру винагороди здійснюється не із страхувальником, а зі страховиком. Так, Британська рада страхових брокерів Консультативним документом ще 1976 р. визнала неприпустимим, щоб брокерська винагорода, яка платиться страховиком, повинна бути сплачена безпосередньо від страхувальника. Тому сьогодні для розвитку в Україні інституту страхових брокерів необхідно питання брокерської винагороди вдосконалити, а норми законодавства привести до світової практики.

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності. Тобто страховими агентами є:

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку - виключний вид діяльності (страхові агентства);

юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку не виключний вид діяльності (туристичні компанії, консалтингові фірми, транспортні організації, юридичні контори, банки тощо);

громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;

фізичні особи, що працюють страховими агентами. Вони можуть входити до штату страхової компанії або займатися продажем страхових продуктів паралельно з їх основною роботою.

Страхові агенти можуть працювати на кілька страхових компаній, у відносинах із страхувальниками представляють інтереси тих страхових компаній, представниками яких вони є. Страхові агенти найбільш ефективні при роботі з фізичними особами, малими і середніми підприємствами.

Страхові агенти мають право:

укладати договори страхування;

одержувати страхові платежі та виконувати роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань;

рекламувати, консультувати та пропонувати страхувальникам страхові продукти конкретного страховика.

Страхові агенти діють в інтересах страховика на підставі агентської угоди, яка визначає права та обов'язки сторін щодо порядку укладання, обслуговування та виконання договорів страхування. Страховий агент за свою роботу отримує комісійну винагороду, яка розраховується як певний відсоток від страхового платежу. Як правило, у страхових компаніях існують спеціальні таблиці винагород, що встановлюють їхній розмір з кожного виду страхування. Агентська винагорода, у більшості випадків, підлягає сплаті, коли страховий платіж надходить на поточний рахунок або до каси страховика.

У своїй діяльності страхові агенти мають дотримуватися певних вимог:

1. Зобов'язані перераховувати отримані страхові платежі від страхувальників на рахунок страховика протягом двох робочих днів після одержання страхових платежів, а також оформляти договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу.

Зобов'язані щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів.

У разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним строку оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Нині українське населення до діяльності страхових агентів та брокерів ставиться з певною недовірою. У світовій практиці зовсім інша тенденція. Для значної частки населення робота страхового агента є основним джерелом доходів. Серед страхових агентів більшість - жінки, віком від 30 до 60 років. В американській практиці розроблені також критерії, за якими здійснюється відбір страхових агентів:

· комунікабельність - уміння спілкуватися з людьми різної професії, віку, соціального стану;

· швидкість реакції - вміння швидко, з урахуванням конкретної ситуації, відповісти на будь-яке запитання;

· фінансове становище - відсутність претензій з боку податкових органів щодо правильності декларування доходів і їх джерел;

· загальний рівень культури;

· зовнішня привабливість і відсутність шкідливих звичок.

Світова практика виділяє певні типи страхових агентів:

- прості агенти - агент укладає агентську угоду зі страховиком, працює самостійно під контролем штатних працівників компанії. За кожен укладений договір страхування отримує комісійну винагороду;

- пірамідальна структура агентської мережі застосовується великою кількістю страхових компаній. Страхова компанія укладає договір з генеральним агентом - фізичною особою, яка має право самостійно формувати систему субагентів. Останні також можуть набирати собі субагентів тощо. Середня європейська страхова компанія має 4-6 таких рівнів продажу. Комісійна винагорода розподіляється рівномірно за принципом: чим вищий рівень, чим ближче до вершини «піраміди» - тим менша комісійна винагорода. Найбільш висока винагорода в агента, який безпосередньо уклав договір страхування. Генеральний агент отримує досить велику винагороду (заробітну плату) за рахунок підпорядкованої йому мережі продавців - страхових агентів. Недоліком такої системи продажу для страхової компанії є те, що така структура на чолі з генеральним агентом (чи субагентом) у будь-який момент може перейти до іншого страховика;

- багаторівнева мережа страхових агентів уперше була використана в Європі за схемою реалізації косметичних засобів. Агентами у такій структурі є безпосередньо страхувальники - фізичні особи, які, купуючи страховий поліс, як правило, довгострокового особистого страхування, одночасно отримують право продавати страхові поліси іншим страхувальникам.

На сучасному етапі активно обговорюється питання діяльності системних страхових агентів, особливістю їх діяльності є наявність у них налагоджених постійних каналів збуту та постійної клієнтської бази. Такими агентами є торговельні та фінансові установи, товари й послуги яких можуть реалізовуватися разом із страховими продуктами. Страховий агент такого типу забезпечує страховику поповнення клієнтської бази. Клієнтові, що купує товар чи послугу, може пропонуватися ціна, що вже включає вартість страхування, а в інших випадках - страховий продукт пропонується окремо.

У зв'язку з цим серйозна увага останнім часом приділяється участі банківських установ у продажі страхових послуг. Співпраця банків і страхових компаній є взаємовигідною, оскільки страховик отримує постійний канал надходження страхових платежів та клієнтів, а комерційний банк: має можливість розширити асортимент послуг для клієнтів, що позитивно впливає на його імідж; отримує комісійні доходи, що можуть становити від 5 до 30% обсягу страхових платежів; одержує додаткові фінансові ресурси завдяки продажу полісів страхування, кошти від реалізації яких розміщуються на депозитних рахунках страхової компанії у цьому ж банку.

