Дослідження діяльності комерційних банків

Перша з цих методик дає змогу оцінити можливу зміну процентної маржі, а друга - сукупний вплив процентного ризику на капітал банку.

ГЕП - це різниця між активами і пасивами, чутливими до змін процентних ставок.

Основне завдання управління процентним ризиком із застосуванням методики ГЕП полягає в оцінці максимально можливого рівня ризику, при якому вплив коливання процентних ставок на прибуток буде мінімальним, та розробці системи заходів щодо зниження цього впливу.

Крім методики ГЕП, для оцінки та управління процентним ризиком застосовується також методика ДРТ.

Під ДРТ розуміється середньо зважений по сумі строк погашення дисконтованих потоків активів і пасивів. Аналіз полягає у визначенні поточного дисбалансу між середньо виваженими строками погашення активів і пасивів.

При застосуванні методики ДРТ-аналізу усі статті активів і пасивів "змінюються" на один актив або пасив з метою оцінки дисбалансу між позитивним потоком коштів (від погашення активів) та негативним потоком коштів (від сплати пасивів), зваженими на співвідношення між пасивами га активами (капітальний коефіцієнт). Якщо відбувається зростання процентних ставок по пасивах, то їх вартість збільшується. Це призводить до падіння рентабельності активів, і як наслідок, зменшення обсягу прибутку (негативний дисбаланс). Якщо відбувається зростання процентних ставок по активах, це збільшує дохідність активів і обсяг прибутку (позитивний дисбаланс). Таким чином, за допомогою застосування методики ДРТ існує реальна можливість оцінки величини впливу процентного ризику на прибуток і, як наслідок, на капітал банку.

Вважається, що банк не знаходиться під впливом процентного ризику, якщо ДРТ по активах і ДРТ по пасивах, помножений на капітальний коефіцієнт, рівні між собою.

	(2.3)

де З - зобов'язання,

А- активи.

Слід відмітити, що ГЕП-аналіз використовується для оцінки процентного ризику на коротку перспективу, а ДРТ - більше застосовується при відборі із декількох методів залучення чи розміщення коштів - кращого.

Кредитний ризик - це ризик неповернення позичальником банку основного боргу і несплати процентів по позичках. Причинами виникнення кредитного ризику можуть бути: нездатність боржника створити адекватний грошовий потік у зв'язку з настанням негативних змін у діловому, економічному або політичному середовищі; невпевненість або сумніви у майбутній вартості і якості застави під кредит; зміна у гірший бік ділової репутації позичальника.

Кредитний ризик поділяється на портфельний та операційний ризики. Портфельний в свою чергу ділиться на внутрішній ризик і ризик концентрації. Внутрішній ризик пов'язаний з конкретним позичальником і визначається рівнем його кредитоспроможності. Ризик концентрації залежить від того, яку частину портфелю кредитів складають однотипні позички і визначається його диверсифікацією. Операційний ризик включає в себе три елементи: організацію банківського кредитування, методики оцінки якості кредиту і систему аналізу, а також прийняті для банку умови кредитних угод.

Визначення кредитних лімітів. Б сучасній банківській практиці використовуються слідуючі види кредитних лімітів: ліміт по регіонах (країнах), галузеві ліміти, ліміти кредитування одного позичальника. Ризики регіональний та галузевий пов'язані з можливими втратами коштів від вкладання у якусь країну (регіон) чи галузь. Ліміти кредитування одного позичальника визначаються на основі таких факторів, як: фінансова стійкість позичальника, перспективи розвитку підприємства - позичальника, якість менеджменту та кредитна історія підприємства - позичальника вимог контролюючих органів і особливо НБУ. Як правило, ліміти кредитування одного позичальника встановлюються по кожному виду послуг, або представляють собою комбінований ліміт.

Оцінка кредитних заявок. Під оцінкою кредитних заявок розуміють аналіз, який проводять співробітники кредитного відділу з метою визначення кредитоздатності позичальника і ймовірності виконання ним своїх фінансових зобов'язань.

Для оцінки кредитних заявок використовують різні методики і моделі. На нашу думку, заслуговують уваги такі напрямки вирішення цієї проблеми, як: аналіз фінансових коефіцієнтів (АФК); взаємозв'язок коефіцієнтів (аналіз Дюпона); аналіз грошового потоку (АГП); рейтингова оцінка фінансового стану підприємства; кредитний скоринг. Система оцінки кредитних заявок повинна мати таку послідовність:

Ш використання класифікаційних моделей на етапі маркетингових досліджень для виявлення перспективних і не бажаних клієнтів;

Ш застосування кредитного скорингу на етапі інтерв'ю з клієнтом;

Ш оцінка ділового ризику і об'єднання методик АФК і АГП для одержання достовірної інформації про фінансовий стан позичальника і для кредитного моніторингу.

Серед факторів, які впливають на визначення ціни кредиту, слід відмітити такі, як: ставка проценту, комплексні і інші непроцентні вимоги; рівень кредитного ризику.

Розглянемо основні етапи оцінки кредитного ризику:

Етап 1. Встановлення маржі на основі кредитоздатності клієнта. Банк встановлює план прибутку у відповідності з кредитоздатністю своїх клієнтів. Відомо, що не всі клієнти КБ мають однакову кредитоздатність. Наприклад, фірми та організації, які працюють в галузях що приносять великі прибутки мають більшу кредитоздатність, а значить банк може встановлювати для них більш високу маржу. Натомість, клієнти банку, які не отримують великих прибутків, наприклад, переважна більшість виробників сільськогосподарської продукції, мають меншу кредитоздатність і відповідно для них процентна маржа повинна бути на більш низькому рівні.

Етап 2. Оцінка результатів можливого невиконання кредитних зобов'язань. Ймовірність невиконання кредитного зобов'язання можна оцінити на основі кредитної історії клієнта і банківської статистики. Так, аналізуючи досвід збитків по кожному класу позичальників, банк може вирахувати ступінь потенційного ризику втрат по кожній групі.

