Релігієзнавство

До IV ст. відбувався процес організаційного оформлення й уніфікації християнства. Він перебігав у боротьбі різних точок зору, багато з яких були оголошені єресями (аріанство, несторіанство тощо), себто такими, що заперечують догмати та/або організаційні форми панівної Церкви.

Завершується цей процес після проведення Всесвітніх соборів (перший відбувся 325 р., останній -- 1054 р.), тобто зборів представників усіх християнських Церков. Найвідоміші -- сім перших Всесвітніх соборів, що відбулися у IV--VIII ст. їх рішення визнають усі християни. Саме на них було ухвалено Символ віри, затверджено сім основних таїнств, пізніше -- склад книг Нового Заповіту і Біблії загалом.

У цей перібд найвпливовішими були п'ять центрів християнства. Навколо них формувалися найшановніші й понині православні Церкви:

Єрусалимська;

Антіохійська;

Александрійська;

Константинопольська; а також

Римсько-Католицька Церква.

Ще у V ст. почали утворюватися різні національні Церкви, число яких згодом перевищило-півтора десятка. Серед них виділяються шість Давніх Східних Церков, які або не брали участі, або не визнали рішень Всесвітнього Халкідонського собору 451 р. про подвійну -- боголюдську -- природу Христа (наприклад, Вірменська Апостольська Церква).

У цей же часу східній частині Римської імперії -- Візантії -- остаточно склалася самостійна церковна організація, яка у 1054 р. розірвала і без того недуже міцні зв'язки із західною християнською Церквою. Сталося це шляхом накладення взаємної анафеми (відлучення від Церкви) з боку Папи Римського та патріарха Константинопольського, формально знятої тільки у 1965 р. Ця подія дістала назву Великого Розколу (Схизми).

Так виникли дві основні течії у християнстві -- католицизм і православ'я. Католики і православні різняться між собою віровченням, культом, богослужінням і формамирелігійної організації.

Римсько-Католицька Церква (РКЦ) нараховує у своїх лавах понад половину всіх християн. Вона являє собою централізовану організацію на чолі з Папою Римським. Набула широкого поширення у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, частково в Африці. На початку 1960-х років після II Ватиканського собору Римсько-Католицька Церква оголосила про широкий рух за «оновлення» Церкви з метою її пристосування до суспільних змін.

У союзі (унії) з РКЦ функціонують іще більш як 10 Церков, що визнають авторитет Папи Римського, але зберігають національні відмінносте у внутрішньо-церковному житті. Найчисленніша за кількістю послідовників-- Українська Греко-Католицька Церква (понад 6 млн. осіб).

Православ'я набуло поширення головним чином у країнах Східної Європи. Загалом існує 15 автокефальних (самостійних) православних Церков. Найбільшим авторитетом традиційно користується Константинопольський патріархат. Однак найчисленніша -- Російська Православна Церква (до 80 млн. вірян). Православ'я об'єднує 10--15% всіх християн.

У XVI--XVII ст. у процесі Реформації-- релігійного, соціокультурного, і громадсько-політичного руху за «виправлення» Римсько-Католйцької Церкви у дусі первинних євангельських ідеалів -- виникло третє відгалуження християнства: протестантизм. Протестантизм ґрунтується на принципі «спасіння тільки вірою», відкидає посередницьку роль Церкви у спілкуванні між людиною та Богом і додержуй автономії окремих релігійних громад.

У протестантизмі нараховується до 25 тис. різних організацій. Серед них виділяють такі сучасні впливові напрями:

баптизм;

адвентизм;

методизм;

п'ятдесятництво тощо.

Загальне число послідовників протестантизму -- до 400-500 млн. осіб (20-25% християн). Протестантизм сьогодні є найдинамічнішою гілкою християнства. Однак протягом XX ст. питома вага християн у населенні Землі залишалася незмінною (до третини).

В Україні представлені три відгалуження християнства, але половина всіх релігійних громад у країні належить до православ'я. Організаційно православні громади поділені між трьома Православними Церквами:

Українська Православна Церква Московського патріархату;

Українська Православна Церква Київського патріархату;

Українська Автокефальна Православна Церква.

4. Основним джерелом православного віровчення є Біблія. Біблія складається з кількох десятків книг Старого і Нового Заповіту. Старий Заповіт був запозичений християнством з іудаїзму. Новий Заповіт було створено у І--IV ст. на основі євангельської проповіді Ісуса Христа.

Православні вірять:

у єдиного Бога, що створив світ і людину (Бог єдиний, але являє собою так звану трійцю: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого),

у первородний гріх, що його вчинили перші люди -- Адам та Єва;

в Ісуса Христа -- Бога-Сина, що втілився (тобто прибрав людського вигляду, народившись через непорочне зачаття від Діви Марії), добровільно склав себе в жертву за гріхи людства і прийде знову, щоб судити живих та мертвих і встановити вічне Царство на землі, як і на небі;

у безсмертя душі, в існування пекла і раю, де душі померлих перебувають до Страшного суду.

Підвалини культу становлять сім основних обрядів -- таїнств:

* хрещення;

миропомазання;

причастя (євхаристія);

покаяння (сповідь);

шлюб;

оливосвячення (соборування);

священство.

