Теоретичне і практичне обґрунтування концепції ресурсозбереження в технології вирощування кукурудзи в Степу України

В умовах зрошення на півдні рівень оптимальної густоти стояння рослин гібридів різних груп стиглості підвищується більше ніж в 1,5-2 рази порівняно з умовами суходолу, а за урожайністю зерна переважає навіть кращі зразки, які вирощуються в північному Степу. Зрошення посівів поряд з іншими факторами життєзабезпечення рослин дозволяє найбільш повно реалізувати біологічний потенціал гібридів. Так, ранньостиглий гібрид Дніпровський 187 СВ максимальну урожайність зерна сформував за густоти стояння рослин 80 і 90 тис./га, а відмінності між вказаними градаціями були несуттєві. У ранньостиглого гібрида Борисфен 191 МВ і середньоранніх Дніпровський 284 МВ та Кадр 267 МВ найвищою вона була за густоти 80 тис./га. Середньоранній Борисфен 275 АМВ максимальну урожайність забезпечив при вирощуванні його за густоти 70 тис./га. Середньостиглі гібриди Дніпровський 337 МВ і Дніпровський 310 МВ найвищу зернову продуктивність формували за густоти стояння рослин 60 тис./га, тоді як середньопізні Дніпровський 473 СВ, Борисфен 430 АМВ і Дніпровський 450 МВ - 50-60 тис./га.

Одним із факторів, які суттєвим чином позначаються на процесах оптимізації умов вирощування кукурудзи, негативно впливають на водоспоживання, засвоєння елементів живлення, ріст і розвиток культурних рослин, є забур'яненість посівів. Бур'яни внаслідок низької вимогливості до умов розвитку, пластичності і високої екологічної пристосованості здатні спричинити значну депресію рослин кукурудзи. Період конкурентних відносин в агроценозі, після якого культура втрачає здатність відновлення нормальних фізіологічних процесів і формування високого урожаю зерна, вважається критичним. Критичні періоди тривалістю 10-20 діб в несприятливі роки призводили до значної депресії рослин кукурудзи, нормальні функції яких не відновлювались навіть після подальшого видалення бур'янів. Спостереження за ростом гібридів кукурудзи різних груп стиглості після дії критичних періодів виявили слабку здатність до регенерації ростових процесів у ранньостиглого Луч 170 МВ, кращу - у середньораннього Дніпровський 288 СВ і середньостиглого Дніпровський 310 МВ. При конкурентному виростанні протягом 30 діб (без критичного періоду) висота рослин ранньостиглого гібрида збільшувалась на 14 см, середньораннього і середньостиглого - на 26 см, а при сумісному розвитку протягом 60 діб (з них 10-20 - критичний період) - на 1,2; 37,0 та 41,2 см відповідно.

Підвищеною реакцією на очищення посівів від бур'янів відзначався ранньостиглий гібрид, який по мірі скорочення тривалості конкурентних взаємовідносин підвищував урожайність на 33-60%, тоді як у середньораннього і середньостиглого подібне підвищення зафіксовано на рівні 29-56%. Зважаючи на те, що гібрид Луч 170 МВ у відносних величинах більше від інших зменшував зернову продуктивність внаслідок посиленої конкуренції з бур'янами, можна зробити висновок про доцільність і першочерговість застосування найбільш ефективних заходів знищення шкодочинних об'єктів в посівах ранньостиглих форм. Після догляду за посівами протягом 30 діб найбільше бур'янів відростало в посівах ранньостиглого гібрида - 144 г/м2, тоді як у варіантах середньораннього і середньостиглого маса не перевищувала 66-115 г/м2. За тривалості догляду 30 діб ранньостиглий гібрид Луч 170 МВ і середньостиглий Дніпровський 310 МВ в середньому практично однаково зменшували урожайність зерна у відносних величинах (на 8,5%) порівняно з безконкурентним періодом впродовж вегетації. Проте середньостиглий виявив підвищену здатність розвинених рослин пригнічувати бур'яни. Гібрид інтенсивного типу Дніпровський 288 СВ більше реагував на чистоту посівів і відзначався експотенціальним ростом урожайності навіть після 60-денної експозиції догляду - прибавка урожайності зерна при збільшенні періодів на кожні 10 діб становила 0,24-0,30 т/га. Відмінності біологічних ознак і властивостей різних біотипів кукурудзи свідчать про неоднаковий рівень їх посухостійкості і модифікаційну реакцію рослин на забур'яненість посівів.

Найбільш ефективними заходами боротьби з бур'янами в посівах кукурудзи є застосування ґрунтових гербіцидів харнес (2,5 л/га), фронт'єр (1,5 л/га) і післясходового мілагро (1,2 л/га), які відзначаються значною пролонгацією впливу на шкідливі об'єкти. При умові послаблення фітотоксичної дії препаратів і наступного відростання бур'янів доцільно обмежитись одним міжрядним обробітком. Високу технічну ефективність забезпечує подвійне застосування ґрунтового і післясходового гербіцидів (харнес + діален). Комплексне поєднання препаратів з різним хімічним складом діючих речовин і фітотоксичним впливом на конкретний тип забур'яненості забезпечує надійний захист посівів кукурудзи від бур'янів протягом 40-50 діб.

На основі багаторічних комплексних досліджень в неоднорідних ґрунтово-кліматичних підзонах Степу ми дійшли до висновку про необхідність диференційованого підходу у визначенні оптимальних технологічних заходів вирощування нових гібридів кукурудзи різних груп стиглості. На основі аналізу експериментальних даних модифікації морфо-біологічних ознак і властивостей біотипів, враховуючи індивідуальну реакцію їх рослин на зміни факторів зовнішнього середовища, які обумовлюються впливом погодних умов і агротехнічних прийомів, з'ясовані і науково обґрунтовані взаємозв'язки між процесами формування продуктивності і техногенними чинниками, що дозволило розробити і рекомендувати виробництву основні прийоми сортової технології кукурудзи. Фундаментальними з них є добір адаптованих гібридів нового покоління і оптимізація структури їх посівних площ в різноманітних регіонах Степу, генотипова реакція на попередники, глибину обробітку ґрунту, застосування ресурсозбережних доз добрив, диференційовані строки сівби на основі адаптивної реакції гібридів і економічної доцільності вирощування в різних агрокліматичних підзонах Степу, оптимальна густота стояння рослин, своєчасний догляд за посівами з виключенням критичних періодів сумісного виростання з бур'янами, ефективні способи і методи знищення бур'янів.

Наукове обґрунтування технологічних систем вирощування кукурудзи на основі біологічного потенціалу гібридів і застосування ресурсозбережних заходів. З метою ресурсозбереження, яке за гіпотетико-дедуктивним припущенням передбачає скорочення витрат на внесення гербіцидів і зниження енергоємності процесів сушіння вологого зерна, досліджувались можливості і доцільність вирощування різних гібридів кукурудзи за безгербіцидною технологією з відстроченням сівби до допустимо пізніх строків і застосуванням додаткових передпосівних культивацій. Зміщення сівби в сторону пізніх строків і сприятливий гідротермічний режим ґрунту сприяли проростанню бур'янів, які були знищені культиваціями і прийомами механізованого догляду за посівами, що дозволило знизити забур'яненість посівів до рівня гербіцидної технології. Характерною особливістю ценозу ранньостиглого гібрида Славутич 162 МВ, рослини якого відзначаються меншим габітусом, кращою освітленістю і відносно слабким споживанням вологи, є більша кількість бур'янів (6,0-24,6 шт./м2) порівняно з посівом середньораннього Дніпровський 284 МВ (5,1-11,9 шт./м2), рослини якого здатні пригнічувати дикорослі форми завдяки кращій облиствленості стебла і розгалуженості кореневої системи, що свідчить про різну конкурентноздатність гібридів кукурудзи і пріоритетність догляду за посівами скоростиглих форм.

В різні за сумою біологічно активних температур роки гібриди кукурудзи були неоднаково забезпечені теплом при зміні строків сівби. Якщо для рослин ранньостиглого Славутич 162 МВ необхідно ?2200оС біологічно активних температур, а для середньораннього Дніпровський 284 МВ - 2400оС (В.С. Циков, 2003), то за сівби в оптимальні строки ці форми були повністю забезпечені необхідною сумою температур. В той же час при відстроченні сівби до 25 травня рослини ранньостиглого гібрида умовно недоотримали в середньому 57оС, тоді як у середньораннього дефіцит суми температур складав уже 163оС, тобто вирощування гібридів ФАО 150-200 в Степу може бути повністю забезпечене теплом навіть при відстроченні сівби до кінця травня, а гібридів ФАО 280-330 - лише за умови їх висіву в оптимальні строки. Внаслідок слабкої біологічної реакції ранньостиглих форм на строки сівби і відповідності кліматичних ресурсів Степу потребам їх рослин практично у всіх регіонах одержали значну прибавку урожайності гібридів Славутич 162 МВ, Дніпровський 145 МВ, Дніпровський 172 МВ при відстроченні сівби до пізніх строків і застосуванню додаткових механізованих заходів знищення бур'янів. Вирощування цих гібридів за безгербіцидною технологією при пізній сівбі дозволило отримати приріст урожайності 0,20-1,29 т/га порівняно з гербіцидною технологією, а застосування додаткових прийомів знищення бур'янів забезпечило зростання продуктивності ще на 0,17-0,53 т/га, хоча вологість зерна збільшувалась в середньому на 5,7%.

Вирощування середньоранніх і середньостиглих гібридів кукурудзи в зоні Степу не завжди супроводжувалось оптимальними умовами теплозабезпечення. За пізньої сівби цих гібридів подовжувався період дозрівання зерна внаслідок пониженого температурного режиму і скорочення тривалості дня, що позначилось на формуванні зерна з підвищеним вмістом вологи і зниженні продуктивності культури. Середньоранній гібрид Дніпровський 284 МВ і середньостиглі Дніпровський 310 МВ та Луч 330 МВ максимальну урожайність забезпечили за сівби в оптимальні строки за гербіцидною технологією. При вирощуванні їх за безгербіцидною схемою урожайність зменшувалась в середньому на 0,46 т/га, а при відстроченні сівби до пізніх строків - на 0,77 т/га з одночасним підвищенням вологості зерна на 6,2% (табл. 4).

Таблиця 4 Урожайність і вологість зерна гібридів кукурудзи залежно від технологічних схем вирощування, 1996-1998 рр. (Ерастівська, Жеребківська, Ізмаїльська, Генічеська ДС)

Різний рівень продуктивності і вологості зерна гібридів кукурудзи позначились на показниках економічної ефективності вирощування. При відстроченні сівби до кінця травня виробничі витрати на технологічний цикл зростали на 202-267 грн./га за рахунок збільшення витрат на сушіння вологої зернової маси. В той же час застосування безгербіцидної моделі порівняно з гербіцидною за одних і тих же строків сівби призводило до скорочення витрат на 115-155 грн./га, що може бути практичним орієнтиром при плануванні ресурсозбережних заходів технології. За цих умов практично на одному рівні формуються і показники собівартості зерна, що має значення в плані ціноутворення продукції. В умовах Степу економічно обґрунтованим порогом урожайності скоростиглих гібридів, які вирощуються без застосування гербіцидів і у пізні строки, є рівень 4,1 т/га з передзбиральною вологістю зерна ?27%.

Попередніми дослідженнями виявлена можливість застосування оптимально-ранніх строків сівби кукурудзи, проте в зв'язку з проблемою підвищення інфекційного фону, зміною фітосанітарного стану ранніх посівів, а також економічним станом аграрного виробництва і запровадженням ресурсозбережних технологій виникла нагальна потреба розробки технологічних прийомів вирощування цієї культури на основі використання біологічного потенціалу холодостійких гібридів, агротехнічних, хімічних та інших заходів. За ранньої сівби звичайним насінням відмічали зниження польової схожості на 5-21% порівняно з пізніми строками. Проте передпосівна інкрустація сумішшю інсектофунгіцидів та мікроелементів знизила ступінь ушкодженості насіння і покращила польову схожість при першому строкові сівби на 11-24% залежно від біотипу, при другому - на 8-15%, при третьому - на 2-8%. Захисні функції пестицидів і стимулюючий ефект від дії мікроелементів позитивно позначились на формуванні і розвитку кореневої системи рослин, що спричиняло посилене поглинання поживних речовин із ґрунту. Обробка насіння сприяла кращому засвоєнню рослинами азоту, вміст якого в листково-стебловій масі підвищувався з 0,77-0,88 до 0,84-0,91, а в зерні - з 1,19-1,26 до 1,33-1,47%. Внаслідок обробки насіння хелатними формами металів у вегетативній масі значно підвищився вміст цинку і заліза, які входять до складу ферментних систем і є основними чинниками посилення фотосинтетичної діяльності рослин. Інкрустація насіння підвищувала вміст хлорофілу а та b в листках рослин з 2,9-3,9 до 3,8-4,3 мг/г сухої речовини. Інкрустація відігравала суттєву роль в процесах формування асиміляційної поверхні, засвоєння сонячної радіації, накопичення органічної речовини, призводила до більш тривалого функціонування листків та подовження фотосинтетичної діяльності рослин, що позначилось на прояві адаптивних функцій досліджуваних форм. Рівень побуріння листкових пластин після термічного впливу, який характеризує жаростійкість рослин, у варіантах з інкрустованим насінням знижувався у два рази порівняно з неінкрустованим, що дуже актуально для посушливих умов Степу. Найбільш жаростійким виявився гібрид Січеславський 335 МВ, у якого побуріння листкових пластинок у варіантах з інкрустацією насіння не перевищувало 9%. За сівби кукурудзи інкрустованим насінням підвищувалась посухостійкість рослин - електричний опір в листках після в'янення зменшувався на 10-38%.

Одним із ключових елементів технології вирощування кукурудзи в ранніх посівах є вирішення проблеми забур'яненості завдяки застосуванню різних технологічних прийомів. Базовими серед них є заходи по зменшенню потенційної засміченості ґрунту та безпосереднього впливу на дикорослу флору. Протягом 1999-2002 рр. на Генічеській ДС досліджувались можливості застосування інтегрованих заходів захисту ранніх посівів кукурудзи від впливу багаторічних коренепаросткових бур'янів в системі основного і передпосівного обробітку ґрунту та в період вегетації рослин. Особливості вегетування багаторічних бур'янів протягом літньо-осіннього сезону позначились на строках відновлення розвитку їх рослин у весняний період, що обумовлювало добір заходів по зниженню шкодочинності досліджуваних об'єктів. Із ранньовесняних заходів знищення осоту рожевого найбільш ефективним виявилось застосування раундапа дозою 6 л/га - 85%, проте використання препарату в системі допосівного обробітку (за 14 днів до сівби) виключає можливість здійснення ранньої сівби і може бути рекомендовано лише в технології із застосуванням оптимальних строків висіву кукурудзи. Інші ресурсозбережні заходи ранньовесняного знищення осоту рожевого (раундап, 4 л/га; діален С, 3 л/га; діален С, 2 л/га + раундап, 2 л/га) виявились менш ефективними (68-82%) і за їх застосування суттєво підвищувалась маса бур'янів порівняно з варіантом, де раундап вносився дозою 6 л/га. Практично на такому ж рівні (73%) виявилась ефективність застосування діалену С у фазу 3-5 листків у культури. Використання післясходових гербіцидів діален С і 2,4-Д 500 забезпечило значне зниження засміченості посівів багаторічними бур'янами на ранніх етапах розвитку культурних рослин, проте в подальшому спостерігалось збільшення кількості рослин осоту рожевого - з 2,2-2,5 до 3,6-4,8 шт./м2. Найбільш ефективним в системі контролювання чисельності осоту рожевого виявилось осіннє застосування раундапу - після збирання попередника і відростання розеток бур'янів з наступним лущенням стерні і полицевою оранкою (97%). Підрізання рослин дисковими знаряддями і обприскування раундапом після їх відростання було менш результативним, хоча і прирівнювалось до ранньовесняного обробітку аналогічною дозою.

Застосування гербіцидів для знищення березки польової в ранньовесняний період було малоефективним порівняно з використанням їх проти осоту - технічна ефективність складала всього 28-38%. В системі контролювання чисельності березки більш результативним виявилось застосування післясходових препаратів (2,4-Д 500, діален С), після внесення яких зниження забур'яненості складало 66-73% від вихідної, проте після цього рослини березки польової не були повністю знищеними, коренева система більшості із них функціонувала, а із підземних органів відбувалося відростання вегетативної маси. Найбільш ефективним виявилось застосування раундапа в осінній період, коли внаслідок максимального пригнічення бур'янів щільність заселення березкою польовою в ранньовесняний період складала 0,5-0,8 шт./м2, а в період збирання - 0,6-1,5 шт./м2. Пріоритетним було обприскування рослин після відновлення осінньої вегетації перед лущенням стерні - технічна ефективність складала 94%.

Наявність в ранніх посівах кукурудзи 15-17 шт./м2 однорічних тонконогових і дводольних бур'янів масою 270-310 г/м2 призводили до втрат урожаю в межах 26-30%, причому найбільше - саме за ранньої сівби. Коли температура ґрунту становила 8-10оС і основна маса бур'янів ще не розпочинала проростання, найбільшу ефективність показали варіанти із застосуванням ґрунтового гербіциду харнес, к.е., 2,5 л/га і післясходових серто плюс, в.г., 200 г/га та майсТер, в.г., 150 г/га - урожайність зерна підвищувалась до 6,92-6,93 т/га.

Таким чином, основними прийомами нової моделі сортової технології вирощування кукурудзи в ранніх посівах є добір і використання холодостійких форм (типу Кремінь 200 СВ, Дніпровський 196 СВ), посилення адаптивних функцій гібридів завдяки інкрустації насіння мікроелементами, інсектицидами та фунгіцидами, застосування комплексу ефективних заходів знищення бур'янів. Рання сівба сприяє ефективному використанню біокліматичних ресурсів зони Степу в умовах глобального потепління клімату, зниженню виробничих витрат на 6-10%, підвищенню прибутковості та рентабельності виробництва на 8-16%.

В технологічних системах вирощування кукурудзи важливим елементом є контроль формування рівня покриття поверхні ґрунту рослинними рештками, який залежить від морфо-біологічних властивостей попередників, методів їх збирання, способів обробітку ґрунту і погодних умов. Найбільший вплив на формування протиерозійного шару здійснював основний обробіток - за полицевої оранки рослинні рештки були загорнуті в ґрунт і лише окремі частки покривали 2-3% площі. За безполицевого обробітку (ПЧ-4,5) після відчуження рослинних решток ґрунт був прикритий на 28,5%, а з розсіванням маси - на 52,6%. Застосування мілкого безполицевого обробітку призвело до підвищення ступеня мульчування ґрунту післяжнивними залишками до 47 та 76% відповідно. Отже, застосування полицевої оранки з попереднім лущенням в два сліди дозволяє знизити рівень покриття ґрунту рослинними рештками кукурудзи на 54-82% до вихідного, глибокий безполицевий обробіток - на 28-32%, а мілкий - на 9%.

Різний рівень покриття поверхні ґрунту рослинними рештками суттєво позначається на водному і температурному режимах ґрунту. Покриття поверхні соломою пшениці, яке створювалось внаслідок її розсівання і застосування безполицевого основного обробітку ґрунту (ПЧ-4,5), стабільно знижувало температуру посівного шару - на глибині 5 см в середньому на 0,6-0,7оС, на глибині 10 см - на 0,2-0,3оС. Ступінь покриття поверхні ґрунту в 40-45% практично не відіграє суттєвої ролі в збереженні вологи в ранньовесняний період і може виконувати лише захисну функцію в її збереженні протягом вегетації кукурудзи поряд із затіненням ґрунту листковою поверхнею рослин. Підвищення рівня мульчування до 70% і вище створює передумови кращого водозабезпечення посівів як в ранньовесняний період, так і впродовж вегетації рослин.

При розсіванні соломи пшениці і накопиченні її на поверхні закономірно підвищувався рівень забур'яненості посівів кукурудзи - з 14,6 шт./м2 при застосуванні глибокої полицевої оранки до 39,3 та 55,2 шт./м2 за безполицевого обробітку та при зменшенні його глибини. При умові відчуження рослинної маси кукурудзи загальна кількість бур'янів підвищувалась з 33 до 103 шт./м2, а при її розсіванні - з 37 до 119 шт./м2.

Покриття ґрунту рослинними рештками призводило до формування бар'єру, здатного поглинати (адсорбувати) гербіциди, чим стримувалось їх проникнення на належну глибину. Втрати діючої речовини гербіциду харнес (ацетохлору) залежали від кількості (маси) решток. По мірі накопичення і збільшення щільності біомаси підвищувалась залишкова кількість ацетохлору на рештках. На фоні з відчуженням листостеблової маси і глибокого полицевого обробітку, де кількість решток була найменшою, втрати діючої речовини були мінімальними і складали всього 5,6 г/га. При накопиченні маси до 145-304 г/м2 внаслідок застосування безполицевого глибокого або мілкого обробітків рослинні рештки адсорбували вже 12,2-17,6 г/га ацетохлору, а при збільшенні маси до 370-480 г/м2 пасивна кількість препарату підвищувалась до 23,6-25,4 г/га.

Адсорбування гербіциду рослинними рештками та його випаровування значною мірою зумовлювали ступінь проникнення препарату у ґрунт, локалізацію діючої речовини у різних його шарах і ефективність дії на проростки бур'янів. При здійсненні полицевої оранки, коли проекційне покриття рослинними решками не перевищує 2,5%, ступінь проникнення гербіциду у ґрунт практично не змінюється. Таким же рівнем концентрації препарату у ґрунтовому розчині відзначався фон із відчуженням маси та здійсненням глибокого безполицевого обробітку, коли рівень покриття не перевищував 25%. При збільшенні маси решток до 304-480 г/м2 і затінення ними більше 45% поверхні на фоні використання побічної продукції попередників і застосування безполицевого глибокого або мілкого обробітків відбувалося зменшення концентрації діючої речовини у верхніх шарах ґрунту - вміст ацетохлору на фоні мілкого обробітку з розсіванням решток знизився в 1,75 рази. Найбільш помітні зміни відбувалися у шарі 0-10 см, з якого відростає насіння малорічних бур'янів (табл. 5).

Встановлений високий рівень кореляційного зв'язку між показниками маси рослинних решток кукурудзи, які накопичувались залежно від методів збирання і способів обробітку ґрунту, та показниками вмісту гербіциду у верхніх шарах ґрунту (r = -0,86), який посилювався до -0,95 при зростанні маси >200 г/м2. Найбільші зміни ступеня проникнення гербіциду у ґрунт відбуваються при накопиченні на полі маси >3 т/га і рівні покриття поверхні ?44-45%. Подрібнена солома пшениці здатна краще пропускати гербіцид у ґрунт і навіть за 50%-вого покриття лише частково затримує препарат на поверхні. По мірі накопичення рослинної маси попередників і зниження ступеня проникнення ґрунтового гербіциду у ґрунт відбувалося значне підвищення забур'яненості - на фоні озимої пшениці у 1,6 рази, на фоні кукурудзи в 4-7 разів.

Таблиця 5 Вміст ацетохлору в ґрунті через 5 днів після внесення залежно від способів збирання попередника і основного обробітку, мг/кг ґрунту, 1999-2001 рр.

При накопиченні на поверхні залишків попередніх культур, що призводить до послаблення дії ґрунтових гербіцидів, альтернативним методом знищення бур'янів є застосування післясходових препаратів. По мірі накопичення решток ефективність гербіциду базис кардинально змінювалась порівняно із застосуванням харнеса і ставала пріоритетною при виборі методів контролювання бур'янів. Якщо на фоні оранки після кукурудзи кількість і маса бур'янів за використання базису були більшими на 80 і 91% порівняно з харнесом, то за чизелювання - лише на 43 та 49%, а при застосуванні мілкого обробітку - зменшувались на 33-35%. Бур'яни найбільш сильно впливали на формування урожайності зерна саме у варіантах попередника кукурудза на зерно, грубоволокнисті рештки якої тривалий час зберігались на полі і утворювали найбільш щільний шар покриття поверхні. Коефіцієнт кореляції між показниками забур'яненості посівів і урожайності зерна тут був на рівні r = -0,93-0,95, тоді як на фоні малооб'ємних і ламких часток соломи пшениці він не перевищував r = -0,15-0,51. Тобто, вибір методів знищення бур'янів в агроценозі кукурудзи (застосування ґрунтових або післясходових гербіцидів) є найбільш важливим і актуальним за умови розміщення посівів після кукурудзи на зерно. При наявності на поверхні рослинних решток не більше 25-30%, що є характерним для глибокого полицевого або безполицевого обробітків, доцільно застосовувати ґрунтові гербіциди класу хлорацетанілідів. При збільшенні рівня покриття до 70-75%, що відбувається при застосуванні мілкого безполицевого обробітку, пріоритет вибору слід надавати післясходовим препаратам класу сульфонілсечовини. Кращі результати знищення бур'янів при використанні решток попередників забезпечує комплексне застосування ґрунтових і післясходових гербіцидів.

Метод збирання попередників із розсіванням подрібненої біомаси призводить до змін гідротермічного режиму ґрунту і фітосанітарного стану посівів, що проявляється у підвищенні рівня ураження рослин хворобами, пошкодження ґрунтовими шкідниками, які в поєднанні з впливом продуктів розпаду органічної речовини негативно позначаються на процесах росту і розвитку рослин кукурудзи та призводять до зниження зернової продуктивності. При застосуванні способів збирання з подрібненням і розсіванням післяжнивних решток, які локалізуються на поверхні ґрунту, відбувається подовження періоду проростання насіння внаслідок зниження температури ґрунту, що призводить до тривалого контакту насіння з шкідливою мікрофлорою і ентомофауною ґрунтового середовища, підвищення рівня ушкодженості і зниження польової схожості насіння. Послаблення цих негативних явищ можливе через зміщення строків сівби в сторону оптимальних і підвищення надбавки до норми висіву на 7-8%.

Принципи оптимізації процесів вирощування різних гібридів кукурудзи в ресурсозбережних технологіях і теоретичне обґрунтування напрямків ресурсозаощадження. Процес оптимізації вирощування кукурудзи і регуляції витрат технологічного циклу може реалізовуватись шляхом мінімізації виробничих витрат, які базуються на застосуванні різних способів і глибини обробітку ґрунту, доз добрив, ранньої сівби, прийомів догляду за посівами, використанні скоростиглих гібридів. Гібриди різних груп стиглості здатні виступати фактором регуляції рівня продуктивності посівів і виробничих витрат, необхідних для здійснення основних технологічних операцій. Вирішення проблеми оптимізації технологічних процесів вирощування кукурудзи і мінімізації витрат можливий лише за умови використання біологічного потенціалу гібридів різних груп стиглості і застосування прийомів сортової технології.

Дослідження комплексного впливу технологічних моделей вирощування кукурудзи на продуктивність культури і величину виробничих витрат проводили в ДГ „Дніпро” і на Жеребківській ДС протягом 1999-2006 рр. Гібриди різних груп стиглості вирощували за інтенсивною та за ресурсозбережними технологіями з різним рівнем виробничих витрат (підвищеним, середнім, низьким). Вирощування кукурудзи за інтенсивною технологією дозволило найповніше виявити потенціал гібридів - урожайність зерна ранньостиглих форм коливалась в межах 5,2-6,2 т/га, середньоранніх - 5,5-7,1 т/га, а середньостиглих - 3,9-7,8 т/га. За ресурсозбережної технології з підвищеним рівнем витрат, тобто заміни одного із інтенсивних прийомів на менш витратний, відбувалося зниження продуктивності посівів гібридів на 0,32-0,60 т/га, а найбільше зниження відмічали у середньостиглих форм. Перехід до технології з середнім рівнем забезпечення призводив до зменшення урожайності зерна на 0,62-0,86 т/га порівняно з контролем. Якщо за інтенсивної технології середньостиглі гібриди переважали середньоранні на 0,3 т/га, то за ресурсозбережної з підвищеним і середнім рівнем забезпечення різниця не перевищувала 0,06 т/га. Вирощування гібридів різних груп стиглості за технологією з низьким рівнем витрат, коли застосовувався мілкий обробіток ґрунту без добрив чи гербіцидів, призводило до значного зменшення урожайності зерна - на 1,02-1,37 т/га, а середньоранні переважали середньостиглі в середньому на 0,05 т/га. В цілому середньоранні форми найменше знижували урожайність зерна в ресурсозбережних моделях технологій і виявили адаптивність до впливу факторів мінімізації виробничого процесу (табл. 6).

Значна частка технологічних витрат припадає на сушіння вологого зерна - 9-17% за 20%-вої вологості або 21-33% за вологості 35%. В Степу рівень рентабельності 10% може забезпечити вирощування кукурудзи з урожайністю ?3,5 т/га і вологістю зерна ?20%, які можуть сформувати скоростиглі гібриди навіть за низького рівня ресурсного забезпечення.

Таблиця 6 Трансформація показників урожайності зерна гібридів кукурудзи різних груп стиглості залежно від рівня ресурсного забезпечення технологій, т/га

При підвищенні вологості зерна до 35%, що є характерним для гібридів пізніх груп стиглості, для покриття виробничих витрат урожайність не повинна зменшуватись нижче 6,5 т/га. Для досягнення рівня рентабельності 25-30% урожайність зерна повинна становити 4,5 т/га з вологістю ?20%, при підвищенні вологості до 25-30% урожайність не повинна бути нижчою 5,5-6,5 т/га.

Аналіз масиву даних ефективності вирощування гібридів кукурудзи показав, що існує кореляційний зв'язок між показниками урожайності зерна і рентабельністю виробництва (r = 0,64), а також між вологістю зерна та рентабельністю (r = -0,34). Між тим, співвідношення показників урожайності і вологості зерна, яке умовно можна назвати індексом ефективної продуктивності (Іе.п.), має тісний взаємозв'язок високого рівня з показниками рентабельності (r = 0,95), тобто біологічні і господарські цінні властивості гібридів кукурудзи на 90% зумовлюють економічну доцільність вирощування зерна. Статистичний аналіз підтвердив концепцію залежності рентабельності від основних показників продуктивності гібридів кукурудзи (рис. 2). Рівняння лінійної регресії дозволило визначити величину індексу ефективної продуктивності, який відповідає адекватному рівню економічної ефективності вирощування кукурудзи: якщо Іе.п.= У : В, де У - урожайність зерна (ц/га), В - вологість (%), то відповідно з рівнянням регресії Іе.п.= 0,302х + 1,431, де х - рівень рентабельності (%). На основі кореляційного аналізу і функціональних зв'язків між біологічними ознаками гібридів кукурудзи та економічними показниками їх вирощування визначено, що окупність витрат технологічного циклу забезпечує індекс ефективної продуктивності Іе.п.=1,6-1,7, рівень рентабельності 15-20% - Іе.п.=1,9-2,0, а 25-30% - Іе.п. =2,2-2,3. Залежно від змін світового рівня цін на основні засоби виробництва і сільськогосподарську продукцію індекс може змінюватись, але принцип добору гібридів за основними господарськими ознаками і функціональна спрямованість ефективності їх вирощування залишаться незмінними. В основу оптимізації сортових технологій вирощування кукурудзи повинен бути покладений принцип добору гібридів за ознаками продуктивності і вологості зерна, адаптивності рослин до умов вирощування і реакції на зміну прийомів агротехніки

Рис. 2 Функціональна залежність індексу ефективної продуктивності (Іе.п.) гібридів кукурудзи від рівня рентабельності

Дослідження ефективності комплексних заходів сортової технології вирощування кукурудзи, виявлення можливостей економії і ефективного використання ресурсів в технологічному циклі дозволили визначити основні напрямки ресурсозаощадження. На основі аналізу експериментальних даних, висновків виробничої перевірки і впровадження, а також узагальнення досвіду застосування прогресивних інновацій в рослинництві розроблена і теоретично обґрунтована модель напрямків ресурсозбереження в сортовій технології вирощування кукурудзи, яка ґрунтується на основних принципах оптимізації технологічного циклу, регуляції рівня виробничих витрат, прибутковості і рентабельності виробництва - це добір гібридів різних груп стиглості за ознаками урожайності і вологості зерна, строки сівби, методи збирання попередників, способи обробітку ґрунту, система удобрення, способи знищення бур'янів і строки збирання урожаю з одночасним контролем вологості зерна. Варіабельність комплексу заходів технології вирощування кукурудзи дозволяє суттєвим чином змінювати умови вирощування культури - від інтенсивної моделі, яка забезпечує оптимальні умови для росту, розвитку рослин і формування високої продуктивності посівів, до різного рівня ресурсозбережних систем, застосування яких здатне цілеспрямовано форматувати економічні показники вирощування зерна.

Висновки

У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукової проблеми в рослинництві - технології вирощування кукурудзи, яка ґрунтується на системному доборі нових високопродуктивних гібридів за основними господарськими ознаками і критеріях оптимізації технологічних процесів на основі виявлення закономірностей росту, розвитку рослин і формування продуктивності посівів та біологічної реакції нових гібридів на дію біотичних, абіотичних та антропогенних факторів середовища, в результаті чого розроблені і впроваджені у виробництво моделі і основні напрямки інтенсифікації або ресурсозбереження в сортовій технології вирощування кукурудзи.

1. Визначені і теоретично обґрунтовані агрокліматичні і абіотичні чинники заходів зонального районування і оптимізації структурного складу гібридів кукурудзи різних груп стиглості в конкретних регіонах степової зони в сучасних умовах зміни клімату. Для найповнішого використання природних ресурсів, послаблення впливу несприятливих погодних умов, реалізації генетичного потенціалу біотипів та покращення економічної ефективності вирощування кукурудзи в зоні Степу доцільно вирощувати 55% скоростиглих форм і 45% більш пізньостиглих.

2. В ювенільний період розвитку рослин виявлена тенденція неоднакової реакції різних біотипів кукурудзи на дію попередників і алелопатичний вплив ґрунтового субстрату, який утворюється внаслідок фізіологічних виділень і розкладання органічної речовини попередніх культур. Зафіксовано зниження схожості насіння, висоти і маси рослин, кількості і маси корінців під дією ґрунтових субстратів ячменю і кукурудзи порівняно з озимою пшеницею. Основним критерієм, який зумовлює ріст і розвиток рослин в степовій зоні, є водний режим ґрунту і його агрофізичні властивості, мінливість яких під впливом попередників і обробітку ґрунту зумовлює розповсюдження кореневої системи і визначає рівень урожайності зерна. Узагальнення даних свідчить про закономірне зниження продуктивності гібридів кукурудзи під впливом мілкого обробітку порівняно з глибоким. Відмінності за урожайністю зерна зростали від ранньостиглої до середньопізньої групи - з 7,8 до 11,3%, що свідчить про неоднаковий рівень адаптивності різних біотипів до глибини обробітку ґрунту. Експериментально визначені гібриди з підвищеним ступенем адаптованості до зміни попередників (Кадр 195 СВ, Кадр 443 СВ) та глибини обробітку ґрунту (Кадр 195 СВ, Дніпровський 172 МВ, Славутич 162 СВ, Кадр 267 МВ, Славутич 214 СВ, Луганський 222 МВ). За мінімізації обробітку відбувалось нівелювання впливу попередників на формування зернової продуктивності досліджуваних біотипів.

3. Застосування мінеральних добрив позитивно позначилось на ростових процесах гібридів кукурудзи, інтенсивності формування листків, продуктивності фотосинтезу та подовженні періоду накопичення маси рослинами, сприяло продуктивному використанню вологи, кращому формуванню генеративних органів, структурних елементів і урожайності зерна. В результаті багаторічних досліджень встановлена індивідуальна реакція різних біотипів і їх груп на дію оптимальної і помірно-оптимальної доз добрив. У зоні Степу найбільш ефективно дозу N60P60K60 використовують середньостиглі гібриди - прибавка урожаю складає 19,5%, тоді як для середньопізніх із-за недостатнього вологозабезпечення їх рослин вона виявляється менш сприйнятливою (прибавка 11,4%). При застосуванні помірно-оптимальної дози (N30_45P30_45K30_45) ранньостиглі і середньоранні форми забезпечують прибавку урожайності зерна в межах 8,7-11,5%, а при збільшенні її до оптимальної - додатково 3,4-3,6% порівняно з контролем.

4. Визначені і теоретично обґрунтовані вірогідні строки сівби кукурудзи в зоні Степу: допустимо ранній - 15 квітня, оптимально ранній - 20 квітня, оптимальний - починаючи з 25 квітня. Для появи ранніх сходів сума ефективних температур повинна складати 60-80оС, повної появи сходів (75%) - 100-140оС, а для досягнення схожості 90% і вище - 160оС. Основними прийомами підвищення польової схожості та формування повноти сходів гібридів кукурудзи є інкрустація насіння протруйниками інсектицидної та фунгіцидної дії разом із мікродобривами реаком, а також добір крупної фракції і висів на оптимальну глибину у вологий шар ґрунту.

5. На основі глибокого аналізу температурного режиму ґрунту, досліджень адаптивних функцій і їх мінливостей у гібридів кукурудзи, регуляторної здатності строків сівби в процесах проростання насіння, росту і розвитку рослин, формування генеративних органів науково обґрунтовані і економічно аргументовані оптимальні строки сівби різних біотипів кукурудзи. У південному Степу ранньостиглі і середньоранні форми найвищу врожайність зерна (3,92-3,95 та 4,37-4,38 т/га) формували при сівбі в ранні строки (16-28 квітня), в північному - в пізні (кінець квітня - початок травня) - 6,74-6,98 та 7,13-7,28 т/га. Середньостиглі і середньопізні гібриди в південному Степу максимальну урожайність забезпечували при сівбі в третю декаду квітня (4,53 та 4,11 т/га), а в північному - в цей же термін (7,91 та 7,44 т/га), але і в більш ранній строк практично не знижували продуктивності (7,78 та 7,36 т/га) і переважали за цими ознаками пізні посіви. Поєднання показників урожайності зерна і передзбиральної його вологості визначає економічну доцільність строків сівби кожної конкретної форми. У південному Степу найбільш ефективне функціонування галузі забезпечують ранні та оптимальні (крім середньопізніх гібридів) строки сівби, у північному - при вирощуванні середньостиглих і середньопізніх гібридів в ці ж терміни, а скоростиглих - незалежно від строків сівби, але з пріоритетом ранніх.

6. Зміни фотосинтетичного потенціалу гібридів різних груп стиглості, характер розподілу ФАР в посівах різної густоти майже на 66-79% (d = 65,8-78,5) обумовлював процеси формування зерна досліджуваних форм. Посилення взаємозв'язків особливо чітко простежувалось в другу половину вегетації. Врожайність зерна ранньостиглих форм найбільш сильно залежала від запасів вологи в період цвітіння волотей і загальних витрат її за вегетацію (на 86-88%), у більш пізньостиглих гібридів посилення зв'язків відбувалося переважно у другу половину вегетації (87%). Математична похідна від загальної кількості качанів в посіві і маси зерна з качана найбільш точно відображає умови, при яких формується найвищий урожай зерна за оптимальної густоти стояння рослин, при перевищенні якої відбувається зниження зернової продуктивності посіву (r = 0,92-0,96).

7. Рівень оптимальної загущеності посівів кукурудзи зумовлюється біологічними властивостями гібридів різних груп стиглості і умовами зволоження неоднорідних ґрунтово-кліматичних підзон Степу. У північному регіоні, де умови для розвитку рослин в ценозі найбільш сприятливі (ГТК > 0,7-0,9), ранньостиглі гібриди максимальну урожайність зерна формували за густоти 60 тис./га (5,09 т/га), середньоранні - 50 тис./га (5,48 т/га), середньостиглі - 40 тис./га. (5,67 т/га), а середньопізні - 30 тис./га (6,05 т/га). У південному Степу та в східній його частині умови вирощування кукурудзи менш сприятливі (ГТК ?0,5-0,7), в зв'язку з чим ранньостиглі форми найвищу врожайність зерна (3,57 т/га) формували за густоти стояння рослин 40-45 тис./га, середньоранні (3,92-3,98 т/га) - 35-40 тис./га, середньостиглі (3,95-4,02 т/га) - 30-35 тис./га, середньопізні (3,89 т/га) - 30 тис./га. В умовах зрошення рівень оптимальної густоти стояння рослин гібридів підвищується більше ніж в 1,5-2 рази порівняно з умовами суходолу. За оптимального зволоження ґрунту (70-80% НВ) оптимальний рівень густоти для ранньостиглих форм становить 80-90 тис./га, для середньоранніх - 70-80, для середньостиглих - 60, а для середньопізніх - 50-60 тис./га.

8. Виявлена слабка здатність до регенерації ростових процесів рослин ранньостиглого гібрида Луч 170 МВ і підвищена - у середньораннього Дніпровський 288 СВ і середньостиглого Дніпровський 310 МВ після дії критичних періодів сумісного росту з бур'янами. При конкурентному виростанні протягом 60 днів (з них 10-20 - критичний період) висота пригнічених рослин збільшилась на 1,2; 37,0 і 41,2 см відповідно. Найбільш відзивним на очищення посівів від бур'янів виявився ранньостиглий гібрид, який по мірі скорочення тривалості конкурентних взаємовідносин підвищував урожайність зерна на 33-60%, тоді як інші форми - на 29-56%. Високу технічну ефективність в системі контролювання чисельності дикорослої флори в агроценозі забезпечує подвійне застосування ґрунтового і післясходового гербіцидів (харнес + діален) - на 91% зменшується кількість бур'янів і на 86% їх маса. Комплексне поєднання препаратів з різним хімічним складом діючих речовин і фітотоксичним впливом на конкретний тип забур'яненості забезпечує надійний захист посівів кукурудзи від бур'янів протягом 40-50 днів.

9. На основі аналізу кліматичних ресурсів зони Степу і біологічного потенціалу нових гібридів кукурудзи виявлена можливість вирощування скоростиглих біотипів (ФАО 150-200) за безгербіцидною технологією з відстроченням сівби до кінця оптимальних строків і проведенням додаткових механізованих операцій без зниження урожайності зерна і прибутковості технологічного циклу. Застосування безгербіцидної моделі сортової технології з метою ресурсозбереження за одних і тих же строків сівби здатне забезпечити зниження виробничих витрат на 6-7%, а використання в структурі гібридного складу ранньостиглих форм порівняно з більш пізньостиглими (ФАО 280-330) призводить до скорочення витрат на 15-19%. В умовах Степу економічно обґрунтованим порогом урожайності скоростиглих гібридів, які вирощуються без застосування гербіцидів і у пізні строки, є рівень 4,1 т/га з передзбиральною вологістю зерна ? 27%.

10. Фундаментальними засадами нової моделі сортової технології вирощування кукурудзи в ранніх посівах є добір і використання холодостійких форм, посилення адаптивних функцій гібридів завдяки інкрустації насіння мікроелементами, інсектицидами та фунгіцидами, застосування комплексу ефективних заходів знищення бур'янів. Рання сівба сприяє ефективному використанню біокліматичних ресурсів зони Степу в умовах глобального потепління клімату, зниженню виробничих витрат на 6-10%, підвищенню прибутковості та рентабельності виробництва на 8-16%. Для успішного контролю шкодочинності коренепаросткових бур'янів в ранніх посівах найбільш ефективним є застосування гербіциду раундап, в.р. (6 л/га) після збирання попередника та відростання розеток бур'янів - фітонцидна ефективність 93-97%; однорічних злакових і дводольних бур'янів - застосування ґрунтового гербіциду харнес, к.е. (2,5 л/га) і післясходових серто плюс, в.г. (200 г/га) та майсТер, в.г. (150 г/га). Високу ефективність забезпечує комплексне застосування гербіцидів.

11. В технології вирощування кукурудзи на основі використання побічної продукції попередників концептуальним положенням є контроль і регуляція рівня покриття поверхні ґрунту післяжнивними рештками, які здійснюються шляхом застосування різних методів збирання попередніх культур (з відчуженням або розсіванням біомаси) і способів обробітку ґрунту (з обертанням або без обертання пласта). Найбільш радикальним методом регулювання кількості рослинних залишків на поверхні ґрунту є способи основного обробітку, які здатні максимально загорнути рештки у ґрунт (полицева оранка), знизити рівень покриття ними до 50% (безполицевий глибокий) і утворити щільне протиерозійне нашарування решток до 70-75% (безполицевий мілкий). При покритті поверхні рослинними рештками на 40-50% температура ґрунту на глибині 5 см в середньому знижувалась на 0,6-0,7оС, а на глибині 10 см - на 0,2-0,3оС. Такий же ступінь покриття (40-45%) здатен виконувати захисну функцію в збереженні вологи, а підвищення його до 70% покращує умови водозабезпечення посівів впродовж вегетації рослин. Розсівання листостеблової маси кукурудзи призводить до зростання рівня забур'яненості посівів на 6-16%.

12. Утворення шару із післяжнивних залишків на поверхні поля призводить до локалізації частки гербіцидів на рослинних рештках, чим стримується проникнення препаратів у ґрунт. Суттєві зміни концентрації діючої речовини в ґрунті спостерігаються за наявності на поверхні грубоволокнистих решток кукурудзи масою 300-500 г/м2 і затінення ними не менше 45% поверхні. Малооб'ємні частки соломи озимої пшениці менше адсорбують ґрунтовий гербіцид - за 50%-вого покриття лише частково затримують препарат, а за 100% ступінь проникнення гербіциду знижується на 45-47%. При заміні полицевого обробітку безполицевим і накопиченні більшої частки решток ефективність післясходового гербіциду базис підвищувалась порівняно з ґрунтовим харнес. На фоні оранки після кукурудзи кількість і маса бур'янів були більшими на 80 і 91% при обприскуванні базисом, за чизелювання забур'яненість збільшувалась лише на 43 та 49%, а при застосуванні мілкого обробітку знижувались на 33-35%. По мірі накопичення решток ефективність впливу післясходового препарату на забур'яненість посівів кардинально змінювалась порівняно із застосуванням ґрунтового гербіциду і ставала пріоритетною серед методів знищення бур'янів.

13. Застосування способу збирання попередника із розсіванням соломи призводить до змін фітосанітарного стану посівів, що виявляється у підвищенні ураженості рослин хворобами і ушкодженості шкідниками на 7,2-7,5%, збільшенні ступеня забур'яненості, що в поєднанні з впливом продуктів розпаду органічних залишків негативно позначається на процесах росту і розвитку рослин кукурудзи - зниження висоти стебла становило 37,1 см. За наявності на поверхні і у верхніх шарах ґрунту залишків соломи урожайність зерна кукурудзи зменшувалась на 0,42 т/га за ранньої сівби і на 0,88 т/га за оптимальної. Обприскування посівів гербіцидом майсТер, в.г. призводило до значного зниження забур'яненості і підвищення урожайності зерна на 0,30-0,35 т/га за ранньої сівби і на 0,18-0,25 т/га за оптимальної порівняно з ґрунтовими препаратами.

14. Комплексна оцінка технологій вирощування кукурудзи показала перевагу інтенсивної моделі, яка дозволяє в умовах Степу реалізувати біологічний потенціал гібридів різних груп стиглості - урожайність зерна ранньостиглих форм сягала 6,21 т/га, середньоранніх - 7,09 т/га, середньостиглих - 7,84 т/га. За ресурсозбережної технології з підвищеним рівнем витрат відбувалося зниження продуктивності на 0,32-0,60 т/га, в технології середнього рівня - на 0,62-0,86 т/га порівняно з інтенсивною, а найбільше зниження відмічали у середньостиглих форм. Вирощування гібридів кукурудзи за ресурсозбережною технологією з низьким рівнем матеріально-технічного забезпечення поряд з економією коштів призводило до значного зменшення урожайності зерна - на 1,02-1,37 т/га. Середньоранні гібриди найменше серед досліджуваних форм знижували урожайність зерна в різних моделях ресурсозбережних технологій.

15. В зоні Степу окупність витрат з рівнем рентабельності до 10% може забезпечити вирощування кукурудзи з урожайністю 3,5 т/га і вологістю зерна до 20%. Такі показники можуть сформувати скоростиглі гібриди навіть за низького рівня ресурсного забезпечення технологічного процесу. При підвищенні вологості зерна до 35%, що є характерним для гібридів пізніх груп стиглості, для покриття виробничих витрат урожайність повинна становити 6,5 т/га. Співвідношення показників урожайності і передзбиральної вологості зерна (І е.п.) має тісний взаємозв'язок з показниками рентабельності (r = 0,95). На основі кореляційного аналізу і функціональних взаємозв'язків між основними біологічними ознаками гібридів та економічними показниками їх вирощування виявлено, що окупність витрат технологічного циклу забезпечує індекс ефективної продуктивності 1,6-1,7; рівень рентабельності, при якому можливе відтворення виробництва (15-20%) - 1,9-2,0, а відтворення і розширення виробництва (25-30%) - 2,2-2,3. Для успішного функціонування галузі виробництва зерна кукурудзи слід здійснювати добір гібридів за ознаками продуктивності та інтенсивності вологовіддачі зерном, а також спрямовувати заходи сортової технології на підвищення урожайності і зниження передзбиральної вологості зерна.

16. Розроблена і теоретично обґрунтована модель напрямків ресурсозбереження в технології вирощування кукурудзи. Визначені сім основних принципів оптимізації технологічного циклу, регуляції рівня виробничих витрат, прибутковості і рентабельності виробництва - це добір гібридів різних груп стиглості за ознаками урожайності і передзбиральної вологості зерна, строки сівби, методи збирання попередників, способи основного обробітку ґрунту, дози добрив, способи знищення бур'янів і строки збирання урожаю з одночасним контролем вологості зерна. Варіабельність комплексу заходів технології кукурудзи дозволяє суттєвим чином змінювати умови вирощування культури - від інтенсивної моделі, яка забезпечує оптимальні умови для росту, розвитку рослин і формування високої продуктивності посівів, до різного рівня ресурсозбережних систем, застосування яких здатне цілеспрямовано форматувати економічні показники вирощування зерна.

Рекомендації виробництву

- З метою стабілізації виробництва продукції, створення збирального конвеєра й оптимізації витрат на післязбиральне сушіння вологого зерна у північному Степу рекомендовано наступне співвідношення гібридів кукурудзи: ранньостиглих 25-30%, середньоранніх 25-30%, середньостиглих 20-25%, середньопізніх 20-25%, у південній частині Степу - 30-35, 20-25, 20-25 і 20-25% відповідно. Співвідношення може змінюватись залежно від спеціалізації господарств, їх маркетингової спрямованості і економічної ситуації.