Розвиток ринку страхових послуг в Україні

* на 21,2% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для покриття страхових резервів, - на 16,8%;

* на 15% зросли страхові резерви, при цьому технічні резерви - на 10,4%, а резерви зі страхування життя - на 47,0%;

* на 9,1% знизилися обсяги перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку на 7,1%, на зовнішньому -на 17,8%;

* на 4,1% (або на 19 компаній) збільшилась кількість страхових компаній.

страховий ринок медичний

Таблиця 2.1 Динаміка основних показників діяльності страховиків у 1 кварталі 2007-2009рр

* Чисті страхові премії та виплати - скориговані валові страхові премії (або виплати), що за мінусом коштів з внутрішнього перестрахування(премій/виплат відповідно), для виключення подвійного рахунку

Станом на 31.03.2009 кількість страхових компаній (СК) становила 477 компаній (таблиця 2.2), що в порівнянні з 1кв.2008 р. на 19 компаній більше (або на 4,1%). У тому числі на 6 збільшилася кількість СК "life" - до 75 компаній, та на 15 - СК "non-life", до 402 компаній. За 1 кв.2009 року не було включено жодної компанії з іноземними інвестиціями.[6]

Таблиця 2.2 Кількість страхових компаній станом на 31.03.2009

На кінець 1 кв.2009 року за даними (Таблиці 2.3) кількість філій, дирекцій та відділень продовжила зростати в порівнянні з аналогічним періодом 2008 року. Разом з тим, обсяги надходжень страхових премій значно скоротилися (на 26,5%), тоді як обсяги страхових виплат та відшкодувань навпаки зросли (на 128,0%).

Таблиця 2.3 Структурні підрозділи страховиків у розрізі областей та їх показники діяльності

Загальна (валова) сума страхових премій, отриманих страховиками від страхування та перестрахування ризиків (від страхувальників та перестрахувальників), за січень-березень 2009 року становила 4 677,2 млн. грн., з них:

1 529,0 млн.грн. (32,7%) становило внутрішнє перестрахування;

37,4 млн.грн. (0,8%) - премії, які надійшли від іноземних страховиків (перестрахувальників), решту - 3 110,7 млн.грн. (66,5%) становили премії від страхувальників.

Сума чистих страхових премій (валові премії за мінусом премій з внутрішнього перестрахування) становила 3 148,2 млн.грн. (67,3% від валових страхових премій).

У порівнянні з аналогічним періодом 2008 року обсяги надходжень валових та чистих страхових премій у 1 кварталі 2009 року були значно меншими (рис.2.1)

Рис.2.1 Динаміка страхових премій у 1 кв. 2007-2009рр.

За видами страхування найбільше уповільнення у валових страхових преміях спостерігалося за видами страхування іншими, ніж страхування життя (Таблиця 2.4), що перш за все пов'язане з падінням надходжень з автострахування та інших майнових видів страхування (Таблиця 2.5).

Таблиця 2.4 Валові страхові премії з видів страхування, надходження за якими у 1 кварталі 2009 року були найвищими та їх порівняння з аналогічним періодом 2008 року

За даними (Таблиці 2.4), найбільші обсяги страхових премій надходять за договорами автострахування.

Концентрація ринку у 1 кварталі 2009 року щодо частки перших СК (Тор) за надходженнями валових страхових премій представлена у (Таблиці 2.5) Так, незважаючи на велику кількість компаній, реально на ринку основну частку валових премій акумулюють 50 СК "non-life" (78,8% премій) та 10 СК "life" (83,1% премій).

Таблиця 2.5 Надходженнями валових страхових премій

Страхові премії за видами страхування за 1 кв. 2008 р. та 1 кв. 2009 р. (обсяги, структура та темпи приросту) представлені у (Таблиці 2.6).За даними цієї таблиці, традиційно, значну частку в ринку (в загальних валових преміях з усіх видів страхування) займали види добровільного майнового страхування, а саме - 67,3% у 1 кв. 2009р. (74,6% у 1 кв. 2008р.).

Таблиця 2.6 Страхові премії за видами страхування за 1 кв. 2008 р. та 1 кв. 2009 р. (обсяги, структура та темпи приросту)

Від страхувальників-фізичних осіб у 1 кв.2009р. надійшло страхових премій 1 335,8 млн.грн. (28,6% від загальних валових премій). Близько половини всіх премій від громадян (43,4%) становили премії від страхування наземного транспорту (579,8 млн.грн.). А також, з інших видів (найбільші надходження від громадян)- страхування обов`язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами) надійшло 293,8 млн.грн. (22,0% відповідно), а також сукупно за видами добровільного особистого страхування - 162,2 млн.грн. (12,1% відповідно).

Виплачено страхових виплат-відшкодувань страхувальникам-фізичним особам у 1 кв.2009р. 749,2 млн.грн. (49,7% від загальних валових виплат). Основна частина виплат (73,0%) здійснена за договорами страхуванням наземного транспорту (547,2 млн.грн.). Зі страхування обов`язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами) фізичним особам виплачено 109,5 млн.грн. (14,6% відповідно).

Рівень страхових виплат за договорами, укладеними з фізичними особами, постійно зростає та за результатами 1 кварталу 2009 року становив 56,1% (рис.2.2), в основному внаслідок збитковості автострахування, де було виплачено відшкодувань 94,4% у співвідношенні до отриманих премій з цього виду.

Рис.2.2 Страхування фізичних осіб (премії, виплати, та рівень виплат) у 2007-2008рр. та у 1 кв. 2007-2009рр

Загальна (валова) сума страхових виплат за договорами страхування та перестрахування за січень-березень 2009 року становила 1 507,2 млн.грн.

