Економічна сутність процесу формування кредитного ризику

Найчастіше комерційні банки зазнавали збитків через залучення занадто дорогих кредитних ресурсів та через їх нерентабельне розміщення. Через неможливість отримувати на протязі останніх 2 років прибутки інфляційного характеру комерційні банки зіштовхнулися із проблемою якості своїх кредитних портфелів. В першу чергу дана проблема проявляється на банках, які володіють найбільшою частиною активів банківської системи України. (Таблиця 7)

Таблиця 7 Проблемні кредити по групах банків України (№ 14, стор. 7)

Номер групи банків за робочими активами	1	2	3	4	Разом
Межі робочих активів для визначення належності до групи, млн. грн	2657.1 - 107.9	98.3 - 32.5	28.51 - 10.0	9.97 - 1.5
Кількість банків	20	38	47	75	180
Робочі активи, %	79,6	13,2	4,8	2,3	100,0
Усього кредитів, млн. грн	7630	993.1	402.8	269.6	9295.5
Пролонговані, питома вага у кредитному портфелі групи	11,8	7,3	1,1	12,6	11,3
Прострочені, питома вага у кредитному портфелі групи	9,4	5,5	4,6	8,7	8,7
Питома вага груп у наданих кредитах
Усього надано кредитів, %	82,1	10,7	4,3	2,9	100
Пролонговані, %	85,9	6,9	3,9	3,3	100
Прострочені, %	88,0	6,7	2,2	3,1	100

Для проведення аналізу даних таблиці зручніше розглянути їх у графічній формі. (Рис 6)

Рис. 6 Питома вага проблемних кредитів по всіх банках України, розподілених по групах за розміром активів (№ 4, тор. 6)

формування кредитний ризик ощадний банк

Як видно з графіку найбільш стабільно функціонують 47 банків, що належать до групи 3. Але вони володіють лише 4.8 % робочих активів і якщо врахувати, що 20 найкрупніших банків, які контролюють майже 80 % робочих активів у своєму кредитному портфелі мають 21.2 % проблемних кредитів - можна зробити висновок, що стабілізація лише намічається.

Проблема першої групи банків більш чітко показано на Рисунку 7 - видно, що доля проблемних кредитів значно перевищує долю робочих активів даної групи.



Рис. 7 Порівнянні робочих активів та проблемних кредитів за питомою вагою в загальному обсязі по всіх банках (№ 14, тор. 6)

Як вже зазначалося однією з особливостей сучасної банківської системи в Україні є те, що частка банків, не знаходячи інших варіантів прибуткової роботи, вдається до надзвичайно ризикованої кредитної політики. В певній мірі це стосується і Державного ощадного банку України.

Структура кредитного портфеля Ощадбанку відображає загальну тенденцію в країні щодо зміщення акцентів в кредитуванні в бік короткострокових та міжбанківських кредитів. (Додаток 1; Рис. 8). Це пояснюється тим, що при рівних інших умовах ці види кредитів є, як правило, менш ризикованими.

Підкреслюють більш високу надійність міжбанківського кредитування також і дані Додатку 10: сума на рахунку 9600, на якому обліковуються списані несплачені банками відсотки на протязі року, є постійною і навіть дещо знижується, навпаки рахунок 9601 постійно зростає, що свідчить про постіне зростання безнадійних до повернення відсотків по операціям з клієнтами.



Рис. 8 Структура кредитних вкладень Ощадбанку на 01.01.99 р.

Як видно з Додатків 6,7,8,9 за рік зменшення простроченої заборгованості відбулося лише по міжбанківських кредитах і то лише за умови незначного зменшення загальної заборгованості по цьому напрямку кредитування.

За всіма іншими категоріями поряд зі зменшенням загальної заборгованості (намаганням обмежити ризиковані операції) відбувалося зростання простроченої, що є свідченням погіршення фінансовго стану позичальників в наслідок загальнодержавної кризи.

Треба також зазначити, що за даними Додатку 10 на протязі року клієнти поступово знижували поточну заборгованість за відсотками. Це дає можливість зробити висновок про те, що на 9601 рахунок на протязі року списувались безнадійні відсотки несплачені в минулі роки, а в 1998 році ситуацію з виплатою відсотків вдалося дещо стабілізувати.

Специфікою кредитування Ощадбанку є висока частина довгострокових кредитів населенню (на 01.01.99 р. - 66.4 % від загальної суми довгострокових кредитів). Кредитний ризик по кредитах населенню обрахувати значно легше, через незначну кількість факторів, які його формують в порівнянні з кредитуванням юридичних осіб. І взагалі, як свідчить світова практика, кредитні угоди на незначні суми, на великий термін, при значному охваті клієнтів є низькоризикованими, через що дуже вигідними для банків. Однак останнім часом обсяги кредитування населення значно знизились (за 1998 р. в 2 рази), причиною цього стало подальше зниження рівня доходів та платоспроможності населення.

Для Ощадного банку ця тенденція є негативною, оскільки зниження рівня кредитування населення компенсується збільшенням кредитування юридичних осіб. Це призведе до втрати завойованих ринків та збільшення рівня ризикованості кредитного портфелю через відсутність досвіду більшості кредитних працівників у галузі кредитування підприємств.

Як видно Рис.9 основна частина кредитної діяльності банку припадає на ГОУ.

