Рис. 2.8. Емісія платіжних карток

Фінансова діяльність Банку в 2006 році була спрямована на підвищення ефективності структурних підрозділів, на досягнення регіональною мережею Банку оптимальної потужності та на подальший розвиток філіальної мережі Банку. Протягом року розпочали діяльність 8 нових філій в обласних центрах: Ужгороді, Івано-Франківську, Рівному, Тернополі, Хмельницькому, Черкасах, Чернівцях, Чернігові та 29 нових відділень у Києві і регіонах. На початок 2007 року регіональна мережа Банку складається з 184 установ, у тому числі 25 філій в усіх обласних центрах та 159 відділень.

За Стратегічним планом розвитку Банку на 2006-2008 роки та фінансовим планом на 2007 рік Банк продовжить динамічний розвиток відповідно до власних стратегічних цілей - стати універсальним системним банком, конкурентоспроможним, з підвищенням ринкової позиції за рахунок посилення позицій діючої мережі в регіонах, подальшого розвитку регіональної мережі відділень, збільшення каналів непрямих продажів. Окрім мережі операційних майданчиків, як канали збуту своїх послуг Банк розглядає банкомати, інтернет-банкінг, мобільний банкінг, private-банкінг, call-центр.

Проте головним каналом збуту банківських послуг у найближчій перспективі залишиться мережа філій і відділень. Банк усвідомлює, що кількість звернень клієнтів безпосередньо до установи значно перевищуватиме кількість інтерактивних звернень, хоча питома вага останніх і їхня роль у банківському бізнесі постійно зростатиме.

Одним з основних пріоритетів подальшого розвитку мережі є максимальне наближення Банку до клієнтів, забезпечення операційних майданчиків необхідними високоякісними матеріально-технічними та програмними засобами, вдосконалення корпоративного стилю приміщень Банку з метою максимальної привабливості та відкритості для клієнтів.

Для досягнення своїх цілей Банк планує реалізацію значних інноваційних проектів як у сфері вдосконалення систем управління та бізнес-процесів, так і в IT-технологіях, які є базовими для підтримання високих стандартів якості послуг та розширення продуктового ряду.

2.4.3 Операції банку на ринку цінних паперів

Протягом 2006 року Банк активно розвивав бізнес на ринку цінних паперів, обслуговував проекти з випуску, розміщення та обігу корпоративних облігацій клієнтів.

Також Банк узяв участь в організації і розміщенні випусків облігацій на суму 108 млн. грн.

Брокерські послуги та торгівля цінними паперами, операції з векселями

Банк здійснює свою діяльність на ринку цінних паперів згідно з ліцензією ДКЦПРФ на здійснення професійної діяльності з випуску та обігу цінних паперів (серія АВ № 020652 від 29 березня 2006 року). При проведенні операцій з цінними паперами Банк дотримується основних принципів своєї інвестиційної політики, враховуючи ситуацію на ринку, а також потреби та інтереси клієнтів. Фахівці Банку постійно здійснюють моніторинг чинного законодавства та коливань ринкового інвестиційного середовища, що дає змогу формувати якісний портфель цінних паперів.

Протягом звітного року Банк активно проводив комісійні та комерційні операції з цінними паперами, з векселями та іншими борговими цінними паперами, операції з цінними паперами власної емісії - ощадними сертифікатами, надаючи повний спектр послуг за цими операціями.

Послуги зберігача цінних паперів

Зберігач АТ «ІНДЕКС-БАНК» надає професійні депозитарні послуги клієнтам щодо відкриття та обслуговування рахунків у цінних паперах, зберігання бездокументарних та документарних цінних паперів, а також послуги зберігача активів інститутів спільного інвестування. За станом на 31 грудня 2006 року загальна номінальна вартість простих іменних акцій, корпоративних облігацій, інвестиційних сертифікатів, що обліковувалися на рахунках клієнтів, становила понад 500 млн грн.

Основними операціями на фінансових ринках є міжбанківські кредитно-депозитні операції, валютообмінні операції та операції з цінними паперами, які вільно обертаються на ринку.

Мета проведення кредитно-депозитних операцій на міжбанківському грошово-кредитному ринку - якісне та ефективне управління короткостроковою ліквідністю Банку, а також отримання доходів з арбітражних операцій. Так, загальний обсяг таких операцій у 2006 році зріс більш ніж удвічі порівняно з 2005 роком і становив 16 934 млн. гривень, у тому числі: у гривнях - 11 627 млн., у доларах США - 826 млн., у євро - 167 млн. ІНДЕКС-БАНК проводив операції за такими напрямами:

- операції депо/SWAP (обмін депозитами у різних валютах);

- операції з управління короткостроковою ліквідністю;

- арбітражні операції;

- операції репо.

Постійно підтримуючи двостороннє котирування за основним набором ринкових інструментів, Банк прагнув досягти рівня «маркетмейкера» в українському сегменті ринку депо/SWAP та надавати якісні послуги клієнтам, що, в свою чергу, дозволяє розширити коло банків-контрагентів.

Завдяки збільшенню клієнтської бази Банк за звітний рік більше ніж удвічі порівняно з 2005 роком збільшив обсяги конверсійних операцій на міжнародному валютному ринку та на міжбанківському валютному ринку України. Так, загальний обсяг конверсійних операцій у доларовому еквіваленті становив 1 177 млн. доларів США, у тому числі: 637 млн. дол. США та 402 млн. євро. Також АТ «ІНДЕКС-БАНК» проводить операції з польськими злотими, швейцарськими франками, англійськими фунтами стерлінгів.

Протягом 2006 року Банк продовжував розширювати свою кореспондентську мережу. На 1 січня 2007 року загальна кількість відкритих кореспондентських рахунків ностро становила 40, а рахунків лоро - 21. Основними партнерами Банку з розрахунків у доларах США та євро є такі великі фінансові установи, як: Commerzbank, Deutsche Bank AG, Deutsche Bank Trust Company Americas, American Express Ltd, Raiffeisen Centrobank AG. Широке коло банків-контрагентів дозволило підвищити швидкість та безпечність проведення розрахунків, а також проводити більш гнучку тарифну політику.

