Страховий ринок в україні: проблеми становлення та стратегія розвитку

Дослідження сучасних тенденцій розвитку страхового ринку в Україні засвідчує, що незважаючи на значний потенціал свого розвитку, співвідношення страхових премій до ВВП

Загальні показники страхового ринку України у 1995-2005 роках

До позитивних результатів розвитку вітчизняного страхового ринку належать: реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування (за винятком 2005 р.), структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів; зростання показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за участю страховиків.

Зростає загальна сума страхових платежів, отриманих страховиками України, збільшується кількість договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів. Слід зазначити, що страховий ринок України останніми роками (за винятком 2005 р.) розвивається випереджаючими темпами порівняно з економікою країни в цілому.

Динаміка ВВП і обсягу страхових премій в Україні, % до попереднього року

Проте страхування в Україні й досі більш ніж на 9/10 представлене ризиковими видами. При цьому на ринку превалює сегмент корпоративного страхування, який становить майже 95% загального обсягу премій. Значну частку ринку має так зване “схемне” страхування. Вкрай нерозвиненим залишається страхування життя.

За період від 1998 до 2004 рр. страхові виплати збільшились у 8,7 разу. Проте тенденція зменшення відносних показників страхових виплат (у 2004 р. - 7,9%, 2003 р. - 9,4%, 2002 р. - 12,2%, 2001 р. - 14%, 2000 р. - 19,1%, 1999 р. - 31%) на тлі тенденції стійкого зростання обсягів страхових премій свідчить про те, що вітчизняний страховий ринок не виконував однієї зі своїх наріжних функцій - реального покриття розмаїття наявних і потенційно можливих ризиків. Рівень збитковості вітчизняних страхових компаній залишається значно нижчим, ніж у розвинених країнах.

Дослідження показало, що для вітчизняного страхового ринку характерними є тенденції: зростання капіталізації страховиків; укрупнення страхових компаній, проникнення у сферу страхування банківського та фінансово-промислового капіталу; концентрації капіталу і створення об'єднань страховиків на основі поєднання їхніх комерційних і фінансових інтересів; поступального зростання обсягів зібраних страхових премій; зниження рівня збитковості страхового ринку; активізації іноземних інвесторів; злиття і поглинання; зміни власників, складу топ-менеджменту деяких компаній, що супроводжується зміною стратегій з урахуванням вимог і досвіду інвесторів: переходом до проведення агресивної політики з наміром збільшити свою частку на класичному страховому ринку принаймні до 10 відсотків; переходу від переважаючого регулювання допуску страховиків на ринок до регулювання їхньої фінансової стійкості й лібералізації страхового нагляду. Тобто спостерігаються як здебільшого позитивні, так і окремі негативні тенденції розвитку страхового ринку в Україні.

У ході дослідження з'ясовано, що загалом сучасний етап розвитку страхування в Україні зумовлюється низкою специфічних особливостей: страхування належить до фінансових інститутів національної економіки, що найдинамічніше розвиваються; під впливом розвитку ринкових відносин змінюється і характер страхової діяльності, що проявляється в появі нових і розвитку різних видів страхування, трансформації форм і методів організації страхової справи, збільшенні кількості стабільно функціонуючих страхових компаній; існує тенденція до прискореного процесу самоорганізації вітчизняного страхового бізнесу. Водночас нинішній рівень розвитку страхування є неприпустимо низьким для ринкових умов господарювання; триває тенденція концентрації страхового капіталу і поділу ринку страхових послуг; вітчизняні страхові компанії характеризуються досі ще низькою фінансовою місткістю; інституціональному середовищу вітчизняного страхового ринку притаманна нерозвиненість традицій. Поступальному розвиткові ринку перестрахування в Україні заважають: нестача місткості перестрахувальних компаній; обмежений платоспроможний попит на продукти прямого страхування; неконкурентоспроможність українських перестрахувальних компаній порівняно із зарубіжними перестраховиками та їхнім представництвами в Україні; недостатня фінансова стійкість і надійність українських перестраховиків; відсутність інвестицій в українські перестрахувальні компанії; недосконалість системи державного регулювання страхування і перестрахування; орієнтація страховиків на податкозбережні схеми і технології; відсутність кваліфікованих спеціалістів, адаптованих сучасних перестрахувальних технологій і методик; неефективний менеджмент перестрахувальних компаній; брак державної підтримки перестрахувальної галузі.

