Аналіз стану і розвитку фондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин

Індекси “Комекс-Брок” та “ІСІФІР”

Індекс “Комекс-Брок” розраховується спеціалістами АО”Комекс-Брок” на основі цін продажу за формулою: Чорний А. Індекси курсів цінних паперів // Діло. - 1995. - №42. - С.3

Іkb = {(Spі / n) / Vn} x KІ , де

Pі - курс і-ї акції

N - кількість акцій і-ї корпорації

Vn - об'єм продажу

KІ - коефіцієнт продажу

Інститут стратегічних досліджень фондового ринку в м. Харкові розробив методику розрахунку власного індексу для адекватної оцінки стану ринку цінних паперів в Україні, враховуючи її специфічні умови. Індекс ІСІФІР побудований на основі методики газети “Файненшл Таймс”. Він дає змогу отримувати більш точний результат, який оснований на використанні середньої геометричної, враховує ризик, властивий кожному конкретному цінному паперу та робить правки на інфляцію, а також відображає ситуацію на ринку. Емітенти, які відбираються до індексу ІСІФІР відрізняються стабільною працею на фондовому ринку на протязі не менш ніж півроку, регулярністю участі у торгах на біржі (емітент не повинен пропускати на протязі місяця більше двох торгів підряд), особливими умовами до сумарного об'єму виставленого капіталу, який не може бути менше встановленої на поточний місяць величини (поріг виставленого капіталу).

Іndex-Cоmplex (Іndex-C).

Одним з основних методологічних моментів при розрахунку цього індексу було формування вибірки-переліку індексів, значення яких розглядаються при аналізі ринку.

Запропонована формула для розрахунку значення Іndex-С має вигляд:

,

де

?0 - сума в базисному періоді;

?1 - сума в поточному періоді;

Zcоmp - сума значень індексів, що входять в комплекс:

Zcоmp = PRОV-50 + KАC-20(w) + іndex-sgu + WООD-15

В основу розрахунку індексу покладено зміну значень індексів і, відповідно, зміна капіталізації компаній, які ввійшли у вибірку індексів, тобто стандартна методика капіталізаційних індексів не порушена. Сума значень індексів вибірки в базисному періоді розраховується виходячи з базових значень відповідних індексів:

PRОV-50 -100 одиниць;

КАС-20(w) -1000 одиниць;

ІNDEX-SGU- 100 одиниць;

WООD-15 - 1000 одиниць, таким чином ?0(Zcоmp)= 2200 одиниць.

Сума значень індексів вибірки в поточному періоді розраховується виходячи з даних аналітичних розрахунків значень індексів, які входять в комплекс на поточну дату.

Наприклад: розрахуємо значення Іndex-С на 12.03.2000 р.

На 12.03.2000 р.: PRОV-50 = 370 одиниць;

КАС-20(w) = 2800 одиниць;

ІNDEX-SGU = 141,2 одиниць;

WООD-15 = 2551 одиниця.

Це значення може служити базовим для Іndex-С.

Загальна тенденція змін значень Іndex-С буде порівнюватись із загальною тенденцією збільшення чи зменшення кожного індексу, що входить в комплекс. У випадку неадекватної ситуації на ринку, коли значення одного з індексів знижуватиметься, а значення інших підвищуватиметься, тобто коли буде виникати невідповідність зростання і спаду капіталізації різних емітентів-членів вибірки, що зовсім не властиво нашому українському фондовому ринку, тоді значення Іndex-С може залишатись незмінним протягом певного часу. Це буде свідчити про дуже інертний тимчасовий розвиток ринку цінних паперів.

Також існують деякі обмеження в використанні індексів.

Вони показують тільки кількісні зміни, тобто оцінюють сумарну вартість складових, так щоб кожна зміна ціни була відображена в правильній пропорції до цілого. Але вони не відображають якісних аспектів, тобто не показують причин, які стоять за зміною цін.

Однією з проблем використання індексів є те, що вони мають змогу рухатися при мінімальному об'ємі товарообігу в один день, а на слідуючий день, при суттєвому товарообізі, можуть продвинутися на ту ж суму. Але зміни цін відображають загальний вплив попиту та пропозиції, але не його розмір. Це означає, що хоча індекси і можуть визначити та регіструвати тенденції, вони не говорять інвесторам про те, яка глибина цієї чи іншої тенденції.

Ще один момент обмеженості індексу при використанні його в якості орієнтиру полягає в тому, що індекси не зберігають вартість утриманих сум. Так, коли ціни акцій, що входять до індексу, надаються при умовах “виключая дивіденд”, вартість дивідендна в ціні акції зникає із вартості, яка входить до індексу. Це означає, що якщо в один день таких дивідендів є багато, індекс може впасти, тоді як ціни, які ігнорують дивіденд, все ще підвищуються.