Таїнство хрещення символізує прийняття людини в лоно Церкви. У Православній Церкві дитину тричі занурюють у воду або обливають водою.

Таїнство причастя (або святу євхаристію), за християнським віровченням, запровадив сам Ісус Христос на Таємній Вечері. Воно полягає у тому, що віряни причащаються хлібом і вином під час головної служби Православної Церкви.

Православна культова система включає у себе також молитви, поклоніння, святим і реліквіям, хресту, іконам, свята і пости..

Православ'я розглядає молитву як «співбесіду з Богом», під час якої міцніє віра, християни вчаться терпіння, впевняються у Божих заповідях.

Культ святих -- посмертне шанування осіб, нібито наділених надприродними властивостями. Святі -- це благочестиві люди, які за життя або після смерті були наділені даром творити дива. Частіш за все поклоніння святому супроводжується містичним шануванням його останків -- мощів. Поклоніння хресту зумовлене тим, що це -- символ християнської віри, який втілює мученицьку смерть Ісуса Христа і грядуще воскресіння. Хрестом увінчані православні храми, ним прикрашені головні убори священнослужителів, його носять на тілі прості віряни.

Церковні свята розглядаються як важливий засіб навчання віри, виховання християнського світогляду. Великдень -- найбільш шановане свято, встановлене на згадку про воскресіння розп'ятого на хресті Ісуса Христа. Відзначається у неділю, у проміжок між кінцем березня і початком травня.

У дні посту віряни мають утримуватися від споживання м'ясної і молочної їжі; уникати веселощів і розваг; очищати себе фізично і духовно. Існують пости багатоденні й одноденні (середа і п'ятниця).-

Богослужіння-- колективні молитви у супроводі хорового співу,

Храми прикрашені іконами -- живописними зображеннями священних персонажів.

У православ'ї розвинений інститут чернецтва. Найбільший центр православного чернецтва -- гора Афон у Греції. Найвідоміший монастир в Україні -- Києво-Печерська Лавра.

Існує три ступені православного духівництва:

диякон;

священик;

єпископ.

Кожен з рівнів священства має свої особливості в одязі, за кожним закріплено певні права й обов'язки. Диякон допомагає у проведенні обрядів, священик може проводити шість таїнств із семи, а єпископ має право здійснювати й сьоме -- покладати інших на священство.

Православне духівництво поділяється також на чорне і біле.

Біле духівництво -- диякони і священики. Білому духівництву дозволено брати шлюб.

Чорне духівництво -- ченці і вищі священнослужителі (єпископи, архієпископи, митрополити).

Голова Православної Церкви -- патріарх, що обирається Помісним Собором. Православна Церква складається з парафій, які об'єднуються у більші адміністративно-територіальні округи -- єпархії на чолі з єпископом.

5. Католицизм нині являє собою наймасштабнішу течію християнства. Прихильниками католицизму є понад 1 млрд. людей. Населення, хрещене за католицьким обрядом, становить більшість у 50 країнах світу. Географічно католицизм найбільш розповсюджений.в Америці та країнах Західної Європи.

Католицьку та Православну Церкви дотепер розділяють такі догматичні розбіжності:

догмат «філіокве» (латин./ііщие -- «і від Сина»). Ідеться про джерело Святого Духа. Західні християни вважають, що Святий Дух іде і від Бога-Отця, і від Бога-Сина, тоді як православні переконані, що тільки від Бога-Отця;

учення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де .перебувають душі грішників, але таких, чиї гріхи не є смертними. Католицька церква визнає чистилище, православна визнає тільки пекло і рай;

3)учення про «наднеобхіднізаслуги», тобто добрі справи, що перевищують звичайний релігійний обов'язок. Завдяки їм католицька Церква може допомогти у спасінні душі навіть запеклому грішникові;

4) теорія та практика індульгенцій. Індульгенціями називали грамоти про відпущення гріхів, що їх видавала католицька церква за особливі заслуги, а частіше за гроші;

5} особливе шанування Діви Марії (Мадонни) -- матері Ісуса Христа. У православ'ї ставлення до Богородиці шанобливе, але не таке підкреслене, як у католицизмі;

в) учення про верховенство (примат) Папи Римського над усіма християнами та його непомильність у справах віри.

Канонічні відмінності католицького та православного культів:

для всього католицького духівництва діє принцип целібату (латин. саеіеЬя -- «неодружений»), себто обітниця безшлюбності;

для католиків таїнство шлюбу вважається непорушним, православ'я ж допускає можливість розлучення й повторного одруження;

у православ'ї й миряни, і духівництво причащаються хлібом та вином; у католицизмі ж миряни причащаються тільки хлібом;

католики хрестяться п'ятьма пальцями, вчиняють хресне знамення зверху вниз і зліва направо. Православні ж хрестяться трьома пальцями, хресне знамення вчиняють зверху вниз і справа наліво;

католицьке чернецтво має власні організації-- ордени та конгрегації, яких на сьогодні налічується більш як 140. Православне чернецтво орденів не має.