У 2007 році АТ «ІНДЕКС-БАНК» планує розширювати та вдосконалювати перелік пропонованих послуг та продуктів з урахуванням нормативів ризику, що мінімізує ризик можливих втрат.

2.5 Структура системи ризик-менеджменту банку

У 2006 році ІНДЕКС-БАНК приділив особливу увагу розвитку комплексної системи управління ризиками, яка охоплює всі аспекти його діяльності. Основна мета впровадження комплексної системи управління ризиками - забезпечення виконання бізнес-цілей відповідно до визначеної стратегії розвитку Банку та підвищення його вартості, оптимізація співвідношення потенційних можливостей і ризиків, розміру капіталу і темпів зростання Банку з урахуванням збільшення його частки на фінансовому ринку. Комплексна система управління ризиками є невід'ємною складовою системи управління діяльністю Банку і органічно вбудована у його бізнес-процеси.

Основні засади, на яких базується управління ризиками:

§ розуміння ризиків керівництвом та персоналом Банку;

§ рівень ризику, що бере на себе Банк, відповідає стратегічним цілям Банку;

§ очікувана дохідність операцій, що проводяться, перевищує прийнятий ризик;

§ капітал Банку повністю покриває ризики, на які наражається Банк;

§ регулярний перегляд адекватності системи управління ризиками наявним ринковим умовам.

Структура системи ризик-менеджменту

Система управління ризиками є ієрархічною структурою, яка відповідає міжнародній практиці та загальноприйнятим етапам управління ризиками. Вертикальна організація структури ризик-менеджменту передбачає перехід від вирішення стратегічних завдань з управління ризиками на верхньому рівні до оперативного управління на більш низьких рівнях управління і включає такі основні рівні:

1) Спостережна Рада Банку визначає стратегічні цілі діяльності Банку та прийнятний рівень толерантності Банку до ризику;

2) Правління Банку виконує загальне управління ризиками, які бере на себе Банк, затверджує політики і процедури з управління ризиками та здійснює контроль за додержанням прийнятного рівня ризику;

3) профільні комітети та посадові особи Банку здійснюють безпосереднє управління ризиками відповідно до затверджених політик і процедур та встановлених лімітів повноважень;

4) департамент ризик-менеджменту Банку розробляє інструменти для виявлення (ідентифікації), вимірювання (аналізу), управління та контролю (моніторингу) ризиків, забезпечує підтримку прийняття управлінських рішень та методологічну підтримку підрозділів Банку. Департамент ризик-менеджменту є ключовим підрозділом і забезпечує підтримку ефективного функціонування системи ризик-менеджменту в Банку;

5) спеціалізовані підрозділи з управління ризиками та підрозділи бек-офісу Банку виконують постійний контроль (моніторинг) ризику;

6) виявлення (ідентифікація) ризиків відбувається на всіх рівнях управління діяльністю Банку всіма підрозділами та посадовими особами Банку відповідно до встановлених обов`язків та затверджених процедур.

Кредитний ризик при проведення операцій з юридичними та фізичними особами.

Банк вважає, що основною умовою конкурентоспроможності та надійності фінансової організації є успішний ризик-менеджмент. Як свідчить практика Банку та досвід банківської сфери України, найбільш значимі види ризику (кредитний, ліквідності, процентний, валютний) можуть призвести не тільки до значного погіршення фінансового стану кредитної установи, але й до більш серйозних наслідків - втрати капіталу та банкрутства. Значна мінімізація можливих втрат у Банку досягається шляхом об'єктивної оцінки ризику та чіткого дотримання внутрішньої політики управління ризиками.

Враховуючи те, що головною метою існування банківської системи є перерозподіл грошових потоків між суб`єктами господарювання, у тому числі за рахунок кредитування, найважливішим питанням для Банку є якість його кредитного портфеля. Активні операції, що проводяться Банком, складають основну частку дохідних операцій і є джерелом різних видів ризику, найбільш важливий з яких - кредитний.

Таким чином, ефективність діяльності Банку визначається переважно ефективністю управління кредитним ризиком. Впроваджена система управління кредитним ризиком є частиною комплексної системи управління ризиками Банку і базується на застосуванні адекватних методів оцінки кредитоспроможності кожного позичальника та визначенні рівня ризику всього кредитного портфеля Банку.

З метою підвищення ефективності управління кредитним ризиком в ІНДЕКС-БАНКу розроблена та регулярно актуалізується Кредитна політика. На цей час основними принципами проведення кредитної діяльності є:

- розміщення кредитних коштів у якісні, прибуткові активи;

- при прийнятті рішення щодо кредитування пріоритет віддається позичальникам з добрим фінансовим станом;

- розумне зростання та максимальна диверсифікація кредитного портфеля;

- розширення ряду стандартних кредитних продуктів для клієнтів, що забезпечує зниження ризику за рахунок формалізованого підходу до оцінки кредитного ризику;

- обмеження концентрацій кредитного ризику за контрагентами, галузями, продуктами тощо;

- підвищення ефективності прийняття кредитних рішень за рахунок системи розподілу повноважень.

Розширення продуктового ряду обумовлює необхідність подальшого розвитку інструментів аналізу та управління кредитними ризиками, які використовує Банк. Для підвищення об'єктивності оцінки кредитного ризику та зниження його рівня в Банку використовуються такі інструменти:

вдосконалення кредитних процедур, у тому числі методик аналізу кредитоспроможності позичальників, регламентів надання та супроводження кредитів, а також контроль за дотриманням встановлених процедур;

застосування внутрішніх кредитних рейтингів при кредитуванні юридичних осіб;

застосування скорингових моделей оцінки кредитоспроможності фізичних осіб;

лімітування кредитних операцій;

встановлення ризикових надбавок;

формування страхових резервів.

Управління кредитними ризиками не обмежується аналізом та управлінням кредитним ризиком, що виникає за одним кредитом. З метою покращення якості усього кредитного портфеля Банк управляє портфельними кредитними ризиками, аналізуючи кредитний портфель та субпортфелі у різних зрізах для виявлення концентрацій, аналізу диверсифікації, визначення динаміки основних показників. Завдяки цьому здійснюється прогнозування якості портфеля у майбутньому та розробка необхідних попереджаючих управлінських рішень щодо покращення якості портфеля.