Основну частину валових страхових виплат здійснено за такими видами страхування:

- 681,7 млн.грн. (або 45,2% від загальних виплат) із страхування наземного транспорту;

- 350,6 млн.грн. (або 23,3% відповідно) із страхування фінансових ризиків;

- 144,6 млн.грн. (або 9,6%) із страхування обов`язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами).

Обсяг чистих страхових виплат (валові виплати, зменшені на суму виплат перестрахувальникам-резидентам) становив 1 396,5 млн.грн.

Рівень страхових виплат: рівень валових виплат - 32,2%, рівень чистих страхових виплат - 44,4%, рівень виплат фізичним особам - 56,1%.

У порівнянні з аналогічним періодом 2008 року, обсяги валових та чистих страхових виплат у 1 кварталі 2009 року були значно меншими (рис.2.3). Так, темпи приросту валових страхових виплат у 1 кв.2009 знизилися на 2,3% порівняно до 1 кв.2008 року, а чистих до -5%.

Рис.2.3 Динаміка страхових виплат у 1 кв. 2007-2009рр

Рівень валових страхових виплат (відношення валових виплат до валових премій) за 1 кв. 2009 року становив 32,2% (Таблиця 2.7). Високий рівень валових страхових виплат (більше 30%) спостерігався сукупно за видами у формі: добровільного особистого страхування - 48,7% (за 1 кв.2008р. - 37,4%), добровільного майнового страхування - 33,4% (за 1 кв.2008р. - 32,1%), а також державного обов`язкового страхування - 100% (за 1 кв.2008р.- 94,7%).

Таблиця 2.7 Рівень страхових виплат за видами страхування

За січень-березень 2009 року на перестрахування сплачено 1 840,4 млн.грн. (у 1 кв.2008р. - 2 023,7 млн.грн.), з них:

* перестраховикам-нерезидентам - 311,4 млн.грн.

(у 1 кв. 2008р. - 378,7 млн. грн.),

* перестраховикам-резидентам - 1 529,0 млн.грн. (у 1 кв.2008р. - 1645,0 млн. грн.).

У співвідношенні до валових страхових премій частка перестрахування станом на 31.03.09 становила 39,3% (у 1 кв.2008р. - 38,0%) (рис.2.4 ):

- частка перестраховиків-нерезидентів - 6,7% (у 1 кв.2008р. 7,1%);

- частка перестраховиків-резидентів - 32,7% (у 1 кв.2008р. -30,9%).

Рис.2.4 Частки страхових премій, сплачених на перестрахування у співвідношенні до валових страхових премій поквартально протягом 2008 -2009рр

На (рис.2.5) представлено структуру перестрахування ризиків у нерезидентів за 1 квартал 2009 року. Від загальної суми сплачених часток страхових премій на перестрахування нерезидентам (311,4 млн.грн.), найбільше сплачено до Сполученого королівства Великобританії (41,% із сплаченого нерезидентам або 130,4 млн.грн.); Німеччини (17,5% або 54,4 млн.грн.) та Російської Федерації (9,7% або 31,3 млн.грн.).

Рис.2.5 Країни перестрахування ризиків у нерезидентів станом на 31.03.2009 (в млн.грн. та в %)

Активи та інвестиційна діяльність страховиків

За 1 квартал 2009 року в порівнянні з 1 кварталом 2008 року зберігалася позитивна динаміка зростання активів страховиків (Таблиця 2.8), зокрема загальні активи страховиків зросли на 21,2%.

Таблиця 2.8

Зростання обсягів страхової діяльності стало одним із факторів росту страхових резервів та активів (рис.2.6).

На 31.03.2009 величина активів становила:

- загальних активів 39,6 мільярдів гривень, що на 6,9 млрд.грн. перевищує показник станом на 31.03.2008;

- активів, які визначені статтею 31 Закону України „Про страхування”, 22,8 мільярдів гривень, що на 3,3 млрд.грн. перевищує показник станом на 31.03.2008.

Рис.2.6 Динаміка активів та страхових резервів за 2007-2008рр. та на кінець 1 кварталу 2007-2009рр.

Інвестиційна діяльність страховиків

Загальний обсяг сформованих страхових резервів станом на 31.12.08 становив 9 713,3 млн.грн., в тому числі:

- резерви зі страхування життя - 1 588,4 млн.грн.;

- технічні резерви - 8 124,9 млн.грн.

Розміщення страхових резервів має здійснюватися у відповідності до статті 31 Закону України „Про страхування”, якою визначено перелік активів за відповідними категоріями. Станом на 31.12.08 обсяг активів за визначеними законом категоріями становив 22 774,9 млн. грн., з них 9 713,3 млн. грн. становлять активи на покриття страхових резервів.На (рис.2.7) наведена структура загальних активів за визначеними законом категоріями.

Рис.2.7 Структура активів за визначеними законом категоріями станом на 31.03.2009

У (дод.1 та дод.2)представлено напрямки інвестування коштів страхових резервів активами відповідних категорій у розрізі технічних резервів та резервів зі страхування життя.

