Проблеми капіталізації банківської системи в Україні та шляхи їх вирішення

Наразі банки є найбільш прозорими та відкритими бізнес-структурами. Разом з тим існують і проблеми, що істотним чином послаблюють не тільки становище банків, але фінансову стабільність країни. Однією з ключових є проблема достатнього рівня капіталізації сучасної банківської системи. Недостатній банківський капітал є значним гальмом на шляху банків до успішної діяльності, а достатність банківського капіталу дає змогу зберегти платоспроможність банку і впливає на рівень надійності банку.[48] На сучасному етапі проблему капіталізації часто плутають із проблемою розміру статутного капіталу або із проблемою ліцензійних вимог до розміру регулятивного капіталу. В зв'язку із цим, необхідно чітко зазначити, що проблема капіталізації - це проблема недостатньої адекватності капіталів банків до розміру сформованих ними активів. Тобто проблема полягає не у кількісній, а у якісній площині. Проблема капіталізації - це проблема загальної фінансової стабільності та автономності банківської системи, а отже проблема належного обслуговування банками прийнятих на себе грошових зобов'язань. Проблема капіталізації - це проблема формування фінансового підмурку банківської системи. Від його якості залежить надійність всієї економічної системи та динаміка подальшого розвитку. Незважаючи на поступове зростання показника балансового капіталу, як основи розвитку банківської системи, він залишається досить низьким, і складає лише 5% від ВВП, тоді як у Росії цей показник становив 37,2%, а в країнах Центральної Європи - понад 40%. Має місце неадекватне зростання капіталу банків і обсягу здійснюваних ними активних і пасивних операцій.[49]

Банки почали нарощувати обсяг депозитного портфеля. Загальний обсяг депозитів зріс на 11,1% до 364 млрд. грн. Найбільші темпи приросту показали вклади фізичних осіб у національній валюті (13,7%).

Частка довгострокових вкладів зросла із 24,4% до 26,4%, що поступово покращує ресурсну базу банків.

Відновлення довіри і тенденція до зростання активності населення в аспекті банківських вкладів збережеться.

Сукупний статутний капітал банків продовжує перевищувати власний, що зумовлено головним чином негативними фінансовими результатами. Однак збиток за перше півріччя 2010 р. (8,3 млрд. грн.) є на 41% меншим за аналогічний період 2009 р. За оцінками експертів, за підсумками 2010 р. фінансовий результат буде від'ємним, однак розмір збитків буде меншим результату 2009 р. ? в основному за рахунок покращення показників системних банків першої групи.

З огляду на те, що 40% української економіки перебуває у «тіні», занадто низька капіталізація вітчизняних банків, особливо у зв'язку із вступом України до СОТ, може призвести до того, що вони стануть неконкурентоспроможними порівняно з іноземними. На жаль, певна "ізольованість" України від загальносвітових тенденцій розвитку процесів транснаціоналізації не дає їй можливості бути повноцінним суб'єктом, а не об'єктом, міжнародної фінансової діяльності. Присутність іноземних банків (рис. 2.1.) може призвести до відтоку частини капіталів за кордон, ускладнення банківського нагляду за операціями банку з боку уповноважених державних органів управління, ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою України, що може негативно позначитись на рівні її економічної безпеки. Особливо гостро це може проявитися в процесі поглинання іноземними банками-гігантами неконкурентоспроможних українських банків з поступовим захопленням всього банківського ринку, так як це сталося в Польщі, Литві, Латвії, банківську систему яких поглинули великі австрійські та німецькі банки [51].

Рис. 2.1 Динаміка частки іноземного капіталу в банківській системі

За станом на 01.07.2010 власний капітал банків склав 127,2 млрд. грн. або 14,7% пасивів банків. Власний капітал банків має таку структуру: сплачений зареєстрований статутний капітал складає 102,0% від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу, - 0,3%; емісійні різниці - 5,2%; загальні резерви та фонди банків - 9,9%; результати минулих років - (-17,8%); результати звітного року, що очікують затвердження - (-4,6%); результати поточного року - (-3,5%); результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії - 8,5%. У табл. 5.2 приведено показники фінансової стійкості і достатності капіталу банків у розрізі чотирьох груп. Взагалі фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України:

1) збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії;

2) збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об'єднань, злиття банків, реорганізація банків);

3) збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських облігацій та єврооблігацій);

4) збільшення капіталу за рахунок прибутку;

5) зменшення обсягів ризикових активів.

В тих умовах, в яких на сьогодні опинилася банківська система України, найоптимальнішим шляхами зростання рівня капіталізації банків є збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи України. Цей напрямок передбачає створення банківських об'єднань та злиття банків. Це дало б можливість підвищити стійкість та стабільність усієї банківської системи. Проте це не можливо здійснити без відповідних заходів НБУ, зокрема підвищити розмір мінімального статутного капіталу, а також проводити більш жорстку політику відносно регулювання значень економічних нормативів діяльності комерційного банку. Звичайно крім об'єктивних причин, що заважають процесу консолідації банків, існують і суб'єктивні причини такі як небажання головних акціонерів зливатися з іншими банками, адже частіше всього банк в основному обслуговує особисту фінансову діяльність певної фінансової групи, яка і є її головним акціонером. Шляхом виходу з цієї ситуації є створення банківських об'єднань на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій. Вони зберігають право володіння та управління, а також пропорційного розподілення прибутку. З іншого боку консолідація банківської системи не вплине на рівень конкуренції, адже процентна політика комерційних банків майже повністю залежить від політики НБУ.

Підвищення рівня капіталізації вітчизняних банків підвищить їх конкурентоспроможність на світовому фінансовому ринку і забезпечить фінансову стабільність всієї економіки України на шляху інтеграції у світове господарство.

