У 1981 році, відповідно до наказу Міністерства сільського господарства СРСР від 11.ХІІ.1981 р. № 360 “Про заходи по прискоренню виведення нових високопродуктивних порід сільськогосподарських тварин”, було сформовано союзну Комісію по оперативному керівництву і забезпеченню належного контролю по створенню нової напівтонкорунної м'ясо-вовнової породи із дев'ятьма внутрішньопородними типами. В склад комісії було включено автора даного сповіщення. Цим наказом було затверджено п'ять базових господарств Херсонської області по виведенню нової породи овець в Україні.

Союзною методикою виведення усіх внутрішньопородних типів радянської м'ясо-вовнової породи було запропоновано в якості поліпшуючого генофонду використовувати баранів-плідників породи австралійський коридель. При обговоренні цієї методики на засіданні бюро Ради з селекції і гібридизації тварин 6.VІІІ.1981 р., головуючий академік Л. К. Ернст дав згоду на прийняття нашої пропозиції щодо використання асканійських кросбредних баранів-плідників племзаводу “Асканія-Нова” в якості поліпшуючого генофонду для виведення південноукраїнського типу овець нової породи з живою масою маток 50,0-60,0 кг, багатоплідністю 110-130 % і настригом вовни у чистому волокні 3,0-3,5 кг при її довжині 11 см.

При створенні північноукраїнського типу кросбредних овець передбачалося в якості поліпшуючого генофонду використовувати баранів-плідників породи ромні-марш.

Союзною методикою по виведенню нової породи були запропоновані базовим господарствам річні норми заготівлі кормів на вівцематку з настригом чистої вовни 3,0-3,5 кг із розрахунку по 650-700 кг к. од. на одну голову.

У 1987 році, згідно з розпорядженням Держагропрому СРСР за № 738-1-274 від 17.03.1987 р., державна експертна комісія в період з 21 по 25.04.1987 р. вивчила результати селекційно-племінної роботи по створенню і розвитку напівтонкорунного м'ясо-вовнового вівчарства в господарствах Херсонської і Кримської областей. Комісія відзначила, що в результаті поглинального схрещування тонкорунних і цигайських вівцематок з асканійськими кросбредними баранами в базових господарствах створено масив кросбредних овець із загальною чисельністю 10,8 тис. голів, в т.ч. 5,2 тис. вівцематок. Комісія визнала, що створений у дослідному господарстві “Асканія-Нова” новий тип м'ясо-вовнових овець (1030 голів, в т.ч. 512 маток) з високою комбінованою продуктивністю і відмінними спадковими властивостями є суттєвим селекційним досягненням. При створенні племінних репродукторів кросбредних овець на базі асканійської тонкорунної породи, асканійські кросбредні барани-плідники проявили визначальний перетворюючий вплив за величиною, м'ясними формами і вовновим покривом. Комісія заключила, що стримуючим фактором у розвитку м'ясо-вовнового вівчарства є низький рівень годівлі і нестача вівчарень.

У 1976-1990 рр. нами розроблено методи удосконалення інтенсивних типів овець у нечисленних закритих популяціях, що забезпечують гетерогенність і високу ефективність ступінчатої синтетичної селекції із застосуванням інбридингу, а також використання баранів-плідників цих типів для промислового схрещування та створення племінної бази м'ясо-вовнового вівчарства на півдні України. Розроблено методичні рекомендації щодо розведення асканійських кросбредних овець в південній зоні України та використання асканійських чорноголових овець. Сформовано в племзаводі «Асканія-Нова» генеалогічну структуру інтенсивних типів овець [ 3 ].

Доведено, що використання асканійських кросбредів і асканійських чорноголових баранів-плідників племзаводу «Асканія-Нова» в якості поліпшуючого генофонду, навіть за умов нестабільного рівня годівлі, забезпечує :

- створення нового м'ясо-вовнового напряму вівчарства на півдні України і виробництво дефіцитної кросбредної вовни;

- відмову від імпорту м'ясних і мясо-вовнових баранів-плідників, уникнення труднощів їх акліматизації та економію валютних коштів;

- інтенсифікацію виробництва дієтичної ягнятини та дефіцитної високоякісної кросбредної вовни, що сприяє формуванню конкурентоспроможності галузі.

Розроблено технологічні прийоми виробництва високоякісної ягнятини, пояркової вовни і хутрової сировини шляхом :

- промислового схрещування тонкорунних і напівтонкорунних вівцематок з асканійськими кросбредними і асканійськими чорноголовими баранами-плідниками;

- спрямованого вирощування та інтенсивної відгодівлі ягнят;

- одержання пояркової вовни і хутрових овчин, стриження ягнят за 2,5 місяця до забою;

- реалізації ягнят на м'ясо у 8,5-9-місячному віці.