Індекси потребують періодичні коректування компонентів. Щоб утримувати індекс на властивому йому високому рівні, необхідно постійно (можливо кожні три місяці) виробляти структурні зміни його складових.

Індексами можна маніпулювати. Оскільки індекси рухаються при дуже невеликому об'ємі, не завдає великої праці здійснювати торгові операції, які могли б принудити індекс рухатись в тому чи іншому напрямку в залежності від цілей торговця.

2.2 Фондові кризи в ринковій економіці

Недавні події, пов'язані з різким падінням цін на фондових ринках Азії, вкотре довели необхідність дослідження криз і управління кризовими коливаннями в економіці. Їх вивчення на фондових ринках світу є важливим для прогнозування і пом'якшення перебігу ситуацій, а також для розробки рекомендацій інвесторам при здійсненні ними вкладень у цінні папери в таких надзвичайних обставинах.

У літературі поки що немає єдиного погляду на фондові кризи як на економічне явище. Поряд із розповсюдженим ставленням до криз як до негативних явищ існує й альтернативний погляд. Існує погляд, що вони зміцнюють інвестиційні потоки, оскільки звільняють економіку від нереальних інвестиційних проектів, які поглинають вільні ресурси і сприяють виробництву непотрібних товарів, що є характерним для безкризової економіки. Відсутність криз призводила б до дисбалансу між зростанням фіктивного та реального капіталів, як це спостерігалося під час останньої кризи в Південно-Східній Азії.

Що стосується дисбалансу між грошовою й товарною масою, то причиною сучасних фінансових потрясінь є неконтрольованість руху загальної маси капіталу в умовах вільного міжнародного руху капіталу, через що існує великий ризик виникнення дисбалансу між грошима і товарами. Виходом із такої ситуації мають стати обмеження на рух капіталу.

Окрім тенденцій до періодичних підвищень і знижень фондових індексів, що мають місце як на цивілізованих фондових ринках, так і на тих, що розвиваються, існують ректифікаційні кризи, які характерні лише для останніх. Їх виникнення нерідко спостерігається тільки один раз за всю історію ринку. Під ректифікацією слід розуміти очищення ринку від значної кількості дрібних брокерів та інвесторів, посилення позицій великих, а також збільшення вкладів у значні інвестиційні інститути. Такі кризи майже не впливають на середньо- та довгострокові перспективи ринку і є першою стадією переходу до врівноваженішого стану, коли дія ринкових законів розширюється.

Для визначення періодів значних падінь цін на фондових ринках в історії регіонів західна література використовує показник у вигляді відношення рівня регіонального фондового індексу на момент часу і до максимального рівня даного індексу до моменту часу t, що позначається як СМАХt.

У додатку № 14 показані значення СМАХ, за період із 1970 по 1997 роки для трьох ринків: розвинутих країн, Латинської Америки й Азії, Як бачимо, у всіх трьох регіонах спостерігались епізоди великих падінь цін протягом періоду, який вивчається, при цьому падіння цін на ринках, що розвиваються (Латинської Америки й Азії), були типово більшими, ніж на розвинутих ринках. Так, протягом періоду, що аналізується, на розвинутих ринках спостерігалися лише три епізоди падіння індексу цін більш ніж на 20% стосовно попереднього історично максимального рівня, тоді як в Азії сталося шість таких епізодів, у Латинській Америці -- чотири. Крім того, падіння цін більш ніж на 35% відбулося лише в одному випадку на розвинутих ринках (падіння на 39,9% у вересні 1974 року) і в шести випадках на ринках, що розвиваються.

Поняття, необхідні для аналізу фондових криз, визначаються таким чином:

відносне падіння індексів -- падіння стосовно їхнього історично максимального рівня;

обвал -- відносне падіння регіонального індексу більш ніж на 20% для розвинутих ринків і більш ніж на 35% для ринків, що розвиваються;

початок кризи -- місяць, коли індекс досяг свого історичного максимуму, який передує місяцеві початку обвального падіння цін;

початок обвалу -- місяць, коли індекс цін упав нижче від порогового рівня (тобто 20% для розвинутих ринків і 35% для ринків, що розвиваються);

найглибша точка падіння -- місяць, коли індекс цін досяг мінімального рівня під час кризи;

відновлення -- перший місяць після початку обвалу, коли індекс досяг свого максимального рівня, який мав місце до обвалу.