На підставі систематизації проблем, притаманних формуванню вітчизняного страхового ринку, дисертант наводить власне тлумачення певних їхніх груп і деяких загальновизнаних проблемних питань, акцентує увагу на проблемах, пов'язаних із недосконалістю наукового забезпечення цього процесу. Доведено, що страхування в Україні ще не стало не лише механізмом, який гарантує безпеку суспільства в умовах становлення ринкових відносин, а й не стало загальнодоступним. Воно розвивалося останніми роками швидше не “завдяки”, а “всупереч”, оскільки не були створені необхідні передумови для його повноцінного функціонування.

З'ясовано, що нормативно-правова база, яка регламентує страхування, є логічно незавершеною, несистематизованою, неоднозначною, часом і такою, яка суперечить загальносвітовій практиці, що негативно позначається на рівні вітчизняного страхового ринку.

В Україні існує і безліч проблем організаційно-методологічного забезпечення страхової діяльності. Серед них, зокрема, відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підготовки страхових механізмів; величезна кількість видів обов'язкового страхування за нерозвиненості багатьох загальновизнаних у світі видів добровільного страхування; фрагментарність управління ризиками в страхових компаніях; відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і систем менеджменту; наявність недобросовісної конкуренції; нерозвиненість страхового брокерства; недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній. Сьогодні вочевидь бракує наукових досліджень економічних основ функціонування в нашій державі страхового бізнесу, стану і перспектив розвитку економічних відносин у страховій сфері. Нерозвиненою залишається наукова база управління страховою діяльністю як на макро-, мезо-, так і на мікрорівні. В Україні дуже мало серйозних незаангажованих матеріалів з аналізу тенденцій вітчизняного страхового ринку і маркетингових досліджень. Така ситуація і у свою чергу, небезпечна тим, що законотворчість у сфері страхування ризикує перетворитися на процес розроблення й прийняття правових актів, які не повною мірою відповідають реальним потребам ринку.

Доведено, що страховий ринок України сьогодні гостро потребує належного інформаційного забезпечення. Проте як у лідерів ринку, так і в невеликих гравців існує інформаційний дефіцит, що стосується як статистичних, так і емпіричних даних, питань взаємодії страховиків із законодавцями, фіскальними органами, а також питань методичного характеру. Можна твердити про відсутність загальнонаціональної системи розкриття фінансової інформації учасниками страхового ринку України. Недостатньою мірою на вітчизняному страховому ринку вирішені питання автоматизації обліку, формування бази даних клієнтів, оперативного прийняття рішень щодо страхових випадків і скарг клієнтів, комп'ютеризації з використанням передових інформаційних технологій для розв'язання поточних завдань компанії. Гострою проблемою є й відсутність доступної аналітики.

У четвертому розділі “Стратегічні напрями розвитку страхового ринку в Україні” аргументовано, що якщо не вживати кардинальних заходів, то в перспективі, яка складається, можливим страховим полем в Україні залишаться переважно не нові, а ті, що раніше склалися, сегменти страхового ринку. Об'єктивно реальні закономірності, що обмежують платоспроможний попит на страхування в нашій країні, стимулюватимуть участь страхового бізнесу не в розвитку і якіснішому обслуговуванні нових груп вітчизняних страхувальників, а в переділі наявного ринку. Основної ж маси потенційних українських страхувальників сучасні бізнес-технології не зачеплять.

Водночас справді привабливим для страхового бізнесу вітчизняний страховий ринок може стати тільки за умови вироблення й послідовної реалізації науково обґрунтованої політики стимулювання кількісного розвитку і якісного удосконалення його клієнтської бази, тобто політики, здійснюваної в інтересах усіх потенційних вітчизняних страхувальників.

Обґрунтовано, що стратегія розвитку страхового ринку України має бути орієнтована передусім на досягнення належного рівня особистого страхування, зокрема його довгострокових (накопичувальних) видів. При цьому найзацікавленішою в розвитку ринку особистого страхування в країні має бути держава. По-перше, проблема пошуку коштів для розв'язання державних проблем має першочергову значущість, і саме особисте страхування, разом із страхуванням життя, дасть змогу залучити додаткові кошти, що є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. По-друге, особисте страхування компенсує дефіцит державних соціальних гарантій. Довгострокове особисте страхування (зокрема пенсійні ануїтети) забезпечує отримання додаткового доходу, що не залежить від розміру державних виплат, у тому числі через старість і інвалідність. Наявність розвиненого ринку особистого страхування знижує навантаження на видаткову частину бюджету, зменшуючи витрати держави на соціальне забезпечення громадян. Отже, держава зможе зосередитися на захисті найменш забезпечених верств населення. По-третє, розвиток особистого страхування, як однієї з найбільш працемістких і наукомістких галузей страхування, веде до утворення нових робочих місць.

