Власне аналіз кредитоспроможності позичальника здійснюється за допомогою системи показників, кожний з яких висвітлює певну сторону економічної діяльності підприємства або банку, а всі разом вони характеризують фінансово-економічний стан потенційного позичальника. Тому оцінюючи кредитоспроможність, необхідно дотримувати ряд вимог щодо процесу й результатів проведення досліджень:

o розрахувати не один а ряд показників;

o показники розглядати й вивчати в тісному взаємозв'язку, оскільки кожний елемент господарської діяльності випливає з ряду інших і безпосередньо або опосередковано впливає на всі інші;

o результати і висновки коригувати на різні похибки, які можуть бути результатом не передбачуваних факторів [49].

Комерційними банками різних країн на сьогодні випробувано багато систем оцінки кредитоспроможності позичальників. Ці системи відрізняються одна від одної кількістю показників, що застосовуються як складові частини загального рейтингу позичальника, а також різними методиками складання характеристик та визначення їх пріоритетності. Ми виділимо такі системи як РARSER і САМРАRI. Вони ґрунтуються на послідовному розгляді зафіксованих у кредитній заявці та фінансових документах найсуттєвіших факторів, з метою виявлення потенційного ризику надання конкретної позики.

РARSER:

Р - Person - інформація про особу позичальника та його репутацію;

А - Amount - обґрунтування суми кредиту, який просять;

R - Repayment - можливості погашення;

S - Security - оцінка забезпечення;

Е - Expediency - доцільність кредиту;

R - Remuneration - винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

САМРАRI:

С - Character - репутація позичальника;

А - АbіІіІу - оцінка бізнесу позичальника;

М- Means - аналіз необхідності звернення за позичкою;

Р - Purpose - мета кредиту;

А - Amount - обґрунтування суми кредиту;

R - Repayment - можливість погашення;

I - Insturanse - спосіб страхування кредитного ризику [49].

Вітчизняна методика оцінки фінансового стану позичальника включає поєднання об'єктивних аналітичних даних, сформованих на основі бухгалтерського обліку і звітності (ф. №1 і №2), та суб'єктивних даних, що формуються експертами (керівниками відповідних управлінь). Цим забезпечується єдиний підхід та обґрунтованість при вирішенні питань оцінки платоспроможності позичальника та доцільності надання йому позик.

До системи показників кредитоспроможності підприємства входять наступні групи показників.

Перша група - показники платоспроможності позичальника.

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) характеризує, наскільки обсяг поточних зобов'язань з кредитів і розрахунків можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів. Кзл визначається за формулою:

(2.1)

де Оа - оборотні активи;

Пз - поточні зобов'язання.

Теоретичне значення Кзл - не менше 2,0. Вагове значення - 8.

2. Коефіцієнт ліквідності (Клік) показує, в якій кратності оборотні активи покривають зобов'язання, і характеризує, наскільки зобов'язання можуть бути погашені швидколіквідними грошовими коштами, цінними паперами та реальною дебіторською заборгованістю. Клік визначається за формулою

(2.2)

де ГК - грошові кошти;

ФВ - фінансові вкладення;

ДЗ - дебіторська заборгованість;

З - сума зобов'язань.

Теоретичне значення Клік - не менше 0,3. Вагове значення - 6.

3. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (Кал) - характеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами. Кал визначається за формулою:

(2.3)

де К - кошти в касі;

Ррах - кошти на розрахунковому рахунку;

Інрах - кошти на інших рахунках;

Вкор - короткострокові вкладення.

Друга група - показники фінансової стійкості.

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс) - показує питому вагу всіх джерел власних та залучених на довгий термін коштів у загальних витратах підприємства, які можна використати в своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів. Кфс визначається за формулою:

(2.4)

де ДВК - джерела власних коштів;

ДПК - довгострокові позичені кошти;

Б - валюта балансу.

Теоретичне значення - не менше 0,6. Вагове значення - 5.

2. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (Кс) - показує частку залучених коштів на 1 гривню власних коштів позичальника. Кс розраховується за формулою:

(2.5)

де Кзал - залучені кошти;

ВК - власні кошти.

Теоретичне значення - не більше 1. Вагове значення - 4.

