Аналіз банківської діяльності

-- у разі, якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі у сумі, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

НБУ, залежно від рівня достатності капіталу банку, рекомендує вживати таких заходів недокапіталізованим та значно недокапіталізованим банкам:

-- припинити в будь-якій формі виплату дивідендів, крім виплати дивідендів у вигляді власних акцій (паїв, часток);

-- припинити викуп власних акцій (паїв, часток учасників у

статутному капіталі).

Суттєво впливає на розмір та структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів. Аналізуючи вплив дивідендної політики на структуру та розмір власного капіталу банку, слід враховувати, зокрема, таке:

1. У разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власникові таких прав пропорційно частці його в статутному капіталі емітента незалежно від того, чи була діяльність емітента прибутковою протягом звітного періоду за наявності інших власних джерел для виплати дивідендів.

2. Платник податку, який виплачує дивіденди своїм акціонерам (власникам), нараховує та утримує податок на дивіденди в розмірі ЗО % нарахованої суми виплат за рахунок таких виплат незалежно від того, чи є емітент платником податку на прибуток.

Податок на дивіденди не застосовується у разі виплати дивідендів у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих банком, який нараховує дивіденди, за умови, що така виплата ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі емітента.

3. Платник податку--емітент корпоративних прав зменшує суму нарахованого податку на прибуток на суму внесеного до бюджету податку на дивіденди. У разі, коли сума сплаченого податку на дивіденди перевищує суму податкових зобов'язань банку-емітента за податком на прибуток звітного періоду, різниця переноситься на зменшення зобов'язань за податком на прибуток такого банку у майбутніх податкових періодах у порядку, передбаченому чинним законодавством.

4. Що стосується періодичності виплати дивідендів, то її обмежено для акціонерних товариств -- один раз на рік за підсумками календарного року. Це питання регулюється Законом України «Про господарські товариства» та ст. 9 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Для інших видів господарських товариств законодавчі обмеження на періодичність виплати дивідендів не встановлено.

Аналіз субординованого капіталу

До складу регулятивного власного капіталу включаються кошти, залучені на умовах субординованого боргу, тобто боргу, який виникає у банку в разі залучення коштів інвестора для включення їх до капіталу банку. Мета такого залучення -- підвищення рівня капіталізації банків.

За своєю економічною сутністю субординовані зобов'язання є для банку позичковими грошовими коштами, які, зрештою, потрібно повертати власникам. Та з огляду на достатньо тривалий строк Використання зазначених коштів і можливість їх конвертування ('{окрема, на акції банку) такі позичкові кошти прирівнюються до власних. Банки можуть погашати попередній борг за рахунок нового запозичення, користуючись цим джерелом коштів необмежено довго. За Базельською угодою капітал банку складається з елементів капіталу першого та другого рівнів, які певною мірою лімітуються й обмежуються. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» до банківського капіталу входять основний та додатковий капітали. У свою чергу, додатковий капітал, який не повинен бути більшим за основний, включає в себе, зокрема, гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти та субординований борг. Максимальна сума субординованого строкового боргу обмежується 50 % суми елементів капіталу першого рівня.

Серед гібридних (борг/капітал) капітальних інструментів є такі, яким властиві ознаки й акціонерного капіталу, й боргу. Ці інструменти у різних країнах мають певні відмінності. Але основні критерії, яким вони повинні відповідати, однакові:

-- гібридні капітальні інструменти є незабезпеченими, субординованими і повністю сплаченими;

-- вони не можуть бути погашеними з ініціативи власника (або без попередньої згоди на це наглядового органу);

-- гібридні капітальні інструменти можна вільно використовувати для покриття збитків, не висуваючи перед банком вимог щодо припинення торговельних операцій;

-- капітальний інструмент (на відміну від дивідендів або простого акціонерного капіталу та подібно до кумулятивних привілейованих акцій) передбачає можливість відстрочення обслуговування зобов'язань щодо сплати відсотків, якщо рівень прибутковості банку не дає змоги зробити такі виплати.