Поряд з більшою активністю також є очевидним, що якість портфеля ГОУ на протязі 1998 року змінилася на краще, на відміну від решти відділень (Таб. 8, Рис 9а). Це свідчить про недостатній рівень підготовки спеціалістів в регіонах і врешті решт призводить до негативних наслідків вцілому по банку.

Таблиця 8 Порівняння діяльності ГОУ та банку вцілому

	Зміна кредитної заборгованості вцілому, %	Змін простроченої заборгованості, %
ГОУ	+ 5,9		- 5,82
Житомирське	+24,38		+181,73
Черкаське	-29,53		+1870,71
Банк вцілому	- 5,07		+ 31,43

Така ситуація є дуже загрозливою і ставить банк на межу катастрофічного ризику. В цьому випадку необхідне втручання з боку центральних керівних органів банку з метою запобігання подібних ситуацій в майбутньому.

Взагалі на протязі 1998 року існував дуже тісний зв`язок між зміною обсягів простроченої заборгованості та зміною загальної заборгованості (коефіціент кореляції = 0.964) (Додатки 2 і 3), тобто зі збільшенням кредитної заборгованості збільшувалась і прострочена.

Одночасно слід зазначити, що порівнюючи зміни заборгованостей з базовою точкою - 01.01.98 р. - був отриманий інший результат - коефіціент кореляції = -0.1, який показує, що по всіх відділеннях банку за рік відносне зниження заборгованості по кредитах привело до незначного зростання простроченої заборгованості. Це може свідчити про те, що збільшуючи обсяги кредитування при погіршенні економічної ситуації в країні банк вцілому не дуже ретельно здійснював відбір позичальників, тобто піддавався невиправданому ризику.

Якщо розглянути ситуацію з пролонгованою заборгованістю у порівнянні з простроченою, то можна побачити, що вцілому по банку за рік їх співідношення було сбалансовано за рахунок більших темпів зростання пролонгованої заборгованості. З одного боку зростання пролонгованої заборгованості є негативним фактором, але якщо подивитися на цей факт під іншим кутом зору, то можна зрозуміти, що однією з причин збільшення пролонгованої було намагання кредитних працівників банку недопустити надшвидкого зростання простроченої заборгованості.

Про це свідчить коефіцієент кореляції між структурними змінами у кредитній заборговності банку, який дорівнює (- 0,33). Це говорить про те, в цілому по банку, при зростанні частки пролонгованої заборгованості дещо зменшувалася частка простроченої.

Про погіршення якості кредитного портфелю Ощадбанку свідчить також різке зменшення стандартної заборгованості з одночасним зростанням всіх її інших видів (Додаток 11, Рис. 10). Це свідчить про перерозподіл активів в негативний бік..



Рис. 10 Зміни якості кредитного портфеля банку

Найбільші негативні зміни відбулись у кредитних портфелях таких управлінь: Вінницьке, Дніпропетровське, Житомирське, де на кінець року стандартні кредити склали близько 2 %, а безнадійні більше половини (Додаток 13). Поряд з погіршенням якості портфелю не відбулося відповідного зростання резервів банку (коеф. Кореляції між темпами зміни кредитів по групах та відповідних резервів склав лише 0,4), що свідчить про значну загрозу фінансовому становищу банка (Додаток 11, 14). Якщо ж поглянути на дані Додатку 16, то можна побачити, що ситуація з резервуванням просто катастрофічна (резерви сформовані по всіх групах кредитів приблизно на 20 %-25%, лише по стандартних є незначне перевищення, левову частку в загальному обсязі недоформування резервів займають резерви по безнадійних кредитах - 64.9 % (Додаток 17, Рис 11)



Рис. 11 Доля недосформованих резервів по видах кредитів у загальній розрахунковій сумі резервів

Одночасно слід відмітити, що кредитна політика банку є недеверсифікованою також у розрізі галузей народного господарства (Додаток 17). 31 % кредитів було надано сфері торгівлі, одночасно на цю сферу припадає 45.8 % загальної простроченої заборгованості, що є неприпустимим (Рис 12 - 13).

Слід відмітити, що банк повністю ігнорував таку рентабельну галузь, як паливна промисловість, недостатню уваги приділив кредитуванню інформаційно-обчислювальної галузі, яка дуже швидко розвивається і приносить значні прибутки.

Отже на підставі вищезазначеного можна твердити, що кредитна діяльність Ощадного банку та кредитний портфель безпосередньо характерезується наступними положеннями:

Портфель погано деверсифікований за галузями економіки

Занадто мобільний у негативний бік (гіпертрофована реакція на зміни в економіці)

Катастрофічно недостатній рівень резервування, який загрожує фінансовій стійкості банку.

Значні відхилення у якості діяльності перифірії та центрального відділення.

Найменший ризик спостерігався по міжбанківських та валютних кредитах.

Все це призводить до того, що кредитний ризик в операціях Ощадного банку, зважаючи на його соціальну функцію, є невиправдано високим. Зважаючи на це Ощадному банку слід зосередитись на заходах по мінімізації кредитного ризику, про які йтиметься у наступному розділі.

РОЗДІЛ 3. Вдосконалення процедури мінімізації кредитного ризику

3.1 Світовий досвід в галузі оптимізації кредитного ризику

При формуванні і вдосконаленні банківської системи України обов'язковою умовою повинно бути використання світового досвіду. Звичайно, банки розвинутих країн працюють в інших економічних умовах, але їх методи роботи можуть бути адаптовані до застосування і в нашій державі.