Кредитний ризик у разі проведення міжбанківських операцій

Управління кредитними ризиками у разі проведення міжбанківських операцій відповідає політиці управління кредитним ризиком і є частиною комплексної системи управління ризиками Банку. Незважаючи на те, що міжбанківські кредити складають незначну частку активних операцій (не перевищують 10 %), Банк приділяє достатню увагу управлінню кредитними ризиками за такими операціями для збереження прийнятного співвідношення «ризик - дохід».

Вибір інструментів для управління кредитним ризиком за міжбанківськими операціями обумовлено необхідністю врахування специфіки міжбанківського кредитного ринку, який швидко змінюється. Основними інструментами є внутрішній кредитний рейтинг, аналіз кредитоспроможності банків-контрагентів, лімітування операцій, формування резервів та регулярна актуалізація методик аналізу кредитних ризиків і процедур управління ризиками при проведенні операцій на міжбанківському ринку.

Розрахунки лімітів на кожен банк-контрагент здійснюються щомісячно і враховують як дані фінансового характеру, так і нефінансові дані про контрагента, які включають відомості про акціонерів, розгалуженість банку, клієнтську базу, оцінку ринкових позицій, якість управління, а також наявність рейтингів міжнародних агентств. Розрахунковий ліміт враховує динамічні показники розвитку банку-контрагента, оцінку його майбутньої ліквідності, можливої фінансової стабільності та ризик країни. Для підвищення якості оцінювання кредитного ризику під час проведення міжбанківських операцій Банк використовує внутрішній кредитний рейтинг.

Кредитний ризик інвестиційного бізнесу

Інвестиційний ризик пов'язаний з можливістю виникнення фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної діяльності. Відповідно до можливих видів цієї діяльності Банк виділяє два основні види інвестиційного кредитного ризику: ризик фінансового інвестування (ризики на ринку цінних паперів) та ризик реального інвестування (проектні ризики). Обсяг інвестиційного ризику в балансі Банку незначний, що обумовлено відносно невеликою часткою активів Банку, які розміщені в цінні папери та інвестиційні проекти. Однак інвестиційні ризики можуть негативно впливати на діяльність Банку на більш довгому часовому горизонті, тому потребують додаткової уваги.

У процесі управління кредитними ризиками за операціями фінансового інвестування Банк враховує специфіку ринку цінних паперів. Об'єктом аналізу є не тільки емітент цінних паперів, а також ринок, на якому ці цінні папери знаходяться в обігу. Банк аналізує кредито- та платоспроможність емітента на основі вивчення його фінансової звітності на останню дату та у динаміці, ринкову інформацію про емітента, оцінює його конкурентоспроможність та рентабельність діяльності. Також Банк приділяє значну увагу наявності активного ринку цінних паперів даного емітента, динаміці та волатильності котирувань цін на купівлю та продаж даних цінних паперів, наявності попередніх емісій цінних паперів цього емітента та стан обслуговування боргу за цими цінними паперами.

При аналізі кредитних проектів інвестиційного характеру, окрім оцінки кредитоспроможності позичальника, рентабельності та окупності проекту, Банк також враховує додержання позичальником інвестиційного плану, відповідність реальної діяльності позичальника встановленим при розгляді заяви на кредитування графікам.

Моніторинг кредитного ризику.

Банк постійно виконує моніторинг кредитного ризику, який передбачає регулярне застосування процедур оцінки рівня кредитного ризику протягом усього періоду існування кредиту (для індивідуального кредитного ризику) та кредитного портфеля Банку (для портфельного кредитного ризику). Моніторинг є основою для прогнозування рівня кредитного ризику в майбутньому.

У процесі моніторингу кредитного ризику Банк оцінює зміни рівня кредитного ризику (визначає тренд та його динаміку), причини цих змін та можливі шляхи подальшої зміни рівня кредитного ризику. За результатами моніторингу кредитного ризику Банк приймає рішення щодо застосування відповідних інструментів управління ризиками, проведення необхідних заходів для попередження виникнення неприйнятних за рівнем кредитних ризиків у майбутньому або зниження кредитного ризику, що склався на поточний момент. Моніторинг індивідуального кредитного ризику проводиться на основі оцінки кредитоспроможності позичальників (включаючи скорингові моделі та моделі внутрішнього кредитного рейтингу) відповідно до регламенту проведення кредитних процедур (із щомісячним збиранням необхідних для аналізу даних). Моніторинг портфельного кредитного ризику проводиться на основі щомісячного аналізу якості кредитного портфеля, його динамічних характеристик.

Банк вважає, що постійний моніторинг та прогнозування рівня кредитного ризику дає можливість уникнути серйозних втрат при проведенні кредитних операцій.

Ризик ліквідності.

Виникнення ризиків ліквідності обумовлено невідповідністю в обсягах залучення та розміщення коштів на визначений період часу. Безпосередньо ризик ліквідності залежить від наявності та величини негативної різниці між обсягами планових потоків грошових коштів (надходжень та списань) на відповідному горизонті планування (дефіцит ліквідності). Разом з тим у процесі управління ризиком ліквідності також розглядається можливість фінансових втрат Банку через надлишкову ліквідність на відповідному горизонті планування (позитивна різниця між потоками надходжень та списань).

Управління ризиком ліквідності базується на аналізі розрахованих розривів між активами та пасивами (GAP-аналіз) та встановленні лімітів на максимальні розриви. Для покращення якості прогнозу позицій ліквідності застосовується апарат математичної статистики та планування фінансових потоків (надходжень та списань грошових коштів).

Результатом використовуваної моделі управління ризиком ліквідності у 2006 році було дотримання Банком встановлених нормативів ліквідності.

Процентний ризик

Процентний ризик виникає через невідповідність обсягів переоцінки підпроцентних активів та пасивів на відповідних інтервалах часу. Ефективне управління процентним ризиком у Банку складається з керованого збалансованого формування обсягів підпроцентних активів та пасивів на відповідних часових інтервалах, а також встановлення процентних ставок для різних горизонтів планування з урахуванням прогнозованого руху процентних ставок на ринку.