2.2 Капіталізація банківської системи в умовах економічної кризи

Концентрація банківського капіталу та підвищення рівня капіталізації банківської системи є надзвичайно важливим фактором динамічного розвитку фінансового сектору України. Капіталізація значною мірою визначає надійність банку, його потенціал проводити активні операції, особливо в умовах фінансової кризи, яка розпочалася в економіці України у другій половині 2008 року. Таким чином, високий рівень капіталізації банків виступає гарантом стабільності національної валюти, забезпечує інвестиційну діяльність комерційних банків та гарантує фінансову стійкість банків при нестабільності фінансової системи. В Україні рівень капіталізації банківської системи є недостатнім, становлення її відбувалося досить тривало і повільно. Інтенсифікація розвитку банківського сектору через проникнення іноземних інвестицій, процесів поглинання і приєднання мали місце переважно в 2005-2007 роках, що значно покращило стан банківського сектору, рівень конкурентоспроможності банків, якість банківських послуг. Позитивні наслідки були отримані в тому числі й завдяки Програмі капіталізації банківської системи, що діяла у 2004 році в рамках діяльності Асоціації українських банків (АУБ). Однак, опинившись на піку свого розвитку, цей сегмент фінансової системи був охоплений кризою, що негайно відбилося і на відплив і інвестицій за кордон, і на проведенні активної кредитної та депозитної політики. Особливо постраждали банки, що мали незначний обсяг власного капіталу, і були залежні від залучених коштів. Причиною цього стало більш швидке зростання активів банків порівняно із власним капіталом, що призвело до порушення нормативів адекватності регулятивного капіталу. Отже, недокапіталізована банківська система виступає одним із проблемних питань розвитку сучасної економіки України.

Метою аналізу стану банківської системи виступають виявлення факторів підвищення банківської капіталізації та аналіз динаміки цього процесу в Україні в 2006-2008 роках для визначення основних закономірностей та особливостей розвитку банківської системи України. Для цього передбачено вирішення таких завдань:- визначення сутності капіталізації банків;- аналіз динаміки капіталізації банківського сектору у 2006-2008 роках;- виявлення особливостей і проблем нарощування капіталу в банківських установах в умовах кризи;- інтерпретація можливих наслідків застосування напрямів підвищення капіталізації банківської системи України.

Капіталізацію банківської системи можна розглядати з двох боків: по-перше, з точки зору вартості акцій банку на вторинному фондовому ринку, по-друге, з точки зору сукупного капіталу банку. За першим варіантом, під капіталізацією в банківській сфері зазвичай розуміють капіталізацію фіктивного капіталу, що реалізується в поняттях фінансова капіталізація та фіктивна капіталізація. Під фінансовою капіталізацію розуміють представлення реального капіталу в цінних паперах і його фінансовою оцінкою. Фіктивна капіталізація має місце, коли фінансова оцінка капіталу на ринку цінних паперів перевищує реальний капітал, функціонуючий у сфері виробництва [57,с.9]. У свою чергу, під реальним капіталом слід розуміти перетворену вартість, втілену в матеріальних та інших реальних цінностях, на джерело зростання вартості. Таким чином, капіталізація економічної організації забезпечується за рахунок прибутку компанії та її ринкової вартості. Враховуючи, що серед усіх банків, утворених як акціонерні товариства (а їх в тільки в 2008 було 152), на українському фондовому ринку обертаються акції лише двох комерційних банків - «Райффайзен Банк Аваль» та «Укрсоцбанк»,капіталізація банків надалі буде розглядатися, виходячи з другого тлумачення. На сучасному етапі проблему капіталізації часто плутають із проблемою розміру статутного капіталу або із проблемою ліцензійних вимог до розміру регулятивного капіталу. В зв'язку із цим, необхідно чітко зазначити, що проблема капіталізації - це проблема недостатньої адекватності капіталів банків до розміру сформованих ними активів. Тобто проблема полягає не у кількісній, а у якісній площині. Проблема капіталізації - це проблема загальної фінансової стабільності та автономності банківської системи, а отже, проблема належного обслуговування банками прийнятих на себе грошових зобов'язань. Проблема капіталізації - це проблема формування фінансового підмурку банківської системи. Від його якості залежить надійність всієї економічної системи та динаміка подальшого розвитку [56]. Основним індикатором рівня капіталізації банків є відношення сукупного банківського капіталу до ВВП. Існує мінімально необхідне відношення цього показника, норматив якого становить близько 6 % ВВП.

В Україні рівень капіталізації банків з року в рік зростав: у 2005 році він становив 5,76 %, у 2006 році - 7,82 %, у 2007році - 9,75 %, за 10 місяців 2008 року - 11,96 %.1 Однак, незважаючи на це, капіталізація відбувається за рахунок збільшення кількості банків, а не за рахунок їх фінансового укріплення, що породжує проблему можливих банкрутств банків, хвиля яких вже зараз йде. Причиною інтенсивного зростання капіталізації стало, з іншого боку, й більш швидкий приріст капіталу комерційних банків, пов'язаний із входженням у вітчизняну банківську систему інвесторів, порівняно із темпами приросту номінального ВВП. Наприклад, у 2006 році порівняно з 2005 темпи приросту номінального ВВП склали 23,3 %, розміру інвестицій в основний капітал - 34,5 %, відповідно у 2007році ВВП зріс на 31 %, інвестиції - на 50,5 %. Нижче представлена динаміка обсягів капіталу та статутного капіталу банківської системи України.

