главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Рекреаційні комплекси

Періоди розвитку рекреаційної архітектури. Основи формування рекреаційного середовища. Види й класифікація рекреаційних комплексів. Організація санаторних комплексів, туристського табору. Планувальні рішення підприємств ресторанного господарства.

Рубрика: Спорт и туризм
Вид: курс лекций
Язык: украинский
Дата добавления: 20.03.2012
Размер файла: 133,9 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Проблеми та перспективи розвитку рекреаційних комплексів Іспанії
Основні поняття рекреаційної діяльності, її класифікація, типи та напрямки реалізації. Загальна характеристика рекреаційного комплексу Іспанії та види активного відпочинку в даній країні, найвизначніші центри, визначення проблем та перспектив розвитку.
курсовая работа [2,4 M], добавлена 06.10.2012

2. Рекреаційні комплекси Флоренції
Види та класифікації рекреаційних комплексів. Становлення Італії як культурного осередку, основні історико–архітектурні рекреаційні комплекси Флоренції. Перспективи залучення Флоренції до туристських маршрутів, збереження архітектурних пам’яток.
курсовая работа [47,3 K], добавлена 18.01.2013

3. Рекреаційне господарство Київської області
Теоретико-методологічні основи дослідження рекреаційного господарства. Природні рекреаційні, історико-культурні та інфраструктурні ресурси Київської області. Основні види рекреаційної діяльності в області, проблеми і перспективи розвитку господарства.
курсовая работа [62,8 K], добавлена 16.08.2011

4. Сучасний стан та перспективи розвитку рекреаційного господарства Закарпатської області
Передумови розвитку рекреаційного комплексу Карпат. Кліматолікувальні, ландшафтні, соціально-економічні, бальнеологічні рекреаційні ресурси. Становище сучасної екологічної ситуації. Ступінь розвитку транспортної системи та курортно-рекреаційних об'єктів.
курсовая работа [43,0 K], добавлена 06.11.2011

5. Сучасний стан та перспективи розвитку рекреаційного господарства Київської області
Вплив на рекреаційне господарство. Характеристика рекреаційних ресурсів, показники їх оцінки. Передумови формування рекреаційного господарства Київської області. Природні та історико-культурні ресурси, природоохоронні об’єкти. Основні види туризму.
курсовая работа [211,7 K], добавлена 29.03.2012

6. Моніторинг рекреаційного середовища як інструмент оцінки рекреаційного потенціалу
Підсистеми моніторингу рекреаційного середовища природних комплексів, історико-культурної спадщини, туристичних потоків, інфраструктури Тлумацького району. Орографічні особливості, гідроресурси, кліматичні умови, екологічні аспекти і лісові фонди регіону.
дипломная работа [4,2 M], добавлена 23.12.2013

7. Рекреаційні комплекси Сіднея
Сучасні умови життєдіяльності людського суспільства. Архітектура середовища відпочинку. Розвиток рекреації й ефективне використання рекреаційних ресурсів. Функціональна структура рекреаційного комплексу. Туристичні ресурси та архітектура Сіднея.
курсовая работа [7,7 M], добавлена 13.12.2010

8. Рекреаційні курорти України: аналіз розвитку, проблеми та перспективи використання в оздоровчих цілях
Рекреаційний потенціал України. Фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності. Загальні перспективи розвитку ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях. Шляхи підвищення якості надання рекреаційних послуг.
курсовая работа [772,2 K], добавлена 28.09.2014

9. Класифікація закладів ресторанного господарства
Ресторанна діяльность. Розвиток закладів харчування. Ознаки класифікації закладів ресторанного господарства. Типи підприємств харчування та їх характеристика. Загальні вимоги до закладів ресторанного господарства. Послуги ресторанів, барів, їдалень.
лекция [28,7 K], добавлена 26.10.2008

10. Стан та охорона замкових та палацових комплексів
Поняття історико-культурної спадщини, історико-культурного туризму, замкові та палацові комплекси як їх складова, методичні засади дослідження. Історія дослідження замкових, палацових комплексів Тернопільської області, проблеми використання, збереження.
дипломная работа [121,0 K], добавлена 18.05.2012


Другие работы, подобные Рекреаційні комплекси

Страница:  1   2   3   4   5 


Рекреаційна система - сукупність взаємодіючих структур і елементів, спрямована на забезпечення рекреаційних потреб суспільства. Складовими рекреаційної системи є складні структури, що володіють наступними властивостями: стабільністю, динамічністю, керованістю, самоврядністю. Розвиток і розміщення рекреаційних систем тісно пов'язаний з існуючою системою розселення постійного населення.

Системи розселення являють собою сукупність міських і сільських поселень різної величини й господарського профілю, об'єднаних територіально-виробничими зв'язками в області застосування праці, обслуговування, перебування, відпочинку із загальною транспортною й інженерною інфраструктурою. Територіальні системи розселення складалися історично уздовж акваторій (порти, транспортні артерії), гірських ланцюгів (основні поклади корисних копалин, природні рубежі). Залежно від територіального розміщення системи розселення розрізняють за формою, типом, видом й структурі розселення.

Форма розселення визначається характером розселення, обумовленим соціально-економічною співпідпорядкованістю поселень. Форми розселення можуть бути моно- і поліцентричними, дисперсними й лінійними.

Під терміном тип розселення розуміють спеціалізацію господарства, на базі якого утвориться те або інше поселення: міське, сільське, рекреаційне, змішане. Тип розселення характеризується конкретними соціально-економічними взаємозв'язками місць проживання і застосування праці: автономне розселення, групове, смугове. Структура розселення відображає територіальні взаємозв'язки місць проживання і застосування праці усередині даного виду розселення; наприклад, групове поселення може бути лінійним, трикутним, зірчастим.

Взаємозв'язок систем розселення й рекреації розрізняється за структурою: паралельно-сполучена, сполучена, відособлена. Паралельно-сполучене розташування рекреаційних поселень одержало найбільше поширення. Можливо як паралельне розташування великих зон рекреації й урбанізації, так і чергування більш дрібних рекреаційних і урбанізованих територій у складі окремих групових систем розселення. Чергування територій з різною провідною функцією (рекреація, промисловість, сільське господарство) вигідно й для виробничої, і для рекреаційної діяльності. Такий тип розташування урбанізованих і рекреаційних систем необхідний для скорочення транспортних витрат, пов'язаних з виїздом населення на відпочинок. Сполучене розташування використовується в гірських районах і районах великих міських агломерацій. Таке розташування систем рекреації й розселення вимагає особливого відношення до охорони навколишнього природного середовища. Відособлене розташування рекреації (автономні системи) визначається їхньою далекістю від урбанізованих систем, знаходженням у більш сприятливих санітарно-гігієнічних умовах. Такі рекреаційні системи вимагають поліпшення обслуговування відпочиваючих у зв'язку з далекістю баз постачання і технічного обслуговування.