Кредитування в інших країнах також пов'язане із істотним кредитним ризиком, але він вимірюється дещо в інших масштабах. У світовій практиці майбутнє банку, частка прострочених (понад 90 днів) кредитів якого наближається до 7% від загального обсягу, є досить проблемним. Для надійних банків цей показник становить близько 3%. (41, с.107).

В світовій банківській практиці велика увага приділяється оцінці і мінімізації кредитного ризику на рівні всього кредитного портфеля. Здійснюється оцінка обсягу, структури та якості кредитного портфеля, а вже потім приймаються заходи, які дозволяють оптимізувати його структуру для зменшення ризику.

Дуже поширеним є спосіб захисту від кредитного ризику через продаж кредитів. Банк, виходячи з проведеної ним оцінки кредитного портфеля, може продати певну частину наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення (повністю або частково). Ефект від здійснення таких операцій багатобічний. По-перше, за рахунок продажу активів з низькою прибутковістю звільняються ресурси для фінансування більш прибуткових активів; по-друге, продаж активів уповільнює зростання банківських активів, що допомагає керівництву банку досягти кращого балансу між збільшенням банківського капіталу та ризиком, пов'язаним із кредитуванням; по-третє, таким чином зменшуються відповідні статті балансу банку (ті, що характеризують його діяльність не з кращого боку).

Щодо техніки здійснення продажу кредитів, то банк-продавець у деяких випадках може зберегти за собою права з обслуговування боргу. Кредити продаються за ціною, нижчою за їх номінальну вартість. Наприклад, на одному з найбільших ринків перепродажу кредитів, що належить країнам “третього світу", кредитні борги позичальників Аргентини, Бразилії, Мексики, Перу, Філіппін, інших країн часто продаються у співвідношенні до номінальної вартості 5 центів за 1 долар. Більшість цих кредитів купуються пакетами в мільйони доларів банками та корпораціями, що мають досвід роботи в країні-боржнику. При цьому, якщо економічний стан у такій країні покращується, покупці кредитів отримують значні прибутки, а в негативному випадку збитки за такими кредитами є значно менші, ніж при їх безпосередньому наданні.(33, с.26)

Однією із поширених у деяких країнах форм продажу банками своїх кредитних вкладень є так звана сек'юритизація кредитів. При здійсненні сек'юритизації банк пропонує для продажу не самі кредити, а цінні папери (фінансові вимоги), які були випущені під ці кредити. Трансформація позик у цінні папери дозволяє банку вивести з балансу частину ризикованих активів. По мірі того як позичальники сплачують ці активи (повертають суму основного боргу та нараховані відсотки), потік доходів спрямовується до власників цінних паперів.

Домінуючою концепцією оптимізацією кредитних ризиків є теорія диверсифікації. Сутність її полягає у всебічній диверсифікації операцій банку, в тому числі і кредитних. Сучасні дослідники вважають, що надання кількох великих позичок є значно небезпечнішим, ніж значної кількості дрібних. Хоча економісти також відмічають, що при такому методі мінімізації ризику проблема його скорочення розв'язується не за рахунок знищення економічних чинників його появи, а шляхом використання суспільних ресурсів для покриття структурних вад функціонування окремих господарських суб'єктів.

Яскравим проявом процесу диверсифікації кредитного ризику є розвиток у світовій практиці консорціального кредитування, при якому кредиторами виступають декілька банків учасників консорціуму.

Але треба зазначити, що метод диверсифікації неспроможний захистити від впливу таких факторів як очікування кризи чи росту економіки в цілому, коливання банківського відсотка, політичних коливань та інших глобальних чинників. Крім того, диверсифікація може не тільки зменшити, а і збільшити ризик. Збільшення ризику відбувається у випадку кредитування галузей, інформація про які обмежена і є недостатньою.

З іншого боку поширеним є державне регулювання максимального розміру ризику на одного позичальника, що запобігає надмірній орієнтації банку при проведенні ним кредитних та позабалансових операцій не одного великого позичальника.

Наприклад, у США обсяг кредитів одному клієнту або групі клієнтів, пов'язаних інвестиційно-засновницькими відносинами, на повинен перевищувати 10% суми власних коштів банку. Кредити, надані банком державним установам, вважаються наданими одному клієнту.

У Німеччині обсяг усіх великих кредитів, кожен з яких дорівнює або перевищує 15% власного капіталу банку, не повинен перевищувати останній більш як у 8 разів. Найбільший з великих кредитів не повинен перевищувати 50% власних коштів банку.(43, с. 33)

Велика увага приділялась завжди банками до виробки найефективнішої методики оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника.

В наш час банки розвинутих капіталістичних країн застосовують складну систему великої кількості показників для такої оцінки клієнтів. Ця система диференціюється залежно від характера позичальника, а також може грунтуватись як на сальдових, так і на оборотних показниках звітності клієнтів.

Так ряд американських банків використовують систему оцінки кредитоспроможності, побудовану на чотирьох групах основних показників:

- ліквідності фірми;

- оборотності капіталу;

- залучення коштів;

- прибутковості.

Оцінка кредитоспроможності клієнтів французькими комерційними банками включає 3 блока:

1) оцінка підприємства і аналіз його балансу, а також іншої звітності;

2) оцінка кредитоспроможності клієнтів на основі методик, прийнятих окремими комерційними банками;

3) використання для оцінки кредитоспроможності даних картотеки Банку Франції.

Особливість, як бачимо, у тому, що у Франції існує спеціальний Центр по визначенню ризиків. Ця служба створена ще у 1946 році і знаходиться у підпорядкуванні Банку Франції. Центр щомісяця отримує від банків інформацію про надані кредити та їх використання.

Картотека Банку Франції має чотири розділи. В першому підприємства розподіляються на 10 груп залежно від розміру активу балансу. Другий розділ є розділом кредитної котировки: 7 груп з шифром від 0 до 6, за яким підприємство займає свою позицію довіри, судячи з оцінок керівників контрагентів, з якими воно має ділові контакти. Третій розділ передбачає класифікацію підприємств за їх платоспроможністю. Банк Франції фіксує всі випадки неплатежів і залежно від цього ділить клієнтів комерційних банків на три групи, які шифруються цифрами 7, 8, 9 (7-пунктуальні виплати, відсутність труднощів; 8-тимчасові ускладнення, що не підривають платоспроможність; 9- достатньо ненадійний клієнт). В четвертому розділі ведеться поділ клієнтів на дві групи: векселі і цінні папери яких будуть переобліковані або ні.(21, с.32)

Ще один метод мінімізації кредитного ризику, який використовується банками та вимагає достовірної інформації про позичальника - це страхування.

В закордонній практиці кредитне страхування вперше набуло розвитку в Європі після першої світової війни. В наш час страхуванням кредитних ризиків в основному займаються спеціалізовані страхові компанії. Прийняття кредитного ризику головним чином пов'язане з формуванням бази даних про фінансовий стан потенційних клієнтів. Постачальниками такої інформації є банки. Серед страхових компаній, що займаються страхуванням кредитів, широко практикується обмін інформацією.

Існують також спеціалізовані фірми, що надають за відповідну плату необхідну інформацію, в тому числі і конфіденційного характеру.

Наприклад, в світовій практиці одним з найбільш відомих джерел даних про кредитоспроможність є фірма “Дан енд Бредстріт', яка збирає інформацію про близько 3 млн. фірм США і Канади і надає її за підпискою. Коротка інформація і оцінка кредитоспроможності кожної фірми друкуються у загальнонаціональних та регіональних довідниках. Більш детальна інформація може бути надана у вигляді фінансових звітів, які включають кілька розділів. Як правило, перший розділ містить інформацію загального характеру (назва, сфера економічної діяльності, адреса, форма власності, рейтингові оцінки тощо). В наступному розділі - відомості, отримані від постачальників фірми, відносно акуратності виконання нею платежів та про обсяги отримуваних комерційних кредитів. Третій розділ включає дані про аналіз балансу, обсяги продажів та прибутки/збитки. Четвертий - інформацію банку про середні залишки на депозитах та про платежі по позичках. В останніх розділах описується керівництво даної фірми, рід її діяльності, клієнтура та інше.

Взагалі інфраструктура фінансових ринків розвинутих країн представляється великою кількістю кредитних бюро, спеціальних комерційних агентств. Інформаційні організації більш дрібні за розміром часто акцентують свою роботу на окремих галузях економіки або за географічним принципом.

База даних постійно поповнюється, а поява комп'ютерів в значній мірі спростила техніку адміністрування бази даних, хоча у фінансовому відношенні витрати зросли.

Задачею українських банків є використання того досвіду, що вже набутий розвинутими країнами. По-перше, він вже є перевірений на практиці; по-друге, дозволить зекономити кошти і час для банківської системи; по-третє він може виступити базисом для сучасних розробок вітчизняних фахівців.

3.2 Напрямки поліпшення системи захисту від впливу кредитного ризику

Сучасна ситуація управління кредитним ризиком комерційними банками України характеризується застосуванням окремих методів його мінімізації, але велика питома вага проблемних кредитів у загальному обсязі доводить недооцінку деяких факторів на практиці що і призвело до формування численних фінансових проблем, які і досі мають значний вплив на банківську систему України (Таблиця 9)

Таблиця 9 Проблемні банки України (№ 14, стор. 6)

	на 01.01.1998	На 01.07.1999
Проблемні банки	63	59
Банки у режимі фінансового оздоровлення	23	16
Банки у стадії ліквідації	40	38

Тому важливим є виявлення резервів подальшого вдосконалення захисту банків від кредитного ризику. Як доводять статистичні дані, велика частина кредитів надається комерційними банками України в сферу торгівлі (див. табл.10).

Таблиця 10 Заюоргованість за кредитами в галузевому розрізі на 01.12.98, млн. грн. (44,с.82)

Галузі	Усього	У т.ч. за видами
		Валют	Кредитів
		Національна.	Іноземна	Короткострокові	Довгострокові
Усього	8891	4847	4043	7335	1556
Промисловість	3535	1566	969	3042	493
Питома вага	39,75%	32,3%	48,7%	41,4%	31,6%
Торгівля та харчування	2627	1575	1052	2292	335
Питома вага	29,5%	32,5%	26%	31,2%	21,5%

Як видно з таблиці майже третина загальних обсягів кредитування здійснюються в сферу торгівлі. Позички суб'єктам господарювання цієї галузі на 87,2 % надаються на короткі терміни і на 40 % - в іноземній валюті. Більше чверті всіх валютних кредитів здійснюється саме в сферу торгівлі. Кредитний ризик банку при кредитуванні зовнішньоекономічної торгівлі корелюється і посилюється валютним ризиком підприємств, що виступають позичальниками.

Тому у періоди зниження курсу національної валюти такі кредити є джерелом небезпеки для банків і мають оцінюватись ще під час підготовки кредитного договору більш детально, з врахуванням кон'юнктури валютного ринку. Для цього слід розробити окремі методики оцінки кредитоспроможності позичальників, які звертаються до банку з метою отримання позичок під здійснення експортно-імпортних операцій. Повинні застосовуватись більш жорсткі обмежувальні умови кредитної угоди.

Прикладом підвищення ступеню кредитного ризику для банків в інфляційні періоди є друга половина 1998 року, коли майже на третину зросли обсяги прострочених кредитів в портфелях банків України.

За інформацією національного банку України на 01.06.98 року питома вага прострочених кредитів у загальному обсязі складала 11,5%, а вже на 01.12.98р. - 17,19%. Тобто темпи зростання простроченої заборгованості за 5 місяців склали 49%. При цьому обсяги пролонгованих кредитів зберігалися на рівні 11,4-11,5%. Тому на практиці кредитний ризик банків слід вивчати і мінімізувати з обов'язковим врахуванням інших ризиків (в. т. ч. валютного).

Ще однією проблемою українських банків є зосередження на роботі із вузьким колом клієнтів, яке характеризується допущенням недооцінки кредитного ризику по причині надмірної довіри та послаблення контролю з боку банків. Кредити таким клієнтам відрізняються великими обсягами, а отже і великою мірою ризику. Постає необхідність більш ефективної диверсифікації кредитних портфелів банків.

Що стосується передачі банками ризику іншим суб'єктам економіки, то для фінансового ринку України не є характерною налагоджена партнерська робота банків із страховими компаніями з приводу мінімізації кредитного ризику шляхом страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту, а також власне ризику неповернення позички. Одна з основних причин в тому, що комерційні банки не мають впевненості у фінансовій стійкості страхових організацій. За умови нерозвинутості аудиторських служб і майже повної відсутності спеціалізованого страхового аудиту і аналізу неможливо оцінити платіжоспроможність самих страхових організацій, що ставить під сумнів життєвий цикл страхування кредитів (особливо кредитних портфелів).

Основною проблемою, що виникає при страхуванні відповідальності позичальника є недосконалість законодавства. Так, страхова компанія у більшості випадків може відмовити у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) на підставі п.1 ст. 25 Закону України “ Про страхування “, в якому сказано: підставою для відмови страховика провести страхову виплату є навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено угоду страхування, що спрямовані на настання страхового випадку.

Це можна розумі так, що, наприклад, страхувальник (позичальник) діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи грошима, отриманими за рахунок позики, здійснює дії, які спрямовані на настання страхового випадку, а отже він не має право отримати страхове відшкодування.

Банки також не надають кредити фізичним особам під забезпечення страховим полісом, бо більшість страхових компаній не практикують відповідні страхові послуги. Так, НАСК «Оранта», АСК "Скіф", «Росток», «Скайд», «Енергорезевр» страхуванням позичальника - фізичної особи не займаються. Як виключення можна назвати СК «Інпро», яка здійснює такий вигляд страхування (5, с.11).

Єдиний вид страхування, що набув у кредитній сфері значного поширення - це страхування заставленого майна. Ним охоче займаються багато страхових компаній. Як правило, банки встановлюють контакт із певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно (наприклад “Правекс-банк" працює із компанією “Правекс-страхування"; “Енергобанк" із СК "Енергорезерв" (5, с.11).

Отже особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків із страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показав зарубіжний досвід, є кептивні страхові компанії (засновниками яких є банки). Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової, так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування. Також поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андерайтерів страхових компаній дозволить ефективніше обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін.

Однією із причин появи проблемних позик є недосконале вивчення фінансових можливостей потенційного позичальника щодо надання конкретного кредиту.

У сучасній вітчизняній літературі, по суті, немає достатньо обгрунтованих комплексних методик визначення кредитоспроможності. Більшість із застосовуваних нині й рекомендованих способів оцінки кредитоспроможності передбачає розрахунок показників, що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника (ліквідність, ділову активність, рентабельність), і визначення їх раціональних значень. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки деякі показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. До того ж не враховуються суб'єктивні (якісні) оцінки, зокрема, репутації, характеристик проекту, що кредитується.

Деякі банки, намагаючись подолати ці вади, створюють власні методики.

Так, наприклад, фахівці інституту банкірів АПБ “Україна" розробили методику, в якій пропонується табличний варіант оцінки кредитоспроможності, що дає змогу скласти комп'ютерну програму і прискорити процес роботи з клієнтом на стадії укладання кредитної угоди. Таблиця заповнюється за такими правилами:

визначаються найважливіші показники, які впливають на вирішення питання про надання позики;

кожному показнику присвоюється вага залежно від його важливості та значення для конкретного банку;

якісні оцінки використовуваних показників отримують кількісний вираз (ранг).

Оцінка по кожному показнику обчислюється множенням ваги цього показника на вагу рангу. За одержаною загальною сумою балів визначається клас позичальника залежно від ступеня ризику для банку (чотири класи). Вітчизняні спеціалісти з економічного ризику вважають, що така методика виконана на більш якісному рівні, ніж попередні (11, с.6). Але вони виділяють і характерні помилки: як правило, нечітко розмежовуються показники, що стосуються фінансового стану підприємства та самого кредитованого проекту; деякі показники дублюються; надмірна кількість показників заважає працівникові сприймати та оперувати ними.

Але з іншого боку деякі банки використовують надто примітивні методики оцінки кредитоспроможності, в яких взагалі порушуються правила поєднання і оцінки кількісних і якісних характеристик.

Найоптимальнішим варіантом була б розробка кожним банком власних правил здійснення оцінки клієнта на базі ієрархічної методики, наприклад, запропонованої спеціалістами з економічного ризику.

В ній передбачається створення ієрархічної структури критеріїв оцінки кредитоспроможності. (Див. Рис. 14)

Рис. 14 Багаторівнева ієрархічна структура для оцінки кредитоспроможності позичальника.(11, с.8)

На наступних рівнях поділ відбувається на більш конкретні області вивчення, як, наприклад, фінансовий стан оцінюється в розрізі ліквідності (коефіцієнтів загальної та миттєвої ліквідності, покриття, автономії) та економічного потенціалу (показники ділової активності, рентабельності активів, витрат) і так далі.

Наступний крок - це визначення ваг показників по кожній групі на основі експертних оцінок фахівців комерційного банку, аудиторських фірм, науковців. І останнє, що має бути зроблено кожним банком, це ранжування безпосередньо самих показників. Ранжування не буде відірваним від реалій, якщо для його здійснення застосувати результати кредитної діяльності в минулому. Необхідно провести вибірки по галузях окремо з короткострокових і довгострокових кредитів за таким критерієм: своєчасність погашення основної суми боргу та процентів за кредит за рахунок реалізаційних надходжень або прибутку. На основі отриманих вибірок даних слід здійснити розрахунки із застосуванням методів статистики. Головною перевагою методик оцінки кредитоспроможності, розроблених банками на основі реальних даних, буде пристосованість до роботи саме цього банку та особливостей його клієнтури.

Однак і виважені дії банків з оцінки кредитоспроможності позичальників не завжди можуть зумовити бажаний результат щодо мінімізації кредитного ризику. Справа в тому, що банки не мають всебічної і достатньої інформації про платоспроможність позичальника та його господарський стан на момент надання кредиту. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку.

Гострою для банківської системи України є також проблема захисту від кредитного ризику, що виникає внаслідок неправомірних дій позичальників, які завдають банкам значних збитків. На виявлення таких явищ повинна бути націлена робота впродовж всієї дії кредитної угоди (на етапі оцінки кредитоспроможності та періодичних перевірок позичальника).

Неправомірними діями може бути:

незаконне отримання кредиту (отримання позики або пільгових умов кредитування шляхом представлення банкові заздалегідь невірних відомостей про господарський та фінансовий стан);

злочинне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (після набуття законної сили відповідним судовим актом);

навмисне банкротство (з метою неповернення боргу);

фіктивне банкротство (з метою введення кредиторів в оману та отримання відстрочок, для несплати боргів);

неправомірні дій при банкротстві.

Саме поява час від часу в банківській практиці перелічених вище випадків спричинює необхідність посилення роботи служб безпеки банків. Має бути припинений такий хід дій, за якого функції служби безпеки банку зводяться до охоронних обов'язків.

Втягнення в підприємницьку діяльність багатьох непідготовлених суб'єктів призвело до того, що більшість з них не можуть кваліфіковано скласти обгрунтування проекту кредитування, розрахувати період його окупності. Нерідко техніко-економічне обгрунтування містить недостовірну інформацію (22, с.17). Необхідною з боку банків є більш кропітка робота з клієнтом на етапі підготовки до укладання кредитної угоди з метою зменшення ймовірності непогашення кредиту.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Завдяки поширенню таких контактів банки б вдосконалювали свої кредитні продукти відповідно до попиту позичальників. До того ж аналіз поточної кон'юнктури інших ринків, наданий такими фірмами, робив би можливим для банків вільно орієнтуватись у доцільності здійснення окремих кредитованих заходів, надавати консультації клієнтам.

Доречі, ефективним було б застосування в усіх банківських установах колегіального методу авторизації кредиту, який забезпечує більш детальний контроль за наданням кредитів.

Як уже відмічалося в цій роботі, застава залишається найпоширенішим і найефективнішим забезпеченням (а отже і способом мінімізації кредитного ризику) кредитів, що надаються комерційними банками України. Явна перевага, що віддається кредиторами заставі, пояснюється його більшою ефективністю в порівнянні з іншими способами забезпечення кредиту, оскільки використання застави знижує кредитний ризик як завдяки економічним, так і психологічним мотивам позичальника, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але і процентів по ньому.

Хоча економістами виділяються деякі недоліки застосування застави на практиці, які потребують доопрацювання.

Законом України "Про заставу" дозволяється подальша застава вже закладеного майна, що не відповідає інтересам кредитора. Хоча згаданий закон передбачає обов'язок боржника попередити кожного із заставодержателів про всі попередні застави і у разі необхідності відшкодувати збитки, на справді отримати компенсацію втрат вельми проблематично (5, с.10).

Відповідне оформлення і реалізація заставного майна обкладаються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при подачі майнового позову, ПДВ і податок па прибуток після реалізації предмета застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставного майна багато в чому пояснюється вимога банків, щоб вартість предмета застави перевищувала розмір кредиту в 1,5-2 рази (5, с.10).

Вирішення цих питань (особливо податкових) є неможливим у короткостроковій перспективі, але при подальшому вдосконаленні законодавства мають бути прийняті заходи щодо захисту інтересів кредиторів, а отже стабілізації банківської системи України.

Також банкам слід приділяти більше уваги питанню оцінки майна, що приймається у заставу. Тому що більшість проблем, які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки. Як наслідок - перевищення витрат по реалізації заставлених цінностей над отримуваними коштами. Для запобігання цього ефективним було б встановлення постійних контактів із спеціалізованими товариствами з оцінки майна, або створення при всіх достатньо великих банках окремих відділів (введення посади відповідного спеціаліста в дрібних банках та філіях).

Довгий час в економічній літературі піднімалося питання про недостатність інформації про попередні заставлення майна кредиторам. Як результат - на науково-практичній конференції, проведеній НБУ, Мінфіном, ПДІ при Мінфіні та за участю відомств, установ, організацій було прийняте рішення про створення реєстру заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігати подвійній заставі одного і того ж майна. З березня 1999 року Державний реєстр застав рухомого майна був введений в дію згідно доповнень до закону «Про заставу»та постанови Кабінету Міністрів України №1185 від 30 липня 1998 року. Але, як показала практика, банки не квапляться реєструвати заставлене під кредити майно. Працівники банку пояснюють це недоцільністю грошових витрат на реєстрацію заяви про прийняття у заставу майна, якщо аналогічна інформація накопичується і може бути отримана у нотаріальних конторах із спеціального нотаріального реєстру. Введення ж нового реєстру представляється їм новим джерелом надходжень грошових коштів державі.

Що стосується створення інформаційних систем на рівні держави, які сприяли б мінімізації кредитного ризику комерційних банків, то важливим кроком було б створення в Україні загальнодержавної бази даних, яка б містила відомості про підприємства, їх кредитні історії, поточну кредитоспроможність, на зразок Картотеки Банку Франції. Такий захід, звичайно, є досить коштовним для держави на сьогоднішній день. Але в перспективі він є необхідним. До співпраці можуть бути залучені інформаційні організації інших країн.

Більш реальним для української фінансової сфери є створення регіональних рейтингових агентств, які б концентрували інформацію про всіх потенційних позичальників. Складність поки що полягає у небажанні підприємств та організацій надавати повну достовірну інформацію, а також в недооцінці важливості додаткової інформації (бо це вимагає витрат на даний момент, хоча може захистити від збитків у майбутньому).

Однією з можливих систем захисту від кредитного ризику може бути, на нашу думку, його обгрунтоване врахування при обчисленні ставки відсотку за кредит. Це пояснюється тим, що завищений відсоток може негативно вплинути на фінансовий стан позичальника, а занижений - не покрити ризик для банку. Також дуже важливим є врахування впливу забезпечення на загальний ризик по кредитній угоді.

Практична реалізація цих вимог була зроблена на основі теоретичного матеріалу, викладеного в Розділі 1, та за допомогою табличного процесору EXCEL 97.(Додаток 20)

Принцип дії моделі базується на наступних твердженнях:

Кредитний ризик формується під дією окремих видів ризику. (Рис. 1)

Вимірювання складових кредитного ризику здійснюється експертним методом на основі аналізу окремих факторів та визначається ймовірністю настання небажаної події.

Поєднання дії складових кредитного ризику здійснюється на основі правил операцій з ймовірностями.

Надійність забезпечення (Р1) доповнює ймовірність невиконання забезпеченням функцій захисту від ризику(Р2) до повної події. Тобто Р1 + Р2 = 1.

Кредитні угоди всього портфеля корелюють між собою і разом взяті збільшують ризик по кожній з угод.

Процедура дії моделі наступна: на основі формул викладених в Розділі 1 здійснюється обчислення ризику з урахуванням забезпечення по кожній угоді портфеля. Потім здійснюється розрахунок ризикованості всього кредитного портфеля і ризик портфеля без урахування ризику по кожній угоді (тобто виявляється вплив кожної кредитної угоди на портфельний ризик). І в решті решт розраховується ставка відсотка з урахуванням впливу всіх складових кредитного ризику, дії забезпечення та впливу портфельного ризику.

Очевидно, що в Україні система способів мінімізації кредитного ризику перебуває ще в стадії становлення. Для вдосконалення її вітчизняним банкірам слід застосовувати зарубіжний досвід. А подальший розвиток у вирішальному ступені залежить від прогресу в ринкових перетвореннях і удосконаленні законодавчої бази.

Висновки

Масові неплатежі в нашій країні на сьогоднішній день в більшості випадків пов'язані з недооцінкою моментів кредитного ризику, з нецивілізованим підходом банків на початку розвитку ринкових відносин до своєї кредитної політики. При розгляді заявки про кредитування необхідно враховувати найдрібніші деталі стосовно потенційного клієнта, інакше банк може зазнати величезні втрати. Кредитним відділам банків необхідно постійно враховувати, аналізувати зарубіжний та всезростаючий вітчизняний досвід

Розглянувши проблему кредитного ризику, автор дійшов наступних висновків:

1.Основним способом мінімізації кредитного ризику в банківській системі України є забезпечення кредитів. А серед форм забезпечення найпоширенішою є застава. Інколи при прийнятті рішення про видачу кредитів більша увага звертається на заставне майно, ніж на фінансовий стан та платоспроможність клієнтів, що протиречить економічній сутті забезпечення кредиту. Тенденція до зростання ролі застави в найближчому майбутньому в Україні збережеться.

2. Кредитний ризик не можна розглядати відірвано від інших ризиків банківської діяльності, так як вони переплітаються і корелюються між собою, утворюючи системний ризик комерційного банку. При врахуванні кредитного ризику слід обов”язково звертати увагу на його зв”язок із валютним ризиком, бо в умовах коливання курсу валют значним джерелом проблемних кредитів є саме сфера кредитування ексортно-імпортних операцій суб”єктів господарської діяльності.

3. Проблема управління кредитним ризиком комерційного банку в Україні фактично складається з двох частин:

Частина 1 Зібрати якомога більшу кількість достатньо повної інформації про потенційного позичальника, яка б надала можливість охарактеризувати його фінансово-економічне положення та репутацію з більшої кількості боків. Шляхом вирішення цієї проблеми може бути:

а) створення рейтингових агенств як в системі окремих банків так і в маштабі України, які займалися б визначенням надійності та фінансової стабільності підприємств;

б) створення загальноукраїнської бази даних, яка б містила основні відомості про підприємства, їх керівників, засновників, кредитну історію та інші необхідні дані;

в) посилення роботи служби банківської безпеки та її взаємодія з аналогічними службами інших фінансово-кредитних установ.

Частина 2 На мою думку, ця частина є основною, вона полягає у підготовці висококваліфікованих спеціалістів з енциклопедичними знаннями в усіх галузях економіки, які здатні постійно вирішувати нетрадиційні задачі нетрадиційними методами. Виділення другої проблеми як основної основане на специфіці кредитного ризику, яка полягає в тому, що на нього прямо чи опосередковано впливає велика кількість економічних факторів та ризиків, цей вплив настільки неоднорідний, що поєднати його в один кількісний показник практично неможливо. Це здатна зробити лише людина з вищеназваними якостями на логічному, а інколи і на інтуїтивному рівні.

Практика показала, що працівникам кредитного відділу банку у своїй роботі доводиться зтикатися з специфічними проблемами майже всіх галузей економіки країни. Тому для ефективного виконання своїх функцій ці люди мають бути обізнаними у тій чи іншій мірі на дуже великому колі питань. Спеціаліст високого гатунку повинен бачити сутуацію комплексно, повинен вміти поєднати на перший погляд несумісні фактори для прийняття єдиного вірного рішення. Дефіцит саме таких спеціалістів в більшості випадків був причиною необгрунтованої кредитної політики, яка призвела багато українських банків до банкрутства.

4. Особливу увагу, в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків зі страховими компаніями. Ігнорування цього шляху мінімізації кредитного ризику призвело до значних втрат у фінансово-кредитній системі України. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показав зарубіжний досвід, є кептивні страхові компанії та фінансові групи.

5. Комерційним банкам слід більше приділяти уваги питанням оцінки майна, що приймається у заставу. Тому що більшість проблем, які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки, яка в більшості випадків призводить до того, що витрати по реалізації заставлених цінностей значно перевищують отримані кошти. Для цього можна або створити спеціальний відділ, працівники якого б займалися вирішенням зазначеної проблеми, або налагодити співробітництво зі спеціалізованими товариствами з оцінки майна.

6. На державному рівні проблема мінімізації кредитного ризику вирішується за допомогою впровадження обов”язкового створення банками резервів на покриття можливих втрат від кредитної діяльності, а також введення економічних нормативів, спрямованих на послаблення ризику. Але вплив таких методів є досить опосередкованим і більше спрямований на уникнення системного ризику.

Мінімізація кредитного ризику на рівні банку, на відміну від компенсації за рахунок резервів, передбачає активний вплив на ймовірність настання негативних явищ. Тому на практиці акценти мають бути зміщені від погашення отриманих збитків до попередньої їх мінімізації. В першу чергу мінімізація кредитного ризику має здійснюватись силами самих банків шляхом застосування активних методів впливу на імовірність неповернення позик та процентів за ними в сторону зменшення. Завданням банків є вдосконалення внутрішнього кредитного ризик-менеджменту. Мотивацією слугує підвищення конкуренції, але для цього на державному рівні повинні бути вирішенні інформаційнї, законодавчі, загальноекономічні неузгодженні питання.

Що стосується практичної частини дослідження (кредитна діяльність Ощадбанку), то на мою думку на найближчі роки перспективними завданнями повинні бути:

Використання розгалуженої мережі банку та зосередження на такому сегменті ринку, як кредитування населення, оскільки кредитний ризик за даними операціями найбільш прогнозований.

Зниження кредитного ризику шляхом збільшення долі міжбанківського розміщення кредитних ресурсів.

Підвищення кваліфікації кредитних працівників, особливо це стосується регіональних управлінь.

Размещено на Allbest.ru