Етап 3. Розрахунок дохідності активів з поправкою на ризик. Основними елементами цього етапу є визначення доходів від операцій, визначеним внутрішнього ризику операції, встановлення відповідності між доходом і рівнем ризику.

Санкціонування кредиту. Процедура санкціонування кредиту є одним з ключових організаційних питань і проводиться з метою підтвердження якості кредиту, адекватності ціни і інформації про кредитну угоду, співставлення кредитної операції з банківською політикою. В банківській практиці виконують три методи санкціонування кредиту:

Ш індивідуальне санкціонування (кредит затверджується однією особою під її персональну відповідальність);

Ш колективне санкціонування (кредит затверджується двома і більше особами);

Ш санкціонування, яке проводить кредитний комітет.

Ми вважаємо, що всі три методи санкціонування кредиту мають право на існування, але повинні використовуватись разом в певній послідовності за обсягом і рівнем ризику виданих позичок. Так, не великі за обсягом кредити та надійному позичальнику може санкціонувати і одна особа. Відповідно, чим більший обсяг кредиту і чим він ризикованійший, тим більше фахівців повинні брати участь у санкціонуванні кредиту і значить повинні діяти другий та третій методи санкціонування кредиту.

Контроль за кредитним ризиком. Цей етап включає три напрямки - контроль за окремими виданими кредитами (контроль кредитоспроможності), контроль за кредитним портфелем в цілому і створення резервів під видані кредити.

Контроль кредитоспроможності клієнтів банку зводиться до виконання наступних задач:

Ш перевірка боргових зобов'язань, ходу погашення основного боргу і сплати відсотків;

Ш співставлення інформації клієнта з реальним станом справ і аналіз динаміки показників;

Ш накопичення інформації про зміну факторів, які впливають на кредитоздатність позичальника.

Контроль за кредитним портфелем проводиться з метою обмеження ризику від сукупності окремих кредитів, а також приведення портфелю банківських кредитів у відповідність з вимогами регулюючих органів. Задачі аналізу портфелю кредитів наступні:

Ш аналіз ризику концентрації або ризику недостатньої диверсифікації;

Ш аналіз динаміки кредитного портфелю;

Ш аналіз дохідності.

На практиці кожний банк стикається з випадками незадовільного погашення кредитів. Тому банк змушений створювати резерви для покриття збитків по позичках, які можуть бути розділені по трьох категоріях Як правило, українські банки не створюють резерви під конкретну (сумнівну) кредитну угоду:

Ш спеціальні резерви (суми, які резервуються по окремих, сумнівних, кредитах);

Ш загальні резерви (резерви для всього кредитного портфелю, які визначаються як % від всієї позичкової заборгованості і залежать від наявних спеціальних резервів, величини забезпечення, загальних економічних умов;

Ш резерви по секторах (визначаються як % від загального ризику взятого на себе банком за мінусом спеціальних резервів і сум заставного забезпечення, а також з урахуванням рекомендацій НБУ).

Ризик ліквідності - це виникнення ситуації, коли ліквідні активи недостатні для покриття короткострокових зобов'язань банку.

З метою недопущення ризику ліквідності банку необхідно проводити виважену політику при балансуванні активів і пасивів по строках, а також мати резерви ліквідних активів у вигляді готівкових коштів, грошових коштів до запитання та високоліквідних ЦП.

Валютний ризик обумовлений невизначеністю майбутнього руху валютних курсів і виражається в тому, що під впливом коливань обмінних курсів може відбутись негативна зміна банківського прибутку. Цей ризик впливає на позичальників, кредиторів, інвесторів і спекулянтів, які здійснюють угоди у валютах інших країн.

Рівень ризику по конкретній валюті може бути визначений як сума різниць між активами і пасивами в даній валюті, а також обсягу придбаної і проданої валюти. Щоб уникнути валютного ризику посередник повинен погоджувати активи І пасиви по кожній валюті і формувати закриту позицію по цій валюті.

На валютному ринку банки ведуть діяльність по наступних напрямках:

Ш купівля і продаж валют для клієнтів або для власної участі ь іноземних вкладеннях;

Ш купівля і продаж валют з метою хеджування валютного ризику;

Ш купівля і продаж валют в спекулятивних цілях.

У першому напрямку банк проявляє себе як посередник, одержує комісійні і не бере на себе ніяких ризиків. Другий варіант діяльності направлений на зниження ризику потенційних втрат. Отже, валютним ризик пов'язаний, в основному, з відкритою позицією, сформованою в спекулятивних цілях (на момент проведення дослідження існувала заборона мати відкриту валютну позицію). Для одержання прибутку банк формує відкриту позицію одночасно по декількох валютах. При цьому, ризик потенційних збитків валютного портфелю буде меншим, ніж сума ризиків відкритої позиції окремо по кожній валюті. Така тенденція пов'язана з тим, що рух валютних курсів не завжди направлений в один бік, а у валютному портфелі можуть бути, наприклад, тільки негативні зміни курсу національної валюти.

Велике значення для зміцнення надійності і стійкості КБ має менеджмент банківських ризиків, який передбачає виділення основних факторів виникнення ризику, етапів управління ризиком і включає сукупність заходів, направлених на зниження рівня ризикованості проведення банківських операцій.

Ми вважаємо, що можна виділити наступні основні етапи управління банківськими ризиками:

1. Визначення економічного змісту ризиків, які виникають при проведенні кожної банківської операції;

2. Виявлення основних джерел і визначення необхідної інформації для оцінки рівня ризику;

3. Пошук методів і критеріїв для прогнозу ймовірності настання негативного явища;

4. Визначення засобу страхування і хеджування ризику;

5. Аналіз результатів управління ризиком.