Католицизм і православ'я відрізняються і процесом богослужіння. У православному храмі під час богослужіння треба стояти. У католицькому храмі віряни сидять, а встають тільки під час співання певних молитов. У православному богослужінні не використовується музика, тільки читання і спів; у католицькій службі до цього додається ще і музичний супровід (орган, фісгармонія). У православному храмі святе місце -- вівтар -- відгороджений від власне храму іконостасом; у католицьких храмах іконостасів немає. В інтер'єрі православного храму переважають ікони, у католицьких храмах -- скульптурні композиції.

Якщо православ'я в організаційному плані являє собою сукупність автокефальних Церков, що об'єднані спільною догматикою, культом, але дещо розрізняються в обрядах і визнають тільки духовний авторитет константинопольського патріарха, то Католицька Церква являє собою єдину організацію на чолі з Папою Римським.

Для керування Церквою Папа має власну систему органів влади -- Святий Престол. Вона включає у себе:

єпископський синод -- дорадчий орган при Папі;

Святу Колегію з вищих посадових осіб Церкви -- кардиналів:

Римську Курію.

Крім верховного керівництва Церквою, Папі Римському належить вища законодавча, судова і виконавча влада у межах його резиденції -- Ватикану. З березня 2006 р. папський престол посідає Бенедикт XVI.

Уперше римсько-католицькі єпископи відвідали Київ уже у X ст. З кінця XVI ст. в Україні діє Українська Греко-Католицька Церква. Загалом католицькі та уніатські громади становлять приблизно шосту частину всіх релігійних організацій в Україні.

6. Протестантизм виник унаслідок розколу всередині Римсько-Католицької Церкви. Цей розкол відбувся під впливом Реформації-- широкого релігійного, соціокультурного та громадсько-політичного руху ХУІ-ШІ ст., що висувало гасло «виправлення» католицького віровчення, культу й організації в дусі первинних євангельських ідеалів.

Фундатором і найвидатнішим діячем Реформації був німецький теолог Мартін Лютер (1483-1546). Віровчення протестантизму в найповнішому вигляді сформульовано в «Автсбурзькому визнанні віри», ухваленому в 1559 р. після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями.

Підвалини віровчення протестантизму Мартін Лютер звів до формули «тільки віра, тільки Письмо, тільки милосердя Боже».

Перший догмат у цій формулі -- догмат про виправдання однією лише вірою.. На погляд М. Лютера, ані добрі справи, ані виняткові заслуги перед Церквою, ані знатне походження, ані багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху людині може допомогти тільки щира й глибока віра у спокутну жертву Христа, який добровільно прийняв страшну смерть у муках, щоб змити з роду людського первородний гріх Адама.

Догмат про милосердя Боже безпосередньо випливав з першого: адже людина, яка повірила у те, що Господь, нічим не зобов'язаний світові, жертвує заради нього Своїм єдиним Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що прагне якомога швидше здійснити Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Римо-Католицька Церква), але турботливого і милосердного Отця, готового зрозуміти і простити кожного, незважаючи на міру його праведності чи гріховності.

Третім найважливішим догматом Лютера стало визнання абсолютного авторитету Святого Письма як єдиного джерела віри у Бога.

Відповідно до цих основних віронавчальних положень у протестантизмі сформувалися три основні особливості культу:

принцип «загального священства», що насамперед означало усунення привілейованого становища духівництва. Церковна ієрархія втрачала права посередника між Богом і людьми. Хоча служителі культу в протестантизмі зберігаються, вони позбавлені права сповідати і відпускати гріхи; вони у своїй діяльності підзвітні тій громаді, що їх обирає; для них скасовано безшлюбність;

принцип «дешевої Церкви». У протестантизмі скасовано всі зовнішні та внутрішні прикраси, ікони, пишність богослужіння й церемоніалу. Із семи таїнств зберігаються два:. хрещення й причастя, причому вони розглядаються радше як символічні дії. Відкинуто шанування мощів і реліквій, культ святих тощо;

принцип «світського аскетизму», відповідно до якого повсякденна світська діяльність вірянина вважається різновидом релігійної практики і сприяє спасінню душі. Тепер від кожного простого вірянина на щодень вимагалося те, що раніше покладалося здебільшого на священиків, ченців, людей, які добровільно обрали шлях святого життя.

Основою церковної організації будь-яких протестантських віросповідань стали, як і у часи раннього християнства, автономні громади на чолі з проповідниками. Загальне керівництво тією або іншою Церквою здійснює Синод або Конгрегація, в якій пропорційно представлені як священнослужителі (якими деінде можуть бути й жінки), так і найбільш визнані й діяльні члени протестантських громад. У протестантизмі зліквідовано чернецтво і закрито монастирі.

Фахівці вбачають в особливостях світогляду і культової практики протестантизму формування капіталістичних ринкових відносин (М. Вебер).

Загальне число послідовників протестантизму наближається до 400-500 млн. осіб (20-25% християн). Протестантизм поширений у країнах Північної Європи й Америки.

Виділяють:

старі протестантські організації (лютеранство, кальвінізм, англіканство);

нові протестантські організації (баптизм, п'ятдесятництво, методизм, адвентизм). В Україні перші протестантські громади з'явилися у XVI ст., через кілька десятиліть після початку Реформації. Сьогодні у країні репрезентовано різні напрями протестантизму. Разом протестантські організації за кількістю становлять майже третину всіх релігійних громад України.

Лекція 4. Світові релігії

План

Еволюція ісламу. Основні течії в ісламі

Віровчення і культ ісламу

1. Іслам -- наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної сім'ї, що жили на території Аравійського півострова.

Початком становлення ісламу вважається 610 р., коли молодому купцеві з Мекки Мухаммаду (570-610) почали з'являтися видіння про єдиного Бога -- Аллаха. Мухаммад у своїх пророцтвах виклав основні положення віровчення нової релігії, визначив основні культові обряди, створив релігійну організацію мусульман. У рік смерті Пророка нова релігія поширилася на територію всього Аравійського півострова. До IX ст. мусульмани приєднали до сфери свого впливу Північну Африку, Середню Азію, Закавказзя, південь Європейського континенту. У IX--XIII ст. арабська культура досягла найвищого розквіту, а ісламська цивілізація стала лідером тогочасного світу. Надалі ісламський світ утратив єдність, почалися громадянські війни, вплив ісламу неухильно скорочувався під тиском європейського християнства.

У XX ст. питома вага мусульман щодо загального населення планети зросла з 12-13% до 17-19%, причому прогнозується подальше збільшення -- до 20-25% на 2025 р., тоді як, для порівняння, питома вага християн останні сто років коливається у межах 33-35%.

У багатьох країнах арабського світу спостерігається посилення

фундаменталістської орієнтації, яка пропагує повернення до «справжніх цінностей» часів основоположника релігії. Уважається, що соціальною базою ісламського фундаменталізму стає «нижчий середній клас» -- учителі, дрібні торговці й ремісники, чиновники, яким модернізація за західними зразками загрожує зниженням соціального статусу і погіршенням матеріального становища.

В ісламі існують різні напрями. Головною причиною розбіжностей у них є суперечка про принципи співіснування релігійної і світської влади.

Послідовники шиїзму вважали, що главою мусульман -- імамом -- може стати тільки кревний родич Мухаммада, бо саме на нього може зійти божественна благодать, яка осяяла засновника ісламу. Найвідоміше шиїтське свято --Ашура, жалобна декада (десятиденка), присвячена пам'яті шиїтських мучеників. Головні святині шиїтів перебувають в Іраку і пов'язані із вшануванням родича пророка халіфа Алі, якого вважають останнім «праведним» головою всіх мусульман. Це міста Куфа, де Алі було вбито, розташований неподалік Неджеф, де його поховано, Кербела, центр вищої духовної освіти, місце останнього притулку імама Хусейна, онука пророка Мухаммада.

Сунізм -- ортодоксальний напрям в ісламі. Згідно з уявленнями сунітів, Суна, поряд з Кораном, є одним з джерел мусульманського віровчення і права. На думку сунітів, світського і духовного главу -- халіфа-імама -- повинні обирати члени громади, і спадковість тут ваги не мас.

Суфізм -- містична течія, представники якої закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Богові. Суфії створили власні братства, що нагадують ордени християнського чернецтва. По всьому ісламському світі братства суфіїв побудували спеціальні будинки для мандрівних суфіїв -- дервішів.

З часом у суфізмі склалася й містична традиція, було розроблено власну мову, вироблено особливі обряди і вправи, що сторонньому спостерігачеві нагадували танець. Виконання цих вправ у поєднанні з багаторазовим повторенням молитовних формул, спеціально дібраним музичним супроводом, уживанням тонізуючих напоїв, на думку суфіїв, мас привести до зречення від земного світу і наближення до божественної реальності.

В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії становлять Меншість (менш як чверть від загальної кількості мусульман), але еони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух не тільки на Сході. Шиїзм поширений в Ірані й Іраку, Лівані, Ємені, Бахрейні, Азербайджані.

2. Основні положення ісламського віровчення викладено у Священній книзі -- Корані (араб. аль-Куран -- «читання»). Своєрідним коментарем до Корану є Суна (араб, «звичай», «приклад»). Суна-- це збірка священних переказів (хадисів) про життя, чудеса та повчання пророка Мухаммеда.

Віровчення Ісламу ґрунтується на таких основних положеннях:

віра в Аллаха. Аллах (араб. аль-Ілах -- «божество») -- Бог єдиний, вічний, мудрий і всемогутній, всемилостивий Творець усього сущого, верховний суддя,: чудово обізнаний з усім, що відбувається у світі;

віра у над вічність Корану, списки якого нібито споконвіку існували на небесах, перш ніж янголи довели їх до пророка Мухаммада;

віра у пророка Мухаммада, що доніс до правовірних слово й волю Аллаха. Згідно з ученням ісламу, були й інші пророки, але пророцтво Мухаммада найпізніше за часом і відтак найавторитетніше;

віра у загробну віддяку. Ця віра ґрунтується на трьох догматах:

про безсмертя людської душі;

про існування пекла і раю;

про неминучість останнього -- Судного -- дня світу, коли всі дістануть віддяку за свої вчинки.

Характерною рисою мусульманського вчення про загробну віддяку є уявлення про матеріальний характер воскресіння і загробного життя;

5) віра у божественне провидіння. Ця віра випливає з віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі. Віра у божественне провидіння являє собою зворотний бік віри у загробну віддяку.

Існують 5 основних «стовпів» Ісламу -- найважливіших обрядово-культових дій:

проголошення першого і найважливішого положення віри, тобто короткого викладу основних, догматів релігії, -- аш-шахади, що говорить: «Немає жодного божества, крім Аллаха, а Мухаммад -- посланець Аллаха»;

ритуальна молитва (араб, ас-салят, перс, намаз) -- обов'язкова п'ятикратна молитва. Власне молитва являє собою кілька повторюваних циклів --ракатів (араб, «ставати навколішки») -- певної послідовності благочестивих поз і рухів з одночасним проголошенням відповідних священних формул. Під час молитви правовірні нічого не просять в Аллаха, однак вступають із Ним у тісний духовний зв'язок;

піст, що розуміється як утримання від їжі, пиття, статевої близькості. Триває мусульманський піст цілий місяць, дев'ятий за місячним календарем (ЗО діб) --рамазан (перс, тюрк, рамазан);

милостиня -- обов'язковий щорічний податок, розмір якого сягає у середньому 2,5% від прибутку або майна;

паломництво -- відвідування «святих місць», у першу чергу Мекки, де треба кілька разів обійти навколо старовинної святині -- Кааби. Уважається, що таку прощу має здійснити кожен повнолітній мусульманин, якщо тільки має фізичну і матеріальну змогу.

До п'яти стовпів ісламу іноді додають шостий: «священну війну» -- джихад. Правовірні мусульмани мають дотримуватися також і інших, менш значних розпоряджень і заборон, а саме:

суворо заборонено виготовляти зображення Бога, а також зображувати живих істот взагалі;

заборонено споживати свинину, м'ясо падлини, пити кров тварин;

заборона вживати алкогольні напої;

заборона грати в азартні ігри.

Найважливішими обрядами в ісламі слід вважати обрізання і жертвоскладання. Обряд жертвоскладання є невіддільною частиною ісламських свят, таких як:

курбан-байрам -- день жертвоскладань, що знаменує собою закінчення паломництва;

ураза-байрам -- свято завершення посту.

П'ятниця мас таке саме релігійне значення для мусульман, як субота для іудеїв і неділя для християн.

Важливою частиною релігійно-культової системи ісламу є шаріат. Шаріат -- зведення норм моралі, права, культових розпоряджень, що регламентують усе громадське й особисте життя мусульман.

Релігійна організація ісламу помітно менш централізована, ніж церковна організація у християнстві. Основу релігійної організації мусульман становить громада вірян --умма, керівником якої є імам, причому керівником не тільки духовним, а й політичним.

Лекція 5. Язичництво давніх слов'ян

Під язичництвом розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували у різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій).

Основу язичницьких вірувань давніх слов'ян становили різноманітні природні культи.

Культ води. Воду слов'яни вважали першоматерією світу: вона і зрошує, і очищує. Ще у Середні віки зберігався звичай водних ордалій. Водні ордалії-- випробування, які полягали утому, що людину, підозрювану в чаклунстві, кидали у воду, спостерігаючи, потоне вона чи ні. Якщо вона не потопала, її винуватили в чаклунстві й могли спалити, а якщо потопала -- громада визнавала, що людина була невинна, але повернути її до життя, звичайно, було вже годі.

Найпоширеніший прояв культу води -- це віра у водяників і русалок (русалки були звані ще вілами).

Культ дерев. Предметом культу ставали як окремі породи дерев (в лісостеповій зоні найчастіше дуб -- найпомітніше за розмірами і часто найстаріше за віком дерево), так і цілі гаї. Там, у священних гаях, під загрозою суворого покарання заборонялося ловити птахів, полювати на тварин, навіть рубати дерева. У лісах найчастіше й розташовувалися культові споруди слов'ян-язичників, проводилися окремі обрядово-ритуальні дії. Давні слов'яни вірили у те, що у лісах живуть лісовики (полісуни), а у полі -- польовики.

Культ злих сил. До злих сил, безумовно ворожих людині, -- упирів і навій -- слов'яни відносили іноплемінних мерців, душі ворогів і недоброзичливців, людей, яких за щось покарали сили природи. Слов'яни намагалися всіляко захиститися від злих сил. Боротьба з ними становила частину їхнього життя і залишила яскравий слід у декоративно-ужитковому мистецтві.

Культ предків. Головна ідея культу предків -- ідея безперервного зв'язку померлих зі своїм родовим колективом. Найвідоміший ритуал культу предків -- радуниці. Двічі на рік, восени й навесні, весь родовий колектив відвідував могили своїх померлих, залишаючи їм їжу.

Як один із проявів культу предків, безперечно, можна розглядати віру у домовика.

Давнослов'янський пантеон. Головний бог давньослов'янського пантеону Перун подібний до античного Зевса: це бог грози і блискавки. Атрибутом Перуна був дуб.

Стрибог, Дажбог і Хоре -- найпопулярніші в народі небесні боги. Наприклад, Дажбог -- бог сонячного світла і достатку, тобто тих благ, яке сонячне світло несе із собою людям.

Мокош відома як богиня родючості, врожаю, богиня землі, що дарує життя злакам і рослинам.

Велес (Волос) традиційно вважався богом скотарства, худоби, торгівлі і ремісництва, музики та співу, що споріднює його з давньогрецьким Аполлоном (адже всім відомо, що пастухи -- добрі співаки й музики). »

Язичницькі святилища -- капища були обгороджені валом із частоколом, а в середині стояла дерев'яна статуя бога, розміщувався жертовник, де палав жертовний вогонь. Головним обрядом громадських богослужінь можна вважати жертвоскладання у вигляді заклання жертовної тварини, яке здійснювали старійшини родів, жерці-волхви або князі, що виконували певні жрецькі функції.

За кілька століть до хрещення Русі серед поховальних ритуалів у слов'ян переважали обряди кремації. Вони полягали у тому, що небіжчика спалювали разом з речами і їжею. Час від часу язичницькі поховання являли собою поєднання кремації та інгумації (закопування у землю). На місці поховального вогнища насипали курган, куди іноді клали урну з прахом.

Річний цикл язичницьких свят було побудовано за сонячно-господарським принципом. Найзначнішим святом давніх слов'ян було, поза всяким сумнівом, свято Купала, якому передував Зелений, або Русальний тизіедень.

На сьогодні в більшості дослідників немає сумнівів, що період з IX до середини XIII ст. на Русі можна вважати періодом двовірства, тобто одночасного існування давніх язичницьких та християнських вірувань і культів на всій території країни й у всіх верствах населення.

Лекція 6. Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні

План

Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні

Свобода совісті та релігії в Україні. Толерантність. Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні. Держава і церква в Україні

1. Події середини 1980-х -- початку 1990-х років спричинилися до значних змін у релігійному житті України:

наявна чітка тенденція зростання питомої ваги вірян серед дорослого населення (понад 18 років) України. Якщо у 1991 р. тих, хто називав себе вірянами, було трохи більш як 40%, то у 2002 р. їх уже понад 60%;

помітно пожвавились інституційні прояви релігії. Загалом на 1 січня 2005 р. у країні діяли приблизно 30 тис. релігійних громад. Це приблизно у п'ять разів більше, ніж у 1988 р.. В Україні налічується майже 28 тис. священнослужителів, 378 монастирів (6184 ченців), відкрито більш як 160 духовних навчальних закладів із майже 20 тис. слухачів, 12 тис. недільних шкіл, виходить друком понад 350 часописів і газет релігійного змісту. У розпорядженні релігійних організацій перебуває понад 20 тис. культових споруд (церкви, храми, мечеті, синагоги тощо), ще приблизно 2,5 тис. будуються;

розширився релігійний спектр. На сьогодні в Україні кількість відомих релігій сягнула 115, однак 99,5% всіх релігійних утворень належать до 25 основних віровизнань чи напрямів;

стався розкол в українському православ'ї. Нині в Україні діють:

Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави Українських Церков в Америці і в діаспорі, -- понад 1200 організацій;

Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦКП), її очолює патріарх Київський і Всієї Русі-України -- 3600 релігійних організацій;

Українська Православна Церква Московського патріархату (УПЦМП) -- 10700 релігійних організацій.

Сьогодні релігійна мережа Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) повністю відновлена на рівні 1930--1940-х років -- періоду її найвищого розквіту. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Діють понад 800 громад власне Римсько-КатолицькоїЦеркви.

Майже третина релігійних організацій в Україні є протестантськими. Вони представлені трьома «пізньопротестантськими» Церквами:

баптизмом;

адвентизмом;

п'ятдесятництвом.

Особливості сучасного стану протестантизму в Україні:.

протестантизм є найдинамічнішою конфесією, вплив якої на релігійне життя в Україні, за прогнозами, й надалі зростатиме;

протестантизм дедалі більше набуває національно маркованих рис. Дедалі частіше він лозиціонує себе як невіддільну складову релігійної історії українського народу, його загальної культури.

Іудаїзм нині в Україні поділяється на сім течій, які разом нараховують 251 об'єднання. Найвідоміший з них -- Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. Створено 120 культурних єврейських центрів, організацій, товариств. Товариства єврейської культури діють у 70 містах. У багатьох населених пунктах розгорнули свою Діяльність представництва міжнародної єврейської організації «Сохнут».

Продовжується відродження мусульманських релігійних громад. Станом на 1 січня 2005 р. мусульманських громад в Україні понад 470. Вони розділені між чотирма управліннями. Найбільше громад має Духовне Управління мусульман Криму -- 333.

Неофіційно до десятки найпоширеніших в Україні конфесій увійшли також представники нового релігійного руху -- «Свідки Єгови» (за їхніми даними -- 1400 об'єднань, кількасот тисяч членів і прихильників).

Міжконфесійні конфлікти у сучасній Україні, на щастя, не набувають такої гостроти, як деінде на теренах колишнього СРСР. Релігійні організації (за поодинокими винятками) намагаються не залучати державних органів влади до розв'язання внутрішніх непорозумінь. Однак не можна не помічати деяких «ліній напруги», що пролягають:

між трьома Православними Церквами;

між Православними Церквами, з одного боку, та греко-католицькими громадами і Римсько-Католицькою Церквою -- з Другого;

між «традиційними» Церквами (включаючи Православну, Греко-Католицьку, Римсько-Католицьку, а також протестантські організації) та нетрадиційними релігійними організаціями.

2. Свобода совісті та релігії с складовою загальної свободи, що -- поряд із правом на життя і власність -- вважається підмурівком сучасного західного суспільства з часів «батька» західного лібералізму, англійського філософа Дж. Локка (1632-1704).

Поняття свобода совісті означає свободу внутрішнього духовного-.вибору тих чи інших поглядів.

Поняття свобода релігії постає як свобода вибору й самоствердження індивіда у системі релігійних координат -- віровченні, культовій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.

Засадничі принципи релігійної свободи викладено у декількох міжнародних правових документах:

--Загальній Декларації прав людини, ухваленій ООН у 1948 р.;

-- Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.);

--Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань (1981 р.).

Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні встановлено Конституцією України, Законами України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про освіту»,«Про альтернативну (невійськову) службу» та деякими іншими. Ось якими є ці гарантії:

свобода совісті, релігії;

гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її релігійних переконань, участі в релігійних організаціях, конфесійної приналежності; *

забезпечення прав релігійних меншин;

окремішність Церкви й держави.

Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких сферах:

* у царині політичної діяльності. Релігійні організації не мають права брати участь у діяльності політичних партій,

висувати кандидатів до органів державної влади;

у сфері міжнародних зв'язків. Згідно зі ст. 14 Закону України, іноземці можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише у тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули до країни і за погодженням із відповідними державними органами;

у царині освіти. Тут діє принцип відокремлення релігії від освіти. Згідно з цим принципом освіта в Україні мас науковий, світський характер. Проте релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей та дорослих навчальні заклади і групи, а священнослужителі мають право брати участь у навчально-виховному процесі у школах, надавати педагогам консультативну допомогу.

Однією із невіддільних конституційних гарантій забезпечення свободи совісті та релігії в Україні є право на альтернативну (невійськову) службу. Цю службу громадянин проходить, якщо виконання військового обов'язку суперечить його релігійним переконанням. Альтернативну службу громадяни проходять на державних підприємствах В установах та організаціях соціального забезпечення, охорони здоров'я та навколишнього середовища, а також у сфері комунального, сільського господарства тощо.

В Україні діє коопераційна модель відносин між державою і Церквою: держава дотримується нейтралітету щодо релігії. Тому до участі в офіційних заходах запрошуються представники всіх трьох Православних Церков, Римсько-Католицької та Греко-Католицької Церкви, протестантських, мусульманських та іудейських об'єднань.

Для регулювання відносин між Церквою та державою в Україні до 2005 р. діяв Державний комітет у справах релігії. Утворено Всеукраїнську Раду Церков та релігійних організацій. Вона є представницьким міжконфесійним коНсультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах.

Лекція 7. Поняття і характерні риси нових релігійних рухів

План

Поняття і характерні риси нових релігійних рухів

Класифікація нових релігійних рухів

1. Нові релігійні рухи (НРР) називаються так не тільки тому, що їхнє піднесення припадає на другу половину XX ст. (адже деякі з них мають тривалу історію), але й тому, що за своїм віровченням, культовою практикою та формами релігійної організації вони суттєво відрізняються від «традиційних» релігій.

А тим часом до прихильників НРР зараховують себе 160 млн. людей! Достатня кількість інформації є тільки про 30 НРР, постійно оновлюються відомості про ще більш як 200 НРР. Загалом у світі кількість нетрадиційних релігійних організацій вимірюється п'ятизначними цифрами, позаяк абсолютна більшість з них -- одиничні нечисленні групи сектантського типу.

Причини виникнення і поширення НРР. Феномен НРР є не стільки наслідком глибокої всеохопної кризи сучасної цивілізації, скільки наслідком її перетворень. Релігія, Представлена «традиційними» конфесіями, яка через догматичність віровчення та канонічність культу є надзвичайно консервативною, не змогла відразу пристосуватися до суспільних перетворень і досі з великим запізненням реагує на швидкоплинні соціально-економічні та політичні зміни у світі.

Поширенню НРР в Україні сприяє руйнація колишньої комуністично-атеїстичної ідеології і втрата цінностей, виплеканих цією ідеологією. Натомість з'явилась духовна порожнеча, якої не встигли одразу заповнити традиційні релігії.

Нові релігійні утворення мають деякі спільні елементи:

засновник організації уявляється як людина, яка відкрила нову абсолютну істину (або якій відкрилась така істина). Володіння таким новим знанням робить їх «святими», невизнаною, але «істинною елітою» світу;

епоха, яка передувала заснуванню організації, розглядається як час блукань, помилок і страждань. Сучасна епоха неодмінно розцінюється як «перехідна», коли істина вже відкрилася, але'ще не перемогла, як час боротьби сил зла і добра, що має земний відповіднику боротьбі послідовників нової релігії з їхніми суперниками у навколишньому світі;

переконаність у неминучості перемоги «істини». Наявне уявлення проте, що світ незабаром буде радикально змінено у результаті остаточної перемоги сил добра. Невіряни або ті, хто не належать до НРР, будуть знищені (як варіант: «не воскреснуть») або підкорені вірянами, які залишаться єдиними жителями нового перетвореного світу. Деякі НРР настроєні по-екстремістському. Знані навіть багаторазові випадки масового самогубства членів деяких нетрадиційних сект заради «остаточного звільнення». Однак більшість НРР орієнтовані все-таки на пристосування до сформованого вже суспільного ладу й укладу життя;

нові релігії перебувають в опозиції до офіційних Церков, а їхні керівники часто схильці до фанатизму й ненависті до іновірців;

культ мас переважно колективний характер. Може використовуватися техніка психологічного маніпулювання, психотерапія, особлива увага приділяється новачкам, їхній адаптації у групі;

практично всі неорелігії зацікавлені в наверненні нових прибічників, провадять активну місіонерську діяльність. Часто задіюється відома методика групового впливу «бомбардування любов'ю». її мета -- усіма можливим способами створити атмосферу доброзичливості/яка б контрастувала із сірою повсякденністю, аби в новонаверненого з'явився психологічний потяг до спілкування із прибічниками культу.

Широке розповсюдження нових релігійних рухів у США та Західній Європі швидко викликало активну протидію. Унаслідок гострих суспільних конфліктів з цього приводу в 1980---1990-х роках діяльність багатьох нових релігійних організацій хоча і не заборонена повністю, однак законодавчо суттєво обмежена.

2. НРР зазвичай поділяють на шість груп:

неохристиянські об'єднання-- «Діти Бога», «Церква Тіла Христового», «Церква Ісуса Христа святих останніх дніє» (мормони), «Свідки бгови». Ці організації визнають Біблію як головне джерело свого вчення, Ісуса Христа -- центральною (або принаймні однією з центральних) постаттю доктрини, але при цьому їхнє розуміння Христа докорінно відрізняється від традиційно християнського. Вони акцентують увагу на есхатологічному вченні про близький кінець світу, проголошують ідеї месіанізму;

керівник руху може наділятися статусом посланника Божого, пророка, який повідомляє нове одкровення, вищі божественні розпорядження. Найчастіше нехристиянські об'єднання генетично пов'язанні з якоюсь із протестантських течій;

неоорієнтальні (нові східні) об'єднання-- «Товариство свідомості Крішни», інтегральна йога Шрі Авробіндо, культ Шрі Чин-моя, культ Ошо Раджніша, «Трансцендентальна медитація» (ТМ). В основі таких культів лежать модернізовані варіанти буддизму або індуїзму, пропонується містичний шлях звільнення -- пробудження у людині божественного начала. Для них характерним є уявлення про світ як сансару (нескінченний ланцюг перевтілення душ), закон Карми. На перший план у таких організаціях виходить авторитет наставника, «істинний шлях», власний досвід;

саенпгологічні напрями утворюють «Церква саєнтології», «Ученнярозуму», «Християнська наука». Такі організації можуть проповідувати зв'язок Землі і землян з вищими космічними силами, космічним розумом. Різні фізичні прилади можуть набувати містичного значення, стверджується можливість реєстрації або виміру впливу на фізичну, біологічну природу якихось невідомих і таємних вищих реальностей і факторів. Містично трактуються недосліджені явища психіки й навколишньої природи. Орієнтація на наукові і технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу;

синтетичні релігії-- «Церквр Уніфікації», «Всесвітня віра Багаї», «Велике Біле Братство Юсмалос» тощо. Вони поєднують у собі кілька релігійних систем (наприклад, християнство і буддизм), оголошують себе єдиною універсальною релігією для всіх людей, створюють-власне вчення, обрядову систему, релігійну організацію. їм властивий культ лідера організації, авторитет власних віронавчальних джерел;

неоязичницькі організації характеризуються насамперед націоналістичною спрямованістю: вони постулюють, що людина стає особистістю тільки і виключно через усвідомлення нації. У пошуках своєї ідентичності людина, якщо вона послідовна, неминуче повинна розірвати зі світовими релігіями на користь релігії національної.

В Україні неоязичницькі організації репрезентовані «РУНвірою» (Рідна Українська Національна Віра), «Рідною Вірою», ладовірством, орантіп-цями та ін. Деякі з таких релігій залишаються політеїстичними, інші, модернізуючи язичництво, сповідують монотеїзм. Неоязичництво найчастіше охоплює своїм впливрм окремих представників національно орієнтованої інтелігенції;

7)сатанинські групи. Сатанинські культи звеличують зло і насильство, проповідують спілкування з містичними джерелами зла -- демонами, сатаною тощо. Мораль сатанинських груп перейнята крайнім егоізкйм, індивідуалізмом/ прагматизмом, культом сили.

Деякі дослідники вичленовують ще окультні рухи: агні-йога, теософія, антропософія, усілякі різновиди екстрасенсорики, біоенергетики, хіроманти, астрології, магії тощо. Спільним для цих рухів є те, що усі вони претендують на володіння певними «таємними знаннями», які забезпечують владу над силами Всесвіту, практикують систему «втаєм-ничень» («посвячень»), які нібито гарантують здобуття надприродних властивостей, нових можливостей у розумінні світу, розвивають філософію людинобожжя (Божественного в людині).

Размещено на Allbest.ru