Міське населення

Сільське населення

Всього, тис. осіб

20 680,0

10 075,5

10 604,5

14 093,9

6 586,1

у тому числі за статусами зайнятості, у відсотках до підсумку:

працюючі за наймом

81,8

80,6

82,9

93,6

56,5

роботодавці

0,9

0,7

1,2

1,2

0,4

Само зайняті

16,8

18,2

15,4

5,0

42,0

безкоштовно працюючі члени сім'ї

0,5

0,5

0,5

0,2

1,1

З наведених даних видно, що протягом останніх років в усіх сферах економічної діяльності досягнуто певних позитивних зрушень у нормалізації процесів руху робочої сили й робочих місць у напрямі їх узгодження між собою за рахунок розширення сфери зайнятості в недержавному секторі економіки, зростання мобільності робочої сили та її професійно-кваліфікаційної адаптації. У програмних документах із соціально-економічного розвитку визначено пріоритетні сфери створення нових продуктивних робочих місць - це малий бізнес і середній бізнес, наукомісткі галузі промисловості, споживчий сектор економіки, відповідно до яких і має відбуватися введення нових продуктивних робочих місць [17].

Зросла кількість суб'єктів малого підприємництва та чисельність працівників, зайнятих у цій сфері. У 2005 році функціонувало майже 2 млн. суб'єктів малого підприємництва (з чисельністю працюючих 5,1 млн. осіб) в тому числі 275 тис. малих підприємств, проти 218 тис. малих підприємств у 2001 році.

Більше ніж 2/3 нових робочих місць були створені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. У 2005 році відбулося розширення сфери прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць більше ніж для 630 тис. осіб.

Попри державну політику стимулювання підприємницької діяльності, поки не можна сказати, що підприємництво в Україні набуло належного розвитку. Цей сектор економіки ще не виконує багатьох функцій, які на нього покладає суспільство, і перш за все - підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць у більшості видів економічної діяльності.

Важливим є те, що в розвитку малого підприємництва поступово формується середній клас суспільства (переважно молоді). Але цей процес відбувається повільно і тому показники розвитку українського малого бізнесу у зіставленні з провідними державами світу за минулі роки виявляються досить скромними.

В Україні під час переходу до ринкових умов, змін форм власності дрібний бізнес розвивався за власною ініціативою та за рахунок власних ресурсів. Все це негативно позначилося як на розвитку підприємництва, так і на психології самих підприємців.

Мотивацію приватного підприємця націлено перш за все, на отримання прибутку. Керуючись цією головною метою, підприємці забувають про те, що крім отримання прибутку вони мають вирішувати і соціальні завдання - створювати нові робочі місця, забезпечуючи роботою незайнятих (перш за все молодь) тощо.

Основною причиною незайнятості серед молоді є складнощі у пошуку роботи після закінчення навчальних закладів. Як свідчить практика, роботодавці з великим небажанням та у дуже обмежених обсягах приймають на роботу недосвідчену молодь.

З метою вдосконалення державної соціальної політики щодо підвищення зайнятості молоді, зацікавленості роботодавців малих підприємств у наданні перших робочих місць доцільно активізувати розробку та запровадження на практиці механізму стимулювання зацікавленості роботодавців у працевлаштуванні випускників шкіл, ПТУ, ВНЗів з використанням податкових та інших пільг [19].

Не менш важливим є розроблення й формування національної політики на державному рівні. Більшість закордонних країн формують цю політику, орієнтуючись на «Міжнародну програму дій щодо молоді до 2000 року й далі», що дозволяє максимально вирішувати певне коло проблем.

У цей час в Україна реалізується загальнодержавна програма підтримки молоді на 2004-2008 рр., спрямована на створення сприятливих політичних, соціальних, економічних, законодавчих, фінансових та організаційних передумов для життєвого самовизначення й самореалізації молоді, розв'язання її нагальних проблем [19 ст. 39].