Для уникнення подвійного врахування однієї і тієї ж кризи вважають додаткові обвальні падіння цін, які виникли у межах кризи, частиною цієї кризи. Такий підхід до аналізу фондової кризи дає змогу ідентифікувати дев'ять відомих фінансових криз, які мали місце на фондових ринках світу. Шість криз із дев'яти були пов'язані зі змінами у глобальних умовах торгівлі: перша криза в розвинутих країнах 1973 року і три кризи, що охопили три регіони в 1980 і 1981 роках, були пов'язані з підвищенням цін на нафту; криза 1994 року в Латинській Америці й остання азіатська криза, що почалася 1996 року, були пов'язані з переоцінкою валют при режимах фіксації обмінних курсів. Що ж до трьох останніх криз, то дві з них, 1987 року (одна у розвинутих країнах, друга у країнах Латинської Америки), були пов'язані з обвалом фондового ринку США; азіатська криза 1990 року стала результатом кількох одночасних політичних і економічних потрясінь.

Додаток № 15 містить додаткову інформацію про регіональні фондові кризи у світі. Із трьох криз на розвинутих ринках від 1970 року кожна наступна була менш тяжкою, ніж попередня. Тривалість криз на розвинутих ринках знизилася з 56 місяців (перша криза почалася в червні 1973 року) до 17 місяців (остання криза почалася в серпні 1987 року). Величина найнижчого падіння цін також знизилася з майже 40% для першої кризи до 21,5% для останньої.

Дослідження криз, що розглядаються, на ринках Латинської Америки й Азії починаючи з 1970 року дає змогу дійти висновку, що вони не мають ознак зниження. Кризи на ринках, які розвиваються, мають багато спільного з першою (найтяжчою) кризою розвинутих ринків 1973 року. Протягом більшості криз ринків, що розвиваються, найнижча точка падіння досягається швидко, і падіння цін при її досягненні мають велике значення. Крім того, періоди відновлення і тривалості криз ринків, що розвиваються, чималі. На ринках, що розвиваються, максимальне падіння цін становило майже 40% у чотирьох кризах із шести і перевищило 60% протягом двох останніх.

Дані, наведені у додатку № 14 свідчать, що під час криз, які розглядаються, обвалам курсів акцій (зниженню фондового індексу) передує значне їх підвищення. Середнє значення річних прибутків за три роки до криз сягало майже 49%. Величина передкризового підвищення цін типово більша для ринків, що розвиваються, ніж для розвинутих ринків. Крім того, за кризового стану на ринках, що розвиваються, середнє річне підвищення цін за три роки до криз перевищило максимальне падіння цін -- особливість, яка може бути пов'язана з переоцінкою ринку. Ступінь попередньої переоцінки ринку пояснює наступні обвали фондового ринку США за період із 1926 по 1989 роки. Цікаво, що така особливість не була характерною для останньої азіатської кризи, де річне передкризове підвищення цін становило третину максимального падіння цін під час кризи.

В Україні перед різким падінням цін акцій у зв'язку з останньою кризою в Азії також спостерігалося підвищення фондових індексів, яке почалось у другому кварталі 1997 року в результаті зростання цін на акції переважно підприємств хімічної, нафтогазової та металургійної промисловості. У третьому кварталі 1997 року підскочили ціни на акції підприємств енергетики більш як на 100% за кілька місяців через їх недооцінку, що призвело до підвищення котирувань основної маси більш-менш ліквідних акцій. На кінець цього ж кварталу, на думку експертів, акції вже були переоцінені, що спричинило наприкінці вересня 1997 року падіння котирувань більшості ліквідних акцій.

Внаслідок кризи на світових фондових ринках іноземні інвестори почали виводити свої капітали з країн із перехідною економікою. На це Національний банк України відреагував обмеженнями на валютному ринку, а Міністерство фінансів України -- підвищенням дохідності облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) більш як удвічі. На корпоративному ринку цінних паперів різке підвищення дохідності ОВДП спричинило обвальне падіння курсу акцій. Фондові індекси з кінця жовтня до кінця 1997 року знизилися більш як на 30%.

Для подальшого вивчення поведінки фондових індексів під час значних падінь цін розглянемо додаток № 16, в якому показано відношення мінімального рівня індексів за трирічний період до моменту часу і до рівня індексів на момент часу t, що позначається в західній літературі як МІNСt, для вказаних вище регіонів за період із 1970 по 1997 роки у порівнянні з попереднім трирічним періодом. На ринках Латинської Америки, що розвиваються, спостерігалося підвищення цін майже на 400% у передкризовий період на початку 1980-х років.