Отже, вдосконалення умов розвитку посередницької діяльності на страховому ринку України зробить її ефективним каналом реалізації страхових продуктів, що, своєю чергою, зміцнить позиції страхових компаній на фінансовому ринку й підвищить культуру страхування у населення.

3.2 Закордонний досвід страхових посередників

У світовій практиці нині використовують два основних підходи до державного регулювання страхового ринку, кожен з яких реалізують у межах однієї з систем права - «континентальної» та «англо-американської». Проте внаслідок процесів глобалізації, які інтенсивно відбуваються не тільки в межах Європейського Союзу, а й у світовому масштабі, простежується інтернаціоналізація регулювання страхової діяльності, причому поряд з іншим, зростає значення регулювання перестрахової та посередницької діяльності. З огляду на це детально розглянуто міжнародний досвід такого регулювання.

Аналіз підходів до регулювання перестрахових ринків світу та ЄС засвідчив, що в цьому питанні немає узгодженості. Міжнародна асоціація органів страхового нагляду (IAIS) виділяє декілька можливих підходів щодо організації нагляду за перестрахуванням. Найголовніші з них, на думку автора, такі: відсутність будь-якого нагляду (Бельгія, Ірландія, Греція); частковий нагляд, тобто використання елементів страхового нагляду для нагляду за перестрахуванням (Франція, Нідерланди, Австрія, Італія, Іспанія, Швеція); спеціальний нагляд та контроль за перестраховкою діяльністю через ліцензування, визначення вимог до платоспроможності перестрахових компаній та проведення перевірок (Велика Британія, Данія, Фінляндія, Португалія).

Зазначено, що в Європейському Союзі сьогодні нема відповідних директив щодо перестрахування (єдина директива, яка стосується перестрахування, - це Директива №64/225/ЕЕС щодо ліквідації обмежень свободи управління та свободи надання послуг незалежно від перестрахування), внаслідок чого перестраховий нагляд у кожній з держав ефективність розвитку страхового ринку значно залежить також від ефективності державного регулювання діяльності страхових посередників - агентів та брокерів, тим більше, що інститут страхового посередництва у розвинених державах світу сприяє зростанню зайнятості населення (за підрахунками експертів, у страховому посередництві зайнято до 1,0-1,5% населення) та захисту інтересів споживачів страхових послуг. Дисертант доходить висновку, що модель регулювання страхового посередництва, як і діяльності страхових компаній, залежить від системи права, що діє в державі (континентальна чи англо-американська), а також від специфіки страхового ринку.

Досвід показує, що у розвинених країнах відношення до страхового ринку визначається як до стратегічного сектору економіки, який підвищує інвестиційний потенціал і сприяє збільшенню багатства нації. Загальна сума інвестицій, якими керують страхові компанії Європи, США та Японії, сягає 4 трлн дол. США.



Висновки

Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо таке. Страховий ринок за своєю природою є регульованою системою економіко-правових відносин між страховиками, страхувальниками, застрахованими особами, вигодонабувачами, страховими посередниками та страховими об'єднаннями, які матеріалізуються у страхових, перестрахувальних, посередницьких і супутніх послугах, що підлягають правовому регулюванню. За напрямами стратегічного розвитку страхового ринку нині фактично ігноруються страхові посередники, їм відводиться другорядна роль так званої інфраструктури чи каналів продажу стандартизованих страхових продуктів. Це потребує докорінних змін, насамперед нормативно-правового характеру, наслідком яких для нашої країни буде розвиток ринкового механізму страхового посередництва. Як цілком слушно зазначено у фаховій літературі, недостатнє усвідомлення фінансово-економічних проблем розвитку дистрибґюції (просування на ринку) страхових продуктів та недосконале страхове, валютне, податкове законодавство призводить до того, що роль та місце страхових посередників у системі продажу страхових продуктів (страхових послуг) в Україні використовується не в повному обсязі, тоді як в економічно розвинених країнах світу страхові посередники виконують роль рушійної сили розвитку страхування загалом.

В Україні нині фактично не врегульовано на законодавчому рівні діяльність страхових агентів і дуже обмежено роль страхових брокерів. Тобто є недостатньою і такою, що не відповідає сучасним вимогам, законодавча база з урегулювання посередницької діяльності; державою не створено сприятливих умов для кількісного росту і розвитку страхового посередництва як важливого елемента в системі страхових послуг; відсутні законодавчі вимоги щодо реєстрації та сертифікації такої категорії страхових посередників, як страхові агенти (субґєкти підприємницької діяльності), які, як і страхові брокери, пропонують страхові послуги на страховому ринку України.

Визначальними чинниками реформування ринку посередницьких послуг у сфері страхування є:

1) законодавчі засади, що регламентують функціонування фінансового та страхового ринків України;

2) стратегія інтеграції України до ЄС та Світової організації торгівлі, прийняті Україною міжнародні зобов'язання, що визначають напрями та умови гармонізованого розвитку страхового ринку в Україні;

3) прийнятні для України світові аналоги гармонізованого розвитку страхового посередництва, що сприяють позитивному вирішенню проблем у цій сфері;