• 2.2 Аналіз показників соціального страхування
• На сучасному етапі розвитку українського суспільства запроваджувані в останні роки реформи в усіх сферах суспільного життя не призвели до позитивних змін, які б мали сталий, системний характер, не забезпечили глибинних змін у соціальній структурі суспільства та у суспільній свідомості. Реальне фінансове забезпечення зобов'язань держави у соціальній сфері істотно відстає від рівня країн Центральної та Східної Європи, країн Прибалтики та Росії. Руйнація попередньої системи соціального забезпечення в ході реформування економіки не отримала адекватного заміщення. Сьогодні керівництвом і політичною елітою держави визнано, що впроваджувана донині модель ринкових перетворень в Україні вступила в глибокі протиріччя з конституційно визначеними пріоритетами суспільного розвитку.
• Об'єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики - бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури - досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави. Практично за всіма найважливішими соціальними показниками світового цивілізаційного розвитку Україна продовжує перебувати на небезпечній межі.
• Володіючи значними людськими й територіальними ресурсами, Україна займає лише 80-те місце у світі за показниками людського розвитку. Третина наших співвітчизників потерпає від бідності (більш ніж 40% населення у 2002 р. мали середньодобові витрати нижчі, аніж встановлена ООН стандартна межа злиденності - 1 дол. США на добу), понад 10% працездатного населення - від безробіття. Вкрай негативними є показники рівня здоров'я українського населення, його демографічні та інші життєвоважливі характеристики.
• Довготривала невирішеність соціальних проблем у переважної частини українського суспільства сьогодні виступає в якості одного з основних чинників виникнення та розвитку низки загроз в різних сегментах національної безпеки. Йдеться, зокрема, про дестабілізацію суспільно-політичних процесів, загострення конфліктів на національному і релігійному ґрунті, формування сепаратистських настроїв в окремих регіонах та групах населення, зневіру у дієздатності влади, вимивання з країни кваліфікованої робочої сили тощо.
• Розглядаючи питання ефективності впровадження державної соціальної політики у контексті упередження потенційних та нейтралізації наявних загроз національним інтересам, Рада національної безпеки і оборони України серед основних факторів, що зумовлюють актуальність проблематики соціальної безпеки держави, виділяє наступні: по-перше, сучасний стан та темпи оздоровлення економіки України об'єктивно не можуть у повній мірі забезпечити реалізацію державою конституційно і законодавчо закріплених зобов'язань у сфері соціального захисту населення. Так, хронічно не виконуються зобов'язання держави щодо фінансування системи охорони здоров'я, освіти, культури та науки.
• Не вистачає бюджетних коштів і на реалізацію норм соціального захисту, зокрема, щодо надання пільг і допомоги: нині в Україні діють понад 40 нормативно-правових актів, що регулюють надання більше 100 видів пільг та допомоги, фінансування яких у повному обсязі виходить далеко за можливості бюджету.
• Законодавче рішення щодо підвищення у 2003 році мінімальної заробітної плати за очевидних проблем адекватного наповнення бюджету та, як наслідок, неможливості збереження кваліфікаційної диференціації заробітної плати (тарифних коефіцієнтів), призвело до диспропорцій в оплаті праці насамперед в організаціях, підприємствах та установах бюджетної сфери. Це порушує принципи справедливості в системі оплати праці, нівелює мотивацію до продуктивної праці, здобуття та підвищення кваліфікації, призводить до зростання соціальної напруженості в трудових колективах. Таких симптоматичних прикладів, нажаль, можна навести багато, зокрема у системі пенсійного забезпечення, у фінансуванні програм соціального спрямування тощо. Зазначене неузгодження нормативно-правових актів з реальною економічною ситуацією (точніше - її ігнорування), їх прийняття на хвилі політичного популізму, за умов відсутності системного підходу та нових ринкових механізмів функціонування окремих складових соціальної сфери, не тільки не сприяє розв'язанню наявних суперечностей, але й зумовлює загострення негативного сприйняття населенням впроваджуваної соціальної політики.
• По-друге, протягом останнього десятиріччя відбувся прискорений процес диференціації доходів населення в Україні, який зумовив глибоке розшарування суспільства за майновою і, як наслідок, за культурно-освітньою, професійною, іншими соціальними ознаками.
• Наслідком такого розшарування є деформація структури суспільства та руйнація суспільної свідомості, які не можуть сприяти політичній консолідації нації. За таких умов значна частина населення дуже швидко десоціалізується, маргіналізується, втрачає мотивацію до ділової активності. Саме на цьому ґрунті поширюються численні соціальні “хвороби” суспільства (злочинність, наркоманія, дитяча безпритульність та бродяжництво тощо). В результаті країна втрачає перспективи розвитку, адже значна частка суспільства випадає з соціально-економічних і політичних процесів, переходить на утримання держави. Зазначена майнова диференціація та відсутність якісних змін у вирішенні соціальних проблем призводять до розмежування суспільства і в політичному вимірі (відношення до державного устрою та суспільного ладу, до зовнішньополітичного вектору державної політики, оцінка дій влади). Зрештою, така соціальна і політична стратифікація суспільства, за умов неефективності соціальної політики, переростає у його поляризацію, яку можна розглядати як соціально-політичну кризу.
• Як свідчить досвід останніх років, саме невирішеність соціальних проблем, що існують у переважної більшості населення України, є каталізатором суспільно-політичних збурень в державі, експлуатується політичними силами для вирішення вузькокланових інтересів.
• По-третє, в Україні поки що не створено умов для формування середнього класу. Його частка в українському суспільстві оцінюється, за різними даними, від 10% до 15%. Причому, ці оцінки здебільшого включають лише майновий параметр. Проте, саме середній клас в демократичних країнах, який складає від 60% до 90% населення цих країн, виступає гарантом соціальної стабільності, носієм державницької ідеології та опорою демократичних перетворень в суспільстві [30].
• Особливістю нинішнього соціального розшарування в Україні є те, що до категорії бідних потрапили верстви населення, які за загальноприйнятими показниками освітнього та фахового рівня, суспільної активності тощо у розвинених країнах складають основу середнього класу. Становище, в якому опинилися ці групи суспільства (а це не менш, як 40% активного населення країни) сприймається ними як катастрофа і протиприродне явище. Саме серед так званого “потенційного середнього класу” України, а нині фактично збіднілої частки населення формується зневіра до влади, до перспективності обраного Україною шляху соціально-економічного і політичного розвитку, з'являється потяг залишити батьківщину та емігрувати до більш розвиненої країни.
• По-четверте, базовою передумовою практичної реалізації Україною Європейського вибору, що передбачає забезпечення реальної демократії, піднесення економіки, побудованої на ринкових засадах, реалізацію прав і свобод людини, є, насамперед, досягнення нашою державною європейських стандартів у соціальній сфері. Але цей курс поки що не підкріплений практичними результатами, насамперед, у соціальній сфері. Зокрема, підписання Україною Європейської Соціальної Хартії ставить завдання щодо якнайскорішого вдосконалення чинного законодавства України у частині встановлення низки соціальних гарантій.
• Водночас, беззастережний підхід до ратифікації (без належної науково-економічної експертизи висунутих вимог) може призвести до невиконання зобов'язань, наслідком чого будуть знову таки санкції. Проте зрозуміло, що для вирішення цього завдання замало прийняття відповідної нормативно-правової бази. Необхідно вжити комплексних заходів, спрямованих на практичну реалізацію довгострокових стратегічних перспектив державної політики щодо докорінної зміни підходів до виконання державою своїх зобов'язань у соціальній сфері, збалансування соціальних пропорцій забезпечення життєдіяльності особи та держави на рівні сучасних вимог сталого розвитку, інтегрування соціальної сфери у національну економіку, побудовану на ринкових принципах.
• Таким чином, питання про стан соціальної безпеки, як однієї із складових національної безпеки, є надзвичайно актуальним для України саме на нинішньому етапі. Соціальна складова в системі суспільно-політичних і економічних пріоритетів України набуває значення одного з домінуючих національних інтересів. Від ефективності соціальної політики залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ, до державних інституцій, політичних партій і окремих політиків, зрештою - до державності і незалежності України. Від якості та динаміки вирішення цих проблем значною мірою залежатиме також імідж нашої країни в очах європейської і світової демократичної спільноти.
• Тому постає питання про вироблення методів і механізмів, які б дозволили ефективно упереджувати потенційні та нейтралізувати наявні загрози й ризики національним інтересам, які є наслідками недостатньої ефективності впровадження державної соціальної політики.
• В українському соціумі та його управлінських структурах виникла гостра практична потреба в комплексному науковому вивченні і моніторингу кризових та катастрофічних процесів. Проблема настільки значуща, що її вирішення починає набувати політичного значення. По суті, мова йдеться про появу нового виду життєдіяльності суспільства - забезпечення соціальної безпеки як здатності суспільства до захисту від зовнішніх та внутрішніх загроз сталого розвитку.
• Проте в Україні соціальна безпека як підсистема національної безпеки практично недосліджена, можна виділити лише дві праці з цієї проблематики: Паламарчук В.М. „Економічні перетворення і соціальна безпека” (1996) - ця робота має загальноописовий характер щодо визначення орієнтирів дослідження соціальної безпеки та монографія Новікової О.Ф. „Соціальна безпека: організаційно-правові проблеми і шляхи вирішення” (1997), яка взагалі присвячена проблемам охорони праці [19]. Певні напрацювання щодо аналізу проблем національної безпеки мають Інститут стратегічних досліджень [15, 40], Центр Разумкова [14], видано підручник за редакцією Мельника П.В. та Нижник Н.Р. „Національна безпека України” (2000) [18]. Спроби дослідити економічну безпеку здійснено в роботах Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. „Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення” (1997) та Губського Б.В. „Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення” (2001) [40, 11].
• З наукової точки зору при дослідженні проблем соціальної безпеки на сучасному етапі постало питання про методологію, яке є ключовим для подальшого розвитку досліджень в цій галузі та вимагає широкомасштабного і поглибленого вивчення. Методологія передбачає створення сукупності принципів та настанов, що передують отриманню знання та обумовлюють основні методи та способи його отримання. Створюючи ту чи іншу теорію суспільства, науковці керуються певними принципами, настановами, які мають основоположний характер. Ці принципи передують і побудові теорії, і всій науково-практичній діяльності. Не менш важливе й інше - методологія це не лише система цих принципів, а й „вчення про цю систему”, усвідомлення того, якими принципами ми керуємось, створюючи певну теорію і здійснюючи діяльність. Створюючи певну теорію суспільства та його окремих сфер, що виступають як об'єкт дослідження, дослідник, по-перше, начебто заново визначає („перерозподіляє”) суспільство; по-друге, дослідник вибирає відповідні науковій картині суспільства методи вивчення. Тобто концепція об'єкта дослідження визначає типи методів, що придатні для його вивчення.