На першому етапі необхідно ідентифікувати структуру і зміст ризиків при здійсненні банківської операції. Зокрема, коли мають місце прояви зовнішніх ризиків, то краще купити іноземну салюту або тимчасово стагнувати всі операції банку. На другому етапі необхідно визначити основні джерела і напрямки руху інформаційних потоків між структурними підрозділами банку і зовнішнім середовищем, які супутні відповідним фінансовим потокам і визначити мінімально необхідний обсяг інформації, без якої неможлива об'єктивна оцінка ймовірності настання негативного явища. На третьому етапі необхідно визначити основні критерії для оцінки ймовірності настання негативних явищ і провести ранжирування ризиків по величині їх негативної дії. Необхідно визнати факт, що вплив зовнішніх факторів на специфічні банківські ризики може бути настільки непередбачуваним, що спроби оцінити ймовірність настання негативних явищ навіть з допомогою сучасних методів математичного моделювання можуть дати негативні результати. В таких ситуаціях допомогти можуть тільки інтуїція і досвід практичної роботи уповноважених співробітників банку. На четвертому етапі необхідно розробити або застосувати програму страхування і хеджування ризику або групи ризиків. На п'ятому етапі необхідно проаналізувати результати здійснення попередніх етапів, виправити можливі помилки і оптимізувати управління ризиком.

Отже, управління ризиками КБ повинно здійснюватись з використанням комплексного підходу до управління ризиковістю кожної банківської операції. Тільки комплексний підхід до управління сукупності банківських ризиків може забезпечити надійність і стійкість КБ.

Для ефективної роботи в сучасних умовах банки, перш ніж розробляти стратегічну програму розвитку, повинні оцінити склад ризиків, які будуть супроводжувати ті чи інші фінансові операції і визначити тактику дій у випадку масового настання негативних явищ на фінансовому ринку.

2.3 Способи забезпечення оптимального співвідношення між ліквідністю і дохідністю комерційних банків в системі регулювання їх надійності і стійкості

Підтримка оптимального співвідношення між ліквідністю і дохідністю є однією з головних умов забезпечення надійності і стійкості КБ. Це співвідношення може досягти максимуму лише тоді, коли доходи банку будуть постійно зростати при одночасній мінімізації ризиків, в першу чергу ризику ліквідності. Адже саме управління ліквідністю банку по суті є основним елементом управління банківськими ризиками.

В практиці українських банків використовують три основні способи управління ліквідністю. Традиційним і найпростішим вважається спосіб підтримки у ліквідній формі частини банківських активів (у вигляді готівкових грошових коштів або (фінансового залишку на кореспондентському рахунку). Проте застосування цього методу зменшує ресурсну базу КБ його прибуток, зменшує рівень рентабельності КБ. Адже для впровадження названого методу необхідно блокувати деякі вхідні грошові потоки, зокрема, потік готівкових коштів у касі банку, потік надходжень на поточні рахунки клієнтів, на кореспондентські рахунки банку, тощо. Це призводить до затягування часу знаходження відповідних грошових потоків у банку, порушує рівновагу між вхідними і вихідними грошовими потоками і може призвести до дисбалансу в системі їх управління.

Щоб зменшити негативні наслідки цього простого і досить надійного способу забезпечення банківської ліквідності, доцільно мінімізувати обсяг вищезгаданих активів без втрат в забезпеченні достатнього рівня ліквідності. Ці категорії активів можуть бути мінімізовані шляхом чіткого планування і прогнозування майбутніх платежів як за дорученням клієнтів, так і по інших зобов'язаннях банку. Усі планові залишки вільних коштів можуть використовуватись з максимальною вигодою для банку, зокрема, можуть бути розміщені у міжбанківські депозити, депозитні сертифікати НБУ та інші.

Другим способом підтримки необхідного рівня ліквідності є специфічна структура фінансування банку, яка передбачає забезпечення певного ступеня свободи банку від нестабільних джерел пасивів, що еквівалентно забезпеченню мінімальної залежності банку від залучених ресурсів, які мають тенденцію до стрімкого виходу з банку, наприклад вклади до запитання. При виборі такого способу управління ліквідністю необхідно враховувати наявність кореляції вхідних грошових потоків в залежності від групи, в яку входить той чи інший потік, а також враховувати термін знаходження кожного вхідного грошового потоку в банку.

Ще одним методом підтримки необхідного рівня ліквідності є метод резервних джерел фінансування. Зміст цього методу в тому, що при наявності загрози зриву планових банківських виплат або клієнтських платежів, банк використовує відповідний вхідний грошовий потік оперативного залучення коштів. Таким потоком, як правило, є потік міжбанківського кредитування. Якщо банк має налагоджені партнерські взаємовідносини з декількома банками-контрагентами, які мають відкритий ліміт для проведення двохсторонніх міжбанківських операцій, то він може з успіхом виходити з непередбачуваних труднощів.

Велика кількість варіантів підтримки необхідного співвідношення між ліквідністю і дохідністю банку в сучасних умовах призводить до того, що кожний конкретний банк забезпечує ліквідність своїм власним способом. Проте, здійснюючи управління поточною або миттєвою ліквідністю, усі КБ використовують наступні дії та інструменти:

Ш оперативне управління станом кореспондентських рахунків з метою своєчасного проведення платежів клієнтів і розрахунків по зобов'язаннях банку;

Ш забезпечення планових банківських платежів по операціях з основними фінансовими інструментами, перерахувань, які пов'язані з вирішенням адміністративно-господарських питань, операціями по підкріпленню кореспондентських рахунків філій банку, своєчасним забезпеченням готівковими грошовими коштами обмінних пунктів і т.і.;

Ш виявлення величини дефіциту або лишку фінансових ресурсів, які необхідно залучити або можливо вигідно розмістити в одноденний міжбанківський кредит.

Вирішення всіх цих задач може здійснюватись успішно на базі оперативного платіжного балансу про який мова йшла в параграфі 2.1. Стан ліквідності банку можна охарактеризувати як комплексний показник. Тому в процесі управління грошовими потоками КБ слід враховувати, що одностороння політика максимізації ліквідності така ж загрозлива, як і погоня за надвисокою дохідністю. В окремих випадках необхідно реструктурувати деякі групи активів і пасивів на основі збалансованої оцінки ризиків ліквідності і дохідності. В організаційному відношенні управління загальною ліквідністю КБ може здійснюватись лише з застосуванням розподілу функцій стратегічного і оперативного управління вхідними і вихідними грошовими потоками.