Розроблено норми годівлі і технологічну схему створення імпортозамінюючих генотипів у барановідтворювальному ядрі інтенсивних типів асканійських м'ясо-вовнових овець, а також технологічний проект «Відтворення і вирощування ремонтного молодняку та прийоми підвищення якості вовни».

Створено шляхом використання асканійських кросбредних баранів-плідників в якості поліпшуючого генофонду масив кросбредних овець і племінні репродуктори південноукраїнського типу радянської м'ясо-вовнової породи. У 1990 р. підготовлено матеріали для апробації створеного типу, які розглянуто і схвалено експертною комісією, затвердженою Державною комісією Ради Міністрів СРСР по продовольству і закупівлі 28 квітня 1990 року. Згідно з наказом Державної комісії Ради Міністрів СРСР по продовольству і закупівлі .№ 223 від 19.12.1990 р., створений тип визнано як самостійне селекційне досягнення з присвоєнням йому назви «новий український внутрішньопородний тип овець радянської м'ясо-вовнової породи».

Племзавод “Асканія-Нова” і племінні репродуктори щорічно реалізовували по 1,3-1,5 тис. племінних кросбредних баранів-плідників 18 областям України. Показники продуктивності баранів-річняків інтенсивних типів, яких племзавод “Асканія-Нова” реалізо-вував племпідприємствам республіки, перевищували вимоги стан-дарту за живою масою на 20-25 кг, або на 36-45 % (75-80 проти 55 кг), настригом чистої вовни - в 1,8-2,3 рази (5,5-5,9 проти 2,4-3,2 кг).

У 1991-1995 рр. нами створено в Україні племінну базу нового м'ясо-молочно-вовнового напряму продуктивності - племінні репродуктори асканійського типу чорноголових овець з кросбредною вовною та підготовлено матеріали для його апробації Державна експертна комісія, яка була призначена наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України від 29.05.1995 р. № 137, вивчила подані матеріали до апробації, провела аналіз документації, огляд та бонітування овець племінних стад і прийшла до висновку, що створений масив асканійських чорноголових м'ясо-вовнових овець відповідає вимогам положення про апробацію селекційних досягнень у тваринництві.

Наказом Мінсільгосппроду України № 19 від 30.01.1997 р. затверджено “Акт про результати проведеної державної апробації новоствореного типу м'ясо-вовнових овець від 17.06.1995 р.” і рішення науково-технічної ради Міністерства від 1 березня 1996 р. Новому типу присвоєно назву “Асканійський тип чорноголових овець з кросбредною вовною”.

Державні експертні комісії при апробації інтенсивних типів овець - асканійських кросбредів і асканійських чорноголових дійшли висновку, що вони відрізняються принципово новим поєднанням основних селекційних ознак і не мають аналогів у практиці світового вівчарства. Їм притаманна висока генетично обумовлена здатність найбільш ефективно перетворювати поживні речовини корму і одночасно продукувати з відмінними якісними характеристиками дієтичне м'ясо, молоко для виготовлення сиру - бринзи, а також довгу, еластичну, шовковисту з люстровим блиском кросбредну вовну і цінні хутрові овчини.

Асканійські кросбреди і асканійські чорноголові генотипи племзаводу “Асканія-Нова”, в основному, F10…F15 (поколінь), міцної конституції з видатною акліматизаційною, адаптивною та реабілі-таційною здатністю, а також. стійкою передачею потомству притаманних їм спадкових властивостей. За сприятливих умов годівлі і утримання вони характеризуються :

- високими відтворювальними якостями при середній багатоплідності вівцематок 145-148 % (максимальна 183 %), а також ранньою статевою зрілістю (перше ягніння у 13-14-місячному віці) ;

- добре вираженими м'ясними формами і крупною величиною: середня жива маса баранів-плідників 126-137 кг, максимальна 161-178 кг, вівцематок відповідно 77-80 і 122-132 кг ;

- високою технологічністю: спокійним темпераментом, легко стрижуться, барани комолі (безрогі), у вівцематок добре виражений материнський інстинкт, а молока достатньо, щоб вигодувати двох…чотирьох ягнят ;

- високою молочною продуктивністю: за 120 днів лактації в середньому 209-215 кг, максимальна - 435-594 кг;

- високою скороспілістю росту : середня жива маса ягнят у 100-денному віці 32-40 кг (макс. 62 кг) при середньодобовому прирості 280-340 г, в 9-10-місячному віці 54-61 кг (макс. 87 кг) ;

- високою м'ясною скороспілістю: середня маса тушок у 4-місячному віці 17-20 кг, в 9-місячному - 27-32 кг при забійному виході 48-54 % та неперевершених смакових якостях і біологічній повноцінності м'яса ;

