Керуючись галузевими методичними рекомендаціями по питанням планування, обліку і калькулювання собівартості продукції, аудитор встановлює правильність групування витрат по статтям, розприділення їх по видам продукції, між звітними періодами, а також між готовою продукцією і залишками незавершеного виробництва.

Велике значення має встановлення наявності фактичних залишків незавершеного виробництва і їх реальної оцінки, оскільки від цього залежить достовірність показників собівартості товарної продукції, прибутку, відрахування від неї в бюджет, резервного капіталу, фондів накопичення, споживання і соціальної сфери.

У зв'язку з цим аудитор повинен співставити показники балансової статті “Незавершене виробництво” з величиною сальдо у Головній книзі по рахункам і встановити обгрунтування їх оцінки в обліку.

Правильність відображення в обліку прямих витрат аудитор повинен провести в розрізі видів продукції, що виготовляється.

Виявлені порушення доцільно фіксувати у відомості по наступній формі:

Узагальнені дані таких відомостей слід в подальшому використовувати про оформленні аудиторського висновку по результатам перевірки фінансово-господарської діяльності організації.

2.2 Аудит непрямих витрат

Загально-виробничі витрати є непрямими і відносяться на собівартість конкретних виробів пропорційно прийнятій на підприємстві базі розподілу.

Спочатку аудитор повинен перевірити наявність в обліковій політиці підприємства розподілу загально-виробничих витрат на постійні (величина яких суттєво не змінюється при змінах обсягу виробництва) та змінні (величина яких зростає або знижується залежно від зміни обсягів виробництва), що обумовлює їх окремий облік.

Аудитор повинен впевнитися в правильності розподілу змінних загально-виробничих витрат на кожний об'єкт з використанням обраної підприємством бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витрати тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду, а постійних - виходячи з нормальної виробничої потужності. При цьому аудитор повинен перевірити правильність розрахунку бухгалтерією підприємства суми постійних загальновиробничих витрат, яка не перевищує за звітний місяць їх величину при нормальній потужності виробництва (розподіленої частини), і відображення її в складі виробничої собівартості. А сума, що перевищує нормальну потужність підприємства (нерозподілені постійні загально-виробничі витрати), повинна збільшити собівартість реалізованої продукції в період їх виникнення.

Після списання розподілених постійних загально-виробничих витрат на рахунку 23 „Виробництво” аудитор переконується, що всі витрати, які включені до собівартості виробленої продукції, перенесені на рахунок 26 „Готова продукція”, а сальдо рахунку 23 „Виробництво”відображає суму незавершеного виробництва.

Незавершеною продукцією вважається така, що не пройшла всіх стадій обробки, повністю не укомплектована, не пройшла технологічного приймання, не може бути прийнята на склад готової продукції.

Аудитор повинен перевірити правильність визначення собівартості незавершеного виробництва. Відповідно до обраного в обліковій політиці підприємства методу оцінки залишків незавершеного виробництва спеціально створена комісія в кінці місяця повинна оцінити залишки незавершеного виробництва в розрізі видів готової продукції і статей калькуляції.

Одним із найпоширеніших є розрахунок суми незавершеного виробництва виходячи з норм витрат сировини і матеріалів на кожній окремій операції, тобто при оцінці незавершеного виробництва можна визначити фактичну суму матеріалів у залишках незавершеного виробництва. Маючи дані за фактичними витратами у розрізі статей калькуляції, витрати статей окрім сировини й матеріалів можна розподілити між незавершеним виробництвом і собівартістю готової продукції пропорційно вартості матеріалів шляхом множення фактичної суми витрат кожної статті калькіляції на розраховану питому вагу матеріалів у залишках незавершеного виробництва.

Використовуючи дані про затрати на виробництво за звітний місяць і про залишки незавершеного виробництва на початок і кінець звітного місяця, аудитор перевіряє правильність розрахунку фактичної собівартості виробленої продукції.

Як правило, протягом місяця рух готової продукції показується за плановою калькуляцією або за відпускними (обліковими) цінами.

У зв'язку з цим в кінці місяця, коли проводиться розрахунок калькуляції собівартості, визначають різницю між фактичною собівартістю і вартістю в облікових цінах. Тому аудитор повинен впевнитися, що суму відхилень фактичної собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами підприємство віднесло до реалізованої продукції з кредиту рахунку 26 „Готова продукція” та відповідних рахунків, на яких відображено вибуття готової продукції записами при передачі на склад готової продукції та при реалізації.

Особливо детально аудитор перевіряє статті витрат, пов'язані з управлінням виробництвом:

утримання працівників апарату управління підприємства і його структурних підрозділів;

витрати на утримання службового легкового автотранспорту;

витрати на відрядження;

представницькі витрати;

оплату вартості ліцензій;

обов'язкові аудиторські послуги, тощо.

Непродуктивні витрати ревізор перевіряє суцільним методом. Кожну суму вивчають на основі первинних документів, а в необхідних випадках проводять інвентаризацію або виробничі експерименти. Важливим питанням ревізії є перевірка правильності і економічної обгрунтованості розподілу витрат на утримання і експлуатацію устаткування, загальновиробничих і загальногосподарських витрат між виробами, а також між товарною продукцією і незавершеним виробництвом. Аудитор зобов'язаний перевірити:

чи доцільно і економно витрачаються засоби виділені на утримання апарату управління підприємством;

чи немає випадків неекономного витрачання канцтоварів;

чи не допускається невиконання використання коштів на придбання меблів і інвентарю і обладнання для службових приміщень;

чи ведеться контроль зо поштово-телеграфними витратами.

По результатах ревізії розробляють пропозиції направлені на усунення причин, які викликають підвищення собівартості товарної продукції.

При дослідженні операцій по виробництву продукції аудитор повинен впевнитися, що витрати, повязані з операційною діяльністю (адміністративні, витрати на збут, інші операційні витрати) віднесені на витрати звітного періоду без включення до собівартості реалізованої продукції.

Серед типових порушень при операціях з обліку виробничої собівартості виробленої та собівартості реалізованої продукції найбільшу частку складають:

віднесення на виробничу собівартість продукції сум непрямих витрат (додаткової зарплати робітників, амортизації основних засобів і нематеріальних активів, витрат на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів, витрат на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень тощо);

віднесення на собівартість реалізованої продукції витрат операційної діяльності (витрати на відрядження понад норми, оплати викидів шкідливих речовин понад ліміт, витрат, пов'язаних з митними процедурами, тощо).

2.3 Інформаційне забезпечення аудиту витрат на виробництво

Інформаційне забезпечення аудиту витрат на виробництво продукції покажемо схематично:

Висновки

Становлення ринкових відносин в нашій державі обумовлює необхідність удосконалювати господарський механізм і зокрема управління економічними процесами на підприємствах і об'єднаннях незалежно від форм власності. Важливе місце в системі управління ланками економіки - підприємством і їх підрозділами займає бухгалтерський облік і аналіз господарської діяльності.

Ці можливі функції управління забезпечують понад 40% інформації, яка використовується керівниками і оперативними працівниками і майже вся інформація як подається в формі вищезгаданими органами і державним економічним органом.

Важливе місце посідає бухгалтерський облік і аудит в харчовій промисловості. В складі матеріальних ресурсів, які використовуються на технологічні цілі велику питому вагу в харчовій промисловості посідають ресурси. Ця особливість обумовлює необхідність удосконалення первинного обліку руху матеріальних цінностей і зокрема відпуску на виробництво і запуску у виробництво.

Як уже відмічалося, первинна фіксація витрат сировини за кожну зміну здійснюється записом в спеціальний журнал, але ж на практиці немає можливості стежити за своєчасністю і правильністю цих записів. Тому на мою думку слід було б замість журналу фіксувати фактичні витрати сировини і основних матеріалів в спеціальних нагромаджувальних документах, які можна було б прикласти в якості первинних документів до звітів про рух сировини і матеріалів, що знаходяться під записом у майстра (бригадира, технолога). Було б доцільним фіксувати фактичні вихід готових виробів за кожну зміну, і не стільки як засіб контролю за збереженням цінностей, скільки для того, щоб мати інформацію про результати використання сировини і основних матеріалів.

Більше уваги слід було б приділити обліку і розподілу непрямих витрат. Варто було б вести облік витрат на утримання і експлуатацію машин і устаткування в підрозділах підприємства. Доцільно було б фіксувати в спеціальних журналах фактичну завантаженість окремих апаратів і обладнання з ним щоб можна було оцінити рівень ефективності їх використання. Крім цього це дало б змогу більш чітко і точно визначити фактичну участь конкретних видів обладнання в виробництві конкретних видів виробів, таким чином більш точно розподілити витрати на утримання і експлуатацію машин і механізмів в розрізі видів виробів.

На основі інформації про затрати сировини і матеріалів за кожну зміну в розрізі видів виробів в порядку викладеному вище і даних про вихід продукції за кожну зміну можна і необхідно аналізувати результати виробничого процесу за кожну зміну співстановлення фактичні дані з нормативними, виявити відхилення і оперативно визначити причини відхилень, що дав можливість своєчасно виявити на хід того чи іншого процесу, користувати в потрібному напрямку.

Фіксація виробничих активів і запуску сировини основних матеріалів на виробництво і вихід півфабрикатів і готової продукції з виробництва за кожну зміну створили б умови для залучення до аудиту результатів виробництва не тільки спеціалістів економічних і технологічних служб, але і безпосередніх виробників - майстрів, бригадирів і навіть робітників. Для цього в первинних документах в яких б фіксувалися дані про фактичний об'єм витрат сировини: основних матеріалів за кожну зміну і виходу продукції необхідно передбачити реквізити (норм, позиції) для відображення в них нормальних даних.

Вирішення цих та інших питань удосконалення первинного обліку являється своєчасним ще і тому що в недалекому майбутньому виробничий облік відділиться від фінансового і виробничими будуть в більш повній мірі змушені до обліку операцій виробничого процесу і аудиту результатів.

Список літератури

1. Закон України про підприємництво: прийнятий на першій сесії Верховної Ради України дванадцятого скликання 7 лютого 1991 р.Київ: Україна, 1997--13 ст.

2. Типове Положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: затверджено Постановою Кабінету Міністрів в України від 26.04.1996 р

3. Андреев В.Д. «Практический аудит» - М., 1994г.

4. Чернелевський Л.М., Беренда Н.І.. „Аудит. Навч. посібник” - К., 2002р.

5. Ткаченко Н.М.„Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підручник для студентів екон. спец. вищ. навч. закл. - 5-е вид., допов. й переробл. - К., 2000р.;

6. „Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник” за ред. проф. Ф.Ф.Бутинця - 3-є вид., перероб. і доп. - Житомир, 2001р.;

7. Ткач В.И., Ткач М.В. «Управленческий учет: международный опыт» - М., 1994г.

8. Суйц В.П. „Аудит: Прак. пособ. для аудиторов» - М., 1994г.

9. Білуха М.Т. „Курс аудиту” - К., 1999р.

Размещено на Allbest.ru