За домовленістю з Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку у квітні 1995 р. у Києві відбулася конференція на рівні керівних працівників страхнаглядів європейських країн.

У червні 1995 р. Верховна Рада схвалила проект Закону України "Про страхування" у першому читанні. Остаточно парламент прийняв Закон аж у березні 1996 р., і він набрав чинності у квітні 1996 р. Законом було встановлено жорсткіші правила гри на страховому ринку, мінімальні вимоги до статутного фонду страховиків на рівні 100 тис. ЕКЮ, а також порядок розрахунку нормативного запасу платоспроможності страховика залежно від обсягів отриманих страхових платежів (здійснених страхових виплат). При цьому на кожну звітну дату фактичний запас платоспроможності страховика мав перевищувати відповідний нормативний запас. Окрім того, Законом було розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ризикових видів страхування; впроваджено поняття "технічних" та "математичних" резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов'язків, прийнятих на себе страховими компаніями; встановлено порядок заробленої премії, в основу якого покладено метод однієї четвертої від одержаних премій; підвищено вимоги до ліцензування та інше.

Закон поставив на якісно новий рівень страхову нормативну базу - введено чіткий, обґрунтований контроль за фінансовим станом страхових організацій. В ньому були спеціальні статті, які чітко регулювали питання ліквідності, платоспроможності, рівень фондів. Закон визначив права й обов'язки страховика, його технічні і математичні резерви, суто методичні питання.

Статтею "Взаємовідносини страховика і держави" Закону України "Про страхування" було усунуто недоліки прийнятого у 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України щодо порядку й умов здійснення страхової діяльності. Зокрема Кабінету Міністрів України надавалися повноваження приймати законодавчі акти, які були б адекватні рівню розвитку ринку страхових послуг стосовно порядку й умов здійснення страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників.

Після прийняття Закону України "Про страхування" у нормативно-правовій базі щодо врегулювання проблемних питань на страховому ринку, відбуваються суттєві зміни. Так, у вересні 1996 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів". Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. було затверджено граничні розміри страхових тарифів добровільного страхування майна громадян від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха, загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків, стихійного лиха.

Згідно з рішенням Верховної Ради України до кінця 1996 р. було здійснено перереєстрацію страховиків. Встановленим законодавчим вимогам відповідали близько 200 страховиків, які продовжують свою діяльність і тепер. Розвиток страхового ринку в 1996 р. супроводжувався його подальшою демонополізацією, появою нових організацій, які займалися цим видом діяльності, а також нових видів страхування, спрямованих на захист економічних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та соціальний захист населення.

З 1 січня 1997 р. вступають у дію нові вимоги щодо статутного фонду, ліквідності, платоспроможності, резервів страховиків. З 1996 р. по 1997 р. було прийнято постанови Кабінету Міністрів України " Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування", "Про порядок провадження діяльності страховими посередниками", "Про затвердження Тимчасового положення про товариства взаємного страхування".

Нове страхове законодавство дало можливість здійснити заходи щодо гармонізації видів страхування до прийнятих у світі страхових традицій. Правила страхування, відповідно до яких здійснюється укладання договорів страхування, були адаптовані до нового переліку видів страхування (всього 17 видів), який із середини 80-х був запроваджений у країнах ЄС.

Подальший розвиток страхового ринку зв'язаний з ліквідацією Укрстрахнагляду і передачею його завдань і функцій у лютому 2000 р. Міністерству фінансів України, а точніше Департаменту фінансових установ і ринків. Такі зміни у структурі державного нагляду за страховою діяльністю пов'язані з Указом Президента України "Про зміни у структурі Центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р.

У липні 2001 р. був прийнятий Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з яким фінансовий ринок України має бути поділений між трьома наглядовими органами: нагляд за банківськими установами буде здійснювати Національний банк України, за фондовим ринком - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, за небанківськими установами (у т. ч. і за страховими компаніями) - Уповноважений орган.

У лютому 2001 року Постановою Кабінету Міністрів України прийнята Програма розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки.

У зв'язку з недосконалістю існуючого страхового законодавства та назрілими проблемами правового регулювання у галузі страхування 4 жовтня 2001 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування", яким запроваджено нові вимоги до статутного фонду, страхових резервів тощо.

Отже, можна виділити такі етапи розвитку страхового ринку України:

демонополізація страхування в СРСР (1988-1991 рр.);

формування страхового ринку України (1991-1993 рр.);

розвиток та функціонування страхового ринку України після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (1993-1996 рр.);

розвиток страхового ринку України після прийняття Закону України "Про страхування" (1996-2000 рр.);

реформування державного нагляду за страховою діяльністю та подальший розвиток страхового ринку (2001 р. і понині).

У промислово розвинутих країнах відношення до страхового ринку визначається як до стратегічного сектора економіки і потужного фактора позитивного впливу на неї. Це зумовлено тим, що, по-перше, сам процес страхування є важливим елементом економічного середовища; по-друге, соціальна сторона страхових процесів впливає на підвищення рівня життя населення за рахунок забезпечення надійного страхового захисту; по-третє, саме страхування в його розвинутих формах підвищує інвестиційний потенціал і сприяє збільшенню багатства нації, що сьогодні особливо актуально для української економіки.

На наш погляд, розвитку вітчизняного страхового ринку будуть сприяти:

стабільне фінансове становище господарюючих суб'єктів і населення - потенційних страхувальників;

формування стійких і надійних страхових компаній; активізація ролі держави та її органів у зміцненні і розвитку страхового ринку;

формування державних пріоритетів у розвитку страхового ринку;

розвиток законодавчої бази страхування, яка враховувала б сучасну ситуацію на страховому ринку;

використання сучасних методів і засобів управління страховими компаніями, які відповідають принципам їх ринкового функціонування, концепції маркетингу в управлінні страховими компаніями для повного задоволення потреб населення в страховому захисті.

Висновки