На підставі цих спостережень напрошується висновок, що фондовим кризам можуть систематично передувати епізоди значного підвищення цін. Для вивчення питання про передбачуваність падіння з урахуванням підйомів, які їм передують, розглянемо додаток № 17, на якому зображена кореляція між величинами МІNСt і СМАХ t+lаg на момент часу t плюс певний лаговий період,

CMАX t+lаg . Рисунок відображає розрахунок кореляції для лагового періоду від --60 до +60 місяців.

Відповідно до цих розрахунків, коли лаг (lаg) має від'ємне значення, кореляція показує, чи привело підвищення цін до наступного зниження. Так, при від'ємному значенні lаg і позитивній кореляції ймовірно, що за значеннями індексів вище від середнього рівня сталося їх зниження нижче від середнього рівня, тобто ціни мали протилежні щодо середнього рівня значення. Якщо кореляція негативна за тих самих умов, ймовірно, що за високими рівнями індексів виникли ще більш високі, тобто ціни були позитивно автокорельовані.

У всіх трьох регіонах у міру зміни lаg від --60 місяців до 0 кореляція знижується з помірно позитивних до великих негативних значень. Це означає, що за короткостроковий період (невеликі значення lаg) ціни позитивно автокорельовані.

Кілька епізодів значних підвищень цін спостерігалися в усіх регіонах, при цьому величини зростання цін були більші на ринках, які розвиваються. Для кожного регіону характерним є значно вище підняття цін порівняно із наступним їх падінням. Це є свідченням того, що фондові індекси мають тенденцію до підвищення протягом тривалого періоду. Так, на розвинутих ринках перед обвалом 1987 року відбулося підвищення цін більш ніж на 200%. Додаток № також показує, що для довших часових інтервалів (великі значення lаg) ціни приймають протилежні щодо середнього рівня значення.

З додатку № 17 видно, що при позитивних значеннях lаg кореляція показує, чи привели падіння до наступного підвищення цін. Усі регіони характеризуються тим, що кореляція негативна для невеликих позитивних значень lаg і, навпаки, має позитивне значення у міру збільшення позитивних значень lаg.

Величина lаg, за якої кореляція змінює знак, відрізняється у регіонах: для розвинутих ринків вона становить майже 7 місяців, для азіатських ринків -- 15 місяців і для ринків Латинської Америки -- 33 місяці. Величина lаg, за якої кореляція досягає максимуму після зміни знака, -- це проміжок часу, після якого ймовірність відновлення найвища. Ця величина lаg варіюється також залежно від регіону: вона має найбільше значення для Латинської Америки, за якою йде Азія, а потім -- ринки розвинутих країн. Ці результати також підтверджують той факт, що відновлення на ринках, які розвиваються, триваліше, ніж на розвинутих ринках.

На підставі сказаного можна припустити, що, оскільки передкризове підвищення цін більше від найглибшого спаду під час кризи і спостерігається певна кореляційна залежність між підвищеннями і падіннями цін, засоби ан-тикризового регулювання можуть спрямовуватися передусім на запобігання надмірному підвищенню курсів акцій із метою пом'якшення можливої наступної фондової кризи. Такі кроки можуть мати як засоби економічного впливу, наприклад, продумане поступове підвищення облікових ставок у період надмірного підвищення курсів акцій, після якого може статися обвал, так і засоби психологічного впливу на учасників фондового ринку.

Розділ 3. Основні проблеми та перспективи ринку цінних паперів в Україні

Від часу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічної системи країни неперервно йшов процес створення ринку капіталу, або фондового ринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб'єктів господарювання (фізичних та юридичних осіб) у системі обігу пайового (акціонерного) капіталу. Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічна система країни функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, а весь обіговий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника -- держави, формування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою формою якого є організований фондовий ринок, -- досить складна проблема, яка потребує ретельного економічного аналізу і створення власної теоретичної бази функціонування цього сегмента економіки.

Так, на сьогодні в Україні найбільш розповсюдженим видом цінних паперів є акції, обсяг емісій яких швидко зростає, як зростає і їх частка в загальному обсягу випущених цінних паперів. Спостерігаються зміни у галузевій структурі емісій: зменшились обсяги емісій банківськими структурами і збільшились обсяги емісій промисловими підприємствами. Це пояснюється збільшенням кількості зареєстрованих емісій акцій приватизованих і корпоратизованих підприємств.

Первинний ринок акцій приватизованих підприємств в Україні носить неоднорідний характер як за складом учасників, так і за формами: поряд з акціями великих підприємств присутні цінні папери підприємств, що не користуються попитом. Вторинний ринок цінних паперів приватизованих підприємств має ряд особливостей: більш ровинутим порівняно з біржовим обігом є позабіржовий, головними дійовими особами якого є інвестиційні компанії, приватні або інституційні інвестори, які активно освоюють практику спекулятивних операцій з цінними паперами. Регіональний розподіл торговців цінними паперами наведено у додатку №19.