Примітка: при значенні Кс більше 1 при розрахунку показника фінансової стійкості значення коефіцієнта Кс потрібно помножити на його вагове значення та одержаний результат відняти від підсумку другої групи.

3. Коефіцієнт ділової активності (Ка) - показує обсяг реалізованої продукції на 1 грн. загальних витрат. Цей показник визначається за такою формулою:

(2.6)

де ВР - виручка від реалізації продукції.

Теоретичне значення - не менш 0,7. Вагове значення - 4.

4. Коефіцієнт маневрування власних коштів (Км) - характеризує ступінь мобільності використання власних коштів. Даний коефіцієнт розраховується за наступною формулою:

(2.7)

де ВОК - сума власних обігових коштів.

Теоретичне значення - не менше 0,5. Вагове значення - 3.

5. Коефіцієнт співвідношення статутного фонду позичальника до суми кредиту (Кск). Розрахунок даного показника проводиться за наступною формулою

(2.8)

де СК - статутний капітал;

Скр - сума кредиту.

Теоретичне значення - не менше 0,25. Вагове значення - 3.

6. Коефіцієнт переливу капіталу (Кпк) - показує, яку частину свого прибутку позичальник вклав у інші підприємства. Цей коефіцієнт визначається за такою формулою:

(2.9)

де ЗФК - зовнішні фінансові вкладення;

ПБ - балансовий прибуток.

Теоретичне значення - не менше 0,1. Вагове значення - 2.

Третя група - показники "солідності" підприємства (ваговий коефіцієнт 3).

1. Коефіцієнт забезпечення кредиту (Кз) - характеризує наявність та обсяг забезпечення повернення кредиту. Кз розраховується за наступною формулою

(2.10)

де Зоцін - оціночна вартість застави.

Теоретичне значення - не менше 1,5 від суми наданої позики. Вагове значення - 8.

2. Закриття кредитних договорів (Зд) характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів.

Показник Зд набуває одне із можливих значень:

- кредит погашено без проблем - 1;

- кредит погашено після відстрочки - 0,7;

- кредитна угода прострочена - 0,1;

- позичальник ухиляється від погашення боргу - 0.

Вагове значення - 8.

3. Сплата відсотків за кредит (Вк) - характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення відсотків за кредит.

Показник Вк набуває одне із можливих значень:

- нараховані відсотки сплачені своєчасно - 1;

- відсотки сплачені після відстрочки - 0,7;

- сплата відсотків прострочена - 0,1;

- позичальник ухиляється від сплати відсотків - 0.

Вагове значення - 8[50].

4. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції (Крп) - характеризує розмір прибутку на одиницю реалізованої продукції. Розрахунок проводиться за формулою

(2.11)

де ОР - обсяг реалізації.

Теоретичне значення - не менше 0,1. Вагове значення - 6.

5. Наявність бізнес-плану (Нб):

Нб = 1 - при наявності бізнес-плану;

Нб = 0 - при відсутності бізнес-плану. Вагове значення - 2.

6. Період функціонування підприємства (Пф) - визначає кількість років з часу державної реєстрації підприємства.

Теоретичне значення - не менше 0,5 року. Вагове значення - 1.

Примітки: в разі функціонування підприємства понад п'ять років Пф набуває значення 5 років.

7. Наявність аудиторських висновків за останній рік діяльності (На):

На = 1 - при наявності позитивних аудиторських висновків;

На = 0 - при їх відсутності чи негативних висновків.

Вагове значення - 1 .[50]

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, "солідності" позичальника та його можливості виконувати свої зобов'язання перед банком у минулому, підприємство-позичальник повинно бути віднесено до одного з п'яти класів, які характеризують надійність позичальника:

клас А - підприємство з дуже стійким фінансовим станом;

клас Б - підприємство зі стійким фінансовим станом;

клас В - підприємство має ознаки фінансових ускладнень;

клас Г - підприємство підвищеного ризику;

клас Д - підприємство з незадовільним фінансовим станом [30].

Віднесення позичальника до того чи іншого класу здійснюється банком залежно від величини інтегральної оцінки фінансового стану позичальника.