• У методологічному плані при аналізі соціальної безпеки найбільш важливим є:
• - обґрунтування відповідного понятійно-категоріального апарату;
• - систематизація знань у сфері управління системою соціальної безпеки на місцевому, регіональному, державному та міжнародному рівнях;
• - встановлення структурно-функціональних зв'язків базових понять та розробка на цій основі відповідних управлінських моделей соціальної безпеки;
• - обґрунтування системи критеріїв ефективності функціонування системи соціальної безпеки.
• Зрозуміло, що без вирішення вищезгаданих методологічних питань важко розраховувати на досягнення значимих результатів при аналізі та вирішенні тих чи інших проблемних питань соціальної безпеки.
• У загальному вигляді система соціальної безпеки відображає стан захищеності національних соціальних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз, який забезпечує стійкий прогресивний розвиток людини, суспільства і держави.
• У той же час зрозуміло, що система соціальної безпеки, включаючи ряд підсистем, є одночасно й елементом систем більш високого порядку - національного, міжнародного та глобального. Ряд підсистем, які складають цю макросистему, вивчені по-різному. Проте досвід їх комплексного, систематичного дослідження з виходом на моделювання ще недостатній. Викладене повною мірою стосується:
• - трьох підсистем соціальної безпеки, які є діалектично взаємопов'язаними, взаємопроникаючими стратегічними напрямами, а саме: людини, суспільства, держави;
• - визначення раціонального, тобто необхідного та достатнього складу сил та засобів забезпечення соціальної безпеки, їх взаємодії, принципів, форм і основних напрямків застосування;
• - механізму відпрацювання, прийняття та реалізації рішень на загальнодержавному та міжрегіональному рівнях щодо попередження, протидії та ліквідації наслідків загроз (небезпек) соціальній безпеці.
• Існують об'єктивні причини такого стану у питаннях методологічного забезпечення соціальної безпеки:
• - власне категорія „соціальна безпека” була фактично узаконена тільки в січні 1997 року після схвалення Верховною Радою України Концепції (основ державної політики) національної безпеки України [3];
• - раніше проблема забезпечення безпеки зводилась, як правило, до безпеки держави;
• - об'єктивно українська державність, її соціальна, політична, економічна, воєнна та інші складові знаходять у стадії формування і становлення;
• - на момент набуття Україною державного суверенітету самого поняття „національні соціальні інтереси України”, яке є першоосновою інструментарію та механізму дослідження системи соціальної безпеки, фактично ні в теорії держави, ні в державній практиці не існувало.
• На останньому необхідно наголосити. Саме на базі чіткого та однозначного (тобто визначеного на офіційно-нормативному рівні) уявлення про національні соціальні інтереси України як сукупності її життєво важливих потреб та цільових настанов існування можна сформувати загальні правила дослідження проблем соціальної безпеки.
• Таким чином, методологічні аспекти науково-теоретичних та практичних проблем соціальної безпеки мають включати: завдання (вимоги), об'єкти, предмети, засоби, форми знання та відповідні процедури, які їх створюють. Найважливішим завданням дослідницької діяльності у сфері соціальної безпеки є визначення соціальних інтересів, конкретизація їх змісту, характеру та пріоритетності; виявлення загроз соціальним інтересам, їх класифікація; пошук оптимальних за складом та використанням сил і засобів, які дозволяють забезпечити реалізацію та захист соціальних інтересів. Щодо об'єкта дослідження (соціальна безпека як макросистема), то він існує незалежно від наших знань про нього. У загальному вигляді це реально існуюча сукупність явищ, процесів, відношень, захист яких є стратегічною метою та основним змістом політики соціальної безпеки. Предмет дослідження об'єктивно з'являється одночасно з необхідністю отримання тих чи інших знань про об'єкт і продовжує формування в процесі дослідження. Характер предмета залежить від того, для вирішення якого завдання він призначений. Іншими словами, він еволюціонує залежно від поглиблення наших знань. Тому одному об'єкту може відповідати кілька різних предметів. Предметом дослідження проблем соціальної безпеки можуть бути підсистеми, які складають макросистему, їх елементи, визначальні характеристики та критерії соціальної безпеки, конкретні напрями загальнодержавної політики щодо забезпечення соціальної безпеки. Крім того, у кожного з цих напрямів можуть бути свої предмети дослідження.
• До засобів дослідження соціальної безпеки можна віднести множину емпіричних, організаційних, порівняльних та комплексних методів і методик здобування та обробки наукових і емпіричних даних, а також широкий спектр різноманітних установок науково-лабораторної бази. Так, для аналізу ефективності системи соціальної безпеки, рівнів захищеності інтересів людини, суспільства та держави, підготовленості державних органів, сил та засобів соціальної безпеки до виконання поставлених завдань можуть використовуватися порівняльний і комплексний методи, а серед емпіричних метод спостережень у його прямій та опосередкованій формі. Останній дозволяє дати відповідні прогнозні оцінки стану соціальної безпеки, її динаміки за часом у різних сферах життєдіяльності, визначити джерела, а також тенденції формування та розвитку загроз соціальним інтересам. Досить ефективним є метод опитування, оскільки дозволяє виявити думку щодо тих чи інших проблемних питань соціальної безпеки, оцінку рівня захищеності, реакцію на існуючі та можливі загрози як спеціалістів, так і різних груп населення та соціальних прошарків. Дослідження проблем соціальної безпеки неможливе без системного вивчення та використання різноманітних інформаційних джерел [18, 22].
• Визначення на логічному рівні пріоритетності соціальних інтересів, ієрархії загроз соціальним інтересам, переваги тих чи інших засобів та способів їх нейтралізації можна здійснювати з використанням методу оцінювання (рейтингу). Він дозволяє широко реалізовувати математичний апарат при обробці результатів експертної оцінки всього спектра проблем соціальної безпеки, а також може використовуватися при побудові моделей соціальної безпеки, оптимізації управлінських рішень.
• Форми знань про соціальну безпеку - це комплекс способів відображення відомих (отриманих) даних (інформації) щодо становища в соціальній сфері, співвідношення та взаємодія соціальних інтересів України з інтересами інших держав, наявності та характеру загроз її безпеці, механізмів, засобів і сил захисту та просування соціальних інтересів. Форма знань є своєрідним інструментом для відображення змісту отриманих знань щодо того чи іншого аспекту. При досліджені проблем соціальної безпеки, як правило, комплексно використовуються знакові, якісні та кількісні форми знань. При цьому загальну стратегію досліджень у різних сферах необхідно визначати єдиними організаційними підходами (при безсистемному нагромадженні різних методів можна отримати еклектичний ефект). Тобто мова йдеться про необхідність розробки загальної теорії соціальної безпеки України.
• Забезпечення соціальної безпеки є невід'ємною функцією кожної держави, а оцінка її загального стану є основою для вироблення стратегічної державної політики, розробки конкретних заходів з метою втілення її у життя. Тобто необхідно постійно проводити всебічні дослідження внутрішніх та зовнішніх процесів і на цій основі готувати пропозиції щодо здійснення на загальнодержавному рівні заходів, адекватних виявленим загрозам та небезпекам, здатних нейтралізувати можливі негативні ситуації.
• Відомо, що для реалізації накопиченого обсягу знань у тій чи іншій галузі необхідна їх якісна модернізація (систематизація, деталізація, визначення внутрішньої ієрархії). Зробити це можна тільки при наявності методів досліджень, які б дозволили отримати практично значимі результати. Створити ж зазначену систему та забезпечити її ефективне функціонування без чіткого та визнаного відповідними фахівцями понятійно-категоріального апарату неможливо. Це стосується як теоретичних, так і практичних аспектів дослідження сфери соціальної безпеки.
• Одним з критеріїв науковості є однозначність понятійного фонду (категорії - це базові, найбільш важливі для конкретної науки поняття). Це означає, що наукові поняття слід використовувати в одному й тому ж змісті та обсязі. Однак для соціальних дисциплін виконання цього правила пов'язано з особливими труднощами. Останні обумовлені недостатньою розвиненістю понятійного фонду цих наукових дисциплін у порівнянні з природничо-науковим знанням, необхідністю більш широкого застосування „повсякденної мови”, в якій слова мають додаткові, часто невідповідні науковій мові, значення. Крім того, існує певна залежність змісту категорії від методологічної стратегії, тому слід враховувати такі положення:
• - методологічні стратегії можуть характеризуватися своїми власними поняттями і відповідними їм термінами, які не використовуються в рамках іншої методології;
• - при різних методологічних підходах можуть використовуватись одні й тиж терміни, в які закладається різний зміст;
• - зміст термінів, що використовуються в рамках однієї й тієї ж методології, може змінюватися, конкретизуватися та уточнюватися в результаті нових отриманих в дослідженнях результатів.
• Ці зауваження надзвичайно актуальні з огляду на те, що на сьогоднішній день найбільш доцільним вважається системний підхід до аналізу соціальної безпеки. Науковий досвід показує високу ефективність застосування системних методів дослідження соціальних, політичних, економічних, державних, організаційно-технологічних та інших складних процесів, взаємодія та взаємозалежність яких постійно зростає (через подальший розвиток та ускладнення систем, що генерують вказані процеси). Діалектична єдність усіх складових соціальної безпеки як системи обумовлена нерозривністю процесу функціонування та розвитку людини, суспільства, держави не тільки в просторі, а й в часі.
• Системний підхід орієнтує на розкриття цілісності об'єкта та механізмів, які її забезпечують, виявлення його внутрішніх та зовнішніх зв'язків, динаміки функціонування. Принцип системності, якщо його характеризувати в загальному вигляді, означає, що явище об'єктивної дійсності, яке розглядається з позицій закономірностей системного цілого і взаємодії його складових частин, створює особливу призму чи особливий вимір реальності. Застосування системного підходу при аналізі системи соціальної безпеки, її складових елементів (сил, органів, засобів) дозволяє підвищити об'єктивність наукового знання і, таким чином, визначити найбільш ефективні шляхи управління об'єктом, уникнути можливих помилок при відпрацюванні рішень, спрямованих на визначення напрямів та шляхів розвитку соціальної сфери, встановити оптимальні співвідношення в її складових, оскільки головна мета системного підходу в даному випадку полягає у знаходженні шляхів оптимізації макросистеми.
• Суть системного підходу в дослідженні вказаної макросистеми „соціальна безпека” полягає в тому, що діяльність особи, суспільства і держави щодо забезпечення соціальної безпеки розглядається як відкрита динамічна система в сукупності її найважливіших внутрішніх та зовнішніх взаємозв'язків. Особистість, суспільство та держава, об'єднуючись у процесі вирішення завдань забезпечення соціальної безпеки, спрямовують свої зусилля на отримання бажаного результату при реалізації власних інтересів. Взаємозалежність, взаємозв'язок цих інтересів визначають зміст та характер взаємовідносин між компонентами системи, її структуру і функції, а також конкретні завдання щодо підтримання керуючого процесу на визначеному рівні або зміну його стану. Життя суспільства розгортається в різних сферах, у кожній із них можлива дія факторів, які генерують ті чи інші загрози. Тому з позицій внутрішніх властивостей соціальну безпеку можна розглядати як сукупність взаємопов'язаних елементів, різнорідних за функціональними сферами соціальної безпеки, коли склад характеризується тільки за якістю, або однорідних, коли об'єкту дають і кількісну характеристику.
• Залежно від суб'єкта, який виступає організуючим началом, можна розглядати державну та суспільну системи безпеки. Звичайно, вони взаємно доповнюють і контролюють одна одну у визначенні соціальних пріоритетів, виявленні загроз соціальній безпеці, пошуку шляхів ефективної протидії. Це підтверджується і тим, що одним із найважливіших критеріїв соціальної безпеки є дотримання балансу життєво важливих інтересів особи, групи, суспільства, держави, їх взаємна відповідальність у забезпеченні безпеки.
• При дослідженні проблем соціальної безпеки найбільшого поширення і схвалення отримує методологічний підхід, згідно з яким її першооснову складають інтереси окремих людей, з яких витікають інтереси суспільства та держави в цілому. При цьому держава розглядається як інструмент, за допомогою якого забезпечуються найкращі умови для розвитку особи, суспільства і самої держави, а узагальнена схема вирішення проблем соціальної безпеки на досягнутому рівні розвитку її теорії ґрунтується на трьох базових елементах: інтереси - загроза - захист.
• Тепер перейдемо власне до категорій соціальної безпеки. Розгляд найбільш важливих понять розпочнемо з однієї із базових категорій - „безпека”. Поняття „безпека” здається доступним на інтуїтивно-побутовому рівні, тому вживається досить широко. Але його суть та зміст у науковому плані повною мірою ще не досліджені. Так, до цього часу відсутня цілісна теорія забезпечення безпеки України у різних сферах її життєдіяльності: соціальній, економічній, державній тощо. Тільки набувають розвитку дискусія та різні підходи щодо визначення та розуміння таких базових понять, як „національні інтереси”, національна безпека”, „соціальні інтереси”, „соціальна безпека” та інших критеріїв і методів оцінки безпеки, характеристик можливих небезпек та їх структуризації, принципів побудови ефективного механізму забезпечення безпеки тощо.
• Отже, поки що немає єдиної думки в трактуванні базових понять соціальної безпеки, що дає теорія, яка передбачає: формування базових понять; встановлення їх структурно-функціональних зв'язків.
• У зв'язку з цим та з метою недопущення зміщення понять наведемо основні визначення та категорії, які будуть використовуватися у подальшому дослідженні [15, 18, 19, 29, 40].
• Соціальна безпека - стан суспільства, в тому числі всіх основних сфер виробництва, соціальної сфери, охорони внутрішнього конституційного порядку, зовнішньої безпеки, культури, при якому забезпечується номінальний рівень соціальних умов та соціальних благ - матеріальних, санітарно-епідеміологічних, екологічних, психологічних тощо, що визначають якість життя людини і суспільства в цілому та гарантується мінімальний ризик для життя, фізичного та психічного здоров'я людей.
• Соціальні інтереси - це усвідомлена інтегрована система потреб у благополучному існуванні, відтворенні й розвитку людини, суспільства і держави. Соціальні інтереси базуються на фундаментальних цінностях, прагненнях та потребах народу. На основі соціальних інтересів з урахуванням конкретно-історичних внутрішніх і зовнішніх чинників формуються цілі та завдання держави щодо забезпечення її соціальної безпеки. з усіх соціальних інтересів слід виділяти пріоритетні (або життєво важливі), задоволення яких забезпечує існування та можливості прогресивного розвитку людини, суспільства і держави. Соціальні інтереси можна класифікувати наступним чином:
• - за ступенем важливості: життєво важливі; стратегічні; тактичні.
• - за тривалістю дії: довготермінові; середньо термінові; короткотермінові.
• - за характером зіткнення: паралельні; конфронтаційні; розбіжні; спільні.
• - за місцем дії: внутрішні; зовнішні.
• - за ступенем реалізації: не реалізовані; частково реалізовані; реалізовані.
• - за сферами розповсюдження: соціально-економічні; соціально-демографічні; соціально-екологічні; інші.
• Для створення цілісної системи соціальних інтересів та її ефективного функціонування насамперед необхідно, по-перше, створити відповідну нормативну базу; по-друге, проводити моніторинг соціальних інтересів та їх моделювання; по-третє, забезпечити баланс соціальних інтересів та їх гармонійне поєднання.
• Загрози соціальним інтересам - це дії політичних або природних сил, вплив перебігу соціальних, економічних та інших подій, а також ситуацій, що складаються в результаті цих подій, на процес життєдіяльності людини, суспільства, держави, які змушують країну йти на додаткові зусилля, вимагають певних витрат, мобілізації ресурсів з метою захисту власного народу. Загрози розрізняють за кількісними і якісними характеристиками, за джерелами їхнього виникнення, рівнем інтенсивності впливу тощо. Масштабність загроз визначається фронтом їхнього поширення (кількісні параметри території, населення, виробництва), а інтенсивність - темпами та обсягами деструктивних змін. Необхідно враховувати, що загрози, як правило, мають кілька стадій розвитку: зародження (початок формування), вияв (знаходження виразних форм), загострення (критична стадія негативного впливу з відповідними наслідками). Постійний моніторинг загроз дозволяє визначити їх на ранніх етапах й розробити систему заходів.
• Соціальні пріоритети - першочергові, життєво важливі для даного суспільства, соціальної групи завдання. Обмеженість ресурсів змушує суб'єктів соціальної політики виробляти ієрархію цілей та засобів запланованих програм розвитку, визначати послідовність та міру задоволення тих чи інших суспільних потреб. При цьому в якості критеріїв соціальної пріоритетності висунутих завдань виступають домінуючі в даному суспільстві цінності. Для визначення пріоритетності необхідний об'єктивний облік та науковий аналіз всього різноманіття існуючих інтересів (приватних та спільних, поточних та перспективних, матеріальних та духовних), що дозволяє находити та приймати оптимальні рішення, а також прогнозувати наслідки їх реалізації.
• Соціальні гарантії - система соціально-економічних та правових засобів, що забезпечують умови життєдіяльності членів суспільства, соціальних груп, індивідів, реалізацію їх інтересів, різноманітних зв'язків та відносин, функціонування та розвиток суспільної системи в цілому. Забезпечення умов життєдіяльності індивідів та соціальних груп включає в себе право вибору споживчих товарів та послуг, житла, місця проживання, закладів охорони здоров'я, культури, задоволення матеріальних та духовних потреб.
• Якість життя - узагальнена характеристика безпеки та сприятливості соціальних умов існування та свобод людини, суспільства; виражається у відносних одиницях корисності сукупних спожитих благ у розрахунку на одну людину.
• Офіційні соціальні норми і нормативи - науково обґрунтовані та затверджені державними і місцевими органами фактори та їх гранично-припустимі значення, що прийняті в якості обов'язкових на даний період часу в даній місцевості (регіоні).
• Соціальні фактори - зовнішні по відношенню до людини фактори, номенклатура та рівні яких визначають соціальні умови її існування.
• Система забезпечення соціальної безпеки - це комплекс організаційних структур, засобів, скоординованих дій і заходів, що здійснюються з метою розробки та реалізації стратегії соціальної безпеки та цілеспрямованих рішень щодо захисту життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Ця система вміщує концептуальний, організаційний і ресурсний аспекти. Концептуальні основи необхідні для своєчасної та якісної розробки методології, стратегії і тактики дій щодо забезпечення соціальної безпеки. Організаційне забезпечення пов'язане зі створенням відповідної правової бази, необхідних структур, що в єдиному комплексі вирішують проблеми соціальної безпеки. Ресурсне забезпечення необхідне для захисту соціальних інтересів з використанням доцільної кількості сил і засобів у потрібному місці у потрібний час. Метою системи забезпечення соціальної безпеки є реалізація стратегії та політики соціальної безпеки, зміст яких визначається пріоритетними соціальними інтересами і діючими на них загрозами.
• Політика соціальної безпеки - це сфера державної діяльності, що пов'язана з реалізацією (відповідно до визначених форм, задач, змісту) соціальних інтересів, а також їхнім захистом від різноманітних загроз, що здійснюється на всіх рівнях управління за єдиним задумом. Зміна пріоритетних соціальних інтересів і рівня діючих на них загроз викликає відповідну зміну політики соціальної безпеки. Ця політика базується на результатах комплексного аналізу процесів у різних структурних елементах соціальної сфери і спрямована на зменшення системного впливу явищ, що перешкоджають досягненню бажаного стану життєдіяльності суспільства. Належне документальне оформлення є необхідним елементом політики соціальної безпеки. Основними документами є: Конституція України, Закон „Про національну безпеку України”, Концепція (основи державної політики) національної безпеки України та Закон „Про раду національної безпеки та оборони України”.
• Слід зауважити, що не можна догматично ставитись до категорій, їх визначення та застосування. Категорії слід засвоювати у взаємодії з іншими поняттями, враховувати, в рамках якої теорії та методології вони оформлювались і яким було їх призначення (що за їх допомогою хотіли зафіксувати та виразити).
• Доцільність використання тієї чи іншої категорії і відповідних термінів визначається обраною методологічною стратегією, конкретними задачами дослідження. Проте у зв'язку з цим виникає питання: а як же співставити це положення із положенням про однозначність понятійного фонду, яка, як відомо, є ознакою науковості? Чи припустима така „нестрогість”? Не бачити в цьому проблеми не можна. Проблема ця породжує серйозні ускладнення і дослідник має готовити себе до них. Хоча відповідь можна запропонувати таку: дослідник все ж таки має прагнути до наукової строгості, а соціальні дисципліни лише в ідеалі мають однозначний понятійний фонд.
• Практично ж ця вимога означає наступне: означивши обраний соціальний об'єкт певним терміном і розкривши його зміст за допомогою визначення, слід в подальшому послідовно дотримуватись даного змісту, що відповідає характеру тієї концептуальної схеми, яка використовується в роботі. Необхідність звертатися до багатьох літературних джерел, де по-різному трактуються одні й ті ж самі терміни, не повинна перешкоджати визначенню власної позиції, якої слід дотримуватись протягом всього дослідження.
• В ряді важливих відносин залишається дискусійним питання про сам предмет дослідження. Коли декілька років тому розпочались спеціальні розробки проблематики соціальної безпеки, було запропоновано приблизно два десятка різних визначень, в тому числі взаємовиключних. Серед визначень соціальної безпеки трапляються навіть такі, які в принципі виключають не лише вимір параметрів, моделювання останньої, а й взагалі будь-які емпіричні дослідження в даній галузі. Це змушує приділяти підвищену увагу дефініції соціальної безпеки як науковій категорії. Дискусія про визначення та характер соціальної безпеки, її конкретний зміст (набір показників), буде продовжуватися, але обов'язково має підвищуватися її рівень, ускладнюватися вимоги до обґрунтованості, верифікованості, практичної доцільності пропонованих визначень. Вони власне підвищуються, проте не такими темпами і не в тому обсязі, як було б бажаним.
• 2.3 Аналіз показників медичного страхування в Україні
• Медичне страхування - це страхування на випадок утрати здоров'я з будь-якої причини, у тому числі у зв'язку з хворобою та нещасним випадком.