Ринок цінних паперів

Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному рiвнi. Первинне розміщення цінних паперів різних компанiй може проводитися шляхом підписки, відкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть використовуватися можливості комунiкацiйноi мережі акціонерного товариства “Центральний депозитарій “, яке створене в м.Києві групою торговців цінними паперами. При переході УФБ до засад вільного асоційованого членства будь - який фінансовий посередник зможе стати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливість включитися у систему електронного обігу цінних паперів. При бажанні торговці цінними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарію цінних паперів Української фондової бiржi. Членство в депозитарії допоможе їм у врегулюванні усіх позабіржових угод: при первинному розмiщеннi цінних паперів, операціях з емiсiями iнвестицiйних фондiв відкритого типу, перепоставцi між депонентами, а також забезпечити розрахунки “ поставка проти оплати “ на взаємоузгоджену дату. Розрахунки можуть бути здійсненими в день угоди, якщо спiвпадання замовлень на продаж i купівлю мало місце до встановленої дати. Розрахунки по всіх операціях виконуються в центральній системі.

Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:

· мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;

· кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;

· концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;

· забезпечення публічності цінних паперів;

· залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок;

· відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванні державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є більш об'єктивним;

· прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

· переміщення капіталу із однієї галузі в інші;

· акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв'язування та вилучення із вільного обігу.

Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов'язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.

Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх взаємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:

а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;

б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.

Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.

Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв'язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т.д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.

Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.

1.4 Структура ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів охоплює частину кредитного ринку і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності - всі вид акцій, а до їх похіднх - опціони, ф'ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств.

Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об'єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).

У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.

Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.

Згідно Закона України « Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні » учасниками ринку цінних паперів є:

- емітенти;

- інвестори;

- особи, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів - підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності;

Інвестор на ринку цінних паперів - фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

Емітент цінних паперів (далі - емітент) - держава в особі уповноваженого органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством, фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.

Емітент повинен виконувати усі зобов'язання, що виникають у зв'язку з випуском цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про випуск цінних паперів.

Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі.

2. Особливості існування ринку цінних паперів в Україні

2.1 Етапи формування фондового ринку в Україні

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в Україні. На мій погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап -- це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів -- ваучерів. Ціна первинного ринку -- 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат -- виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдо біржі -- центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань -- як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності -- як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності -- незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999р. наведена у додатку № 4. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний -- це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

2.2 Сучасний стан фондового ринку в Україні

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд. грн.

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

Вид цінних паперів	Обсяг емісії (млрд. грн.)
Акції	24,162
Облігації підприємств	0,137
Облігації місцевих позик	0,0005
Інвестиційні сертифікати	0,209
Разом	24,508

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.

Тип акціонерного товариства	Кількість АТ в тис.
	на 01.01.99	на 01.01.2000
Відкритого типу	10,6	11,60
Закритого типу	22,9	23,98
Всього	33,5	35.58

Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих в 1999 році, перевищив обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.

За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств.

Суб'єкти ринку	Обсяг емісій у млрд. грн.
	1998 рік	1999 рік
Комерційні банки (ЗАТ)	0,327	0,249
Комерційні банки (ВАТ)	0,299	0,342
Страхові компанії	0,016	0,104
Інвест. компанії, фонди	0,020	-0,028
Підприємства (ЗАТ)	7,506	5,043
Підприємства (ВАТ)	1,803	6,529
Разом	9,970	12,240

Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській області та в промислових областях України: Полтавській, Дніпропетровській та Запорізькій.

Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю банківських і фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у цих областях України.

Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини регулярної інформації про емітента.

Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку України забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам, Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для емітентів згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), а також розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійних учасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, що відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в Україні склав 8,191 млн. грн., що вказує на певне скорочення використання у господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998 роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.



Вид суб'єкта підприємницької діяльності	Обсяг емісій облігацій в млн. грн.:
	Всього
	за 1998 рік	за 1999 рік	станом на 01.01.2000
Комерційні банки (ВАТ)	0, 500	0	0,500
Підприємства	0, 0347	2,691	2,7257
Державні підприємства	102, 000	3,500	105,500
Товариства з обмеженою відповідальністю	3, 900	2,000	5,900
Об'єднання (концерни)	10, 000	0	10,000
Разом	116, 435	8,191	124,626

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені суб'єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160 дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, відноситься до “середньої групи” - обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

Обсяг виконаних угод	ІІ кв.	ІІІ кв.	ІV кв.
До 100 тис. грн.	190	210	160
Від 100 тис. до 500 тис. грн.	151	134	136
Від 500 тис. до 1 млн. грн.	62	65	61
Від 1 млн. до 10 млн. грн.	139	124	154
Більш 10 млн. грн.	44	44	53
Всього	Здійснювали діяльність	564	577	607
	Не здійснювали діяльність	153	167	125
	Подали звіт	717	744	732

У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів комерційних операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний частину всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів. Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів на ринку України були здійснені комерційними банками.

Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю, так і за обсягом виконаних операцій були облігації внутрішньої державної позики, з якими працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент, більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінні папери - акції.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.

У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за векселями, середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9 тис. грн.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше місце посідали акції.

Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для яких торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності.

Для комерційних банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були облігації внутрішньої державної позики та векселі.

В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за попередні роки.

На неорганізованому позабіржовому ринку на кінець 1999 року здійснювалась переважна кількість угод - близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності торговців по областям наведені у таблиці.

Області України	1997 рік	1998 рік
	Кількість ТЦП станом на 31.12.97	% від загальної кількості	Обсяг виконаних угод, млн. грн.	% загального обсягу виконаних угод	Кількість ТЦП станом на 31.12.98	% від загальної кількості	Обсяг виконаних угод, млн. грн.	% загального обсягу виконаних угод
Автономна Республіка Крим та м.Севастополь	31	5.3	60,620	0.8	34	4.6	113,142	1.08
Вінницька область	4	0.6	2,858	0.03	5	0.7	5,337	0.05
Волинська область	7	1.2	16,537	0.2	7	1	32,074	0.3
Дніпропетровська область	41	7	1813,216	24.1	54	7.3	1308,728	12.5
Донецька область	36	6.1	85,176	1.1	50	6.8	817,698	7.8
Житомирська область	4	0.6	1,151	0.01	2	0.3	1,814	0.02
Закарпатська область	2	0.3	0,240	0.003	1	0.1	0,266	0.003
Запорізька область	26	4.4	1615,087	21.5	32	4.3	878,074	8.4
Івано-Франківська область	5	0.8	2,757	0.04	6	0.8	9,002	0.09
Київська область та м. Київ	242	41.2	2959,211	39.5	325	44.4	6084,087	58.1
Кіровоградська область	3	0.5	1,987	0.03	2	0.3	2,055	0.02
Луганська область	6	1	4,147	0.05	6	0.8	6,898	0.07
Львівська область	20	3.4	95,668	1.2	26	3.5	157,941	1.5
Миколаївська область	11	1.9	4,527	0.06	13	1.8	7,313	0.07
Одеська область	24	4.1	432,178	5.7	26	3.6	206,670	1.97
Полтавська область	14	2.3	11,073	0.15	14	2	74,932	0.7
Рівненська область	3	0.5	7,672	0.1	5	0.7	57,648	0.5
Сумська область	9	1.5	18,331	0.2	10	1.4	4,273	0.04
Тернопільська область	5	0.8	0,356	0.004	5	0.7	0,183	0.001
Харківська область	64	11	277,528	3.7	79	10.8	584,148	5.6
Херсонська область	7	1.2	13,510	0.18	8	1.1	8,190	0.08
Хмельницька область	5	0.8	7,798	0.1	7	1	8,556	0.08
Черкаська область	8	1.4	7,874	0.1	7	1	1,816	0.02
Чернівецька область	2	0.3	0,000	0	1	0.1	0,000	0
Чернігівська область	7	1.2	60,895	0.8	7	1	85,490	0.8
Разом	586	100	7500,399	100	732	100	10456,335	100

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями, фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних організацій:

Київська міжнародна фондова біржа	КМФБ
Південноукраїнська торговельно-інформаційна система	ПТІС
Позабіржова фондова торговельна система	ПФТС
Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв	ПАРД
Українська асоціація інвестиційного бізнесу	УАІБ
Українська фондова біржа	УФБ

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний досвід роботи.

СРО	Кількість членів
КМФБ	53
ПТІС	104
ПФТС	302
ПАРД	239
УАІБ	109
УФБ	135

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

2.3 Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України

Фондовий ринок має значні можливості для подальшого розвитку. За роки свого існування в Україні він довів перспективи і масштаби вигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду можливих шляхів поліпшення функціонування ринку цінних паперів, зазначимо, що він існує в конкретній економічній системі. І якою б досконалою не була законодавча база, яка регулює ринок цінних паперів, якою розгалуженою не була його інфраструктура, який би не був сприятливий податковий клімат для суб'єктів ринку цінних паперів, без загального розвитку економіки, без підйому виробництва, без зростання загальної заможності населення, він неспроможний розвиватися та вдосконалюватися.

