Аварії на АЕС та їх наслідки. Оцінка радіаційної обстановки, що виникла внаслідок аварії на АЕС

Локальні, місцеві та загальні радіаційні аварії. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції, хронологія подій. Поширення радіації, медичні аспекти аварії. Гостра променева хвороба. Онкологічні захворювання, рак щитоподібної залози, лейкемія.

Рубрика Военное дело и гражданская оборона
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 28.01.2014
Размер файла 210,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

  • Характеристика обстановки в наслідок вибуху газоповітряної суміші на підприємстві. Повождення при аварії з викидом сильно діючих отруйних речовин. Радіоактивне зараження підприємства після аварії на атомній електростанції. Послідовність оцінки обстановки.

    контрольная работа [48,8 K], добавлен 07.01.2011

  • Отруйні речовини, що виділяються внаслідок аварії на хімічно небезпечному об’єкті. Можлива хімічна обстановка в районі виконання завдань з охорони громадської безпеки ротою внутрішніх військ. Особливості роботи командира роти в умовах хімічного зараження.

    дипломная работа [1,8 M], добавлен 20.10.2011

  • Характер поширення горіння при лісових та торф'яних пожежах. Методи боротьби, гасіння пожеж. Захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Прогнозування та оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу.

    контрольная работа [26,1 K], добавлен 28.09.2009

  • Дії по захисту робочих та населення внаслідок аварії на своєму або іншому хімічно небезпечному об'єкті. Розрахунки площі зараження, часу підходу зараженого повітря до об'єкту, часу вражаючої дії та можливих втрат людей в епіцентрі хімічного враження.

    курсовая работа [28,0 K], добавлен 30.10.2009

  • Захист від отруйних речовин, сильнодіючих отрут, радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів. Засоби захисту органів дихання та шкіри. Медичні засоби індивідуального захисту. Оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС, розрахункова робота.

    контрольная работа [610,3 K], добавлен 28.09.2009

  • Класифікація та види стихійних лих. Пожежі, показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів. Захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу.

    контрольная работа [28,2 K], добавлен 28.09.2009

  • Правила виконання рятувальних та інших невідкладних робіт при виникненні надзвичайних ситуацій. Захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Прогнозування та оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу.

    контрольная работа [13,4 K], добавлен 28.09.2009

  • Склад, завдання, функції системи цивільної оборони, комплектування спеціалізованих формувань. Захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Прогнозування та оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу.

    контрольная работа [17,3 K], добавлен 28.09.2009

  • Система цивільної оборони - захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Прогнозування і оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу.

    контрольная работа [31,1 K], добавлен 28.09.2009

  • Природні джерела, особливості іонізуючих випромінювань, характер їх впливу на організм людини. Захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій. Прогнозування та оцінка радіаційної обстановки після аварії на АЕС з викидом радіонуклідів в атмосферу.

    контрольная работа [64,0 K], добавлен 28.09.2009

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Математичний факультет

Контрольна робота з навчальної дисципліни: «Цивільний захист»

Тема: «Аварії на АЕС та їх наслідки. Оцінка радіаційної обстановки, що виникла внаслідок аварії на АЕС»

Ужгород 2014

Вступ

Атомна електростанція (АЕС) - електростанція, в якій атомна (ядерна) енергія перетворюється в електричну. Генератором енергії на АЕС є атомний реактор. Тепло, яке виділяється в реакторі в результаті ланцюгової реакції ділення ядер деяких важких елементів, потім так само, як і на звичайних теплових електростанціях (ТЕС), перетвориться в електроенергію. На відміну від теплоелектростанцій, що працюють на органічному паливі, АЕС працює на ядерному пальному (в основному 233 U, 235 U, 239 Pu).

У результаті роботи АЕС утворюються радіоактивні відходи та відпрацьоване ядерне паливо. Вони є небезпечними для людини і довкілля, для знешкодження вимагають переробки та тривалого зберігання.

20 грудня1951 року ядерний реактор вперше в історії людства виробив придатну для використання кількість електроенергії - в нинішній Національній Лабораторії INEEL Департаменту енергії США. Реактор виробив достатню потужність, щоб запалити простий ланцюжок з чотирьох лампочок 100-ватів. Після другого експерименту, проведеного наступного дня 16 учених і інженерів, що брали участь в ньому, «увічнили» своє історичне досягнення, написавши крейдою свої імена на бетонній стіні генератора.

Того ж дня експериментальний реактор-брідер EBR-1, що розміщувався в маленькій будівлі, яка і сьогодні як і раніше самотньо стоїть на відкритій всім вітрам рівнині в південно-східному Айдахо, підвищив виробок до 100 кіловат, що було достатньо для живлення всього його електроустаткування. Перша експериментальна мета EBR-1 полягала в розробці і перевірці концепції реактора-брідера. 4 червня 1953 року Комісія з Атомної Енергії США оголосила, що реактор EBR-1 став першим реактором у світі, що продемонстрував брідінгплутонію з урану.

У 1962 році він став першим у світі реактором з плутонієвою активною зоною, який виробив електроенергію. Протягом всього наступного року, він був джерелом цінних даних по брідінгу в реакторі з плутонієвим паливом і допомагав вченим краще зрозуміти поведінку плутонію в реакторі, що діяв. 30 грудня 1963 року реактор був офіційно зупинений. 26 серпня 1966 року він був оголошений національним історичним пам'ятником. (За матеріалами Національної лабораторії Айдахо, США).

В 1972 на розроблюваному з 1958-го року родовищі урану «Окло» в Габоні були виявлені сліди ланцюгової реакції. Подальші дослідження підтвердили, що тут приблизно 2.0-1.8 мільярдів років тому діяв єдиний відомий на поточний момент природній реактор.

Перша у світі атомна електростанція потужністю 5 МВт була запущена 27 червня1954 року в СРСР, в місті Обнінськ, розташованому в Калузькій області. У 1958 році було введено в експлуатацію 1-а черга Сибірської АЕС потужністю 100 МВт (повна проектна потужність 600 МВт). Того ж року розвернулося будівництво Белоярської промислової АЕС, а 26 квітня1964 року генератор 1-ої черги дав струм споживачам. У вересні 1964 року був пущений 1-й блок Нововоронежської АЕС потужністю 210 МВт. Другий блок потужністю 350 Мвт запущений в грудні 1969. У 1973 почала своє функціонування Ленінградська АЕС.

За межами СРСР перша АЕС промислового призначення потужністю 46 МВт була введена в експлуатацію в 1956 році в Колдер-Холі (Великобританія). Через рік вступила в лад АЕС потужністю 60 МВт в Шиппінгпорті (США).

Світовими лідерами у виробництві ядерної електроенергії є: США (788,6 млрд кВтг/р(кіловат-годин на рік)), Франція (426,8 млрд кВтг/р), Японія (273,8 млрд кВтг/р) і Німеччина (158,4 млрд кВтг/р). В Росії в 2006 році на АЕС вироблено 154,7 млрд кВтг.

Наприкінці червня 2008 року заступник голови Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) Юрій Соколов заявив, що до 2030 року, атомні електростанції лишатимуться ключовим джерелом електроенергії, а кількісно збільшаться на 60 %.

На середину 2008 року у світі працює близько 440 АЕС. Усі вони зосереджені в 30 країнах світу.

США - 103 АЕС.

Франція - 59 АЕС.

Японія - 55 АЕС.

Росія - 10 АЕС.

Україна - 4 АЕС.

Найбільша АЕС в Європі - Запорізька атомна електростанція в місті Енергодарі (Запорізька область), будівництво якої розпочато 1980 року і на середину 2008 року працюють 6 атомних енергоблоків (6-й введено в експлуатацію за незалежності - 19 жовтня1995 року).

Найбільша АЕС у світі Касівадзакі-Каріва за встановленою потужністю (на 2008 рік) знаходиться в японському місті Касівадзакі префектури Ніїгата - в експлуатації знаходяться п'ять киплячих ядерних реакторів (BWR) і два розширених киплячих ядерних реакторів (ABWR), сумарна потужність яких становить 8,212 гігават.

1. Радіаційна аварія

Радіаційна аварія - подія, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки.

Ядерна аварія - аварія, пов'язана з пошкодженням тепловиділяючих елементів, що перевищують встановлені межі безпечної експлуатації, та / або опроміненням персоналу, що перевищує допустимий для нормальної експлуатації, викликана:

- порушенням контролю і управління ланцюговою ядерною реакцією в активній зоні реактора;

- реактивісна аварія (p<в, де p - реактивність, в - частка запізнілих нейтронів). Аварія відбувається внаслідок розгону реактора на миттєвих нейтронах.

- утворенням локальної критичності при перевантаженні, транспортуванні і зберіганні ядерного палива;

- порушенням тепловідведення від тепловиділяючих елементів.

Радіаційні аварії поділяють на три типи: локальні, місцеві та загальні.

Наслідки

В результаті аварії може відбутися:

витік (викид) радіоактивних речовин у навколишнє середовище (наприклад, палива, охолоджуючої рідини, відходи атомних електростанцій),

вибухи (хімічні або ядерні),

радіоактивне забруднення навколишнього середовища, організму людини, продуктів харчування і т.д.

Часто в таких випадках повинні бути прийняті заходи для евакуації людей з зони лиха.

Відомі радіаційні аварії

Найнебезпечнішими за наслідками є аварії на АЕС з викидом в атмосферу радіоактивних речовин, внаслідок яких має місце довгострокове радіоактивне забруднення місцевості на величезних площах.

На підприємствах атомної енергетики відбулися такі значні аварії:

29 вересня1957 сталася Киштимська трагедія - вибух на сховищі радіоактивних відходів ВО «Маяк», розташованому в СРСР на Південному Уралі в не позначеному на жодній радянській карті таємному місті «Челябінськ-40». Радіаційне забруднення місцевості переважно стронцієм-90 території, на якій мешкало 0,5 млн осіб вдвічі перевищувало аналогічне забруднення, викликане Чорнобильською аварією. Вважають, що вибух у Киштимі (найближче до місця подій «відкрите» місто) до 1986 р. був найбільшою у світі катастрофою в ядерній промисловості.

10 жовтня 1957 року - аварія в Віндскейлі (Північна Англія) на заводі по виробництву плутонію (зона радіоактивного забруднення становила 500 кв.км);

1961 рік - аварія на АЕС в Айдахо-Фолсі, США (в реакторі стався вибух);

1979 рік - аварія на АЕС «Тримайл-Айленд» у Гарисберзі, США (сталося зараження великих територій короткоживучими радіонуклідами, що призвело до необхідності евакуювати населення з прилеглої зони).

26 квітня 1986 Чорнобильська аварія.

Атомна аварія на заводі «Червоне Сормово».

Інші аварії з викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище.

21 квітня 1964 падіння супутника «Транзит-5В» з ядерною енергетичною установкою SNAP-9A на борту.

Радіоактивне забруднення внаслідок наземних термоядерних вибухів на атолах Еніветок і Бікіні.

Радіологічний інцидент в Гоянії 1987 рік.

Руйнування трьох плутонієвих ядерних бомб в селі Паломарес (Іспанія).

Руйнування чотирьох термоядерних бомб в авіакатастрофі над Гренландією, 1968 рік. Взагалі відомо приблизно про 20 авіаційних інцидентів в США з втратою і/або руйнуванням ядерної зброї. В СРСР такі випадки були засекреченими від громадськості та екологів.

Аварія на підводному човні К-19

Аварія на АЕС Фукусіма-1 в 2011 році в Японії.

Чорнобильська катастрофа. Як засвідчує Вікіпедія:

Чорномбильська катастромфа - екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня1986 року, розташованої на території України (у той час - Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім. На думку багатьох людей, зокрема тодішньої голови Президії Верховної Ради УРСР Валентини Семенівни Шевченко, ця подія так само як офіційна реакція, яка була продемонстрована у Москві, стала однією з причин розвалу СРСР.

Загальні дані

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики до вибуху на АЕС «Фукусіма-1», як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60% радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує досі.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на АЕС Форсмарк були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної частини СРСР та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.

2. Характеристика АЕС

Чорнобильська АЕС розташована в Україні поблизу міста Прип'ять, за 18 кілометрів від міста Чорнобиль, за 16 кілометрів від білоруського кордону і за 110 кілометрів від Києва. До аварії на станції використовувалися чотири реакториРБМК-1000 (реактор великої потужності канального типу) з електричною потужністю 1000 МВт (теплова потужність 3200 МВт) кожен. Ще два аналогічні реактори будувалися. ЧАЕС виробляла приблизно десяту частку електроенергії України.

Аварія

Приблизно о 1:23:50 26 квітня1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався вибух, який повністю зруйнував реактор. Будівля енергоблока частково обвалилася, при цьому, як вважається, загинула 1 людина - Валерій Ходимчук. Його тіло так і не знайшли. У різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш з розплавленого металу, піску, бетону і частинок палива розтікалася підреакторними приміщеннями.. В результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопівурану, плутонію, йоду-131 (період напіврозпаду 8 днів), цезію-134 (період напіврозпаду 2 роки), цезію-137 (період напіврозпаду 30 років), стронцію-90 (період напіврозпаду 29 років). Ситуація погіршувалася в зв'язку з тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалися неконтрольовані ядерні і хімічні (від горіння запасів графіту) реакції з виділенням тепла, з виверженням з розлому протягом багатьох днів продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити активне виверження радіоактивних речовин із зруйнованого реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року мобілізацією ресурсів усього СРСР і ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

Рис. 1 - Схематична діаграма реактора РБМК

Хронологія подій

На 25 квітня1986 року була запланована зупинка 4-го енергоблока Чорнобильською АЕС для чергового обслуговування. Було вирішено використовувати цю можливість для проведення ряду випробувань. Мета одного з них полягала в перевірці проектного режиму, що передбачає використання інерції турбіни генератора для живлення систем реактора в разі втрати зовнішнього електроживлення.

Випробування повинні були проводитися на потужності 700 МВт, але через неуважність оператора при зниженні потужності, вона впала до 30 МВт. Керівництво вирішило не піднімати потужність до запланованих 700 МВт і обмежитися 200 МВт. При швидкому зниженні потужності, і подальшій роботі на рівні 30 - 200 МВт почало посилюватися отруєння активної зони реактора ізотопомКсенону-135. Для того, щоб підняти потужність, з активної зони витягали частину керуючих стержнів.

Після досягнення 200 МВт були включені два додаткові насоси, які повинні були служити навантаженням для генераторів під час експерименту. Величина потоку води через активну зону на деякий час перевищила допустиме значення. В цей час для підтримки потужності операторам довелося ще більше підняти стержні. При цьому, оперативний запас реактивності виявився нижчим за допустимий, але персонал реактора про це не знав.

О 1:23:04 за Московським часом почався експеримент. У цей момент жодних сигналів про несправності або про нестабільний стан реактора не було. Через зниження обертів насосів, підключених до «вибігаючого» генератора і позитивного парового коефіцієнта реактивності, почалася тенденція до збільшення потужності (вводилася позитивна реактивність), проте система управління успішно цьому протидіяла. О 1:23:40 оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Точна причина цієї дії оператора невідома, існує думка, що це було зроблено у відповідь на швидке зростання потужності. Проте Анатолій Дятлов (заступник головного інженера станції з експлуатації, що знаходився у момент аварії в приміщенні пульта управління 4-им енергоблоком) стверджує в своїй книзі, що це було передбачено раніше на інструктажі і зроблено в штатному (а не аварійному) режимі для глушіння реактора разом з початком випробувань з «вибігу» турбіни, після того, як стержні автоматичного регулювальника потужності підійшли до низу активної зони. Системи контролю реактора також не зафіксували зростання потужності аж до включення аварійного захисту.

Керуючі і аварійні стержні почали рухатися вниз, занурюючись в активну зону реактора, але через декілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до невідомо великої величини (потужність зашкалювала на всіх вимірювальних приладах). Сталися два вибухи з інтервалом в декілька секунд, в результаті яких реактор був зруйнований. Про точну послідовність процесів, які привели до вибухів, не існує точних даних. Загально визнано, що спочатку стався неконтрольований розгін реактора, в результаті якого було зруйновано декілька ТВЕЛів. Це викликало порушення герметичності технологічних каналів, в яких ці ТВЕЛи знаходилися. Пара з пошкоджених каналів потрапила в міжканальний реакторний простір. В результаті там різко зріс тиск, що викликало відрив і підйом верхньої плити реактора, крізь яку проходять всі технологічні канали. Це призвело до масового руйнування каналів, скипанню одночасно у всьому об'ємі активної зони і викиді пари назовні - це був перший вибух (паровий).

Щодо подальшого протікання аварійного процесу і природи другого вибуху, що повністю зруйнував реактор, немає об'єктивних зареєстрованих даних і можливі лише гіпотези. За однією з них, це був вибух хімічної природи, тобто вибух водню, який утворився в реакторі при високій температурі в результаті пароцирконієвої реакціїі ряду інших процесів. За іншою гіпотезою, це вибух ядерної природи, тобто тепловий вибух реактора в результаті його розгону на швидких нейтронах, викликаного повним зневодненням активної зони. Великий позитивний паровий коефіцієнт реактивності робить таку версію аварії цілком вірогідною. Нарешті, існує версія, що другий вибух - теж паровий, тобто продовження першого; за цією версією всі руйнування викликав потік пари, викинувши з шахти значну частину графіту і палива. А піротехнічні ефекти у вигляді «феєрверку» вилітаючих, розпечених фрагментів, які спостерігали очевидці, це результат «виникнення пароцирконієвої та інших хімічних екзотермічних реакцій»

А от офіційний сайт Чорнобильської АЕС повідомляє:

Аналіз причин аварії проводили організації та окремі спеціалісти, як у колишньому СРСР, так і за його межами. Можна сформулювати три головні причини, що зумовили передаварійний стан реактора і катастрофічне зростання його потужності:

- перед аварією реакторна установка була у такому фізичному і теплогідравлічному стані стабільності, який могли порушити навіть незначні збурення. Такий стан реактора був зумовлений діями персоналу і виник до початку випробувань режиму вибігу генератора. Усі параметри реактора перед початком випробувань, окрім оперативного запасу реактивності, були у межах, дозволених технологічним регламентом;

- безпосереднім імпульсом для виникнення аварії стало введення в дію системи аварійної зупинки реактора, що через порочну конструкцію стержнів регулювання і захисту призвело до введення в реактор позитивної реактивності і початку розгону потужності;

- цей розгін набрав катастрофічного масштабу через великий паровий коефіцієнт реактивності, який властивий реакторам великої потужності канальним (РВПК-1000), і вплив якого особливо великий на низькому рівні потужності (незначний вміст пари).

Таким чином, безпосередніми причинами аварії стали нейтронно-фізичні і конструктивні особливості реактора РВПК-1000, реалізації яких сприяли дії персоналу. До основних недоліків реактора РВПК-1000 у його виконанні станом на 1986 рік слід віднести:

- низьку швидкісну ефективність системи управління і захисту реактора (введення стержнів управління і захисту до реактора проводилось за 18 секунд, у той час, як на реакторах інших типів воно складало 2-4 секунди), що не дозволяло системі управління і захисту впоратись зі швидкоплинними процесами;

- конструкцію стержнів управління і захисту, яка призводила до того, що за певних обставин аварійний захист не зупиняв реактор, а вводив до реактора позитивну реактивність і ставав ініціатором розгону потужності реактора;

- неприпустимо високий щільнісний (паровий) коефіцієнт реактивності, у результаті чого, по-перше, у певних режимах загальний щільнісний коефіцієнт реактивності реактора ставав позитивним і, по-друге, зниження щільності теплоносія у реакторі, незалежно від причини, призводило до катастрофічного зростання потужності;

- двогорбе за висотою поле енерговиділення, яке, у сукупності з недоліками системи управління і захисту реактора, створювало передумови для формування у нижній половині реактора квазі самостійної активної зони з неприпустимо високою швидкістю росту потужності у випадку спрацьовування аварійного захисту реактора, за умови малого оперативного запасу реактивності.

Саме ці недоліки реактора РВПК-1000 стали причинами аварії на енергоблоці № 4 Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року. Вони були наслідком припущених творцями реактора відступів від вимог безпеки, сформульованих у ПБЯ 04-74 («Правила ядерної безпеки атомних електростанцій») і ЗПБ-73 («Загальні положення забезпечення безпеки атомних електростанцій при проектуванні, будівництві і експлуатації»). Обидва документа діяли при проектуванні другої черги Чорнобильської АЕС.

До цього слід додати, що реактор РВПК-1000 і проект Чорнобильської АЕС у цілому містили й інші суттєві відхилення від вимог нормативних документів. Зокрема, проектом АЕС була передбачена обмежена система локалізації аварії, до складу герметичного контуру якої була включена лише частина реактора і систем його охолодження. I, що іще важливіше, проектом не були передбачені прилади контролю та інформації оператору щодо оперативного запасу реактивності, не кажучи про автоматичний захист реактора за умови відхилень цього параметра за встановлені межі. Та саме цей параметр, за умови його зниження нижче певного значення, перетворював аварійний захист, який за будь-яких обставин мав зупинити реактор, на інструмент розгону його потужності.

Аналіз дій персоналу, суперечки щодо яких тривають дотепер, показав, що персонал дійсно припустився ряду помилок, але ступінь його провини була свідомо перебільшена в інформації, наданій СРСР до МАГАТЕ у 1986 році. Аварія, що внаслідок своїх масштабів торкнулася багатьох країн світу, зруйнувала міф щодо непогрішності радянської ядерної науки і техніки. Приховати масштаби аварії та її наслідків не вдалося. Необхідно було знайти причини, які б найменшою мірою розкривали істинну картину стану справ і не ставили під сумнів якість радянської техніки. Так і з'явився лозунг - винен персонал. Санкціонований цей підхід був політичним керівництвом країни.

Критичну роль у виникненні та розвитку аварії відіграло те, що творці реактора РВПК-1000, знаючи про його недоліки, не сповістили про це експлуатаційний персонал і не проінструктували його про те, як необхідно діяти, щоб запобігти їх проявам. У результаті, технологічний регламент і інструкція щодо експлуатації реактора містили вказівки, дії відповідно до яких, у певних режимах робота, могли призвести до катастрофічних наслідків. Так, наприклад, після завершення випробувань вибігу генератора вночі 26 квітня 1986 року, категорично не можна було зупиняти реактор натисканням кнопки АЗ-5, як це передбачалось технологічним регламентом щодо експлуатації реактора РВПК-1000, але персонал про це не знав. Порочна практика творців реактора РВПК-1000 приховувати інформацію про відомі їм його недоліки стала причиною неадекватної підготовки персоналу до дій у нерегламентній ситуації.

Результати досліджень організації - головного конструктора реактора РВПК-1000, надруковані у 1993 році, дозволяють припинити дискусію щодо технічних причин аварії. Конструкторами реактора показано, що ядерно-фізичні і теплогідравлічні особливості, а також конструктивні недоліки вели до руйнування реактора РВПК-1000 навіть за умови проектної аварії на малій потужності. Також було підтверджено, що лише «реалізація заходів, проведених після аварії на Чорнобильській АЕС, приводить до того, що у всьому досліджуваному діапазоні початкової потужності максимальна аварія із знеструмленням не викликає небезпечної зміни потужності, і швидкий аварійний захист зупиняє реактор». Таким чином, головний конструктор підтвердив, що реактор був приречений з огляду на свої проектні характеристики і лише чекав реалізації відповідних вихідних умов. 26 квітня 1986 року такі умови були створені діями персоналу.

Недоліки реакторів РВПК-1000 були відомі задовго до аварії, і цей факт підтверджений багатьма документами. Існували плани модернізації цих реакторних установок. Однак, вони або не реалізовувались, або реалізовувались вкрай повільно. Зокрема, позитивний вибіг реактивності під час введення стержнів регулювання і захисту до активної зони реактора, який послужив «спусковим гачком» катастрофи був експериментально визначений і документально зафіксований у грудні 1983 року під час пускових випробувань блоку №1 Ігналінської АЕС і блоку № 4 Чорнобильської АЕС. Цей ефект і його можливі наслідки для безпеки розглядались Інститутом атомної енергії ім. І.В. Курчатова (Науковий керівник проекту РВПК-1000) і Науково-дослідним інститутом енерготехніки (Головний конструктор РВПК-1000) і результату цієї дискусії були відомі керівникам усіх АЕС з реакторами РВПК-1000 і вищестоящих організацій.

Однак, ані науковий керівник, ані генеральний конструктор не несли відповідальності за безпеку АЕС. Експлуатуючої організації, у визнаному цивілізованим світом розумінні, яка несе повну відповідальність за безпеку, в СРСР на той час не існувало. У країні було відсутнє, включаючи найвищий державний рівень, те, що сьогодні у всьому світі визнано як «культура безпеки». Важливість виникаючих побоювань щодо безпеки була недооцінена, і не були реалізовані заходи, які могли б запобігти катастрофа.

На початку 80-х років, після аварії на американській АЕС «ThreeMileIsland», в СРСР почали виявлятись тенденції критичної переоцінки безпеки АЕС. Однак об'єктивні оцінки безпеки вітчизняних реакторів були заблоковані авторитетами і керівниками радянської ядерної науки і техніки. Роль незалежної експертизи, у першу чергу з боку державних органів регулювання ядерної безпеки, була практично нульовою. Сильного і незалежного органу ядерного регулювання, що є основою державного режиму ядерної безпеки, до аварії 1986 року в СРСР практично не існувало.

Істинні причини аварії були вперше сформульовані Урядовою комісією з розслідування причин аварії на Чорнобильській АЕС і ліквідації її наслідків. Дійсно, Урядова комісія відповідальними за аварію назвала керівників Чорнобильської АЕС, які «припустилися грубих помилок в експлуатації станції і не забезпечили її безпеку». Однак, населенню СРСР і широкій світовій громадськості стали відомі тільки ці висновки - акт комісії був засекречений. Насправді, Урядова комісія відповідальними за аварію також назвала:

- Міністерство енергетики і електрифікації, яке допустило порочну практику проведення різних випробувань і нерегламентних робіт у нічний час, а також безконтрольність цих робіт; поблажливо ставилось до фізико-технічних недоліків реакторів РВПК-1000; не домоглося від Головного конструктора і Наукового керівника реалізації заходів для підвищення надійності цих реакторів; не забезпечило належної підготовки експлуатаційних кадрів;

- Міністерство середнього машинобудування, яке не вжило своєчасних заходів щодо підвищення надійності реакторів типу РВПК у повній відповідності з вимогами «Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій під час проектування, спорудження і експлуатації»; не передбачило достатніх технічних рішень забезпечення безпеки реактора;

- Держатоменергонагляд, який не забезпечив надійного контролю виконання правил і норм з ядерної і технічної безпеки; не повною мірою використав надані йому права; діяв нерішуче, не поклав край порушенням норм і правил безпеки працівниками міністерств і відомств, атомних станцій, підприємств, що поставляють обладнання і прилади. Урядова комісія зупинилась і на інженерно-технічних аспектах аварії.

Зокрема, Комісія відмітила, що система аварійного захисту реактора не виконала своїх функцій і, що аварія відбулась через недоліки реактора, це зокрема:

- наявність позитивного парового коефіцієнту реактивності;

- прояв позитивного загального потужносного коефіцієнту реактивності, який повинен бути негативним при усіх нормальних і аварійних режимах;

- незадовільна конструкція стержнів системи управління і захисту реактора, які вводили позитивну реактивність під час початкового руху їх до активної зони;

- відсутність у проекті реакторної установки пристрою, який показує значення оперативного запасу реактивності і попереджає про наближення до небезпечної межі.

По суті, Урядова комісія ще у травні 1986 року визнала, що реактор РВПК-1000 мав серйозні конструктивні недоліки, які й стали причиною його вибуху з катастрофічними наслідками.

Підтвердженням справедливості акту Урядової комісії і резолюції останнього з'їзду КПРС є рішення комісії Мінсередмашу (травень 1976 року), створеної після аварії на Ленінградській АЕС у 1975 році. Комісія тоді дійшла висновку, що не вирішена проблема позитивного парового ефекту реактивності, відсутні засоби негайного гасіння ланцюгової реакції ділення, які були б здатні компенсувати позитивну реактивність, що виділяється за умови швидкого збільшення вмісту пари в активній зоні. Там же зафіксована позиція Курчатовського інституту про необхідність впровадження додаткового, більш швидкого аварійного захисту. Таким чином, принципові причини, що зумовили аварію, були названі за десять років до катастрофи.

Але заходи щодо їх усунення не були реалізовані, і конструктори не попередили експлуатаційників про наслідки прорахунків, допущених під час створення реактора, і не надали рекомендації персоналу, як необхідно діяти у критичних ситуаціях, поки не будуть реалізовані заходи, що виключають прояв проектних недоліків реактора.

Наслідки аварії

Найбільшу небезпеку, зв'язану з аварією представляло те, що, руйнування реакторної зони викликало викид в атмосферу і на територію ЧАЕС великої кількості радіоактивних деталей, графіту, ядерного палива. Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є власне радіоактивність) являв собою розтягнутий у часі процес, що складається з декількох стадій.

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200 метрів, рівень радіації в ній на видаленні 5-10 км. від місця аварії складали 1000 мілірентген у годину. Викид радіоактивності в основному завершився до 6 травня 1986р.

У першої годинник після аварії, коли ще не були точно визначені її розміри і вага, а також унаслідок недостатнього радіаційного контролю, частина облич, що працювали на найбільш небезпечних ділянках, одержали великі дози опромінення, а також опіки при участі в гасінні пожежі. Усім потерпілим була зроблена перша медична допомога. До 6 годинник ранку 26 квітня було госпіталізовано 108 чоловік, а протягом дня ще 24-х з число обстежених. На основі діагностики променевої хвороби, 237 чоловік, у кого розвиток гострої променевої хвороби прогнозувалося з найбільшою імовірністю були терміново госпіталізовані в клінічні заснування Києва і Москви. Загальне число людей загиблих внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС від опіків і гострої променевої хвороби на 1 січня 1988 року склало 30 чоловік, причому 28 - від променевої хвороби.

Ліквідація наслідків аварії

Аварія на Чорнобильської АЕС породила цілий комплекс проблем. Насамперед необхідно було з'ясувати: чи не виникне внаслідок розплавлювання і стікання ядерного палива ланцюгова реакція? Важливо було організувати великомасштабну радіометричну розвідку, причому не тільки в районі АЕС, але і на великих територіях навколо її. Стояло забезпечити безпеку 1-го і 2-го енергоблоків що знаходились ще в роботі. У такий спосіб були визначені наступні основні напрямки на початковий період ліквідації аварії:

оцінка стану енергоблоків ЧАЕС і радіаційної обстановки на станції і прилягаючій території;

захист персоналу станції і населення від можливих радіаційних поразок;

локалізація аварії і зменшення радіаційного впливу на населення і навколишнє середовище.

До вечора 26 квітня були прийняті необхідні рішення, почалася підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були зупинені реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації наслідків аварії.

Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення комплексу робіт, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин. За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався тепловідводящими і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити, а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина. З 27 квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипучою масою, що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір під шахту реактора. Після цього минулого початі роботи з очищення найбільш забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС. Найбільш забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходу щодо похованню 4-го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися впливу радіаційного випромінювання.

Після очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення території станції і прилягаючих районів. Частина робіт виконувалася спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.

Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом, очищалися спеціальною адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні, вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і вивозилася для поховання. Широко застосовувалася пожежна і військова техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покрить. Ділянка соснового лісу, по якому пройшов радіоактивний слід (так називаний “рудий ліс”), був цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода що затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені ємності. Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод, були зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку. Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації радіаційних плям у межах тридцяти кілометрової зони від місця аварії. Роботи з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу чергу атомної станції.

Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і конструкції., заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву “Укриття”, але широкій публіці він більш відомий за назвою “Саркофаг”.

Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів. Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів, оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з розчином бора.

Суть проекту полягала в тім, щоб залити ушкоджений реактор шаром покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених бетоном. Особлива складність у цьому проекті представляла стіна 3-го енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніш обоє реакторних цеху були з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана “стіною біологічного захисту”. Після її установки були початі роботи з дезактивації третього енергоблоку.

15 травня 1986 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, у якому основні роботи з ліквідації наслідків аварії доручалися Минсредмашу. Головною задачею було спорудження об'єкта "Укриття" ("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС. Буквально в лічені дні, практично на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в себе шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і бетонний заводи, керування механізації, автотранспорту, енергопостачання, виробничо-технічної комплектації, санітарно-побутового обслуговування, робітника постачання (включаючи їдальні), а також обслуговування баз проживання персоналу. У складі ВУС-605 був організований відділ дозиметричного контролю (ОДК). Підрозділу ВУС-605 дислокувалися безпосередньо на території ЧАЕС, у м. Чорнобилі, у м. Іванполі і на станції Тетерів Київської області. Бази проживання і допоміжних служб розміщалися на відстані 50 - 100 км від місця проведення робіт. З обліком складної радіаційної обстановки і необхідності дотримання вимог, норм і правил радіаційної безпеки був установлений вахтовий метод роботи персоналу з тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000 чоловік. Персонал на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС-605 комплектувався з фахівців підприємств і організацій Мінсередмашу, а також військовослужбовців (солдата, сержантів, офіцерів), покликаних із запасу для проходження військових зборів і спрямованих у Чорнобиль (так званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку, що стояла перед ВУС-605, була складна й унікальна, оскільки не мала аналогів у світовій інженерній практиці. Складність створення подібного спорудження, крім значних руйнувань, істотно збільшувалася важкою радіаційною обстановкою в зоні зруйнованого блоку, що робило його важкодоступним і вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень.

У листопаду 1986 року "Укриття" було споруджено, а ВУС-605 - розформований. Cпоруда "Укриття" було здійснено за рекордно короткий термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва спричинив за собою і ряд істотних труднощів.

Це - відсутність скільки-небудь повної інформації про міцність старих конструкцій, на які спиралися нові, необхідність застосовувати дистанційні методи бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати зварювання і т.д. Усі труднощі виникають через величезні радіаційні поля поблизу зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного палива. Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним. Є припущення, що там може виникнути ланцюгова реакція, тоді можливий тепловий вибух. На дослідження процесів, що відбуваються, як завжди немає грошей. Крім того, до тепер частина зведень приховується.

При будівництві “Саркофагу” було покладено близько 300 тисяч кубічних метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій. Таким чином, у жовтні 1986 року “Укриття” щільно запечатало те, що було раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС. У той же час “Укриття” не цілком герметичне. Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора.

Міністерство охорони здоров'я України підвело підсумки: понад 125 тисяч померлих до 1994 року. Через тринадцять років після аварії виявляється вплив ефектів опромінення, що вплинуло на загальне погіршення демографічної ситуації і стан здоров'я населення постраждалих держав. Уже сьогодні понад 60% людей, що були в той час дітьми і підлітками і проживали на забрудненій території, складають групу ризику занедужати раком щитовидної залози. Дія комплексних факторів, характерних для Чорнобильської катастрофи, привело до росту захворюваності дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення і дихальних шляхів. Пильної уваги вимагають зараз особи, що приймали особисту участь у ліквідації аварії. Сьогодні їх нараховується понад 432 тисяч чоловік. За роки спостереження загальна їхня захворюваність зросла до 1400%.

Поширення радіації

Процес викиду радіонуклідів зі зруйнованого реактора був розтягнутий у часі і складався з декількох стадій.

На I стадії було викинуто діспергіроване паливо, у якому склад радіонуклідів відповідав такому в опроміненому паливі, але був збагачений летучими ізотопами йоду телуру, цезію і шляхетних газів.

На II стадії завдяки мірам, що починаються, по припиненню горіння графіту і фільтрації викиду потужність викиду зменшилася. Потоками гарячого повітря і продуктами горіння графіту з реактора виносилося радіоактивне дрібнодіспергіроване паливо.

Для III стадії характерним було швидке наростання потужності виходу продуктів розподілу за межі реакторного блоку. За рахунок залишкового тепловиділення температура палива в активній зоні перевищувала 1700°С, що у свою чергу обумовлювало температурно-залежну міграцію продуктів розподілу і хімічних перетворень оксиду урану які з паливної матриці виносилися в аерозольній формі на продуктах згоряння графіту.

З останньою IV стадією витік продуктів розподілу швидко почав зменшуватися що є наслідком спеціальних дій. До цього часу сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів) склав близько 1,9 Ебк (50 Мкі), що відповідало приблизно 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі до моменту аварії.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня - у північному, а з 29 квітня в плині декількох днів - у південному напрямку (убік Києва).

Значна частина площ водозбору Дніпро Прип'яті піддалися інтенсивному радіоактивному забрудненню. Нижні ділянки Прип'яті, Дніпра і верхня частина Київського водоймища ввійшли в З0-ти кілометрову зону відселення.

Вже в перші дні після аварії радіоактивні аерозолі надійшли у водойми а потім дощем змивалися з забруднених водозборів.

Рівні радіоактивного забруднення природних вод визначалися відстанню від ЧАЕС і інтенсивністю випадання аерозолей, змивом з території водозбору а в дніпровських водоймищах - часом "добігання" забруднених мас води. Радіонукліди, що надійшли у водойми, включилися в абіотичні (води, суспензії, донні відкладення) і біотичні компоненти (гідробіонти різних трофічних рівнів). При розпаді коротко-живучих радіонуклідів визначилася гідроекологічна значимість найбільше біологічно небезпечних довго-живучих стронцію-90 і цезію-137.

Радіоактивне забруднення Київського водоймища досягло максимуму до середини літа 1986 р., коли характерні концентрації цезію-137 на різних ділянках знаходилися в межах 185-29 600 Бк/кг природної вологість Максимальний зміст цезію-137 у представниках іхтіофауни спостерігалося в зимовий період 1987 - 1988 р. - (3,70 - ~29) 10~ Бк/кг сирої маси.

Через 15 днів після аварії рівень фона-гамма-тла в 5 мР/год був зафіксований на відстані 50-60 км до заходу і 35-40 км до півночі від ЧАЕС. У Києві рівні радіації в травні 1986 року досягали декількох десятих мілірентгена в годину.

Радіоактивному забрудненню значною мірою піддалися Гомельська і Могилевська області Білорусі, райони Київської і Житомирської областей УРСР, що примикають до 30-кілометрової зони коло ЧАЕС, частина Брянської області Росії. Ці території складають нині так називану зону твердого контролю. Усього ж у тім чи іншому ступені виявилися забрудненими радіонуклідами 11 областей СРСР, у яких проживає 17 мільйонів чоловік.

У ряді країн були зафіксовані незначні підвищення рівня радіації, виявлені деякі нукліди, викид яких в атмосферу відбувся в результаті аварії в Чорнобилі. Насамперед це було зареєстровано відповідними службами у Швеції (у 6 годин ранку 1986г), потім у Фінляндії, Польщі. Усього надійшла інформація про радіологічні зміни і вжиті захисні заходи від 23 держав. Дані показали, що в результаті погодних умов під час самої аварії на ЧАЕС, у Європі відбулося визначене радіаційне забруднення територій. Крім того, первісний викид з ушкодженого реактора (висота якого складала близько 1200 метрів) привів до переносу невеликих кількостей радіоактивних речовин за межі Європи, включаючи Китай, Японію і США.

Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання - це і є радіоактивність) за межі аварійного блоку ЧАЕС являв собою розтягнутий у часі процес, що складався з декількох стадій.

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200м, рівні радіації в ній на видаленні 5-10 км від місця аварії складали 1000 мР/год.

До 6 травня 1986 року викид радіоактивності в основному завершився.

Учені виділили у викидах з аварійного реактора 23 основних радіонукліда. Велика частина з них розпалася протягом декількох місяців після аварії і небезпеки вже не представляє. У перші хвилини після вибуху й утворення радіоактивної хмари найбільшу погрозу для здоров'я людей представляли ізотопи так званих шляхетних газів. Атмосферні умови, що склалися в районі ЧАЕС у момент аварії, сприяли тому, що радіоактивна хмара пройшла мимо м. Прип'яті і поступово розсіялася в атмосфері, утрачаючи свою активність. Надалі серйозну тривогу лікарів викликали короткоживучі радіоактивні компоненти, які випали на землю, у першу чергу йод-131. Незважаючи на те, що період його напіврозпаду, а, отже, і нейтралізації загрозливих властивостей менше восьми діб, він має велику активність і небезпечний тим, що передається по харчових ланцюгах, швидко засвоюється людиною і накопичується в організмі. У зв'язку з цим вводилися обмеження на вживання деяких харчових продуктів (наприклад, молока), проводилася йодна профілактика. Крім того, всім, що знаходилися в найбільш небезпечній зоні пред'являлася вимога про обов'язкове використання респіраторів.

Після розпаду більшої частини радіоактивного йоду увагу радіохімиків і медиків залучив плутоній. Він не настільки радіоактивний, однак довго-живучий. Його нагромадження навіть у малих дозах - небезпечно для легень.

Наступною проблемою стали уже довго-живучі ізотопи стронцію і цезію, особливо цезій-137. Їхня наявність на той чи іншій території сьогодні викликає необхідність проведення додаткових дезактиваційних робіт, а також визначає рішення питань реевакуації населення, його проживання у визначених районах, сільськогосподарських робіт режиму харчування людей і інших проблем.

Медичні аспекти аварії

Радіаційне випромінювання відбувається не тільки внаслідок яких-небудь неполадок у ядерних чи установках після вибуху атомних бомб. Усе живе на землі, так чи інакше є під впливом радіаційного тла. Він складається з двох складових: природного тла і так називаного техногенного, що є наслідком технічної діяльності людини. Природне тло формується за рахунок космічного випромінювання і процесів, що відбуваються в надрах землі. Техногенні джерела радіаційного тла формуються за рахунок медичних рентгенівських обстежень, перегляду телепередач, перебування в сучасних будинках, участі у виробничих процесах і інших факторах. У підсумку, кожен житель землі одержує в середньому в рік радіаційну дозу рівну 300-500 мілібер (мбер). Бер - одиниця опромінення еквівалентна 1 рентгену застосовується для оцінки небезпеки іонізуючого випромінювання для людини. Учені визначили, що клінічно визначаються незначні короткочасні зміни складу крові при опроміненні дозою 75 берів. Розглянемо, які дози можуть бути отримані при різних умовах, і яке їхня дія на людину.

0,5 мбер - щоденний тригодинний перегляд телевізора в плині року.

100 мбер - фонове опромінення за рік.

500 мбер - припустиме опромінення персоналу в нормальних умовах.

3 бер (1 бер = 1000 мбер) - опромінення при рентгенографії зубів.

5 бер - припустиме опромінення персоналу атомних станцій за рік.

10 бер - припустиме аварійне опромінення населення (разове).

25 бер - припустиме опромінення персоналу (разове).

30 бер - опромінення при рентгеноскопії шлунка (місцеве).

75 бер - короткочасна незначна зміна складу крові.

100 бер - нижній рівень розвитку легкого ступеня променевої хвороби.

450 бер - важкий ступінь променевої хвороби (гине 50% опромінених).

600-700 бер - однократно отримана доза вважається абсолютно смертельною.

Несприятливі наслідки опромінення можуть виникнути в двох випадках. Перше - у результаті короткочасного інтенсивного опромінення, і друге - як підсумок щодо тривалого опромінення малими дозами. На площадці Чорнобильської АЕС відбувся перший випадок, де частина персоналу, пожежні виявилися в зоні саме високого опромінення. У результаті в деяких з них виникла променева хвороба, у тому числі й у важкій формі. Як відомо, 28 людей померло від гострої променевої хвороби . З підозрою на діагноз гостра променева хвороба різного ступеня ваги був госпіталізований 237 людей. 4-та ступінь променевої хвороби був відзначений у 21 людини (20 з них померли, один живий), 3-я ступінь - у 21 людини (7 померли 14 - живі), 2 ступінь - у 53 людини (один помер 52 - живі), 1-ша ступінь - у 50 людей (усі живі). Серед населення 30-ти кілометрової зони й інших районів випадків захворювання гострою променевою хворобою не відзначалося. Але інтенсивне випромінювання обмежене в просторі. Досить видалитися від радіоактивного джерела буквально на лічені метри, як воно швидко зменшується.

При опроміненні малими дозами виникають ефекти, що виявляються лише в невеликої частини людей. Проте, потенційне збільшення росту ракових захворювань у районах найбільшого радіаційного забруднення, по розрахунках Міністерства охорони здоров'я оцінюється в 1 - 1,5%, а рівень негативних генетичних наслідків відповідно - 0,5%. Також прогнозувався рівень розвитку лейкемії в уражених районах.

Разом з опроміненням одержуваною людиною ззовні, радіонукліди можуть попадати в організм людини, наприклад з їжею, повітрям і ін. У цьому випадку говорять про внутрішнє опромінення. У нього свої особливості. Кожен радіонуклід поводиться по своєму, має свої крапки додатка. Наприклад при надходженні в організм радіоактивного йоду, 30% його накопичується в щитовидній залозі. Стронцій концентрується в кістах, цезій розподіляється рівномірно в м'язовій тканині. Крім нагромадження радіонуклідів в організмі, радіобіологією враховується період напіввиведення - час, за яке кількість радіоізотопу, що потрапив в організм, скорочується наполовину. Для цезію-137 цей період дорівнює 110 доби, а, наприклад, для йоду-131 - 7,5 доби. Радіаційну обстановку в Чорнобилі в основному визначав цезій-137. Але існували звичайно й інші, довго живучі радіонукліди, що попадали в організм людини.

3. Хвороби

Гостра променева хвороба

Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними в-випромінюванням. Протягом 1986 року від променевої хвороби померло 28 людей. Ще дві людини загинули під час аварії з причин, не пов'язаних з радіацією, і один помер, ймовірно, від коронарного тромбозу. Протягом 1987-2004 року померло ще 19 чоловік, проте їх смерть не обов'язково була викликана перенесеною променевою хворобою.

Онкологічні захворювання. Рак щитоподібної залози

Щитоподібна залоза - один з органів, найбільш схильних до ризику виникнення раку в результаті радіоактивного забруднення, оскільки вона накопичує йод-131; особливо високий ризик для дітей. За даними UNSCEAR, протягом1990-2005 років було зареєстровано більше 6000 випадків раку щитовидної залози серед дітей та підлітків, які отримали опромінення під час аварії на ЧАЕС. Враховуючи низьку вірогідність спорадичних випадків раку щитоподібної залози серед дітей та підлітків, частину з цих випадків вважають прямим наслідком радіації. Експерти Чорнобильського форуму ООН вважають, що при своєчасній діагностиці і правильному лікуванні цей рак характеризується сприятливим прогнозом, проте є повідомлення про 15 випадків смерті від даного злоякісного новоутворення. Експерти вважають, що захворюваність на рак щитоподібної залози буде зростати ще протягом багатьох років.

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.