Позитивний результат в управлінні ризиком досягається за рахунок використання GAP-аналізу, управління на основі фіксованих рівнів процентної маржі, чіткого виділення елементів фондування активів та стрес-тестування.

Валютний ризик

Валютний ризик виникає у зв`язку з можливістю несприятливої зміни курсів валют та цін на банківські метали. Процес управління валютним ризиком у Банку передбачає розрахунок відкритих валютних позицій у розрізі валют та металів, розрахунок волатильності курсів валют з використанням методології VaR, прогнозування курсів, а також розрахунок величини валютного ризику в нормальних умовах та за умов різних стрес-сценаріїв.

Операційний ризик

У 2006 році Банк розпочав впровадження системи централізованого управління операційним ризиком, яка є частиною комплексної системи управління ризиками Банку. Визначено та затверджено основні принципи системи управління операційним ризиком, яка передбачає проведення процедур ідентифікації операційного ризику шляхом проведення підрозділами Банку самооцінки цього ризику. Ведеться робота з побудови системи звітності за операційними випадками, яка б дозволяла швидко реагувати на події та нагромаджувати статистичні дані, що є базою для запобігання виникненню операційних ризиків у майбутньому.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності діяльності АТ “Індекс-банку”

3.1 Пільговий кредит на житло як перспектива забезпечення житлом молодих сімей

Зараз в Україні склалася тривожна ситуація в області житлового будівництва, викликана, у першу чергу, загальним негативним станом економіки.

В цілому можна виділити наступні основні проблеми в сфері кредитування населення на купівлю житла АТ “Індекс-банк”:

1. Мізерні обсяги кредитів, що надаються, унеможливлюють забезпечення потреб незаможних груп населення в житлі за рахунок пільгового кредиту.

2. Відсутність гласності про діяльність та результати роботи про можливість отримання пільгового кредиту на житло. Виникає ситуація, коли населення знає, що такі кредити є, але як і хто їх може одержати - невідомо. Це призводить до прояву недовіри суспільства до банківської системи України взагалі і АТ “Індекс-банк” зокрема щодо використання коштів на покращення соціальної забезпеченості населення шляхом кредитування будівництва житла. Тому необхідно інформувати населення через засоби масової інформації про умови і результати пільгового кредитування населення банком, акцентуючи основну увагу при цьому на чесності розподілу кредитних ресурсів.

3. Не дивлячись на те, що нормативними документами Кабінету Міністрів України передбачено використання в ролі джерел кредитних ресурсів не тільки кошти бюджетів, а й з інших джерел, реально така можливість не використовується. Для цього доцільно залучити кошти комерційних банків, надавши взамін деякі пільги, наприклад, щодо оподатковування.

4. Виходячи з характерних для України темпів інфляції, та низьких процентів за даними кредитами, такий порядок кредитування призводить фактично до надання дотацій за рахунок коштів бюджету визначеним прошаркам населення. Повернені суми кредиту в реальному вимірі будуть значно менші виданих, що суперечить сутнісній основі кредиту.

Проаналізувавши світовий досвід, на наш погляд, для вирішення вказаних проблем було б доцільно запровадити новий вид пільгового кредиту для соціально мало захищених верств населення, особливо молодих сімей та одиноких молодих громадян, при якому кредитором виступав би комерційний банк. Позичальник-фізична особа за рахунок власних коштів має погашати основну суму та сплачувати фіксований пільговий процент, незалежно від ситуації на кредитному ринку, а різницю в процентах мусить доплачувати держава.

Для реалізації даного виду кредитування необхідно в державному бюджеті передбачити кошти на відшкодування різниці в процентних ставках за пільговими кредитами населенню на купівлю (будівництво) житла.

Зважаючи на економічну нестабільність в Україні, важливим питанням є встановлення процентної ставки на рівні, що буде, з одного боку, зацікавлювати до співпраці АТ “Індекс-банк”, з другого - не буде великим тягарем для бюджету та позичальників.

Ми вважаємо, що задані критерії будуть задоволені, якщо процентна ставка буде встановлена на рівні: дохідність за річними державними зобов'язаннями плюс 5-8% річних. При цьому 10% мають виплачуватись позичальником, а решта - державою. Також було б доцільно обмежити максимальний розмір процентної ставки за кредитами середньозваженою ставкою за кредитами фізичним особам, яку розраховує Національний банк України. Це дозволить у випадку різкого росту дохідності державних позик у порівнянні з ростом процентної ставки на кредитному ринку зменшити витрати бюджету з виплати процентів.

Для забезпечення соціального захисту позичальника потрібно передбачити в умовах кредитування, що сплачуваний ним процент не може перевищувати річні темпи інфляції.

Виходячи із ситуації на фінансовому ринку та вищеназваних умов кредитування, на початку кожного року слід встановлювати процентну ставку за кредитом, а також співвідношення її розподілу між державою й позичальником. Це дасть змогу зменшити вплив процентного ризику на суб'єктів кредиту.

Розглянемо на умовному прикладі ефективність запропонованого нами та діючого порядку пільгового кредитування молодих сімей АТ “Індекс-банк” з точки зору реальних витрат держави.

Припустимо, що молода сім'я вирішила придбати квартиру, та їй не вистачає 20 тис. дол., які необхідно взяти у кредит на 20 років. Участь власних коштів у фінансуванні купівлі житла складає 10%. Таким чином, необхідний кредит в сумі 18 тис. дол.

В табл. 3.1 наведені можливі платежі в погашення даного кредиту. Для простоти обчислення основна сума кредиту погашається рівномірними річними платежами, а проценти нараховуються на залишки заборгованості на кінець кожного року. Виходячи з того, що дохідність річних державних облігацій складає приблизно 25% та припускаючи її незмінність у наступні роки, процентна ставка за кредит встановлена на рівні 33% річних, із яких 23% виплачує держава, а 10% - позичальник.

У запропонованому нами варіанті кредитування за весь період користування кредитом держава заплатить на погашення кредиту 43470 дол., а позичальник - 36900 дол. Якщо взяти ставку дисконтування на рівні доходності за річними державними облігаціями (25%), то всі витрати держави з кредитування в теперішній вартості складуть 13288,99 дол.