Одним із основних чинників ефективного розвитку ринку цінних паперів в Україні повинно бути формування прогресивної нормативної бази. Зазначимо, що прийняття Закону України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» позитивно відзначилось на розвитку фондового ринку, він заповнив багато пустощів в законодавстві, сприяючи тим самим формуванню сучасних механізмів його розвитку та разом з тим, шляхи вирішення багатьох проблем цього ринку, притаманних саме Україні, з прийняттям цього Закону не тільки не прояснились, а й стали ще туманнішими. Це відбулося тому, що з формальної точки зору, модель розвитку фондового ринку визначена у відповідних нормативних актах, реалістичність цієї моделі є досить примарною.

Перш за все слід відзначити загальний недолік всіх офіційних документів, який полягає в тому, що вони не в повній мірі враховують перехідний характер української економіки. А в перехідних економічних системах діють зовсім інші механізми впорядкування суспільного життя, ніж в розвинутих, і тому механічне перенесення схем та моделей, які добре працюють в нормальній економіці, в наших умовах не дають очікуваних результатів.

В Україні фактично не має правової держави -- нормативна база значно відстає від реальних процесів. Особливо це проявилось в перші роки незалежності, коли спостерігались афери з довірчими товариствами. Після завершення «ваучерної» приватизації стало відомо, що значна частина власності держави розділена неправильно, кримінальним чином та попала в руки вузького кола наближених осіб, і держава безсила змінити ситуацію.

Багато питань виникає при розгляді податкового законодавства щодо цінних паперів. Щодо шляхів їх вирішення, то зусиллями Асоціації юристів фондового ринку досягнуто певних зрушень в питанні оподаткування доходів фізичних осіб, які отримані від продажу належних їм цінних паперів, однак нормалізація інвестиційного клімату в Україні потребує зміни підходу до оподаткування операцій на фондовому ринку в цілому.

Настає питання про прийняття комплексного Закону України «Про оподаткування на ринку цінних паперів», який об'єднує взаємоузгодженні норми, стосовно оподаткування на ринку цінних паперів основними видами податків (податком на прибуток підприємств, подоходним податком, ПДВ, державним митом) або прийняття єдиним пакетом комплексу поправок до існуючих законодавчих актів в частині оподаткування ринку цінних паперів.

Коригування вже існуючих нормативних актів необхідно здійснювати одночасно з прийняттям нових, таких як Закон України «Про регулювання випуску та обігу похідних цінних паперів», який дозволить збільшити кількість видів фондових інструментів на Україні. Випуск та обіг похідних цінних паперів сприятиме розвитку фінансових ринків, охоплюючи такий важливий сегмент як ринок опціонів та ф'ючерсів на валюту, страхування ризиків на ринку сільгосппродуктів в Україні.

Тенденція комп'ютеризації біржової і позабіржової торгівлі пов'язана з тим, що учасники і регулятори зарубіжних ринків цінних паперів усвідомлюють, що комп'ютеризація біржової і позабіржової торгівлі цінними паперами може призвести до значних результатів. Вказані ринки будуть функціонувати швидше, більш упорядковано, дешево й ефективно. Комп'ютерне забезпечення має велике значення, зважаючи на величезну кількість учасників, цінних паперів, які знаходяться в обігу, а також угод, що здійснюються щодня. І хоча обсяги торгів на українському ринку цінних паперів не можна порівняти з обсягами торгів в інших країнах, для України це питання є досить важливим.

З додатку № 5 видно 68% торгів здійснюється в Україні за допомогою комп'ютерної мережі ПФТС. А, якщо розглядати організований вторинний ринок цінних паперів, то питома вага ПФТС на ньому складає 99%. Тому розвиток комп'ютерних технологій є дуже важливим для України.

Позитивним кроком буде впровадження в Україні прямого комунікаційного зв'язку з фондовими біржами та торгівельно-інформаційними системами, оскільки конче необхідно отримувати інформацію про хід торгів в режимі реального часу. Всі процеси на ринку цінних паперів будуть сприйматися учасниками у вигляді інформації. У відповідний проміжок часу вони будуть знати, хто продає цінні папери та за якою ціною.

