"Я-образ" як психологічний чинник соціальної дезадаптації особистості

Вивчення проблеми виховання особистості як суб’єкта власної життєдіяльності. Фактори, що впливають на особистісний розвиток "Я-образу". Оцінка дезадаптації як процесу дисгармонійного розвитку особистості. Основні умови психологічної адаптованості людини.

Рубрика Психология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 11.03.2014
Размер файла 38,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут психології ім. Г. Костюка

"Я-образ" як психологічний чинник соціальної дезадаптації особистості

Антоніна Грись

Дослідження «Я-образу» набуває особливого значення в психологічній науці, оскільки ця проблема прямо пов'язується з проблемою виховання особистості як суб'єкта власної життєдіяльності.

Особистісний розвиток пов'язується з компетентністю у власному «Я», в основі якого - здатність приймати оптимальні рішення стосовно себе на основі глибокого самопізнання, переживання інтегрованості. Глибинне пізнання сутності свого «Я» - процес творчий, його результатом є соціальна і психологічна зрілість, відповідальність, здатність продуктивно вирішувати непрості проблеми, долати, зокрема, кризи життєвого шляху.

Дезадаптація особистості - надскладна соціально-педагогічна та психологічна проблема. Навіть саме визначення поняття «дезадаптація особистості» у різних авторів подається неоднаково. Одні вчені вважають дезадаптацію процесом дисгармонійного розвитку особистості, коли виникає неузгодженість цілей і результатів, коли вона стає джерелом психічної напруги, внутрішнього дискомфорту, нестабільності перебігу психічних процесів (А. Фурман). Інші вважають дезадаптацією хід внутрішньо-психічних процесів, що призводить не до розв'язання проблемної ситуації, а до її посилення, зростання труднощів і викликаних нею неприємних переживань (А. Налчаджян). За Н. Сарджвеладзе, дезадаптація - це непристосованість до інших і до себе, складний соціально-психологічний процес, що характеризується неадекватністю комунікативних навичок та дезорганізацією поведінки, невпевненістю у власних силах і недовірливим внутрішньо-особистісним відношенням. Визначення поняття «психологічна дезадаптація» зустрічаємо й у К. Роджерса: це процес невідповідності між «Я-структурою» особистості і досвідом. Особистість сприймає, зокрема, себе та свої стосунки з людьми і явищами у своєму оточенні так, щоб це відповідало її «Я-структурі». Тому особа схильна до заперечень або спотворення будь-якого переживання, що не відповідає її теперішньому «Я-образу», оскільки свідомість відчуває тривогу, загрозу, розлад.

Для нашого дослідження ці міркування вагомі, оскільки така психоструктура, як «Я-образ», на нашу думку, є визначальним чинником, що скеровує діяльність і поведінку особистості.

Дослідження «Я-образу» як психологічного чинника дезадаптації особливо актуальні щодо осіб підліткового віку, оскільки саме на цьому етапі життя, з одного боку, активно формується ця психоструктура, а з іншого - саме на цей вік припадає найбільша кількість порушень поведінки, що призводить до соціально-психологічної дезадаптованості особистості.

Порушення поведінки, як вважає А. Лічко, слід розглядати з урахуванням причин, факторів, мотивів, що містяться в основі девіації. Одним із факторів, що детермінує поведінку, є «Я-образ». Це внутрішнє утворення визначає напрям діяльності і поведінки людини в ситуаціях вибору і контактів з людьми.

У соціально дезадаптованих особистостей, як свідчать численні дослідження [2; 8; 10; 17], «Я-образ» дещо спотворений, що призводить до зміни уявлень індивіда про себе, перегляду цінностей і цілей, збільшення соціально-психологічної дезадаптивності, втрати свого місця в соціумі. Це відбувається через порушення гармонії між внутрішнім і зовнішнім світом особистості.

Уявлення особистості про себе є результатом діяльності її самосвідомості, що містить у собі усвідомлення своєї тотожності та власного «Я» як активного, діяльного начала в собі; усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей; певну сукупність соціально-моральних позицій.