Норми чинного українського законодавства не містять чіткого переліку видів гібридних капітальних інструментів (що доцільно було б зробити), проте визначають критерії, яким вони мають відповідати. Зауважимо, ці критерії практично узгоджуються з Базельською угодою про капітал.

Якщо боргові капітальні інструменти не відповідають зазначеним вище критеріям, то їх слід відносити до субординованого строкового боргу. До його складу входять звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти з мінімальним первинним фіксованим строком погашення понад п'ять років та привілейовані акції з обмеженим строком, які можуть бути погашені. Нині в Україні до погашення субординованого боргу застосовується (з метою відображення зменшення вартості зазначених інструментів як постійного джерела фінансової підтримки) кумулятивний дисконтний (або амортизаційний) фактор у розмірі 20 % на рік. Законом «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що, згідно з контрактом, звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти не можуть бути забрані з банку раніше, ніж через п'ять років, а у випадку банкрутства чи ліквідації -- повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 % від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди. Зазначимо, що чинне українське законодавство не містить визначення такого виду цінних паперів, як привілейовані акції, які мають обмежений строк і можуть бути погашені.

Аналізуючи місце субординованого капіталу в структурі сукупного власного капіталу банку, необхідно порівняти умови його залучення з вимогами, які пред'являє Національний банк України (табл. 2.7).

Таблиця 7

Аналіз виконання вимог залучення коштів на умовах субординованого боргу

З даних табл. 7 випливає, що основні вимоги залучення коштів на умовах субординованого боргу банком дотримані.

До субординованого капіталу включаються кошти, залучені від банків та інших юридичних осіб (небанківських установ) як резидентів, так і нерезидентів у національній та в іноземній валюті. Сума залучених коштів на умовах субординованого боргу для врахування їх у розрахунок власного капіталу банку повинна бути не меншою 500 тис. грн.

Кошти на умовах субординованого боргу залучаються на строк не менше п'яти років і повинні мати первинний строк погашення не менше п'яти років. Якщо строк погашення боргу не фіксований, то ці кошти сплачуються лише після повідомлення інвестора не раніше, ніж через п'ять років. Національний банк України може надати дозвіл на дострокове погашення субординованого боргу за умови, що запит на таке погашення зроблено за ініціативою позичальника і за умови збільшення основного капіталу банку в розмірі не меншому, ніж розмір субординованого боргу, який планується повернути інвестору.

Угода про залучення коштів на умовах субординованого боргу не повинна включати ніяких положень, які передбачають, що у випадку особливих обставин, окрім згортання діяльності банку, борг буде сплачений до погодженої дати його погашення.

Процентна ставка за субординованим боргом не може перевищувати розмір облікової ставки Національного банку України протягом усього періоду дії угоди. У разі зменшення розміру облікової ставки НБУ, інвестор і банк-боржник зобов'язані внести відповідні зміни до угоди щодо зменшення процентної ставки за субординованим боргом. Якщо залучено кошти на умовах субординованого боргу в іноземній валюті, то процентна ставка не може перевищувати ставку LIBOR (за відповідний період) плюс 4 % річних протягом усього періоду дії укладеної угоди. Ставка LIBOR визначається банком на дату укладення угоди і коригується на кожне перше число щомісяця без укладення додаткової угоди.

Капіталізація процентів за таким боргом не допускається. Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється не частіше, ніж один раз на квартал.

Сплата процентів за субординованим боргом здійснюється за рахунок збільшення валових витрат і може бути призупинена (якщо це зазначено в угоді) у разі:

-- погіршення фінансового стану банку-боржника (невиконання нормативів мінімального розміру регулятивного капіталу, адекватності основного капіталу, адекватності регулятивного капіталу,

нормативів ліквідності; якщо питома вага негативно класифікованих активів перевищує 60 % їх загальної суми; відсутності позитивного фінансового результату позичальника за відповідний період);

-- укладення угоди банком з НБУ щодо програми фінансового оздоровлення банку.

Необхідно враховувати, що розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Порівнюючи значення питомої ваги субординованого капіталу у власному капіталі банку, слід враховувати притаманні йому позитивні сторони, що роблять його привабливим джерелом власного капіталу.

Аналіз власного капіталу за допомогою методу коефіцієнтів

Аналізуючи стан власного капіталу банків, використовують різні види та методи аналізу. Серед них важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, класами чи групами статей балансу.

Власний капітал банку, виходячи з функцій, які він виконує, посідає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. Одним із показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під час створення банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Однак заведено вважати, що у процесі подальшого функціонування банку його статутний капітал перестає відігравати вирішальне значення як перманентна складова власного банківського капіталу, а відтак його питома вага, за інших рівних умов, в сукупному власному капіталі поступово зменшується. Натомість збільшується питома вага інших елементів власного капіталу банку. Проте нехтувати показником мінімального розміру статутного капіталу не слід: чим більший розмір статутного капіталу, тим фінансово стійкішим вважається банк.

Однак складність визначення достатності власного капіталу полягає в розрахунку не абсолютного, а відносного його розміру. Саме відносні показники достатності власного капіталу є провідними в системі аналізу фінансової стійкості банку.

Спочатку для оцінювання достатності власного капіталу банку використовувався коефіцієнт співвідношення власного капіталу (ВК) та залучених коштів (ЗК):

Кі= (ВК /ЗК)х100%.

Порядок розрахунку коефіцієнта Кі має суттєві недоліки, які знижують його привабливість при проведенні аналізу. До них, зокрема, відносять такі: не враховується рівень ризикованості активів, у які вкладаються банківські ресурси; не беруться до уваги позабалансові зобов'язання банку та пов'язані з ними ризики; не враховується специфіка та призначення складових елементів власного капіталу, а також залучених коштів. Разом з тим цей коефіцієнт показує, скільки власних коштів вистачить для забезпечення надійного зберігання коштів вкладників та кредиторів.

Для оцінювання власного капіталу банку можуть використовуватися і такі коефіцієнти:

Власний капітал

К2= Власний капітал/ Пасиви банку

К3= Власний капітал/активи банку

К4= Власний капітал/ Робочі активи

К5= Власний капітал /Ризикові активи

Зазначені вище коефіцієнти характеризують з того чи іншого боку функціональне призначення власного капіталу банку, однак їм властиві недоліки. По-перше, не враховується призначення окремих складових власного капіталу. По-друге, суб'єктивний характер оцінок та висновків, відсутність обґрунтованих та загальновизнаних значень перелічених вище коефіцієнтів. По-третє, велика трудомісткість визначення цих коефіцієнтів.

Значна частина вказаних вище недоліків була врахована в методиці визначення адекватності капіталу, прийнятої Базельським комітетом по банківському нагляду. Ця методика грунтується на взаємозв'язку структури власного капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов'язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ країн, що підписали чи приєднались до Базельскої угоди, а регулювальні органи мають право встановлювати деякі коефіцієнти ризику та визначати окремі складові власного капіталу.

Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності або коефіцієнт Кука) визначається як співвідношення регулятивного власного капіталу (РВК) до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених на відповідні коефіцієнти

ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями (А3):

к6 =(РВВ/Аз)х100

Порядок розрахунку РВК розглянуто в підрозділі 2.3. Що стосується знаменника формули, то кожний вид балансових активів банку множиться на відповідний коефіцієнт ризику (від 0 до 100 %), який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов'язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти, а потім також зважується на відповідний коефіцієнт ризику.

Нормативне значення Кб має бути (залежно від строку діяльності банку) не менше 8 %, 12 або 15 %, тобто на кожні 100 одиниць потенційних збитків банк повинен мати відповідно не менше 8, 12 або 15 одиниць власного капіталу. У випадку недостатності власного капіталу банк може довести його до мінімального нормативного значення через: збільшення розміру власного капіталу; зменшення розміру активів; зміну структури активів зменшенням частки високоризикованих активів. Зауважимо, що і коефіцієнт Кука має недоліки, зокрема він не враховує, крім кредитного, інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний та фондовий ризики.

Іншим коефіцієнтом, який слід використовувати при аналізі власного капіталу, є відношення власного регулятивного капіталу (РВК) до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви (Ар):

К7=(РВК/Ар)х 100%.

Коефіцієнт K7 визначає достатність власного регулятивного капіталу, зважаючи при цьому на загальний обсяг банківської діяльності, незалежно від розміру різних видів ризиків. Нормативне значення K7 повинно було бути не менше 4 %. Зауважимо, що Національний банк України при розрахунку нормативу адекватності основного капіталу К7 тепер використовує в чисельнику формули замість РВК основний власний капітал банку (капітал 1-го рівня), а в знаменнику загальні активи, зменшені на суму коштів за окремими рахунками, зокрема недосформованого резерву на можливі втрати за кредитними операціями банків.

Залежність банку від його засновників (акціонерів, учасників) характеризує наступний коефіцієнт:

К8= СК/БВК

де СК -- сплачений статутний капітал банку, БВК -- балансовий власний капітал банку. Якісну оцінку власного капіталу банку дає співвідношення:

РВК

де БВК -- балансовий власний капітал, або як іноді його називають брутто-капітал, який містить як відвернений (іммобілізований) власний капітал, так і фактичні залишки власного регулятивного капіталу (РВК), які можна використати для здійснення активних операцій. Від'ємне значення РВК свідчить не лише про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, а й про використання залучених та позичкових коштів не за цільовим призначенням.

Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується за формулою:

К9=РВК/БВК

де 03 -- основні засоби,

ВК -- власний капітал банку.

Коефіцієнт Кіо характеризує захищеність власного капіталу від інфляції через вкладення коштів у нерухомість, обладнання та інші матеріальні активи. Однак таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати існуючі законодавчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку (це обмеження не поширюється: на приміщення, в яких розміщуються підрозділи банку, що виконують банківські операції; майно, яке перейшло до банків у власність на підставі реалізації прав заста-водержателя; майно набуте банком з метою запобігання збиткам за умови відчуження його банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього).

Ефективність використання власного капіталу характеризує коефіцієнт його рентабельності:

К10=ОЗ/ВК

де ЧП -- чистий прибуток банку;

ВК -- власний капітал банку.

Визначити ефективність використання коштів власників та доцільність їх вкладання до банку можна за допомогою коефіцієнта рентабельності статутного капіталу:

де ЧП -- чистий прибуток банку;

СК -- сплачений статутний капітал банку.

Важливим показником, який характеризує власний капітал банку є мультиплікатор капіталу. Він відображає фінансовий важіль або політику в галузі фінансування: вибір джерел формування банківських ресурсів (боргові зобов'язання чи акціонерний капітал). Мультиплікатор (М) капіталу обчислюється як відношення суми загальних активів (А) до власного капіталу банку (ВКБ):

М=А/ВКБ

Отже, мультиплікатор капіталу є прямим показником фінансового важеля банку. Він показує, яку кількість гривні активів повинна забезпечувати кожна гривня власного капіталу (тобто коштів власників банку) і відповідно яка частка банківських ресурсів може бути сформована у формі боргових зобов'язань. Оскільки власний капітал повинен покривати збитки за активами банку, то чим вищий рівень мультиплікатора, тим вищий ступінь ризику банкрутства банку. Водночас чим вищий мультиплікатор, тим вищий потенціал банку для більш високих виплат своїм власникам (акціонерам).

У процесі аналізу власного капіталу доцільно також використовувати коефіцієнти, що визначають співвідношення регулятивного власного капіталу з різними категоріями банківських операцій і послуг з метою зниження різних видів ризиків. Ці коефіцієнти використовують органи банківського нагляду. До них належать, зокрема, коефіцієнти, подані у табл. 8.

Таблиця 8

Коефіцієнти, що використовуються лля аналізу власного капіталу банку