Скоротилися обсяги часткового безробіття. Чисельність працівників, які перебували у відпустках з ініціативи адміністрації, зменшилась у 2001-2005 роках у 5,8 рази, а чисельність працівників, які працювали на умовах неповного робочого часу - на 27 відсотків. Означені категорії працівників становили у 2005 році 14,5 відсотка від середньооблікової чисельності штатних працівників проти 29,4 відсотка в 2001 році.

Актуалізовано роль оплати праці у стимулюванні зайнятості населення. Середньомісячна заробітна плата у 2004 році у 2 рази перевищила рівень заробітної плати у 2001 році і склала 562,3 грн. Спостерігається тенденція скорочення чисельності низькооплачуваних працівників. Незадовільними лишаються міжгалузеві співвідношення у рівнях оплати праці, які визначаються належністю до певної сфери економічної діяльності та організаційно-правової форми суб'єктів господарювання.

Постійно розширюється сфера прикладання праці за рахунок створення нових робочих місць. Чисельність працівників, зайнятих на новостворених місцях становила у 2002 році 390 тис. осіб, у 2003 році 622 тис. осіб, у 2004 році 651 тис. осіб.

На сьогоднішній день недоліком є те, що стимулювання попиту на робочу силу обмежується переважно сферою, яка торкається інтересів соціально вразливих верств населення, - це надання дотацій роботодавцям для створення додаткових робочих місць та виплата одноразової допомоги з безробіття для організації підприємницької діяльності, що цілком виправдано, ураховуючи обмеженість ресурсів на ці цілі. Протягом 2005 р. на робочі місця, створенні за рахунок дотацій роботодавцям, було влаштовано 27,7 тис. осіб у промисловості, торгівлі та громадському харчуванні, комунальному господарстві, у сфері послуг, що в двічі більше ніж у 2001 році. Особлива увага приділяється створенню робочих місць для населення, яке потребує додаткових соціальних гарантій (у 2005 р. було заброньовано 106,6 тис. робочих місць для цієї категорії населення); значно підвищився рівень працевлаштування інвалідів, які перебували на обліку в державній службі зайнятості (цей показник майже у двічі вищий, ніж серед працездатних громадян) [20].

Набула поширення така форма зайнятості, як зовнішня трудова міграція. За експертними оцінками за кордоном працює до 3-4 млн. громадян України, з яких лише 1-2 відсотки легально працевлаштовуються за межами країни за допомогою господарських структур, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Соціальний захист трудових мігрантів-громадян України забезпечується міждержавними та міжурядовими угодами про працевлаштування та соціальний захист трудових мігрантів, а також шляхом приєднання України до міжнародних договорів з питань захисту прав трудових мігрантів.

Чисельність безробітного населення, визначеного за методологією МОП, зменшилася у 2001-2005 роках на 650 тис. осіб. У 2005 році відбулося скорочення чисельності безробітних у віці 15-70 років до 1,95 млн. осіб, зокрема, у містах до 1,43 млн. осіб. В той же час, в сільській місцевості чисельність безробітних у віці 15-70 років продовжує зростати: в середньому за 2004 рік її обсяги склали 450 тис. осіб у 2005 році відбулося зростання до 520 тис. осіб.

Рівень безробіття населення у віці 15-70 років має позитивну тенденцію до зниження і складає в середньому за 2004 рік 9,1 відсотки. Порівняно з 2001 роком рівень безробіття населення у віці 15-70 років скоротився на 2,6 відсоткових пункти. Подальше його зниження відбулося до рівня до 8,6 відсотки в середньому за 2005 рік.

Потреба підприємств у працівниках для заміщення вільних робочих місць, заявлена в державну службу зайнятості, збільшилася за 2002-2004 роки більш ніж на 40 відсотків. Навантаження на одне робоче місце зменшилося із 11 осіб на кінець 2001 року до 5 осіб на кінець 2005 року.

За 2005 р. послугами державної служби зайнятості скористалися 2,9 млн. незайнятих трудовою діяльністю громадян, серед яких кожний одинадцятий (9,2%) мав повну вищу освіту, кожний шостий (18,1%) - базову вищу, кожний третій - професійно-технічну (30,2%) або повну загальну середню освіту (36,8%), решта осіб - початкову та базову загальну середню освіту (5,7%).

За допомогою у пошуках роботи до державної служби зайнятості впродовж 2005 р. звернулося 1888,8 тис. не зайнятих трудовою діяльністю громадян, що 0,4% менше ніж у 2004 р.

На обліку в державній службі зайнятості на 1 січня 2006 р. перебувало 903,5 тис. незайнятих громадян, з них кожен другий проживав у сільській місцевості [21 ст. 45].

Дані таблиці 5 свідчать, що щорічно до професійного навчання залучається все більше зареєстрованих безробітних. Переважна більшість безробітних після закінчення професійного навчання у 2005 р. працевлаштувалася. З числа осіб, що закінчили навчання, понад дві третини отримали роботу за направленням державної служби зайнятості. [21 ст. 75].

Таблиця 5. Працевлаштування осіб, які закінчили професійне навчання у 2001-2005 рр.

	2001	2002	2003	2004	2005	у% 2005 до 2004	у% 2005 до 2001
Направлено на професійне навчання, тис. осіб	102,6	119,8	134,6	145,2	159,4	109,8	155,4
Проходили професійне навчання, всього - тис. осіб	147,2	163,4	175,5	184,4	193,3	104,8	131,3
у% до загальної кількості осіб, які перебували на обліку державної служби зайнятості	5,3	5,8	6,2	6,4	6,7	х	х
Закінчили професійне навчання, всього, тис. осіб	100,0	118,8	132,4	145,9	155,4	106,5	155,4
З них працевлаштовані, всього, тис. осіб	56,2	68,4	78,0	97,7	125,2	128,1	222,8
у% до загальної кількості осіб, які закінчили професійне навчання	56,2	57,6	58,9	67,0	80,5	х	х
У тому числі:
За направленням служби зайнятості, тис. осіб	44,9	58,1	69,4	91,3	119,7	131,1	266,6
у% до загальної кількості осіб, які закінчили професійне навчання	44,9	48,9	52,4	62,6	77,0	х	х
Самостійно, тис. осіб	11,3	10,3	8,6	6,4	5,5	85,9	48,6
у% до загальної кількості осіб, які закінчили професійне навчання	11,3	8,7	6,5	4,4	3,5	х	х

Завдяки проведенню активної політики у сфері зайнятості ситуація на зареєстрованому ринку праці помітно покращилася. Позитивною тенденцією на ринку праці є поступове скорочення кількості зневірених у пошуках роботи з 5,4 відсотка економічно неактивного населення в середньому за 2002 рік до 4,7 відсотків у відповідному періоді 2004 року та зменшення терміну середньої тривалості пошуку роботи з 10 місяців у 2002 році до 9 місяців у 2004 році - 7 місяців 2005 році.

2.2 Аналіз міжнародного та світового досвіду регулювання зайнятості

Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга - про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920-1930-х років, поширення новаторських ідей Дж.М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.

Слід сказати, що нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність. В цих країнах регулярно розробляються, фінансуються і виконуються програми зайнятості, що враховують специфіку конкретної соціально-економічної ситуації. В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів).

Вплив податкової політики держави на стимулювання зайнятості в розвинених країнах здійснюється шляхом надання пільг по звільненню від виплат у соціальні фонди, компенсації витрат на професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників і безпосередньо по зменшенню податків за створення нових робочих місць, розвиток людських ресурсів, за працевлаштування конкурентноздатних категорій громадян. Одним з найефективніших стимулюючих факторів для підприємців є пільги по оподаткуванню прибутку. Вони спрямовані найчастіше на зменшення оподатковуваної бази на суму коштів, витрачених на створення робочих місць (особливо спеціалізованих, наприклад для інвалідів), на професійне навчання або підвищення кваліфікації працівників тощо.