Саме відсутність чіткого розмежування в управлінні ліквідністю за часовими інтервалами і наявність постійного конфлікту між дохідністю і ліквідністю, безграмотне управління ризиками, а інколи і повна відсутність цього атрибуту управління грошовими потоками є причиною кризи, в стані якої знаходяться українські КБ в останні роки.

На нашу думку, основною причиною кризи українських КБ, яка продовжувалася на протязі останніх років, є серйозні прорахунки в управлінні основними видами банківських ризиків, і в першу чергу ризиком ліквідності, а також гонитва за надвисоким прибутком, який вони бажають отримати в максимально короткі терміни і будь-яким способом постійному конфлікті між спробами видати як можна більше позичок, щоб забезпечити високу норму прибутку, і підтримкою необхідного рівня ліквідності, що обумовлює необхідність володіння відповідними резервами, частіше перемагає перше. Провину за це необхідно розділити між акціонерами банку, які хочуть мати високі дивіденди, і керівництвом самих банків, які дозволяють з тих чи інших причин видавати кредити потенційним банкрутам.

Для управління процесом формування прибутку банку важливо врахувати, що вихідні грошові потоки, які формують банківські активи, розділяються на дві групи: потоки, які приносять дохід (потоки, які формують кредитний та інвестиційні портфелі банку) і потоки, які не приносять дохід (потоки готівкових коштів в касі банку, коштів на кореспондентському рахунку, коштів в розрахунках і т.і.). Чим вища питома вага потоків першої групи, тим кращі умови має банк для збільшення своїх доходів, а в кінцевому рахунку і прибутків, і навпаки, проте розмір прибутків зазнає прямого впливу і вихідного потоку витрат. Цей потік формується за рахунок витрат, які несе банк при оплаті вхідного потоку залучених коштів і його компонентів. Ці витрати прийнято відносити до процентних витрат. Існують і непроцентні витрати, до яких відносяться витрати на заробітну плату персоналу банку, експлуатаційні витрати і інші види загально-банківських витрат. Крім того, існують деякі витрати, які здійснюються безпосередньо з прибутку банку (податкові платежі, штрафи та інші).

Рівень необхідної достатності маржі (РНДМ) можна визначити як мінімальний розрив у процентних ставках по активних і пасивних операціях КБ, який компенсує загальні витрати на функціонування банку, але не забезпечує прибуток. Цей показник розраховується як відношення різниці між валовими витратами банку (ВВ) і іншими (за мінусом процентних) доходами банку (ІД) до суми активів, які приносять дохід (ДА):

	(2.4)

Приведений показник має суттєвий недолік, який виражається в тому, що величина різниці між процентними ставками по працюючих активах і залучених пасивах не забезпечує об'єктивної уяви про рівень чистого доходу.

Іншими словами, цей показник не може коректно відображати рівень дохідності використовуваних фінансових ресурсів, тому що валові витрати, крім процентних витрат, включають в себе витрати на заробітну плату, на утримання будинків і обладнання банку, податкові витрати і т.і.

З цієї причини для організації ефективного управління і аналізу рентабельності працюючих активів банку необхідно мати інформацію про показник внутрішньої оцінки вартості наданих банківських послуг, яка корелює з розподілом тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою отримання доходу В економічній літературі цей показник одержав назву “мертва точка” (МТ). Цей показник можна визначити як відношення різниці величини валових доходів банку (ВД) та валових витрат банку (ВВ) до сумарного обсягу активів, які приносять дохід (ДА):

	(2.5)

Розрахуємо цей показник спираючись на дані про діяльність системи комерційних банків України, за даними НБУ, у 1999р.

Іншими словами, якщо банки будуть надавати, наприклад, кредити під ставку 3,32%, то вони будуть тільки окупати власні затрати, виходячи при цьому по результатах роботи на нуль. Для порівняння: середні процентні ставки КБ по кредитах у національній валюті за квітень 2000р. склали - строком до 1 місяця 32,2%, строком 1-3 місяців 52,2%, строком 3-6 місяців 54,2%.

Як бачимо, процентні ставки українських КБ значно перевищують показник МТ. Цей факт пояснюється тим, що для плідної праці і підтримки належного рівня своєї надійності і стійкості банки повинні отримувати прибуток. Інакше, з економічної точки зору, діяльність банків на буде мати сенсу.

Приведений коефіцієнт в основному відтворює мінімально необхідну фінансову маржу у вигляді мінімального ГЕП в процентних ставках по розміщених активах і залучених пасивах, який забезпечує банку можливість покриття витрат без отримання прибутку. Зменшення показника "мертвої точки" вказує на зменшення витрат банку на обслуговування кредитного і інвестиційного портфелів, що забезпечує банку більшу свободу маніпулювання процентними ставками і вартістю вхідних і вихідних грошових потоків, що, в свою чергу, сприяє максимізації прибутку.

Крім двох розглянутих показників необхідно виділити ще один, який має безпосереднє відношення до управління грошовими потоками, що формують прибуток банку. Це показник, який характеризує ефективність арбітражних операцій в режимі реального часу на протязі операційного дня. Він має назву "спред" і характеризує ефективність цінової політики банку, тобто його здатність оптимально грати на різниці процентних ставок між залученими і розміщеними ресурсами в конкретний інтервал часу. Різниця ставок обумовлюється в першу чергу коливаннями кон'юнктури основних фінансових інструментів. В практиці зарубіжних банків мінімальне значення коефіцієнту "спред" як правило, не може бути менше 1,25%, а в практиці українських КБ ця величина знаходиться в інтервал, 2-10%.

Витрати банку можуть бути зменшені за рахунок таких основних факторів:

Ш зменшення вартості вхідного грошового потоку залучених ресурсів за рахунок постійної переоцінки платної частини ресурсної бази у відповідності з можливостями реального розміщення коштів. Для практичної реалізації цього положення необхідно постійно слідкувати за динамікою і структурою як вище названого грошового потоку, так і дохідністю основних фінансових інструментів;

Ш зменшення обсягу витрат на управління вихідними грошовими потоками за рахунок переходу на електронні системи обміну інформацією, скорочення терміну доставки інформаційних потоків;

Ш більш гнучке і оперативне встановлення курсів валют при здійсненні конверсійних операцій, в залежності від кон'юнктури ринку;

Ш зменшення кількості персоналу за рахунок освоєння співробітниками суміжних спеціальностей і, як наслідок, зменшення фонду оплати праці.