Інтегральна оцінка фінансового стану позичальника визначається за показниками всіх аналітичних груп. Вагові значення коефіцієнтів визначаються з урахуванням важливості факторів, які впливають на оцінку фінансового стану позичальника [31].

Таким чином, для визначення величини інтегральної оцінки значення коефіцієнта необхідно помножити на його вагове значення. Одночасно з кожного показника визначається свій внутрішній ваговий коефіцієнт (від 1 до 5 балів). Сумарне значення з кожної групи показників необхідно помножити на ваговий коефіцієнт.

Залежно від сумарного значення інтегральної оцінки фінансовий стан підприємства належить до відповідного класу (А, Б, В, Г, Д) [32].

За результатами вказаних підрахунків значень коефіцієнтів визначається клас надійності позичальника за шкалою (у табл. 2.3).

Таблиця 2.3 Таблиця визначення класу надійності позичальника

Розмір інтегрального показника для визначення класу надійності позичальника розраховано з урахуванням значень вагових коефіцієнтів, передбачених Положенням [34].

Глибина аналізу кредитоспроможності залежить також від наявності чи відсутності в минулому кредитних відносин підприємства з даним банком, від результатів його фінансової діяльності, розмірів і строків надання позик.

Нині в окремих банках для оцінки якості потенційних позичальників застосовують методи, що ґрунтуються на різноманітних статистичних моделях. Триває пошук стандартних підходів до об'єктивної характеристики позичальника, зокрема, числових критеріїв, які можна було б розраховувати на основі наданих клієнтами матеріалів, і класифікувати потенційних позичальників на надійних і ненадійних [51].

Прикладом такої класифікаційної моделі може бути розроблена групою американських економістів „Z-модель”, яка застосовується банками для кредитного аналізу. Вона відображена у наступній формулі:

(2.12)

де X₁ - відношення обігового капіталу до сукупних активів;

X₂ - відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів;

X₃ - відношення бруто-доходу до сукупних активів;

X₄ - ринкова оцінка загальної заборгованості;

X₅ - відношення обсягу продаж до сукупних активів.

Значення Z відображає рівень ризику банкрутства підприємства.

Граничним є значення Z=2,675. Якщо Z<2,675, це означає, що підприємство наближається до банкрутства. Якщо Z>2,675, можна вважати, що його фінансовий стан надійний.

Модель досить проста. Та оскільки вона обчислюється на основі емпіричних даних, то результати, отримані за цією формулою, у кожному конкретному випадку потрібно перевіряти й за іншими методами.

На основі оцінки кредитоспроможності позичальника і ефективності комерційної угоди (проекту) банк приймає рішення про доцільність видачі підприємству кредиту і укладає з ним кредитний договір.

2.3 Проблеми кредитної діяльності банків

Вибір оптимального методу кредитування передбачає встановлення такого порядку видачі і погашення позик, який найбільш відповідав би особливостям діяльності клієнтів. Відповідно до цього визначається, куди буде спрямовано кредит: на оплату розрахункових документів чи на розрахунковий рахунок позичальника, - і за рахунок яких джерел погашатиметься позика. Тому доцільним є пошук нових видів кредитів та їх розвиток за сучасних умов.

Одним з таких нових видів кредиту виступає контокорент - договір, на основі якого протягом зазначенного в ньому періоду банк і клієнт регулюють свої грошові вимоги по відношенню один до одного, для того щоб у кінці підвести сальдо, яке відображатиме результат вдаємних вимог.

Банк і клієнт постійно перебувають у грошових взаємовідношеннях і протягом визначеного періоду здійснюють як розрахункові, так і кредитні операції, передають один одному грошові ресурси для покриття взаємних вимог. При контокорентному кредиті всі взаємні вимоги не підлягають сплаті і не коригуються умови договору. В свою чергу банк з метою прискорення платіжного обороту свого клієнта бере на себе всі його операції щодо поточних вимог і зобов'язань. Для цього банківська установа веде контокорентний рахунок, який за змістом активно-пасивний. По дебету цього рахунка вказуються усі платежі клієнта, пов'язані з його виробничою діяльністю та розподілом прибутку, а по кредиту підприємству зараховується виручка і всі надходження. Кредитове сальдо свідчить про наявність у підприємства в обігу на даний час власних коштів, а дебетове - про залучення в обіг банківського кредиту, за який сплачуються відсотки.