У середньому приріст фінансового капіталу до 2003 року складав щорічно близько 30 %. Однак, темпи помітно прискорилися в останні роки. Якщо в 2003 році приріст капіталу склав 29 %,то вже в 2006 році сукупний капітал зріс на 67,1 %і склав сукупно 42,5 млрд грн. В 2007 році - на 63,4 %, а за 10 місяців 2008 року - на 37,6 %. Збільшення капіталізації відбулося, в основному,за рахунок зростання статутного капіталу діючих банків. Проте, з середини 2007 року і до середини2008 року зростання капіталізації банківської системи відбувалося за рахунок притоку депозитних коштів населення і підприємств. Так,у 2007 році депозитів фізичних осіб було залучено на 52 % більше, ніж у 2006 році. Як видно з табл. 1, у жовтні 2008 року розмір капіталу банків у перерахунку на долари США збільшився незначно, а порівняно із вереснем2008 року скоротився на 12 %, що пов'язано із девальвацією гривні та підвищенням валютного курсу долару. На разі тенденція збільшення курсу американської валюти триває, отже, станом на кінець 2008 року можна буде очікувати, що обсяг капіталу, в тому числі статутного капіталу, комерційних банків України скоротиться більш суттєво. Свою роль у погіршенні рівня капіталізації банківського сектору у 2008 році зіграли й підвищення облікової ставки НБУ у квітні 2008 року з 10 до 12 %, а також у січні нормативу адекватності регулятивного капіталу(Н2).

Крім того, почала відчуватися нестача національної валюти в банках. Комерційні банки вирішили цю проблему за рахунок підвищення ставок по депозитам, чим викликали новий короткостроковий депозитний «бум», який призвів до зростання рівня депозитів за наслідками 9 місяців 2008 року на 21,4 % по відношенню до 2007 року. Однак у жовтні 2008 року відбулося скорочення обсягу зобов'язань банків за коштами, залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб порівняно з вереснем 2008 року на 3 % або на 9,2 млн грн. На поточний момент рівень капіталізації банківської системи знижується у зв'язку з тим, що інвестори почали вилучати свої кошти, а населення - депозити, що підриває стабільність вітчизняної банківської системи. Зазначені проблеми капіталізації також супроводжуються і такими.

По-перше, оцінка капіталу банків може бути завищена, що пов'язане із переоцінкою основних засобів банків;включення до складу активів, які обраховуються для показника капіталізації, вартості сумнівних та безнадійних кредитів, які в загальному кредитному портфелі банків за нормативом не мали б перевищувати 5 %, але в багатьох банках станом на 1 півріччя їх частка сягала до 20 %.

По-друге, зниження прибутку банків є природним наслідком надання на початку року дешевих кредитів та залучення дорогих депозитів. Подальше підвищення ставок кредитування цілком логічно призвело до скорочення попиту на кредитні ресурси, тож нормативу адекватності регулятивного капіталу стало важко дотримуватися багатьом банкам. За період до загострення кризи (станом на 01.09.2008 року) спостерігалося зростання прибутковості статутного капіталу комерційних банків, за даними АУБ [53], з 1,744 % на 1 лютого2008 року до 9,54 %, а також прибутковості активів відповідно з 0,130 до 0,799 %. Однак в останні місяці така тенденція порушилася, і деякі банки опинилися майже на межі банкрутства,тож рівень прибутковості впав. Це пов'язано із неспроможністю населення повернути кредити, а також банків відповідати за своїми зобов'язаннями перед вкладниками. Цікавим є те, що найбільший рівень прибутковості продемонстрували дрібні ,регіональні банки, такі, як, наприклад, «Каліонбанк Україна», «Сітібанк Україна», «ОлімпійськаУкраїна» тощо. Банки першої десятки мають помірний рівень рентабельності, проте, забезпечують найбільшу питому вагу прибутків. До цих банків, за даними АУБ, відносяться «Укрсоцбанк», «Райффайзенбанк Аваль», «Приватбанк», «Укрексімбанк» та «Укрсіббанк».

По-третє, капіталізація банків, що складається на підставі ринкової вартості їх акцій не відображає їх реального фінансового стану,оскільки ці акції не обертаються на ринку. Акціїбанків, що «котуються» на фондовій біржі, - «Райффайзенбанку Аваль» і «Укрсоцбанку», перебувають у складі т. зв. «блакитних фішок» вітчизняного фондового ринку, які є об'єктами спекуляцій на ринку, що призводить до фіктивного завищення їх ринкової вартості. Факторами зростання капіталізації банків за період 2005-2008 роки стали такі:

1. Політика НБУ, спрямована на підвищення вимог до статутних капіталів банків. Це зумовлено змінами у Законі України «Про банки і банківську діяльність», якими передбачено створення нових банків лише у формі відкритих акціонерних товариств та кооперативних банків і підвищення вимог щодо мінімальних розмірів їх статутного капіталу до 10 млн євро [55, с. 28].

2. Підвищення інвестиційної привабливості комерційних банків. Великі угоди з купівлі контрольних пакетів акцій іноземними інвесторами продемонстрували власникам банківських установ залежність між величиною капіталу і кінцевою ціною продажу. Так, за підсумками 2007 р. частина іноземного капіталу в статутному фонді українських банків досягла35 %. Статутний фонд банків із часткою зарубіжного капіталу досяг 10 млрд грн, що складає 38 % від загального статутного капіталу національної банківської системи.

3. Зростання ринку рітейлових банківських послуг. У 2004 році основним продуктом банків було автокредитування, хоча ця послуга була в числі провідних і в 2007-2008роках, в 2005-2006 роках провідне місце зайняло іпотечне кредитування, а в 2007році банки активно пропонували кредитування за допомогою кредитних карток.