Фінансові штрафи застосовуються в розвинених країнах в основному при використанні такого адміністративного заходу, як квотування робочих місць для інвалідів і інших неконкурентоздатних категорій працівників. В таких випадках держава зобов'язує підприємців, що не створюють спеціальні робочі місця, сплачувати штрафи. Штрафи застосовуються також при порушенні соціально-трудового законодавства [22].

Зарубіжні країни мають різний підхід щодо розподілу коштів на активні й пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні й пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Що стосується такого чинника, як звітність безробітних, то є сенс акцентувати на тому увагу, що в деяких країнах світу посилюється контроль за їхньою активністю під час пошуків нового робочого місця. Уводиться їхня регулярніша звітність про пошук нової роботи, жорсткіша залежність між активністю в пошуку роботи й отриманням допомоги з безробіття. Так у Швейцарії служба зайнятості вимагає від зареєстрованого безробітного надання наприкінці кожного місяця не менше 10 підтверджень його звернень до роботодавців. Таку саму політику проводять у Голландії, Бельгії, Данії.

В Японії використовують такий вид стимулювання безробітного до пошуку роботи: що швидше безробітний знайде нове робоче місце, то більший розмір бонусу він отримає, який може дорівнювати чотиримісячному розміру допомоги з безробіття. Досвід виплат премій довготривалим безробітним, які зуміли працевлаштуватися, існує в Австралії та Новій Зеландії [23].

Значна увага у світі приділяється проблем безробіття молоді, вона характеризується численними спільними та спеціалізованими проектами та програмами, які здійснюються міжнародними організаціями. Яскравим прикладом є «Міжнародна програма дій щодо молоді до 2000 року й далі» (The World Programme of Action for Youth to the Year 2000 and Beyond), розроблена ООН у 1995 р., яка є міжнародною стратегією дій, спрямованих на ефективне розв'язання проблем молоді. Мета цієї програми - закріпити високу відповідальність уряду перед молоддю, що прагне до розвитку й активної участі в усіх суспільних процесах та явищах. Міжнародна програма - це комплексний документ, що містить основні напрями дій за 10-ма пріоритетними сферами, одна з яких є зайнятість. Ця програма реалізується в більшості країн - учасниць ООН і Європейського Союзу.

У сфері зайнятості молоді генеральним секретарем ООН було виокремлено 4 основні напрями діяльності:

- рівні можливості на ринку праці для молодих чоловіків і жінок;

- підготовка до трудової діяльності (передбачає значні інвестиції в освіту та профнавчання молоді);

- створення робочих місць. Цей процес має посідати центральне місце у макроекономічній політиці держави;

- підприємництво (створення сприятливих умов для відкриття власного бізнесу).

В Європейському Союзі (ЄС) з 1999 р. здійснюється програма «The Peer Reviev Programme (mutual learning)», спрямована на вивчення та обмін досвідом країн - учасниць Єдиної європейської стратегії щодо зайнятості. У межах цієї програми вивчаються національні програми щодо зайнятості та оцінюються можливості їх використання в інших країнах.

Прикладом такої програми може бути «Німецька стрімка програма, спрямована на навчання, підвищення кваліфікації та зайнятості молоді», яка була започаткована у 1999 р. Особливість цієї програми полягає в чіткій спрямованості діяльності на особливі категорії молоді: безробітна молодь, яка спробувала продовжувати навчання, але зазнала невдачі; молодь, яка не працює і не вчиться не має зв'язків із соціальними структурами. Програма охоплює цілу низку заходів щодо реалізації попиту (дотації та субсидії роботодавцям) та пропозиції праці молоді і ґрунтуються на залучені молоді до системи профнавчання та підвищення кваліфікації. Уже через рік після започаткування програма показала свою ефективність: кількість учасників становила 100 тис. осіб; 21,2% після закінчення навчання почали працювати; 15,2% продовжили освіту в інших навчальних закладах.

Франція також віддає перевагу активним заходам у боротьбі з безробіттям. Вона реалізує дві подібні програми: 1) «Нові послуги - нові робочі місця» - передбачає відшкодування державою до 80% витрат підприємствам на створення нових робочих місць для молоді; 2) «Слідом» - спрямована на поліпшення соціального захисту молоді шляхом вивчення та допомоги в реалізації своїх соціальних прав.

Греція де рівень молодіжного безробіття один з найвищих у Європі, докладає багато зусиль для його зменшення завдяки активним діям, які охоплюють субсидії роботодавцям, розвиток само зайнятості молоді, включення в систему професійно-технічної освіти та інші подібні проекти.

У Люксембурзі рівень молодіжного безробіття досить низький - 2,8% на відміну від 7,2 у ЄС. Варто зазначити, що безробітні у Люксембурзі - це, як правило, молоді люди з низькою кваліфікацією, поганою мобільністю та соціальною адаптованістю, але є два напрями вирішення цієї проблеми. Перший - залучення до тимчасової зайнятості на державному чи приватному підприємстві з виплатою 80-100% мінімальної соціальної заробітної плати з урахуванням кваліфікації і відшкодуванням збитків підприємствам у розмірі 50-85% залежно від форми власності. Другий - залучення до системи освіти та професійного навчання з виплатою 80% мінімальної заробітної плати та субсидіями, як у першій програмі.

В Іспанії проблема молодіжного безробіття стоїть дуже гостро (9,2%), але на відміну від більшості країн ЄС влада віддає перевагу пасивним заходам боротьби з нею - виплаті допомоги з безробіття.

Цікавий досвід Данії в розв'язанні проблем безробіття. Раніше рівень безробіття був дуже високим, але завдяки радикальній реорганізації системи допомоги з безробіття у 1990-х рр. цього вже немає [26].

Pеформа ринку праці 1993 р. та її послідовний розвиток були засновані на концепціях «активізації» і «можливості працевлаштування», а також на вдосконаленні основних принципів активної й пасивної політики ринку праці. Кожний застрахований безробітний (у Данії понад 80% безробітних застраховані) має право на «активізацію, тобто отримання пропозиції щодо найму на роботу протягом 12 місяців з моменту втрати роботи (і в межах 6 місяців для робітників віком до 25 років). Безробітний зобов'язаний прийняти пропозицію для того, щоб потім мати право на отримання державної фінансової допомоги, тим часом як рівні доходів для безробітних залишилися незмінними, тривалість виплати допомог було поступово скорочено. На сьогоднішній день загальний період отримання допомоги становить 4 роки порівняно з 8 роками, які були до реформи [24].

У 1996 р. було прийнято закон, згідно з яким молодь не тільки має право, а й обов'язково активно залучатися до ринку праці. Водночас допомогу з безробіття молоді було зменшено наполовину, що є вагомим стимулом до пошуку роботи чи долучення до спеціальних програм [23 ст. 43].

Рівень зайнятості серед робітників похилого віку (55-64 роки) в Данії високий, проте він нижчий, ніж у Швеції і США. Це відображає політику раннього виходу на пенсію, яку було прийнято в період високого рівня безробіття (до 1995-1996 рр) і переглянуто з наміром за допомогою економічного стимулювання перешкоди цій тенденції. Ще одним елементом, який пояснює високий приплив на ринок праці Данії, є кількість робочого часу. У 1999 р. середньорічний робочий час у Данії становив 1527 год, порівняно із середньоєвропейським показником, що дорівнював 1600 год, і був набагато меншим, ніж у Японії і США. Це свідчить про те, що в Данії віддають перевагу радше скороченому робочому часу і 5-титижневій відпустці, ніж частковій зайнятості [25].

Мережа зайнятості молоді (МЗМ) сформована у межах створеної Генеральним секретарем ООН сприяє розробленню так званими провідними країнами національних планів дій у сфері зайнятості молоді. Нині таких провідних країн десять (Азербайджан, Бразилія, Єгипет, Індонезія, Іран, Намібія. ю Малі, Руанда, Сенегал, Шрі-Ланка), і вони взяли на себе зобов'язання стати прикладом для інших і першими розробити національну політику, покликану вирішувати проблеми зайнятості. МОП надає технічне сприяння й політичні консультації країнам - членам МЗМ.

Україна на сьогоднішній день не є членом даної організації, хоча прагне до цього й тісно співпрацює з МОП і ООН. Можливості співробітництва на міжнародному рівні ускладнюються браком в Україні єдиної впливової організації, що представляла б інтереси молоді [23 ст. 49].

Таким чином, розглянуті нами заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого - не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.

Висновок

Курсова робота присвячена вивченню державної соціальної політики пов'язаної з стимулюванням зайнятості населення.

У цій роботі дано визначення зайнятості та безробіттю; детально вивчено державну політику регулювання та стимулювання зайнятості; зроблено аналіз ефективності політики зайнятості в Україні; розглянуто міжнародний та світовий досвід регулювання зайнятості.

У ході роботи визначено, що зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход). Це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості, задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення називається рівнем безробіття. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.

Соціально-економічна політика держави в галузі зайнятості повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: Забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Список використаної літератури

Конституція України - 2008 р.

Закон України «Про зайнятість населення» - 01.03. 1991 р.

Закон України «Про оплату праці» - 24.03. 1995 р.

Закон України «Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки» - 07.03. 2002 р.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»

Кодекс законів про працю

Указ Президента України «Про стратегію подолання бідності» - 15.03.01 р.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт» - №578 від 27.04. 1998 р.

Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2007,

Болотіна Н.Б., Чанишова Г.І. Трудове право України - К.: Центр навчальної літератури. 2008.

Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2008,

Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - К.: Знання. 2008.

Ковальов В.М., Рижиков В.С., Єськов О.Л. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - К.: Центр навчальної літератури. 2008.

Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. - К.: КПЕУ, 2007.

Купець О., Кузьмин М., Кузьмин Ю. - К.: Міленіум, 2007. - С. 64.

Мерзяк А.В., Михайлов Є.П., Корецький М.Х., Михайлова Г.О. Економіка праці і соціально-трудові відносини. - К.: Центр навчальної літератури. 2007.

Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість населення. Київ: МАУП. - 2005.

Статистика ринку праці: міжнародний досвід/за ред. А.П. Евенко, І.В. Калачева - К: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2009.

Вишневская Н. Государство на рынке труда - изменение стратегии // Мировая экономика и международные отношения. - 2007. - №7.

Горловський Р. Мінімальна заробітна плата як інструмент мотивації праці // Україна: аспекти праці. - 2009. - №1.

Заєць Т. Попит на робочу силу: проблеми формування та економічного стимулювання // Україна: аспекти праці. - 2008. - №2.

Краснобаєва В., Омельченко Г. Мале підприємництво як чинник підвищення зайнятості окремих слабо захищених верств населення // Україна: аспекти праці. - 2007. - №1.

Мутяк М. Менеджмент зайнятості молоді: міжнародні аспекти // Україна: аспекти праці. - 2008. - №4.

Перегудова Т., Покрищук В. Підвищення економічної активності безробітного населення України // Україна: аспекти праці. - 2008. - №4.

Юрлова Н. Гідна праця в Данії: зайнятість, соціальна та економічна політика // Україна: аспекти праці. - 2008. - №4.

Размещено на Allbest.ru