- рекордними показниками виробництва м'яса (у живій масі) на вівцематку 160-192 кг при вирощуванні трійневих ягнят до 9-10-місячного віку при середніх показниках - 80-85 кг ;

- високою вовновою продуктивністю з відмінними технологічними властивостями кросбредної вовни при середньому настригу у чистому волокні у баранів-плідників 8,12-9,3 кг (макс. 11,1-12,8 кг), вівцематок відповідно 5,0-5,6 кг (макс. 8,0-8,8 кг) при довжині вовни 14-19 см (макс. 22-25 см) і виході чистого волокна 69-72 % (макс. 79-83 %) ;

Наведені показники продуктивності овець створених інтенсивних типів у порівнянні з такими на початку селекції (1965 рік) свідчать про виведення видатних тварин з рекордною м'ясною, молочною і вовновою продуктивністю.

В результаті численних виробничих випробувань у різних регіонах України протягом 1976-2000 рр. встановлено, навіть за умов нестабільного рівня годівлі овець, високу ефективність використання баранів-плідників інтенсивних типів племзаводу “Асканія-Нова” для створення племінної бази вівчарства нового напряму продуктивності - м'ясо-молочно-вовнового.

У 1980-2000 рр., за особистою ініціативою провідних в Україні селекціонерів-науковців - професором Одеського державного аграрного університету В. К. Чепур і кандидатом сільсько-господарських наук Чернівецької дослідної станції Т. О. Черномиз, проведено в господарствах Одеської і Чернівецької областей багаторічну творчу науково-дослідну і селекційно-племінну роботу щодо виведення високопродуктивних типів овець з кросбредною вовною шляхом використання на вівцематках місцевої селекції в якості поліпшуючого генофонду асканійських м'ясо-вовнових баранів-плідників. Створені В. К. Чепур і Т. О. Черномиз селекційні стада м'ясо-вовнових овець державною апробаційною комісією у 2000 році були високо оцінені і апробовані як внутрішньопородні типи асканійської м'ясо-вовнової породи з кросбредною вовною.

Згідно з наказом Міністерства аграрної політики України № 69 від 23 травня 2000 р., експертною комісією з 25 по 31 травня проведено апробацію новоствореної породи і визнано її як нове селекційне досягнення у вівчарстві. Акт державної комісії по апробації породи затверджено секцією виробництва та переробки продукції тваринництва і птахівництва науково-технічної ради Мінагрополітики України від 22 грудня 2000 року.

Міністерство аграрної політики України і Українська академія аграрних наук, на підставі результатів державної апробації і рішення секції виробництва та переробки продукції тваринництва і птахівництва науково-технічної ради Міністерства аграрної політики (протокол № 4 від 22 грудня 2000 р.), наказом від 8 травня 2007 р. № 315/37 затвердили селекційні досягнення під назвою «Асканійська м'ясо-вовнова порода овець з кросбредною вовною» асканійську м'ясо-вовнову породу овець та її внутрішньопородними типами, а саме:

- асканійські кросбреди;

- асканійські чорноголові;

- одеський тип асканійської м'ясо-вовнової, який створено професором Одеського державного аграрного університету В.К. Чепур;

- буковинський тип асканійської м'ясо-вовнової, який створено кандидатом с.-г. наук Буковинського інституту АПВ Т. О. Черномиз;

- дніпропетровський тип асканійської м'ясо-вовнової, який створено професором Дніпропетровського державного аграрного університету В.Т. Шуваєвим.

Одеський і буковинський типи створено в період 1980-2000 рр. шляхом використання асканійських кросбредів і асканійських чорноголових баранів-плідників племзаводу “Асканія-Нова”, дніпропетровський - створено на базі новозеландського кориделя.

Асканійській м'ясо-вовновій породі овець з кросбредною вовною надано заводську марку АМВ, асканійським кросбредам - АК, асканійським чорноголовим - АЧ, одеському типу - ОТ-АМВ, буковинському типу - БТ-АМВ, дніпропетровському - ДТ-АМВ.

Висока ефективність розведення овець новоствореної асканійської м'ясо-вовнової породи обумовлена в значній мірі максимальним використанням вівцематок як засобу виробництва зі спадково обумовленою здатністю одночасно продукувати м'ясо, молоко і кросбредну вовну.

Це підтверджується даними О.Б. Лесик, які одержано у 2001-2005 рр. в господарствах Чернівецької області. Вона переконливо довела, що вівці буковинського типу новоствореної асканійської м'ясо-вовнової породи характеризуються високою комбінованою продуктивністю: молочною, м'ясною і вовновою при високій відтворювальній здатності, скороспілості, позитивних взаємозв'язках основних селекційних ознак і забезпечують високу ефективність їх розведення за умов виробництва різних видів продукції, що продукує вівця.

Так, в племзаводі “Берестя” Новоселицького району вівцематки (n=179) живою масою 61,6 кг, при середній багатоплідності 141,4 % (запліднюваність 98,9 %), настригу митої вовни 3,2 кг і виході чистого волокна 64 %, відтворюють життєздатне і скороспіле потомство. Збереженість ягнят від народження до відлучення у 2,5-місячному віці 95,3 %, від відлучення до 6-місячного віку - 90,9 %, що свідчить про їх високу адаптивність до раннього відлучення від матерів задля виробництва товарного молока за технологією, яку розроблено кандидатом с.-г. наук Т. О. Черномиз.

За даними О.Б. Лесик лактаційна крива вівцематок новоствореного типу характеризується рівномірним зниженням середньодобового надою за 188 днів лактації як за період підсису ягнят (80 днів), так і в період доїння вівцематок протягом 108 днів. Це сприяло виробництву товарного молока на вівцематку з ягнятами-одинаками 81,6 кг при середньодобовому надої 0,76 кг, з двійнятами відповідно 110,8 і 1,3 кг, що забезпечило виготування на вівцематку по 20-27 кг цінного дієтичного продукту - бринзи. Молочність вівцематок за 188 днів лактації з двійневими ягнятами становила 231,5 кг і 173,2 кг - з одинаками.

Буковинські ягнята характеризуються високою м'ясною скороспілістю. Середня маса тушок 9-місячних ягнят склала 21,1 кг, при забійному виході 51,1 %, вмісті в тушці м'якітної частини 78,1 %, площі м'язового вічка 19,7 см2, коефіцієнті м'ясності 3,6 і високій біологічній цінності м'яса (співвідношення протеїну і жиру в м'якітній частині тушок 1:1,22).

Отже, в нових ринкових умовах від кожної вівцематки новоствореного буковинського типу з високою комбінованою продуктивністю одержано 169,3 грн. чистого прибутку при рівні рентабельності 49,8 %. Найбільша питома вага у загальній виручці склала від реалізації бринзи 54,6 %, м'яса - 42,2 %, тоді як від реалізації вовни - лише 3,2 %.

За період від апробації новоствореної породи (2000 р.) до її затвердження (2007 р.) пройшло сім років найжорстокішого випробування селекційних досягнень негативною взаємодією “генотип-середовище”. Так, барани-плідники і вівцематки селекційних стад внутрішньопородних типів - асканійських кросбредів і асканійських чорноголових племзаводу “Асканія-Нова” в екстремальних умовах годівлі проявили феноменальну адаптивну здатність і зберегли високі відтворювальні якості, генетичну і виробничу цінність. Племінна продукція племзаводу “Асканія-Нова” визнана як селекційні досягнення (одержано 8 авторських свідоцтв) і за високу якість нагороджена Дипломами Оргкомітету Міжнародних виставок-ярмарок “Агро-2005…2008 рр.”, а також Дипломом і Призом Грецької Богині Перемоги “Ніка” Всеукраїнського конкурсу якості продукції в 2005 р. у номінації “Продукція виробничо-технічного призначення”.

Створені нами імпортозамінюючі генотипи асканійських кросбредів і асканійських чорноголових овець послужили поліпшуючим генофондом для проведення наукових досліджень, підготовки та захисту трьох докторських і понад 30 кандидатських дисертацій.

У нових ринкових умовах, завдяки високій м'ясній, молочній і вовновій продуктивності при відмінних спадкових властивостях та міцної конституції асканійських м'ясо-вовнових овець інтенсивних типів, попит на них з кожним роком зростає. Під науковим супроводом автора інтенсивних типів і новоствореної породи старшим науковим співробітником кандидатом с.-г. наук ІТ "Асканія-Нова" Г. П. Калащук їх ефективно використовують в суб'єктах племінної справи і товарному вівчарстві різних агроформувань Херсонської, Миколаївської, Запорізь-кої, Одеської, Донецької, Житомирської, Вінницької, Полтавської, Чернігівської і ін. областей та АР Крим з метою розширення племінної бази, виведення донецького, кримського та інших регіональних внутрішньопородних типів новоствореної породи, а також формуванню конкурентоспроможності галузі.

Генетичні ресурси новоствореної породи зосереджено в дев'яти племінних заводах і 11 племінних репродукторах загальною чисельністю 16 тисяч овець, в тому числі 10,6 тис. вівцематок.

Виведення асканійської м'ясо-вовнової породи овець з кросбредною вовною вирішує важливу народногосподарську проблему щодо забезпечення галузі вівчарства вітчизняним імпортозамінюючим генофондом.

Використання видатних генотипів асканійських кросбредів і асканійських чорноголових із вісьмома генеалогічними лініями і 26 спорідненими групами племзаводу “Асканія-Нова”, який є вершиною селекційної піраміди новоствореної породи і забезпечує її генетичний прогрес, дозволяє не тільки відновити галузь вівчарства в Україні на новій якісній основі без імпорту м'ясних порід і типів, а й сформувати експортний потенціал вітчизняних племінних ресурсів світового рівня, заощадити державні валютні кошти та запобігти ввезення збудників небезпечних генетичних захворювань. Як свідчать результати сучасних досліджень у тваринництві, використання імпортних тварин збільшує ризик занесення у вітчизняні стада нових генетичних мутацій та нових інфекційних захворювань.

Півстолітній наш досвід породоутворення, за умов нестабільного рівня годівлі тварин - від оптимального до екстремального, свідчить, що створення селекційних досягнень, які є національним надбанням, потребує високого професіоналізму і інтелекту, постійного наукового пошуку, вірності і відданості нелегкій і складній справі, а також творчій єдності науки і виробництва і, нарешті, довголітньої невпинної праці протягом 35…40 років. Тому науковці з вівчарства Інституту тваринництва “Асканія-Нова” у кризових ситуаціях за останні 15 років багаторазово зверталися до Президентів, керівників Верховної Ради і Уряду України з пропозицією щодо збереження на державному рівні створених видатних вітчизняних імпортозамінюючих генетичних ресурсів.

З цією метою необхідно терміново внести зміни до нормативно-правових актів з атестації суб'єктів племінної справи у тваринництві, а саме:

- при визначенні статусу племінного заводу мінімальну чисельність маточного поголів'я встановити 200 вівцематок замість 750 голів згідно з Положенням;

- внести доповнення щодо присвоєння найвищої категорії племінному заводу, який є вершиною селекційної піраміди новоствореної породи і забезпечує її якісний прогрес, а також про першочергову підтримку його на державному рівні шляхом трикратного збільшення коштів в розрахунку на одну голову проти розмірів встановлених Постановою Кабміну України.

На сьогодні, в умовах поглиблення економічної кризи, термінове позитивне вирішення нагальної проблеми щодо збереження створеного національного селекційного капіталу з вівчарства світового рівня в племзаводі “Асканія-Нова” та інших суб'єктах племінної справи новоствореної асканійської м'ясо-вовнової породи овець з кросбредною вовною заслуговує на увагу як діючого Президента, так і наступних, а також Уряду України та Верховної Ради.

6. Перспективи розвитку вівчарства в Україні

вівчарство тваринництво сільськогосподарський

Вівчарство як унікально важлива галузь продуктивного тваринництва тисячі років з великою користю слугувала і нині слугує людям. Ніколи не виникало навіть найменшого сумніву в доцільності та значенні розведення овець, які забезпечують потреби людини в таких незамінних продуктах як вовна, овчини, смушки, баранина. На жаль, впродовж 19 останніх років вівчарство в Україні незаслужено, штучно доведено до такої межі розору, коли для його відродження за рахунок відтворення власного наявного поголів'я в більшості регіонів навіть при бажаному розвитку подій не вистачить і 100 років.

Проведення об'єктивної оцінки нинішнього стану вівчарства в Україні в цілому, в окремих регіонах держави може сприяти визначенню основних напрямів відродження галузі.

Вівці є єдиним видом сільськогосподарських тварин, які не хворіють на туберкульоз. Їх не вражають гельмінти. Існують твердження, що споживання баранини не тільки попереджує, а й виліковує захворювання людей на туберкульоз. З цього приводу, хоча й прикро, але необхідно зазначити, що Україна за показниками захворювання населення на туберкульоз на жаль тепер займає одне з ганебних перших місць в Європі.

Збільшення споживання баранини у харчуванні населення України напевно може бути включено в систему заходів по профілактиці захворювання населення на туберкульоз. За відносно новими повідомленнями споживання баранини попереджає захворювання людей злоякісними пухлинами. Все це говорить про необхідність збільшення виробництва баранини.

Вівчарство сприяє підвищенню ефективності використання сільськогосподарських угідь, особливо в посушливих степових, а також в гірських районах. Ефективно використовуючи малопродуктивні природні угіддя, які велика рогата худоба використати не може, вівці забезпечують тим самим підвищення ефективності використання всіх земельних угідь.

Вівці у порівнянні з іншими сільськогосподарськими тваринами менш вибагливі до умов утримання.

Економічна вигідність вівчарства заключається ще й в тому, що воно не потребує надто великих капітальних вкладень на будівництво та обладнання вівцеферм.

Всупереч усім біологічним і господарським цінностям овець галузь вівчарства впродовж останніх 19 років переходу економіки України до ринкових відносин прийшла в небачено ніколи раніше ні в мирний час, ні навіть в роки війни глибокий занепад.

Глибина занепаду вівчарства в багатьох регіонах вже межує з повною ліквідацією галузі. Відродження вівчарства, збільшення виробництва продукції галузі є вкрай важливим завданням сільськогосподарського виробництва. Визначення напрямів успішного вирішення цього завдання можливе лише за умови постійного проведення об'єктивної всебічної оцінки стану розвитку вівчарства і рівня ефективності виробництва продукції галузі.

Актуальні питання успішного ведення вівчарства, визначення напрямів і резервів підвищення ефективності виробництва продукції галузі в Україні досліджувалися і висвітлені в наукових працях вітчизняних вчених М.Ф. Іванова, Л.К. Гребня, Д.М. Охотіної, П.І. Польської, Г.К. Даниленко, І.Н. Топіхи та багатьох інших.

Мета даного дослідження полягає у визначенні об'єктивної загальної оцінки стану вівчарства у 1996-2008 роках порівняно з 1990 роком у різних організаційно-правових категоріях господарств України та оцінки перспектив відродження галузі.

Об'єктами досліджень були показники розвитку вівчарства у господарствах усіх категорій, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах, фермерських господарствах та господарствах населення за офіційними статистичними та за даними спеціальної літератури.

Дослідження дозволили на основі аналізу одержаних показників, їх динаміки в часі та взаємозв'язку провести загальну оцінку стану виробництва продукції вівчарства, зробити відповідні осмислення, узагальнення та висновки щодо перспектив відродження галузі.

Показники чисельності поголів'я овець і кіз в динаміці років свідчать про глибокий занепад галузі в останні роки. Загальна чисельність поголів'я овець і кіз у господарствах усіх категорій України з 8419 тис. голів у 1990 році зменшилася до 172,7 тис. голів у 2008 році, або майже в п'ять разів. Чисельність поголів'я овець у тому числі зменшилася за досліджуваний період відповідно з 7896 тис. голів до 1096 тис. голів, або в 7,2 раза.

Ще більш катастрофічного занепаду зазнало вівчарство у сільськогосподарських підприємствах. Чисельність поголів'я овець у цій категорії господарств за досліджуваний період зменшилася з 7164 тис. гол. до 298 тис. гол., або в 24 рази. Фермерські господарства України майже не займаються веденням вівчарства.

В Україні в останні роки діяло майже 50 тис. фермерських господарств. В їх володінні і користуванні знаходилося майже чотири мільйони сільськогосподарських угідь.

Фермерські господарства у 2008 році утримували 56 тис. овець, або в середньому лише по одній вівці на одне фермерське господарство.

Чисельність поголів'я овець в господарствах населення України впродовж 18 останніх досліджуваних років не змінилося, а поголів'я кіз збільшилося на 20,7%. Зазначимо, що на думку окремих дослідників збільшення чисельності поголів'я кіз у господарствах населення є показником зниження життєвого рівня людей та поглиблення злиднів. Люди в своїх особистих господарствах утримують кіз з метою вижити в нинішній економічно скрутний період життя.

Немало країн світу постійно збільшують чисельність поголів'я овець. Так, наприклад, в Китаї поголів'я овець з 113,5 млн. голів у 1990 році збільшилася до 172,0 млн. голів у 2007 році, або на 51,5%.

У 2007 році в Іспанії налічувалося 21,8 млн. овець, у Великобританії відповідно - 33,6 млн. голів. У розрахунку на кожних 100 жителів цих двох країн приходилося більш ніж по 50 овець. На 100 осіб населення Греції у вказаному році приходилося 83 вівці. Ці показники спростовують необґрунтовані твердження невигідності розведення овець в умовах ринкової економіки.

За нашими розрахунками в Україні на 100 осіб населення у 2008 році приходилося дві вівці й одна коза.

У 1940 році в Україні налічувалося 7325,1 тис. голів овець і кіз. Після закінчення руйнівної другої світової війни з гітлерівськими фашистами на кінець 1945 року в Україні було 3389,8 тис. голів овець і кіз. Зазначимо, що після війни певну кількість овець в Україну було завезено із переможеної Німеччини на виконання військово-політичної репарації, узгоджуваної в Ялті у 1945 році з главами держав антигітлерівської коаліції, а значну кількість овець повернуто з районів Росії за Волгою, куди вони були відправлені для збереження від гітлерівців.

Станом на початок 2009 року в Україні залишилося 1,7 млн. овець і кіз, що в два рази менше, ніж їх було після війни на кінець 1945 року. Роки мирного, безконфліктного переходу до ринкових відносин нанесли значно більшого розору вівчарству України, ніж руйнівна друга світова війна. Сьогодні Україна не може розраховувати ні на які репарації для відновлення поголів'я овець. Вважають, що на сучасному етапі існування живих організмів на Землі на найвищому щаблі розвитку в результаті довгого і складного процесу антропогенезу перебуває Людина розумна (Homo Sapiens). З огляду на конкретний в державі приклад безпідставного знищення овець, мимоволі виникає питання де ж та розумна і яка вона розумна людина в Україні.

У всьому світі показник споживання вовняних виробів завжди був в певній мірі одним з показників рівня добробуту населення.

Нормативний показник потреби вовни в розрахунку на мешканця держави залежить від клімату. Чим холодніший клімат, тим природно більше для людей необхідно виробляти вовни, більше мати шубних овчин, вовняних тканин, трикотажних виробів одягу, ковдр, шапок і ін. За різними даними потреба митої вовни у розрахунку на одну людину в рік становить від 1 кг до 3 кг. За іншими даними мінімальна потреба митої вовни на людину в конкретних природно-кліматичних умовах України становить 0,72 кг (немитої - 1,44 кг). Враховуючи чисельність населення і мінімальну потребу митої вовни, Україні потрібно мати щонайменше 15,6 млн. овець, або по 33 вівці у розрахунку на 100 осіб населення держави. Тут наголосимо вдруге, що станом на початок 2009 року на 100 жителів України приходилося лише дві вівці. Це в 17 разів менше, ніж в Румунії, в 25-27 разів, відповідно, ніж в Іспанії і Великобританії, в 40 разів, ніж в Греції.

Валове виробництво вовни в господарствах усіх категорій України у 1990 році становило 29,8 тис. тонн, а в 2008 році - лише 3,7 тис. тонн, або у вісім разів менше.

В розрахунку на одну особу населення України у 2008 році було вироблено лише 80 г немитої вовни, або орієнтовно 40 г митої вовни. Це у 18 разів менше від потреб за мінімальними гігієнічними нормативами. При гострій нестачі вовни, при вкрай мізерному її споживанні у розрахунку на душу населення галузь вівчарства наполегливо остаточно ліквідується.

Як наслідок катастрофічного розору вівчарства, не тільки недостатнім, а мізерним в Україні в останні роки було виробництво баранини. За статистичними даними у 2006-2007 рр. в усіх категоріях господарств було вироблено по 15 тис. тонн баранини і козлятини у забійній вазі, або в середньому по 320 г на душу населення в рік і менше одного грама на добу. У 2008 році виробництво баранини і козлятини в Україні зросло до одного грама на особу населення на добу.

В умовах ринкової економіки прибуток завжди є рушійною силою успішного розвитку виробництва. При збитковому виробництві продукції кожний виробник буде справедливо намагатися будь-що позбавитися збиткової галузі і збиткового виробництва.

Саме через збитковість виробництва вовни і баранини впродовж усіх без винятку років реформування сільського господарства, сільськогосподарські підприємства України рішуче, категорично і справедливо відмовилися від ведення вівчарства. Рівень збитковості баранини в досліджувані роки був надто високим.

Страхітливим в досліджуваний період був рівень збитковості виробництва вовни у сільськогосподарських підприємствах України. Рівень збитковості вовни у 1997 році сягав 85,6%, у 1998 році відповідно - 88,8%, у 1999 році - 87,3%. В період з 2000 року по 2008 рік рівень збитковості вовни сягав від 69,6% у 2001 році до 80,6% у 2007 році.

Не існує економічного терміну, яким би можна було об'єктивно охарактеризувати дійсно страхітливість рівня збитковості виробництва вовни впродовж всіх досліджуваних років. Доречним тут буде, на нашу думку, згадати відомого артиста естради, котрий в подібних випадках казав: «якщо комусь таке страшне присниться, то той від переляку вже ніколи більше не проснеться». Рівень збитковості виробництва і реалізації вовни 70-89% в середньому по всіх сільськогосподарських підприємствах держави в цілому, як не прикро - це не страшний сон, а реальна дійсність ведення вівчарства в Україні. Не дивно, що за таких показників ефективності виробництва сільськогосподарські підприємства України за період з 1990 року по 2008 рік ліквідували понад 95% овець, а наприклад, сільськогосподарські підприємства Херсонської області відповідно - 97,4%.

В чому ж криються основні причини небаченої збитковості виробництва і реалізації продукції вівчарства в Україні, що призвела до розору галузі? На наше переконання вони криються у відсутності дієвого державного регулювання виробництва, цін, ціноутворення, в самоусуненні нової влади від контролю за паритетністю міжгалузевого обміну. Гірше того, в Україні насправді усе робилося для того, щоб сільське господарство працювало на диспаритетній основі.

Серед причин розору вівчарства є спотворення чітко організованої раніше системи заготівель вовни і роботи підприємств первинної переробки вовни.

Більш ніж хибною була переорієнтація на державному рівні виробництва продукції вівчарства з великотоварних вівчарських підприємств, комплексів і ферм у приватні господарства населення.

Ліквідація понад 95% овець у сільськогосподарських підприємствах громадського сектору призвела до порушення системи ведення селекційно-племінної роботи у вівчарстві, до значної втрати селекційних досягнень і цінних генотипів овець, до приниження ролі науки в розвитку галузі, державного марнотратства результатів і навіть видатних досягнень кропіткої, висококваліфікованої, але, на жаль, низькооплатної праці впродовж десятиліть і навіть цілого століття багатьох науковців, вчених, спеціалістів, вівчарів, робітників.

Відновити чисельність овець за рахунок відтворення власного наявного поголів'я в більшості регіонів України не можливо і за 100 років.

Площа пасовищ в Україні становить 5,5 млн. га. Крім того, для зменшення розораності земель з метою підвищення ефективності використання земельних ресурсів окремі вчені наполягають вивести з ріллі 8-12 млн. га і перевести їх у природні кормові угіддя (пасовища). Найбільш ефективно використовують пасовища вівці. З огляду на необхідність більш ефективного використання сільськогосподарських угідь, збільшення виробництва вовни і баранини без сумніву належить відновлювати галузь вівчарства. Для відновлення вівчарства в нинішніх конкретних умовах більшості областей сьогодні є єдиний спосіб - імпорт племінних овець.

Державна влада, Уряд України, склад якого впродовж останніх 19 років змінювався 15 разів, не приймав, чи не встигав приймати скільки-небудь дієвих заходів по призупиненню повного розору вівчарства, а маємо підстави говорити, навіть сприяв ліквідації галузі.

Без достатньої державної уваги до проблем вівчарства відродити цю важливу галузь в нинішніх економічних умовах не можливо.

Показовим, навіть неймовірним і одночасно символічним є приклад турботи уряду держави про збереження поголів'я овець в період Великої Вітчизняної війни з гітлерівцями. Заради збереження племінних овець 26 серпня 1941 року в супроводі працівників дослідного господарства науково-дослідного інституту «Асканія-Нова» вийшли своїм ходом 7000 овець по маршруту на Північний Кавказ через Ростовську область [7]. Весною 1942 року разом з вівчарями і отарами овець з інших областей пішли за р. Волгу в Саратовську область. В неймовірно тяжких умовах було подолано 3000-кілометровий перехід, і восени 1944 року в «Асканію-Нова» повернулося 1544 вівці. Це стало основою відродження племінного вівчарства на Херсонщині. Високоефективне сільське господарство України без інтенсивного вівчарства не відбудеться. Автор статті не ставив за мету скільки-небудь повно оцінити стан вівчарства України і висвітлити всі проблеми галузі. Основною метою статті є бажання привернути увагу тих, хто причетний і не байдужий до перспектив відродження і розвитку вівчарства в Україні.

Список використаних джерел

1. Народне господарство Української РСР у 1990 році: Статистичний щорічник // Міністерство статистики УРСР. - К.:Техніка, 1991.

2. Статистичний щорічник України у 2008 році // Державний комітет статистики України. - К.: “Консультант”, 2009.

3. Сільське господарство України 2007: Статистичний збірник // Державний комітет статистики України. - К: Консультант, 2008.

4. Сокол О.І. Шляхи відродження вівчарства України. - Харьков: Бізнес-Інформ, 2007.

5. Сухарлёв В.А. Экономические аспекты овцеводства Украины // Збірник наукових праць Луганського національного аграрного університету. - Луганськ: Вид-во ЛНАУ, 2006.

6. Статистичний щорічник України у 2006 році // Державний комітет статистики України. - К.: “Консультант”, 2007.

7. Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств України за 2001-2008 рр.: Статистичні бюлетені // Державний комітет статистики України. - Київ, (відповідні роки).

8. Статистичний щорічник України у 2006 році // Державний комітет статистики України. - Київ: “Консультант”, 2008.

9. Саблук П.Т. Кардинальні напрями вирішення економічних проблем в АПК // Економіка АПК. - 2007.

10. Безпалова Н.О. Відродження вівчарства як захід підвищення економічної ефективності використання сільськогосподарських угідь у Херсонській області // Таврійський науковий вісник: Збірник наукових праць ХДАУ. - Вип.49. - Херсон: Айлант, 2008.

Размещено на Allbest.ru