Одним з головних напрямків підтримки належного рівня ліквідності с регулювання банківських активів. Основною метою регулювання активів в процесі управління грошовими потоками КБ повинна стати потенційна можливість швидкої зміни напрямку інвестицій в залежності від рівнів дохідності використовуваних банком фінансових інструментів. Для цього необхідно проводити безперервний моніторинг процентних ставок, рівнів дохідності і ряду інших показників, який повинен вестись в банку на систематичній основі. В разі виникнення диспропорцій в дохідності на різних секторах ринку, необхідно оперативно переводити вільні ресурси в той сектор, на якому дохідність максимальна (не забуваючи при цьому про розглянуті вище аспекти управління ризиками і ліквідністю). При цьому. остаточне рішення про перерозподіл відповідних вихідних грошових потоків необхідно приймати після всебічного аналізу і прогнозу ймовірного виграшу від такої операції і потенційних збитків від її здійснення.

Не зважаючи на тенденцію до зниження дохідності основних фінансових інструментів, яка, на нашу думку, збережеться і в найближчі роки, у банку завжди є резерви для збільшення кількісної характеристики вхідного грошового потоку доходів. Так, для збільшення процентних доходів банк повинен максимально використовувати залишки на своїх кореспондентських рахунках шляхом їх розміщення в кінці операційного дня в міжбанківський кредит або депозити НБУ.

Необхідно також підвищити рівень інших доходів банку шляхом впровадження нових банківських послуг клієнтам. Адже доходи від банківських послуг сприяють збільшенню доходів і прибутків при незмінності ліквідності.

Слід зауважити, що в останній час українські КБ значно збільшили свої доходи від надання банківських послуг про це свідчать дані наведені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Деякі фінансові результати діяльності українських КБ (млн. грн.)

Показник	2001	2002	Абсолютне відхилення	% відношення
Прибуток після оподаткування	448.7	512.8	+ 64.1	114.3
Отриманні доходи	6788.1	8 159.7	+ 1371.6	120.2
Процентні доходи	4784.7	5059.0	+ 274.3	118,4
Непроцентні доходи	2003.4	3 098.3	+ 1094.9	154.7

Розглядаючи результати роботи системи комерційних банків України за 2002р., які наведені у табл.2.1, можна зробити висновок, що зростання доходів банків у 2002р. переважно проходило за рахунок зростання непроцентних доходів, а вони одержуються, як правило, від надання банківських послуг. Цей факт пояснюється тим, що втративши один високодохідний фінансовий інструмент (ОВДП), банки, по можливості, стали переключатися на інші, а саме на отримання комісійних доходів по операціях з банківськими клієнтами, на проведення торговельних операцій, консалтингові послуги, тощо.

Одним з основних способів збільшення і збереження існуючої клієнтської бази КБ є впровадження досягнень сучасних банківських технологій у взаємовідносинах банку і клієнтів. Зокрема, оптимізації грошових і інформаційних потоків "Клієнт-Банк" сприяє впровадження одноіменної системи модемного зв'язку. Ця система дозволяє клієнту отримувати виписки по рахунках, віддавати оперативні доручення на перерахування коштів. Банку ця система дозволяє краще планувати клієнтські платежі.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ НАДІЙНОСТІ І СТІЙКОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

3.1 Методика управління ліквідністю і дохідністю комерційного банку

Основні положення і елементи методики управління ліквідністю і дохідністю комерційного банку.

Досягнення оптимального співвідношення між ліквідністю і дохідністю є однією з найважливіших умов надійності і стійкості КБ. Саме цю задачу доводиться щоденно вирішувати менеджерам банку. Від результатів її вирішення залежать життєво важливі інтереси банку і перспективи його існування як посередника на фінансовому ринку. Суть проблеми в тому, що для ефективного функціонування банку в умовах невизначеності і неповноти інформації розміщення всіх можливих для інвестування коштів повинно здійснюватись таким чином, щоб забезпечити максимальну дохідність банку при його оптимальній ліквідності з урахуванням внутрішніх і зовнішніх обмежень.

Ми вважаємо, що для вирішення цієї проблеми необхідно ширше впроваджувати в практику банківської діяльності нові підходи і технології обробки інформації, які засновані на застосуванні сучасного економіко-математичного аналізу, теорії ймовірності і математичної статистики. Саме тому в даному розділі дипломної роботи ми розглянемо формалізовану методику для управління ліквідністю і дохідністю КБ з урахуванням ризиків фінансових операцій і результати її застосування.

Для створення такої методики необхідно описати процес функціонування КБ, визначити показники і критерії якості його функціонування, а також дослідити вплив різних зовнішніх і внутрішніх факторів на ефективність функціонування КБ і вирішити задачу управління його ліквідністю і дохідністю.

Розглянемо операційну систему (рис. 3.1), яка складається з КБ, як складної системи, дебіторів і кредиторів КБ, цілеспрямованого процесу функціонування КБ, операційних ресурсів - грошових коштів, умов функціонування КБ, органів управління КБ.

Рис. 3.1. Операційна система комерційного банку

Під операційною системою ми розуміємо сукупність об'єктів, в результаті взаємодії яких реалізується операція. Операція - це упорядкована сукупність взаємопов'язаних дій, направлених на досягнення визначеної мети. Цільовий ефект операції - це результат операції. Ефективність операції - це комплексна операційна властивість процесу функціонування КБ, яка характеризує його пристосованість до досягнення мети операції. Властивість - це об'єктивна особливість об'єкту, яка залежить від його побудови і характеризує окрему його сторону (аспект). Якість - це сукупність властивостей об'єкту, які відрізняють його від інших об'єктів і характеризують його відповідність призначенню.

Задамо показник якості результатів операції n - мірним вектором (n), тоді:

, який включає такі три групи векторів показників "якості" його часткових результатів, як: n₁ - показник операційного цільового ефекту; n₂ - показник затрат операційних ресурсів на отримання цільового ефекту; n₃ - показник затрат операційного часу на отримання цільового ефекту.

Стосовно до поставленої задачі, показником цільового ефекту операцій виберемо вектор, компонентами якого є величина ліквідних коштів L і рівень дохідності D, тоді:

n₁=L,D

Показником затрат операційних ресурсів є величина грошових коштів В, які використовуються КБ, тоді:

n₂=B

Показником затрат операційного часу на одержання цільового ефекту є інтервал часу функціонування комерційного банку - t_зад., тоді:

n₃=t

Визначимо допустимі значення показника якості результатів операції на заданому інтервалі часу t_зад.

{n_доп.} = {L_доп., D_доп., В_доп.}.

Тоді критерій оцінювання якості результатів операції буде мати такий вигляд:

n {n_доп.}

В свою чергу показник ефективності операції (ймовірність досягнення мети) запишемо так:

Р _ДМ = Р (n {n_доп.}).

Кожна компонента вектора n залежить від параметрів процесу функціонування КБ, умов його функціонування, властивостей операційних ресурсів, операційних можливостей дебіторів і кредиторів.

При формуванні задачі управління ліквідністю і дохідністю КБ будемо виходити з того, що процес функціонування КБ в будь-який момент часу t характеризується вектором стану Q(t):

Q(t) = < X(t), W(t) >,

де X(t) - вектор , який описує умови функціонування КБ;

W(t) - вектор управління ліквідністю і дохідністю КБ.

В свою чергу вектор X (t) має вигляд: X (t) =< t, t, t >

і складається з величин грошових коштів, які надходять від кредиторів і повертаються дебіторами в КБ (надходження грошових коштів) - вектор t, видаються дебіторам і повертаються кредиторам КБ (відтік грошових коштів) - вектор t, а також із вектора t, який характеризує вплив на цілеспрямований процес функціонування КБ зовнішніх факторів (банківських ризиків, прийнятих законів і законодавчих актів).

В результаті контролю за ситуацією в КБ система управління одержує оцінку ситуації в КБ - M(t). Виходячи з мети управління * (забезпечення максимальної дохідності і оптимальної ліквідності) і оцінки поточної ситуації в КБ - M(t), система управління (керівництво банку) формує напрямки і величину розміщуваних банком грошових коштів, а також терміни їх повернення. Ці дії керівництва можуть бути представлені у вигляді вектору управління:

W (t) =< Bt, Tt >,

де Bt- вектор розміщених величин грошових коштів;

Tt- вектор термінів розміщення грошових коштів у фінансові операції.

Мета управління * визначається вимогами до ефективності функціонування КБ, а саме необхідністю забезпечення мінімального обсягу ліквідних коштів (Lopt.) і максимальної дохідності КБ (Dmax).

Слід відмітити, що значення величин Lopt і Dmax можуть змінюватись в різні періоди функціонування КБ.

З урахуванням введених позначень маємо:

Q(t) = Q * {X(t), W(t)},

M(t) = М * {Q(t)},

W(t) = W * {M(t), *},

де Q* - оператор зміни стану КБ;

М* - оператор контролю ситуації в КБ;

W* - оператор управління ліквідністю і дохідністю КБ.

Внаслідок невизначеності впливу на цілеспрямований процес функціонування КБ зовнішніх факторів, задача формування вектору управління W(t) вирішується оперативно в процесі функціонування КБ. Так як період функціонування КБ t_зад розглядається від одного дня до року, то під оперативним управлінням будемо розуміти вектор Wt, який формується на протязі банківського дня. Формування управлінських рішень на всьому часовому інтервалі функціонування КБ відбувається після аналізу і оцінки поточної ситуації в КБ у визначені моменти часу, які відповідають робочим дням періоду:

tj t_зад. = {ti, t2, ...... tm },

де t_зад. - інтервал часу функціонування КБ, t_j>t_j-1 при j=i,2,...m

Тоді задача оперативного управління ліквідністю і дохідністю КБ формується як задача пошуку такого вектора управління W(t_j) на інтервалі t, який забезпечить максимальну дохідність банківських операцій D_max при обмеженнях на мінімально необхідні ліквідні кошти L_opt, тобто:

D { Q(t_j), t_j, W(t_j) } => max; L (Q(t_j), t_j, W(t_j) } => opt,

де D (Q(t_j), t_j, W(t_j)} - величина дохідності КБ j-го дня;

L {Q(t_j), t_j, W(t_j)} - ліквідні кошти КБ j-го дня. Оператор управління W* включає підоператори управління W₁,W₂,....W₆.

Тоді операторну схему системи управління ліквідністю і дохідністю КБ можна представити у вигляді слідуючої схеми (рис.3.2.)

Згідно з теорією управління ієрархічними системами управління з верхнього рівня здійснюється за допомогою координуючих сигналів:

W₀ = { Wz(t), Z=1,N }, N = 6



Рис. 3.2. Операторна схема системи оперативного управління ліквідністю і дохідністю КБ

Оператор управління W* декомпозується на управління розподілом грошових коштів по напрямках вкладень в різні категорії активів W_B і управління формуванням періодів вкладень Wt.

Отже, задача управління ліквідністю і дохідністю КБ включає в себе задачу управління розподілом грошових коштів по напрямках вкладень і формуванням періодів вкладень, які забезпечують максимальну дохідність банківських операцій при необхідній величині ліквідних коштів.

Для вирішення такої задачі необхідно розробити слідуючі проміжні методики: формування загального фонду грошових коштів КБ; розміщення коштів загального фонду у різні категорії активів; визначення ліквідності КБ; визначення дохідності основних фінансових операцій; визначення вартості залучених коштів; визначення дохідності КБ. Необхідно також виконати чисельне моделювання процесу функціонування і управління ліквідністю і дохідністю КБ. Структурна схема методики управління ліквідністю і дохідністю КБ представлена на рис. 3.3.



Рис. 3.3. Структурна схема методики управління

ліквідністю і дохідністю КБ

Формування загального фонду грошових коштів КБ - здійснюється за рахунок залучених і власних коштів банку, які складаються з грошових коштів у національній і іноземних валютах Цей фонд формується в процесі проведення банком пасивних операцій і наступного здійснення активних операцій з метою реалізації його власних фінансових пріоритетів і включає власні кошти банку (С) і залучені кошти (Р). Структура загального фонду грошових коштів представлена на рис.3.4.

Рис. 3.4. Структура загального фонду грошових коштів

Як видно з рисунку : В=С+Р, С=С₁+С₂+С₃, Р=Р₁-Р₂+Р₃+Р₄+Р₅.

Важливою складовою частиною залучених коштів є вклади до запитання (Р1), які представляють собою грошові кошти приватних осіб, компаній, підприємств і організацій, що поміщенні на зберігання на невизначений строк і можуть бути вилучені в будь-який час по першій вимозі вкладника. Вони використовуються для поточних розрахунків, по них нараховується відносно низький (або взагалі не нараховується) процент. Обсяг коштів по вкладах до запитання визначається формулою:

де і = 1,2,3,...n; P_1і - грошові вклади і-го вкладу до запитання

Строкові вклади (Р₂) представляють собою грошові кошти приватних осіб, компаній, підприємств і організацій, які поміщенні на зберігання на визначений строк, як правило, не менш 1-го місяця. Значний приріст строкових вкладів підвищує рівень ліквідності балансу банку і зменшує рівень дохідності банківських операцій.

Обсяг коштів по строкових вкладах визначається формулою:

де Р_2і - грошові вклади і-го строкового вкладу.

Найбільш типовою формою вкладів приватних осіб і некомерційних організацій є ощадні вклади (Р₃), кошти з яких можуть бути вилучені з деякими обмеженнями. Депозит, відомий як ощадний сертифікат, аналогічний депозитному сертифікату і випускається на строк до 3 років. По ньому нараховуються більш високі проценти. Обсяг коштів по ощадних вкладах і депозитах визначається формулою:

де Р_3і - грошові кошти і-го ощадного вкладу.

Позички від банків (Р₄), це один з методів мобілізації коштів для корегування стану резервів, а відповідно і ліквідності. Строк, на який видається позичка, залежить від багатьох факторів, наприклад, від фінансового стану банку позичальника. В результаті непередбачуваного надходження вкладів, або скорочення позичок у комерційного банку можуть утворитися надлишкові резерви. Ці надлишки не приносять доходу тому банки охоче надають їх на короткий термін в розпорядження інших банків для відтворення обов'язкового обсягу резервів або для формування вільних резервів. Обсяг позичок від банків визначається по формулі:

де Р_4і - грошові кошти від реалізації і-го міжбанківського кредиту.

Боргові зобов'язання у вигляді цінних паперів (Р₅), також є елементами загального фонду грошових коштів. Продаж таких ЦП дозволяє одержати додаткові кошти і використати їх у фінансових операціях для одержання доходу. Обсяг коштів від реалізації боргових зобов'язань визначається формулою:

де Р_5і - грошові кошти від реалізації і-го боргового зобов'язання.

Розміщення грошових коштів у різні категорії активів вимагає від керівництва КБ дотримуватись принципу, у відповідності з яким дохідність повинна бути максимальною, а ліквідність - оптимальною. Тому грошові кошти загального фонду розміщуються у такі види активних операцій, які відповідають цьому принципу і дозволяють використати ресурси для досягнення намічених цілей. Структура такого розміщення грошових коштів представлена на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Структура розміщення грошових коштів загального фонду

Як видно з малюнку, В=В₁+В₂+В₃+В₄+В₅+В6.

Визначення ліквідності КБ. Для своєчасного погашення своїх боргових і фінансових зобов'язань КБ створюють первинні і вторинні резерви ліквідних коштів. Бажаний обсяг коштів цих резервів (L) визначається з допомогою методів оцінювання і прогнозування потреб КБ у ліквідних коштах.

Обсяг коштів первинних резервів (L₁) включає кошти обов'язкових резервів (lr), які використовуються для забезпечення зобов'язань по вкладах і депонуються у НБУ, а також готівкові кошти планових резервів (lр), достатніх (на думку керівництва КБ) для щоденних поточних розрахунків. Обсяг таких коштів визначається формулою:

На основі обробки звітних даних по залучених коштах КБ, обсяг коштів планових резервів на протязі часу t складає :

де lр₁ - прогнозний обсяг коштів для виконання поточних зобов'язань по вкладах до запитання, lp₂ - прогнозний обсяг коштів для погашення зобов'язань по строкових вкладах, lp₃ - прогнозний обсяг коштів для погашення зобов'язань по ощадних вкладах, lp₄ - прогнозний обсяг коштів для погашення зобов'язань по міжбанківських позичках, lp₅ - прогнозний обсяг коштів для погашення боргових зобов'язань у вигляді ЦП.

Обсяг коштів обов'язкового резерву по вкладах (lr) на протязі часу t включає обсяг коштів обов'язкового резерву по вкладах до запитання (lr₁), обсяг коштів обов'язкового резерву по строкових вкладах (lr₂), обсяг коштів обов'язкового резерву по ощадних вкладах (lp₃). Тоді:

Обсяг коштів вторинних резервів (L₂) включає кошти страхових резервів, які використовуються для забезпечення непередбачуваних потреб КБ, а також для поповнення первинних резервів.

Отже, з урахуванням первинних і вторинних резервів, бажаний обсяг ліквідних коштів визначається як:

Проте ліквідність КБ визначається не тільки обсягом наявного резерву ліквідних коштів, а і здатністю банку оперативно залучати додаткові ресурси з урахуванням випадковості виникнення потреб у них, в тому числі для кредитування. Тому необхідно визначити загальні потреби КБ у ліквідних коштах для забезпечення кредитів і депозитів з точки зору попиту і пропозиції та збалансованості грошових потоків банку.