Тепер розглянемо платежі в погашення кредиту при існуючому порядку кредитування молодих сімей на будівництво житла, за умови, що він був би виданий на купівлю житла.

Загальна сума платежів позичальника в погашення кредиту складе 23670 дол. Таким чином, держава одержить платежів від погашення кредиту в теперішній вартості на суму 5292,85 дол. Згідно з п.38 Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла 131, 6% фактично виділених сум на кредитування молодих сімей спрямовується на обслуговування кредитів, що в даному прикладі складе 18000*(1/0,94-1) =1148,94 дол.

Загальні витрати держави з урахуванням доходів від погашення кредиту, приведеними до теперішньої вартості, будуть рівними (18000 +1148,94)-5292,85=13856,09 дол., що на 567,10 дол. більше, ніж у запропонованому нами варіанті.

Недоліком даного варіанта кредитування є вирослі затрати позичальника на виплату процентів на 7%-х пунктів кожного року. Проте процентна ставка в будь-якій ситуації не буде перевищувати темпи інфляції та буде значно меншою, ніж середня процентна ставка на кредитному ринку, що буде забезпечувати соціальну спрямованість кредитування.

Запропоновані нами кредити доцільно видавати малозабезпеченим та молодим сім'ям із середніми доходами. Так, в розглянутому прикладі щомісячні платежі в погашення кредиту в перший рік складуть 2700/12=225 дол. і будуть поступово знижуватись до 990/12=82,5 дол. в останній рік. При середній заробітній платі в Україні у 2001 р. на рівні 378,46 дол. сім'я із середніми доходами може дозволити собі користуватися даним кредитом.

Таким чином, можна виділити наступні переваги кредитування АТ “Індекс-банк” малозабезпечених верств населення, молодих сімей та молодих одиноких громадян на основі відшкодування державою частини виплачуваного процента:

1. Економія коштів державного бюджету при пільговому кредитуванні молодих сімей на забезпечення житлом, що дозволить збільшити обсяги даних кредитів.

2. Зменшення ризику неповернення кредиту. Оскільки кредитором виступає АТ “Індекс-банк”, то він, безперечно, зможе більш якісно визначити кредитоспроможність позичальника та використати інші способи захисту від кредитного ризику, ніж відповідний державний орган.

3. Більш широке територіальне охоплення населення зазначеними кредитами. Велика філіальна мережа АТ “Індекс-банк” дозволить забезпечити більш вільний доступ населення до кредитора.

4. Інформаційна підтримка кредитування. Зацікавленість АТ “Індекс-банк” буде примушувати його проводити активну рекламну кампанію, що сприятливо позначиться на інформаційному забезпеченні даного виду кредитування.

5. Скорочення бюрократизму при розподілі кредитних ресурсів.

7. Прийняття більш об'єктивного рішення про кредитування, що позитивно позначиться на відношенні населення до системи пільгового споживчого кредиту.

8. Збільшення заощаджень населення у банківській системі АТ “Індекс-банк”, що може бути обумовлено запровадженням обов'язкового попереднього нагромадження в банку визначеної частки загальної суми фінансування покупки (будівництва) житла. Як показує вітчизняний та світовий досвід, ця частка може складати 20-40% від вартості житла.

Безумовно, існуюча система державного пільгового кредитування населення має право на існування. Особливо доречно її використовувати для найменш соціально захищених категорій громадян. Однак об'єктивна необхідність вимагає постійного її вдосконалення, для цього може бути корисним запропонований нами новий вид пільгового кредитування населення.

3.2 Побудова системи трансфертного ціноутворення у банку

З метою найефективнішого використання pеcуpciв банку необхідно застосовувати механізм ціноутворення, за якою всі, хто використовує ресурси, мають платити за право їх використання тим, хто залучає ці ресурси. Такий механізм ціноутворення визначає рівень ставки, за якою один підрозділ фінансової установи платить за кошти, залучені іншим її підрозділом. Система трансфертного ціноутворення дає змогу об'єктивно проаналізувати внутрішню дохідність банку, оцінити дохідність кожної операції та прийняти рішення щодо оптимального використання ресурсів.

Трансфертне ціноутворення є ключовим елементом системи управлінського обліку. З його запровадженням АТ «ІНДЕКС-БАНК» отримає об'єктивну систему розподілу процентної маржі за всіма операціями. Тільки за такого механізму можна зробити обґрунтовані висновки про результати роботи підрозділів, дохідність продуктів і прибутковість клієнтів, оскільки з'являється можливість враховувати не лише прямі доходи і витрати, а й вартість залучення і розміщення фінансових ресурсів.

Трансфертне ціноутворення є інструментом, за допомогою якого всередині банку розподіляються витрати, необхідні для залучення ресурсів. Казначейство банку купує ресурси за спеціально встановленою процентною ставкою (трансфертною ціною) у тих підрозділів, які їх залучають, та продає тим підрозділам, які здійснюють активні операції.

За допомогою трансфертного ціноутворення банк може визначати внесок окремих напрямів бізнесу, наприклад, різних видів залучення ресурсів (депозити, векселі) і різних форм їх розміщення (кредити, міжбанківські кредити, цінні папери) в результати діяльності банку. Цей механізм допомагає також оцінити ефективність роботи філій та інших відокремлених підрозділів банку, що досить важливо для АТ «ІНДЕКС-БАНК», оскільки він має розгалужену філіальну мережу.

Трансфертні ціни слугують відносними ставками для розрахунку процентних доходів від окремих угод, продуктів, сегментів ринку або підрозділів банку. Вони також дають змогу перенести ризики ліквідності і процентних ставок від функціональних підрозділів банку до казначейства.

Внутрішня управлінська система допомагає перерозподіляти ресурси між профіт-центрами банку, тобто основними напрямами його діяльності, прибутковість яких оцінюється як прибутковість окремих бізнесів. Перерозподіл відбувається через казначейство, яке купує ресурси у депозитних підрозділів та продає їх кредитним. Система трансфертного ціноутворення уможливлює ведення розрахунку доходів на основі трансфертних цін таким чином, що алгебраїчна сума процентної маржі всіх підрозділів банку, в тому числі казначейства, відображає чистий процентний дохід банку за балансом у цілому.