В свій час наявність великої кількості бірж в одній країні розглядалося як фактор сприяння розвитку ринку цінних паперів. З розвитком технологій і засобів комп'ютеризації чітко склалася тенденція комп'ютерно-сітьового об'єднання в єдині національні системи.

Відсутність зваженої стратегії розвитку фондового ринку, яка б враховувала особливості етапу, який зараз переживає Україна, некритичне запозичення досвіду окремих розвинутих країн Заходу, які пройшли свій довгий шлях розвитку, в т.ч. й фондового ринку, призвели до того, що фондова торгівля корпоративними цінними паперами зосередилась в Україні, в основному, на неорганізованому ринку. Тому обсяги та кількість угод, виконаних торговцями на позабіржовому неорганізованому ринку, значно переважають показники для усіх інших ринків і складають відповідно 70 та 97% загального обсягу та кількості угод усіма торговцями на всіх ринках.

В нашій країні окремі кола намагаються монополізувати біржовий ринок цінних паперів під гаслом забезпечення його цілісності. Взявши на озброєння довільно обрану французьку модель централізованого біржового ринку, вони просувають ідею створення в Україні єдиної фондової біржі. Ігноруючи світовий досвід та реалії вітчизняного фондового ринку, вони готові чисто адміністративними заходами замінити складний процес становлення інститутів фондового ринку.

Безперечно в світі відбуваються процеси концентрації капіталу. Але це не адміністративні, а економічні процеси. Фактом є концентрація ринку цінних паперів на декількох світових фондових біржах, а також їх подальше об'єднання, як наприклад, нещодавно оголосили про об'єднання Лондонська та Франкфуртська біржі. Можливо, що і Україна піде цим шляхом, але тільки після того, як мине криза в економіці та відновиться купівельна спроможність населення.

Необхідно вирішити проблему відсутності на біржах України вторинного ринку цінних паперів. Вся біржова система охоплює 1% торгів на організованому вторинному ринку. Це відбувається тому, що вони не витримують конкуренції а ні з неорганізованим вторинним ринком, а ні з ПФТС, яка є монополістом на вторинному ринку. В умовах українського ринку цінних паперів у фондових бірж практично єдиним видом діяльності є проведення аукціонів по продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, які належать державі та знаходяться на етапі приватизації. Ця діяльність не тільки не відповідає загальноприйнятій в світі практиці роботи фондових бірж, але й багато в чому є штучною, тому що вона цілком залежить від активності Фонду держмайна України, характеру та кількості об'єктів, що виставляються на продаж, тобто від його політики на фондовому ринку в цілому та по відношенню до окремих фондових бірж.

Необхідно вирішити питання щодо забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній.

Багато аналітиків вказують на помилковість в виборі моделі, що спричинила дещо повільні її темпи і навіть гальмувало приватизаційний процес. Але і в країнах Західної та Східної Європи приватизація не проходила без проблем.

На Україні пільги передбачали лише право першочергового придбання акцій за їх номінальну вартість на суму і за рахунок приватизаційного майнового сертифікату і за власні кошти на половину суми приватизаційного сертифікату. Доречі, як і в Україні, де за даними ФДМ на початок 2000р. з 45,7 млн чол. ваучерами скористалися лише 34,7млн чол. В Україні ця проблема стоїть досить гостро, так у приватизації енергетичних компаній брав участь так званий інвестиційний пул офшорних компаній. Інтереси цього пулу представляє Київське представництво «Корт холдінгз ЛТД». Дії цих інвесторів викликали опір деяких професійних об'єднань, які виступили з заявами в пресі та зверненнями до парламенту. В підсумку приватизацію енергетичних компаній було тимчасово припинено. Спеціалісти фондового ринку та енергетики стверджують, що підприємства зазначеної галузі належить продавати надійним стратегічним інвесторам із бездоганною репутацією. Коли ж основним інвестором стане група маловідомих офшорних компаній, втрата державного контролю над підприємствами енергетики може виявитися небезпечною для всієї економіки. Однак припинення приватизації -- теж не вихід, бо галузь потребує інвестицій.

В цьому відношенні варто запровадити більш жорсткі, аж до адміністративних, але законні, заходи щодо організованості та прозорості ринку корпоративних цінних паперів. Ця проблема постає особливо гостро коли на ринку починають обертатися акції стратегічно важливих підприємств. Завдання полягає в тому, щоб утримати акції цих підприємств в системі біржової торгівлі та в ПФТС, не допустивши їх на неорганізований ринок.

Висновки

Метою моєї роботи було викладення структури ринку цінних паперів на Україні та його основних функцій. Інструментарій сучасного ринку цінних паперів є складним і багатоманітним, тому я дала характеристику основним видам цінних паперів, аналіз структури ринку цінних паперів, описала історичну еволюцію та сучасні характеристики ринку цінних паперів. При написанні роботи я розглянула основні етапи формування фондового ринку.

В роботі була надана характеристика сучасного стану ринку цінних паперів на Україні, виходячи з якої можно зробити висновок, що подальший розвиток національного фондового ринку стримується рядом об'єктивних та суб'єтивних факторів. Найголовнішими серед яких:

· Кризовий стан української економіки, високий рівень інфляції, відсутність твердої національної грошової одиниці

· Відставання існуючої законодавчої та нормативно - правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів на ньому

· Слабкість і недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів

· Нерозвиненість первинного ринку цінних паперів, практична відсутність операцій з похідними від цінних паперів

· Відсутність гарантій по операціях з цінними паперами, недовіра населення та його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку

· Відсутність гарантій держави щодо захисту грошових заощаджень населення

Аналіз фахової економічної літератури по темі курсової роботи дозволив теоретично обгрунтувати наукові висновки і пропозиції по удосконаленню методології і організації економічного аналізу цінних паперів, що нині використовуються:

1. Однією із складових фінансового ринку є ринок цінних паперів, який в Україні знаходиться на стадії формування.

2. В курсовій роботі класифіковані різноманітні фондові цінності, що застосовуються у світовій практиці. Класифікація цінних паперів побудована за такими основними ознаками: економічна природа цінних паперів, порядок підтвердження прав власників, характер емітента і форма випуску. Проведене дослідження довело, що визначення єдиної системи класифікаційних ознак не зовсім коректне через розмаїття учасників ринку, виконуваних ними операцій, застосуванням інструментів, а також через недоліки і прогалини у вітчизняному законодавстві і відсутність визначеності у нормативній базі, яка регулює функціонування фондового ринку.

3. Для потенційного інвестора і для аналітиків фондового ринку, для прийняття важливих рішень і для аналітичних прогнозів недостатньо використовувати дані таблиць, найтиповіших для українських періодичних видань.

В умовах становлення національного фондового ринку великого значення набуває необхідність безумовного підтримання його фінансової безпеки. При цьому слід наголосити, що безпека фондового ринку безпосередньо пов'язана з бюджетною, борговою та інвестиційною безпекою держави, особливо з огляду на недостатньо контрольований розвиток сегмента державних цінних паперів, а також із фінансовою безпекою численних юридичних і фізичних осіб. Необхідним кроком має бути переорієнтація державних облігацій на фінансування окупних інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках, які підпримуються державою. Мається на увазі, по-перше, встановлення меж для розподілу залучених ресурсів на фінансування дефіциту державного бюджету.

Але поки не будуть врегульовані хиби ринку цінних паперів законом з одного боку, і не налагоджені до автоматизму за допомогою ринку і конкуренції (що ми бачимо в розвинутих країнах), з іншого боку, то залишається лише сподіватися на поліпшення ситуації в даному питанні. А це можливо лише при одночасному налагодженні економіки України у всіх її сферах без винятку. І лише після цього ринок цінних паперів зможе адекватно й органічно влитися в налагоджену економіку. В першу чергу ринкові перетворення повинні відбутися в інвестиційній сфері, яка грає ключову роль в економіці. Комплекс галузей і виробництв, які утворюють інвестиційну сферу повинен забезпечити стабілізацію економіки. Суттєво на процес відтворення повинен вплинути інвестиційний ринок, який в Україні тільки-тільки починає формуватися та розвиватися. Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливо без ефективної структурно-інвестиційної політики перетворення економіки з метою створення сприятливого інвестиційного клімату.

Ринок цiнних паперiв має базуватися на довiрi й взаємоповазi усiх його учасникiв, використовувати єдинi правила професiйної та етичної поведiнки на ньому, користуватись єдиною термiнологiєю.

Список використаної літератури

1. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу "

2. Закон України "Про банки і банківську діяльність"

3. Закон України "Про обмеження монополізму і забезпечення вільної конкуренції в підприємницькій діяльності"

4. Закон України "Про ринок цінних паперів"

5. Закон України "Про акціонерні товариства "

6. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”

7. Указ Президента України “Про електронний обіг цінних паперів і Національний депозитарій”

8. "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

9. Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці // Фінанси України. - 2000. - №3

10. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - Цінні папери. Фондовий ринок. - Термінологічний -словник. - Л.: БаК, 1999

11. Калина А.В., Корнеев В.В., Кощеев А.А. "Рынок ценных бумаг" Киев, 1999.