Попит на ліквідні кошти виникає з таких причин як: зняття клієнтами грошей з своїх рахунків; погашення заборгованості по позичках НБУ і інших банків; отримання заявок від клієнтів на кредити і т.і. Джерелами пропозиції ліквідних коштів можуть бути: надходження коштів на нові і існуючі рахунки і вклади клієнтів, погашення клієнтами взятих позичок, залучення коштів на грошовому ринку і т.і. Перераховані та інші джерела попиту і пропозиції ліквідних коштів у сумі визначають нетто-ліквідну позицію КБ в будь-який момент часу (рис.3.6.). Під нетто - ліквідною позицією ми розуміємо різницю між обсягом ліквідних коштів, що є у розпорядженні банку, і попитом на них, який повинен бути забезпечений банком.

Припустимо, що в момент часу t сукупний попит на ліквідні кошти КБ відповідає сукупній пропозиції, тобто:

P + C = D - обсяг депозитів і недепозитних зобов'язань КБ;

B₁ + B₂ = L - обсяг ліквідних коштів для своєчасного погашення боргових фінансових зобов'язань;

В₃ + В₄ + В₅ = К - обсяг коштів, вкладених в кредити і інші активні фінансові операції КБ. Тоді: D = L + K, звідси L = D - K.

Припустимо, що на протязі часу 12, очікуються наступні зміни показників:

- обсяг депозитів і недепозитних зобов'язань КБ змінюється на D;

- обсяг ліквідних коштів КБ змінюється на L;

- обсяг коштів, вкладених в кредити і інші активні операції змінюється на К.

Рис.3.6. Нетто-ліквідна позиція КБ

Тоді нетто-ліквідна позиція КБ визначається як:

D +D = L + L + K + K або D' = L' + K' звідки L' = D' - K'

де D' - очікувана сукупна пропозиція ліквідних коштів на протязі часу t₂,

К' - очікуваний сукупний попит на ліквідні кошти на протязі часу t₂.

Визначення дохідності основних фінансових операцій. Розглядаючи методику визначення дохідності основних фінансових операцій КБ слід мати на увазі, що такі первинні резерви, як касова готівка і кошти на кореспондентському рахунку в НБУ доходів не приносять. Що ж стосується коштів на рахунках у банках - кореспондентах, то це в більшості випадків міжбанківські депозити до запитання, які використовуються банком для розрахунків і регулювання рівня ліквідності балансу. Дохід по цих депозитах визначається у вигляді процентів, які нараховуються з залишкових сум на кінець періоду нарахування. Для і-го міжбанківського депозитного вкладу до запитання сума процентів на кінець періоду нарахування (у_1i) визначається по формулі:

де: b_1i - залишок коштів на і-му міжбанківському депозитному вкладі до запитання на кінець періоду нарахування;

t - період нарахування в роках; zii-річна ставка простих процентів.

Розглянемо методику визначення дохідності вторинних резервів до яких відносяться такі високоліквідні дохідні активи, як короткострокові державні цінні папери, векселі, тощо. При виконанні облікових операцій з векселями КБ купує грошові боргові зобов'язання до строку настання платежу, при цьому відбувається перенос на КБ прав кредитора. Якщо по векселю або іншому грошовому зобов'язанню повинні бути нараховані проценти по простій ставці, то сума, яка повинна бути виплачена його пред'явникові, (q_ri) при погашенні боргового зобов'язання визначається по формулі:

де N - сума по зобов'язанню,

t₀ - термін зобов'язання в роках,

z_2i - ставка, по якій нараховуються проценти.

Сума, яка повинна бути виплачена по такому грошовому зобов'язанню при його обліку в банках до строку погашення (b_2i), буде становити:

b_2i=N(1+toZ_2i)(1-th),

де h-річна облікова ставка,

t- термін від дати обліку до дати погашення зобов'язання в роках.

Тоді дохід, який одержить КБ після настання строку погашення зобов'язань, буде становити:

Для активів вторинних резервів характерними є такі ризики:

Ш кредитний ризик, який пов'язаний з зобов'язаннями державних установ і витікає з особливостей боржника або емітента і характеру економічних об'єктів, на які спираються ці зобов'язання;

Ш ринковий ризик, який обумовлений непередбачуваними змінами на ринку цінних паперів або спадом в економіці;

Ш процентний ризик, який визначається зміною процентних ставок по короткострокових цінних паперах і, відповідно, зниженням їх ринкової ціни і дохідності.

Середньозважена дохідність основних фінансових операцій на протязі часу t у вигляді ставки процентів визначається як відношення одержаного доходу від основних фінансових операцій на протязі часу t з урахуванням факторів, які визначають банківський ризик, до обсягу коштів, які вкладенні в ці операції і складає:

Визначення вартості залучених коштів. Важливим елементом залучених коштів є вклади до запитання. Вони використовуються для поточних розрахунків і можуть бути виплачені по першій вимозі вкладників. Тому розміщуються ці вклади переважно в активи первинних і вторинних резервів, а інколи - в короткострокові позичкові активи. За користування цими коштами КБ нараховують вкладникам відносно низькі проценти, виходячи з залишкових сум на рахунках на кінець періоду нарахування. Сума цих процентів (j_1i) визначається по формулі:

де і = 1,2...n, р_1і - залишок коштів і-го вкладу до запитання на кінець періоду нарахування, z_1i-річна ставка простих процентів.

Ощадні вклади - також важливе джерело фінансових ресурсів КБ і представляють собою форму строкових вкладів з більш протяжним строком зберігання. Ці кошти розміщуються, в основному, у позички і інвестиції з метою одержання доходу і, частково, у високоліквідні активи як обов'язковий резерв по ощадних вкладах. По ощадних вкладах виплачуються більш високі проценти, які нараховуються аналогічно процентам по строкових вкладах.

При випереджаючому зростанні попиту на банківські кредити, порівняно зі збільшенням депозитних вкладів виникає, необхідність залучення міжбанківських кредитів для забезпечення ліквідності КБ. Вартість таких коштів визначається сумою процентів, які виплачуються КБ у вигляді плати за міжбанківській кредит.