Ресурси комерційного банку

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший - у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов'язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

У свою чергу, банк бере на себе зобов'язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При довгостроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання. Структуру вкладів підприємств, організацій та населення в комерційних банках України на 01.01.2001 року можна дослідити за допомогою рисунка 3.

Розвитку ринку вкладів і депозитів у 2000 році сприяли відносна стабілізація валютного ринку та помірні темпи інфляції. За дванадцять місяців 2000 року вклади та депозити на рахунках у комерційних банках зросли в номінальному виразі на 52,9%, у тому числі в національній валюті - на 67,4%, в іноземній - на 34,3% і за станом на 01.01.2001 загальний обсяг коштів на рахунках підприємств, організацій та населення дорівнював 18,6 млрд. грн.

Найбільш з початку 2000 року зросли кошти на поточних (до запитання) рахунках у національній валюті - на 75,3% і строкові вклади в іноземній валюті - на 65,3%. Частка цих вкладів у загальному обсязі порівняно з 1999 роком зросла відповідно з 37,5% до 43% та з 18,9% до 20,4%.

Рисунок 3. Структура коштів на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках України на 01.01.2001 р. за видами валют та строками

У грудні порівняно з листопадом питома вага коштів до запитання в загальному обсязі вкладів та депозитів у національній валюті збільшилася з 68,3% до 69,9% за відповідного зменшення строкових вкладів. У структурі вкладів у іноземній валюті частка строкових вкладів зросла з 49,6% до 53%.

Протягом року збереглася тенденція до зростання депозитів фізичних осіб, які в цілому за 2000 рік зросли на 53,8%, у тому числі в національній валюті - на 62,5% та в іноземній - на 50,1%.

У структурі вкладів за формами власності питома вага коштів на рахунках підприємств, організацій і населення з колективною формою власності за рік зросла з 38,9% до 39,7% від загального обсягу, з приватною формою власності, включаючи фізичних осіб - з 39,6% до 39,7%, а з державною - зменшилася з 20% до 19%. Незважаючи на те, що частка коштів міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав зросла на 0,1 відсоткового пункту, вона залишилася досить незначною - 1,6% від загального обсягу.

У 2000 році найвищий приріст коштів на рахунок спостерігається на строкових вкладах в іноземній валюті підприємств з колективною формою власності й становив 115,1%.

За галузями найвищими були темпи зростання коштів на строкових вкладах у іноземній валюті (удвічі), зокрема в галузі чорної металургії та матеріально-технічного постачання і збуту у 18 разів.

Саме за допомогою рисунка 4. ми можемо прослідкувати склад коштів на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках України за галузями [34,c.29].

Проаналізувати вклади населення в комерційних банках України, а також їх розподіл за регіонами можна за допомогою додатку 1 і додатку 2.

Банки намагаються привернути увагу своїх клієнтів новими видами вкладів, які більше відповідають фінансовому сьогоденню. Серед таких фінансових інструментів можна назвати депозитні сертифікати.



Рисунок 4. Структура коштів на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках України на 01.01.2001 року за галузями

Випуск депозитних і ощадних сертифікатів вирішує не лише завдання залучення коштів, а й завдання одержання прибутку за умови виконання узятих на себе зобов'язань.

Уперше нові депозитні рахунки запровадив у 1987 році “Чейз Манхеттен банк”, який запропонував пов'язати дохід за новими депозитами із S&P індексом.

Крім виконання загальних умов до боргових паперів, у депозитних і ощадних сертифікатів є свої специфічні ознаки, які необхідно враховувати при розрахунку параметрів випуску. Поряд із перевагами для банку при випуску векселів існують і обмеження залучення коштів шляхом випуску певного виду цінних паперів. Через свою розрахункову функцію векселі не можуть бути єдиним інструментом запозичення коштів: векселі повинні мати активний обіг, відповідно ресурси, які надходять у банк від їх реалізації, не можуть бути закріплені довгостроково. Реалізація векселів може дати змогу банку залучити значні суми не тільки на порівняно невеликі строки. Із збільшенням строків платежі за векселями, і відповідно, із зменшенням їх ліквідності падає попит на них, і залучені банком кошти зменшуються. Тому комерційному банку, який залучає кошти для максимізації прибутку, доцільно використовувати саме депозитні й ощадні сертифікати.

