Характеристика, роди і види молитви

Участь волі у мисленій молитві не може обмежуватися найближчими утилітарними цілями, а повинна поширюватися на всю сферу завдань, які стоять перед нею, центральне місце серед яких посідає любов до Бога і хвала Богові.

Добре було б ще усвідомити собі, що і в якій мирі могло бути у цій молитві з нашого боку не так. Зокрема, йдеться про розпорошеність уваги. Вона тим більше шкідлива бо мало хто собі усвідомлює, звідки вона походить, а тому більшість гадає, що ця неуважність забирає у молитві всю її вартість. Неуважність подеколи і на літургійній молитві приходить до нас, але там усе, що діє на нас із зовні, теж пов'язане з молитвою, тому опанувати цей стан легше. У мисленній молитві, навпаки, треба увійти до хатинки своєї душі і зачинити двері, аби ніщо ззовні не потривожило розмову з Богом. Тут неуважливість опанувати важче, от через що саме в зв'язку з роздумуванням випадає їй присвятити бодай слівце.

Отож треба пам'ятати, що можливість цілковитого і досконалого опанування бігу нашої думки є в нас вислідом первородного гріха. Хаос, запроваджений ним до нашої психіки, передовсім позначився на уяві, яка не такою мірою підвладна нашому розуму й волі, щоб ми могли уникати всілякої неуважливості. Схильність до неї не є нашою особистою провиною, а є наслідком провини перших наших батьків. Ми ж відповідаємо тільки за те, як до неуважливості поводимося, чи піддаємося їй добровільно і якою мірою.

Звідси конечне випливає висновок, що мимовільна неуважливість не перериває молитви і гріхом не є. Коли людина піднеслась думкою до бога і почала молитися, а за хвилю її думка без свідомого дозволу непомітно відійшла до іншого предмету, це не означає, що молитва перервалася. Щойно схаменеться, то відразу ж думкою повертається до Бога - отож зробила, що могла, а молитва її в найістотнішому нічого не втратила. Як учить Св. Тома, мимовільна неуважність не зменшує ні заслуги молитви, ані сили вслухання в Бога, а зменшує тільки радість, яку Він нам приносить. Інша річ - неуважливість, яку ми свідомо дозволяємо і самовільно йдемо за цею думкою. Така неуважливість є формальним перериванням молитви, і треба нового акту волі, що скеровує нашу думку до Бога, аби знов повернутися до молитви. Така неуважливість завжди грішить, бо легковажить Тим, з ким ми спілкуємося під час молитви.

Звідси можемо зрозуміти науку таких досвідчених керівників духовного життя, як Св. Франциск Салезький і Св. Тереза Авільська. Вони обоє вчать, що не варто занадто перейматися мимовільною неуважливістю і через неї позбавлятись охоти.

Св. Франциск неоднозначно доводить, що під час молитви людям куди більше шкодить роздратування неуважливістю й розчарування, сповобоване нею, аніж вона сама. Особі, яка скаржилася, що її роздумування часто є лише боротьбою з розпорошеністю уваги, Святий відповідав: „Значить ти молишся досконало”.

Інша річ, коли джерелом неуважливості є надмірне прив'язання до речей дочасових. „Де скарб твій, - говорив Спаситель - там буде й серце твоє!” Коли людина любить надміру щось дочасове - чи то майно і багатство або чуттєві втіхи, чи власний успіх, славу почесті, працю і заняття, ба навіть і родину та її земні справи, то й її думка, буде повсякчас обертатися довкола цього і навіть втискуватися до молитви, хоча б та людина й хотіла звернутися до Бога. Хто через ці причини під час молитви вельми неуважливий, той повинен, роблячи рахунок сумління, як слід застановитися на тім, звідки пливе його неуажливість, а Він допоможе виявити ту сферу його життя, яка недостатньо опанована й очищена, і випари якої на молитві заслонюють йому образ Божих речец. Це буде для людини вказівки, що у її житті потребує глибшого очищення, і якщо вона щиро й наполегливо візьметься до цієї праці, її молитва ставатиме щораз краща і вільна без неуважливості.

Бувають випадки, коли розпорошеність уваги і незмога зосередитись на молитві походить з надмірного виснаження, чи то фізичного, чи нервового або навіть з різних хворобливих станів. Декотрим особам, які зазнають тяжких депресій, зокрема на релігійному тлі, за порадою сповідника і досвдченого лікаря належить цілковито відмовитися від роздумувань. Покірне прийняття з рук Божих такої хвороби може замінити роздумування, до якого душа в такому стані не здатна і якого Бог від неї не вимагає. Але й тоді, коли незмога зосередитись на молитві не має виразного хворобливого характеру, а пояснюється менш або більш тривалою фізичною чи нервовою втомою, не варто робити надмірних зусиль, щоб триматися регулярно задуманого плану і вдаватися до роздумування згідно з визначеним пунктами. Варто цю працю собі спростити, забагато не роздумувати, а затриматися тільки на певній думці і з неї видобути хоча б крихту любови до Бога. Коли важко зосередити увагу і видається, що нам нема чого сказати Богові, треба й далі залишатися перед обличчям Бога із покврним серцем жертвувати Йому свою неміч і страждання. Бог вимагає від нас не велемовності, як гадають погани [Мт. 6,7], а виконання Його волі, найкращим вираженням якої є прияняти з Його рук страждання у тій формі, яка подобається Йому. Страждати перед Ним у мовчанні є досконалою молитвою, за яку Він, бачачи все, що діється у глибині нашого серця, винагородить нас стократ.

Священикові, котрий скаржився своєму сповідникові, що нервове виснаження не дає йому зосередитися вранці, коли він прагнув би підготуватися до Св. Меси.

Розумова молитва приносить таку користь:

1. Розвиває таке необхідне пізнання добра і зла;

2. Збагачує нашу пам'ять побожними думками;

3. Дає нам нагоду та спонукає нас довірливо розмовляти з богом;

4. Спонукає нас приймати добрі та успішні постанови.

До розважання треба застосовувати слова Св. Писання: „Ось чому я моливсь, і дано мені розум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене. От прийшли до мене з нею разом усі блага, і в руках її богатство незліченне”. Святі багато часу посвячували на молитву в пам'яті і не переставали її звеличувати.

Пише Папа Пій ХІІ: „Як треба цінувати розважання речей Небесних, бачимо не лише із вчення церкви, але також із прикладу всіх святих”.

Розважання є дуже необхідним, бо без частого і гідного його відбування не можливо дійти до досконалості. Це бачимо:

1. З багатьох висловлювань Св. Письма: „Якби закон твій та не був вдрадою моєю, я був би вже загинув у моїм горі”.

2. Думки Святих Отців: Св. Іван Золотоустий каже, що розважання для душі, щоб зберегти її духовне життя, є таким необхідним, як душа для тіла, щоб зберегти тілесне життя.

3. Це каже нам здоровий розум: без частого розважання людина не дійде до необхідного пізнання добра і зла, і то ні в особі, ні у ставленні до Бога.

4. Це бачимо зі щоденного досвіду: хто недбалий у розважанні, той поповнює багато блудів, гріхів, хоч інші практики духовного життя добре знає.

5. Так треба цінувати, любити, практикувати розважання цілим серцем упродовж усього життя.

6. Треба бути переконаним, що дуже шкодимо собі, коли, без важливої причини, залишаємо чи скорочуємо розважання.

7. Треба бути переконаним, що коли упродовж довгого часу залишаємо розважання, то цим зрікаємось досконалості та бажання бути вільними від непорядних нахилів. Розумова молитва не є в протиставленні до молитви літургійної, хоч в іншій формі. Так і іспит совісті , духовні вправи, відвідини, вервиця, належать до побожності, серед яких бувають надхнення та порухи Св. Духу. Усі вони змагають звернути нашу думку до Бога, щоб її очищувати від гріхів, заохочувати до чеснот та запалювати до правдивої побожності.

Розважання - це річ легка, роздумуємо над якоюсь релігійною правдою так, як це робимо зазвичай - без напруження в якихось дочасних справах, а саме:

1. Пам'яттю пригадувати собі минуле.

2. Розумом розібрати це відповідно.

3. За допомогою волі сказати і вирішити відповідно. Розважання буде легким, коли будемо вправлятися, просити Божої допомоги та поводитися так, як навчають вчителі духовного життя.

Размещено на Allbest.ru