Пасивні інвестиційні операції - це операції комерційного банку, пов'язані з випуском і розміщенням власних незабезпечених боргових зобов'язань. Банки можуть емітувати облігації, які поповнюють банківські ресурси коштами інвесторів на строк обігу цих цінних паперів.

Мобілізовані через здійснення пасивних операцій грошові кошти засновників банку, акціонерів, учасників, вкладників, кредиторів та інвесторів акумулюються на кореспондентському рахунку банку (якщо вони надійшли в безготівковій формі) або в касі (якщо вони надійшли готівкою). Розміщують банки мобілізовані ресурси за різними напрямками через проведення активних операцій.

Активні операції - це операції з розміщення мобілізованих комерційним банком ресурсів у депозити, кредити, інвестиції, основні засоби й товарно-матеріальні цінності. Отже, до активних операцій банків належать:

операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

касові операції з приймання і видавання готівки;

кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Більш як за чотири роки поспіль відбувається неухильне піднесення економіки України із середньорічним темпом приросту ВВП 7,4 %, промислового виробництва - 12,3 %, інвестицій в основний капітал - 18,5 %. Найвищих макроекономічних результатів досягнуто минулого року.

Вимоги банків за кредитами, наданими в економіку України на кінець грудня 2004 року (за видами кредитів), наведені в табл. 2.2.

У підсумку істотно розширилися і поліпшилися якісні характеристики кредитування економіки та населення:

- обсяг наданих банками кредитів у першому кварталі 2004 року становив 26 % від ВВП;

- темпи зростання довгострокового кредитування набагато випередили (у 2,6 рази за 2003 рік) темпи нарощування кредитування в цілому (+61,4 %). У результаті частка довгострокових кредитів у загальній масі наданих економіці позик у 2003 році сягнула 45 %, а на 1 травня 2004 року - 49 %;

- стрімко збільшилися обсяги кредитування населення (у 2,7 рази за 2003 рік), у тому числі довгострокового (у 3,7 рази). Частка кредитів населенню в кредитному портфелі банків сягнула 12,1 % (за українськими мірками - це непоганий результат);

- зростання обсягів кредитування не вплинуло на якість кредитного портфеля банків - питома вага проблемних кредитів становить 3,3 %.

Кредитні вкладення зростають помірними темпами. Загальний їх обсяг підвищився за сім місяців 2004 року на 19,2 % з початку року до 81 млрд. грн. (26,3 % за аналогічний період минулого року). Кредити юридичним особам збільшилися на 16,7 % до 68,6 млрд. грн., фізичним - на 36,1 % до 12,2 млрд. грн. Поліпшилась якість кредитного портфеля. Зокрема зменшилася частка прострочених і сумнівних кредитів порівняно з початком року з 3,6 до 3,2 %. Довгострокові кредит зросли на 35,8 %, короткострокові - на 7,3 %, частка довгострокових кредитів у загальній структурі підвищилася до 47,5 % (в аналогічному періоді 2003 року - 35,4 %). Середньозважена процентна ставка кредитів у національній валюті знизилася з 17,7 до 17 % річних в основному за рахунок зменшення вартості короткострокових кредитів строком до 31 дня. Зростання кредитування економіки та населення свідчать про послідовну активізацію ролі банківської системи в соціально-економічному розвитку країни. У той же час не вдалося забезпечити суттєвого зниження вартості кредитів: вона залишається високою, що обмежує фінансові можливості переходу до інноваційної моделі зростання.

Економічна ситуація в 2005 році за урядовими прогнозами розвиватиметься переважно під впливом позитивних факторів.

За станом на 1 грудня 2004 року вимоги банків за наданими кредитами (включаючи операції за міжбанківськими кредитами) становили 96,5 млрд. грн. і за січень-листопад поточного року збільшилися на 32,9 %. Заборгованість за кредитами в національній валюті за цей період збільшилася на 32,5 % до 56,5 млрд. грн., в іноземній - на 33,4 % до 40 млрд. грн.

2.3 Парабанківська система, її структура та значення

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиковоощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських установ сприяли три основні передумови: зростання доходів населення в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому - ні.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткострокові і довгострокові цінні папери.

В Україні існує пенсійний фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду Радянського Союзу. Кошти пенсійного фонду формуються за рахунок обов'язкових строкових внесків підприємств, установ і організацій, осіб, які займаються індивідуальною діяльністю, в тому числі на основі індивідуальної (кооперативної) оренди або в особистому селянському господарстві, обов'язкових строкових внесків громадян, коштів направлених на виплату пенсій військовослужбовцям строкової служби та особам, які входять до органів внутрішніх справ і національної безпеки. Цей фонд включає кошти на фінансування виплати допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними віку від 1,5 до 6 років, передбачених централізованими програмами.

У бюджет пенсійного фонду спрямовуються й добровільні внески підприємств, громадських організацій та громадян, інші грошові надходження.

Особливо багаточисельною групою є ощадні установи. Ощадні каси - це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних банків є те, що вони купують цінні папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаемноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток по вкладах (“звичайні вкладники”), або відсоток, що коливається в залежності від результатів діяльності банку (“спеціальні вкладники”).

Ощадно-збережні асоціації продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні компанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії).

Кредитні спілки є різновидом кооперативів, створюваних окремими групами населення з метою об'єднання коштів для вирішення практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна - страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

В міру розвитку в нашій країні ринкових відносин виникають нові форми страхування, альтернативні державному. За аналогією із західними державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.

Кошти акціонерної страхової організації формуються шляхом об'єднання індивідуальних капіталів окремих підприємств, організацій та приватних осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен внести певну суму грошей.

Участі, окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії, на відміну від взаємних, застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії представляють собою кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

В Україні до небанківських кредитних установ відносять також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів - для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок - залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без стягнення відсотків. При їх несвоєчасному поверненні стягується пеня в розмірі 1% від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди с державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90% - вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

3. Шляхи підвищення ефективності кредитної системи

Кредитна система України характеризується високим рівнем концентрації капіталу у невеликій кількості банків.

Одним із проблемних питань, що потребують розв'язання для забезпечення економічного зростання в Україні, є оцінка можливих шляхів і механізму формування кредитних ресурсів.

Оскільки капітал банків є базовим параметром для формування фінансових ресурсів кредитної системи, розгляд його формування у порівнянні з системами зарубіжних країн, а також розгляд можливостей банківської системи України щодо залучення ресурсів і необхідних для цього умов є актуальним.

Тенденції зміни капіталу банківської системи України і його відношення до валового внутрішнього продукту (ВВП) відповідають значенням аналогічних показників банківських систем зарубіжних країн, що свідчить про створення “пропорційної” у своїй основі банківської системи (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Порівняння банківського капіталу й основних макроекономічних показників по Україні та інших країнах станом на 01.01.2002 року

Проте абсолютні показники свідчать про те, що кредитна система України перебуває ще у “дитячому” віці, і потрібне ще значне нарощування капіталу для того, аби забезпечувати належною мірою фінансування економічного зростання.

З таблиці видно, що все-таки капітал банківської системи України достатній (адекватний) для активних операцій, які проводять банки.

Капітал банку є первинним, базовим елементом формування ресурсів банківської системи, одначе для його подальшого формування (збільшення) вадливу роль відіграє накопичення коштів у власності суб'єктів господарської діяльності й населення.

Для кардинального збільшення капіталу банківської системи з метою виходу на рівень розвинених країн необхідні ресурси в обсязі до 150 млрд. дол. США. Це завдання певного тимчасового періоду, а не “одного дня”. Від його вирішення залежить майбутній рівень банківської системи. Терміни його розв'язання визначатимуться зростанням реальних доходів суб'єктів господарської діяльності й населення. Створення нині умов для “заробляння” ними доходів визначить подальший розвиток банківської системи й економіки в цілому.

Також необхідною умовою фінансової стабільності банків та їх успішного розвитку є не лише динамічне, збалансоване зростання активів, а й наявність раціональної (оптимальної) їх структури та прогресивних структурних змін, спрямованих на зменшення неробочих, проблемних активів і диверсифікацію активних банківських операцій.

Що стосується структури активів, то подальше підвищення ліквідності залишається одним із пріоритетних завдань. Наявність у достатньому обсязі високоліквідних коштів - неодмінна передумова надійності та конкурентоспроможності вітчизняних банків на внутрішньому і міжнародних ринках.

Незважаючи на позитивні зміни в динаміці і структурі кредитного портфеля банків, завдання щодо поліпшення його якості залишається актуальним. Мовиться передусім про зменшення “поганих” та збільшення частки довгострокових кредитів, а також позичок, спрямованих в інвестиційну діяльність, у пріоритетні галузі економіки, пов'язані з інноваційним розвитком.

З метою забезпечення фінансової стійкості банки повинні формувати в необхідному обсязі резерви за активними операціями з урахуванням їх ризикованості.

Отже, важливими проблемами вітчизняних банків залишаються підвищення якості активів і капіталізація банків.

Висновки