12. Короленко М.В. Дивідендна політика акціонерного товариства. - Фінанси України. - 2000. - №2

13. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. - 2000. - №3

14. Лисяк Л.В., Шумський В.М. Реальність потенційних джерел інвестиційної діяльності в Україні. - Фінанси України. - 2000. - №2

15. Литвиненко Т.М. Економічна культура фондового ринку - запорука успішного реформування реформування економіки. - Фінанси України. - 2000. - №3

16. Лозовая Т., Горицкая Е. Отражение в бухгалтерском учете начисления дивидендов.// Бизнес. Бухгалтерия. - №34. - 1999

17. Мозговий О.М. «Фондовий ринок» - Київ, 1999.

18. Науменко В. Ринок цінних паперів під впливом макроекономічних негораздів // Вісник НБУ. - 1999. - лютий

19. Опарін В.М. Фінанси. Київ, 1999 р.

20. Оскольський В.В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку. - Фінанси України. - 2000. - №3

21. Отченаш К.Г., Руденко В.Б. Вплив фінансової кризи на діяльність портфельних інвесторів в Україні. - Фінанси України. - 2000. - №2

22. Сайт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в інтернеті

23. Сайт Української фондової біржі в інтернеті

24. “Урядовий кур'єр”/ 4 квітня 2001р./ ( “Орієнтир” ).

25. Фондовый рынок. // Бизнес. - №49. - 6 декабря 1999г.

26. Фондовий ринок // Вісник НБУ. - 1999. - лютий

27. Шаров О. Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України. - Вісник НБУ. - 1999. - №12

28. Швабій К. Політику уряду щодо ОВДП переглянуто // Вісник НБУ. - 1999. - січень

Додатки

Додаток № 1

Динаміка розподілу емісій цінних паперів у 1997-99 рр.

Вид цінних паперів	1997, млн. грн.	%	1998, млн.грн.	%	1999, млн. грн.	%
Акції	57	19,91	776,4	45,26	3439,92	74,47
Векселі	43	15,02	53,5	3,12	228,20	4,94
Ощадні сертифікати	162	56,58	622,7	36,30	395,04	8,55
Інші	24,3	8,49	262,8	15,32	555,75	12,03

Додаток № 2

Обсяг емісій акцій та облігацій, зареєстрованих ДКЦПФР у 1999р.(млн.грн.)

Учасники ринку	Облігації 01.01.2000	Акції на 01.01.2000	Акції на 01.01.1999
Комерційні банки (ЗАТ)	-	332,036	5,526
Комерційні банки (ВАТ)	0,500	349,736	50,457
Страхові компанії	-	17,615	1,536
Інвестиційні компанії,фонди	-	21,042	1,163
Підприємства(ВАТ)	0,0347	9322,596	1816,398
Концерни	10,000	-	-
ТОВ	3,900	-	-
Державні підприємства	102,000	-	-
Підприємства(ЗАТ)	-	1878,450	75,768
Разом	116,435	11921,528	1950,737

Додаток № 3

Відносні показники ефективності торгів фондових бірж України державними пакетами акцій приватизуємих підприємств в 1999 році, %.

Назва показника	УФБ	КМФБ	УФБ	УМФБ
Доля пакетів, які виставлені на продаж на біржі, від загального обсягу пакетів, запропанованих ФДМ на торги ФБ	54,6	14,6	5,8	25,0
Доля зпропанованих до продажу на біржі акцій ві загальної кількості акцій, виставлених ФДМ на ФБ	67,0	9,7	5,2	18,1
Співвідношення обсягу продажу держпакетів акцій на біржі до загального обсягу продаж на ФБ	34,0	15,6	17,5	32,9
Доля проданих пакетів акцій від виставлених на продаж біржі	36,3	32,7	65,4	38,3
Доля проданих акцій від виставлених на продаж на біржі	7,8	15,8	19,5	16,7
Співвідношення вартості проданих до вартості запропонованих до продажу: - за укладеними контрактами - за номінальною вартістю акцій	15,9 15,7	25,6 21,1	55,2 25,4	30,5 17,9
Відношення кількості угод, за якими ціни превищували номінал, до кількості виставлених на продаж пакетів акцій.	12,2	18,7	73,8	16,6

Додаток № 4

Кількість суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999році.

Структура організованого фондового ринку України в 1999 році.

Размещено на Allbest.ru