Контокорентний кредит може надаватися як бланковий, так і під заставу. При цьому регулювання кредитних відношень має здійснюватися за допомогою встановлення лімітів кредитівання, тобто визначення максимального дебетового чи мінімального кредитового сальдо.

Значно спрощує і вдосконалює організацію кредитних відносин застосування такого методу кредитування, як овердрафт, суть якого полягає в тому, що банк оплачує розрахункові документи клуєнта на суми, які перевищують кредитовий залишок на його рахунку, внаслідок чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Як правило, в угоді між банком і клієнтом зазначається максимальна сума овердрафту - ліміт, який встановлює банк на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів і планів реалізації продукції фірми-позичальника.

При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, зараховані на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється в міру надходження і витрачення коштів. У результаті кредитове сальдо за рахунком кліента періодично змінюється на дебетове і навпаки. У принципі банки можуть допускати наявність тривалого дебетового сальдо на рахунках найнадійніших клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальника і загальним станом їхньої платоспроможності.

Овердрафт має такі основні переваги:

економія витрат коштів і часу, пов'язаних із оформленням звичайних позик;

оплата клієнтом лише фактичного користування кредитом у зв'язку зі щоденним нарахуванням процентів на суму непогашеного залишку;

можливість періодичного перегляду порядку надання послуг за овердрафтом при збільшенні або зменшенні числа пільг;

загальна економія коштів у наслідок короткочасного і перехідного характеру кредиту.

Овердрафт є найзручнішим методом кредитування. Він дає змогу клієнту вирішувати проблеми фінансування короткострокової заборгованностів в періоди, коли його витрати тимчасово перевищують надходження коштів на рахунок.

Нині можливості організації кредитування у формі овердрафту обмежені вузьким колом клієнтів, які користуються найбільшою довірою банку і надійність фінансового стану і кредитоспроможності яких не викликають сумнівів. Однак у перспективі, за умов стабілізації економічної ситуації, цей метод може стати досить поширеним у банківській практиці.

В умовах розвитку ринкових відносин значна частина підприємств самостійно здійснює зовнішньоторговельні операції. Тому виникає потреба у вдосконаленні кредитного механізму на цьому рівні. Одним із таких видів кредитування виступає форфейтинг. Це кредитування експортера через купівлю векселів чи інших боргових вимог. Експортер, отримавши від імпортера акцептовані їм перевідні векселі, продає їх банку з визначеною скидкою. При цьому банк бере на себе комерційний ризик, пов'язаний із платоспроможністю імпортера, без права регресу (повернення цих документів експортеру).

Застосовуючи форфейтинг, експортер отримує можливість додатково мобілізувати кошти і скоротити дебіторську заборгованість. Такий вид кредиту з боку експортера можливий у наступних випадках:

якщо зовнішньоторговельний контрагент недостатньо кредитоспроможний;

якщо його фінансовий стан не дозволяє вилучати коштів із власного обороту.

Експортер, який використовує форфейтинг, повідомляє про це імпортера, що отримує відповідну гарантію. Після цього експортер звертається до банку, де він обслуговується, за допомогою.

Для форфейтера необхідно знати загальну суму операції, строк, валюту, найменування експортера й імпортера, країну, яку вони репрезентують, форму заборгованності експортера (тратта, вексель), форму забезпечення, відсоткову ставку, кількість поставок, місце платежу. Як правило, експортер свою заявку може давати кільком банкам.

У випадках продажу векселя на ньому здійснюють передавальний напис (індосамент). Банк, отримавши від експортера документи, надає йому кошти, за мінусом дисконта і комісії, та письмове зобов'язання, відповідно до якого експортер не несе відповідальності за вимогами у разі несплати.

Слід зазначити, що форфейтинг не вимагає обов'язкового страхування кредиту та укладання відповідних договорів.

Загальним результатом застосування банком тих чи інших методів кредитівання має бути щонайефективніше використання наданих у позику коштів. Це позитивно позначатиметься не лише на рівні прибутковості і стабільності банківської системи, а й на стані нашої економіки в цілому

Висновки