3.1 Етапи формування фондового ринку в Україні

Спробуємо розглянути умови виникнення фондового ринку в Україні. На мій погляд, його формування відбувалося в кілька етапів.

Перший етап -- це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегмента економіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь і надовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як до об'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інституту приватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшості розвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має величезне значення у функціонуванні фондового ринку країни.

Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів -- ваучерів. Ціна первинного ринку -- 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат -- виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних цінних паперів можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, причому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі -- центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи.

Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масову приватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед не закладений механізм виявлення реального власника, тобто в результаті масової приватизації

контроль над підприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило, не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємством. Але, з іншого боку, масова приватизація має велике значення для формування інвестиційної свідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що за рахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринку з'являється грунт для розвитку брокерських і дилерських компаній.

Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок реального процесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезну роль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умов для подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризувався масовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризується пошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розподілу власності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення до приватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю третього етапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвиток певної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазначити, що масова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошової приватизації вона вже не мала того значення.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів.

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські цінні папери, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі цінних паперів у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримав значний імпульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань -- як внутрішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх (євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондового ринку в Україні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогу отримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках під боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпами збільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основними його учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринку мала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах і методах продажу об'єктів державної власності -- як правило, до продажу пропонувалися незначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності -- незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на мою думку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне привабливих підприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціонального розпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегічних покупців та, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі в особі органів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було б створити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарних пакетів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринку дрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштів при реалізації мажоритарних пакетів акцій.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб'єктів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів у 1999р. наведена у додатку № 18. Тому є низка об'єктивних факторів, серед яких основний -- це недостатня глибина приватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українському ринку стратегічних покупців. Держава повинна активізувати продаж контрольних пакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців у галузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульс для розвитку національного фондового ринку.

3.2 Сучасний стан ринку цінних паперів

Протягом 1999 року обсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн. (без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склали емісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесів масової приватизації та корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів, що були зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд. грн..

Обсяг зареєстрованих емісій станом на 01.01.2000:

Вид цінних паперів	Обсяг емісії (млрд. грн.)
Акції	24,162
Облігації підприємств	0,137
Облігації місцевих позик	0,0005
Інвестиційні сертифікати	0,209
Разом	24,508

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580 акціонерних товариств, з яких майже 33% - відкриті акціонерні товариства.



Тип акціонерного товариства	Кількість АТ в тис.:
	На 01.01.99	на 01.01.2000
Відкритого типу	10,6	11,60
Закритого типу	22,9	23,98
Всього	33,5	35.58

Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих в 1999 році, перевищив обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активність акціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тоді як на ІV квартал припало лише 13,7% річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість емісій корпоративних цінних паперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації та корпоратизації державних підприємств.

За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій акцій. Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими акціонерними товариствами, то в 1999 році більше 53% загального обсягу емісій припадало на збільшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств.

Суб'єкти ринку	Обсяг емісій у млрд. грн.
	1998 рік	1999 рік
Комерційні банки (ЗАТ)	0,327	0,249
Комерційні банки (ВАТ)	0,299	0,342
Страхові компанії	0,016	0,104
Інвест. компанії, фонди	0,020	-0,028
Підприємства (ЗАТ)	7,506	5,043
Підприємства (ВАТ)	1,803	6,529
Разом	9,970	12,240

Більшість емісій акцій у 1999 році було зареєстровано в Київській області та в промислових областях України: Полтавській, Дніпропетровській та Запорізькій. Така територіальна диференціація обумовлена зосередженістю банківських і фінансових структур та приватизацією промислових гігантів у цих областях України.

Протягом 1999 року було прийнято чотирнадцять нормативних актів, що регулюють сферу корпоративних та боргових цінних паперів, більша частина яких актуалізувала попередні положення про реєстрацію випуску акцій і облігацій та інформації про їх емісію. Крім того, з метою забезпечення розкриття інформації було затверджено Порядок оприлюднення частини регулярної інформації про емітента.