Наголошено, що вітчизняний страховий ринок потребує модернізації, що передбачає заміну наявної (значною мірою - перерозподільної) моделі його функціонування й розвитку новою, ефективнішою, яка відповідатиме потребам розвитку реального страхування і базуватиметься на динамічно зростаючому платоспроможному попиті. Доведено, що стратегія необхідна для розвитку вітчизняного страхового ринку в цілому, його галузевих і регіональних сегментів, окремих страхових компаній і посередників.

Підкреслено, що в основу Концепції розвитку страхового ринку України має бути покладений принципово новий для сучасного страхового ринку підхід, коли саме страхувальники розглядаються як імператив, головна мета розширеного відтворення страхових відносин в Україні. Це означає, що інтереси страхувальників повинні розглядатися як пріоритетні у загальній системі інтересів, які забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринку. Страхувальники є головним джерелом існування і розвитку страхового бізнесу, тому як останній, так і держава мають бути зацікавлені в реалізації інтересів споживачів страхових послуг як основи життєздатності страхування в Україні. Якщо ця основа не розвиватиметься, а руйнуватиметься, не розвиватиметься і, безперечно, зруйнується страховий бізнес, а отже - і вітчизняний ринок страхування в цілому. При цьому страховий бізнес у цій системі пріоритетів покликаний стати головним засобом відтворення страхових відносин, а держава - головним інститутом, що формує основні умови розвитку ринку й створює необхідні стимули.

Доведено, що для розвитку сфери особистого страхування треба приділяти першочергову увагу реалізації таких пріоритетів: реформування страхового законодавства в частині надання ануїтетів, страхування життя і працездатності, зокрема такого, що забезпечує появу нових страхових продуктів, а також розгляд можливості уточнення страхової класифікації; забезпечення схоронності накопичень у компаніях, які здійснюють страхування життя; удосконалення режиму оподаткування з метою розвитку довгострокового (накопичувального) страхування; створення умов для інституційного становлення компаній, що здійснюють страхування життя; розширення можливостей для довгострокових інвестицій компаній, що здійснюють страхування життя.

Для подальшого розвитку вітчизняного страхового ринку необхідний збалансований розвиток обов'язкових і добровільних видів страхування. Для цього треба встановити основи обов'язкового страхування, до яких входять принципи і вимоги до його здійснення, посилити контроль за проведенням обов'язкового державного страхування і страхування, що здійснюється із залученням бюджетних коштів.

Систематичний розвиток нових страхових продуктів - інновативність - як один з наріжних принципів маркетингу в страхуванні має охоплювати усі сфери страхової діяльності: від укладання договорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних методів корпоративного управління.

Аргументовано, що важливе місце в стратегії розвитку страхового ринку належить формуванню й реалізації стратегії розвитку систем управління продажем страхових компаній, до якої мають входити: розроблення (аналіз і корегування) стратегічних напрямів розвитку в сфері продажу й управління продажем; визначення службових функцій спеціалістів відповідних підрозділів; розроблення для них мотиваційних програм; вироблення й формалізація рішень із підвищення ефективності управління продажем у компанії чи підрозділі, а також практичних інструментів ефективного управління продажем; побудова, налагодження і запуск корпоративної системи професійного розвитку спеціалістів, діяльність яких пов'язана з продажем страхових послуг; зміцнення управлінської команди, розвиток її творчого і підприємницького потенціалу; супроводження інвестиційних проектів, тимчасових цільових груп і програм з оптимізації систем продажу й управління ними; розвиток організаційної культури і клієнтоорієнтованості підрозділів, що продають.

Обґрунтовано, що одним із важливих моментів стратегічного планування діяльності страхових компаній є мінімізація страхових ризиків, що не меншою мірою зумовлює фінансову результативність страхування, ніж тарифна політика й розширення філійної і агентської мережі. Важливим моментом стратегічного розвитку вітчизняного страхового ринку має стати і оптимізація структури витрат, що входять до собівартості послуг страхових компаній, і наближення цієї структури до загальновизнаних світових норм. У цьому плані, зокрема, чільне місце має належати розвиткові електронного страхування.

