Формування інформаційної бази обліку в системі звітності

Складання Звіту про рух грошових коштів включає чотири етапи:

1) визначення грошових потоків від операційної діяльності;

2) визначення грошових потоків від інвестиційної діяльності;

3) визначення грошових потоків від фінансової діяльності;

4) узагальнення одержаної інформації у вигляді Звіту про рух грошових коштів.

Такий підхід до подання інформації у Звіті про рух грошових коштів дає можливість визначити загальну суму змін у складі грошових коштів та їх еквівалентів, а також їх залишки на кінець звітного періоду. Ця інформація подається разом із залишками грошових коштів та їх еквівалентів на початок звітного періоду у заключній частині Звіту про рух грошових коштів.

Заповнюється Звіт про рух грошових коштів на підставі показників Балансу, Звіту про прибутки та збитки, даних аналітичного і синтетичного обліку та Приміток до річної фінансової звітності.

При використанні прямого методу у Звіті про рух грошових коштів послідовно наводяться основні види (статті) надходжень та видатків грошових коштів, різниця між сумами яких відображає зміни у складі грошових коштів. З метою визначення грошових потоків від операційної діяльності цей метод передбачає трансформування окремих статей доходів і витрат Звіту про прибутки та збитки, відображених за принципом нарахування, у потоки грошових коштів, сформованих згідно з касовим методом обліку. Для цього здійснюється коригування доходів і витрат, відображених у Звіті про прибутки та збитки, на основі аналізу змін у Балансі протягом звітного періоду стосовно запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, а також інших статей не грошового характеру.

Для складання Звіту про рух грошових коштів за деякий звітний період необхідно мати дані Балансу на початок та кінець періоду, а також Звіт про фінансові результати за цей період. За даними балансів розраховують зміни в їх статтях за період. Сумарні зміни в статтях активу дорівнюють змінам у статтях пасиву і визначають приріст (зменшення) валюти балансу. Приріст статті активу свідчить про витрати грошових коштів, зменшення - про надходження коштів. (Так, придбання товарно-матеріальних запасів свідчить про витрати грошових коштів, а продаж запасів - про її надходження.) Навпаки, приріст статті пасиву вказує на надходження коштів і збільшення обсягу фінансових ресурсів, а зменшення статті пасиву - про відплив грошових коштів та зменшення ресурсів.

Зміни в статтях Балансу використовують у відповідних розділах Звіту при розрахунку чистих грошових потоків: зміни в пасивах - з таким самим знаком, зміни в активах - із протилежним. При цьому зміни в грошових коштах не використовуються при складанні Звіту, оскільки вони є основним результатом (підсумком) Звіту. Не використовують також дані про зміни у власному капіталі, які відбулися за рахунок чистого прибутку (наприклад, збільшення статутного, резервного капіталу за рахунок прибутку або збільшення статті "Нерозподілений прибуток"). Останнє зумовлено тим, що чистий прибуток входить до розділу І Звіту як одна із основних статей.

До розділу І Звіту входять статті "Чистий прибуток" та "Амортизація необоротних активів" зі Звіту про фінансові результати, а також зміни в статтях активу та пасиву Балансу, що відносяться до операційної діяльності, зокрема зміни в товарно-матеріальних запасах, дебіторській, кредиторській заборгованості тощо.

У розділі II вміщено статті, в яких відображують витрати та надходження коштів у результаті інвестиційної діяльності. Дані для них розраховують на основі змін, що відбулися за звітний період у необоротних активах підприємства: основних засобах, нематеріальних активах та фінансових вкладеннях.

Розділ Ш Звіту містить дані про рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності. До цього розділу включають зміни в статтях Балансу, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів підприємства, а саме зміни у власному капіталу, викликані зовнішніми чинниками, та зміни в позиковому капіталі, викликані погашенням чи отриманням нових позик. У цьому розділі також враховують дивіденди, сплачені власникам підприємства.

Чистий приплив чи відплив грошових коштів за період визначають як підсумок усіх розділів Звіту. Ця величина має дорівнювати (виходячи з рівності сумарних змін у балансі) зміні у грошових коштах підприємства. Якщо чистий приплив (відплив) коштів за період, розрахований відповідно до Звіту, дорівнює величині змін у грошових коштах, обчисленій за даними балансів на початок і кінець періоду, Звіт про рух грошових коштів складено правильно.

3.2 Особливості формування фінансової, податкової та статистичної звітності на ПОСП «Колос»

Відповідно до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» всі підприємства з початку діяльності до моменту ліквідації повинні вести бухгалтерський облік. Заключним етапом бухгалтерського обліку є складання звітності.

Система звітності охоплює зовнішню і внутрішню звітність. До зовнішньої звітності відносять фінансову, податкову, статистичну та звітність до фондів соціального страхування. Внутрішня звітність - це розроблені на підприємстві форми звітності з метою отримання показників, що не містяться у загальнодержавних формах звітності для управління ними.

Так, аналізуючи звітність підприємства варто відмітити, що воно складає та подає вище перераховані звітності до Державної податкової інспекції та Державного комітету статистики.

В Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» наведено таке визначення: «Фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, яка дає інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період».

Ціллю складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Фінансова звітність підприємств включає:

- звіт про фінансовий стан підприємства (ф. № 1);

- звіт про доходи, витрати, прибутки і збитки (ф. № 2);

- звіт про зміни, що відбулися у грошових коштах та їх еквівалентах (ф. № 3);

- звіт про зміни у складі власного капіталу (ф. № 4);

- примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5);

Квартальна фінансова звітність, на відміну від річної, передбачає складання лише двох форм: звіту про фінансовий стан підприємства та звіту про доходи, витрати, прибутки і збитки. Заповнюючи форми звітності, необхідно пам'ятати про обов'язкові реквізити. Зокрема, потрібно вказати дату, станом на яку або період, за який складається звітність, повну назву підприємства, форму власності підприємства, у віданні якого державного органу перебуває це підприємство, галузь, та вид економічної діяльності підприємства, його юридичну адресу. Фінансова звітність складається в тисячах гривень з одним десятковим знаком і обов'язково підписується керівником і головним бухгалтером підприємства.

Правові основи порядку складання, подання та оприлюднення фінансової звітності закладені в статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та у Порядку подання фінансової звітності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419.

Підприємство подає фінансову звітність таким адресатам:

1. органам, до сфери управління яких належать підприємства;

2. трудовим колективам на їх вимогу;

3. власникам (засновникам) відповідно до установчих документів.

Термін подання фінансової звітності визначає уряд. Так, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами адресатам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а в разі надсилання її поштою - дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Форми фінансової звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби - керівником спеціалізованої організації або фахівцем-бухгалтером, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних даних.

Фінансова звітність підприємства є відкритою, крім випадків передбачених законодавством. Оприлюднення звітності - це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюють відповідні органи в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їхню адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних, наявність всіх звітних форм, взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками та формами звітності.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформлюється актом (протоколом), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо поліпшення його діяльності.

Податкова звітність характеризує стан зобов'язань підприємства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів. Вона подається до органів податкової служби і позабюджетних фондів.

Податкова звітність характеризує стан зобов'язань підприємства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів. Вона подається до органів податкової служби і позабюджетних фондів.

Податкова звітність класифікується за різними ознаками залежно від періодичності, строків подання, рівня спеціалізації, ступеня узагальнення, призначення, ролі в економіці тощо.

Дана звітність подається у вигляді декларацій, звітів, розрахунків. Термін подання залежить від виду податку та визначається окремо в різних нормативно-правових актах.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

- тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

- звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

- звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

- повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

- код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

- місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

- найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

- дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

- ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

- підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку. Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

- календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

- календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

- календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу;

- календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені Кодексом.

Статистика підприємств передбачає інтеграцію потоків інформації для організації наскрізного спостереження за процесами виробництва та продажу продукції, за фінансово-майновим станом підприємств, за витратами на виробництво і реалізацію товарів та послуг, станом розрахунків, інвестиціями, наявністю персоналу та його використанням.

Статистична звітність - форма статистичного спостереження державою, при якій уповноваженим органам надходить від підприємств (організацій, установ) необхідна їм інформація у вигляді законно встановлених звітних документів (статистичних звітів) за підписами осіб, відповідальних за подання і достовірність даних.

Дані бухгалтерського обліку виробничих запасів представлені у статистичній звітності формою № 50- сг і називається “Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств».

3.3 Формування внутрішньої (управлінської) звітності на підприємстві

Система управлінської звітності - один з найбільш складних і важливих елементів управлінського обліку, що дозволяє керівництву підприємства, з одного боку, зрозуміти межі своїх можливостей в отриманні необхідних відомостей від виконавців, а також можливостей інформаційної та технічної служб, а з іншого боку - отримати ці відомості оформленими належним чином, тобто в тому вигляді, в якому ними зручно користуватися для прийняття управлінських рішень.

Крім того, система управлінської звітності - це результат діяльності будь-якої системи управлінського обліку або, інакше кажучи, продукт її діяльності, то, для чого вона створюється на підприємстві.

При формуванні системи управлінської звітності потрібно:

- визначити форму, термін надання звіту і відповідального за його складання;

- скласти схему формування управлінських звітів, визначити власників вихідної інформації;

- наділити відповідального повноваженнями координатора, тобто адміністративно дозволити йому отримання інформації у її власників;

- визначити користувачів інформації і форму, в якій вона буде їм надаватися.

Для успішного ведення проекту необхідно виконати ряд дій 7.

Етап 1. Сформувати комітет управління проектом

Завданнями такого комітету є:

1) приймати рішення за твердженням перерахованих вище стандартів;

2) приймати оперативні рішення в процесі виробництва робіт;

3) оцінити діяльність груп на місцях і при необхідності робити висновки.

Процес впровадження системи управлінської звітності виникненням численних ситуацій, коли необхідно приймати рішення, наприклад, з питань стандартизації процедур і довідників, фінансування проекту, що вимагає наявності групи оперативного реагування, наділеної максимально можливими повноваженнями. У принципі, аналіз процесу може здійснювати одна людина, але висока критичність прийнятих рішень та їх глибокий взаємозв'язок з найважливішими бізнес-процесами компанії вимагає прийняття зважених рішень за участю максимального числа представників зацікавлених сторін.

Етап 2. Сформувати робочу (проектну) групу в центральному офісі і на місцях (або філіях, якщо такі існують)

Така група вирішує в процесі створення системи управлінської звітності, такі завдання:

1) здійснювати впровадження системи;

2) адмініструвати систему та програми;

3) настроювати опції для конкретного філії (якщо такий існує);

4) керувати процесом і контролювати його в цілому;

5) готувати питання на затвердження керуючого комітету;

6) здійснювати безпосередні контакти з постачальником.

Якщо компанія має складну структуру, необхідна наявність додаткового персоналу, який забезпечує розробку та підтримку в актуальному стані облікових і управлінських стандартів підприємства, можливо, у складі економічних підрозділів (бухгалтерії, планового відділу) або у вигляді самостійного підрозділу.

Етап 3. Сформувати корпоративні стандарти

Формуються такі стандарти:

1) фінансового обліку (план рахунків, облікова політика, шифри аналітичного обліку);

2) матеріального обліку (довідник - кодифікатор матеріалів, стандарти обліку руху товару, фінансові документи, облікові регістри, супровідні документи, принципи управління складськими запасами в розрізі матеріалів);

3) виробничого обліку (принципи розрахунку собівартості, принципи віднесення витрат, принципи обліку допоміжних і побічних виробництв).

Наведений перелік корпоративних стандартів є зразковим і в значній мірі залежить від виду діяльності компанії та її поточного стану (розмір, наявність або відсутність філій і т.д.).

Рівень деталізації корпоративних стандартів залежить від ступеня інтеграції фінансових процесів головної організації і її підрозділів.

Вкрай рідко при створенні такого проекту вдається обійтися без залучення послуг зовнішніх консультантів. На жаль, вітчизняний ринок управлінських послуг тільки формується і не завжди можна знайти фахівця для вирішення приватних питань, які виникають в процесі розробки такої системи. При використанні послуг західних консультантів слід мати на увазі, що стандартний західний проект впровадження системи виходить з деяких пропозицій, які не відповідають російській практиці. До таких припущень ставляться:

- керівництво підприємства має чіткі стратегічні і тактичні цілі, в тому числі в області автоматизації (будь-який процес починається з постановки мети й оцінюється за досягнутими результатами, часу їх досягнення і витрат);

- пріоритети перебувають у сфері підтримки автоматизацією планування і управління, а не звітних процедур;

- керівництво та фахівці замовника вміють застосовувати, або, принаймні, мають деякі уявлення про стандартні технології управління підприємством і не потрібне спеціальне навчання у випадках використання їх елементів у проекті;

- працює ієрархічна структура управління, тобто розпорядження керівництва обов'язкові для виконавців;

- учасники проекту з боку замовника, позитивно ставляться до підвищення кваліфікації, яке буде відбуватися у зв'язку з виконанням проекту;

- при необхідності можлива зміна ролей учасників проектної групи, що не повинно вплинути на загальний хід створення проекту системи управлінської звітності.

Впровадження конкретної форми звітності проводиться в три основних етапи.

Перший етап - це аналіз необхідної інформації з метою підтвердження можливості отримання цього документа. Форми можуть піддаватися правці, тобто змінюватися за зовнішнім виглядом, за формами подання інформації. Це вважається досить незначним елементом спільної роботи з впровадження управлінської звітності. Як правило, перший етап проводиться по бухгалтерських регістрах, і факт відсутності в них інформації, необхідної для управління можна вважати природним. У цьому випадку необхідно визначити джерела отримання необхідної інформації, які можуть перебувати у функціональних підрозділах, наприклад, відділ продажів або відділ закупівель, виробничі відділи і т.д. Особливо важливо проаналізувати сам факт наявності необхідної інформації. Наприклад, може виникнути ситуація, що існуючі форми первинних документів не мають реквізитів, необхідних для отримання відповідного звіту. У цьому випадку слід провести роботу з доопрацювання цих форм або впровадження системи додаткового обліку даних форм первинного документа. Хоча найчастіше первинні документи містять необхідний обсяг інформації. Але ця інформація не обробляється у вигляді управлінської звітності. У цьому випадку необхідно визначити форму відповідних звітів, призначити відповідальних за їх отримання і зобов'язати власників цієї інформації надавати ці звіти у встановлений час.

Другий етап - це етап перегляду всіх облікових регістрів і облікової практики підприємства, зорієнтований на те, щоб інформація, яка відповідає основній управлінської звітності, оперативно і постійно необхідна підприємству, а також звітність, необхідна для стратегічного аналізу діяльності, були відображені в облікових регістрах. Для того щоб отримати інформацію облікових регістрів, необхідно кілька модифіковані аналітичний облік, щоб необхідна інформація відбивалася в ньому постійно.

Третій етап - створення автоматичної системи формування управлінської звітності. Це можливо при наявності після придбання відповідного програмного забезпечення. На цей рахунок існує ряд рекомендацій:

- при виборі системи фінансового управління необхідно, щоб вона мала розвинену систему аналітичного обліку, причому, щоб вона дозволяла виробляти автоматизоване формування аналітичних проводок на підставі реквізитів первинних документів;

- центри витрат повинні мати наскрізну аналітику, загальну для ряду рахунків; мати механізми розподілу коштів, накопичених на одному аналітичному рахунку, на інші; мати механізм бюджетування та інші інструменти управління;

- великі підприємства повинні мати у своєму розпорядженні спеціальними функціональними модулями, що забезпечують відстеження руху матеріальних потоків у процесі виробництва, накопичення робочими центрами прямих і непрямих витрат.

Розділ 4. Удосконалення організації обліку на підприємстві

4.1 Проблеми організації обліку коштів на рахунках в банку в наукових дослідженнях

За ринкових умов економіки кожне підприємство для здійснення безготівкових розрахунків з іншими суб'єктами господарювання, а також для зберігання власних коштів відкриває поточні рахунки в банках. Відкриті рахунки в банках для підприємств є необхідною складовою безперервної виробничої та фінансової діяльності підприємств. Сучасні умови існування підприємств, а також процеси, що протікають в економіці України ще раз підтверджують важливість і необхідність грошових коштів для здійснення фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Грошові кошти - готівка, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Питання теорії й практики організації обліку грошових коштів та його контролю розглядалися у роботах вітчизняних вчених - економістів: Берези С.Л., Бутинця Ф.Ф., Кужельного М.Ф., Сопка В.В., Шевчука В.О., а також закордонних - Астахова В.П, Нюнберга Х., Палія В.Ф., Сорокіної О.М, Суйца, Шнейдбана Л.З.

Грошові кошти є найбільш ліквідними активами та обмеженими ресурсами, і успіх діяльності підприємства багато в чому визначається здатністю їх раціонально розподіляти і використовувати, саме тому організація їх обліку є досить важливим питанням під час контролю операцій з ними. Важливе значення достовірної інформації про стан руху грошових коштів на поточних рахунках в банках обумовлюється необхідністю надання користувачам повної та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства та результати його діяльності, для прийняття управлінських рішень. Проблеми обліку грошових коштів виступають як в теоретичній частині, так і в практичній. Адже виникає багато різноманітних питань щодо їх обліку. Наприклад, у звіті про рух грошових коштів, до фінансових інвестицій не включають купівлю тих фінансових інвестицій, що визначаються еквівалентами грошових коштів (депозитний сертифікат).

З точки зору Бутинця Ф.Ф., в організації обліку грошових коштів на поточних рахунках в банках виникають проблеми у зв'язку з тим, що підприємствам дозволено відкривати поточні рахунки в необмеженій кількості, саме це ускладнює здійснювати контроль за рухом грошових коштів. Бутинець Ф.Ф. рекомендує обмежити кількість банків з якими можуть співпрацювати (відкривати рахунки). Це дозволить краще контролювати організацію обліку грошових коштів на поточних рахунках в банках.

Суторміна В.М. вважає, що необхідно у звітності ілюструвати рух грошових коштів в розрізі видів діяльності підприємства з виходом на кінцевий результат - зміну залишків коштів за звітний період.

Сорокіна В.М. у своїх працях висвітлює те, що при розробці форми звіту, що регламентується П(с)БО №4 «Звіт про рух грошових коштів», слід було врахувати і те, що за умови здійснення підприємством в звітному періоді операцій товарного обміну, показник прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування міститиме частку фінансового результату від бартерних операцій та передбачати у формі звіту рядок коригувань на прибуток (збиток) від бартерних операцій. Це б підвищило б аналітичну цінність звіту, дозволило б оцінити втрати у фінансових результатах підприємства через здійснення товарообмінних операцій.

Французькі економісти, такі як Колас Б., Перар Ж., Гу Д., Сульє Д. вважають, що необхідно використовувати зовсім інший підхід до організації обліку грошових коштів, який би відповідав сучасним вимогам.

Проблеми обліку грошових коштів є досить важливим питання, тому що від достовірності та оперативності обліку залежить вся фінансова діяльність та звітність підприємства.

Таким чином, існує потреба в розробці методики дослідження грошових коштів, підвищенні наукової обґрунтованості, розробці системи аналітичних і модельних засобів управління коштами.

Усунення проблем організації обліку грошових коштів на поточних рахунках в банках дасть змогу контролювати їх рух і зменшити ступінь шахрайства.

4.2 Система внутрішнього і зовнішнього контролю на підприємстві

Система внутрішнього контролю організується керівництвом підприємства. Це по-перше й основна відмінність внутрішнього контролю від інших видів контролю.

Незалежний аудит проводиться незалежним аудитором, форми, й ті види контрольних дій також аудитором (п.9 Тимчасових правил аудиторську діяльність Російській Федерації і п. Закону “Про аудиторську діяльність”). Ревізія проводиться штатним ревізором будь-якого відомства, форми, і різноманітні види контрольних дій також цим відомством.

Внутрішній контроль - це система заходів, організованих керівництвом підприємства міста і здійснюваних для підприємства з єдиною метою найефективнішого виконання всіма працівниками своїх зобов'язань під час проведення господарських операцій. Внутрішній контроль визначає законність операцій та його економічну доцільність підприємствам.

Цілями організації системи внутрішнього контролю для підприємства є:

1) здійснення упорядкованим й ефективної діяльності підприємства;

2) забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства;

3) забезпечення схоронності майна підприємства.

Досягнення перелічених вище цілей необхідною умовою є узгодженість системи бухгалтерського обліку (ширше - Обліку) і системи внутрішнього контролю, оскільки система подвійному записі, що у основі будь-якого системи бухгалтерського обліку (зокрема автоматизованих систем бухгалтерського обліку), визначає порядок реєстрації господарських операцій та забезпечує належний контроль.

Досягнення цілей організації системи внутрішнього контролю необхідне рішення окремих завдань. Керівництво підприємства зобов'язана надати організацію та влитися підтримку належним чином такої системи внутрішнього контролю, яка була б достатньої у тому, щоб:

- в бухгалтерську (фінансову) звітність входило усе, що має бути, у неї включено, і включено з те, що повинно бути у ній включено, бо, що включено до звітності, було б правильно визначено, класифіковане, оцінено і зареєстровано;

- бухгалтерська (фінансова) звітність давала правильне й опозиції об'єктивний уявлення про підприємство загалом;

- комп'ютерні програми, контролюючі функціонування облікової системи, які включають формування первинних документів, їх науковий аналіз і розноску за рахунками, було неможливо сфальшувати;

- кошти підприємства було неможливо бути незаконно надано чи неефективно використані;

- все відхилення від планів амбіційних своєчасно виявлялися, аналізувалися, а винні відповідали;

- внутрішня звітність оперативно передавалася особам, уповноваженим приймати управлінські рішення, на її оптимального використання. Із перелічених вище завдань керівництва підприємства з організації внутрішнього контролю видно нерозривна зв'язок системи внутрішнього контролю з цими двома видами бухгалтерського обліку; бухгалтерським фінансовим і бухгалтерським управлінським урахуванням.

Перші три завдання забезпечуються зв'язком системи внутрішнього контролю і системи бухгалтерського фінансового обліку, а через три воно з системою бухгалтерського управлінського обліку.

Саме тому надалі ми розрізняти дві системи:

- систему внутрішнього фінансового контролю;

- систему внутрішнього управлінського контролю.

Як очевидно з змісту поставлених завдань, створення внутрішнього контролю - це дуже складного процесу, а саму систему внутрішнього контролю - це надзвичайно складний тонку організм, невід'ємними частинами якого є цілком усі підрозділи підприємства, всі сфери роботи і діяльність кожного робітника-підприємства. Система внутрішнього контролю - це організація всередині організації (підприємства).

Ступінь складності внутрішнього контролю має відповідати організаційну структуру підприємства, кількості персоналу, розгалуженості мережі філій і підрозділів, ступеня централізації бухгалтерського обліку, і іншим характеристикам підприємства у цілому.

Об'єктами внутрішнього контролю є цикли діяльності організації - цикли постачання, виробництва та реалізації. Найважливішою функцією внутрішнього контролю є забезпечення дотримання працівниками підприємства службових обов'язків.

Методи, використовувані під час здійснення внутрішнього контролю, дуже різні і включають елементи таких методів, як:

- бухгалтерський фінансовий облік (рахунки і подвійна запис, інвентаризація і документація, балансове узагальнення);

- бухгалтерський управлінський облік (виділення центрів відповідальності, нормування витрат);

- ревізія, контроль, аудит (перевірка документів, перевірка арифметичних розрахунків, перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій, інвентаризація, усне опитування персоналу, підтвердження і простежування);

- теорія управління.

Всі перелічені методи інтегруються на єдину систему й закони використовують з метою управління підприємством.

За сучасних умов у життя підприємств поступово входить нове поняття, зване “еккаунтингом" (accounting). Це надзвичайно ємне економічне поняття, основу якого рахівництво - ведення бухгалтерського обліку відповідно до загальноприйнятими нормами. Проте рахівництво - це лише основний елементеккаунтинга. З допомогою рахівництва створюється інформаційна база, необхідна керувати підприємством.

Професійна діяльність, що з формуванням цьому інформаційному

бази, і називаєтьсяеккаунтингом.

У той поняття входить робота:

- планова;

- зі складання звітності;

- контрольна;

- аналітична.

Отже, контроль є невід'ємною частиною обліку.

Внутрішній фінансовий контроль являє собою організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень в сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних цілей і попередження кризових ситуацій, які можуть призвести до банкрутства.

В практиці країн з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула нова прогресивна комплексна система внутрішнього контролю, що застосовується в великих компаніях з розгалуженою мережею або в холдінгових компаніях, яка називається “контролінг”. Сьогодні система контролінга поступово починає впроваджуватися і на вітчизняних підприємствах. В загальній системі контролінгу виділяється один з основних його блоків - фінансовий контролінг.

Фінансовий контролінг являє собою контролюючу систему, яка забезпечує концентрацію контрольних дій за основними напрямками фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від прогнозних (планових) та чинників, що зумовили ці відхилення, і прийняття управлінських рішень по нормалізації процесу управління фінансами підприємства.

Побудова системи фінансового контролінгу базується на наступних основних принципах:

1) спрямованість системи фінансового контролінгу на досягнення фінансової стратегії підприємства;

2) багатофункціональність фінансового контролінгу;

3) орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні показники;

4) відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування;

5) своєчасність, простота і гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;

6) економічна ефективність впровадження фінансового контролінгу на підприємстві.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє значно підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

З урахуванням перелічених принципів фінансовий контролінг на підприємстві будується за наступними етапами.

1. Визначення об'єкту контролінгу. Це загальна вимога до побудови будь-яких видів контролінгу на підприємстві з позицій цільової його орієнтації. Об'єктом фінансового контролінгу є управлінські рішення по основним аспектам фінансової діяльності підприємств.

2. Визначення видів і сфери контролінгу. У відповідності з концепцією побудови системи контролінгу, він поділяється на наступні основні види: стратегічний контролінг; поточний контролінг; оперативний контролінг. Кожному з цих перелічених видів контролінгу повинна відповідають його сфера і періодичність здійснення його функцій.

3. Формування системи пріоритетів показників, що контролюються. Вся система показників ранжирується по значимості. В процесі такого ранжування спочатку в систему пріоритетів першого рівня відбираються найбільш важливі показники даного виду контролінгу; потім формується система пріоритетів другого рівня, показники якого знаходяться у факторному зв'язку з показниками першого рівня; аналогічним чином формується система пріоритетів третього і наступних рівнів.

При формуванні системи пріоритетів слід враховувати, що вони можуть носити різний характер для окремих типів центрів відповідальності; для окремих напрямків фінансової діяльності підприємства; для різноманітних аспектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Однак при цьому повинно бути забезпечене ієрархічне зведення всіх контролюючих показників по підприємству в цілому і по окремим напрямкам фінансової діяльності.

4. Розробка системи кількісних стандартів контролю. Після визначення і ранжування перелік фінансових показників, які контролюються, виникає необхідність встановлення кількісних стандартів по кожному з них. Такі стандарти можуть встановлюватись як в абсолютних, так і у відносних показниках. Крім того, такі кількісні стандарти можуть носити стабільний або рухомий характер. Стандартами виступають цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів, система державних або розроблених підприємством норм і нормативів і т. ін.

5. Побудова системи моніторингу показників, які включаються у фінансовий контролінг. Система моніторингу (“відслідковуючи система”) складає основу фінансового контролінгу, саму активну частину його механізму. Система фінансового моніторингу представляє собою розроблений на підприємстві механізм постійного спостереження за показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених та виявлення причин цих відхилень.

Побудова системи моніторингу контрольованих фінансових показників охоплює наступні основні етапи:

а) Побудова системи інформативних звітних показників по кожному виду фінансового контролінгу засновується на даних фінансового і управлінського обліку. Ця система представляє собою так звану “первинну інформаційну базу спостереження”, необхідну для наступного розрахунку агрегованих по підприємству окремих аналітичних абсолютних і відносних фінансових показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

б) Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників, які відображають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється в чіткій відповідності з системою фінансових показників. При цьому забезпечується повна співставність кількісного виразу встановлених стандартів і контрольованих аналітичних показників. В процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих (аналітичних) показників з використанням первинної інформаційної бази спостереження і методів фінансового аналізу.

в) Визначення структури і показників форм контрольних звітів (рапортів) виконавців призначене сформувати систему носіїв контрольної інформації. Для забезпечення ефективності контролінгу така форма звіту повинна бути стандартизована і вміщувати наступну інформацію:

- фактично досягнуте значення контрольованого показника (у відповідності з передбаченим);

- розмір відхилення фактично досягнутого значення контрольованого показника від передбаченого;

- факторний розклад розміру відхилення. Алгоритм такого розкладу повинен бути визначений і доведений до кожного виконавця раніше;

- пояснення причин негативних відхилень по показнику в цілому і окремим його складовим.

Форма стандартного контрольного звіту (рапорту) виконавця диференціюється у відповідності із змістом доведеного йому бюджету (плану).

г) Визначення контрольних періодів по кожному виду фінансового контролінгу і кожній групі контрольованих показників. Конкретизація контрольного періоду по видам контролінгу і групам показників визначається “терміновістю реагування”, необхідною для ефективного управління фінансовою діяльністю на даному підприємстві. З урахуванням цього принципу виділяють:

- тижневий (декадний) контрольний звіт;

- місячний контрольний звіт;

- квартальний контрольний звіт.

д) Встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і у відносних показниках. Так як кожний показник міститься в контрольних звітах виконавців, на даній стадії він агрегується в рамках підприємства в цілому. При цьому по відносним показникам всі відхилення поділяються на три групи:

- позитивне відхилення;

- негативне “допустиме” відхилення;

- негативне “критичне” відхилення.

е) Виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремим “центрам відповідальності”. В процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники фінансового контролінгу, в яких спостерігаються “критичні” відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. По кожному критичному відхиленню повинні бути виявлені причини, які їх визвали. В процесі здійснення такого аналізу в цілому по підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців.

Розроблена система моніторингу повинна корегуватись при зміні мети фінансового контролінгу і системи показників поточних планів і бюджетів.

6. Формування системи алгоритмів дій з усунення відхилень є заключним етапом побудови фінансового контролінгу на підприємстві. Принципова система дій менеджерів підприємства в цьому випадку заключається в трьох алгоритмах.

а) “Не вживати ніяких заходів”. Ця форма реагування передбачається в тих випадках, коли розмір негативних відхилень значно нижче передбаченого “критичного” критерію.

б) “Усунути відхилення”. Така система дій передбачає процедуру пошуку і реалізації резервів по забезпеченню виконання цільових, планових або нормативних показників. При цьому резерви розглядаються в розрізі різноманітних аспектів фінансової діяльності і окремих фінансових операцій. В якості таких можливостей може бути розглянута доцільність введення посиленого режиму економії (по принципу “відсікання лишнього”), використання системи фінансових резервів та інші.

в) “Змінити систему планових або нормативних показників”. Така система дій проводиться в тих випадках, коли можливості нормалізації окремих аспектів фінансової діяльності обмежені або взагалі відсутні. В цьому випадку по результатам фінансового моніторингу вносяться пропозиції по корегуванню системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В окремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція про припинення окремих виробничих, інвестиційних і фінансових операцій і навіть діяльності окремих центрів витрат і інвестицій.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволить суттєво підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

4.3 Організація обліку з використанням зарубіжного досвіду та міжнародних стандартів обліку

Велика частина білоруських Правил (стандартів) за принципами, на яких вони базуються, і змістом близька до міжнародних стандартів з обліку розрахункових операцій, а існуючі розбіжності пов'язані не з навмисним бажанням відмовитися від дотримання міжнародних стандартів, а з особливостями чинного білоруського законодавства, рівнем розвитку вітчизняного обліку, іншими об'єктивними та суб'єктивними причинами. Такі розбіжності можуть бути згодом усунені, і зрозуміло, в якому напрямку для цього слід міняти білоруські регламентуючі документи.

Основна проблема проведення в Республіки Білорусь обліку розрахункових операцій згідно з міжнародними стандартами полягає не у відсутності відповідних національних стандартів або незадовільному їх утриманні, а в необхідності створення надійного механізму, який забезпечив би виконання цих стандартів тими російськими організаціями, які видають економічним суб'єктам аудиторський висновок за результатами обов'язкового щорічного аудиту.

Для підвищення ефективності обліку розрахункових операцій в Республіці Білорусь необхідно постійно звертатися до зарубіжного досвіду з обліку цих операцій.

Зарубіжний досвід корисний тим, що:

- більш чітко законодавчо регламентований порядок обліку кожного виду розрахункових операцій;

- порядок обліку відповідає міжнародним стандартам, що полегшує роботу з іноземними партнерами;

- облік ведеться тільки з застосуванням сучасних ПЗ та використанням ПЕОМ;

- закордоном більш ефективно розвинена система заохочення і покарання працівників, що здійснюють бухгалтерський облік на підприємствах (в організаціях) та ін.

4.4 Напрями поліпшення облікового процесу та розрахунок резервів коштів на рахунках в банку на підприємстві

Процес здійснення фінансового аналізу, як і будь-який інший складний процес, повинен мати свою технологію - послідовність кроків, спрямованих на виявлення причин зміни стану підприємства й напрямів його поліпшення.

Можна виділити дві глобальні причини проблем і труднощів, що виникають у фінансовому стані підприємства:

- відсутність потенційних можливостей зберігати прийнятний рівень фінансового стану (або низькі обсяги одержуваного прибутку);

- нераціональне управління результатами діяльності (нераціональне управління фінансами).

З'ясування того, яка із зазначених вище причин призвела до погіршення фінансового стану підприємства, має принципове значення. Залежно від цього здійснюється вибір управлінських рішень, спрямованих на поліпшення фінансового стану підприємства.

Визначити, у який з перерахованих областей лежить причина зниження фінансових показників - не означає провести повноцінний фінансовий аналіз. Необхідно подальше уточнення причин - до рівня конкретних дій підприємства або зовнішнього середовища. Також необхідні управлінські рекомендації з поліпшення стану підприємства. Щоб спланувати й здійснити які-небудь зміни, необхідно точно й вчасно встановити причини відповідних проблем.

Наявність достовірної фінансової звітності є необхідною, але не достатньою умовою для такого аналізу, оскільки така інформація, як правило, надходить до керівництва тільки через якийсь час після звітної дати. Створення системи адекватного управлінського обліку з погляду оперативності й повноти одержуваної інформації є іншою необхідною умовою постійного моніторингу стану підприємства. Така система дозволить керівництву підприємства одержувати інформацію в такому форматі й обсязі, які необхідні: для своєчасної діагностики симптомів і причин проблеми; для вироблення конкретних заходів своєчасного виправлення цієї проблеми.

Ефективність аналізу фінансового стану підприємства підвищується за умови порівняння порівнянних даних з підприємствами-конкурентами й/або підприємствами, що діють на аналогічних ринках інших країн. Такий порівняльний аналіз особливо корисний під час моніторингу використання оборотного капіталу, рівня продуктивності праці, рівня рентабельності.

Практика діяльності багатьох підприємств показує, що вони не тільки спізнюються у встановленні причин своїх проблем, але й не розглядають ці проблеми взаємозалежно. У зв'язку із цим робота з їхнього подолання не носить комплексного характеру, витрати збільшуються й зберігається висока ймовірність виникнення аналогічних або ж нових проблем у майбутньому.

Наприклад, зниження обсягів продажів може бути наслідком одночасно декількох причин: неконкурентне ціноутворення; зміни в ринковому попиті; низька якість продукції; втрата технологічної переваги у виробництві; недоліки в стратегії, системі збуту; моральне старіння продукції. Часто для виправлення негативної динаміки продажів необхідне проведення одночасної реструктуризації за всіма або за більшістю із зазначених вище напрямів. Крім того, така динаміка продажів, імовірно, призведе до зниження рівня прибутковості й ліквідності.

Виділимо основні напрями перетворень:

- поліпшення фінансових результатів (зміна номенклатури товарної продукції на більш сучасну й прибуткову; зміна структури збуту; оптимізація кола постачальників; зниження частки постійних статей витрат; досягнення кращих умов поставок; досягнення кращих умов по обслуговуванню існуючих банківських боргів; оптимізація оподатковування);

- прогнозування й управління грошовими потоками (скорочення строків оплати по нових договорах продажів продукції; збільшення строків оплати постачальникам сировини, матеріалів і послуг; оптимізація програми капітальних вкладень із погляду терміновості й розмірів окремих її статей; скорочення строку оборотності виробничих запасів і управління їхнім оптимальним рівнем; вивільнення коштів за рахунок скорочення й управління рівнем дебіторської заборгованості; управління рівнем кредиторської заборгованості в межах умов контрактів);

- поліпшення структури балансу підприємства (управління коефіцієнтами ліквідності; списання безнадійних боргів і управління кредитними ризиками; списання марних запасів сировини й матеріалів і управління їхнім рівнем і структурою; оптимізація структури існуючої кредиторської заборгованості з метою можливого скорочення частки короткострокової заборгованості й поліпшення умов по забезпеченню наявних і майбутніх боргів; управління рівнем і структурою резервів, створюваних у різних цілях.

Існує два основних шляхи поліпшення фінансового стану - поліпшення результатів діяльності й раціональне розпорядження результатами діяльності. Однак два зазначених шляхи - «заробляти» і «розпоряджатися заробленим» - не рівнозначні.

Можливості поліпшення стану підприємства за рахунок більш раціонального розпорядження результатами діяльності ефективні, але згодом вичерпні. Базою стійкого фінансового становища підприємства протягом тривалого часу є одержуваний прибуток.

При поліпшенні фінансового стану підприємства необхідно прагнути, насамперед, до забезпечення прибутковості діяльності. Розглянуті причини погіршення фінансового стану підприємства й напрями перетворень допоможуть вчасно діагностувати проблеми й виробити заходи щодо їхнього своєчасного виправлення.