Релігія Давнього Світу

Сила і авторитет цих корпорацій визнавалися владою, що охоче надавали їм рішення різних дрібних тяжб і внутрішніх сільських справ. І самі клани ревниво стежили за збереженням за ними цих прав. Символом їх кланової єдності був родовий храм предків з могильними і храмовими землями, відчужувати які вважалося неприпустимим. У ці храми в дні урочистих свят збиралися всі члени клану, часом сотні родичів. Після ритуальної частини на таких зборах розв'язувалися і ділові питання. Прийнято було виносити на суд родичів всі турботи, як цивільні і майнові, так і суто інтимні: не було нічого святого, свого, особистого, чого не повинні були б знати сім'я і клан.

І в сім'ї, і в суспільстві в цілому будь-який, зокрема впливовий голова сім'ї, важливий чиновник імператора, завжди був перш за все соціальною одиницею, вписаною в строгі рамки конфуціанських традицій, вийти за межі яких було неможливо: це означало б «втратити особу», а втрата особи для китайця рівносильна цивільній смерті. І якщо синки багатих батьків в молодості могли дозволити собі протринькати дещицю батьківських грошей в злачних місцях великих міст, то це бувало лише епізодом в їх житті, не більше. У принципі, відхилення від норми не допускалися, і ніякої екстравагантності, оригінальності розуму або зовнішнього вигляду китайське конфуціанське суспільство не заохочувало: строгі норми культу предків і відповідного виховання пригнічували егоїстичні схильності з дитинства. Людина з перших років життя звикала до того, що особисте, емоційне, своє на шкалі цінностей несумірне із загальним, прийнятим, раціонально обумовленим і обов'язковим для всіх. Розглянуті вище аспекти теорії і практики конфуціанства не вичерпують всього того, що включало це учення. Але саме ці найважливіші принципи соціальної політики і етики були головними в конфуціанстві, їм судилося зіграти вирішальну роль в долях Китаю.

9. Іудаїзм

Іудаїзм - це перша й найдавніша монотеїстична релігійна система. Всі три монотеїстичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов'язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священних писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму. Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов'язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов'язковим для розуміння феномену світових релігій.

1. Виникнення іудаїзму

Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ тисячолітті до н.е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючі в той час у цьому регіоні централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв'язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді незрозуміло, чому монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з'явились ще за часів Ехнатону. Справа у тому, що розвиток релігії багато в чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій. Активно функціонуючи для збереження існуючої системи, звичні норми та традиції рідко дозволяють новим релігійним системам зайняти місце старих. Це може відбутися лише за надзвичайних обставин, коли відбуваються значні зміни у сталій структурі. Також для заміни культів древньоєгипетських богів, котрі були загальновизнані і котрі оберігались впливовими жрицями, на єдине божество потрібна була сила, якою міг володіти лише володарюючий деспот - фараон. Але Ехнатон не мав такої влади. Отже, саме там, де виникнення монотеїзму було найбільш вірогідним, протидія релігійної системи, що спиралася на міцний пласт традицій, не дозволила ідеї єдиного верховного божества бути визнаною. Але ідея монотеїзму поширилася на всьому близькому сході і була підхоплена і розвинута відсталим кочовим племенем древніх євреїв, що деякий період перебувало у контакті з великою імперією фараонів.

Виникнення культу Яхве (Ягве) В основному історія древніх євреїв і процес формування їх релігії відомі зі Старого Завіту Біблії. В середині ІІІ тис. до н.е. численні кочові племена хапіру вдерлися на територію Палестини. Ними була підкорена частина країни - Ханаан. Культура ханаанців була досить розвинутою. З часом плем'я хапіру змішалося з корінним населенням і почало називатися євреями - від древньоєврейського слова “івриш” - окраїна. Так почали називати народ, який жив на березі моря. На початку ІІ тис. до н.е. євреї, як і багато інших семітських племен Аравії і Палестини були політеїстами. Вони досить легко визнавали богів інших народів, особливо тих, що були завойовані ними. Це не заважало кожному коліну єврейського народу мати свого власного бога. Яхве був одним з таких богів: він був покровителем племені Іуди. Пізніше культ Яхве витіснив богів-покровителів інших колін і став єдиним для всіх євреїв. Чому ж саме Яхве став єдиним богом древніх іудеїв? В Біблії сказано, що слід за Іосіфом, сином Іакова, весь єврейський народ опинився у долині Нилу. Єгипетський фараон призначив Іосіфа своїм міністром, тому єврейський народ мав рівні з єгиптянами права. Але після смерті Іосіфа євреї залишалися у Єгипті ще декілька століть, причому вони були перетворені на рабів. З народженням Моісея єврейський народ нарешті отримав надію на визволення - справжнього месію, котрий зміг увійти у безпосередній контакт з Яхве, і зміг вивести євреїв з Єгипту з його допомогою. Згідно Біблії Моісей був першим єврейським законодавцем, саме йому належать відомі десять заповідей. Моісей вважається чи не засновником іудейської релігії, що іноді навіть називається його ім'ям - мозаїзм.

Деякі вчені вважають, що історія про перебування єврейського народу у Єгипті і про його вихід з Єгипту навряд чи є правдивою. І такі думки є небезпідставними, адже у історичних документах не знайдено жодної згадки щодо факту поневолення єврейського народу єгиптянами. Але, зважаючи на те, що стародавні джерела є досить обмеженими, можемо припустити, що невелике семітське плем'я дійсно перебувало в Єгипті, або близько від нього, прожило там декілька століть, а потім залишило Єгипет, взявши багато культурних і релігійних ідей, в першу чергу тенденцію до формування монотеїзму. Потім масштаб ціеї події міг бути значно перебільшений у Біблійських оповідях.

Прямих доказів цього немає, але багато вчених звертають увагу на непрямі докази того, що єгипетська культура дійсно дуже вплинула на ідейно-доктринні принципи іудеїв, що зафіксовані у Біблії. Так біблейська космогонія дуже схожа на єгипетську космогонію з Гермополя . Ще одним доказом може бути вражаюча схожість між 103-м псалмом Біблії та відомим гімном богу Атону. Отже, можливо, що реформи Ехнатона дійсно сильно вплинули на світогляд невеликого семітського племені, що певний період було у контакті з Єгиптом. Якщо ми припустимо, що це так, то вірогідність появи у цього племені лідера-реформатора, харизматичної особистості, котра об'єднала навколо себе єврейське плем'я, людини, що згодом змогла остаточно трансформувати єврейський політеїзм у монотеїзм, є досить реальною. У Біблії такою особистістю є Моісей. Він не тільки вивів євреїв з Єгипту, а і видвинув на перший план культ єдиного бога Яхве, приписав йому всі свої реформи та закони. Містифікація цих подій у Біблії зовсім не заперечує реального існування реформатора і пророка-месії, котрий дійсно зіграв важливу роль в історії єврейського народу та його релігії. Тобто образ Моісея може уособлювати реальний процес поширення монотеїзму серед євреїв. Крім того, легендарний “вихід” євреїв і їхнє поселення в Палестині приходяться якраз на той самий період коли Ехнатон впровадив свої реформи у Єгипті (XIV-XIII до н.е.)

10. Монотеїзм і богообранство

Надзвичайний розвиток ієрократичного строю повело і до монотеїзму, що саме в післяполонну епоху досягло свого повного вираження. Колишній племінний бог Ягве перетворився тепер у єдиного бога -- творця світу і вседержителя.

Варто підкреслити, що в іудаїзмі, таким чином, вперше в історії релігії був проголошений послідовний і принциповий монотеїзм, і не тільки проголошений, але і впрваджений у життя. Тенденція до монотеїзму існувала і у єгипетській релігії, і у вавілонської, і в іранської, і ця тенденція завжди була відображенням політичної централізації, самодержавної влади царя.

Отже, всупереч традиційному церковному погляду монотеїзм у євреїв аж ніяк не споконвічне явище, а, навпаки, порівняно пізніше.

Корені цієї ідеї богообранства походять від найдавнішої епохи, коли Ягве був ще племінним богом і, природно, опікувався про своє племя. Перетворивши згодом у єдиного бога-творця, і вседержителя, Ягве не перестав любити і свій «обраний» народ, хоча і суворо карав його. Ця ідея звучить у всіх пророків. Правда, отут виникало істотне логічне протиріччя: якщо Ягве -- творець усього світу і вседержитель, то чому він зробив своїм обраним народом невеликий, нічим особливим не виділюваний народ, тим більше що цей народ на кожнім кроці змінює йому, Ягві? Але на таке протиріччя не звертали уваги (як і взагалі в релігії протиріччя звичайно не помічаються).

У післяполонну епоху ідея богообранства стала звучати ще голосніше. Було проведено строге відділення євреїв (іудеїв) від всіх іншомовних і іноплемінних сусідів: крайні міри на цей рахунок були прийняті Неємієй, якого цар Артаксеркс призначив у 446 р. до н.е. правителем Іудеї, доручивши йому при цьому відновити стіни Єрусалима. При ньому, зі схвалення всіх «священиків і левітів», «відокремили все іноплемінне від Ізраїлю»: були заборонені шлюби євреїв з іноплемінниками, різко обмежене всяке спілкування з ними. Усі неєвреї, необрізані, усі, хто не поклоняється Ягве, розглядалися як нечисті язичники.

Ця національна самоізоляція була засобом удержати народ у покорі, послабити його протест проти класового гніта.

Раввінат

Однак величезна більшість євреїв, особливо єврейська біднота, ремісники, дрібні торговці, частина робітників, як і раніше знаходилося в духовному рабстві в рабинів-талмудистів. Дух Талмуда продовжував панувати в синагогальних громадах.

У Талмуді розроблені до дрібних деталей розпорядження і заборони, що стосуються всіх сторін повсякденного життя віруючого єврея. Нараховується 613 таких розпоряджень і заборон. Щоб легше було розібратися у великих талмудичних правилах, ще в XVI ст. як свій рід довідника-конспекту Талмуда був складений звід релігійно-обрядових правил -- Шулхан-Арух, покликаний служити як би настільною книгою релігійного єврея. Жодна інша релігія світу не наповнена до такого ступеня дріб'язковими розпорядженнями. У цьому позначилася крайня архаїчність і як би окостенілість іудаїзму. Але дуже багато з ритуальних розпоряджень незастосовні до умов сучасного життя, звідси виникає необхідність якось витлумачувати, чи обходити ці розпорядження. Це і робили раввіни. Раввян міг дати пораду, рівносильний наказу, як вчинити в будь-якому випадку життя, як обійти закон, роблячи вид, що виконуєш його. Раввін робив це за винагороду і звичайно в інтересах багатої частини громади. Раввіни керували і духовним судом -- бет-дин, і кожен віруючий єврей зобов'язаний був у будь-якій суперечці звертатися саме в цей суд, а не в державний.

Обряди і заборони. Свята

Усе життя віруючого єврея підлегле релігійно-обрядовим розпорядженням і заборонам. Вони стосуються їжі, одягу, туалету, розпорядку дня, молитов, дотримання свят, указують, що коли можна і що коли не можна робити. Вже на восьмий день життя новонароджений хлопчик-єврей повинен піддатися дикунській операції обрізання. Кожен крок віруючого єврея повинний супроводжуватися молитвою. Численні харчові заборони і правила, про які вже говорилося, збереглися до наших днів; тому в містах, де є єврейське населення, є звичайно і фахівці-різники (шойхет), що вміють різати тварин за встановленими правилами, щоб вийшло кошерне (дозволене в їжу) м'ясо; таке м'ясо продають у спеціальних м'ясних крамницях; всяке інше м'ясо -- треф, тобто нечисте. Особливі правила стосуються одягу: чоловічий одяг повинний бути довгий, зроблений з однорідної тканини, мати кишені нижче пояса, голова повинна бути завжди, навіть під час сну, покрита; релігійний єврей відпускає бороду, а на скронях -- довгі пейси;, під час молитви треба надягати поверх одягу особливе ритуальне покривало -- талес (талет) тощо. Численні розпорядження, що стосуються обмивань, особливо для жінок; обмивання повинні відбуватися в спеціальному обрядовому басейні микве (з непротічною і забрудненою водою).

Дотримання свята суботи підлегле особливо строгим правилам: у цей день не тільки не можна виконувати яку-небудь роботу, але не можна готувати їжу, запалювати вогонь, переносити що-небудь у руках, доторкатися до грошей та ін.

З річних свят, про походження яких уже говорилося, донині дотримуються паска (14 нисана по староеврейскому календарі), шеббуот (у п'ятидесятий день після паски, у стародавності свято жнива), рошгашана (новий рік, восени, у сьомий день місяця тишри), іомкипур (день прощення, на десятий день після Нового року), суккот (кущі, семиденне осіннє свято, коли по ритуалі потрібно жити в особливих куренях -- кущах), пурим (весняне свято в пам'ять біблійної історії Есфіри і Мардохая) і ін.

Вплив релігії на життя єврейських громад було особливе глибоко завдяки системі релігійного виховання і навчання. Хлопчики з п'ят-шестирічного віку навчалися в синагогальних школах -- ішибот, хедер. - Зміст навчання був винятково релігійним і чисто механічним: хлопчиків змушували вивчати тексти з Біблії і Талмуда. Учителями (меламед) були люди, начитані в релігійній літературі, але не мали ніяких інших знань.

Єврейська релігія не тільки освячує і виправдує, класовий гніт, але закріплює і нерівність статей. Жінці іудаїзм відводить підлегле положення в родині й у суспільстві. Талмуд накладає на жінку безліч принизливих обмежень; вона не може бути свідком у суді, не може виходити на вулицю без покривала й ін. Відповідно до Талмуда, дружина -- слухняна раба чоловіка. Кожен віруючий єврей щодня вимовляє молитву, у якій дякує богові за те, що він не створив його жінкою, а жінка повинна в молитві дякувати богові за те, що він створив її для слухняності чоловіку.

релігія єгипет греція індуїзм китай

Размещено на Allbest.ru