Характерними рисами сучасного розселення є зростання міст, формування агломерацій, підвищення ролі інфраструктури й організації систем поселення, залучення природних територіальних ресурсів у господарське використання.

Урбанізаційні процеси впливають на види рекреаційних систем:

урбанізовані - розташовані у великих центрах групових розселень, забезпечують щоденну рекреацію (житло, установи культурно-побутового обслуговування, сади, парки, вулиці), наприклад, рекреаційне середовище Києва, Москви, Дніпропетровська;

рекреаційно-урбанізовані - розташовані в зоні впливу великого міста системи групового розселення, що забезпечують щотижневий короткочасний і тривалий заміський відпочинок, наприклад Одеська, Феодосійська, Бердянська системи розселення;

неурбанізовані - розташовані поза зоною активного впливу міст і систем розселення, що забезпечують реалізацію тривалого відпочинку, наприклад район Арабатської стрілки в Приазов'ї.

Поступова урбанізація рекреаційних поселень, пов'язана з потребою в комфортному відпочинку, може викликати порушення екологічної рівноваги.

Забезпечити екологічну рівновагу можливо при організації різних форм рекреаційного розселення:

дисперсна, тобто розосередження рекреаційних утворень і рекреантів на великій території, що дозволяє зберегти природний ландшафт на всій території;

моноцентрична, тобто концентрація рекреаційних утворень і рекреантів на мінімальній урбанізованій території для збереження природного ландшафту на іншій рекреаційній території.

Сучасною тенденцією є з'єднання рекреаційних і урбанізованих систем, коли відбувається їхнє структурне взаємопроникнення й просторове сполучення. Прикладами таких систем є Велика Ялта, Велика Алушта, які, з'єднуючись, утворять рекреаційну агломерацію. Такі системи виключають поляризацію міського й природного середовища, природно переходячи від систем поляризованого ландшафту до екополісів в екосистемах розселення. Зкосистеми розселення являють собою екологічно стійкі просторові структури, що забезпечують рівність умов розселення, обслуговування і рекреації для всіх поселень, що входять у систему. При цьому необхідні забезпечення раціонального складу регіональних, районних і локальних систем поселення, синхронність їхнього рекреаційного розвитку, зручні інженерно-транспортні зв'язки між селітебними й рекреаційними територіями. Розвинена інфраструктура, наявність водопостачання, каналізації, енергопостачання, шляхово-транспортної мережі є одними із критеріїв рівня освоєння й ступені підготовленості території до повноцінного рекреаційного використання.

Особливе значення має транспортна інфраструктура, з якої практично починається рекреаційне освоєння території. Без розвинутого транспорту й збалансованої мережі доріг неможлива просторова взаємодія рекреаційної і урбанізованої систем. Транспортна доступність рекреації збільшує ступінь цілісності системи «місто - рекреація». Транспортна мережа повинна забезпечувати гарний зв'язок з основними пунктами пасажиро- і вантажостворення, у зв'язку із чим актуальним стає раціональне розміщення залізничних вокзалів, автомобільних станцій, пасажирських і вантажних портів, причалів і пристаней. У розвитку рекреаційних систем важливу роль грає повітряний транспорт. При розміщенні аеропортів, аеродромів, посадкових площадок для вертольотів необхідне дотримання всіх санітарно-гігієнічних вимог по шумозахисту. Для зльоту й посадки літаків можуть використовуватися акваторії. Інфраструктура рекреаційних систем у районах з явно вираженим рельєфом включає мережу вертикального транспорту (канатні дороги, фунікулери, ліфти), розміщення яких може бути погоджено з пішохідними, прогулянковими дорогами, автомобільними трасами. Транспортна система повинна забезпечувати доступність різних функціональних зон, доставку постійного населення від місця проживання до місць відпочинку.

Ефективність інфраструктури рекреаційної системи залежить від потреб біосоціальної системи, що складається з підсистем: споживчої (відпочиваюче населення) і виробничої (обслуговуючі й управлінські кадри) сфери.

Загальна чисельність населення (Н) рекреаційної системи визначає загальне навантаження і складається із загальної чисельності відпочиваючих (В), постійного населення (Пн) і сезонного обслуговуючого персоналу (Соп):

Н = В + Пн + Соп.

Загальна чисельність відпочиваючих (В) визначає загальне рекреаційне навантаження й складається з відпочиваючих у цілорічних установах (Вцр), відпочиваючих в установах літнього типу (Вл), відпочиваючих самодіяльно на приватних квартирах (Свкв), у наметах, і короткочасно відпочиваючих (Вкрч.) -екскурсанти, самодіяльні туристи:

В = Вцр + Вл + Свкв + Вкрч.

Співвідношення між кількістю постійного населення (Н) і довгостроково відпочиваючих (Вд) показує індекс рекреаційного навантаження (Ір), що впливає на специфіку функціонування рекреаційних установ:

Н

Ір =

Вд

Загальна чисельність населення - величина непостійна; цим пояснюється динамічність рекреаційної системи, облік якої ведеться за допомогою коефіцієнта нерівномірності загального навантаження й коефіцієнта нерівномірності рекреаційного навантаження. Коефіцієнт нерівномірності загального навантаження необхідний при формуванні програми обслуговуючих установ, організації транспорту. Коефіцієнт нерівномірності рекреаційного навантаження впливає на співвідношення місць цілорічних і сезонних установ, на визначення навантаження і ємності природного рекреаційного ландшафту (пляжів, лісопарків, акваторій).

Постійне населення рекреаційної системи є трудовим ресурсом, що складає одночасно містоутворюючу й обслуговуючу групи населення. До містоутворюючої групи відноситься постійне населення, що працює безпосередньо в рекреаційних установах і на підприємствах. До обслуговуючої групи відноситься постійне населення, що обслуговує населення містоутворюючої групи. Показник питомої ваги загальної чисельності відпочиваючих у загальній чисельності населення є основною ознакою рекреаційної системи, що дозволяє визначити дві структурно-функціональні одиниці рекреаційних утворень: рекреаційно-селітебну, призначену для відпочиваючих, і селітебно-господарську, призначену для постійного населення й господарського обслуговування рекреації. Рухливість постійного й тимчасового населення усередині даної рекреаційної системи й за її межами складає сумарний рекреаційний потік, величина якого впливає на структуру рекреаційного утворення.

2.2 Планувальна організація рекреаційного регіону

Найбільшим планувальним елементом у структурі рекреаційних утворень є рекреаційний регіон, що включає значні по площі рекреаційні райони групової системи розселення й відособлені (автономні або напівавтономні) рекреаційні райони; райони заміського відпочинку, туризму й курортного лікування; рекреаційні зони; природні парки; комплекси відпочинку й туризму;

рекреаційні центри.

Рекреаційний регіон займає вищий таксономічний ранг у структурі рекреаційних утворень. Границі рекреаційного регіону умовні, і визначаються границями рекреаційних природних умов і границями адміністративно-економічних одиниць.

Границі рекреаційних регіонів визначають виходячи з наступних умов:

* розміщення у границях великого економічного району; концентрація управління у великому рекреаційному центрі;

використання принципу комплексності й розмаїтості: виявлення районів з унікальними ресурсами для тривалого й цілорічного відпочинку, туризму й лікування;

установлення радіусів доступності структурних елементів: з головного рекреаційного центра до найбільш вилученого елемента рекреаційної системи -до 1000 -1200 км; з центрів групових систем населених місць до прилеглого міста - центра туризму й екскурсій - до 600 км; з центра групових систем до головного центра регіону - до 500 -600 км; з центра групових систем до якого-небудь структурного елемента - до 300 км; з центрів середніх і великих систем групових населених місць до центрів великих рекреаційних районів регіонального значення - 100-150 км;

забезпечення єдності мережі транспортних комунікацій з інтервалом між рекреаційними утвореннями не більше 300 км;

наявність ландшафтно-туристських коридорів, що з'єднують рекреаційні райони.

Яскраво виражені рекреаційні природні умови - гірські, приморські, річкові, озерні, степові й лісостепові - визначають назву або можуть бути присутнім у визначенні рекреаційного регіону. Наприклад, Кримський рекреаційний регіон, Карпатський рекреаційний регіон, Чорноморсько-Азовський рекреаційний регіон.

Урбанізаційні процеси впливають на види рекреаційних регіонів:

* урбанізовані, що мають великі моно - або поліцентричні форми розселення із провідною промисловою функцією (наприклад, Донецький рекреаційний регіон), які вимагають організації заміської рекреації;

рекреаційно-урбанізовані, що мають великі рекреаційні центри, системи групового розселення, рекреаційні агломерації, що забезпечують короткочасний і тривалий відпочинок, туризм, лікування (наприклад, Кримський рекреаційний регіон);

неурбанізовані, що мають рекреаційні поселення поза зоною активного впливу великих міст, з дисперсною формою розселення, що забезпечують тривалий відпочинок, спеціалізований туризм і лікування (наприклад, Карпатський рекреаційний регіон).

Взаємозв'язок територій розселення в рекреаційному регіоні з територіями, що забезпечують рекреацію, розрізняється за структурою й може бути паралельно-сполученим, сполученим й відособленим.

Паралельно-сполучене розташування рекреаційних і урбанізованих територій одержало поширення в Кримському рекреаційному регіоні; сполучене розташування характерно для територій великих міських агломерацій Придніпровського рекреаційного регіону; відособлене розташування рекреаційних територій вимагає поліпшення умов обслуговування комунікаціями в Карпатському рекреаційному регіоні.

Планувальну організацію рекреаційного регіону можна представити у вигляді планувальної структури із заданими умовними позначками всіх структурних елементів в умовних границях.

Основними структурними елементами рекреаційного регіону є: райони, зони, комплекси, установи, урбанізовані центри, організована й натуральна природа, комунікації й комунально-господарські зони.

Елементи рекреаційної структури можуть включатися до складу комплексів, зон, районів, регіонів іншого функціонального призначення: житлових, адміністративних, промислових, сільськогосподарських і т.д.

Рекреаційні регіони мають ієрархічну структуру, у якій виділяють як рівні за значенням, так і супідрядні елементи. Так, структурні елементи організованої й природної природи, автономні й районні рекреаційні зони є рівними за значенням; райони, зони, комплекси й установи носять супідрядний характер.

Послідовне об'єднання рекреаційних установ у комплекси, комплексів - у зону, зон - у район, районів - у регіон супроводжується створенням єдиної системи обслуговування й комунікацій.

Складна ієрархічна структура рекреаційного регіону вимагає побудови принципової схеми, що створює оптимальні моделі їхнього функціонування й керування.

У функції керування входять одержання, переробка й аналіз інформації, що визначає попит і споживання послуг, «поводження» природних комплексів у процесі експлуатації й розвитку рекреаційного регіону, його технічний, матеріальне й фінансовий стан.

Створення єдиної системи спеціалізованих і поліфункціональних рекреаційних регіонів, районів, зон, комплексів і установ дозволяє найбільше повно задовольнити потреби суспільства в рекреації.

Кількість рекреаційних регіонів залежить від ступеня освоєння рекреаційних ресурсів, динаміки урбанізаційних процесів і розвитку рекреаційної інфраструктури.

Сучасна потреба у вивченні рекреаційних ресурсів дозволяє виділити на території України вісім рекреаційних регіонів: Донецький, Карпатський, Кримський, Подільський, Поліський, Придніпровський, Слобожанський, Чорноморсько-Азовський, границями яких є як природні рекреаційні умови, так і адміністративно-територіальний поділ.

Вихідною базою для визначення можливих напрямків і масштабів організації рекреації є величина рекреаційних ресурсів. Основним завданням при цьому стає оцінка можливої ємності територій, що володіють такими ресурсами й межах припустимої транспортної далекості від центрів попиту.

Рекреаційні ресурси можна розділити на три групи:

інтенсивно використовувані завдяки високому ступеню підготовленості їх до освоєння (група А);

екстенсивно використовувані (група В);

невикористовуванні в цей час із ряду причин, у першу чергу через відсутність стійкого транспортного зв'язку з населеними місцями, а також інженерної облаштованості (група С).

Рекреаційна діяльність пов'язана з урбанізацією територій (будівництво комплексів відпочинку, прокладка комунікацій і т.д.) і регулюється впливом антропогенних навантажень - концентрацією відпочиваючих на певній площі ділянки природного ландшафту або перетвореного людиною середовища.

Припустиме навантаження на ландшафт, а також час використання того або іншого ресурсу не мають досить обґрунтованого нормативного показника.

Як рекреаційні ресурси, для яких визначалася припустима ємність, були прийняті ліси, узбережжя водойм (рік, морів, водоймищ), гірські місцевості.

По природних умовах можна виділити п'ять зон, що визначають можливості рекреації: полісся, лісостеп, степ, гори, акваторії.

Розміщення адміністративно-територіальних одиниць України (1 автономна республіка, 24 області, 2 адміністративно-територіальні одиниці зі статусом області) у тих або інших природних умовах дозволяє виділити рекреаційні регіони з відносно однорідним складом і якістю ресурсів, але різноманітними видами рекреаційної діяльності.

Потенціал рекреаційної території визначають як сумарну оцінку всіх компонентів рекреаційного середовища: рекреаційні ресурси, рекреаційна діяльність, рекреаційні утворення.

На основі аналізу зональних природно-кліматичних умов уточнені нормативні навантаження, застосовані при визначенні потенційної рекреаційної ємності території по основних елементах природно-рекреаційних комплексів окремих рекреаційних районів з урахуванням чисельності населення.

Оцінка рекреаційного потенціалу регіонів по основних видах рекреації показала, що можливості України в цілому перевищують потреби її населення більш ніж в 1,5 рази.

Слід зазначити нерівномірність у розподілі природно-рекреаційного потенціалу по території України як у географічному аспекті, так і, що особливо важливо, щодо зон із різною концентрацією населення.

Розрахункові дані рекреаційної ємності по масовому короткочасному, тривалому дитячому й дорослому відпочинку міського й сільського населення показали, що природно-рекреаційний потенціал Львівської, Київської й Вінницької областей настільки високий, що він отримує градоутворююче значення.

Потенційні ресурси Одеської області практично відповідають потребам населення цієї зони в масовому відпочинку, однак рівень їхнього освоєння ще дуже низок: близько 60 % відноситься до груп В и С. З іншого боку, значний зовнішній попит створить велике наднормативне навантаження в освоєних рекреаційних зонах (група А).

Аналіз компонентів рекреаційного середовища дозволяє виявити території з надлишковими й недостатніми рекреаційними можливостями. Так, надлишковим потенціалом володіє Кримський рекреаційний регіон, можливості якого перевищують потреби населення в 1,5 рази. Надлишковий потенціал (надлишок більше 30 %) мають Карпатський і Подільський рекреаційні регіони, що дає можливість спрогнозувати їхню міжнародну значимість.

Збалансованим потенціалом (надлишок менш 30 % або дефіцит менш 15%) володіють Чорноморсько-Азовський і Придніпровський регіони; тут необхідне проведення додаткових заходів.

Недостатній потенціал (дефіцит більше 15 %) мають рекреаційні регіони з індустріальним розвитком - Донецький і Слобожанський рекреаційні регіони, де варто проводити компенсаційні заходи.

В особливому екологічному положенні перебуває Поліський рекреаційний регіон, для рекреаційного потенціалу якого характерне виділення рекреаційних районів і рекреаційних зон у Чернігівській, Житомирській і

Волинській областях, що володіли значним рекреаційним потенціалом до 1986 р.

Рекреаційна оцінка відноситься до розряду соціальних, тому що повинна розглядатися як з погляду рекреаційної діяльності, так і з позиції рекреантів.

Ефективність рекреації визначається не тільки комплексною оцінкою компонентів рекреаційного середовища, але й виявленням ваги, значимості й відповідності окремих компонентів. Наприклад, наявність і вид рекреаційних природних ресурсів і профіль існуючих рекреаційних комплексів (туристські, санаторні, для відпочинку) - як сукупності рекреаційних установ різних функцій, об'єднаних однією функціональною програмою.

Контрольні питання

Дайте визначення рекреаційного середовища.

Що являють собою рекреаційні утворення?

Які критерії оцінки рекреаційних ресурсів?

Перелічіть основні ознаки рекреаційних утворень.

Що визначає таксономічну ознаку?

Що визначає типологічну ознаку?

Які основні принципи рекреаційних утворень?

Дайте визначення рекреаційного регіону.

Які об'єкти входять до складу рекреаційного регіону.

За якими ознаками визначають границі рекреаційного регіону.

Перелічіть види рекреаційних регіонів по типу урбанізаційних процесів.

Визначить структуру рекреаційних регіонів по типу розселення.

Лекція 3. ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО РАЙОНУ Й РЕКРЕАЦІЙНОЇ ЗОНИ

3.1 Планувальна організація рекреаційного району

Основною структурно-планувальною одиницею рекреаційного регіону є рекреаційний район, що включає значні території рекреаційних агломерацій, зон, рекреаційних комплексів і центрів, туристських трас, рекреаційних ресурсів, об'єднаних провідною функцією і соціально-економічним розвитком.

Рекреаційні райони, відрізняючись за функціональною (типологічною) ознакою, можуть бути поліфункціональними (курортні й туристські) і монофункціональними (тільки курортні або тільки туристські). При цьому можуть бути райони, в яких є й відпочинок, і туризм, але з перевагою однієї з функцій. Наприклад, Кавказько-Чорноморський район - курортний, тому що має 92 % лікувальних і 8 % туристських установ; Карпатський район -спортивно-туристський (41 % лікувальних і 56 % туристських установ).

Планувальна структура рекреаційного району визначається видом природного й антропогенного ландшафту:

приморський, біля підніжжя гір;

приморський рівнинний;

по берегах рік, озер, водоймищ;

на піщаних косах і островах;

у гірських масивах;

в урбанізованих утвореннях.

Приморські райони в підніжжя гір характеризуються, насамперед, наявністю й розміщенням пляжних ресурсів, можуть займати або тільки вузьку смугу уздовж берега моря, або включати й передгірну зону. Так, глибина рекреаційного освоєння району Південного берега Криму становить 1,5 км, район Південно-східного берега Криму поширюється й на передгір'я. Західний берег Криму являє собою приморську територію зі спокійним рівнинним рельєфом, глибина освоєння якого не обмежується.

Складність рельєфів приморско-гірських територій обумовлює поясне зонування рекреаційних районів:

1-й пояс - прибережна смуга - основна рекреаційна територія приморського району;

2-й пояс - територія селітебно-рекреаційного освоєння, розміщення транспортних вузлів;

3-й пояс - територія промислового й сільськогосподарського освоєння;

4-й пояс - територія лісів, автономних гірничо-рекреаційних комплексів,

туристських маршрутів;

5-й пояс - територія національних парків, природних заповідників, заказників, гірничо-туристських комплексів.

Таке глибинно-поясне зонування забезпечує схоронність прибережного ландшафту: море - пляж - природне оточення.

Для прибережних і гірських територій рекреаційних районів велике значення має вертикальне зонування. Наприклад, у рекреаційному районі Південний берег Криму виділяють наступні зони: приморська - до 300 м над рівнем моря, що складає, і свою чергу, із прибережної - 100 - 150 м над рівнем моря й передгірної - до 300 м; середньогірна - від 300 до 700 м над рівнем моря, покрита сосновими лісами з температурою повітря нижче, ніж у приморській зоні; гірська - вище 700 м над рівнем моря із ще більш низькою температурою повітря. Таке вертикальне зонування визначає зони для розміщення різних по функціям рекреаційних комплексів і для організації всіляких видів туризму.

Планувальні структури гірських рекреаційних районів взаємозалежні з особливостями рельєфу:

* гірсько-долинний у вигляді ландшафтного амфітеатру (площадка в кільці схилів) або ландшафтного коридору (ущелини, русла рік із прилягаючими схилами);

* гірсько-схиловий у вигляді ландшафтних сходів (гірські схили різної крутості) або стрімчасті схили, покриті лісами або збезлісені.

Цінність гірських рекреаційних районів полягає в їх цілорічному використанні: літо - для туризму й відпочинку; зима - для туризму й лижного спорту. Таким рекреаційним регіоном в Україні є Карпати з трьома рекреаційними районами: Прикарпатським, Закарпатським, Гірсько-Карпатським.

Планувальна організація рекреації в озерно-річних районах обумовлена внутрішньою географічною структурою й зовнішньою конфігурацією акваторій:

1. Рекреаційний район біля великого озера або великої судноплавної ріки розташовується на одному березі, залишаючи природною природу протилежного берега, планувальна структура району вирішується так само, як і для приморських районів.

Рекреаційний район, в якому озеро стає композиційним ядром.

Планувальна структура рекреаційного району на базі групи невеликих озер будується за принципом диференціації рекреаційних занять на кожному з озер (наприклад, водно-моторний спорт не слід сполучати з масовим купанням або катанням на веслових човнах).

Розмаїтість природних умов обумовлює розходження прийомів планувальної організації рекреаційних районів, що відображається насамперед на взаємозв'язках селітебної і рекреаційної зон:

лінійний характерний для приморських районів з рівнинним рельєфом (рекреаційні райони Приазов'я, Одеське узбережжя Чорного моря: Затока - Будакський лиман, Кароліно-Бугаз, Великий Скадовськ, Велика Анапа);

лінійно-глибинний типовий для приморських районів зі складним рельєфом (рекреаційний район Південний берег Криму: Форос, Кастрополь, Голуба затока, Зоря, Понізовка);

розчленовано-кущовий характерний для гірських районів зі сформованими транспортними зв'язками (райони Карпат: Міжгірський, Свалявський, Рахівський);

компактний властивий районам локального типу, розташованим на рельєфі (район Ірпінь - Ворзель - Буча, курортна зона Пуща-Водиця в пригороді Києва, район Кавказьких Мінеральних Вод).

Визначальним фактором раціональної планувальної організації рекреаційного району є функціональне зонування.

Функціональне зонування рекреаційного району ґрунтується на диференціації території по загальному провідному функціональному напрямку розвитку району й передбачає внутрішню диференціацію виділених у районі рекреаційних зон за видами рекреаційної діяльності.

Функціональне зонування повинне бути погоджене з:

принципами ландшафтного зонування (екологічного);

принципами компактності об'ємно-планувальних структур (створенням рекреаційної агломерації на основі функціонального й просторового взаємозв'язку рекреаційних поселень, комплексів, ландшафтів, туристських трас і доріг, центрів і пунктів обслуговування);

принципами розмаїтості за архітектурно-просторовою структурою й диференціації за функціональним профілем рекреаційних поселень;

принципами динамічності й розвитку рекреаційної агломерації;

принципами охорони естетично цінних ландшафтів (відмова від розміщення рекреаційних об'єктів у таких природних місцевостях).

До складу території рекреаційного району включають наступні функціональні зони:

рекреаційну,

селітебну,

комунально-господарську;

організованого й природного ландшафту,

санітарно-захисні зони,

зону транспортних комунікацій і пішохідних зв'язків.

Рекреаційну зону зі сприятливими умовами для лікування, відпочинку й туризму ділять на наступні функціональні підзони: лікування (кліматичного, бальнеологічного, грязьового); відпочинку (тривалого, короткочасного); туризму (пізнавального, спортивного, альпінізму, спелеотуризму, полювання, рибальства й т.д.); центрів обслуговування; рекреаційного природного ландшафту, охоронюваних ландшафтів; туристських об'єктів і маршрутів; внутрітранспортні й пішохідні зв'язки.

Селітебна зона включає наступні функціональні підзони: розселення постійного населення і обслуговуючого персоналу; комунального обслуговування; санітарно-захисну зону; транспортні зв'язки. Взаєморозміщення селітебної і рекреаційної зон визначається природними умовами. Територіально ці зони повинні бути розділені. Так, при коректуванні планувальної структури району Південного берега Криму населені пункти постійного населення розміщені вище дороги Ялта-Севастополь, чим досягається територіальне роз'єднання рекреаційної й селітебної зон.

Комунально-господарська зона рекреаційного району являє собою територію, на якій розміщаються всі комунальні й господарсько-виробничі підприємства. Вони являють собою єдину систему обслуговування для відпочиваючого й постійного населення рекреаційного району. Комунально-господарська зона повинна розміщатися за межами рекреаційної й селітебної зон, але поблизу транспортних магістралей, що забезпечують зручний зв'язок з рекреаційною, селітебною зонами й пунктами прибуття вантажів (морський або річковий порт, залізнична станція й т.д.). Раціональна організація комунально-господарської зони визначає функціональне зонування її території на кілька підзон: комунальні споруди (пральня, котельня, баня, матеріальний склад, майстерні); автогосподарство (гаражі вантажних і легкових автомашин, станції технічного обслуговування, ремонтні майстерні, склади пального, склад запчастин, пожежні депо); інженерні споруди (трансформаторна підстанція, водонапірна вежа, станція перекачування, очисні спорудження); підсобне господарство (оранжереї, теплиці, парники, пункти відгодівлі, сховище лікувального бруду); промислова (фабрика-заготовочна, хлібозавод, завод безалкогольних напоїв, молокозавод, рибозавод); складська (склади продовольчих і промислових товарів, будівельних матеріалів, склади палива, відкриті складські площадки); адміністративна (адміністративний будинок, їдальня, магазини, майстерні побутового обслуговування); резервна територія для розширення комунально-господарської зони.

Склад і місткість підприємств і споруд змінюються залежно від функцій рекреаційної зони й конкретних умов обслуговування.

Зону комунально-господарського обслуговування відокремлюють від рекреаційної й селітебної зон зоною зелених насаджень - санітарно-захисною смугою шириною від 200 до 500 м залежно від рельєфу. Зелені насадження включаються в структуру всіх функціональних зон рекреаційного району; вони є підзоною організованого рекреаційного природного ландшафту.

Зона організованого рекреаційного природного ландшафту визначається трьома природними елементами:

зеленими насадженнями;

акваторіями і їхніми берегами;

рельєфами.

Зелені насадження є засобами функціональної організації рекреаційної території, що підвищують естетичні якості архітектурних рекреаційних комплексів, служать засобами санітарно-гігієнічного захисту й мікрокліматичного впливу. Зелені насадження позитивно впливають на іонізацію повітря; летучі речовини (фітонциди) деяких зелених насаджень зменшують мікробне забруднення повітря; у парках і садах знижують температуру повітря; озеленення є ефективним засобом боротьби із шумом, з вітровою й водяною ерозією ґрунту; сприяє зміцненню схилів і ярів, збереженню ґрунтової вологи.

Зелені насадження по видах використання можуть бути:

загального;

обмеженого;

- спеціального користування;

По територіальному розміщенню:

для рекреаційної;

жилої;

периферійної зони.

У рекреаційній і селітебній зонах існують також зелені насадження: загального користування: парки, сади, озеленені бульвари й сквери (так, у рекреаційній зоні Велика Ялта розташовуються Микитський ботанічний сад; палацово-паркові комплекси: Алупкінський, Лівадійський; парки-пам'ятники садово-паркової архітектури: Масандровський, Місхорський, Сімеїзський); обмеженого користування: озеленені ділянки лікувальних і спортивних установ, шкіл; спеціального користування: санітарно-захисні й охоронні зони, насадження уздовж вулиць і доріг.

Периферійні зелені зони можуть бути наступними: загального користування - у лісопарках, лугопарках, гідропарках, лісах; обмеженого користування - історичні, етнографічні, дендропарки, заповідники, природні парки; спеціального користування - градозахисні, охоронні насадження, плодові сади, виноградники.

Ступінь озеленення різних функціональних зон неоднакова: рекреаційна -70%; селітебна - 60%; комунально-господарська - 40%.

Значну роль у загальній системі озеленення мають природні парки, що є, насамперед, об'єктами охоронюваної природи обмеженого рекреаційного користування.

У зону організованого природного ландшафту включають систему водних просторів:

природні рекреаційні акваторії (моря, озера, ріки);

штучні акваторії (водоймища, канали, відкриті плавальні басейни й т.д.). Рекреаційні акваторії зонують по різних ознаках:

по ступені благоустрою (обладнані й природні узбережжя);

по видах відпочинку (активний і пасивний);

по видах водного спорту (рибальство, катання на човнах - вітрильних, веслових, моторних; водні лижі; водні атракціони; стрибки у воду).

Важливим елементом рекреаційних акваторій є пляж. Пляжі розрізняють:

по виду акваторій (морські, річкові, озерні, на штучних водоймах);

по функціональному призначенню (спеціалізовані, загальні);

по способі устрою пляжу (природні, насипні, відкриті площадки).

Для організації спеціалізованих пляжів (жіночих, чоловічих, дитячих, лікувальних) використовують як пляжні ресурси, так і їхнє сполучення з відкритими площадками. Штучні насипні пляжі організують у тих випадках, коли недостатньо природних пляжних ресурсів (наприклад, у Криму й Форосі штучний насипний пляж; у Франції в зоні відпочинку Мурийон п'ять насипних пляжів, що розділяють пляжну територію на функціонально відособлені зони).

Лікувальні пляжі є кліматолікувальними установами, що мають відповідне встаткування й устрої для прийняття сонячних і повітряних ванн у сполученні з купанням. У зв'язку з необхідністю забезпечення розмаїтості кліматолікувальних процедур виділяють наступні функціональні зони:

купання, режиму, що тренує (солярій);

режиму, що щадить (аеросолярій);

медичного обслуговування (медпункт із душами, роздягальними, санвузлами);

лікувальної фізкультури й спорту;

зелених насаджень із доріжками й алеями для відпочинку, що є одночасно частиною загальної системи озеленення.

Із всіх природних факторів організованого рекреаційного ландшафту рельєф найбільше впливає на функціональне зонування, планувальне рішення рекреаційної й селітебної зон і транспортного зв'язку між ними.

Принципові схеми транспортної комунікації залежно від рельєфу можуть бути:

* лінійними,

лінійно-глибинними,

розчленовано-кущовими

компактними.

Транспортні комунікації являють собою групи зовнішніх і внутрішніх доріг:

зовнішні магістральні дороги забезпечують зв'язок між районами й проходять в обхід певного рекреаційного району, утворюючи транспортні розв'язки із залізницями в різних рівнях;

внутрішні дороги забезпечують зв'язок між функціональними зонами певного району, проходять в обхід рекреаційних комплексів, парків;

внутрішні місцеві дороги забезпечують зв'язок між суспільним центром і рекреаційними комплексами, проходять усередині комплексу або парку;

прогулянкові дороги для автомобілів (парквей) зв'язують рекреаційні й селітебні зони із природними парками, заповідниками, туристськими об'єктами, зонами масового відпочинку;

туристські пішохідні дороги призначені для тривалих прогулянок, походів і подорожей по найбільш привабливих місцях, примикають до станцій вертикального транспорту;

* пішохідні алеї, набережні забезпечують пішохідні зв'язки усередині функціональних зон, між об'єктами й місцями відпочинку в радіусі доступності (пляжами, парками, центром обслуговування); проходять по територіях комплексів, парків, прибережній зоні; спеціальні пішохідні траси - теренкури -призначені для дозованої ходьби з лікувальною й оздоровчою метою; повинні вписуватися в рельєф місцевості.

3.2 Планувальна організація рекреаційної зони

Планувальна організація території рекреаційної зони визначається критеріями:

функціональними;

архітектурно-будівельними.

За архітектурно-будівельними критеріями всі рекреаційні зони можна розділити на територію забудови й територію природного рекреаційного ландшафту.

Функціональні критерії визначають типологію забудови (поліфункціональна або моно функціональна); кількість і види підзон території забудови:

територія основної забудови;

підзона центра періодичного обслуговування;

підзона лікувально-оздоровчого центра;

територія оздоровчо-спортивних споруд і устроїв.

Склад рекреаційної зони залежить від містобудівних умов її розміщення:

у складі рекреаційного району;

відособлено (автономно);

у рекреаційному центрі;

у зоні впливу промислового міста.

Наприклад, у рекреаційному центрі Трускавець рекреаційна зона включає: територію основної забудови, що складається із двох підзон для лікування й туризму; загальнокурортний центр; комунально-господарську зону; зелену зону.

Територія основної забудови призначена для розміщення різних типів рекреаційних комплексів, установ, територіальне об'єднання яких можливо в наступних сполученнях: санаторне лікування й відпочинок; стаціонарний відпочинок і туризм; туризм і короткочасний відпочинок; дитячий і сімейний відпочинок; молодіжний відпочинок і туризм.

Такі комплекси називають поліфункціональними. Рекреаційні комплекси, засновані на одній функції, називають монофункціональними.

Монофункціональні рекреаційні комплекси, основною функцією яких є лікування, можуть бути спеціалізованими (туберкульозні, для інвалідів).

Раціональне використання територій основної забудови складається в нормуванні площі залежно від функціональної спрямованості рекреації. Так, для одних типів рекреаційних комплексів потрібні великі території при невеликих площах пляжів, а для інших - обмежені території, але більші площі пляжів.

Наприклад, для спеціалізованих комплексів (дитячих) площа території визначається з розрахунку 200-250 м кв. на одне місце, площа пляжу 4 м кв. на одне місце; для комплексів відпочинку й туризму площа території -75 - 100 м кв. на одне місце, площа пляжу - 5 м кв. на одне місце.

Поліфункціональна територія основної забудови повинна бути розділена на підзони залежно від:

стаціонарності,

сезонності,

рівня комфорту

типів рекреаційних комплексів і установ.

Стаціонарні комплекси з високим рівнем комфорту варто розташовувати в найбільш сприятливих ландшафтних умовах (прибережні або паркові ділянки), ізольованих від різних джерел шуму (транспортні магістралі, суспільні центри, спортивні зони). Стаціонарні комплекси із середнім рівнем комфорту необхідно групувати поблизу центра періодичного обслуговування із забезпеченням пішохідної доступності всіх підзон. Стаціонарні сезонні й нестаціонарні комплекси варто розміщувати на ділянках глибинних територій основної забудови (біля магістралей або на ділянках із складним рельєфом).

Сполучення в одній рекреаційній зоні стаціонарних і нестаціонарних, цілорічних і сезонних, більш-менш комфортабельних комплексів дозволяє збільшувати місткість рекреаційної зони, різноманітити рекреаційну забудову, сформувати єдину систему обслуговування.

У сучасних рекреаційних зонах система обслуговування формується на містобудівній або соціальній концепціях.

Містобудівна концепція обслуговування в рекреаційній зоні має триступінчасту структуру: повсякденне - періодичне - епізодичне. Повсякденне обслуговування зосереджується в підзонах основної забудови, наприклад в установах громадського харчування. Періодичне обслуговування формується у вигляді підзони суспільного центра, що складає з підцентрів: адміністративного, побутового обслуговування, культурно-видовищного, торгівельного, громадського харчування. Розходження між установами громадського харчування повсякденного й періодичного обслуговування укладається в характері обслуговування (рівні комфорту): повсякденне вимагає обов'язкового триразового харчування; періодичне носить додатковий (крім харчування), розважальний (аттрактивний) характер.

Центр періодичного обслуговування повинен розміщатися в середній частині території рекреаційної зони з урахуванням забезпечення 20-хвилинної пішохідної доступності до найбільш вилучених рекреаційних установ підзони основної забудови. Крім того, центр періодичного обслуговування варто розташовувати поблизу тієї підзони основної забудови, рівень комфорту якої не вимагає наявності установ повсякденного обслуговування. Установи епізодичного обслуговування (театри, цирки, іподроми, великі фірмові ресторани, ринки) розташовуються в основному в районних центрах обслуговування. Елементи епізодичного обслуговування можна розміщати в підзонах основної забудови з високим рівнем комфорту (наприклад, кінозали, виставочні зали). На території різних функціональних зон розташовують також елементи періодичного обслуговування: торгівельні кіоски, автомати, павільйони, аптеки.

Соціальна концепція обслуговування має ядерно-мережну структуру, засновану на формах обслуговування рекреантів: індивідуальної, групової, масової. Індивідуальне обслуговування має локальний характер, формується поблизу або усередині рекреаційних установ (наприклад, забезпечення нічлігом, побутовим обслуговуванням). Групове обслуговування носить дисперсний характер, проникаючи в усі планувальні елементи рекреаційних утворень, створюючи зони й напрямки розвитку обслуговування (кафе, бари, торгівельні кіоски, автомати, танцмайданчики, клуби, аптечні кіоски й т.п.). Ці зони характеризуються сезонністю, у них припускається скорочення або розширення (пульсація) обслуговування залежно від рекреаційного потоку. Масове обслуговування передбачає створення центрів (ядер) обслуговування (торгівельних, культурно-видовищних, побутового призначення) і розміщення їх у транспортних вузлах.

Містобудівні й соціально-функціональні принципи організації обслуговування в рекреаційних зонах обумовлює вимоги до об'ємно-планувальних рішень установ обслуговування й до прийомів їхнього розміщення.

Система рекреаційного обслуговування включає медичне обслуговування, функціональна структура й склад якого визначається функціональним профілем рекреаційної зони: лікування, відпочинок, туризм. У поліфункціональних рекреаційних зонах формуються лікувально-оздоровчі центри. У монофункціональних рекреаційних зонах медичне обслуговування включається в центр періодичного обслуговування й розміщається в рекреаційних установах повсякденного обслуговування.

Наприклад, у Трускавці лікувальний центр складається з водолікарні, поліклініки, озокеритолікарні, павільйону для відпочинку, водного басейну;

Структура лікувально-оздоровчих центрів визначається функціональними лікувально-діагностичними блоками:

лікувальний блок для санаторіїв всіх профілів;

лікувальний блок для санаторіїв-профілакторіїв;

діагностичний блок для санаторіїв всіх профілів;

спеціалізований лікувально-діагностичний блок для санаторіїв. Лікувальні блоки представляють велику групу приміщень загальної

фізіотерапії, бальнеолікування, лікувальної фізкультури, для лікарів-консультантів. Діагностичний блок складається із приміщень по функціональній діагностиці, рентгенодіагностиці, різних лабораторій. Спеціалізований лікувально-діагностичний блок включає спеціалізовані приміщення, що визначають профіль санаторіїв. Профільність санаторіїв по певних групах захворювань відрізняє їх від санаторіїв-профілакторіїв.

Лікувально-діагностичні блоки, що сполучають функції відпочинку й побутового обслуговування, входять до складу багатофункціональних лікувальних установ: лікувальних басейнів, грязелікарень, приміщень для масажу, інгаляцій, поліклініку, бар, сауну, питний бювет. Така багатофункціональність лікувального центра сприяє найбільш повному задоволенню потреби рекреантів у медичному обслуговуванні, заощаджує площі приміщень і виключає дублювання адміністративних, допоміжних зон і лікувального обладнання.

Склад території оздоровчо-спортивних споруд і устроїв рекреаційної зони формується з урахуванням:

медико-фізіологічних вимог до організації активних форм відпочинку;

певних природних і погодно-кліматичних факторів;

містобудівних умов;

типологічних особливостей рекреаційної зони.

За медико-фізіологічними вимогами визначені три типи груп рекреантів з різним режимом рухової активності: що спортивно-тренує, що тренує, що щадяще-тренує.

Залежно від видів занять, їхньої тривалості, інтенсивності існують три типи програм активного відпочинку:

- типові, включають фізичні вправи (гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, тренажерні заняття);

- спеціалізовані, розрізняють по видах занять: ігрові (волейбол, теніс, бадмінтон); водні (веслування, віндсерфінг, водні лижі); плавання; кінний спорт; зимові лижі;

- допоміжні передбачають розважальні ігри (кеглі), рухливі (дозована ходьба), оздоровчо-профілактичні (лазня, масаж, сонячні ванни).

Природні фактори (наявність водойми, рельєф місцевості) визначають типи оздоровчо-спортивних споруджень (наприклад, водна човнова станція, лижна станція) і види занять (катання на лижах, купання, пішохідні прогулянки); погодно-кліматичні фактори визначають сезонність споруджень: цілорічні й сезонні.

За містобудівними умовами розміщення розрізняють функціональні блоки: будинків і сезонних споруд; відкритих площинних споруд.

Склад приміщень будинків цілорічного функціонування і сезонних споруд залежить від типу оздоровчо-спортивної програми: типова програма -зал багатоцільового призначення; спеціалізована програма спортивний зал із плавальним басейном; крита комплексна спортивна площадка; допоміжна програма - лікувальний басейн.

Відкриті площинні споруди, пов'язані з конкретними територіями або акваторіями, включають групу площадок:

для типової програми - спортивне ядро з легкоатлетичними площадками й біговою доріжкою, ями для стрибків у довжину й у висоту, пряма бігова доріжка; доріжка здоров'я;

для спеціалізованої програми - ігрові площадки для волейболу, бадмінтону, настільного тенісу, городків, спортивних ігор і метань, крокету, катання на роликових ковзанах і дошках, тренувань по техніці туризму; тенісний корт із навчальною стінкою; футбольне поле; відкриті плавальні басейни для навчання плаванню, для оздоровчого плавання; відкритий дитячий басейн.

Визначальним фактором для вибору цілорічних оздоровчо-спортивних занять є місткість рекреаційної установи. Так, для установ відпочинку й туризму при місткості 4000 місць припустимими є або басейн, або спортивний зал. Габарити спортивного залу або басейну визначають на основі відповідності їх необхідної одноразової пропускної здатності для цілорічної місткості рекреаційної установи. Кількість площинних споруд визначають по сумарній одноразовій пропускній здатності, що повинна наближатися до необхідного для максимальної місткості рекреаційної установи або комплексу. Площинні споруди можуть бути організовані компактно у вигляді окремої спортивної зони. Наприклад, до складу спортивної зони рекреаційного комплексу на 2000 місць у Хмільнику включені різноманітні площинні споруди: площадка для відпочинку, баскетбольна площадка, городошна площадка, волейбольна площадка, тенісний корт, гімнастична площадка, площадка для настільного тенісу.

Оздоровчо-спортивні зони можуть мати різну спрямованість залежно від місцевих умов: водноспортивні, гірськоспортивні, кінноспортивні, мотоспортивні, зони спорту й відпочинку.

Обов'язковою умовою планувальної організації зони рекреаційної забудови є забезпечення зручного пішохідного зв'язку між окремими підзонами.

Наприклад, відстань від зони основної рекреаційної забудови до зони площинних оздоровчо-спортивних споруд становить не менш 50 м. Радіус пішохідної доступності залежить від типу рекреаційного комплексу: санаторні комплекси - до установ повсякденного обслуговування радіус пішохідної доступності становить 100 - 200 м (5 хв.), до центра періодичного обслуговування - 500 - 1000 м; комплекси відпочинку й туризму - до установ повсякденного обслуговування - 300 - 500 м, до центрів періодичного обслуговування - 1000 - 1200 м (20 хв.). Граничний час пішохідно-транспортної доступності до центрів епізодичного обслуговування повинний становити до 30 хв. на транспорті (8 -10 км).

Радіус пішохідної доступності залежить від обраної схеми планувальної організації території забудови рекреаційної зони:

- концентрична (компактна), що формується навколо зони основної забудови цілорічної експлуатації;

- віялоподібна (глибинна), що розвивається в глибину перпендикулярно узбережжю;

поздовжня (коридорна), розташовувана смугою уздовж ущелини, русла ріки, туристсько-маршрутних трас;

лінійна, розташовувана паралельно пляжній зоні;

багатоцентрова (розосереджена), що формується навколо центра періодичного обслуговування.

Вид схеми планувальної організації основної забудови рекреаційної зони залежить від природних умов. В умовах складного рельєфу (умовно названих «амфітеатр», «коридор», «сходи») можна використовувати: компактне (концентричне) і багатоцентрове (розосереджене) планування для рельєфу типу «амфітеатр»; поздовжнє (коридорне) - для внутрішнього зонування «коридору», розташовуваного уздовж гірськолижних трас, на одному із двох протилежних схилів; багатоцентрове й віялоподібне планування для рельєфу типу «сходи» з терасоподібним розміщенням по схилах.

При наявності акваторії частіше використовують лінійне, віялоподібне, багатоцентрове й концентричне планування забудови.

Вибір планувальної схеми забудови залежить від показників щільності рекреаційної забудови, яку визначають кількістю квадратних метрів на 1 місце або кількістю місць на 1 гектар (місць/га), і її поверховості. Показник щільності впливає на розміри території забудови, які обмежують місткість рекреаційного комплексу. Фактичний показник щільності враховує вид рекреаційного комплексу й поверховість забудови. Тенденція до збільшення щільності забудови пов'язана з підвищенням поверховості будинків: рекреаційні установи туристського типу 16 - 25 поверхів; санаторно-курортного типу - 9 поверхів; установи дитячого відпочинку 2- 3 поверхи.

У даний час найбільш доцільною з економічної й функціональної точок зору є концентричне (компактне) планування, тому що воно забезпечує централізацію установ періодичного обслуговування, що дає можливість розширювати їхню номенклатуру, дозволяє розміщати зони з урахуванням найкоротшої пішохідної доступності, крім внутрішнього транспорту; скорочує довжину транспортних і інженерних комунікацій, забезпечуючи їхню централізацію. Найбільша щільність забудови досягається за допомогою концентрації споруд навколо композиційного ядра, створенням інтегрованих комплексів. Інтеграція рекреаційних споруд забезпечує концентрацію обслуговування, ізоляцію від транспортних і господарських під'їздів, звільнення природних територій і збереження природного середовища.

Контрольні питання:

Дайте визначення рекреаційного району.

Які об'єкти входять у склад рекреаційного району?

Визначіть типи рекреаційних районів по природних умовах.

Поясніть зміст поясного зонування рекреаційного району.

Визначіть планувальну організацію гірсько-рекреаційних районів.

6. Перелічіть прийоми взаємної планувальної організації селітебної і рекреаційної зон.

Перелічіть види й склад функціональних зон рекреаційного району.

Назвіть принципові схеми зони транспортної комунікації.

Дайте визначення рекреаційної зони.

Визначіть критерії планувальної організації рекреаційної зони.

Визначіть склад території підзони рекреаційної забудови.


Страница:  1   2   3   4   5 

Скачать работу можно здесь Скачать работу "Рекреаційні комплекси" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов