Теоретико-практичні аспекти управління пасивними операціями банку

(1.3.)

де Н4 - достатність капіталу;

К -- основний капітал;

ЗА - загальні активи;

Р - резерви за активними операціями.

Залучені кошти становлять найбільшу питому вагу в структурі пасивів банків. Залучені кошти переважно формуються за рахунок депозитів та емісії цінних паперів власного боргу, однак деяку частку становлять і не депозитні форми залучення. До не депозитних джерел залучення ресурсів відносять:

ѕ кошти, що отримані за операціями репо;

ѕ кошти, отримані від врахування і переврахування векселів;

ѕ кошти за трастовими операціями. Позичені кошти -- це кредити, одержані в інших банках, кредити Національного банку України та кошти, отримані від емісії та продажу облігацій банків.

Облігації - це цінні папери, які характеризують не права власності, а кредитні взаємовідносини, тому кошти, отримані комерційними банками від емісії облігацій, не є їх власним капіталом (як при емісії акцій). Ці кошти банки одержують від власників облігацій у довгострокову позику. Через певний термін банк повинен повернути номінальну вартість облігацій власникам і сплатити фіксований дохід.

Якщо банк хоче і надалі утримувати ці кошти, він вдається до рефінансування попередніх випусків. Це здійснюється шляхом викупу раніше емітованих облігацій за рахунок коштів, що отримані від нової облігаційної емісії. Умовами емісії можна передбачити конвертацію облігацій у прості акції банку, тоді позичені кошти переходять у власні кошти банку.

Залучені кошти, з іншого боку, відображають банківські зобов'язання перед іншими банками та клієнтами. Отже, вони розміщуються в пасиві балансового звіту банку [1; 36, с.9].

Усі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за джерелами походження, термінами залучення і суб'єктами.

Особливістю банківського бізнесу є те, що тут використовується значна частка позичених і залучених ресурсів, які часто становлять понад 90 % обороту. Тому для комерційного банку важливими показниками є платоспроможність і ліквідність. Від рівня цих показників банку іноді залежить фінансове становище багатьох його клієнтів, які на банківських рахунках тримають свої обігові кошти, а банк використовує їх як кредитні ресурси.

Ліквідність банку - це його здатність виконувати свої зобов'язання по строках і сумах. Ліквідність забезпечується певною структурою пасивних і активних операцій.

Платоспроможність банку розуміють як достатність його власного капіталу для покриття можливих збитків, пов'язаних з ризиком проведення активних операцій. Мінімально допустимий рівень платоспроможності комерційних банків, нижче якого у своїй діяльності вони не повинні опускатися, нормується Національним банком України. Рівень платоспроможності українських банків характеризують нормативи адекватності регулятивного та основного капіталу. Їх виконання для комерційного банку є обов'язковим. Тому подальше нарощування обороту банку залежить, окрім інших умов, від постійного збільшення його власних коштів (власного капіталу) пропорційно зростанню активів.

До власного капіталу належать кошти засновників та акціонерів банку, а також прибуток банку і створені за його рахунок фонди.

Пасивні операції банків з формування власних кредитних ресурсів спрямовані на створення власного капіталу, який, у свою чергу, формується з основного та додаткового капіталу [54].

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу та має повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш сталі характеристики, його розмір може змінюватися.

Основний капітал складається з фактично сплаченого та зареєстрованого статутного капіталу та розкритих резервів (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності), створених за рахунок нерозподіленого прибутку.

Додатковий капітал складається з резервів під стандартну заборгованість клієнтів та інших банків, прибутку поточного року та субординованого боргу:

(1.4.)

Де, ВК - власний капітал;

ОК - основний капітал;

ДК - додатковий капітал.

Регулятивний капітал розраховується як різниця власного капіталу і відвернень власного капіталу.

Операції з формування залучених і позичених ресурсів називають пасивними депозитними операціями. Вони відображають процес залучення обліку в банківському балансі тимчасово вільних коштів клієнтів, що зберігаються на різноманітних рахунках (строкових і до запитання). Клієнтами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які обслуговуються в банку, а також інші банки, які відкривають кореспондентські та депозитні рахунки в цьому банку.

Позичені кредитні ресурси банк купує на міжбанківському кредитному ринку та у своїх клієнтів, відкриваючи їм строкові депозитні рахунки. Залучені кошти банк отримує від клієнтів, які розміщують їх у банку на своїх поточних і кореспондентських рахунках. Ознакою класифікації кредитних ресурсів на залучені та позичені є умови їх використання комерційним банком.

Так, за кожною сумою позичених коштів окремо банк або складає депозитний договір з клієнтом, або підписує кредитну угоду з іншим банком, якщо купує позикові кошти на міжбанківському кредитному ринку. Умови таких угод обов'язково передбачають визначення термінів повернення коштів та плату за їх використання, а в разі тримання коштів від інших банків (міжбанківських кредитів чи депозитів) може передбачатися застава, гарантія чи поручництво.

Окрім того, до позичених коштів належать кошти інвесторів, які банки отримують через емісію та розміщення власних незабезпечених боргових зобов'язань (банківських векселів).

Позичені кошти комерційних банків є найбільш оперативною частиною банківського капіталу щодо залучення, а тому вони здатні своєчасно забезпечувати банку виконання зобов'язань.

Залучені кошти банк отримує без визначення окремих умов їх використання (платності, повернення, строковості та забезпеченості) за кожною сумою. Ці кошти клієнти банку, юридичні та фізичні особи, або банки-кореспонденти розміщують на своїх поточних чи кореспондентських рахунках, відкритих у банку. Умови використання цих коштів визначаються при відкритті банком цих рахунків і є загальними для всіх сум, які на них надходять.

Важливою для комерційного банку є класифікація кредитних ресурсів за ознакою платності. Так, власні та залучені кошти банку можна вважати безоплатними. Водночас позичені кошти завжди для комерційного банку платні.

Здійснюючи пасивні депозитні операції, банки мають змогу користуватися тимчасово вільними коштами клієнтів, що зберігаються на їхніх поточних, кореспондентських і депозитних рахунках.

Отже, пасивні депозитні операції можна класифікувати:

За категорією клієнта банка:

1. операції з отримання тимчасово вільних коштів юридичних осіб на поточні, бюджетні, депозитні рахунки;

2. операції з отримання тимчасово вільних коштів фізичних осіб на поточні, депозитні рахунки;

3. операції з отримання тимчасово вільних коштів банків-кореспондентів на кореспондентські та депозитні рахунки;

За строком:

1. операції з отримання тимчасово вільних коштів клієнтів на рахунки до запитання (поточні, бюджетні, кореспондентські);

2. операції з отримання тимчасово вільних коштів клієнтів на строкові депозитні рахунки.

Мобілізовані здійсненням пасивних операцій коштів засновників, акціонерів і клієнтів комерційні банки розміщують через проведення активних операцій [36].

1.3 Управління пасивними операціями комерційних банків

Метою пасивних операцій є залучення банком необхідних йому кредитних ресурсів і розширення в такий спосіб можливості здійснення активних операцій.

У зв'язку з цим кожному банківському спеціалісту доцільно знати і творчо виконувати правила, що лежать в основі пасивних операцій.

Управління депозитними та ощадними операціями потрібно організовувати так, щоб забезпечити постійне зростання прибутку найближчим часом або в перспективі, створивши для цього необхідні умови. Реалізовуючи відповідну депозитну політику, доцільно розширювати коло клієнтів, застосовуючи до них різні умови вкладень, які б повніше відповідали їхнім інтересам. При здійсненні депозитних операцій важливо забезпечувати їх узгодженість у часі за грошовими сумами за кредитними операціями. В управлінні депозитними операціями суттєве значення має контроль за строковими депозитами, особливо короткостроковими, які найбільшою мірою сприяють забезпеченню відповідної ліквідності балансу. Плануючи динаміку депозитних і ощадних операцій, банківські спеціалісти мають організовувати практичну роботу в такий спосіб, щоб резерви вільних коштів на депозитних рахунках, тобто тих, що тимчасово не використовуються для надання кредитів, були незначні. Зазначимо, що резерви тимчасово вільних банківських ресурсів обчислюються відніманням від суми залишків коштів на розрахункових, поточних та інших депозитних рахунках величини заборгованості за кредитами. Банківські менеджери з метою підвищення ефективності пасивних операцій мають постійно урізноманітнювати послуги поліпшувати якість і культуру обслуговування клієнтів, що сприятиме розширенню можливостей щодо залучення депозитних і ощадних вкладів.

Оскільки банки виплачують за строковими депозитами вищи відсоток, аніж за депозитами до запитання, то зберігання вільних ресурсів за строковими депозитами відповідає інтересам як банків, так і їхніх клієнтів. Однак здебільшого в комерційних банках відсутня продумана диференціація відсоткових ставок за депозитними угодами, що недостатньо стимулює залучення коштів на ці види вкладів у великих сумах і на тривалий період. Тому комерційні банки могли б за певну плату надавати клієнтам послуги з розрахунку тієї частини грошових ресурсів, що зберігаються на рахунках до запитання, які без загрози для операцій клієнта можна було б перевести на строкові депозити. Звичайно, необхідно обчислити й суму додаткового прибутку, яку в такому разі міг би одержати вкладник. Для такого розрахунку використовуються дані про платіжний обіг за розрахунковими рахунками клієнтів й порівнюється середній залишок коштів клієнта на розрахунковому або поточному рахунку за рік й сума кредитового обороту за розрахунковим чи поточним рахунком за рік.

Ефективність заходів щодо формування власних і залучених ресурсів комерційного банку залежить від постійного аналізу банківськими спеціалістами структури й величини коштів, що зберігаються на депозитних рахунках, і вибору таких способів і шляхів їх залучення та використання, які були б максимально прибуткові для нього і відповідали інтересам клієнтів.

Підсумовуючи зазначене вище про особливості проведення депозитних операцій, а також те, що їх управління відіграє ключову роль в організації роботи банку, можна узагальнити основні принципи проведення цих операцій [36].

Принципи організації депозитних операцій такі:

1. депозитні операції мають сприяти отриманню прибутку чи створювати умови отримання прибутку в подальшому;

2. депозитні операції мають бути різноманітними і проводитися з різноманітними суб'єктами;

3. особливу увагу у процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим операціям;

4. необхідно забезпечувати взаємозв'язок депозитних і кредитних операцій за термінами і сумами депозитних і кредитних вкладів;

5. метою банку при здійсненні депозитних і кредитних операцій має бути мінімізація вільних коштів;

6. банку потрібно вживати заходів щодо урізноманітнення банківських послуг, які сприяють залученню депозитів.

Наприклад, до таких послуг можна зарахувати:

ѕ можливість здійснення платежів після закінчення операційного часу (16-18 год.);

ѕ можливість здійснення платежів з надходжень поточного дня;

ѕ застосування автоматизованої системи розрахунків банк-клієнт;

ѕ оплата комунальних платежів, за користування кабельним телебаченням, послугами мобільного зв'язку тощо;

ѕ відкриття клієнтів НАУ-рахунків (поточні рахунки за грошовими залишками, на яких банк нараховує відсотки).

Управління депозитними, операціями -- це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов (аж до індивідуалізації) проведення депозитних операцій стосовно конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними операціями передбачає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задоволення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему страхування депозитів тощо. Режим функціонування депозитних рахунків у банку має відповідати потребам максимального спрощення порядку проведення депозитних операцій

Передумовою здійснення науково обґрунтованого управління депозитними операціями комерційного банку є попередній аналіз стану, структури і використання ресурсної бази та пасивних операцій.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комплексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для банківської діяльності. Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліпшення внутрішньої організації депозитної роботи: вдосконалення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліпшення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшення ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

У стратегічному плані управління депозитною діяльністю банку спирається на маркетинг депозитного ринку, регулювання попиту і пропозиції депозитних послуг. У тактичному плані управління депозитними операціями банку передбачає, насамперед, налагодження чіткого моніторингу кількості та якості свого депозитного портфеля.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження. Заходи впливу на економічну поведінку потенційних вкладників мають посісти вагоме місце в процесі управління депозитними операціями комерційного банку. Чесність і порядність банку щодо клієнтів мають бути нормою у будь-яких, навіть самих несприятливих для банківської діяльності, ситуаціях.

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до максимального задоволення потреб вкладників мають обмежуватися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозитами, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні банки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсотка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку. Вміле маневрування ресурсами - важливий показник професіоналізму банківського персоналу.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов'язані з активними операціями. Банківський менеджмент невіддільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасивних і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов'язаннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Проте на сьогодні в Україні немає більш-менш надійних гарантій вкладів, розміщених в комерційних банках. Згідно з нормативними актами вклади Ощадного банку гарантуються державою, оскільки цей банк є державним, однак кошти державного бюджету нині вкрай обмежені.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збільшення обсягу депозитів.

Указом Президента України затверджено Положення про порядок створення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування та використання його коштів. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою, створюється і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку. Платниками зборів до нього є комерційні банки -- юридичні особи, розташовані на території України. Система гарантування вкладів вступає в дію, коли вклади стають недоступними, тобто у разі неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів та призначення ліквідатора за рішенням арбітражного суду або Національного банку України. За станом на 01.01.2001 р. членами фонду були 133 комерційні банки, які регулярно сплачують збори. Початковий внесок становить 1% від зареєстрованого статутного капіталу банку, регулярний збір -- 0,5% від загальної суми вкладів (враховуючи відсотки за ними) за станом на 31 грудня року, що передує звітному. Фондом відшкодовується загальна сума вкладів одного вкладника в одному комерційному банку, включаючи відсотки, незалежно від виду валюти станом на день, коли вклади стають недоступними, але не більше 500 гривень -- суми, що перевищує розмір середнього вкладу в Україні. Розмір відшкодування за рахунок коштів фонду може у подальшому бути збільшено [43].

Питання фінансового контролю за депозитними операціями визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтерський облік залучення та розміщення депозитів, сплати витрат та отримання доходу за ними здійснюється за відповідними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними операціями має бути побудований таким чином, щоб гарантувати, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням банку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мета застосування якої -- забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозитами, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депозитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періодично перевірятися особами, які не причетні до нарахування. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку. Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників -- юридичних і фізичних осіб. Важливо, щоби банк надавав вкладникам найзручніші форми депозитного обслуговування, які б зводили до мінімуму витрату ними часу.

Західна банківська практика нагромадила значний досвід управління і контролю за проведенням депозитних операцій. Вміле використання цього досвіду з урахуванням специфіки вітчизняної економіки і ментальності населення має суттєве значення для поліпшення роботи комерційних банків в Україні. Важливо, щоб вітчизняні банки постійно здійснювали пошук досконаліших методів та інструментів управління депозитними банківськими продуктами [36, с.18].

Размещено на Allbest.ru