Для подальшого розвитку страхування в Україні вітчизняним підприємствам доцільно вводити до штату спеціалістів зі страхування, внести до своїх фінансових планів розділ “страхування”. Доцільно розвивати консалтингові послуги у цьому напрямі.

Важливим напрямом створення ефективної системи державного регулювання є підготовка до створення Національного гарантійного страхового фонду (НГСФ), який захищав би суспільство від потенційно неплатоспроможних страховиків. За законом, який би регулював діяльність НГСФ, усі страховики зобов'язані були б відраховувати певну частку зібраних премій (за мінусом перестрахування) до цього фонду.

Підсумовано, що загалом стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку має передбачати поступову, помірно динамічну його еволюцію в напрямі до моделі, що вже сформувалася у розвинених, передусім з огляду на євроінтеграційні наміри України, західноєвропейських країнах.

Істотно вплинути на зміну напрямку і темпів цієї еволюції може тільки рішуче втручання держави шляхом уведення обґрунтованої і водночас строгої страхової політики (обмеженої стандартами, прийнятими в ЄС) і реалізація вітчизняними страховиками чіткої стратегії подальшого поступального розвитку. При цьому, на думку дисертанта, під страховою політикою слід розуміти:

частину економічної політики уряду, систему заходів, що проявляються у дієвому управлінні формуванням і використанням державних страхових фондів; виваженому впровадженні різновидів обов'язкового страхування; регулюванні діяльності, доходів і витрат учасників страхового ринку відповідно до цілей соціально-економічного розвитку країни; підготовці професійних спеціалістів; сприянні розвитку самострахування і взаємного страхування; забезпеченні інтеграції вітчизняного страхового ринку в європейський й світовий страхові ринки;

науково обґрунтовану діяльність держави, спрямовану на своєчасне і повноцінне забезпечення страхового захисту шляхом формування страхових потреб і надання якісних страхових послуг, запобігання монополізму й дотримання добросовісної конкуренції на страховому ринку, підвищення ефективності функціонування страхових (перестрахувальних) компаній і посередників.

Виходячи з того, що в економіці й сфері управління стратегія будь-якої організації - це докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконання її місії, тобто досягнення головної мети її існування, при розробленні стратегії розвитку страхової компанії обов'язково треба пам'ятати, що за інших рівних умов успіх її реалізації стає функцією, тобто отримує можливість бути реалізованою лише за умови достатньої адаптації до можливостей страховика (забезпечення належними фінансовими, матеріальними, трудовими, інформаційними та комунікаційними ресурсами на рівні реалізації бізнес-процесу), тобто елементарних, одиничних складових сукупної виробничої діяльності суб'єкта господарювання.

Як свідчить практика, давно назріло питання про визначення стратегії страхової компанії як способу її оптимальної інтеграції у бізнес-простір, що постійно змінюється. З діалектичної точки зору, для того, щоб відповісти на запитання, якою б хотілося бачити ту чи іншу страхову компанію в досяжному майбутньому необхідно передусім, усвідомити перспективи страхового бізнесу. Лише після визначення перспектив страхового бізнесу, а також напрямів і методів його розвитку можна починати розмірковувати про відповідний розвиток страхової компанії. Проте класичні підходи і моделі стратегічного цілерозуміння, позиціонування й вибору, базуючись на тектоцентричній парадигмі, розглядаючи компанію як самостійну сутність, орієнтують її стратегію в напрямі зростання й конкуренції.

З'ясовано, що динамічний розвиток ринку страхових послуг України, зростаюча конкуренція серед страхових компаній, величезний потенціал ринку - все це нині потребує від керівників страхових компаній створення і застосування ефективнішої і прогресивної системи управління. У багатьох страхових компаній виникають труднощі, пов'язані з їхнім позиціонуванням на вітчизняному страховому ринку загалом і на регіональному зокрема. Як правило, у персоналу подібні труднощі виникають рідше там, де є місія компанії і де сформульовано чіткі цілі й завдання, визначено стратегію розвитку і регіональну політику, де склалися фірмовий стиль, стиль роботи з клієнтом і корпоративні цінності. Нова місія страхової компанії має базуватися на трьох базових принципах: надійність, професійна експертиза управлінських рішень і відповідальність за їхню реалізацію. Теорія стратегічного управління традиційно пов'язує руйнування організації з неправильно обраною стратегією чи взагалі відсутністю такої. Воднораз сьогодні в Україні немає чітких розроблених підходів до системи стратегічного управління в страховій компанії.

Доведено, що дослідження фінансової підсистеми страхової організації є важливою складовою внутрішнього аналізу і стратегії її розвитку.

порідненість мети і завдань фінансової підсистеми страховика

Для досягнення генеральної мети треба довести її зміст до кожного рівня і виконавця в організації, визначити внесок кожного з працівників у стратегічний успіх компанії взагалі. Для цього слід застосовувати декомпозицію цілей і завдань, тобто побудову ієрархії стратегічних напрямів діяльності страхової компанії, де встановлюються конкретні, вимірювані завдання, що лежать в основі конкретних видів робіт. Дисертантом розроблено ієрархію стратегічних напрямів діяльності страхової компанії “Вексель” (рис. 2).

Дослідження дисертантом логіки побудови системи фінансових потоків у страховій сфері, її окремих елементів і взаємозв'язків, що виникають між ними, дає змогу визначити фінансовий механізм страхування як: порядок і умови формування й використання коштів страхових фондів на встановлені чинним законодавством цілі захисту фізичних та юридичних осіб і держави від збитків, втрат, викликаних несприятливими подіями, нещасними випадками тощо; сукупність фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і методів регулювання процесів і відносин у сфері страхування. Його основними елементами є: ціноутворення на страхові послуги; сплата страхових внесків; створення страхових фондів, здійснення виплат і відшкодувань; мотивація страхових компаній (пільги, дотації та субсидії) і їхнього персоналу; сплата податків, обов'язкових зборів і платежів, штрафів за порушення. Прояв фінансового механізму страхування визначається рівнями інфляції й облікової ставки; ставок податків, обов'язкових зборів і платежів, банківських депозитів і кредитів; розмірами тарифів за комунальні та інші послуги для страховиків.

Обґрунтовано, що особливе місце в загальній стратегії розвитку страхового ринку має належати стратегії формування й управління фінансовими ресурсами і фінансовим результатом страхової системи. Розроблення ж дієвої фінансової стратегії страховика неможливе без чіткої постановки його мети/цілей, визначення програми конкретних заходів для його досягнення, ефективної організації виконання такої програми, налагодження контролю її реалізації, аналізу й оцінки можливих проміжних і кінцевих результатів. На вибір фінансової стратегії страхової компанії впливає багато чинників, серед яких, зокрема, можна виділити (табл. 4): стан страхової галузі в цілому та її окремих секторів (бурхливий розвиток, занепад); платоспроможний попит на страхові послуги; мету страхової компанії (вихід на нові ринки, розроблення і впровадження нового страхового продукту тощо); стан страхового портфеля; призначення і порядок формування страхових резервів; наявний фінансовий стан конкретного страховика.

Проведене дослідження концептуальних засад теорії і практики страхування, особливостей функціонування страхового ринку в умовах трансформації економіки України та стратегії його розвитку дало можливість зробити висновки теоретико-концептуального змісту, методологічного й науково-практичного спрямування.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв'язання наукової проблеми щодо розроблення засад формування і стратегії розвитку страхового ринку в Україні.

Недостатній рівень розвитку страхового ринку в Україні у цілому і його окремих сегментів і інститутів значною мірою є результатом їхнього недостатнього теоретичного й організаційно-методологічного осмислення. Внаслідок того, що досі однозначно не визначено сутності страхування, його специфічних особливостей і функціонального призначення та місця й ролі у життєдіяльності громадян, суб'єктів господарювання і держави в цілому, теоретичних основ формування страхового ринку та стратегії його розвитку, унеможливлювалося розроблення комплексу практичних заходів щодо підвищення рівня страхового захисту фізичних і юридичних осіб та збільшення інвестиційних ресурсів.

Подолання цих негативних моментів потребує з'ясування наявних проблем, розроблення й реалізації конкретних пропозицій щодо підвищення рівня страхового захисту, розвитку вітчизняного страхового ринку та його окремих елементів за такими напрямами:

І. У теоретичному плані - розв'язання важливої наукової проблеми щодо визначення теоретичних і організаційно-методологічних засад формування і стратегії розвитку страхового ринку в Україні у цілому та його окремих складових. З огляду на це:

1. Страхування треба розглядати як складне економіко-правове і соціальне явище, що безпосередньо впливає на всі сфери життєдіяльності громадян, суб'єктів господарювання, регіонів, галузей господарського комплексу і держави в цілому. Водночас під страховим ринком слід розуміти регульовану систему стійких економічних відносин між покупцями (споживачами, вигодонабувачами), посередниками і продавцями, пов'язаних із формуванням попиту, пропозиції та ціни на прямий страховий захист і перестрахування, що матеріалізуються в страхових, перестрахувальних і супутніх послугах у певній країні, групі країн чи міжнародному масштабі.

2. Дослідження страхового ринку доцільно проводити з огляду на те, що він є складною багатоаспектною категорією, яка характеризується взаємозв'язком і взаємозумовленістю її окремих складових. А тому, недоліки чи помилки у забезпеченні належного рівня страхового захисту в одних його сегментах (інститутах) відразу негативно позначаються на інших і на всій їхній сукупності. Ось чому є гостра потреба під час прийняття стратегічних, а отже, і тактичних управлінських рішень ураховувати всі чинники, що впливають на той чи інший результативний показник, їх взаємозв'язок і взаємозумовленість, прогнозувати конкретні наслідки реалізації певних заходів.

3. Під час вивчення основних системотворних елементів стратегічного розвитку страхового ринку необхідно брати до уваги складність сучасної ситуації, яка полягає в тому, що момент формування національного ринку страхових послуг збігся з переходом від адміністративно-командної економіки до ринкового господарства, а отже наявний стан, можливість нарощування й оптимізації фінансового потенціалу всіх його учасників як неодмінної передумови поступального розвитку цього ринку, негативно впливає на розмаїття об'єктивних і суб'єктивних чинників.

4. Розроблення теоретичних і організаційно-методологічних засад формування й стратегічного розвитку страхового ринку має охоплювати розкриття сутності й формулювання визначень категорій “страхування”, “страховий фонд”, “страховий ринок”, “регіональний страховий ринок”, “страхова політика”, “страховий потенціал регіонів”, “фінансовий механізм страхування”, “фінансовий потенціал страховика”, а також їхніх невід'ємних складових; з'ясування належності страхування до стадій відтворення, специфічних особливостей страхування та його функцій (функцій окремих його видів і учасників страхового ринку), а також класифікацій страхування, перестрахування, страхових ринків; уточнення трактування страхового ризику і випадку, організації страхування та його принципів (принципів формування його окремих складових і функціонування страхових компаній, визначення страхових внесків, засад побудови системи оподаткування страховиків, стратегічного управління в страхових компаніях); обґрунтування необхідності багатоаспектного розгляду питань державного регулювання й підходів до формування стратегії страховика в умовах сучасного ринку; визначення чинників і стратегічної моделі функціонування вітчизняного страхового ринку; визначення критеріїв ефективності функціонування страхових компаній для страхувальників, страховиків, страхової системи і держави в цілому; розроблення економіко-математичних моделей для визначення оптимальних значень основних результатів діяльності страхових компаній.

5. Оцінка рівня страхового захисту має проводитися з урахуванням дотримання принципів адекватності оцінюючих параметрів сутності процесів, що є предметом аналізу; комплексності (врахування усіх чинників, що впливають на той чи інший сегмент (інститут) страхового ринку); виявлення наявних чи потенційних проблем його функціонування; можливості вжиття необхідних превентивних, профілактичних чи корегувальних заходів щодо їх усунення або запобігання виникненню.

6. Розроблення основних напрямів стратегічного розвитку страхового ринку має передбачати зміну його сьогоденної моделі:

пріоритетом якої є страховик, що нав'язує споживачам вигідні йому види обов'язкового страхування, інші страхові продукти незалежно від стану їхнього платоспроможності, на модель, пріоритетом якої має бути страхувальник;

орієнтованої на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, на модель, орієнтовану на врахування індивідуальних особливостей і потреб споживачів страхових послуг;

що фактично ігнорує брокерів і консультантів, відводячи їм другорядну роль так званої “інфраструктури” чи “каналів продажу” стандартизованих страхових продуктів, на модель, для якої характерним буде розвиток у країні ринкового механізму страхового посередництва.

7. Стратегія необхідна для розвитку вітчизняного страхового ринку в цілому, його галузевих і регіональних сегментів, окремих страхових компаній і посередників, систем управління продажем.

ІІ. В аналітичному плані - комплексний аналіз фактичного стану формування страхового ринку, функціонування вітчизняних страхових і перестрахувальних компаній та посередників. З огляду на це:

1. Аналізу проблем формування українського страхового ринку має передувати розгляд розвитку страхування в зарубіжних країнах, виявлення його загальних закономірностей і специфічних особливостей, що може забезпечити (звичайно, з урахуванням специфіки українського страхового ринку) можливу адаптацію позитивного зарубіжного досвіду до вітчизняних умов.

2. Оцінка статус-кво функціонування вітчизняного страхового ринку має здійснюватися з огляду на його спрямованість на повноцінний страховий захист громадян, суб'єктів господарювання, регіонів, галузей господарського комплексу, держави; сталість і ефективність функціонування; критичний аналіз чинної нормативно-правової бази, що регламентує всі аспекти здійснення страхової діяльності; її організаційно-методологічного, інформаційно-аналітичного, кадрового й технологічного забезпечення.

3. Предметом комплексного аналізу стали тенденції, проблеми функціонування страхових компаній, державного регулювання страхової діяльності, а також соціально-економічного розвитку держави в цілому, перебігу інтеграційних і глобалізаційних процесів на світовому страховому ринку.

4. Ретельному аналізові має бути піддано виконання таких вимог, що висуваються до стратегічного розвитку страхового ринку, як наявність його чіткої концепції, відповідних сценаріїв, адекватного нормативно-правового забезпечення, інформаційної бази для об'єктивного і всебічного моніторингу, належної координації зусиль усіх учасників ринку; забезпечення прозорості його функціонування; відповідності окремих кроків уряду і Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг стратегічним цілям; реальність вимог, що ставляться до окремих учасників страхового ринку.

5. Суттєвої уваги потребує і всебічний аналіз стану розроблення стратегій вітчизняних страхових компаній, економічна оцінка ефективності їхніх управлінських рішень щодо взаємопов'язаних завдань із ринкового позиціонування (тобто вибору споживацьких груп, на які в основному в перспективі орієнтуватиметься страховик при просуванні своїх послуг, а також низки страхових продуктів) й внутрішнього реформування (зміни технологій роботи з клієнтами, системи збору й обробки інформації, а також технології прийняття рішень і їх виконання).

ІІІ. У практичному плані - розроблення на підставі дослідження та порівняння стану, ефективності й тенденцій розвитку вітчизняного страхового ринку та його окремих сегментів і інститутів, державної політики в цій сфері, наявних форм і методів державного регулювання цього сектора національної економіки конкретних пропозицій щодо стратегічного розвитку страхового ринку України. З огляду на це:

1. Необхідні розроблення й послідовна реалізація науково обґрунтованої політики стимулювання кількісного розвитку страхового ринку України і якісного удосконалення його клієнтської бази, тобто політики, здійснюваної в інтересах усіх потенційних вітчизняних страхувальників. Стратегія розвитку страхового ринку України має бути орієнтована насамперед на досягнення належного рівня особистого страхування, зокрема його довгострокових (накопичувальних) видів.

2. При визначенні перспектив розвитку вітчизняного страхового ринку обов'язково треба враховувати, що страхування не розвивається саме собою, а супроводжує економічне зростання у державі в цілому. Його успіхи і невдачі багато в чому залежать від макроекономічної ситуації. Тому умовами й передумовами розвитку страхового бізнесу є: економічне зростання і підвищення добробуту населення й доходів суб'єктів господарювання; наявність платоспроможного попиту на страхові послуги і відповідного йому попиту продуктового ряду; формування сприятливих страхуванню податкового режиму зокрема й інвестиційного клімату загалом; удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує здійснення страхової діяльності; укорінення страхової культури і звички до страхування, усвідомлення економічної доцільності й необхідності страхування з боку фізичних і юридичних осіб; довгострокове планування страхового бізнесу, розроблення стратегії розвитку вітчизняного страхового ринку; залучення стратегічних інвесторів на вітчизняний страховий ринок; підвищення прозорості страхового бізнесу; оцінка страхового бізнесу за допомогою його капіталізації на фондовому ринку; розвиток самоорганізації страхового бізнесу, забезпечення ефективної діяльності професійних асоціацій і товариств із захисту прав страхувальників; формування сприятливого іміджу страхової галузі в очах населення тощо.

3. Подальший розвиток вітчизняного страхового ринку багато в чому визначатиметься зміцненням його наукового супроводження, оскільки без забезпечення пріоритетності наукових досліджень економічних і фінансових основ страхової діяльності не вдасться подолати превалюючу нині у страховому співтоваристві неадекватність оцінок стану і перспектив страхового бізнесу в Україні, з'ясувати напрями справжнього розвитку реального страхування. Особливо важливо, зокрема, забезпечити наукове дослідження економічних інтересів страхувальників, страховиків і держави й визначити конкретні шляхи їхнього поєднання, розглядаючи страхувальників як імператив, головну мету розширеного відтворення страхових відносин у нашій країні. Тобто інтереси страхувальників мають розглядатися як пріоритетні в системі інтересів, що забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринку.

4. Для розвитку економічно стійкого, соціально справедливого й ефективного страхового ринку необхідно, щоб: схеми страхування не викривляли ринкових (цінових) сигналів; страхові тарифи і відшкодування забезпечували широку участь страхувальників у програмах страхування; страхування не компенсувало втрат через неправильні виробничі рішення; при розробленні страхового продукту враховувався феномен природного хеджування; обов'язково використовувалися франшизи (участь страхувальника у збитках при настанні страхового випадку може значно мінімізувати проблему морального ризику); страхові схеми були легко доступними для розуміння і мали прозорий механізм реалізації; існував суворий контроль адміністративних витрат, особливо у випадку субсидіювання страхування державою; роль держави полягала передусім у створенні необхідного правового, економічного й організаційного забезпечення страхової діяльності; перед запуском програм страхування в масштабах країни відбувалася їх не апробація в пілотних регіонах; існувало чітке розмежування між ризиками катастрофічного характеру і ризиками, що страхуються.

5. Серед основних змін, затребуваних вітчизняним страховим ринком, мають стати: значне фінансове посилення страхових компаній, зростання їхнього технологічного рівня і підвищення надійності; розвиток інфраструктури ринку страхових послуг на основі законодавчого встановлення організаційних принципів і адекватного податкового режиму; забезпечення симбіозу обов'язкових і добровільних видів страхування; трансформація спрямованості державного регулювання й нагляду.

6. Стратегія розвитку регіональних страхових ринків в Україні має базуватися на: ґрунтовному аналізі тенденцій і перспективних напрямів їхнього розвитку; плануванні й прогнозі на підставі такого аналізу їхнього розвитку з виділенням держаних пріоритетів здійснення страхових процесів у регіоні, розробленням концепцій і програм розвитку регіональних страхових ринків; виокремленні управлінських блоків діяльності, пов'язаної з розвитком страхового ринку в регіонах; розподілі повноважень, прав і обов'язків; визначенні процедур управління розвитком регіонального страхового ринку; мотивації учасників регіонального страхового ринку; контролі й оцінці результатів діяльності з розвитку регіонального страхового ринку.

7. Стратегія розвитку страхових компаній по суті є цілеспрямованою політикою діяльності на ринку із забезпечення максимізації їхнього прибутку чи ринкової вартості завдяки виявленню й формуванню платоспроможного попиту на страхові послуги наявних і потенційних страхувальників та його задоволення. А тому, основними елементами такої стратегії мають бути ретельний аналіз страхового ринку, якісне поліпшення страхового портфеля, забезпечення ефективної фінансової політики, удосконалення технології страхової діяльності, підвищення кваліфікації персоналу. Майбутнє страхової компанії має визначатися за допомогою ієрархії стратегій, що охоплює три рівні: головну (корпоративну) стратегію, стратегію бізнесу і функціональну стратегію.

8. Особливе місце в загальній стратегії розвитку страхового ринку має належати стратегії формування й управління фінансовими ресурсами і фінансовим результатом страхової системи. Для розроблення ж дієвої фінансової стратегії страховика необхідні чітка постановка її мети/цілей, визначення програми конкретних заходів для її досягнення, ефективна організація виконання такої програми, налагодження контролю її реалізації, аналізу й оцінки можливих проміжних і кінцевих результатів.

9. Особливу увагу при розробленні фінансової стратегії страхової компанії слід сконцентрувати на повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженні (звичайно, в розумних межах) собівартості страхових послуг, правильному розподілі й використанні прибутку, визначенні потреби в обігових коштах, раціональному використанні капіталу. Конкретні параметри максимізації тих чи інших фінансових показників можуть визначатися шляхом розроблення таких відповідних економіко-математичних моделей, як, наприклад, модель максимізації доходу страхової компанії для випадків дискретного й безперервного попиту; модель максимізації прибутку страхової компанії у загальному випадку і для конкретних розподілів випадкової величини кількості об'єктів, що збереглися, з певної фіксованої кількості застрахованих об'єктів; модель максимізації прибутку страхової компанії.