Усі профіт-центри банку використовують загальний ресурс -- ліквідність. Перша функція системи трансфертного ціноутворення полягає у забезпеченні руху коштів від профіт-центрів, які не мають збалансованої позиції щодо залучених та розміщених ресурсів, до казначейства. Перерозподіл ресурсів між профіт-центрами потребує певної системи внутрішніх цін, які дають змогу розраховувати процентний дохід як різницю між цінами для клієнтів і внутрішніми трансфертними цінами. Отже, трансфертні ціни забезпечують зв'язок між загальними процентними доходами банку та процентними доходами окремих його підрозділів.

Унаслідок того, що обсяги розміщення і залучення коштів є не збалансованими для різних профіт-центрів банку, система трансфертного ціноутворення шляхом визначення нетто-позиції між обсягами залучених та розміщених підрозділом банку ресурсів допомагає перерозподіляти ці ресурси так, щоб фінансувати підрозділи з дефіцитом ліквідності, купуючи ресурси у підрозділів, які мають й надлишок.

В зарубіжній практиці існує кілька підходів до організації системи трансфертною ціноутворення.

Перший базується на визначенні дефіцитів і надлишків ліквідності у профіт-центрах банку та створенні централізованого фонду коштів, який дає змогу перерозподіляти надлишкові вільні ресурси. Найпростішим рішенням для цієї системи є використання єдиної трансфертної ціни, але це не є активним механізмом управління, оскільки трансфертні ціни застосовуються лише до нетто-балансів профітцентрів банку, внаслідок чого вплив трансфертної ціни обмежений.

Інші системи використовують кілька фондів коштів, групуючи їх відповідно до строків погашення і встановлюючи ціни залежно від цих строків. Перед трансфертом коштів від підрозділу банку до централізованого фонду визначається нетто між його активами та зобов'язаннями, тому всі активи та зобов'язання не проходять через централізований фонд коштів, що зумовлює обмеженість дії трансфертних цін.

Активніший управлінський підхід потребує іншої системи, в якій казначейство купує всі ресурси і встановлює ціну на всі їх розміщення для підрозділів банку. Активи та зобов'язання у повному обсязі проходять через централізований фонд коштів, яким є казначейство. Така система створює внутрішній ринок ресурсів із внутрішніми цінами. Після трансферту коштів усередині банку казначейство приймає рішення щодо розміщення загального їх надлишку на зовнішньому ринку або фінансування загального дефіциту за рахунок зовнішніх залучень. Така система є активним управлінським механізмом, оскільки трансфертні ціни впливають на всі залучені й розміщені ресурси банку. Причому процес прийняття рішень, встановлення цін для клієнтів та комерційна політика профіт-центрів стають надто залежними від трансфертних цін. Знижуючись, останні можуть сприяти розвитку певних груп продуктів чи сегментів ринку, підвищуючись, навпаки, можуть сприяти припиненню їх розвитку -- це залежить від бізнес-стратегій банку. Завдяки такій побудові (рис. 3.1) система трансфертного ціноутворення стає потужним інструментом впливу на комерційні стратегії всіх бізнес-центрів банку.

У системі трансфертного ціноутворення отримана процентна маржа розподіляється на комерційну і фінансову.

Комерційна маржа -- це різниця між внутрішніми трансфертними цінами та цінами для клієнтів.

Фінансова маржа -- це маржа казначейства, яка складається з маржі за внутрішніми цінами за всіма купленими та проданими ресурсами і різниці між внутрішніми цінами та цінами на міжбанківському ринку, за якими залучаються чи розміщуються кошти.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1 Проектна схема руху коштів у системі трансфертного ціноутворення

Процентну маржу можна розрахувати для будь-якої угоди АТ «ІНДЕКС-БАНК» або для профіт-центру, що дає змогу диференціювати внесок окремих підрозділів банку, в тому числі й казначейства, у загальні прибутки. Сукупна маржа, отримана казначейством та іншими підрозділами, має дорівнювати чистому процентному доходу установи за запільним балансом.

Розглянемо приклад аналізу процентної маржі для АТ «ІНДЕКС-БАНК» із застосуванням трансфертної ціни.

Припустимо, що для банку в цілому прибуток визначатиметься як різниця між доходами від розміщення коштів та витратами на їх залучення. Для профіт-центрів прибутки утворюються за рахунок різниці між процентними доходами за наданими клієнтам позиками і процентними витратами на купівлю ресурсів у казначейства, або, з іншого боку, за рахунок різниці між процентними витратами на користь вкладників та процентними доходами від продажу казначейству залучених ресурсів за трансфертними цінами. Для казначейства прибуток утворюється як різниця між доходами від продажу коштів кредитним підрозділам та витратами на купівлю коштів у депозитних підрозділів, а також як різниця між доходами та витратами під час зовнішнього залучення або розміщення коштів на міжбанківському ринку. Припустимо, що банк у цілому має дефіцит ресурсів, який фінансується казначейством шляхом зовнішнього залучення. Середня процентна ставка за кредитами становить 24%, за депозитами -- 16%. Казначейство позичає кошти на міжбанківському ринку за ставкою 8%. Існує єдина трансфертна ціна -- 19.5%. Можна застосовувати кілька трансфертних цін, але принцип залишається незмінним.

Вихідні дані див. у табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Баланс Хмельницької філії АТ “Індекс-банк”

Показники	Обсяг кошів	Процентна ставка
Активи
Кредити	5000	24
Усього	5000
Зобов'язання
Депозити	4000	16
Міжбанківські залучення	1000	8
Усього	5000

Механізм трансфертного ціноутворення забезпечує взаємозв'язок доходів та витрат окремих підрозділів банку. Якщо трансфертні ціни змінюються, маржа перерозподіляється між підрозділами, але загальна маржа банку при цьому лишається незмінною. Маржу банку за балансом, яка залежить лише від процентних ставок для клієнтів і ставки міжбанківського залучення коштів, розрахуємо так: 5000 х 24% -- - 4000 х 16% - 1000 х 8% = 480. Використовуючи ставки для клієнтів і трансфертні ставки, встановлені казначейством, обчислимо маржу для профіт-центрів банку; враховуючи трансфертні ставки і ставки міжбанківського ринку, розрахуємо маржу для казначейства.

Таблиця 3.3

Розрахунок маржі банку із застосуванням трансфертних цін

Маржа	Розрахунок	Значення
Маржа за балансом	5000*24% - 4000*16% - 1000*8%	480
Кредити	5000*(24%-19,5%)	225
Депозити	4000*(19,5%-16%)	140
Комерційна маржа, всього	5000*(24% - 19,5%)- 4000*(19,5% - 16%)	365
Маржа казначейства	5000*19,5% - 4000*19,5% - 1000*8%	115
Банківська маржа	Комерційна маржа + маржа казначейства	480

За умови використання єдиної трансфертної ставки, комерційна маржа для кредитних підрозділів становить 4.5% (24% -- 19.5%), а для депозитних підрозділів - 3.5% (19.5% -16%). Маржа казначейства -- 11.5%, оскільки трансфертна ціна перевищує ціну залучення коштів на зовнішніх ринках. Якщо маржа казначейства дорівнює нулю, то загальна банківська маржа дорівнює комерційній маржі, тобто казначейство нейтральне, воно не створює ні доходів, ні витрат. Цей приклад доводить, що трансфертні ціни уможливлюють розподіл банківської маржі (прибутку) між бізнес-центрами банку та казначейством, причому загальна процентна маржа завжди дорівнює сумі комерційної маржі профіт-центрів і маржі казначейства.

Трансфертні ціни повинні узгоджуватись як із ринковими орієнтирами, так і з комерційними стратегіями. З одного боку, вони мають відображати ринкові умови, а з іншого -- відповідати бізнес-стратегіям банку та враховувати рівень конкуренції. Якщо трансфертні ціни зумовлюють вищі ставки за кредитами для клієнт їв, ніж пропонує ринок, то банківська установа втрачає конкурентоспроможність. Зворотне стосується і ставок за депозитами, які є нижчими від середньоринкових. Отже, ринок дає орієнтири, які є базисом для трансфертних цін. Ігнорування ставок конкурентів зазвичай призводить до значний невідповідностей між рівнем дохідності і часткою ринку, втрата якої може спричинитися до витіснення з бізнесу.

Складність установлення ефективних трансфертних цін потребує постійного вдосконалення методології їх визначення. Є кілька підходів до формування трансфертного ціноутворення. На жаль, вітчизняні банки лише розробляють власні методики, пристосовуючи західні концепції до реалій українського ринку, тому в нашій науковій літературі бракує матеріалів щодо теорії трансфертного ціноутворення. Традиційний західний підхід до цього питання висвітлено у праці Дж. Сінкі "Управління фінансами в комерційних банках", де передбачено, що:

трансфертна ціна визначається за кожним рахунком на момент його відкриття і залишається незмінною до закриття;

трансфертна ціна за центрами залучення дорівнює вартості альтернативного залучення ресурсів на відкритому міжбанківському ринку на певний термін;

трансфертна ціна за центрами розміщення дорівнює сумі трансфертної ціни за центрами залучення маржі, встановленій центром фінансування (казначейством), як плата за процентний ризик;

усі ризики зміни трансфертної ціни протягом терміну інвестування бере на себе центр фінансування (казначейство).

Вирізняють дві основні системи трансфертної о ціноутворення -- орієнтовану на ринок та орієнтовану на внутрішні витрати. Перевагами першої, орієнтованої на ринок, є максимізація доходів, мінімізація витрат, можливість об'єктивно визначити, які підрозділи є ефективними, а які -- ні, але така система потребує ліквідного зовнішнього ринку. Система, орієнтована на внутрішні витрати, може застосовуватися у разі відсутності ліквідного зовнішнього ринку, але вона не стимулює зменшення витрат і неспроможна дати об'єктивну оцінку ефективності роботи підрозділів банку існують кілька різних методів розрахунку трансфертних цін, різного ступеня складності і точності розрахунків, але принципи ціноутворення залишаються незмінними.

Розглянемо систему трансфертного ціноутворення для внутрішнього перерозподілу ресурсів банку, пристосовану до умов українського ринку. Сьогодні вітчизняний грошовий ринок характеризується досить високим рівнем процентних ставок, низькою ліквідністю ринку цінних паперів і обмеженим короткостроковим міжбанківським ринком. Більшість моделей трансфертного ціноутворення використовують як орієнтир ринкові ставки, часто беручи за базис дохідність державних цінних паперів, котрі складно реалізувати сьогодні в Україні в умовах неактивності цих ринків. Єдиним ринковим орієнтиром, хоч і обмеженим за термінами, для українських банків залишається міжбанківський ринок.

Практична побудова запропонованої системи трансфертного ціноутворення АТ “Індекс-банком” потребує дотримання таких принципів:

- використовувані процентні ставки мають відображати поточні ринкові ставки для певного виду кредитного/депозитного інструменту в розрізі валют і строків. Ринкові ставки визначають граничну вартість залучення коштів (за ринкові візьмемо ставки міжбанківського ринку);

- всі ліквідні ресурси, залучені банком (депозити, ощадні сертифікати тощо), купуються казначейством за трансфертною ціною для певного виду фінансового інструменту. Трансфертна ціна для різних видів цих інструментів має відрізнятися залежно від їх строку та валюти;

- всі кошти для фінансування активних операцій купуються у казначейства за трансфертною ціною для певного інструменту залежно від строку та валюти;

- за підтримку ліквідних резервів у Національному банку відповідає казначейство. Витрати на підтримку обов'язкових ліквідних резервів казначейство покриває шляхом установлення спреду між ставками bid (ціною придбання ресурсів у профіт-центрів)і ставкою offer (ціною продажу ресурсів профіт-центрам);

- трансфертні ставки зазвичай встановлюються комітетом з управління активами та пасивами і періодично переглядаються залежно від зміни ринкових процентних ставок.

Банк визначає основні напрями своєї роботи як роботи профіт-центр Б, і прибутковість кожного виду діяльності розглядається як прибутковість окремого бізнесу. Кожна філія може вважатися профіт-центром. Головний офіс банку також розглядається як філія, у складі котрої необхідно виокремити витратні центри, які обслуговують банк у цілому, а не лише головний офіс.

Обчислюючи фінансові доходи і витрати кожного профіт-центру, враховуватимемо всі проценти, отримані та сплачені, в тому числі трансакції за трансфертними цінами. Процентні доходи профіт-центру включатимуть проценти, отримані від клієнтів за кредитами та овердрафтами за узгодженими з клієнтами ставками, а також проценти, отримані від казначейства за купівлю у профіт-центрах ресурсів, залучених на депозити, за трансфертною ціною bid. Процентні витрати включатимуть проценти, сплачені клієнтам за депозитами, депозитними сертифікатами тощо за узгодженими з клієнтами ставками, а також проценти, сплачені Казначейству за фінансування ресурсами активних операцій за трансфертною ціною offer.

Розглянемо розрахунок трансфертних цін згідно з підходом, адаптованим для АТ “Індекс-банк”.

У складі головного офісу АТ “Індекс-банку” казначейство слід розглядати як профіт -центр. Казначейство мас здійснювати витрати, спрямовані на підтримання обов'язкових резервів у Національному банку. Витрати, які виражені у волатильності ринку, тобто швидкості змін ставок на міжбанківському ринку, додаються до витрат, пов'язаних із підтриманням ліквідності, й становлять спред між трансфертними цінами bid і offer. Є кілька моделей розрахунку середньої ставки ринку (Монте Карло, САРМ), але кожна з них має обмежене застосування в умовах українського ринку. З практичної точки зору міжбанківську ставку можна визначити як медіанну в межах коливань ставок на міжбанківському ринку. Ступінь коливань відносно цієї медіани становить величину волатильності, яка включається до спреду між трансфертними цінами bid і offer.

Таблиця 3.4

Розрахунок маржі банку із застосуванням трансфертних цін

Інструмент	Інтервал міжбанків ських ставок, %	Медіанна міжбанківська ставка, %	Волантильність міжбанківського ринку, %	Вартість дотримання вимог обов'язкового резервування, %	Вартість підтримання ліквідності (спред між трансферт ними цінами bid і offer), %
	1	2	3 (=2 - нижча ставка колонки 1)	4 (=3*10%)	5 (=3+4)
Овернайт (у гривнях)	1,5 - 3	2,25	0,75	0,075	0,83
1 місяць (у гривнях)	14 - 20	17	3	0,3	3,3
Овернайт (у доларах)	3-4	3,5	0,5	0,05	0,05
1 місяць (у доларах)	5 - 7	6	1	0,1	1,1

Щоб компенсувати витрати на підтримання вимог обов'язкового резервування і ліквідності, казначейство встановлює трансфертні ставки bid, за якими кошти купуються у ресурсних підрозділів, та ставки offer, за якими кошти пропонуються підрозділам, котрі здійснюють активні операції. Спред між ставками bid і offer -- це вартість підтримання банком необхідного рівня ліквідності. Згідно з цією методикою ставка offer встановлюється на рівні медіанної (середньої) міжбанківської ставки. Ставка bid, за якою кошти купуються у профіт-центрів, буде нижчою від міжбанківської ставки для депозиту певної строковості на величину вартості підтримання ліквідності. Банк має регулярно визначати волатильність грошових ринків і залежно від цього збільшувати чи зменшувати її величину. Згідно з наведеним розрахунком вартість підтримання ліквідності для гривневих коштів строком до 1 місяця становить 3.3%, а ставка bid -- 13.7% (17%-3.3%). Ставка bid для гривневих коштів овернайт становитиме 1.42% (2.25%--0.83%) при вартості підтримання ліквідності 0.83%.

Отже, засадою визначення трансфертних цін є прийняття ринкових цін за базисні. Базис для трансфертних цін становить повна вартість ресурсів, що с вартістю їх отримання на ринку з урахуванням вартості додержання нормативів ліквідності, вимог обов'язкового резервування коштів, тобто -- це ринкова вартість із надбавками за компенсацію ризику ліквідності та додержання регулятивних нормативів. У основі такої системи ціноутворення --- припущення, що розміщення залучених ресурсів забезпечить щонайменше середній ринковий рівень дохідності.

Крім того, трансфертні ціни мають бути диференційованими залежно від строків активів та зобов'язань АТ “Індекс-банку”. Суттєвий недолік єдиної трансфертної ціни, яка дорівнює середній вартості ресурсів, у тому, що вона використовується і для довгострокових, і для короткострокових кредитів.

Запорукою успішного ведення банківського бізнесу є правильне ціноутворення на банківські продукти. Банкам, які забагато сплачують вкладникам та/або отримують досить мало від позичальників, загрожує проблема неплатоспроможності Процентні ставки повинні відображати реальну вартість ресурсів для банків та враховувати ризики.

Актуальність та необхідність упровадження в АТ “Індекс-банк” системи трансфертного ціноутворення випливає з переваг цієї системи, а саме: вона дає змогу акумулювати розриви за строками і ставками на рівні казначейства, а профіт-центрам -- зосередитися лише на проблемах обсягів продаж та підвищення якості своїх продуктів, підтримувати процентну маржу банку на запланованому рівні, оскільки стимулює профіт-центри до залучення депозитів і надання кредитів за оптимальними цінами, а також спонукає менеджерів банку чітко визначати, чим компенсуватиметься втрата маржі у разі кредитування за ставками нижчими, ніж трансфертні ціни в банку.



3.3 Формування єдиної системи інформаційних ресурсів АТ “Індекс-банк” на основі Інтернет технологій

Правильне проектування комп'ютерних мереж сприяє підвищенню ефективності діяльності будь - якої банківської організації за рахунок чотирьох основних факторів:

зниження адміністративних накладних витрат;

підвищення продуктивності праці;

раціоналізації ведення справ;

зниження витрат на апаратні засоби.

Однак такий процес супроводжується певними прорахунками. До числа недоліків цього процесу можна віднести: