Формування статутного капіталу банку

Другий спосіб - спосіб ринкової вартості - полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюються за ринковою вартістю, виходячи з якої розраховується власний капітал банку. Цей спосіб точніше відбиває реальний рівень захищеності банку, дає змогу більш динамічно та реалістично оцінювати вартість власного капіталу, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань постійно змінюється. Однак банки здебільшого не зацікавлені в такому способі визначення вартості власного капіталу, особливо коли він не сприяє зміцненню позицій банку на ринку. Цей спосіб здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб, хоча він корисний і для зовнішніх користувачів - вкладників та кредиторів банку.

Зауважимо, що способу ринкової вартості властиві окремі недоліки. По-перше, не завжди доцільно та правильно можна оцінити активи та зобов'язання за ринковою вартістю. По-друге, зазначений спосіб трудомісткий, вимагає наявності висококваліфікованих фахівців, а також значних грошових витрат.

Сутність третього способу - способу регулювальних бухгалтерських процедур - полягає в обчисленні розміру власного капіталу за правилами та вимогами, встановленими органами, що здійснюють нагляд і контроль за банківською діяльністю. За цим способом власний капітал банку розраховується як сума низки його складових елементів. Порядок визначення та склад власного капіталу різниться залежно від країни, однак з метою захисту вкладників та кредиторів, забезпечення фінансової стійкості та прозорості банківських систем рядом економічно розвинутих країн була укладена Базельська угода. Нею визначені єдині основні підходи до визначення складу та порядку розрахунку власного капіталу банків країн, що підписали зазначену угоду.

Основні положення Базельської угоди використовують й інші країни, зокрема Україна. Національний банк України при визначенні адекватності власного капіталу банків дотримується положень цієї угоди. При цьому НБУ постійно вдосконалює методику визначення розміру власного капіталу.

Зауважимо, що цьому способу розрахунку власного капіталу властиві недоліки.

По-перше, розробляючи порядок розрахунку власного капіталу банків, Національний банк України виходить із цілей органу, що здійснює нагляд та контроль за банківською діяльністю, та власної монетарної політики.

По-друге, постійна зміна та вдосконалення цього способу розрахунку власного капіталу банку ускладнює порівнянність при здійсненні аналізу фінансового стану банку. Змінюючи правила розрахунку власного капіталу, слід забезпечити порівнянність його величини через перерахування даних минулих звітних періодів за новими правилами.

По-третє, зазначений спосіб допускає включення деяких видів боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків до складу власного капіталу. Це може призвести до спотворення результатів аналізу діяльності банку, створити враження його благополучної діяльності.

Методологічною основою для розрахунку регулятивного капіталу є положення Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з ним капітал банку включає основний і додатковий капітал. Складовими основного капіталу є: сплачений і зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви (створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку); надбавки до курсу акцій і додаткові внески акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, створюваний під невизначений ризик під час проведення банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Додатковий капітал складається з нерозкритих резервів, резервів переоцінювання активів, гібридних капітальних інструментів і субординованого боргу. НБУ має право визначити інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення.

Згідно з методикою Національного банку України регулятивний власний капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) за вирахуванням суми недосформованих резервів за активними операціями банків, додаткового капіталу (капітал 2-го рівня), за вирахуванням відвернень.

Алгоритм розрахунку розміру регулятивного власного капіталу банку має такий вигляд:

РВК = ОК + ДК - В,

де РВК - регулятивний власний капітал банку;

ОК - основний капітал, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку;

ДК - додатковий капітал банку;

В - відвернення.

При цьому слід враховувати такі основні підходи, характерні для зазначеної методики Національного банку України:

1. Основний капітал є постійним джерелом коштів, яке не може передаватися, перерозподілятися чи вилучатися у банку, а його розмір ґрунтується на консервативному підході до оцінювання активів банку. Мова йде про виключення «виявлених» збитків, оскільки недосформований резерв фактично вже є оціненим збитком банку, а тому у наступних періодах він обов'язково зменшить розмір власного капіталу. Таке зменшення може бути у вигляді витрат на формування резервів для покриття імовірних збитків від активних операцій або у вигляді збитків від списання активів.

2. Відрахування з основного капіталу нематеріальних активів пов'язане з тим, що вартість зазначених активів має тенденцію до зникнення у міру того, як банк наближається до неплатоспроможності.

3. Додатковий капітал не обов'язково слугує постійним джерелом банківських ресурсів, його вартість менш надійна, оскільки може включати «невиявлені», «приховані» збитки від банківської діяльності.

4. Включення до додаткового капіталу резервів під стандартну кредитну заборгованість зумовлене тим, що відносно цієї заборгованості на даний період не виникає сумнівів щодо повернення кредитів, однак практика свідчить про можливість неповернення частини стандартних кредитів. У фінансовому обліку резерви під стандартні кредити обліковуються на контрактивних рахунках, які виключаються із балансової суми кредитного портфеля та із власного капіталу (через віднесення на валові витрати), але для розрахунку регулятивного власного капіталу додаються до останнього.

5. Зменшення розрахункової суми регулятивного власного капіталу на придбані капітальні та боргові цінні папери, які випущені іншими банками, в портфелях банку на продаж та інвестиції пов'язане з необхідністю упередження ланцюгового банкрутства банків. Фактично мова йде про недопущення ситуації, коли банки купуватимуть акції один одного з метою штучного збільшення своїх статутних капіталів.

6. Зменшення розміру регулятивного власного капіталу на здійснені банком інвестиції в асоційовані компанії та банки та/або дочірні компанії і банки пов'язане із ризиками, які несе банк, а також із тим, що джерелом таких інвестицій має бути чистий прибуток.

7. По-різному враховуються прибутки та збитки поточного року. Збитки виключаються при розрахунку з основного капіталу, а прибутки включаються до додаткового капіталу. Це зумовлено тим, що прибутки поточного року не є стабільним джерелом капіталу, їх сума часто коригується аудиторами чи іншими повноважними особами, причому, як правило, в бік зменшення. Натомість сума збитків практично ніколи не коригується в бік зменшення.

8. З погляду фінансового обліку субординований капітал є зобов'язаннями банку, однак йому властиві окремі ознаки власного капіталу: виплата відсотків інвесторам може призупинятись (якщо це зазначено в угоді) у разі погіршення фінансового стану банку-боржника; у разі ліквідації банку власники субординованого капіталу отримують свої кошти лише після погашення претензій вкладників та кредиторів, але перед розрахунками з акціонерами; дозволяється переведення (конвертація) субординованого капіталу до розряду статутного капіталу у встановленому чинним законодавством порядку.

Залучення коштів на умовах субординованого боргу має для банків деякі переваги порівняно з іншими способами збільшення їх власного капіталу. По-перше, сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат. По-друге, боргові зобов'язання не надають їх власникам права на управління банком. По-третє, механізм залучення коштів на умовах субординованого боргу простіший, ніж той, що застосовується, зокрема, під час емісії акцій. По-четверте, придбання акцій можливе лише за рахунок власних коштів акціонерів (засновників). В умовах економічної нестабільності, значної інфляції, спаду виробництва, збитковості значної кількості підприємницьких структур доволі важко банкам розмістити акції на прийнятних умовах. Більш прийнятним є залучення коштів на у мовах субординованого боргу.

9. При розрахунку загальної суми регулятивного власного капіталу додатковий капітал не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Включення ж субординованого боргу в розрахунок власного капіталу фактично обмежується 50% розміру основного капіталу.

Способи збільшення статутного капіталу

Збільшення статутного капіталу може відбуватися кількома способами:

1) прийняття нових учасників. Новий учасник (учасники) приймається в товариство за рішенням загальних зборів. Одним із питань, які супроводжують вступ учасника, є питання про розмір вкладу, порядок його внесення. Цей спосіб збільшення розміру капіталу, як правило, призводить до зменшення розміру часток учасників у відсотковому значенні. Для усунення цього «недоліку» можна встановлювати курсову вартість частки, що передається новому учаснику, яка у кілька разів вища, ніж вартість вкладів дійсних учасників товариства. Як наслідок, учасник одержує частку, номінальна вартість якої менша, ніж сплачені за неї кошти.

Як варіант, різниця між номінальною і дійсною вартістю частки нового учасника може компенсуватися дійсним учасникам грошима.

2) реінвестування прибутку. Цей спосіб збільшення статутного капіталу можливий лише у товариствах, які за результатами господарської діяльності за рік мають прибуток. Кожен учасник має право на одержання частини прибутку від діяльності юридичної особи. Проте учасники мають право спрямувати належну їм частину прибутку в розвиток свого товариства, тобто реінвестувати. Для цього способу характерно, що номінальна вартість часток усіх учасників зростає, а відсоткове їх значення залишається попереднім. Позитивним для учасників є й те, що під час реінвестування від них не вимагається додаткових внесків. Нічого платити не потрібно, оскільки платить товариство, але грошима учасників. Психологічно легше віддати гроші, які ще не одержав.

Для самого товариства реінвестиція - не найкращий спосіб збільшення капіталу, оскільки вона не призводить до реального збільшення його активів.

Рішення про збільшення статутного капіталу шляхом реінвестування прибутку приймається загальними зборами учасників за результатами відповідного фінансового року. На реінвестування може бути спрямований як весь прибуток, так і його частина, визначена зборами.

3) додаткові внески усіх учасників. Суму своїх вкладів учасники погоджують під час створення товариства. За кордоном практикують попереднє визначення максимальних додаткових внесків, якщо початкових інвестицій виявиться недостатньо. Наприклад, Данило вносить 100000 грн., а у разі недосягнення мети товариства протягом одного року - ще 50000 грн. При збільшенні капіталу цим способом усі учасники вносять додаткові вклади пропорційно до належних їм часток або в іншому погодженому між ними розмірі.

Звертає на себе увагу ч. 2 ст. 51 Закону «Про господарські товариства», котра застосовується до товариства з обмеженою відповідальністю. У цій нормі зазначено, що додаткові внески учасників не впливають на розмір їх часток у статутному фонді, вказаних в установчих документах товариства, якщо інше в них не передбачено. Доцільність такої норми сумнівна. Вона не стимулює учасників вносити додаткові внески, адже особистої користі вони з цього не матимуть. Їх частка не збільшиться. Для чого тоді вносити додаткові внески? Разом з тим, така норма захищає первісну домовленість учасників, насамперед щодо розподілу між ними часток.

Гадаю, законодавець повинен стимулювати додаткові внески учасників, адже вони йдуть на розвиток товариства, тож опосередковано і на розвиток економіки в цілому. Регулятивний вектор ч. 2 ст. 51 Закону слід змінити на 180 градусів, для початку забравши із тексту норми частку «не»: «додаткові внески учасників впливають на розмір їх часток у статутному капіталі, вказаних в установчих документах товариства, якщо інше в них не передбачено». Але тоді виникає питання, як саме впливають додаткові внески на розмір частки? Це мали б вирішувати самі учасники або загальні збори учасників.

Певним орієнтиром для законодавчого врегулювання цих відносин може бути закон Російської Федерації «Про товариства з обмеженою відповідальністю», зокрема ст. 19. Умовно процес внесення додаткових вкладів має такі стадії:

- прийняття рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок внесення додаткових вкладів учасниками товариства. Рішенням визначається загальна вартість додаткових вкладів і єдине для всіх учасників співвідношення між вартістю додаткового вкладу і сумою, на яку збільшується номінальна вартість частки. Це співвідношення встановлюється так, щоб номінальна вартість частки могла збільшитися на суму, що дорівнює або менша, ніж вартість додаткового вкладу;

- внесення додаткових вкладів упродовж встановленого зборами строку. Кожен учасник може внести додатковий вклад, що не перевищує частини загальної вартості додаткових вкладів, пропорційно розміру його частки в статутному капіталі;

- затвердження результатів внесення вкладів і зміни до статуту. Це відбувається не пізніше місяця після внесення вкладів. При цьому номінальна вартість частки кожного учасника, який вніс додатковий вклад, збільшується у співвідношенні, зазначеному у рішенні зборів;

- державна реєстрація змін до статуту.

Можна піти й тим шляхом, який встановлено для збільшення статутного капіталу акціонерних товариств: на першому етапі всі, хто хоче, вносять додаткові вклади пропорційно до своїх часток, а на другому - той, хто сплатить додатковий внесок першим.

До внесення відповідних змін до закону рекомендую учасникам товариств з обмеженою відповідальністю остерігатися норми ч. 2 ст. 51 Закону «Про господарські товариства» і нейтралізувати її дію встановленням своїх правил поведінки в установчих документах товариства;

4) додаткові внески окремих учасників. Ініціатива щодо збільшення статутного капіталу може виходити від одного з учасників товариства. Загальні збори учасників можуть прийняти таке рішення за заявою такого учасника. Вітчизняне законодавство допускає прийняття такого рішення простою більшістю голосів. У Російській Федерації таке рішення вимагає одностайності.

Учасник повинен зазначити розмір, предмет вкладу, строк та порядок його внесення, інші умови, що мають значення. Якщо збори погодилися із збільшенням статутного капіталу, вони одночасно затверджують зміни до статуту товариства, пов'язані із збільшенням статутного капіталу та номінальної вартості частки учасника;

5) індексація основних фондів. Це особливий спосіб збільшення статутного капіталу, оскільки він застосовується лише до акціонерних товариств. Він обумовлений суто економічними причинами - інфляцією. Нині цей спосіб збільшення статутного капіталу практично не застосовується.

Відповідно до Положення про порядок здійснення додаткового випуску акцій у зв'язку з проведенням індексації основних фондів та збільшенням статутного фонду відкритих акціонерних товариств, акції яких перебувають у загальнодержавній власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. №810, відкрите акціонерне товариство, яке в установленому порядку провело індексацію основних фондів, має право збільшити статутний фонд на суму, що не перевищує суми індексації основних фондів, зменшену на суму індексації їх зношення, шляхом додаткового випуску акцій. Акції додаткового випуску розподіляються серед акціонерів пропорційно їх частці у статутному фонді товариства на момент прийняття рішення про додатковий випуск акцій.

Вітчизняне законодавство наразі не передбачає можливості збільшення статутного капіталу за рахунок майна товариства. Цей спосіб збільшення капіталу відомий іноземному праву. Так, відповідно до ст. 18 закону Російської Федерації «Про товариства з обмеженою відповідальністю» товариство має право збільшити статутний капітал за рахунок майна товариства на суму, яка не повинна перевищувати різницю між вартістю чистих активів товариства і сумою статутного капіталу та резервного фонду. При збільшенні статутного капіталу пропорційно збільшується номінальна вартість часток усіх учасників товариства без зміни розміру їх часток.

При збільшенні статутного капіталу слід враховувати, що спеціальними актами може бути встановлено певні обмеження щодо суми, порядку та способу зміни капіталу. Так, Фонд державного майна України звернувся з позовом до відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття» про визнання частково недійсним рішення загальних зборів від 28.05.2003 року. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2003 року у справі №1/116 у позові відмовлено. За апеляційною скаргою позивача справа переглядалася Львівським апеляційним господарським судом.

Встановлено, що 28.05.2003 року відбулось засідання загальних зборів акціонерів ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», на якому було прийнято рішення про збільшення статутного фонду шляхом збільшення кількості акцій встановленої номінальної вартості (0,25 грн.) внаслідок другої емісії акцій у кількості 388000000 штук. Як випливає з витягу з протоколу №1/2003 від 28.05.2003 р. загальних зборів акціонерів ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», за рішення проголосувало 99,9992% акціонерів, що брали участь в голосуванні (71,17% всіх акціонерів).

Фонд державного майна України оскаржив це рішення загальних зборів товариства в господарському суді Івано-Франківської області, оскільки вважає, що при його прийнятті порушено п. 140 Державної програми приватизації на 2000-2003 роки, затвердженої Законом від 18.05.2000 р. №1723. І план приватизації відповідача не виконаний. Зокрема, відповідно до Уточненого плану розміщення акцій, затвердженого наказом ФДМ України від 03.03.2003 р. №333 (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. №111-р), планувалось реалізувати шляхом продажу на фондовій біржі пакет акцій в розмірі 26% статутного фонду товариства, що належить державі.

Пунктом 140 Державної програми приватизації на 2000-2003 роки (далі за текстом - Програма приватизації) зазначається, що до виконання плану приватизації (розміщення акцій) ВАТ, щодо яких передбачається закріплення у державній власності пакетів акцій відповідно до розділу VI цієї Програми, або до розміщення акцій у кількості, що становить 75% загальної кількості акцій ВАТ, цьому товариству та державним органам приватизації забороняється приймати рішення про збільшення або зменшення статутного фонду, крім випадків збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу товариства.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство має право збільшувати статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної. Збільшення статутного фонду здійснюється в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або збільшення номінальної вартості акцій.

Зокрема такий порядок визначений в Положенні про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, затвердженому рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 08.04.98 р. №44 (з наступними змінами) та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27.10.2000 р. за №753/4974.

Пунктом 3 названого Положення, яке відповідно до ст. 6 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» є обов'язковим для виконання сторонами, передбачено, що збільшення розміру статутного фонду акціонерного товариства можливе лише двома шляхами (способами): збільшенням кількості акцій встановленої номінальної вартості або збільшенням номінальної вартості акцій. Законодавчо інших способів збільшення статутного фонду не передбачено. Тому збільшення статутного фонду, як передбачено п. 140 Програми приватизації, на суму збільшення вартості власного капіталу товариства повинно відбуватись способами, визначеними в п. 3 Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства. Іншого порядку збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу товариства законодавством не визначено.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. №87 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.06.1999 р. за №397/3690, власний капітал - це частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань. Зі змісту Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», затвердженого тим же наказом Міністерства, випливає, що власний капітал підприємства складається: із статутного капіталу, пайового капіталу, додаткового капіталу, резервного капіталу, перерозподіленого прибутку, неоплаченого капіталу, вилученого капіталу. За поданою позивачем копією звіту про власний капітал за 2002 рік залишок власного капіталу на кінець 2002 року становить 140856,4 тис. грн., а статутний капітал - 3280,2 тис. грн.

Як вже зазначалось, п. 140 Програми приватизації дозволяється приймати рішення про збільшення або зменшення статутного фонду лише у разі збільшення статутного фонду на суму збільшення вартості власного капіталу товариства. Відповідач збільшив статутний фонд товариства з 3280,2 тис. грн. на суму 97000 тис. грн., що не перевищує власного капіталу товариства, який на кінець 2002 року становив 140856,4 тис. грн. Це рішення загальних зборів акціонерів, таким чином, відповідає п. 140 Програми приватизації. Збільшення статутного фонду відбулося на суму збільшення вартості власного капіталу товариства одним з двох способів, визначених п. 3 Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства, а саме шляхом збільшення кількості акцій без зміни їх номінальної вартості.

Оцінивши докази в їх сукупності, апеляційний суд встановив, що рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» від 28.05.2003 р. в частині прийняття рішення про збільшення статутного фонду шляхом додаткового випуску акцій існуючої номінальної вартості прийнято в межах компетенції, визначеної Законом України «Про господарські товариства» та статутом товариства. Воно відповідає чинному законодавству у момент його прийняття, зокрема Державній програмі приватизації на 2000-2003 роки а, отже, немає підстав для визнання його частково недійсним у цій частині. У задоволенні апеляційної скарги було відмовлено!