главнаяреклама на сайтезаработоксотрудничество База знаний Allbest
 
 
Сколько стоит заказать работу?   Искать с помощью Google и Яндекса
 


Соціологія релігії. Соціологія конфлікту

Соціальні умови, що породили релігію. Місце та роль релігії у суспільстві. Функції релігії у суспільстві. Соціальні закономірності розвитку релігії. Соціальна структуру та взаємодія її елементів. Вплив релігії на життєві позиції та сімейне життя людей.

Рубрика: Социология и обществознание
Вид: реферат
Язык: украинский
Дата добавления: 30.06.2010
Размер файла: 25,4 K

Полная информация о работе Полная информация о работе
Скачать работу можно здесь Скачать работу можно здесь

рекомендуем


Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже.

Название работы:
E-mail (не обязательно):
Ваше имя или ник:
Файл:


Cтуденты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны

Подобные работы


1. Соціологія релігії
Соціологія релігії, її визначення, сутність, предмет, методи, інструменти та елементи. Структурні елементи та функції релігії як соціального феномена. Характеристика релігійної ситуації у сформованій Україні з протистоянням різних релігійних конфесій.
контрольная работа [30,6 K], добавлена 20.11.2009

2. Значення предмету "соціологія релігії"
Релігійні концепції та їх загальна характеристика. Релігієзнавство, як елемент нової системи національної освіти: місце і роль. Релігієзнавство як наукове дослідження релігії. Філософський, соціологічний і психологічний аспекти вивчення релігії.
реферат [25,6 K], добавлена 15.07.2010

3. Сучасна соціально-релігійна ситуація в Україні
Зародження та еволюція соціології релігії. Соціологічний підхід до визначення релігії як суспільного явища. Дослідження ставлення різних соціальних і національних спільностей до релігійного світорозуміння. Соціально-релігійна ситуація в Україні.
реферат [40,3 K], добавлена 20.01.2010

4. Основні галузі соціологічного знання
Економічна соціологія: сутність, предмет, об'єкт. Основні поняття соціології праці, права, політики, громадської думки, масових комунікацій, конфлікту, релігії, освіти, екології, молоді. Визначення етносоціології, деякі моменти історії її розвитку.
презентация [3,9 M], добавлена 26.07.2011

5. Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки
Релігія як духовний і суспільно-історичний феномен, її походження та форми. Соціальні функції релігії в сучасному суспільстві. Характеристика та соціологічний аналіз релігійного відродження в інших країнах світу. Феномен релігійного ренесансу в Україні.
дипломная работа [127,2 K], добавлена 31.05.2010

6. Соціальні інститути, соціальні організації, їх роль у житті суспільства
Суть соціальних інститутів. Економіка, політика і сім’я як соціальні інститути. Зміст поняття "соціальна організація". Типи соціальних організацій. Роль соціальних інститутів і соціальних організацій у житті суспільства. Функції у суспільстві.
контрольная работа [33,5 K], добавлена 24.03.2004

7. Соціологія як наука. Військова соціологія в системі соціологічного знання
Походження терміну "соціологія". Розуміння соціології як науки про соціальні спільноти, з яких складається суспільство.Соціальні інститути — це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично. Структура соціологічного знання.
реферат [41,7 K], добавлена 03.02.2009

8. Соціологія: становлення та сучасність
Соціологія в системі суспільних наук. Функціоналізм і теорія конфлікту. Етнометодологія, теорія керування враженнями та символічний інтеракціонізм. Становлення соціологічної думки в Україні. Культура та її функції в суспільстві. Ознаки та типи суспільств.
шпаргалка [93,8 K], добавлена 12.11.2010

9. Формування і розвиток соціальної думки в Україні
Роль соціології в забезпеченні наукового пізнання суспільних відносин, суспільної діяльності. Актуальні проблеми повсякденного життя людини й суспільства. Соціальні спільності та соціальні інститути, форми та методи організації соціального управління.
реферат [200,2 K], добавлена 02.11.2009

10. Соціологія права
Становлення соціології права, історія виникнення і сучасний стан. Характеристика провідних шкіл соціології права. Місце суспільної думки у системі комплексного соціологічного забезпечення законотворчості. Соціальні функції права, напрямки розвитку.
реферат [27,1 K], добавлена 11.07.2012


Другие работы, подобные Соціологія релігії. Соціологія конфлікту


11

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. ДРАГОМАНОВА

РЕФЕРАТ

З СОЦІОЛОГІЇ

НА ТЕМУ: Соціологія релігії. Соціологія конфлікту

Виконала студентка 33 групи

Каряпіна Ніна

Київ 2009

Содержание

  • Соціологія релігії
    • Релігія як соціальне явище
    • Види релігій, їх еволюція
    • Релігія як соціальний інститут
    • Релігійні організації
    • Функції релігії
    • Поняття “сакралізації" та “секуляризації"
    • Релігійна ситуація в Україні
    • Політика у сфері релігії
    • Соціологія конфлікту
    • Використана література

Соціологія релігії

Предмет соціології релігії

Соціологія релігії відноситься до числа спеціальних соціологічних теорій. Вона повинна відображати перш за все:

соціальні умови, що породили релігію;

місце та роль релігії у суспільстві;

функції релігії у суспільстві;

соціальні закономірності розвитку релігії;

соціальну структуру та взаємодію її елементів;

вплив релігії на інші сторони життя людей: їхні життєві позиції, сімейне життя і т. ін.

У соціології релігії виділяють такі рівні знання:

система фундаментальних положень, що розкривають суть релігії, її відношення до економічного базису, її соціальні корені тощо;

система знань, яка характеризується меншим ступенем узагальнення в порівнянні з першим рівнем. До понять цього рівня відносяться “структура релігії”, “функції релігії", “рівні релігійної свідомості", “культ", “релігійна група", “секта", “церква" і т. ін.;

сукупність понять, що інтерпретуються, та емпіричних узагальнень: “релігійність", “критерії релігійності", “стан релігійності”, “відношення людей до релігії та атеїзму" і т. ін. Операціональна інтерпретація понять відіграє важливу роль у розробці методики соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою теоретичного аналізу.

Взаємозв'язок соціології релігії з іншими науками про релігію

Соціологія релігії знаходиться в тісній взаємодії з іншими науками про релігію. У зв'язку з тим, що релігія включає в себе певний світогляд і має соціальні корені, соціологічне вивчення релігії не може бути відірване від рішення специфічних світоглядних проблем. З другого боку, розкриття соціальних причин, що породжують релігію, дозволяє глибше зрозуміти природу релігійного світогляду, розкрити зв'язок гносеологічних коренів релігії з її соціальними коренями. У цьому плані очевидний зв'язок соціології релігії з теорією атеїзму.

Соціологія релігії взаємодіє також із психологією релігії. Розглядаючи структурні елементи релігії, соціологія релігії не може не торкнутись аналізу релігійної свідомості: масової, групової та індивідуальної. Вивчення свідомості, психології віруючих з точки зору їх детермінованості (перш за все економічними відношеннями) дає основу для дослідження елементів релігії і в психологічному плані. З другого боку, розкриття структури релігійної свідомості в соціологічному плані, розуміння соціальної ролі релігії, з'ясування впливу релігії на свідомість людей вимагає враховувати дані психології релігії.

Соціологія релігії досить тісно споріднена і з філософією релігії. Філософія пізнає найбільш загальні підстави буття природи та людини, намагається охопити всесвіт у цілому.

Філософія і релігія частково збігаються за своїм предметом (світосприйняття та життя людини), але вони різні за методами, якими опановують цей предмет. Релігія спирається на безпосередній досвід, це є саме життя. Філософія ж користується логікою.

Релігія як соціальне явище

Слово “релігія” перекладається з латинської як благочестя, святиня, предмет культу. Релігія є не тільки уявленням про Бога, не тільки свідомістю. Це й реальне життя, дії людей - культ, богослужіння, церковна організація, нарешті, це форми й принципи організації суспільного життя, що тією чи іншою мірою грунтуються на релігійних підставах. Тобто релігія - це відповідне світосприйняття та певна сфера життя людини, які пов'язані зі ставленням її до Бога.

Роль, яку відіграє релігія в суспільстві, як раз і випливає з її об'єктивної сутності як зв'язку людини з Богом. Через цей зв'язок людина виступає не стільки як особистість, скільки як представник роду людського. Відчуваючи зв'язок із Богом, одночасно вона відчуває зв'язок, поєднання із людською громадою. Найінтимніше спілкування людини з Богом завжди не обмежується її індивідуальністю, а виводить цю індивідуальність у простір спільного існування.

З цієї точки зору релігія більш соціальна, ніж будь-які інші - політичні, правові, економічні - відносини між людьми.

Релігійна свідомість є найдавнішою серед інших видів людської свідомості, і людське суспільство - як усвідомлення людьми їх певної спільності - виникло саме на підставі спільної релігії, тоді як усі інші об'єднання (держава, господарство, культура) мають уже похідний, вторинний характер. Тому релігія є основою будь-якої соціальності.

Релігія постає як основа соціальності ще й тому, що саме вона створює такі первинні засади суспільності, як солідарність, свобода, служіння.

Солідарність, тобто почуття спільної причетності людей до якогось цілого, єдиного “ми" породжується єдиним зв'язком між усіма людьми та Богом, в якому вони вперше почувають себе якоюсь родиною, общиною. Але в цій причетності не зникає людська особистість. Навпаки саме боголюдяність породжує людську свободу. Ця свобода, здатність до творчості є початком людського спілкування.

Види релігій, їх еволюція

За науковими даними виникнення релігії пов'язується з появою ранньої родової общини, приблизно 40 тис. років тому. За час, що минув, релігія істотно змінилась, набула найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо численність релігій, які сповідують різні люди та народи. Власне, словом “релігія” позначаються як відповідна сфера життя й свідомості людей, що є спільною для будь-яких народів, так і окремі системи релігійних уявлень і богослужіння, окремі віросповідання.

Учені пропонували багато підходів до класифікації релігій, в яких тією чи іншою мірою враховувались як історичний розвиток, так і зміст віросповідань. Оскільки релігії завжди пов'язані з етносом, доцільно було б їх розрізняти у зв'язку з різними типами етносів. Так, виділяють племінні культи, національно-державні та світові релігії.

Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії, збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Америки. Як правило, ці культи не мають якогось узагальненого (догматичного) уявлення про Бога. Об'єктом поклоніння є природа та її явища, тварини, матеріальні предмети. Переважають форми тотемізму (віра у родинні зв'язки з твариною чи рослиною - засновником роду, тотемом) та культу предків.

Національно-державні релігії з'являються з формуванням народностей і класового суспільства і відіграють важливу роль при створенні державної організації. Вони відрізняються національною обмеженістю. За рівнем свого розвитку ці релігії дуже різні, але загалом переважають антропоморфні, тобто такі, що уявляють Бога схожим за виглядом на людину. Національно-державні релігії існували у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Персії. Серед сучасних релігій це іудаїзм, конфуціанство, індуїзм та деякі інші.

Світові релігії з'являються пізніше за інші, на грунті якихось національно-державних, відрізняючись від них космополітизмом, тобто не пов'язуються з окремою нацією, і прозелітизмом, тобто прагненням привернути якнайбільше шанувальників, тому, як правило, ведуть активну місіонерську діяльність. Для них також є характерним досить розвинена догматика, культ та всі інші атрибути. До світових релігій зараховують буддизм, християнство та іслам.

Релігії також відрізняються залежно від того, скільки богів є об'єктом поклоніння. Політеїстичні релігії сповідають багатобожжя, монотеїстичні - єдинобожжя. Перехідною формою між ними є генотеїзм, який визнає існування багатьох богів, але серед них шанує лише одного - заступника свого народу.

Релігія як соціальний інститут

Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними її елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.

Релігійна свідомість - це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т. ін.

Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.

Релігійна діяльність - це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.

Культова діяльність - це культ у власному розумінні цього слова, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні боготворчі акти - чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).

Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин - матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релігійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв'язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи, організації.

Релігійні організації

Структура релігійної організації пов'язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв'язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відносини авторитарного характеру.

Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об'єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки - центра об'єднання), що забезпечує цілісність об'єднання.

У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об'єднань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертикалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідерство визначається харизматичним: право на нього надається особі, яка виявила ніби-то особливу здібність керівництва, сприйману як милість Бога і спрямовану на розкол релігійної спільності); деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі", так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).

Функції релігії

Під функціями релігії розуміють різноманітні засоби її дії в суспільстві. У літературі виділяють 5 функцій:

світоглядна (певне світорозуміння - пояснення світу, місце людини в ньому і т. ін);

компенсаторська (релігія виконує роль компенсатора в суспільстві, тобто релігійного “заповнення" дійсності - соціальна нерівність, наприклад, перетворюється в рівність у стражданні; роз'єднаність замінюється братерством у громаді й т. ін);

комунікативна (релігія сприяє спілкуванню людей через культову та позакультову діяльність);

регулятивна (релігійні ідеї, цінності, стереотипи, культова діяльність і релігійні організації виступають як регулятори поведінки людей);

інтегративна (підсумовуючи поведінку та діяльність індивідів, об'єднуючи їхні думки, прагнення, спрямовуючи зусилля соціальних груп і інститутів, релігія якоюсь мірою сприяє стабільності в суспільстві).

Поняття “сакралізації" та “секуляризації"

Функції релігії змінюються з розвитком суспільства. Ці зміни відображені в поняттях “сакралізація" та “секуляризація".

Сакралізація - це процес залучення у сферу релігійного санкціонування інших форм масової (індивідуальної) свідомості, соціальних відносин, діяльності людей та інститутів. З цим зв'язане підвищення впливу релігії на суспільну систему, поширення її функцій у суспільстві. Інакше кажучи, це процес, при якому в основі суспільних відносин лежить культова релігійна діяльність.

Сакралізація характерна для ранніх стадій історії релігії, рецидиви її виявляються й пізніше.

Секуляризація - це процес, протилежний сакралізації, це, навпаки, визволення масової та індивідуальної свідомості від впливу релігійних ідей, соціальних відносин - від релігійного санкціонування, тобто вивільнення суспільного життя від впливу релігії та церкви, перехід функцій, що виконувала релігія, до інших соціальних інститутів.

Процес секуляризації найбільш притаманний соціалістичному суспільству.

Релігійна ситуація в Україні

Як свідчать соціологічні дослідження (1997 р), майже половина дорослого населення України вважає себе віруючими, з них 3/4 - православні, 10% - греко-католіки, 8% - представники інших конфесій, 7% - “просто віруючі".

Політика у сфері релігії

Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є досить значним, і тому політичні діячі будь-якої країни прагнуть використати конфесії для досягнення певних політичних цілей або ж нейтралізувати їх суспільний вплив з цією ж метою. Деякі конфесії також активно втручаються в політику, створюючи релігійні партії, профспілки, очолюючи національно-визвольні рухи.

Соціологія конфлікту

Очевидним можна вважати факт, що будь-які соціальні системи, такі як суспільство в цілому, його окремі підсистеми, будь-які приватні структури і т. ін., повинні зберігати стабільність і стійкість як основні характеристики їх розвитку та функціонування. Проте стійкість соціальної системи, збереження соціальної стабільності не є такими характеристиками, які повністю описують процес функціонування системи. Усі системи, у тому числі й соціальні, розвиваються. Змістовне навантаження поняття “розвиток" містить у собі інтерпретацію ряду послідовних позитивних змін, які відбуваються чи то всередині системи, чи то із самими системами. До того ж позитивність змін є необхідною умовою збереження систем, фактором, що запобігає їх розпаду та знищенню. У той самий час існування і функціонування соціальних систем має і свою особливість, яка полягає в тому, що функціонування системи супроводжується суперечливими тенденціями. У разі, якщо вбудовані механізми самозбереження системи нейтралізують суперечність, система продовжує нормально розвиватися, якщо система не здатна цього зробити, - суперечності починають проявлятися у формі конфлікту.

Зазначені вище положення і підходи найбільш активно розробляються в сучасній соціології. Вона ставить “конфлікт" в один ряд з поняттями “консенсус", “гармонія", “стабільність", “рівновага", “суперечність" і т. ін., які описують процеси розвитку і функціонування соціальних систем.

Необхідно зауважити, що саме поняття “система” є універсальним за своєю природою. Застосування його зв'язано чи то з рівнем соціальної реальності, чи то з її різними сферами. Ось чому поняття “конфлікт" може бути узагальненою характеристикою систем різного виду. Конфлікт може характеризувати систему суспільних зв'язків і відносин, систему соціальних інститутів, структуру міжгрупових і зовнішньогрупових взаємодій, міжособисту взаємодію, відносини між елементами у структурі суспільної, групової свідомості та ін. Можна сказати, що конфлікти є невід'ємною складовою соціального життя, що й привертає пильну увагу соціології до дослідження сфери конфліктів.

Існує безліч різноманітних концепцій, що так чи інакше інтерпретують конфлікт. Однак між ними існує спільне - практично всі визнають соціальний конфлікт вирішальним чи одним із найважливіших факторів соціального розвитку. Звернення до соціальних конфліктів у історії соціології зв'язано з такими впливовими іменами як М. Вебер, Ф. Тьоніс, Т. Веблен, Г. Зімель, Р. Парк, Е. Бьорджес, які вважали конфлікт соціальною формою боротьби за існування, змаганням за обмежені соціальні блага та пристосування. Власне кажучи, концепції соціальних конфліктів з'являються лише у 50-ті роки.

Американський соціолог Л. Козер визначає їх як ідеологічне явище, яке відображує намагання і почуття соціальних груп чи індивідів у боротьбі за об'єктивні цілі: владу, зміну статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей і т. ін. Він вважає, що кожне суспільство містить деякі елементи напруження і потенційного конфлікту та розглядає його як важливий елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню чи зміцненню соціальних зв'язків. Якщо в “ригідних" (закритих) суспільствах конфлікти розколюють суспільство на дві ворожі групи чи два “ворожих” класи, підривають основи колективної “згоди”, погрожують руйнуванням соціальних зв'язків та самої суспільної системи через революційне насильство, то у “відкритих”, “плюралістичних" суспільствах їм надається вихід, а соціальні інститути функціонують як інструменти зберігання суспільної згоди. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони запобігають застою у соціальних системах, відкривають канали соціальних нововведень.

Німецький соціолог Р. Дарендорф, який вніс помітний внесок у теорію соціальних конфліктів, протиставляє її як марксистській теорії класів, так і концепції соціальної згоди Л. Козера. Дарендорф визначає соціальні конфлікти як результат опору існуючим у будь-якому суспільстві співвідносинам панування та підкорення в їх соціальній ієрархії. Придушення конфлікту, за Дарендорфом, спричиняє його загострення, а “раціональна регуляція" - “еволюцію, яку можливо контролювати". Причини конфліктів не можна усунути зовсім. Для демократичного суспільства існує можливість узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними групами та класами.

Існує також біхевіористський підхід до аналізу соціальних конфліктів, який пояснює конфлікти соціально-психологічними причинами, які знаходяться у сфері протиборства різноманітних соціальних груп, які зорієнтовані на несумісні цілі.

Теорія “постіндустріального суспільства" (Д. Белл) ставить акцент на класовій боротьбі як найбільш гострій форми соціального конфлікту, яка ведеться за перерозподіл доходів та інших соціальних благ. Згода інтерпретується нормальним станом суспільства, конфлікт - тимчасовим.

У цілому для сучасної соціологічної теорії конфлікту характерний розгляд його як неантагоністичного протиріччя, переконання у придатності соціальних систем до їх регуляції. Крім того, раніше конфлікти, які виникали в структурі зв'язків та відносин усередині соціальних систем, розглядалися лише як негативне явище, а основне завдання полягало в пошуку типових умов, що сприяють виникненню конфлікту, та в способах їх усунення. Сучасні соціологічні підходи грунтуються на тому, що повна відсутність конфлікту всередині соціальних систем - умова не тільки неможлива, але й небажана.

Можна стверджувати, що склалася певна традиція пояснення соціальних конфліктів через об'єктивне протиріччя інтересів великих соціальних груп, які детермінують логіку, тривалість, міру напруженості боротьби за задоволення різноманітних інтересів. Конфлікти, у свою чергу, пов'язані з розумінням (суб'єктивним) та оцінкою індивідами суперечності їх інтересів і цілей як членів тих або інших соціальних груп.

Вищенаведене дозволяє зробити загальне визначення соціального конфлікту як зіткнення сторін, думок, сил. Водночас, соціальний конфлікт - найвища стадія розвитку протиріч у системах відносин між індивідами, соціальними групами, соціальними інститутами, суспільства в цілому, яка характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів соціальних спільностей та індивідів. Найбільш важливою передумовою виникнення конфліктів є наявність проблемної ситуації, яка визначається як соціальне протиріччя, усвідомлюване суб'єктами (індивідами, групами і т. ін) як таке, що має значення для них (невідповідність цілей результатам діяльності, яка виникає за відсутності або недостатності засобів для досягнення мети).

Залежність соціальної проблеми від певних умов завжди має вираз форми конфліктної ситуації, тобто ситуації загострення існуючих протиріч, із притаманною їй специфічною структурою: умови виникнення та протікання; образ ситуації, яка склалася в учасників конфлікту; дії суб'єктів, спрямовані на досягнення своїх цілей; наслідки конфліктної ситуації.

Соціальні конфлікти є динамічним явищем, або процесом, завдяки чому вони характеризуються певними узагальненими періодами і стадіями проходження. Узагалі в соціальному конфлікті визначають чотири основні стадії: передконфліктну, конфліктну, розв'язання конфлікту та післяконфліктну. У свою чергу, кожна з цих стадій може розподілятися на ряд фаз. Передконфліктна стадія розбивається на дві фази: латентну (характеризується формуванням конфліктної ситуації, загостренням протиріч у системі міжособистих та групових відносин на основі розбіжностей інтересів, цінностей та настанов суб'єктів конфліктної взаємодії) та початкову (починається з будь-якої зовнішньої події, яка активізує дії суб'єктів соціального конфлікту). Тут формуються усвідомлення та оцінка конфліктуючими сторонами їх мотивів (протилежності їх інтересів, цілей, цінностей та ін).

Конфлікт переходить до відкритого в різноманітних формах конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка характеризує другу, основну стадію розвитку конфлікту - це дії, спрямовані на те, щоб прямо або непрямо заважати протилежній стороні досягати її цілей та інтересів. Ця фаза потребує не тільки ідентифікації кожної зі сторін своєї протилежності, але й формування настанов на суперництво. Формування такої настанови є завданням першої фази конфліктної поведінки.

Конфлікт інтересів сприймає форму гострих розбіжностей, які індивіди та соціальні групи не тільки не прагнуть регулювати, але й усіляко посилюють, продовжуючи руйнувати попередні структури нормальних взаємозв'язків, взаємодій та відносин. Стадія конфліктної поведінки характеризується максимальним використанням сили, застосуванням усіх ресурсів, які знаходяться в розпорядженні конфліктуючих сторін. Сила означає здатність реалізовувати свою мету, не зважаючи на цілі протилежної сторони. Тому сила містить у собі засоби, які застосовуються як інструмент насильства; інформаційну форму свого застосування; соціальний статус, який виявляється в таких показниках, як дохід, рівень влади, престиж та ін.; інші ресурси - гроші, територію, кількість прихильників тощо.

Перша стадія конфліктної поведінки формує тенденцію до посилення конфлікту. Але вона може стимулювати учасників до пошуку шляхів його вирішення. Перелом у розвитку конфлікту притаманний другій фазі конфліктної поведінки (“переоцінка цінностей”). Процес оцінки конфліктної взаємодії здатний суттєво змінити самих носіїв конфлікту. Можна сказати, що фаза “переоцінки цінностей" є, разом із тим, фазою “вибору”. Конфліктуючі сторони можуть обирати різноманітні програми поведінки.

Розв'язання конфлікту здійснюється або через зміну об'єктивної ситуації, або через зміну суб'єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони. Цілковите розв'язання означає припинення конфлікту як на об'єктивному так і на суб'єктивному рівнях. При частковому розв'язанні конфліктів змінюється тільки зовнішня колективна поведінка, але зберігаються внутрішні спонукаючі настанови до продовження протистояння.

На заключній - післяконфліктній - стадії остаточно ліквідуються протиріччя інтересів, цілей, настанов, соціально-психологічна напруженість та будь-яка боротьба, що сприяє поліпшенню соціально-психологічних характеристик як окремих груп, так і міжгрупової взаємодії.

Використана література

1. Соціологія: Навч. - метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А.Ю. Брегеда, А.П. Бовтрук, Г.В. Дворецька та ін. - К.: КНЕУ, 1999. - 124 с.


Скачать работу можно здесь Скачать работу "Соціологія релігії. Соціологія конфлікту" можно здесь
Сколько стоит?

Рекомендуем!

база знанийглобальная сеть рефератов