Інформаційну прозорість та відкритість фондового ринку України забезпечує Центр громадської інформації, в якому протягом 1999 року можливістю ознайомитися зі звітами емітентів цінних паперів скористалися більш ніж 3000 відвідувачів. З метою надання інвестору-нерезиденту інформації у звичній для нього формі, яка відповідає міжнародним вимогам, Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітності для емітентів згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО), а також розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійних учасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, що відповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

Обсяг випусків облігацій підприємств у 1999 році в Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скорочення використання у господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з 1998 роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

Вид суб'єкта підприємницької діяльності
	Обсяг емісій облігацій в млн. грн.:
	Всього
	за 1998 рік	за 1999 рік	станом на 01.01.2000
Комерційні банки (ВАТ)	0, 500	0	0,500
Підприємства	0, 0347	2,691	2,7257
Державні підприємства	102, 000	3,500	105,500
Товариства з обмеженою відповідальністю	3, 900	2,000	5,900
Об'єднання (концерни)	10, 000	0	10,000
Разом	116, 435	8,191	124,626

Обіг цінних паперів в Україні забезпечують торговці цінними паперами, представлені суб'єктами підприємницької діяльності, для яких цей вид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними банками (16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

На початку 2000 року в Україні діяв 881 торговець цінними паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів на здійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано 160 дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціації торговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка група структур, які щоквартально здійснюють обсяги операцій, що перевищують 10 млн. грн., з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі не здійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців, тобто тих, які виконують щоквартально угод на суму, що не перевищує 100 тис. грн. Більше половини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, відноситься до “середньої групи” - обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн. грн.

Обсяг виконаних угод	ІІ кв.	ІІІ кв.	ІV кв.
До 100 тис. грн.	190	210	160
Від 100 тис. до 500 тис. грн.	151	134	136
Від 500 тис. до 1 млн. грн.	62	65	61
Від 1 млн. до 10 млн. грн.	139	124	154
Більш 10 млн. грн.	44	44	53
Всього	Здійснювали діяльність	564	577	607
	Не здійснювали діяльність	153	167	125
	Подали звіт	717	744	732

цінний папір біржовий інвестиція

У 1999 році зберігалась тенденція щодо збільшення обсягів комерційних операцій торговців цінними паперами. Одночасно зменшилися обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважний частину всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів. Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних паперів. Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів на ринку України були здійснені комерційними банками.

Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю, так і за обсягом виконаних операцій були облігації внутрішньої державної позики, з якими працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент, більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінні папери - акції.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати та облігації підприємств та місцевих позик, не мали значимих показників.

У середньому найкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-продажу векселів. Характерним є збільшення обсягу угод за векселями, середня сума однієї угоди з векселем складає близько 177,9 тис. грн.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідали облігації внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угод перше місце посідали акції.

Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом для структур, для яких торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності. Для комерційних банків найбільш привабливим фінансовим інструментом були облігації внутрішньої державної позики та векселі.

В Україні на відміну від розвинутих країн переважає позабіржовий неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за попередні роки.

На неорганізованому позабіржо-вому ринку на кінець 1999 року здійснювалась переважна кількість угод - близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець, надавали звіти 732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітності торговців по областям наведені у таблиці.

Області України	1997 рік	1998 рік
	Кількість ТЦП станом на 31.12.97	% від загальної кількості	Обсяг виконаних угод, млн. грн.	% загального обсягу виконаних угод	Кількість ТЦП станом на 31.12.98	% від загальної кількості	Обсяг виконаних угод, млн. грн.	% загального обсягу виконаних угод
Автономна Республіка Крим та м. Севастополь	31	5.3	60,620	0.8	34	4.6	113,142	1.08
Вінницька область	4	0.6	2,858	0.03	5	0.7	5,337	0.05
Волинська область	7	1.2	16,537	0.2	7	1	32,074	0.3
Дніпропетровська область	41	7	1813,216	24.1	54	7.3	1308,728	12.5
Донецька область	36	6.1	85,176	1.1	50	6.8	817,698	7.8
Житомирська область	4	0.6	1,151	0.01	2	0.3	1,814	0.02
Закарпатська область	2	0.3	0,240	0.003	1	0.1	0,266	0.003
Запорізька область	26	4.4	1615,087	21.5	32	4.3	878,074	8.4
Івано-Франківська область	5	0.8	2,757	0.04	6	0.8	9,002	0.09
Київська область та м. Київ	242	41.2	2959,211	39.5	325	44.4	6084,087	58.1
Кіровоградська область	3	0.5	1,987	0.03	2	0.3	2,055	0.02
Луганська область	6	1	4,147	0.05	6	0.8	6,898	0.07
Львівська область	20	3.4	95,668	1.2	26	3.5	157,941	1.5
Миколаївська область	11	1.9	4,527	0.06	13	1.8	7,313	0.07
Одеська область	24	4.1	432,178	5.7	26	3.6	206,670	1.97
Полтавська область	14	2.3	11,073	0.15	14	2	74,932	0.7
Рівненська область	3	0.5	7,672	0.1	5	0.7	57,648	0.5
Сумська область	9	1.5	18,331	0.2	10	1.4	4,273	0.04
Тернопільська область	5	0.8	0,356	0.004	5	0.7	0,183	0.001
Харківська область	64	11	277,528	3.7	79	10.8	584,148	5.6
Херсонська область	7	1.2	13,510	0.18	8	1.1	8,190	0.08
Хмельницька область	5	0.8	7,798	0.1	7	1	8,556	0.08
Черкаська область	8	1.4	7,874	0.1	7	1	1,816	0.02
Чернівецька область	2	0.3	0,000	0	1	0.1	0,000	0
Чернігівська область	7	1.2	60,895	0.8	7	1	85,490	0.8
Разом	586	100	7500,399	100	732	100	10456,335	100

На кінець 1999 року в Україні діяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та 128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількості яких зосереджені у Київській, Харківській та Донецькій областях.

Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартість випущених інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянні з початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загального обсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закриті інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлять більш як 95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільного інвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом 1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення “сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах, сформували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акцій приватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльності інститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детального розкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних паперів України саморегулівні організації представлені асоціаціями, фондовими біржами та торговельно-інформаційними системами. Згідно з міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх членів загальні стандарти діяльності та здійснюють контроль за їх дотриманням у межах повноважень, делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Станом на 1 січня 2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних організацій:

Київська міжнародна фондова біржа	КМФБ
Південноукраїнська торговельно-інформаційна система	ПТІС
Позабіржова фондова торговельна система	ПФТС
Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв	ПАРД
Українська асоціація інвестиційного бізнесу	УАІБ
Українська фондова біржа	УФБ

Три з саморегулівних організацій - Південноукраїнська торговельно-інформаційна система, Київська міжнародна фондова біржа та Українська фондова біржа - отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом 1999 року саморегулівні організації значно збільшили чисельний склад своїх членів, підвищили технічну оснащеність та накопичили значний досвід роботи.

СРО	Кількість членів
КМФБ	53
ПТІС	104
ПФТС	302
ПАРД	239
УАІБ	109
УФБ	135

Протягом 1999 року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинула правове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення про затвердження нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійних учасників фондового ринку.

3.3 Проблеми розвитку Національної депозитарної системи

У забезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційним недоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визначає центральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як "установу для утримання цінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхом електронних записів на облікових рахунках." Центральним визнається депозитарій, який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів або для одного з його секторів -- ринків акцій, облігацій та грошових інструментів -- казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткострокових зобов'язань місцевих органів влади тощо. Оскільки допускається наявність окремого центрального депозитарію для державних цінних паперів, то в принципі в одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичай налічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних цінних паперів усіх видів.

Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були у світі рідкістю, але фінансова криза 1987 року ("чорний четвер" 19 жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігу цінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'явилися рекомендації спеціальної міжнародної групи експертів ("Групи ЗО"), одна з яких передбачала створення до 1992 року центральних депозитарних установ. Якщо на час публікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їх чисельність уже перевищує сто. Вони та подібні їм установи депонують на своїх рахунках усі цінні папери (в матеріальній чи електронній формі), які перебувають у обігу на організованому ринку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехід прав власності та грошових розрахунків. Поширеність депозитаріів цінних паперів в світі відображено у додатку № 21.

Деякі рекомендації "Групи ЗО" доопрацьовано в грудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем, створеного центральними банками провідних промислових країн ("Група десяти"). Особливу увагу при цьому приділялося застосуванню такого методу розрахунків за операціями із цінними паперами, як поставка проти платежу. Поглибленому вивченню проблеми сприяли звіти про схеми заліків ("звіт Анджела") та проміжбанківські схеми заліків ("звіт Ламфелузі"). Про важливість та зв'язок цього методу безпосередньо з функціонуванням центрального депозитарію влучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умови проведення кастодіальних операцій, зауважив: "Країна, в якій є ЦДЦП, але немає поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами в матеріальній формі". Шаров О.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи України.Вісник НБУ.-№12.-1999.-Ст.19

На жаль, в Україні, попри гостру необхідність та вимоги закону, все ще немає

повноцінно функціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних паперів. Хоча є шість фондових бірж і одна система позабіржової фондової торгівлі (ПФТС), близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисяч емісій акцій, їх відсутність на ринку пояснюється лише ... відсутністю самих акцій: здебільшого фізична емісія не здійснювалася, а права власності підтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

Національний депозитарій України (НДУ) створюється як центральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

У світовій практиці найбільшого поширення набули такі моделі центрального депозитарію для цінних паперів:

* модель "А": депозитарій, у котрому інші депозитарії для цінних паперів відкривають свої кореспондентські рахунки, на яких ведеться синтетичний облік операцій із цінними паперами їх клієнтів (зберігачів);

* модель "Б": національний депозитарій -- центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки в ЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний облік операцій із цінними паперами.

Нині світова тенденція розвитку депозитарних систем схиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України", затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

Специфічна особливість національної депозитарної системи України полягає у створенні клірингового депозитарію "Міжрегіональний фондовий союз" (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ) якого у даний час видається передчасним. Адже Національний депозитарій України сьогодні ще не вповні готовий виконувати клірингово-розрахункові функції за операціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеність реалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здійснюється українськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PrіcewаterhоuseCооper у межах технічної допомоги з боку Агентства міжнародного розвитку США (USАІD).

Отже, нині в Україні є два депозитарії для цінних паперів корпоративного сектора -- НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

* НДУ забезпечує стандартизацію документообігу щодо цінних паперів, кодифікацію (нумерацію) цінних паперів та міжнародні відносини в галузі депозитарної діяльності, в тому числі встановлення кореспондентських відносин з іноземними депозитарними установами.

* МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників іменних цінних паперів.

Крім того, Національний банк України виконує функції центрального депозитарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

Звісно, що такий стан речей не може бути ні постійним, ні довготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зі сторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усього фондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєї діяльності у майбутньому, а МФС -- для завершення проекту розвитку клірингово-депозитарної діяльності відповідно до світових стандартів. Виконання цих двох програм створює підґрунтя для того, щоб по добровільній реорганізації всіх депозитаріїв у єдиний централізований кліринговий депозитарій, як це передбачено "Загальними засадами...", НДУ міг успішно працювати як повнофункціональний центральний депозитарій корпоративних цінних паперів, а в подальшому, можливо, і як депозитарій державних цінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цих двох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище модель "А". Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдиний центральний депозитарій. Своє місце в цьому процесі, очевидно, знайде і Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланки діяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

Передбачається, що держава не буде власником центрального депозитарію, принаймні державна частка в його капіталі не перевищуватиме певного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльність центрального депозитарію не є загальним правилом. У світовій практиці щодо цього маємо різні приклади: виключно приватні центральні депозитарії (США, Канада, Німеччина); з певною часткою державної власності (Італія, Швеція, Латвія); з переважаючою часткою державної власності (Польща, Литва); виключно державні (Нова Зеландія, Чехія, Словаччина).

У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалій національних політичної та економічної систем, аби забезпечити сумісність усіх ланок організації та управління економікою країни.

Важливою умовою розвитку вітчизняної депозитарної системи є координація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їх самостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу може зумовлюватися лише взаємною згодою щодо подальшого об'єднання та створення єдиного центрального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповідних програмних документах обох депозитарних установ, а й підтверджувати скоординованими, спрямованими на розвиток окремих елементів депозитарної діяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвитку національної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щоб забезпечити на час об'єднання готовність усіх елементів до виконання функцій повномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігу цінних паперів, зрозумілість для управління та контролю з боку всіх ланок Національного депозитарію.

Окреслюючи завдання розвитку Національного депозитарію, треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбачені законодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначені в рекомендаціях "Групи 30", і необхідно просто адаптувати їх до наших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створенням електронної системи розрахунків за операціями із цінними паперами. Світова практика не має універсальної версії програмного забезпечення клірингово-розрахункових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, або проаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати, що клірингово-розрахункова система повинна відповідати щонайменше таким вимогам:

* необхідна для порівняння торгова інформація має вводитися до розрахункової системи електронними засобами (метод STR-Strаіght Thrоugh Prоcessіng);

* звірку торгової інформації між прямими учасниками слід проводити в день укладення торгової угоди, а між непрямими учасниками -- у строк Т+1;

* остаточні розрахунки для всіх учасників повинні завершуватися у строк Т+1.

Створення та розвиток клірингово-розрахункової системи тісно пов'язані з проблемою дематеріалізації цінних паперів. Як відомо, в Україні більшість корпоративних цінних паперів формально емітовано в документарній формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні паперових сертифікатів на них, а права власності підтверджуються витягами з реєстрів або довідками центрів сертифікатних аукціонів. Отож, щоб за таких умов досягти успіху в дематеріалізації цінних паперів, справді необхідно.

Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, які обертаються за технологією іменних цінних паперів з її складною системою перереєстрації прав власності через систему незалежних реєстраторів. Єдина можливість забезпечити високу ліквідність іменних цінних паперів -- це здійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весь обсяг випуску в депозитарії, який би виконував функції номінального зберігача цих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власності на такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та у зберігача.