4. Дозвіл на утворення субординованого боргу, шляхом емісії облігацій. Проте, в умовах кризи ці фактори перестають діяти, оскільки загальне падіння купівельної та плато спроможності економіки України нівелює використання подібних важелів для підвищення капіталізації. Тож постає завдання пошуку інших методів та шляхів стабілізації та зростання капіталізації українських банків. Взагалі, фахівці виділяють такі основні шляхи підвищення капіталізації банків України: 1) збільшення капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії; 2) збільшення показника адекватності капіталу через консолідацію банківської системи (консорціум не кредитування, створення банківських об'єднань, злиття банків, реорганізація банків); 3) збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (шляхом випуску депозитних сертифікатів, банківських обліґацій та єврообліґацій); 4) збільшення капіталу за рахунок прибутку;5) зменшення обсягів ризикових активів [56].

Для вирішення проблеми капіталізації Нацбанк вже провів раніше ряд заходів, зокрема дозволив банкам випускати обліґації, виступив із пропозицією свого капіталу на міжбанківському кредитному ринку тощо, однак, кредитні ресурси не дають такої міри капіталізації, як інвестиції, нарощування статутного капіталу за рахунок прибутків та збільшення кількості засновників. Проте, в умовах світової кризи іноземні інвестори вилучають свої інвестиції з менш розвинутих економік, що спричиняє значний негативний вплив, крім того, з урахуванням ефекту мультиплікатору, подібні події призводять до падіння ВВП та гальмування розвитку економіки. Тому в складних економічних умовах українські банки не можуть розраховувати на зовнішні джерела поповнення капіталу. З іншого боку, можна застосувати досвід інших країн, що полягає в підвищенні рівня концентрації банківського капіталу шляхом консолідації банків. На переконання В. Міщенко[60], найефективнішим напрямом реорганізації маєстати злиття та приєднання банківських установ, атакож утворення банківських корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп. Такий шлях багато вітчизняних науковців і практиків визнають як пріоритетний.

Подібні процеси мають місце і в Україні. Наприклад, загальна тенденція зростання капіталу фінансових інститутів пояснюється тим, що2005-2007 рр. - це період злиття та поглинання у фінансовій сфері. В той же час, на сьогодні жоден банк не бажає взяти на себе зобов'язання інших банків, тому хвиля злиттів та поглинань у банківській сфері припинилася. Це цілком природно, коли навіть потужні світові компанії відмовляються від раніше запланованих угод поглинання та злиття (наприклад, компанія Toyota, що планувала придбання автомобільного заводу Volvo). Нарощування капіталу за рахунок розміщення акцій власної емісії та нарощування субординованого боргу постає неефективним заходом в умовах кризи, коли індекс найбільшого торгівельного майданчика ПФТС, який обіймає частку у 85 %всього фондового ринку України, за рік впав більш, ніж у 6 разів, відповідно, знизився і обсяг торгів. Тож банки можуть зіткнутися із проблемою розміщення цінних паперів та нестачі вільних ресурсів на фінансовому ринку. Що стосується спрямування прибутку на збільшення капіталу банків, то Кабінет Міністрів України в жовтні 2008 році висунув пропозицію щодо зобов'язання банків, які не дотримуються нормативів банківського законодавства, спрямовувати весь прибуток на капіталізацію. Таку норму планується впровадити до 2011 року, про що підготовлено відповідний законопроект. Однак, на думку вчених [61], така норма може бути дієвою і для інших банків, якщо цей прибуток буде звільнено від оподаткування. Високі обсяги ризикованих активів виступають однією з головних причин занепаду банківської системи під час фінансово-економічної кризи в Україні. Недбала політика комерційних банків призвела до зростання частки активів, що мають високий ступінь кредитного ризику, що супроводжувався зростанням і ринкового ризику банків, мала наслідком зниження платоспроможності великої кількості українських банків. Забезпечення діяльності деяких банків наприкінці 2008 року відбувалося лише за рахунок фінансової підтримки НБУ. Тож зниження частки ризикованих активів є актуальним напрямом покращення капіталізації вітчизняних банків.

Проблема капіталізація вітчизняної банківської системи дуже гостро постала в умовах фінансово-економічної кризи, що зумовило неабияку увагу до неї як з боку вчених, так і збоку керівних органів, зокрема НБУ та КМУ. Позитивна тенденція нарощування капіталів банків та включення до лістінгу ПФТС двох провідних банків України у 2006-2008 роках була знівельована наприкінці 2008 року, причиною чого став відтік іноземних інвестицій з економіки України, падіння обсягів торгів на фінансових ринках, дефіцит фінансових ресурсів та загальна стагнація економіки України. У зв'язку з цим, постала необхідність пошуку шляхів підвищення капіталізації або принаймні її збереження на попередньому рівні комерційних банків. Економічна теорія та практика виділила п'ять основних шляхів підвищення капіталізації українських банків. Найбільш пріоритетними з них вчені назвали консолідацію банківського капіталу. Однак, в умовах кризи, коли кожен банк має погасити власні зобов'язання, прийняття на себе ще й чужих боргів та проблем зумовить поглиблення фінансової кризи на мікроекономічному рівні.

Найбільш доцільними шляхами управління капіталізацією банку на сучасному етапі вбачається реінвестування прибутку банків, а згідно з даними АУБ, принаймні 158 банків є прибутковими, тож цей захід може підвищити капіталізацію банків, хоча і несуттєво. Також - зниження обсягу ризикованих операцій, основну роль в чому має відіграти прийняття відповідних нормативно-правових актів НБУ та ВРУ з реґулювання діяльності та дотримання нормативів комерційних банків. Подальші дослідження з даного питання можуть бути спрямовані на обчислення економічного ефекту від зазначених заходів.

2.3 Тенденції розвитку банківської системи

капітал банк фінансовий кредитний

Проблема підвищення рівня капіталізації банків зумовлює об'єктивну необхідність дослідження сучасної вітчизняної практики формування власного капіталу банків, порядку оцінювання величини та визначення рівня його адекватності потребам розвитку економіки країни, а також пошуку ефективних шляхів і джерел нарощення обсягів капіталізації, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи і збереженню її національних пріоритетів в умовах глобалізації фінансових ринків.

Незважаючи на ознаки поліпшення економічного розвитку в окремих країнах світу та низку заходів, спрямованих у напрямі економічної стабілізації, світова економіка перебуває у стані рецесії. Триває скорочення обсягів промислового виробництва в умовах стрімкого скорочення споживання, інвестицій та експорту. Це у свою чергу призвело до скорочення робочих місць. Така ситуація відповідним чином впливала на розвиток фінансового сектора. Відбулося падіння темпів зростання кредитування економіки. Світова фінансова криза продовжує позначатись на подіях в економіці та на фінансовому ринку України. Економічна активність в Україні відновлюється, але її якість залишається низькою. Ситуація в банківській системі все ще складна: спостерігається низька кредитна активність банків,зростає сума збитків та кількість збиткових банків.

Доходи банків становили108,2 млрд. грн., з них: процентні доходи - 91,9 млрд. грн. (або 84,9 % від загальних доходів), комісійні доходи - 12,2 млрд. грн. (11,3 %). Витрати банків становили 125,4 млрд. грн., з них: процентні витрати -50,6 млрд. грн. (або 40,4 % від загальних витрат), відрахування в резерви -47,1 млрд. грн. (37,5 %), комісійні витрати - 2,2 млрд. грн. (1,7 %).

Основними функціями банків є мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів; надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів здійснення розрахунків між клієнтами. В Україні виконання цих функцій банками пов'язане з викладеними нижче проблемами, серед яких: відсутність довіри до банків з боку населення, а отже, і незначна мобілізація ресурсів банками порівняно з потенційними її можливостями; низький рівень кредитування (особливо довгострокового, адже короткострокові кредити займають близько двох третин кредитного портфеля українських банків); низький (порівняно зі світовим) рівень розрахунків між клієнтами (хоча і відбувається досить активний розвиток уданому напрямі - введення платіжних карток, утворення національної системи масових електронних платежів населення як один із основних напрямів роботи НБУ та ін.). Проте поступове відновлення довіри населення до банків, позитивна динаміка депозитів фізичних осіб, зростання обсягу кредитів, наданих юридичним особам, зниження ставок за кредитами свідчать про певне покращення ситуації порівняно з другою половиною 2008 року.

Під пильним контролем Національного банку продовжується процес докапіталізації банків. За станом на 01.10.2009 активи банків становили 893,5 млрд. грн., загальні активи - 987,8 млрд. грн. Більшу частину загальних активів становлять кредитні операції - 77,9 % активних операцій. Банки України мають високу ліквідність, але наявність значних ризиків неповернення кредитів при кредитуванні реального сектора стримують банки у відновленні активних операцій. Переважна більшість кредитів, наданих юридичним особам, спрямовується в поточну діяльність,отже, інвестиційна складова економічного зростання є недостатньою.

Відновлення платоспроможності банківської системи та кредитування економіки України гальмують, нестабільність ресурсної бази банків, невідповідність за строками ресурсної бази і попиту на кредити з боку реального сектора, зростання проблемної заборгованості за раніше наданими кредитами, погіршення їх якості. Це вимагає збільшення резервів під кредитні операції, та, відповідно, уповільнює кредитування економіки України. Зобов'язання банків за станом на 01.10.2009 становили 771,9 млрд. грн. Кошти фізичних осіб становлять 200,5 млрд. грн., або 26 % загального обсягу зобов'язань, кошти суб'єктів господарювання - 119,2 млрд. грн., або 15,4 %. Банки мають таку структуру коштів населення з точки зору строковості. Строкові кошти становлять 152 млрд. грн., або 75,8 % від загальної суми коштів населення, а кошти на вимогу - 48,6 млрд. грн., або 24,2 %.

Стабілізація ситуації на валютному сегменті ринку сприяла зниженню негативних очікувань учасників ринку, що позитивно впливало і на інші сегменти грошово-кредитного ринку, зокрема на депозитний, де в ІІ кварталі 2009 р. припинилася тенденція до відтоку коштів з банківської системи. Збільшення депозитів фізичних осіб позитивно вплинуло на динаміку загального обсягу депозитів, який у ІІ кварталі 2009 р. збільшився на 1 %. Однак через суттєвий відтік коштів у І кварталі показник приросту за перше півріччя також є від'ємним - зменшення на 11,4 % - до 316,8 млрд. грн. Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків.

За станом на 1 жовтня 2009 року ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 185 банків, у тому числі:166 банків (89,7 % від загальної кількості банків, що мають ліцензію) акціонерні товариства (з них: 103 банки (55,7 %) - відкриті акціонерні товариства, 10 банків (5,4 %) - закриті акціонерні товариства, 52 банки (28,1%) - публічні, 1 банк (0,5 %) - приватне), 19 банків (10,3 %) - товариства з обмеженою відповідальністю. У стані ліквідації перебуває 12 банків, з них 9 банків ліквідуються за рішеннями НБУ, 3 - за рішеннями господарських (арбітражних) судів.

Аналіз стану банківської системи України дає можливість виявити основну проблему, вирішення якої сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських банків і створенню в країні банківської системи світового рівня. Такою проблемою є низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. За станом на 01.10.2009 власний капітал банків становив 121,6 млрд. грн., або 13,6 % пасивів банків. Власний капітал банків має таку структуру. Сплачений зареєстрований статутний капітал становить 85,8 % від капіталу; дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу, - 0,4 %; емісійні різниці - 5,2 %; загальні резерви, резервний фонд та інші фонди банків - 14,0 %; результати минулих років - 0,5 %; результати звітного року, що очікують затвердження, - 0,1 %; результати поточного року - (-14,2 %); результат переоцінки основних засобів, нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж та інвестицій в асоційовані компанії - 8,2 %. Стан і ресурсні можливості банківської системи України суттєво впливають на економічний розвиток всієї країни.

Ресурсний потенціал комерційних банків утворюють капітал (власні кошти) і залучені кошти. Тому особливої актуальності набуває нарощення банківських капіталів та вдосконалення їх структури.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що основними напрямами діяльності з подолання проблем розвитку банківської системи України повинні стати:

1) підвищення рівня капіталізації банківського сектора за допомогою залучення додаткового акціонерного капіталу;

2) вдосконалення методики розрахунку обсягів регулятивного капіталу та нормативів ризику;

3) підвищення якості та конкурентоспроможності банківських послуг шляхом заміщення готівкових розрахунків на безготівкові платіжні інструменти;

4) розвиток структури банківського сектора в напрямі оптимального поєднання великих банків із розгалуженою мережею філій та регіональних і спеціалізованих банків з метою наближення до населення повноцінних банківських послуг;

5) збільшення присутності іноземного капіталу в національній банківській системі має відбуватися з урахуванням усіх позитивних і негативних чинників, потенційних ризиків.

розділ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ КАПІТАЛІЗАЦІЇ БАНКІВ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

3.1 Проблеми капіталізації банківського сектору України

Українська банківська система побудована відповідно до принципу дворівневості, який передбачає чітке розмежування сфер діяльності центрального (Національного банку України) і комерційних банків.

Банківська система України сьогодні вважається одним із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни можна побачити у табл. 3.1.

Незважаючи на усі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентоздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

Такі проблеми практично унеможливлюють припущення про дійсну конкурентоспроможність банківського сектору України. Для цього варто подивитися хоча б на той факт, що активи українського банківського сектора становлять близько 30 млрд. грн., що є меншим за 1% активів Deutsche Bank AG або Citigroup Inc. І це не враховуючи інших недоліків, таких як відставання кількості та якості банківських послуг від світового рівня, недосконалий менеджмент, фінансові результати діяльності та ін.

Таким чином, банки мають здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників та виконувати функцію створення грошей і регулювання грошової маси.

В Україні ж виконання цих функцій банками пов'язане з викладеними нижче проблемами, серед яких: відсутність довіри до банків з боку населення, а, отже, і незначна мобілізація ресурсів банками порівняно з потенційними її можливостями; низький рівень кредитування (особливо довгострокового, адже короткострокові кредити займають близько двох третин кредитного портфелю українських банків); низький (порівняно зі світовим) рівень розрахунків між клієнтами (хоча і відбувається досить активний розвиток у даному напрямі - введення платіжних карток, утворення національної системи масових електронних платежів населення як один із основних напрямів роботи НБУ.

На виконання банками України своїх функцій впливає також те, що більшість грошей перебуває поза банками у вигляді готівки, що безпосередньо стосується функції мобілізації ресурсів банками. Якщо у розвинутих країнах світу готівка становить лише 5-7% грошової маси, то в Україні вона складає близько 50% грошового обороту. Це пов'язано зокрема з тим, що готівкова маса зростала високими темпами у період інфляції, а також із тим, що ця інфляція зумовила знецінення заощаджень населення і викликала проблему його недовіри до банків, яка і досі залишається досить серйозною проблемою банківської системи України.

Отже, очевидним є той факт, що говорити про справжню конкурентоздатність банківського сектору України на світовому ринку поки що рано.

Таким чином, ситуація, яка склалася у банківському секторі нашої країни, не є достатньо позитивною і сприятливою для існування його конкурентоздатності, а отже, потребує детального аналізу проблем, які її викликали, та відповідних пропозицій для її виправлення.

Аналіз стану банківського сектору української економіки дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню конкурентоздатності українських банків і створення в країні банківської системи світового рівня. Такими проблемами є:

Низький рівень капіталізації комерційних банків. За цим показником вітчизняні банки настільки відстають від іноземних, що навіть за сприятливих умов їм буде важко конкурувати не тільки на світовому ринку, а й всередині країни, якщо останні вирішать серйозно закріпитися на нашому ринку. Причиною такої ситуації могло бути те, що значну частину новоутворених кредитних інститутів було засновано в період загострення гіперінфляції підприємствами реального сектора економіки для розв'язання проблем суто власного забезпечення кредитними ресурсами. Діяльність же інших банків початково мала на меті обслуговування торговельно-посередницьких та валютообмінних операцій із швидким обігом коштів. Звісно, за таких обставин питанню нарощування власних капіталів на перших етапах перехідного періоду приділялося вочевидь мало уваги.

Також низький рівень капіталізації більшості комерційних банків України штовхає їх проводити агресивну політику, спрямовану на досягнення високого рівня прибутку (з цією метою здійснювалася і діяльність банків у країні під час інфляційних процесів, які створювали враження легкого заробляння грошей, що призвело до процвітання спекулятивних угод в інфляційному кліматі та негативно вплинуло на довіру населення до банків). Шлях забезпечення зростання власного капіталу за рахунок накопичення прибутку є одним з найпростіших та найдешевших, але така політика пов'язана з високим рівнем ризику. Крім того, обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій з обслуговування різних груп клієнтів, а також зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень в економіку неможливими є заходи щодо припинення спаду та нарощування виробництва.

Рішення Нацбанку про зниження облікової ставки відображає його реакцію на зниження темпів інфляції. Оскільки показник інфляції в річному вираженні в червні 2010 року скоротився до рівня 6,8%, облікова ставка НБУ стала істотно позитивною в реальному вираженні. Якщо зіставляти номінальну ставку з поточним рівнем інфляції, то реальна облікова ставка склала 1,7% річних. Це дало українському центральному банку підстави формально ослабити грошово-кредитну політику шляхом зниження облікової ставки.

При цьому, дане ослаблення грошово-кредитної політики носить саме формальний характер. Облікова ставка сама по собі мало впливає на ринок. Вона використовується переважно для нарахування штрафів і пені, тож її зниження, зокрема, трохи допоможе тим, хто допускає прострочення платежів по своїх зобов'язаннях.

Ставки овернайт - це ті ставки, за якими НБУ кредитує комерційні банки. Швидше за все, найближчим часом Нацбанк змінить і ставки овернайт. Проте є два аспекти, у зв'язку з якими їх зниження практично не має значення для ринку. З одного боку, попит комерційних банків на кредити від НБУ обмежений. Банківський сектор на даний момент має дуже високу ліквідність, а ринкові ставки по кредитах овернайт становлять 1%-2%. Загальний обсяг кредитів овернайт від НБУ за останній місяць був нульовим. За іншими лініями рефінансування Нацбанк також практично нічого не позичає банкам. Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов'язаннями, у зв'язку з чим банки змушені були скоротити кредитування приватного сектору для задоволення більш високого попиту на державні кредити та неефективністю податкової системи, яка негативно впливає на рентабельність багатьох господарських суб'єктів, а також практичною відсутністю механізмів масового споживчого кредитування та фінансування житла.

Проблема надійності і забезпеченості виданих кредитів. Частка проблемних кредитів в усіх банках є достатньо високою, тому що були залучені ресурсів вкладників, які не забезпечені власним капіталом, з подальшим виходом на ринок позикових капіталів без утворення резервів для покриття кредитних ризиків.

Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів викликала одну з найсерйозніших проблем сучасного банківського сектору України - велику частку проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із “негативним” кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації. Половина з проблемних банків перебуває у стадії ліквідації. Унаслідок цього знизились миттєва та загальна ліквідність і платоспроможність значної кількості банків, значно погіршився фінансовий стан найбільших банків, активи яких становлять більше половини активів усіх комерційних банків України.

3.2 Пропозиції до розв'язання проблеми капіталізації

Для розв'язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

- звузити процентну маржу комерційних банків;

- розробити механізм розмежування банківських фінансів і урядових фінансів;

- позбавити уряд можливості брати у Національного банку України та комерційних банків гроші в кредит чи то у прямій, чи то у завуальованій формах, під виглядом первинної емісії облігацій внутрішньої державної позики; уряд повинен функціонувати на основі самозабезпечення, а не паразитувати на примусово здешевлених кредитних ресурсах Нацбанку і комерційних банків;

- Кабінет Міністрів повинен здійснювати фінансово-економічну політику, спрямовану на підвищення ефективності державних підприємств;

- удосконалити податкову систему країни;

- ввести спрощену процедуру банкрутства підприємств;

- розвивати та стимулювати приватну власність;

- оптимізувати ризик-менеджмент;

- розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій та створення у разі потреби належних стимулів для розвитку з метою забезпечення ефективного функціонування різних сфер фінансово­го ринку;

- швидкими темпами проводити реорганізацію, об'єднання або ліквідацію проблемних банків;

- налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення та зробити її ефективною;

- розвинути мережу різноманітних навчальних закладів, центрів підготовки та перепідготовки фахівців для роботи у банківських установах;

- створити сприятливий інвестиційний клімат, атмосферу масового інвестування в українську економіку;

- збільшити кількість та підвищити якість банківських послуг на основі використання сучасних технологій і обладнання;

- впроваджувати нові банківські продукти;

- розвивати кредитування малого бізнесу;

- зміцнювати фінансовий потенціал шляхом залучення нових акціонерів та збільшувати капітал за рахунок розширення клієнтської бази;

- розробити довгострокові стратегії із застосуванням міжнародного досвіду та національних особливостей і специфічних характеристик кожного банку.

3.3 Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Наведені пропозиції спрямовані на подолання тих проблем, які існують сьогодні у банківському секторі України та впливають на його глобальну та регіональну конкурентоздатність.

Дуже важливим для підвищення конкурентоздатності банківських установ є розвиток реального сектору економіки шляхом підвищення ефективності підприємств, застосування інституту банкрутства, стимулювання інвестицій, сприяння конкуренції.

Останнє, зокрема, вимагає від держави постійної підтримки рівноваги або балансу між конкуруючими організаціями (будь-які обмеження іноземних, асоційованих конкурентів на внутрішньому ринку повинні супроводжуватися посиленням конкуренції між вітчизняними банками) та протидії будь-яким проявам монополізму та недобросовісної конкуренції, зокрема спробам територіального поділу ринків.

Особливо гострим у банківській системі є питання неплатежів державних підприємств, які сьогодні функціонують переважно на основі натурального обміну. Якщо державні підприємства не спроможні сприйняти ринкові умови і стати ефективно діючими, то від них слід звільнятися, застосовуючи механізм банкрутства та санації. Урядові необхідно самому вживати заходів і вишукувати внутрішні резерви для реструктурування державного сектора економіки, трансформації його у приватний.

Сьогодні державна економіка України утримується за рахунок посиленої експлуатації приватної банківської системи, приватних підприємств і фізичних осіб. Розвиток та стимулювання приватної власності і її носіїв не стали пріоритетними, хоча така мета повинна стати основою, наріжним каменем економічних реформ в Україні. Реституція приватної власності, поглиблення земельної реформи, введення інституту іпотеки, формування інвестиційних банків мають оздоровити економічну ситуацію, полегшити тягар банківської системи, яка вирішує, окрім власних проблем, ще й урядові, виконуючи чимало непритаманних їй функцій. Розвиток приватної власності - це найважливіший об'єктивний чинник стабільності банківської системи ринкової економіки, основними клієнтами якої є приватні підприємці. В Україні ж сьогодні реально функціонує дуже незначна кількість малих підприємств. Зрозуміло, що така їх мізерна кількість не здатна забезпечити формування потужного ринкового середовища.

Підвищення ефективності роботи підприємств вимагає і зменшення податкового тиску, який часто лише поглиблює кризу неплатежів і, таким чином, сприяє збільшенню проблемних кредитів у банківському секторі (взяти хоча б той факт, що агрегований рівень оподаткування складає в Україні близько 36% ). Отже, податкова система є також одним з найнегативніших чинників, що гальмують розвиток банківської системи.

Для підвищення конкурентоспроможності банківського сектору необхідно вирішити деякі інфраструктурні питання. Мова іде про те, що на сьогоднішній день в Україні відсутні єдині загальнодержавні реєстри рухомого і нерухомого майна, корпоративних прав та іншої власності, яка може бути прийняття банком в якості застави. Нерозв'язаність цієї колосальної проблеми призводить до виникнення численних факторів шахрайства із заставами при отриманні банківського кредиту. Хоча за такі дії українське законодавство передбачає відповідальність, банкам це мало допомагає, оскільки повернути кредит у даній ситуації практично неможливо. Таким чином, тільки створення на державному рівні єдиних реєстрів рухомого, нерухомого та іншого майна дозволить здійснювати централізовану реєстрацію застави, перевівши ці взаємовідносини у цивілізоване русло. Необхідно також змінити психологію людей, які мають зрозуміти, що якщо банк видав кредит, отже він уже apriori прав, бо нав'язати кредит практично неможливо. У свою чергу, позичальник, який підписав документи і отримав гроші, зобов'язаний їх повернути разом з процентами.

Спрощена процедура банкрутства підприємств також сприяє підвищенню ефективності підприємств, а отже і зменшує ризик неплатежів у банківському секторі. На жаль, чинна процедура, виписна в Законі про банкрутство, неефективна і розтягнута на роки. Керівництво підприємств-позичальників за цей час має достатньо можливостей і часу для виведення усіх закладених активів з-під реалізації

У зв'язку зі значним зростанням числа банків у країні за час від початку реалізації заходів із реформування економіки виникла потреба у відповідному кадровому забезпеченні діяльності новоутворених банківських установ, адже більшість працівників, що прийшла до них на роботу, не мала відповідної підготовки. Тому очевидною є необхідність створення системи перенавчання, підвищення кваліфікації працівників банку, а також удосконалення менеджменту банківських установ.

Для вирішення гострої проблеми недовіри населення до банків та гарантування його вкладів важливим є підвищення ефективності роботи Фонду гарантування вкладів населення, яка залежить насамперед від того, наскільки швидко він зможе виплатити гроші після настання факту недоступності внесків. Якщо ця можливість буде забезпечуватись лише цінними паперами уряду, терміни отримання готівки для здійснення виплат явно перевищать один місяць і можуть розтягнутись на півроку й більше. А найважливіше у діяльності Фонду є саме забезпечення населення відповідними гарантіями, а не голими деклараціями.

Щодо проблеми низького рівня капіталізації комерційних банків, то вирішити цю проблему адміністративним тиском на банки (збільшення мінімального розміру статутного фонду, посилення вимог щодо капіталізації прибутків тощо) неможливо. Вирішити її можливо лише на шляху прискорення ринкової трансформації економіки (наприклад, стимулювання конкуренції, прискорення приватизації, що призведе до пожвавлення банківської діяльності на ринку цінних паперів), зростання її ефективності, оздоровлення державних фінансів і підвищення прибутковості банків.

Що ж до удосконалення законодавства, то у нинішній його системі не врегульовано досить багато аспектів банківської діяльності. Сукупність чинних законодавчих актів має регулювати не лише загальні моменти діяльності кредитних установ (Закон України “Про банки і банківську діяльність”), а й окремі аспекти банківської справи в країні (наприклад, кредитної, депозитної, інвестиційної) та основ діяльності різних елементів банківської системи (зокрема центрального банку, спеціалізованих комерційних банків різних видів). Тільки за таких обставин може бути створено належний механізм регулювання діяльності банків з боку держави, а отже, відповідно, закладено підвалини ефективного обслуговування банківською системою усіх секторів економіки.

ВИСНОВКИ

Дослідження проблем капіталізації банківської системи України дало змогу отримати низку висновків та узагальнень, розробити рекомендації науково-теоретичного та прикладного характеру.

1. Для збільшення обсягів капіталізації банкам потрібно використовувати як внутрішні, так і зовнішні джерела, а для підтримки рівня адекватності власного капіталу - вести пошук різних способів, які дадуть змогу знизити ризики, підвищити ліквідність та конкурентоспроможність на ринку.

2. Глибинна сутність капіталу банку випливає з органічного поєднання матеріально-речового змісту й суспільно-економічної форми, що і стало результатом теоретичного дослідження. Капітал банку - це частина банківських ресурсів, яка спрямована в оборот і приносить прибуток банку, тобто є самозростаючою вартістю; власний капітал - одна зі складових капіталу банку, яка сформована за рахунок коштів його власників та використовується у процесі здійснення банківської діяльності з метою отримання прибутку, забезпечення фінансової стійкості й конкурентоспроможності.