Родючість ґрунтів України за агропотенціалами основних сільськогосподарських культур

Так, агропотенціали кукурудзи на зерно за природної родючості коливаються в межах від 8-10 до 43-46 ц/га, за ефективної - зростають у зонах Степу Північного на 10-15%, Південного - 13-17 і Сухого - до 25%.

Соняшник як ринкову культуру вирощують майже на всій території Степу. Найвищі параметри його продуктивності забезпечують чорноземи звичайні помірно добрегумусоакумулятивні важкосуглинкові та легкоглинисті - відповідно 22-24 ц/га за природного і 24-26 ц/га за ефективного рівнів родючості ґрунтів.

Відомо, що в практичній діяльності об'єктом використання є не ґрунт, а ґрунтовий покрив. Коректно оцінити його агропотенціал можна на рівні ґрунтово-екологічної педопарцели. У зонах Степу Південного і Сухого виділено 143 педопарцели. За агропотенціалами сільськогосподарських культур педопарцели об'єднані в 11 груп. Різниця в параметрах продуктивної здатності між 1 і 11 групами - на рівні 3-разового перевищення, її зростання відбувається поступово, переважно в межах 1,5-2 ц/га.

Бонітувальний статус ґрунтів і ґрунтового покриву України за родючістю (на прикладі пшениці озимої). Запропоновано бальну оцінку природної та ефективної родючості в розрізі типів ґрунтів на родовому рівні фонових видів щодо пшениці озимої у провінціальному аспекті. Пшеницю озиму вирощують практично на всіх основних ґрунтах України. Найвища її продуктивність досягається у разі використання як попередника зайнятого пару, придатного для усіх ґрунтово-кліматичних регіонів. Показники врожайності пшениці озимої після цього попередника встановлені для більшості ґрунтів, що у розрахунках дає змогу дотримуватися принципу єдиної різниці і забезпечити коректність результатів.

Параметри природної родючості ґрунтів установлювали на підставі їх природного потенціалу і агропотенціалів пшениці озимої у межах ґрунтово-екологічних провінцій. Визначали бал бонітету на видовому рівні родових градацій кожного типу ґрунту. За 100 балів було прийнято еталон - урожайність пшениці озимої в 40 ц/га за природної родючості лучно-звичайно-чорноземного легко-середньо-глинистого ґрунту. Ціна бала становить 0,4 ц/га.

Близько 60% видового складу родових рівнів фонових ґрунтів мали експериментальну інформацію щодо агропотенціалів за природною та ефективною родючістю. Для них були визначені параметри балів шляхом ділення даних з врожайності на ціну бала. У подальшому була встановлена тіснота зв'язку між бонітетними балами і природним потенціалом ґрунту у вигляді загальних запасів гумусу в межах кожного типу ґрунтоутворення. Висока тіснота зв'язку між бонітувальними балами і природним потенціалом дала підставу розробити моделі бальної оцінки за запасами гумусу всього спектра ґрунтів класифікаційної ієрархії в межах кожного типу ґрунтоутворення. За матеріалами агропотенціалів пшениці озимої за ефективної родючості фонових ґрунтів України були визначені бонітувальні бали шляхом ділення показників урожайності за ефективної родючості на ціну бала 0,4 ц/га. Потім були розроблені моделі розрахунку бальної оцінки ґрунтів, які не мали інформації щодо їх агропотенціалів за ефективної родючості. ґрунт агропотенціал сільськогосподарський продуктивний

Чорноземи опідзолені серед ґрунтів, що визначають ресурсний потенціал земельного фонду України, характеризуються найвищим рівнем природної родючості. З них 7-14% мають бал бонітету 90-95, 50-55% - 80-90 балів, 20-25% -70-80 і 5-10% - 60-70 балів. На 80% площі ці ґрунти мають природний рівень продуктивності пшениці озимої 70-95, на решті - 60-70 балів. Зі зростанням гранулометрії рівень продуктивності пшениці озимої підвищується на 3-5 балів. Ефективна родючість чорноземів опідзолених помірно добре-гумусо-акумулятивних і добре-гумусо-акумулятивних зростає порівняно з природною на 21-25, середньо-гумусо-акумулятивних і помірно слабо-гумусо-акумулятивних - на 15-20 балів.

Темно-сірі опідзолені ґрунти характеризуються дещо меншими параметрами природної родючості відносно попередніх ґрунтів. Серед них 35-40% мають 80-90 балів, а 50-55% - 70-80 і до 5-10% - 60-70 балів. На 90% площі ці ґрунти мають природний рівень продуктивності пшениці озимої 70-90, на решті - 60-70 балів. Зі зростанням гранулометрії родючість підвищується аналогічно чорноземам опідзоленим. За ефективної родючості продуктивність пшениці озимої зростає на 15-24 бали.

Фонові у Лісостепу чорноземи типові теж належать до ґрунтів з високим ресурсом природної родючості. Серед них 10-15% мають 90-95 балів, 30-35% - 80-90, 20-25% - 70-80, 20-25% - 60-70 і 5-10% 50-60 балів. Близько 70% площі з чорноземами типовими мають 70-95 балів, 20% - 60-70 і на решті - 50-60 балів. Продуктивність пшениці озимої за ефективної родючості зростає на 18-22 бали.

Чорноземи звичайні за бонітувальним статусом характеризуються високим ресурсом природної родючості щодо пшениці озимої. Серед них 35-40% оцінюєтся в 80-90 балів, 45-50% - 70-80 і 15-20% - 60-70 балів. На площі близько 85% вони мають 70-90 балів. Продуктивність пшениці озимої за ефективної родючості зростає на 9-13 балів.

Чорноземи південні належать до середнього класу за родючістю стосовно пшениці озимої. Рівень її продуктивності за бонітувальним статусом у межах 55-65 балів. Ефективна родючість зростає на 14-16 балів.

Темно-каштанові ґрунти за бонітувальним статусом на переважній площі відносяться також до середнього класу родючості, продуктивність пшениці озимої становить 50-55 балів. Ефективна родючість зростає на 11-13 балів.

Параметри природної родючості дерново-підзолистих ґрунтів при збільшенні вмісту фізичної глини зростають як в автоморфних, так і глеюватих видах, але знижується у глейових щодо перших. У легкосупіщаних ґрунтів рівень продуктивності становить для видів: автоморфних - 45-53 бали, глеюватих - 48-55 і зменшується в глейових до 35-38 балів. Родючість зростає у важкосупіщаних ґрунтів на 5-8 балів і становить відповідно 50-58, 53-63 і 43-48 бали у глейових. Найвищою природною продуктивністю характеризуються піщано-легкосуглинкові роди, а види - автоморфні мають 60-66 балів, глеюваті - 65-73 бали. Бонітувальний статус дерново-підзолистих ґрунтів за ефективною родючістю значно підвищується і вирівнюється.

Отже, природна родючість за пшеницею озимою земельних ресурсів України досить висока: на площі 11% вона становить 81-90 балів, 35% - 71-80, 30%-61-70, 15%-51-60, 5%-41-50 і 4% - 26-40 балів. Співвідношення земельних площ щодо зростання продуктивної здатності пшениці озимої за ефективної родючості значно поліпшується щодо природної: до 41% ґрунтового покриву мають бал бонітету 91-104, 18% - 81-90, 30% - 71-80, 9% - 61-70 і 2% - 51-55 балів.

Спеціалізація землеробства - стратегічна основа підвищення ефективності і сталого розвитку АПК. Спеціалізація землеробства розглядається як комплексна система використання сільськогосподарського земельного фонду на основі визначених територіальних особливостей факторів родючості з метою їхньої повної реалізації.

На основі максимального використання ресурсних можливостей земель шляхом адаптивного до них набору сільськогосподарських культур на макрозональному рівні визначено 7 основних зон спеціалізації сільськогосподарського виробництва України відповідно до сучасних умов.

1. Зона спеціалізації зернофуражно-картопляно-льоно-кормовиробництва на інтенсивній основі займає зону Полісся. Достатня забезпеченість цієї зони теплом і вологою, наявність значної площі природних кормових угідь зумовлюють сприятливість території для розвитку тваринництва. Основні культури для землеробства в зоні: озимі пшениця, жито, ярі - ячмінь, овес, однорічні та багаторічні трави, кукурудза на силос і зелений корм, льон, картопля.

2. Зона спеціалізації соєво-кукурудзо-зерновиробництва та овочівництва надзвичайно сприятлива для ведення сільського господарства, особливо землеробства, раннього овочівництва, виноградарства та садівництва.

3. Зона інтенсивного кормовиробництва поширена в західній частині Лісостепу. Параметри агропотенціалів сільськогосподарських культур за природної родючості найнижчі порівняно з іншими регіонами Лісостепу. Загальний напрям спеціалізації - тваринництво.

4. Зона інтенсивного буряківництва, зерно- та кормовиробництва розташована у межах від сильно зволоженої до підвищено зволоженої частин Лісостепу. Це найбільш інтенсивно освоєний для потреб землеробства регіон у Лісостепу (89%). Клімат надзвичайно сприятливий для більшості сільськогосподарських культур, включно соняшнику.

5. Зона універсального використання земельних ресурсів охоплює південну частину Лісостепу і північну - Степу, що визначає її поділ на дві підзони. Перша підзона опідзолених ґрунтів і чорноземів типових - найтепліша і найменш вологозабезпечена у Лісостепу, що дає можливість успішно вирощувати вибагливі до ґрунтового живлення культури. У цьому регіоні досить сприятливі умови для пшениці озимої, ячменю ярого, гороху, кукурудзи на зерно і силос, буряків цукрових, соняшнику. Вирішальним чинником одержання в підзоні недостатньо зволоженій північного Степу з чорноземами звичайними високих урожаїв є їх вологозабезпеченість - вона краща для пшениці озимої у зайнятих парах. Насичення сівозміни пшеницею озимою більше 30% призводить до розміщення її повторно, що зумовлює зниження продуктивності сівозміни. Забезпеченість сівозміни кукурудзою на зерно оптимально до 30%, ячменем - 10-30, зернобобовими - 10-30%.

6. Зона соняшнико-зернового виробництва займає Центральний Степ з чорноземами звичайними. Для поліпшення водного режиму в цьому регіоні використовують чорний пар. Його частка повинна становити 10-20% у структурі посівних площ.

7. Зона богарного пшеничного виробництва, баштанництва та зрошуваного овочівництва і кормовиробництва об'єднує зони Південного та Сухого Степу. Агропотенціали основних культур тут відносно низькі. Ґрунтово-кліматичні умови сприятливі для вирощування баштанних культур: кавунів і динь. Без зрошення пріоритет серед культур належить пшениці озимій.

Отже, впровадження системи спеціалізації зумовить виробництво за природної родючості ґрунтів 41,7 млн т зернових і зернобобових, 44,3 - цукрових буряків, 3,6 - соняшнику, за ефективної родючості відповідно - 54,2; 64,2 і 4,1 млн. т.

Регіональна оцінка ґрунтових ресурсів за родючістю для інвестиційних проектів (на прикладі території Херсонської області). Підвищення ефективності розвитку сільського господарства зумовлює одночасну та взаємоузгоджену зацікавленість у цьому загальнодержавного, обласного і безпосереднього виробника, а також у розробці стратегічного плану розвитку сільського господарства з урахуванням ґрунтово-кліматичних умов. В Україні пріоритетний підхід, що розглядається, реалізується вперше в Херсонській області як інноваційний проект “Ґрунтові ресурси Херсонської області, їхня продуктивність та раціональне використання”, розроблений Херсонською обласною радою із залученням колективів ННЦ “Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського” і Херсонського державного аграрного університету. Екологічні ресурси Херсонської області зонально зумовлені і відзначаються найнижчими показниками ГТК_V-IX (від 0,71 до 0,46) серед областей України, відповідно це впливає на продуктивну здатність ґрунтів. Вона поступово знижується зі зменшенням параметрів ГТК_V-IX як за природної, так і ефективної родючості. Дія гранулометричного складу проявляється в межах різного зволоження за параметрами ГТК_V-IX - продуктивність поступово знижується зі зменшенням вмісту фізичної глини в ґрунтах. Родючість ґрунтів значною мірою залежить від генетичної їх природи. Її вплив для фонових чорноземів звичайних, південних, темно-каштанових і каштанових ґрунтів визначається ступенем зволоження. Схилова ксероморфність, солонцюватість, засолення, поверхневе оглеєння в ґрунтах теж сприяють зниженню їх параметрів.

Бали бонітету природної родючості за пшеницею озимою на 51% площі ґрунтового покриву Херсонської області становлять 60-70 (ціна бала 0,4 ц/га). Вони зростають за ефективної родючості до 72-88 балів. Ґрунти на 13% площі земельних ресурсів області мають бал бонітету природної родючості 50-60, ефективної - 60-70, а на 10% площі ґрунтового покриву - відповідно 40-50 і 51-59 балів. На 11% площі ґрунти мають бонітетний статус 30-40 балів за природної родючості, ефективної - 40-49 балів. Отже, ґрунтові ресурси Херсонської області на переважній площі характеризуються досить високими параметрами бонітувального статусу для пшениці озимої.

Другою зерновою культурою у Херсонській області є ячмінь ярий. Ґрунти області на площі 720 тис. га (36%) мають бонітувальний статус за природної родючості 60-70 балів (ціна бала 0,32 ц/га), а ефективної - 90-104 бали, а на площах 675 тис. га (33%) - відповідно 50-60 і 72-92, 350 тис. га (18%) - 40-50 і 60-72 бали. Ці дані свідчать про добру родючість ґрунтів на переважній площі Херсонської області щодо ячменю ярого.

Бонітувальний статус родючості ґрунтів Херсонської області щодо кукурудзи на зерно значно нижчий відносно пшениці озимої і ячменю ярого. Бонітет 50-60 балів (ціна бала 0,55 ц/га) за природної родючості мають ґрунти на площі 510 тис. га (25%), а ефективної - 60-68 балів, а на площі 610 тис. га (30%) - відповідно 40-50 і 49-57 балів. Ґрунти на площі 256 тис. га (13%) мають бонітет природної родючості 30-40 балів, ефективної 36-41 бал.

Соняшник на площі 805 тис. га (40%) має природний бонітувальний статус родючості 70-80 балів (ціна бала 0,25 ц/га), ефективної 77-89 балів, а на площі 11% - відповідно 60-70 і 69-77 балів. Бонітувальний статус природної родючості в межах 50-60 балів мають ґрунти на площі 468 тис. га (23%), ефективної - 57-61 бал; ґрунтовий покрив на цій площі має низький бонітувальний статус родючості соняшника.

Ґрунтово-екологічні ресурси Херсонської області за продуктивною здатністю зумовлюють такі основні напрями спеціалізації: виробництво пшениці озимої в богарних умовах, що дасть змогу щорічно отримувати 1,3-1,5 млн. т продовольчого зерна. Для цього необхідно розміщувати її на агрофоні з чорним паром на площі 400-450 тис. га і до 150 тис. га після зайнятого пару (кавуни, горох, однорічні трави, кукурудза на зелений корм); баштанництво зі щорічним обсягом виробництва 400-500 тис. т, параметри агропотенціалів кавунів і динь досягають 100-140 ц/га за природної родючості та 200-220 ц/га-ефективної; зрошуване овочівництво з пріоритетом на вирощування томатів, переважно для переробної промисловості; виробництво фуражного ячменю на площі 150-200 тис. га з валовим збором 0,45-0,6 млн. т.

Отже, різноманітність екологічних умов Херсонщини, значний агроґрунтовий потенціал окремих культур, унікальність екологічних умов для деяких з них, наявність резервів для зростання обсягів виробництва та стабільного попиту на високоякісну херсонську аграрну продукцію зумовлюють інвестиційну привабливість області.

З метою прогнозування продуктивної здатності ґрунтів проведено дослідження щодо виявлення математичної залежності врожайності сільськогосподарських культур від ґрунтово-кліматичних умов (на прикладі території Херсонської області).

Встановлено коефіцієнти парної залежності між ознаками, що вивчаються. Аналіз показав, що незалежно від типу попередників і виду рослин, що вирощують, тісна і позитивна кореляція (від 0,612 до 0,828) встановлена для гідротермічного коефіцієнта - ГТК_V-ІХ, (Х₁). Найвищу кореляційну залежність з природним потенціалом ґрунту (Х₄) для природної та ефективної родючості встановлено для пшениці озимої (попередники - пар чорний і зайнятий) - від 0,881 до 0,892. Для кукурудзи високий зв'язок для обох типів родючості мали одночасно гідротермічний коефіцієнт (ГТК_V-Х) і зимові опади (Х₂ - від 0,828 до 0,839). Позитивну кореляційну залежність виявлено з ознакою Х₃ - вміст фізичної глини для врожайності гороху (0,738-0,744) та соняшнику (0,764-0,768).

Розраховані рівняння лінійної множинної регресії вірогідно описують показники врожайності культур, що досліджуються, - значення критерію t у цілому перевищують стандартні значення при Р<0,05 (t_st = 1,97). Виходячи з розрахованих рівнянь регресії нами проведено порівняння отриманих експериментальних даних з теоретично розрахованими (прогнозними), виходячи з рівня змінних досліджених факторів (рис. 17). Аналіз отриманих даних свідчить, що використані рівняння регресії мають досить високу прогнозну значущість і їх доцільно запроваджувати в ґрунтознавчих дослідженнях при визначенні внеску факторів родючості ґрунту в реалізацію рівня врожайності сільськогосподарських культур.

Для встановлення причинної залежності між показниками, а також визначення прямого та побічного (супутнього) впливу на ознаку використано метод шляхових коефіцієнтів, запропонований С. Райтом і використаний у селекції рослин І.Ю. Горбатенко (1989), за яким визначено параметри кореляційної залежності (r), прямий (p) і побічні (r, P) шляхові коефіцієнти між змінними факторами та результативною ознакою - урожайністю. Аналіз отриманих даних свідчить, що переважний прямий внесок в урожайність усіх досліджених сільськогосподарських культур мають 2 змінних фактора - гідротермічний коефіцієнт і природний потенціал ґрунту. При позитивних значеннях коефіцієнтів кореляції урожайності з природним потенціалом ґрунту (до r = 0,772) для пшениці озимої прямий внесок природного потенціалу ґрунту був дещо вищим - до p = 0,973. Отже, використання шляхового аналізу дає можливість виявити прямий і супутній (побічний) внесок досліджуваних факторів родючості ґрунтових ресурсів на врожайність рослин, визначає компоненти взаємозумовленості ознак та сприяє підвищенню точності оцінки продуктивної здатності ґрунтів.

Прогнозування агросистем відповідно до різних природних умов передбачає створення такого інформаційно-аналітичного комплексу, який включає і моделювання родючості ґрунтів на регіональному та місцевому рівні, що ґрунтується на кількісних параметрах діагностування та оцінки продуктивної здатності земельних ресурсів. Інтегрована оцінка продуктивної здатності ґрунтів, зокрема із використанням ГІС-технологій, має велике практичне значення, позаяк нині на сільськогосподарське виробництво відчутно впливають зміни клімату. Тому при розробленні інформаційно-програмного забезпечення моделей родючості ґрунтів конкретних регіонів треба враховувати як вплив природної циклічності, так і інші чинники змін агрокліматичних умов (Е.С. Голицынский Е.С., 2003; D. Arrouays, 2003).

Висновки

У дисертації викладено теоретичне узагальнення та нове рішення щодо системи якісної оцінки ґрунтового покриву за родючістю рівнинної частини України за агропотенціалами основних сільськогосподарських культур, науково обґрунтовано критерії її ідентифікації та алгоритми виконання робіт, які базуються на генетичній еколого-субстантивній класифікації ґрунтів на параметричній основі. Це дало змогу виділити на макрорівні зони розміщення найпродуктивніших за врожайністю сільськогосподарських культур в Україні і дати регіональну оцінку земельних ресурсів для інвестиційних проектів (на прикладі території Херсонської області).

1. Параметрична якісна оцінка ґрунту за родючістю є складовою частиною державного земельного кадастру, тому вона проводиться в межах усієї держави. Для ґрунтів різної генетичної природи її важко коректно визначити за властивостями, оскільки вони неоднаковою мірою відображають фактори родючості. Незважаючи на сприятливі показники властивостей ґрунту, продуктивність різних культур буде неоднаковою в зв'язку з неадекватністю їх вимог до природних факторів.

2. Продуктивність ґрунту як функції всього необхідного для розвитку рослин проявляється через створення врожаю, який є пріоритетним в оцінці родючості ґрунту й об'єктивно віддзеркалює комфорт (або дискомфорт) умов у формуванні будь-яких ґрунтів та їхніх властивостей. У зв'язку з цим вичерпну характеристику ґрунту за продуктивністю можна одержати на підставі врожайних даних.

3. Продуктивність культур - об'єктивний прямий показник родючості ґрунтів, дієздатний за умови відповідності інформації про дані щодо врожайності відносно ґрунтів принципу єдиної різниці, яка можлива лише за рівнозначності всіх факторів ведення землеробства за високої його культури.

4. Родючість ґрунтів не можна оцінювати за одним показником, оскільки в агроценозах рівень їхньої продуктивності поряд з природними її чинниками визначається додатковими капіталовкладеннями. У зв'язку з цим не існує єдиного універсального показника якості ґрунтів, розрахованого будь-яким методом.

5. Рівень родючості ґрунтів визначається через агроґрунтовий потенціал - нормативну врожайність відповідної сільськогосподарської культури конкретного за еколого-генетичним статусом і гранулометричним складом ґрунту, співвіднесену до середньобагаторічних гідротермічних показників місця його розташування. Він виражається такими показниками - агроґрунтовий потенціал природної родючості (продуктивна здатність конкретних сільськогосподарських культур лише за рахунок природних ресурсів ґрунту і відображає ефективність їх реалізації) та агроґрунтовий потенціал ефективної родючості (продуктивна здатність конкретних сільськогосподарських культур при застосуванні додаткових матеріальних ресурсів - добрив і меліорантів у оптимальних обсягах, проведенні осушення, зрошення тощо).

6. Ресурси зволоження як один з важливих природних чинників родючості повною мірою відображають критерії ГТК_V-IX, кількість опадів за листопад-березень та їх засвоєння дослідною ділянкою і репрезентованою нею територією. Вони у визначених параметрах зумовлюють географію ґрунтів, формування типів ґрунтоутворення, інтенсивності гумусонагромадження в них.

За відсутності кліматичних даних ресурси вологозабезпечення визначають через показники КВАГу для відповідного типу ґрунтів через моделі зв'язку ГТК (х) і КВАГ (у) каштановий ґрунт - у = -0,006 + 0,786х; темно-каштановий у = 0,198 + 0,500х; чорнозем південний - у = 0,055 + 0,833х; чорнозем звичайний - у = -0,510 + 1,692х; чорнозем типовий - у = 0,232 + 0,837 x; чорнозем опідзолений - у = 0,378 + 0,468х; темно-сірий опідзолений - у = 0,186 + 0,497х, сірий лісовий - у = 0,071 + 0,455х і ясно-сірий лісовий - у = 0,033 + 0,430х.

7. Репрезентативна оцінка параметрів ґрунтових агропотенціалів здійснюється на підставі одиниць ґрунтово-екологічного районування земельних ресурсів, зокрема ґрунтово-екологічних провінцій. Оцінка агровиробничих якостей земельних ділянок за структурою ґрунтового покриву проводиться в межах ґрунтово-екологічних педопарцел. Виділення їх за пріоритетними факторами родючості зумовлює закономірно аналогічний характер розподілу сільськогосподарських культур за продуктивністю в межах педопарцел. Проте параметри кожної з них визначаються сприятливістю їх до ґрунтово-екологічних умов.

8. За відсутності даних щодо врожайності оцінку продуктивності певних ґрунтів проводять за параметрами природних потенціалів на підставі розроблених моделей зв'язку між кількісними показниками природного потенціалу та врожайністю сільськогосподарських культур у межах кожного типу ґрунтоутворення.

Природний потенціал ґрунту є комплексним показником забезпечення ресурсами тепла, вологи й трофності у межах відповідного типу ґрунтоутворення, а через них і продуктивної здатності природних і культурних ценозів. Одним із репрезентативних його критеріїв є загальні запаси гумусу, які у межах кожного типу ґрунтоутворення відображають природні чинники родючості ґрунтів. Параметри природного потенціалу ґрунту добре корелюють з ресурсами зволоження, вираженими у показниках ГТК_V-IX, кількості опадів за листопад-березень та їхнім засвоєнням. Між умістом гумусу і ГТК_V-IX існує висока тіснота зв'язку (R = 0,94-0,98). Вона значна (R = 0,85-0,90) між потужністю профілю та опадами за листопад-березень та їх засвоєнням. Запаси гумусу залежать від гранулометричного складу як трофогенного субстрату для рослин. Природний потенціал ґрунту функціонально відображає продуктивність трав'янистої рослинності в ґрунтах акумулятивного типу.

9. Рівень природної родючості ґрунтів України визначається типом ґрунтоутворення, їхнім гранулометричним складом і ступенем зволоження місця формування. Для всіх автоморфних і глеюватих ґрунтів характерне зростання параметрів природної родючості при поважчанні їх гранулометрії. У глейових видах від зв'язно-піщаних до середньосуглинкових ця закономірність деякою мірою зберігається, подальше зростання вмісту фізичної глини зумовлює зменшення параметрів родючості. У визначенні ресурсного потенціалу земельного фонду України пріоритетні типи ґрунтів розташовуються в такій послідовності щодо зниження рівня їх природної родючості: чорнозем опідзолений - темно-сірий опідзолений - чорнозем типовий - сірий лісовий - чорнозем звичайний - дерново-підзолистий - чорнозем південний - темно-каштановий - каштановий солонцюватий. За ефективної родючості ця закономірність у загальних рисах зберігається.

10. Продуктивна здатність ксероморфних видів ґрунтів залежить від аридизації (посушливості) місця їх формування і становить для слабкого ступеня - 0,85±0,05, середнього - 0,72±0,07 і сильного - 0,55±0,08 відповідно до повнопрофільних видів різних типів при однаковому їх родовому рівні як за природної, так і ефективної родючості. Еродованість додатково зменшує продуктивну здатність кожного ступеня за ксероморфністю ґрунтів на 10%. Параметри родючості скелетних ґрунтів визначаються вмістом у них дрібнозему та умовами зволоженості. В регіонах з недостатнім природним зволоженням (ГTK_V-IX<1) продуктивна здатність ґрунтів залежить від умісту скелета та ступеня ксероморфності, параметри зниження яких однакові за природної та ефективної родючості. При достатньому зволоженні (ГТК_V-IX>1,3) кількісні показники її зниження залежать від умісту скелета і є різними щодо природної та ефективної родючості.

11. Солонцюватість і засолення різко знижують продуктивність ґрунтів. Так, у солонцях каштанових продуктивна здатність становить 0,65±0,05 відносно плакорних фонових ґрунтів аналогічного гранулометричного складу. Родючість лучно-каштанових солонцюватих глибоко засолених ґрунтів становить 0,85±0,05 щодо каштанових солонцюватих аналогічного гранулометричного складу, середньо-сильносолончакуватих видів - 0,75±0,05, а солончакових - 0,65±0,05, солонців лучно-каштанових солончакових - 0,55±0,05 відносно лучно-каштанових солонцюватих глибоко засолених. Продуктивна здатність каштаново-лучних солонцюватих засолених ґрунтів становить 0,70±0,05 щодо зональних фонових каштанових солонцюватих ґрунтів, середньо-сильносолончакуватих знижується до 0,65±0,05, солончакових - 0,45±0,05. Солонці каштаново-лучні солончакові мають продуктивну здатність 0,50±0,05 відносно фонових каштаново-лучних солонцюватих ґрунтів залежно від їхнього засолення.

12. Бонітувальний статус ґрунтів за природною і ефективною родючістю забезпечує повне уявлення про їх ресурсний потенціал щодо конкретної сільськогосподарської культури. За природної родючості параметри балів відображають флористичну комфортність умов для агроценозів порівняно з еталоном, за ефективною - їх покращання. Природна родючість оцінюється за замкнутою 100-бальною системою, а ефективна - розімкнутою. Це дає змогу витримати принцип єдиної різниці і забезпечувати порівнянність рівнів родючості у реальному форматі за абсолютними величинами. При цьому ціна бала повинна бути однаковою для обох видів родючості. Розроблено моделі визначення бонітетного статусу ґрунтів стосовно пшениці озимої за її природною й ефективною родючістю.

13. Бонітувальний статус земельних ресурсів України за пшеницею озимою досить високий. За природної родючості вони на площі до 11% мають 81-90 балів, 35% - 71-80, 30%-61-70, 15%-51-60, 5% - 41-50 і 4% - 26-40 балів. Співвідношення земельних площ щодо зростання продуктивної здатності пшениці озимої за ефективної родючості значно поліпшуються щодо природної. До 41% ґрунтових ресурсів мають бал бонітету 91-104, 18% - 81-90, 30% - 71-80, 9% - 61-70 і 2% - 51-55. Ціна бала становить 0,4 ц/га. Високий рівень продуктивної здатності земельного фонду України за пшениці озимої дає змогу отримувати середньорічний валовий збір цієї культури 19-22 млн т за природної родючості ґрунтів, 25-28 млн т - за ефективної при посівній площі 7-8 млн га. Досягти таких обсягів можливо за умови високої культури землеробства.

14. Відповідно до ґрунтово-екологічних умов України і параметрів агропотенціалів основних сільськогосподарських культур обґрунтовано 7 макрозон спеціалізації землеробства: зернофуражно-картопляно-льоно-кормовиробництва на інтенсивній основі; соєво-кукурудзо-зерновиробництва та овочівництва; інтенсивного кормовиробництва; інтенсивного буряківництва, зерно- та кормовиробництва; універсального використання; соняшнико-зернового виробництва; богарного пшеничного виробництва, баштанництва та зрошуваного овочівництва і кормовиробництва. Встановлено взаємозв'язки між основними факторами землеробства та кліматичними умовами, їхній вплив на родючість ґрунту і продуктивність польових культур. Упровадження системи спеціалізації з урахуванням природної родючості ґрунтів зумовить виробництво в обсягах 41,7 млн т зернових і зернобобових, 44,3 - цукрових буряків, 3,6 - соняшнику, за ефективної родючості відповідно - 54,2; 64,2 і 4,1 млн т.

15. Агроґрунтові потенціали сільськогосподарських культур і бонітувальний статус ґрунтів за природною та ефективною родючістю параметрично характеризують ресурсні можливості земель будь-якого регіону України і дають ключ до раціонального використання його ґрунтового покриву. Ґрунтово-екологічні ресурси Херсонської області за продуктивною здатністю зумовлюють такі основні напрями їх раціонального використання: виробництво пшениці озимої в богарних умовах, що дасть змогу щороку отримувати 1,3-1,5 млн. т продовольчого зерна; баштанництво з обсягом виробництва 400-500 тис. т; зрошуване овочівництво з пріоритетом на вирощування томатів, переважно для переробної промисловості, а також виробництво фуражного ячменю на площі 150-200 тис. га з валовим збором 0,45-0,6 млн. т.

16. Встановлена тісна кореляційна залежність факторів продуктивної здатності ґрунтів із урожайністю сільськогосподарських рослин є підставою для використання рівнянь лінійної множинної регресії для опису та прогнозування її за агропотенціалами. Використання шляхового аналізу дає можливість виявити прямий і супутній (побічний) внесок досліджуваних факторів родючості ґрунтових ресурсів на врожайність сільськогосподарських рослин, визначає компоненти взаємозумовленості ознак та сприяє підвищенню точності оцінки продуктивної здатності ґрунтів.