Ці види цінних паперів виконують для своїх держателів фактично єдину функцію - розміщення коштів із метою одержання доходу. Сертифікати, як і інші види цінних паперів, можуть переуступатися. Проте у розрахунках вони використовуватися не можуть, і тому єдиною можливістю їх використання залишається пред'явлення їх у визначений термін до сплати й отримання доходу.

Специфіка роботи із депозитними та ощадними сертифікатами пов'язана із порядком оподаткування доходів від розміщення коштів у певні види цінних паперів. Через цю обставину виникає необхідність при розгляді завдання інвестора враховувати саме порядок оподаткування доходів за сертифікатами. На сьогодні доходи оподатковуються податком на прибуток у розмірі 30%. Вважаючи, що ринок цінних паперів перебуває у стані формування, а поле оподаткування також не є статистичний, визначилися умови придбання сертифікатів юридичними і фізичними особами.

Припустимо, що юридична особа приймає рішення про купівлю депозитного сертифіката тільки тоді, коли дохідність від розміщення коштів у депозитний сертифікат буде не менша, ніж середня дохідність на фінансовому ринку.

Введемо позначення:

N - сума коштів, що вноситься на депозит і є номінальною вартістю депозитного сертифіката;

Q - річна процентна ставка за депозитним сертифікатом;

S - середня річна дохідність на фінансовому ринку для небанківських організацій;

у - ставка податку на прибуток;

у' - ставка податку на доходи від вкладень на фінансовому ринку (тут маються на увазі можливості ставки податку на даний вид прибутку).

Умову придбання депозитного сертифіката визначимо таким чином: дохідність від розміщення суми N у депозитний сертифікат із процентною ставкою q має бути не менша, ніж середня дохідність S:

N * (1+q (1-y) / 360) >= N * (1+S (1-у') / 360).

Із цього співвідношення отримуємо:

q >= S * (1-y') / (1-y)

Нерівність свідчить, якою має бути мінімальна процентна ставка за депозитним сертифікатом, аби інвесторам було вигідно його купувати. Процент, що відповідає нерівності, забезпечує купівлю сертифіката, оскільки дохідність у даному разі не нижча від альтернативних способів розміщення коштів.

Слід зазначити, що на практиці підприємці намагаються мінімізувати податкові платежі. А оскільки податок вираховується не автоматично з доходу від депозитних сертифікатів, а після зменшення на суму видатків щодо обслуговування цих паперів, то в результаті сума прибутку, який оподатковується, може бути нульовою або навіть від'ємною. Таким чином, податок узагалі може не нараховуватися. Для тих підприємств, котрі вдаються до такої політики, характерне ось що: їх доходи від депозитних сертифікатів фактично не оподатковуються.

Банки випускають ощадні сертифікати для залучення коштів населення і тим самим виконують основну мету своєї діяльності - отримання прибутку. Як спосіб залучення коштів випуск ощадних сертифікатів аналогічний прийняттю коштів населення на вклади. Але ощадні сертифікати як цінні папери відрізняються від вкладу двома особливостями:

1) внесення грошей на вклад засвідчується видачею ощадної книжки або договором між банком і вкладником, а внесення коштів на ощадний сертифікат засвідчується бланком цінного паперу;

2) вклад переуступатися не може, а бланк ощадного сертифікату може переуступатися однією фізичною особою іншій.

Для врахування специфіки розглянемо випуск ощадних сертифікатів із точки зору фізичної особи - потенційного покупця сертифіката. Останній має мету отримати максимальний дохід. У разі, якщо він отримує ощадний сертифікат і пред'являє його до погашення в установлений на сертифікаті термін, він отримує дохід у вигляді номінальної вартості сертифіката разом із сумою нарахованих процентів. При цьому покупець має сплатити податок із доходу так само, як і з доходу за вкладом. Після оподаткування інвестор отримує номінальну вартість сертифіката плюс нараховані проценти без податку на прибуток. Вважатимемо умовою купівлі ощадних сертифікатів перевищення дохідності розміщення коштів у сертифікат над середньоринковою дохідністю.

Введемо позначення:

N - номінальна вартість ощадних сертифікатів;

Q - річна процентна ставка за депозитним сертифікатом;

qr - річна ставка рефінансування;

t - кількість днів із дати купівлі сертифіката до його пред'явлення для погашення;

S' - середньоринкова річна дохідність для інвестора;

f - ставка податку на доходи за ощадними сертифікатами (він може бути введений на ринку цінних паперів);

Умови інвестора при купівлі ощадних сертифікатів полягають у перевищенні дохідності розміщення суми N у депозитний сертифікат із процентною ставкою q над середньоринковою дохідністю S' з урахуванням оподаткування:

N * (1+q * t / 360 - f) * 360/t >= S'

Цей вираз дає можливість визначити величину процентної ставки за ощадними сертифікатами, що забезпечує виконання умови інвестора з розміщення коштів у ощадні сертифікати. Таким чином, останню умову слід розглядати як систему умов, які забезпечують випуск і розміщення ощадних сертифікатів. Нерівність являє собою умову узгодження інтересів банку, який випустив сертифікати, й інвесторів, які отримують цінні папери певного виду. [26,с.129].

Конкуренція на ринку позичкових капіталів змушує комерційні банки шукати нові форми і способи залучення депозитів. Значного поширення в банківській практиці набув депозит, що відкривається клієнтові при оформленні ним поточного рахунку. Депозит має обов'язковий характер, а його величина і термін внеску коштів на рахунок визначається банком. Якщо клієнт не виконує умови даного депозиту, банк може припинити його обслуговування. За своїм характером цей депозит можна віднести до умовного, оскільки вилучення коштів з нього можливе лише у разі закриття клієнтом поточного рахунку. Він вважається безстроковим, що дає змогу банку використовувати його як довгостроковий кредитний ресурс.

Банки часто надають цьому депозиту характер заставного, тобто передбачають право вкладника на одержання кредиту в сумі депозиту без додаткового забезпечення, отже, внесок у цьому випадку є гарантією повернення позички.

Для клієнта депозит на термін обслуговування є певною мірою примусовим, тому такі депозити можуть залучати тільки ті банки, що пропонують своїм вкладникам додаткові банківські послуги або зручне і пільгове розрахунково-касове обслуговування. Інакше банк не тільки втратить можливість залучати додаткову клієнтуру, а й може позбутися вже існуючої.

Комерційні банки такий метод залучення внесків, як установлення залежності між кредитуванням клієнта і накопиченням коштів на його депозитному рахунку. У цьому разі між банком і клієнтом підписується договір, відповідно до якого банк бере до себе зобов'язання надати клієнту кредит протягом установленого терміну визначеної суми коштів. Формування коштів на депозитному рахунку може відбуватися по-різному: або виходячи з можливостей клієнта або на основі планових регулярних внесків. Вигода клієнта при такому депозиті полягає в тому, що він має можливість безперешкодно одержати в банку кредит, причому чим меншим буде розрив між сумою депозиту і сумою кредиту, тим меншим буде встановлений процент за позичку. У банку при такому кредитуванні значно меншим буде ризик неповернення позички, оскільки він має право спрямовувати на погашення кредиту кошти, що зберігаються на депозитному рахунку.

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків. Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно, виходячи з облікової ставки НБУ, станом грошового ринку і власної депозитної політики.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами визначальним чинником є термін на який розміщені кошти. Чим триваліший термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. Банки можуть заінтересовувати вкладників шляхом простих і складних процентів. Прості проценти є традиційним видом обчислення прибутку за вкладами. Відповідно до встановленої періодичності відбувається нарахування і виплати прибутку за внесками.

Розділ 3. Проблеми формування фінансових ресурсів банку

3.1 Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах

Банки є одним із головних інструментів здійснення реформ, однією з найважливіших структур ринкової економіки. Стан економіки негативно позначається на розвитку банків України. Це можна назвати основною причиною виникнення проблем у формуванні та використанні кредитних ресурсів. Наприклад, протягом 1999 року до категорії проблемних віднесено 52 банки (це 26,5% від загальної кількості банків), режим фінансового оздоровлення встановлено для 12 банків, у трьох відкликано ліцензії на здійснення всіх банківських операцій, 37 банків перебували в стадії ліквідації. Причини, які породили основні проблеми в банківській системі України, можна поділити на три групи:

1) загострення кризи реальної економіки, насамперед сфери виробництва;

2) внутрібанківські чинники, невиробленість стратегії і тактики роботи в ринкових умовах;

3) недосконалість грошово-кредитної політики НБУ щодо комерційних банків.

Аналізуючи механізм формування банківських ресурсів, слід відзначити, що він ще досить недосконалий. Насамперед, існує проблема нарощення комерційними банками статутних фондів до нормативної величини.

Нинішній сукупний статутний фонд банків загальним розміром майже 2,9 млрд. грн. (у середньому на один діючий банк припадає 17 млн. грн.) негативно характеризує вітчизняні фінансові інститути порівняно з банками розвинутих країн.

Проблема низької конкуренції банківського капіталу пов'язана зі слабкою капіталізацією комерційних банків, кількість яких не відповідає розміру їхньої капітальної бази. Найбільша питома вага банків України припадає на розмір сплаченого статутного фонду від 3 до 10 млн. грн. -- (55%), у той час як на групу банків зі статутним фондом від 10 до 70 млн. грн. -- 24,7%, а понад 70 млн. грн. -- всього 2,8% банків. Обмежена капітальна база банків може стати на заваді розширенню їхніх операцій із обслуговуванням різних груп клієнтів, а вона ж зумовлює досить низький інвестиційний потенціал банківських установ, а без довгострокових вкладень у економіку не припинити склад виробництва [37, с.42].

Тому одне з головних завдань полягає у подальшому нарощувані банківського капіталу, інакше темпи капіталізації банківської системи України рано чи пізно вступить у дисонанс із вимогами кредитного забезпечення економіки.

Якщо національна банківська система виявиться неспроможною “наростити м'язи” , банківським простором країни крок за кроком опанують системи, які ці м'язи мають. А національний виробник не уточнюватиме, чий саме ресурс кредиту він використовує, натомість завдячуватиме кредитній системі , яка його дає [22, с.20].

У той же час вимоги щодо збільшення комерційними банками статутних фондів повинні мати виважений характер, щоб не породити монополістичних тенденцій у кредитній сфері, сприяючи розвитку великих багатофілійних банків при одночасному скороченні невеликих банківських установ. Це могло б зашкодити формуванню ефективної, збалансованої структури банківської системи, стимулюючи відновлення монополії та ліквідацію міжбанківської конкуренції.

Депозити є відносно дешевим джерелом банківських ресурсів, залучення їх комерційними банками передбачає розв'язання двох проблем:

1) звідки банк може залучити їх;

2) яким чином він може гарантувати достатність депозитів та вкладів для забезпечення необхідного обсягу кредитів, на які є попит клієнтів. Розв'язати ці дві проблеми важко, особливо в період економічної нестійкості та нестабільності фінансового ринку [12, с.51].

Має недоліки і організація депозитного страхування в Україні, тому потребує доповнення та вдосконалення.

Як засвідчують статистичні дані, частка депозитів 500 і більше гривень становить 64% від їхньої загальної суми, тому відшкодування із фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі 1000 грн. недостатнє.

Система депозитного страхування має повернути довіру вкладників до банку, адже мільйони громадян України добре пам'ятають відмову уряду України від індексування вкладів населення в державному Ощадному банку, що призвело до реальної втрати вкладників. Більше того, ця система має стимулювати залучення вкладів та депозитів на довгостроковій основі.

Кошти юридичних осіб як залучені ресурси мають короткостроковий характер. Податковий тиск змушує значну частину суб'єктів підприємницької діяльності працювати в “тіні”, в наслідок чого чимало коштів не перебувають у банківському обігу.

Неприйнятне також і прагнення деяких законодавців обкласти податком вклади громадян, внаслідок чого може бути перекрито одне з найстабільніших джерел банківських ресурсів. Проблемою в залученні коштів населення є вимога наявності ідентифікаційного коду, чим порушується пропагована таємниця вкладу, що й відлякує громадян.

Негативне інвестиційне середовище у зв'язку з політичною, правовою, економічною нестабільністю теж негативно відображається на прибутках банку, і, відповідно, на його ресурсах. Для поліпшення справ необхідно створити в державі систему підтримки банківських інвестицій, і, зокрема, звільнити від оподаткування прибуток, який одержують банки від надання довготермінових кредитів.

Крім цього, на ресурсне забезпечення негативно впливають монополізація банківської справи та недостатність законодавчої бази.

З метою вирішення цієї проблеми слід забезпечити однакові умови для діяльності всіх комерційних банків, створити здорове конкурентне середовище, впровадити антимонопольні закони щодо банківської діяльності на віддалену перспективу. Чинне законодавство вже застаріле і його треба суттєво переглянути. При цьому необхідно прийняти звичайні для міжнародної практики закони, що регулювали б окремі сторони діяльності банків і їх відносини з клієнтами: про захист інтересів вкладників, про рівні можливості стосовно кредитування, про зрощення промислового і банківського капіталів та ін.

Є також проблеми, які слід вирішувати як на мікро-, так і на макрорівнях. У першу чергу, це:

- завоювання довіри всіх суб'єктів один до одного: населення од банківської системи, банків -- до держави;

- створення економічної зацікавленості, з одного боку -- в населення щодо збережень заощаджень у банківській системі, а з іншого -- в банків щодо розумного інвестування залучених коштів у економіку [28, с.49].

Окрім цього, для вирішення проблем формування банківських ресурсів слід провести ряд перетворень у банківській системі в цілому.

3.2 Шляхи вдосконалення структури фінансових ресурсів комерційних банків

В умовах переходу економіки нашої країни до ринкових відносин вирішальне значення мають вдосконалення діяльності комерційних банків, формування і використання їх ресурсів.

Перш за все, поліпшення ситуації щодо забезпечення ресурсами комерційних банків України можливе тільки в тому разі, коли почне працювати економіка, тому що ніякі зовнішні і внутрішні позики, короткострокові чи тривалі, кардинально не змінять ситуації.

Крім того, комерційні банки, дбаючи про збільшення своїх ресурсів, повинні:

- збільшувати обсяг капіталізації;

- активізувати роботу банку із залучення вільних коштів населення -- це важливий і не використаний належним чином резерв поліпшення ресурсного забезпечення банку;

- забезпечувати подальше нарощування ресурсної бази за рахунок максимального залучення стійких, ресурсномістких клієнтів;

- запроваджувати нові види банківських продуктів для юридичних і фізичних осіб;

- прискорювати і впроваджувати ефективні методи маневрування ресурсами комерційних банків за умови виваженої, збалансованої політики відповідності пасивних і активних операції банку [29, с.114].

Вклади населення є одним із найбільш стійких джерел банківських ресурсів, тому важливо підвищувати зацікавленість населення в заощадженнях. Це підтверджує необхідність розвитку й удосконалення організаційної роботи банків із залучення та акумуляції тимчасово вільних коштів населення. Для підвищення зацікавленості вкладників у зберіганні коштів у банку і, відповідно, зростання стабільності та строків зберігання коштів на рахунках треба економічно зацікавлювати вкладників, зокрема, за рахунок організації сімейних вкладів, активізації операцій за виграшними вкладами, розширення практики цільових вкладів. Реклама цільових вкладів впливає на свідомість вкладника, примушує клієнта замислитися над метою зберігання заощаджень, а при збігові виду вкладу та потреб клієнта саме цільове призначення вкладу є додатковим стимулом для клієнта.

На сьогодні дуже актуальними та перспективними є цільові вклади, що можуть поєднуватися з вигодою одержання цільового кредиту. Надзвичайно цікавою є ідея будівельних заощаджень, тобто при умові зберігання коштів протягом певного часу залежно від суми, строку зберігання та платоспроможності клієнт може одержати кредит на будівництво чи житло під меншу процентну ставку.

Крім того, що стосується залучення коштів у вклади, то комерційним банкам необхідно також використовувати світовий досвід, зокрема:

- розробляти різні програми із залучення коштів населення;

- надавати клієнтам вкладникам широкий спектр послуг, в тому числі небанківського характеру;

- проводити широку відкриту рекламу для залучення клієнтури; використовувати “тиху” цільову рекламу (поштою, телефоном);

- забезпечити, щоб вклади населення були поза оподаткуванням;

- використовувати високу процентну ставку за вкладами інвестиційного характеру з виплатою премій після закінчення терміну по вкладу;

- розширити коло депозитних рахунків юридичних і фізичних осіб -- до запитання, строкових і ощадних.

Поряд із цим слід надавати вкладникам гарантії повернення депозитів, розміщених на банківських рахунках. Це і є однією із важливих форм забезпечення стабільності банківської системи. Згідно з Указом Президента України № 966/98 від 10.09.98 “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб -- вкладників комерційних банків України” із Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовуються суми в розмірі вкладу, але не більше 1600 гривень кожному вкладнику комерційного банку, який сплачує збори і платежі до цього фонду. Позитивною у формуванні коштів Фонду є участь держави. Відповідно до Положення “Про порядок створення фонду гарантування вкладів фізичних осіб, формування та використання його коштів”, передбачається, що одноразовий внесок держави має становити 20 млн. грн. Джерела формування коштів Фонду такі:

- початковий внесок у розмірі 1% засновницького капіталу;

- доходи, одержані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери;

- пеня, що стягується з комерційних банків у розмірі 0,5% від суми невчасного або неповного перерахування початкового, регулярного чи спеціального зборів до Фонду за кожен день прострочення;

- позики в комерційних банках у розмірі до 50% вартості річних внесків банків;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Якщо взяти до порівняння зарубіжні, розвинуті країни, то швейцарська банківська асоціація надає клієнтам банків-учасників гарантії з оплати ощадних вкладів і розрахункових рахунків, на які зараховують заробітну плату в розмірі до 30 тис. швейцарських франків. Цю суму виплачують одразу ж, якщо проти банку почата процедура банкрутства. У Німеччині існує Фонд захисту депозитів під егідою Федеральної асоціації німецьких банків, які зобов'язані проходити аудиторські перевірки й дотримуватися ряду вимог до капіталу, кваліфікації управлінських кадрів і прибутків. Щорічні відрахування у Фонд становить 0,03% загальної суми зобов'язань банку (за врахуванням міжбанківських вкладів).

Програми страхування банківських ресурсів у найрозвинутіших країнах можна продемонструвати за допомогою таблиці 7.

Як бачимо, українським банкам необхідно вдосконалювати систему страхування депозитів, використовуючи закордонний досвід.

Великий ресурсний потенціал населення -- зберігання коштів у іноземній валюті. З метою її залучення необхідна розробка відповідного законодавства, що гарантувало б збереження коштів та різноманітних видів вкладів -- від існуючих вкладів “до запитання” до перспективних валютних анонімних (кодованих).

Необхідно на найближчий період приділити увагу розробці моделей та умов залучення пенсіонерів на обслуговування в установах комерційних банків. Можна виділити окремі напрямки діяльності банків в цьому питанні:

- видача пенсій через установи комерційних банків при нині діючій системі пенсійного забезпечення;

- участь банків в запланованій пенсійній реформі в Україні в персоніфікованого обліку внесків [28, с.51].

Країна	Орган	Розмір гарантій	Примітка
1	2	3	4
Канада	Канадська корпорація із страхування депозитів	60 тис. канад. дол. (50 тис. амер. дол.) на 1 вкладника	Великі банки мають до-мовленість про недопу-щення банкрутства
Франція	Асоціація французьких банкірів (недержавна)	400 тис. фр. (70,4 тис.амер. дол.) на 1 вкладника, але не більше 200 млн. фр. на 1 банк	Банки, які ефективно працюють, допомагають банкам, що відчувають труднощі
Японія	Корпорація із страхування депозитів (федеральна)	10 млн. ієн (68 тис. амер. дол.) на 1 вкладника	Нестабільні банки зли-ваються з ефективними устаовами
Швейцарія	Швейцарська банківська асоціація (недержавна)	30 тис. швейц. фр. (20,4 тис. амер. дол.) на 1 вкладника	У випадку банкрутства пріоритет у відшкодував-нні вкладів мають рахун-ки до 10 тис. швейц. фр.
Німеччина	Федеральна асоціація банків (недержавна)	30% від суми банківського капіталу на 1 вкладника	У надзвичайних обставинах федеральні органи, влада земель і приватні банки надають допомогу
США	Федеральна корпорація із страхування депозитів	100 тис. дол. на 1 вкладника

Таблиця 7. Програма страхування банківських ресурсів

Окрім цього, необхідно знизити податковий прес на банківську систему для забезпечення зростання банківського капіталу відповідно до фінансово-кредитних потреб економіки. Слід звільнити від оподаткування або хоч “пом'якшити” оподаткування коштів, які комерційні банки спрямовують на створення страхових та резервних фондів для поліпшення кредитних та депозитних ризиків.

Для прискорення запуску вторинного ринку цінних паперів за прикладом німецьких банків слід використати банки як андерайтери (підписувачі) емісії промислових компаній та як номінальні утримувачі цінних паперів. Це прискорить розвиток вторинного ринку цінних паперів і дасть банкам можливість додаткових ринків, на яких вони зможуть збільшувати свої ресурси.

Необхідно також дозволити комерційним банкам збільшувати статутні фонди шляхом обміну відповідної кількості власних акцій на майнові приватизаційні сертифікати населення з подальшим використанням цих сертифікатів для придбання акцій інших підприємств.

Необхідно створити в Україні справедливу і доброякісну конкуренцію у банківській сфері. Це приведе до зменшення розриву між депозитними і позичковими ставками, поліпшення якості всіх банківських послуг.

Вищенаведені пропозиції щодо вдосконалення системи формування банківських ресурсів, хоча і потребують відповідних коригувань, деяких змін і доповнень, проте повинні становити основу для проведення реформи банківської системи, яка нині так необхідна.

Висновки

В процесі проведеного дослідження мною було розглянуто три групи проблем.

До першої групи проблем відносяться теоретичні, тобто те, що важливою сферою банківської діяльності є формування ресурсної бази, яка необхідна банку для його нормального функціонування та отримання прибутку. Мною розглянута класифікація банківських ресурсів і дана характеристика основних їх видів: власних, залучених і запозичених.

Друга група проблем являє собою викладення діючої практики банків України при здійснені операцій по формуванню ресурсів. Зокрема, розкриті питання щодо створення статутних фондів, їх кількісної структури, шляхів залучення коштів підприємств, організацій і населення, щодо випуску депозитних і ощадних сертифікатів, щодо емісії та продажу облігацій, а також, щодо кредитів, отриманих від інших банків і Національного банку України.

Третя група -- це недоліки та напрямки вдосконалення формування ресурсів комерційними банками.

В результаті виконаного дослідження можна зробити такі основні висновки:

Ресурсна база комерційного банку -- це частина грошового ринку, представлена сукупністю виведених із обліку коштів господарських суб'єктів грошових доходів населення, які мобілізуються банком на умовах виникнення зобов'язання власності та боргу для подальшого розміщення серед юридичних і фізичних осіб, яким необхідні банківські ресурси з метою одержання прибутку.

Банківські ресурси -- це сукупність грошових коштів, що знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та інших операцій. Таким чином банківські ресурси можна вважати банківським капіталом.

За видами банківські ресурси можна класифікувати так:

1. Власні ресурси. До них належать:

а) основний капітал:

- зареєстрований статутний капітал банку;

- емісійні різниці;

- результати минулого року, що очікують підтвердження (розподілу);

- результати минулих років (нерозподілений прибуток);

б) додатковий капітал:

- загальні резерви банку;

- резервний фонд;

- результати переоцінки основних засобів;

- результат поточного року (нерозподілений прибуток).

2. Залучені ресурси. До них відносять:

- строкові кошти та кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності;

- строкові кошти та кошти до запитання фізичних осіб;

- кредиторська заборгованість;

- цінні папери власного боргу.

3. Запозичені ресурси. Вони складаються з:

- коштів НБУ;

- кошті інших банків;

- цінних паперів субординованого боргу.

Зміцнення ресурсної бази комерційних банків -- одна з головних передумов подолання кризи української економіки, оскільки від цього великою мірою залежить вирішення проблеми підвищення інвестиційної активності. Складовою частиною банківських ресурсів є власні кошти банку -- фактор, що відіграє неабияку роль у зміцненні довіри клієнтів як до окремого банку, так і до банківської системи в цілому. Тому проблема залучення і підтримки на певному рівні обсягу капіталу комерційних банків є актуальною і над звичайно важливою для розвитку банківської діяльності в країні загалом.

Однією з головних проблем, які існують в банків України щодо формування ресурсів є монополізація банківської справи, а особливо існування на грошовому ринку України банків-монополістів. Розвитку цьому негативному явищу сприяє в першу чергу недостатність законодавчої бази, у тому числі і застаріле чинне законодавство.

З метою вирішення даних проблем та вдосконалення діяльності банку щодо створення і використання ресурсів необхідно вжити ряд заходів:

- знизити податковий прес на банківську систему;

- створити в Україні справедливу і доброякісну банківську конкуренцію;

- суттєво переглянути і змінити чинне законодавство;

- покращити систему страхування депозитів, використовуючи практику банків зарубіжних країн;

- розробляти різноманітні програми із залучення коштів юридичних і фізичних осіб;

- вивчати і впроваджувати у діяльності банків закордонний досвід.

Підбиваючи підсумки, доцільно зазначити, що формування банківських ресурсів і зміцнення ресурсної бази комерційних банків -- обов'язкова умова повноцінної ринкової економіки, оскільки сприятливий інвестиційний клімат у країні, інтеграція української банківської системи і світове банківське співтовариство значною мірою залежатимуть від міцної ресурсної бази комерційних банків.

Використана література

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №1.

2. Положення НБУ “Про міжбанківські розрахунки в Україні”. Затверджено постановою правління НБУ від 27 грудня 1999 року № 621.

3. Положення НБУ про порядок рефінансування Національним банком України комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів. Затверджено постановою правління НБУ від 28 вересня 1995 року №246.

4. Правила проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України Затверджено постановою правління НБУ від 20 травня 1994 року № 97.

5. “Про додаткові заходи щодо забезпечення страхування вкладів фізичних осіб в комерційних банках”. Постанова НБУ // Юридичний вісник України. - 1999. - № 18.

6. Про затвердження Положення про депозитний сертифікат НБУ // Офіційний вісник України. - 1999.- № 44.

7. Агеев М. Ресурсная база коммерческого банка в части привлеченных депозитов // Бизнес информ. - 1999. - № 5-6.

8. Алексєєнко М. Д. Структура капіталу комерційних банків України // Наукові записки. - 2001. - № 7.

9. Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза А. М. - К.: - Ельтон, 1993.

10. Банківські операції / За ред. А. М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000.

11. Банківська справа / За ред. Тиркала. - Тернопіль: Край, 2000.

12. Бицька Н. Проблеми формування та використання банківських ресурсів // Банківська справа. - 2000. - № 5.

13. Васюренко О. В. Бойко О. Як ефективно залучити кошти? // Вісник НБУ. - 1999. -№ 7.

14. Васюренко О. В. Управління залученими ресурсами у комерційних банках // Фінанси України.-1999.- № 11.

15. Васюренко О. В. Банківські операції: - К.: Поліграфкнига, 2000.

16. Вожжов А. Клименко Я. Сущность и функции капитала банка. Проблемы банковского капитала на Украине // Економіка, фінанси, право. - 2001. - № 3.

17. Вступ до банківської справи / Відп. ред. Савлук М. І. - К.: Лібра, 1998.

18. Гладких А. Міжбанківський ринок кредитних ресурсів: динаміка та основні тенденції // Вісник НБУ. - 1998. - № 12.

19. Гладких А. Умови конкуренції на ринку ресурсів і банківських послуг // Вісник НБУ. - 1999. -№8.

20. Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. Тернопіль, 1996.

21. Дзюблюк О.В. Організація грошово-кредитних відносин суспільства в умовах ринкового реформування економіки. К.: Поліграфкнига, 2000.

22. Довгань Ж. Банківський капітал, суть і значення // Вісник НБУ. - 1998. - № 7.

23. Довгань Ж. Формування капіталу комерційними банками України. // Наукові записки. - 2001. - № 7

24. Заруба О. Ресурсне забезпечення банку: розробка моделі і грошові ресурси. // Вісник НБУ. -1998. - № 8.

25. Киселев В. В. Управление банковским капиталом: Теория и практика. - М.: Экономика, 1997.

26. Клименко Д. Б. Інструменти залучення коштів комерційними банками // Фінанси України. - 2000. - № 6.

27. Комерційні банки України // Бюлетень НБУ. - 2000. - № 2.

28. Мартинюк Ж. Реорганізація і реструктуризація процесу формування банківських ресурсів // Молоді вчені. - 1999. - №.1.

29. Мартинюк Ж. Формування ресурсів комерційними банками України // Фінанси України. - 1997. - № 10.

30. Мелкумов Л. С., Румянцев В. К. Кредитные ресурсы: расчеты и анализ. М.: «Бизнес-школа», «Интел-синтез», 1995.

31. Мельникова І. Маркетингові аспекти формування депозитної бази комерційного банку // Банківська справа. - 1999. - № 3.

32. Олійник Д. Ресурсна база українських комерційних банків як джерело ліквідності // Банківська справа. - 2000. - № 21.

33. Рассказов Е. А. Управление свободными ресурсами банка. - М.: - Финансы и статистика, 1996.

34. Ринок вкладів і депозитів // Бюлетень НБУ. - 2000. - № 2.

35. Формування і використання власного капіталу комерційних банків // Фінанси України. - 1999. - № 9.

36. Шевченко Р. І. Банківські операції: Навч.- методич. посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2000.

37. Шевченко О. Сернецький А. Проблема низької капіталізації банків: актуальність та шляхи розв'язання // Банківська справа. - 1999. - №6.