Структура «Я-образу “ включає такі компоненти: когнітивний - уявлення про себе, образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості тощо; емоційно-ціннісний (самооцінка) - афективна оцінка уявлень про себе - самоповага, себелюбність, самоприниження; поведінковий - потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть викликатися «Я-образом» і самооцінкою. Їх спрямованість і ступінь виразності є значимим показником успішного становлення «Я-образу» юної особистості та її соціально-психологічної адаптованості.

Факторами, що впливають на формування тих чи інших особливостей «Я-образу» підростаючої особистості, є культура, в якій розвивається людина, соціально-економічна ситуація буття, вікові і статеві особливості особистості.

Зміст «Я-образу» складається з двох утворень: диференціюючої складової (її змістом є знання, які виокремлюють «Я» суб'єкта у порівнянні з іншими людьми, що надає відчуття власної унікальності, неповторності) та інтегруючої складової, або системи самоідентичності, яка містить знання про спільні риси і характеристики, котрі об'єднують особу з іншими людьми.

Згідно з сучасними уявленнями, «Я-концепція» особистості має складну структуру. Вона включає образ тіла («тілесне Я»), «реальне Я», «динамічне Я», «фантастичне Я», «ідеальне Я», «ймовірне Я», «уявне Я», «фальшиве Я» («спотворене Я»).

Викривлення в образах «тілесного Я» і «реального Я» є результатом болісних внутрішньо-особистісних конфліктів, втрати звичних контактів з соціальним середовищем, порушення здатності виконувати певні соціальні ролі. В цих умовах можливий розвиток пасивної життєвої позиції, апатії, а в складнішій формі - невротичних і депресивних станів. Проте проблема адекватного формування «Я-образу» полягає в тому, що в соціально дезадаптованих особистостей ускладнюється процес творчого пристосування до оточення, тому в них формується хибне уявлення про світ і про себе в ньому. Адекватність вимірюється тим, наскільки успішно особистість реалізує власні потреби в соціумі, віднаходить там своє місце і на емоційному рівні відчуває їх.

За даними Д. Фельдштейна, в позиції «Я» зростаючої особистості акумулюється ступінь оволодіння соціальним досвідом відносно суспільства. Вчений виокремив два типи соціальних позицій: «Я в суспільстві» та «Я і суспільство». Перша позиція ставить акцент на собі, відображаючи прагнення підростаючої особистості осягнути власний «Я-образ»; друга стосується усвідомлення себе як суб'єкта суспільних стосунків.

У багатьох дослідженнях розглядаються рівні сформованості «Я-образу» та ознаки їх прояву. Найпоширеніші такі підходи до вирішення цієї проблеми: рівень сформованості «Я-образу» визначається ступенем розвитку окремих його структурних компонентів (Р. Бернс, В. Столін, І. Кон); сформованість «Я-образу» підлітка визначається відповідно до розвитку його особистісних якостей, наприклад, самооцінки, рівня домагань, самоповаги тощо (Л. Долинська, Н. Чепелєва та ін.).

Рівні сформованості «Я-образу», на думку М. Розенберга, слід визначати відповідно до ступеня: а) когнітивної складності та диференційованості, яка вимірюється кількістю усвідомлюваних особистістю власних якостей; б) суб'єктивної значимості для індивіда його «Я-образу»; в) цілісності, послідовності «Я-образу» - без наявності в ньому внутрішніх протиріч; 4) стійкості, стабільності «Я-образу» в часі [14, с. 70 - 71].

Подібний підхід розглядається і в працях Р. Бернса [2]. Вчений розрізняє у підлітків позитивну і негативну «Я-концепцію». Перша характеризується такими ознаками прояву, як «утвердження в імпонуванні іншим людям, здатності до тієї чи іншої діяльності та наявності почуття власної значимості» [2, с. 27]. Друга, навпаки, проявляється у «почутті відкинутості, звичці бути залежним від соціального оточення та конфліктах з батьками» [2, с. 190]. При цьому, на думку Р. Бернса, «Я-образу» підлітка властива висока «пластичність», іншими словами - здатність до кардинальних змін залежно від набутого досвіду.

Більш диференційований підхід про рівні сформованості «Я-образу» бачимо в концепції В. Століна [14]. Перший рівень пов'язаний із збідненими уявленнями про себе, недостатньою рефлексією, нездатністю абстрактно мислити. Другий свідчить про несформованість почуття власної ідентичності, низький рівень самоповаги, тривожність, синдром відчуження. Зміст «Я» учня слід вважати позитивним при його високій когнітивній складності та достатній емоційній насиченості. Тому, на думку В. Століна, психокорекція «Я-образу» підлітка має бути спрямована на «зміцнення або вибудовування ним самим власної самосвідомості - оптимізації її роботи в цілому» [14, с. 255].

І. Сабанадзе вживає термін «неблагоприємна», неадаптивна «Я-концепція» (слабка віра в себе, страх отримати відмову, низька самооцінка, зниження почуття власної значущості), яка, у разі виникнення, призводить до порушення поведінки та соціальної дезадаптації. Неблагоприємна «Я-концепція» має такі прояви: зниження самоповаги і, як наслідок, соціальна дезадаптація, агресивність і злочинність; стимуляція конформістських реакцій у складних ситуаціях.

Особливості поведінки підлітка залежать від розвитку когнітивного компонента самосвідомості. Важливою у нього є така риса, як здатність до інтроспекції (самоспостереження). При цьому, здатність бачити себе очима оточуючих призводить до усвідомлення вад своєї особистості, яке часто відрізняється від уявлень про себе самого. Когнітивні компоненти досвіду (поняття, ідеї, ідеали, моральні принципи, критерії оцінювання) вступають в суперечність з реальною ситуацією. Тому на рівні когнітивного конструкту самосвідомості підлітка однією з особливостей дезадаптивності є когнітивний дисонанс - явище, що полягає в переживанні суперечностей у змісті пізнання. Це один із суттєвих психологічних факторів дезадаптивності, внутрішніх впливів на самоздійснення підлітка.

Ще одним елементом когнітивного конструкту самосвідомості підлітка, що викликає дезадаптивність, є дифузія ідентичності. Під ідентичністю розуміють поняття, що визначає почуття визнання себе, адекватності і стабільності оволодіння власним «Я» незалежно від змін «Я» і ситуації; здатність особистості до повноцінного вирішення завдань, які постають перед нею на кожному етапі розвитку. А розпад ідентичності і загроза її формуванню є дифузією ідентичності. Такі підлітки не можуть виробляти власні цінності, цілі та ідеали, не можуть завершити психосоціальне самовизначення.

В адаптації і в розумінні того, як підліток виконуватиме ту чи іншу діяльність, важливу роль відіграє емоційний конструкт, що мотивує поведінку, не тільки активізуючи її, але й спрямовуючи, підтримуючи. До емоційного конструкту самосвідомості, в якому приховуються особливості дезадаптивності підлітків, належать тривожність, емоційні спалахи, самоприниження, фрустрованість тощо.

Досліджуючи емоційний компонент «Я-образу», Л. Вереїна доходить висновку, що інтегративною основою емоційного компонента є інтерес як особистісна форма емоційного прийняття світу і себе самого. Психологічним механізмом формування позитивної емоційної складової «Я-образу» є формування любові до себе. Деформація цього почуття призводить до порушень у формуванні цілісної гармонійної особистості, спотворень в емоційній орієнтації «Я-образу» та виникнення психологічного феномена егоїзму. Л. Вереїна виокремлює такі структурні складові негативної емоційної орієнтації, як неприйняття себе, екстернальність, вимоги до інших про піклування, фрустрованість, страждання, страх відкидання [3].

Необхідно підкреслити, зазначає Н. Пастернак, що демонстровані «стереотипні», буденні уявлення про власне «Я» жодним чином не можуть характеризувати саму особистість: реальне життя може бути насичене різними відчуттями і переживаннями, але вони не відображаються в уявленнях про власне «Я» [11].

Як же неповні уявлення про своє «Я» проявляються в поведінці особистості? Вони, по-перше, можуть датися взнаки тоді, коли людина зустрічається з проблемою, для вирішення якої необхідне краще знання своїх психологічних особливостей. Примітивність таких уявлень зумовлює «сліпоту» у баченні і розумінні реальних проблем і призводить до псевдорішень, зокрема, таких, як пошук винних у своїх невдачах. По-друге, збіднення «Я-образу», зумовлене можливостями децентрації, може викликати появу комунікативних бар'єрів. Так, нездатність усвідомлювати свої психологічні проблеми і пов'язані з ними потреби призводить до труднощів у встановленні співвідношення між власними інтересами та інтересами інших людей. Саме тому в проблемно-конфліктній ситуації особистість обирає один із невеликого спектра крайніх поведінкових варіантів, наприклад, поступитися чи піти на конфлікт.

І. Кон [8] зазначає, що динамічні прояви «Я-образу» підлітка слід позначати поняттями сильне «Я» або слабке «Я». Перше відзначається, як правило, високим рівнем рефлексивності й самоповаги. Навпаки, слабке «Я» «позитивно корелює з відхиленнями у його поведінці: нечесністю, правопорушеннями, наркоманією, алкоголізмом, агресивною поведінкою, спробами самогубства та різними психічними розладами» [8, с. 102].

Н. Максимова та Е. Мілютіна, вивчаючи психологічні аспекти боротьби з алкоголізмом і наркоманією, наголошують на таких психологічних особливостях неповнолітніх, як низький рівень розвитку самосвідомості, брак навичок рефлексії, низький рівень самоповаги - аж до неприйняття «Я-образу», що, однак, може маскуватися захисною поведінкою, яка демонструє завищену самооцінку [10].

На думку Е. Цибух, проблематика адиктивної особистості проявляється у бракові позитивної Я-самопрезентації, розмитих межах свого «Я» (нечіткості у визначенні меж цього «Я»). Самооцінка залежної особистості постійно перебуває в стані маятника: від повного самознецінювання до неадекватного «звеличення» свого «Я» [17].

Перелічені особистісні порушення внутрішньої єдності «Я-образів» особистості належать до так званої негативної «Я»-концепції», що призводить до появи соціальної дезадаптації особистості, формує суперечливу і конфліктну самооцінку, тривожність і агресивну соціально-захисну поведінку в соціумі.

Оскільки «Я» - це відображення самого себе, погляд зсередини, то у кожної особистості формується власний «Я-образ». А. Маслоу, К. Роджерс, Р. Бернс вважають пріоритетом самої особистості вибір дій і вчинків, самовизначення і формування себе. Вони зосереджують увагу на усвідомленні і розвиткові внутрішніх сил особистості, її емоціях, відносинах, переконаннях, цінностях, сприйняттях і проблемах. Ставлення до світу і оточуючих, здатність приймати самостійні рішення, чинити вільні і відповідальні дії визначаються характером уявлень індивіда про себе. У зв'язку з цим формування адекватного «Я-образу» вважається одним з найважливіших завдань у процесі розвитку гармонійної особистості.

Е. Еріксону належить ідея про адаптивні функції «Я». Він розглядає «Я» як утворення, що підтримує сталість і тривалість існування, як «силу», що дозволяє подолати розчарування і амбівалентність буття [7]. Р. Баумейстер розглядає его-захисну функцію, коли самоповага підтримується за допомогою вчинку, в якому суб'єкт робить вибір на користь поведінки, що спростовує погану репутацію. Водночас експерименти, що виходять з теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, показують, що людина змінює свої настановлення щодо себе так, аби вони узгоджувалися з її поведінкою [6].

Концептуальна модель В. Століна щодо его-захисних функцій підтверджує гіпотезу про те, що можливості захисту самоставлення закладені в його будові завдяки багатомірності, яке, за В. Століним, включає самоінтерес, самоповагу і самосимпатію, та адитивності глобального самоставлення [14].

Онтогенетичний аналіз становлення та розвитку «Я-образу» показує, що, починаючи з підліткового віку, ця психоструктура несе функціональне навантаження в самовихованні особистості. Вона сприяє здійсненню вибору способів самовиховання, формуванню моральних критеріїв ставлення особистості до цілей і завдань самовиховання. «Я-образ» опосередковує перехід особистості до самовиховання, виступає детермінантою особистісного і професійного самовизначення, виражає високий рівень саморегуляції особистості.

Говорячи про «Я-образ» як узагальнений механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, М. Боришевський підкреслює його роль у забезпеченні почуття ідентичності, самототожності людини. Саме почуття ідентичності уявлень про себе протягом більш чи менш тривалих життєвих періодів дозволяє людині усвідомити необхідні рамки між «Я» і «не-Я», що є важливим моментом, з яким пов'язані такі детермінанти саморегуляції поведінки, як особиста відповідальність, обов'язок, почуття соціальної причетності, зіставлення власних бажань з інтересами оточення. Крім того, почуття ідентичності образу «Я» імпліцитно містить у собі можливість усвідомлення індивідом змін, які відбуваються в ньому самому, що виражає діалектичну єдність таких протилежностей, як мінливість і сталість [12]. Р. Бернс, стверджуючи, що «Я-концепція» відіграє, по суті, трояку роль, вказує на те, що вона сприяє досягненню внутрішньої узгодженості індивіда, визначає інтенсифікацію досвіду та виступає джерелом очікувань [2].

Досліджуючи шляхи впливу «Я-образу» на активність суб'єкта, В. Сафін виокремлює п'ять основних функцій цієї психоструктури: самоствердження, самосхвалення, самооцінку, саморегуляцію, самоспонукання. Формування в дитини здатності усвідомлювати свої «хочу», «можу», «маю», «потрібно» в процесі прийняття значущих для неї рішень і організацію на цій основі своєї поведінки автор вважає початком свідомого самовизначення особистості як суб'єкта життєдіяльності [13].

На думку В. Богословського, основні механізми «Я» (контроль, узгодження, санкціонування, підсилення) служать: 1) виклику або затримці процесів (дій, вчинків); 2) переключенню психічної діяльності; 3) прискоренню чи уповільненню цієї діяльності; 4) посиленню чи послабленню активності; 5) узгодженню спонук; 6) контролю за перебігом діяльності шляхом зіставлення накресленої програми з діями, що відбуваються [7].

Із усього зазначеного можна зробити висновок, що основна функція «Я-образу» полягає в тому, щоб не просто дати індивідові відповідні відомості про себе, а допомогти виробляти ефективні життєві орієнтації, у тому числі й орієнтації в соціальному середовищі. Ці функції є важливим фактором детермінації процесу самовизначення особистості.

Людина здатна пізнати себе, передусім, крізь призму своїх потреб та інтересів. Отже, домінуючою стратегією подолання соціальної дезадаптованості має бути формування і розвиток самоорганізації особистості. Вивчення потреб, життєвих інтересів і ціннісних орієнтацій - найважливіша умова всебічного пізнання особистості, ставлення її до самої себе й до умов своєї життєдіяльності [18].

Цікавими щодо цього є думки В. Шадрикова, який, розглядаючи проблеми мотивації поведінки, наголошує, що людина лише тоді дотримуватиметься відповідних норм і вимог, коли в цьому буде внутрішня потреба. А оскільки це внутрішня потреба, то й формувати її необхідно, орієнтуючись на бажання та інтереси дитини. Відповідно, педагогіка, зазначає вчений, не може виходити з «обов'язку» як основи виховання, адже сам «обов'язок» є наслідком виховання, заснованого на бажанні [18].

Розкриваючи механізм взаємодії «внутрішнього» і «зовнішнього», Л. Виготський показує, що індивід формує внутрішній світ шляхом засвоєння, інтеріоризації історично сформованих форм і видів соціальної діяльності і, у свою чергу, екстеріоризує свої психічні процеси. При цьому будь-яка інформація не переходить прямо в реальність психічну, а співвідноситься з соціальним значенням та особистісним смислом. Отже, «соціальне» й «індивідуальне», які можуть здатися протилежностями, виявляються пов'язаними одне з одним генетично і функціонально» [4, с. 63].

Узагальнюючи твердження вчених про обумовленість становлення «Я-образу» зовнішніми, соціальними чинниками та внутрішніми умовами, необхідно відзначити, що становлення їх опосередковане: усвідомленням соціальним суб'єктом своїх потреб у співвідношенні їх з предметами навколишнього світу; емоційними процесами, які сигналізують про хід реалізації біологічних і психологічних програм; віднайденням свого об'єкта ідентифікації; конфліктністю ціннісно-смислових структур.

Суперечливий смисл, що виникає на основі співвідношення своїх властивостей і мотивів діяльності, В. Столін називає конфліктним смислом і вважає, що процес самосвідомості відбувається у вигляді переживання особистістю конфліктних смислів, у ході яких стає зрозуміло, що їй заважає рухатися вперед, що вона може подолати, що та з яких причин заважає їй завершити ту чи іншу діяльність, які є шляхи переборення конфліктної ситуації [14]. Завдання самопізнання в цьому контексті - відкрити, вербалізувати внутрішній конфлікт, пов'язаний з інтеграцією особистості. Завдання дослідника - шляхом оптимізації процесів самопізнання навчити особистість це робити.

На думку І. Дубровіної, увага до внутрішнього світу дитини означає, передусім, турботу про психологічне здоров'я школяра, що дає змогу людині стати самодостатньою. Завдання дорослих - педагогів, батьків, психологів - допомогти дитині, відповідно до її віку, оволодіти засобами саморозуміння, самоприйняття і саморозвитку в контексті гуманістичної взаємодії її з оточенням в умовах культурних, соціальних, економічних та екологічних реалій [5]. особистість дезадаптація психологічний дисгармонійний

Отже, дослідження «Я-образу» дезадаптованих підлітків свідчать, що ця психоструктура має певні особливості, які є причиною їх дезадаптивної поведінки. Це, насамперед, порушення, що стосуються компонентів «Я-образу». На рівні когнітивного конструкту самосвідомості підлітка особливостями дезадаптивності є когнітивний дисонанс, дифузія ідентичності. Емоційні порушення - тривожність, депресивність, емоційні спалахи, самоприниження, фрустрованість.

Важливою умовою психологічної адаптованості людини є гнучкість, коригованість «Я-образу». Розвинена здатність збирати інформацію, асимілювати її і вносити уточнення в «Я-образ» є неодмінною рисою психологічно зрілої особистості. Психологічною умовою цього може стати освітнє середовище, вільне від психологічного насильства, референтно значуще, яке б задовольнило потреби у позитивному розвитку, а, отже, характеризувалося психологічною безпекою для всіх учасників навчально-виховного процесу.

Література

1. Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопр. психологии, 1989, № 1. С. 73 - 75.

2. Бернс Р. Развитие «Я-концепции» и воспитание. - М.: Изд-во Педагогика, 1986. - 421 с.

3. Вереїна Л. В. Формування позитивної емоційної орієнтації «Я-образу» засобами психокорекції. Автореф. канд. психол. наук. - К., 2003.

4. Выготский Л. С. Развитие высших психических функций. - М.: АПН, 1960. - 500 с.

5. Дубровина И. В. Психологическая служба образования: Психологическая наука и образование, 2001. - № 2. С. 83 - 107.

6. Экзистенциальная психология / Под ред. Р. Мэя.- М., 2002.

7. Кириленко Е. Н. Социальная диагностика девиантного поведения: Автореф. дисс… канд. социол. наук: 22.00.08 / Белгород. гос. технол. акад. строит. материалов. - Белгород, 1997. - 18 с.

8. Кон И. С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. - М.: Политиздат, 1984. - 335 с.

9. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы (Под общ. ред. Г. О. Балла, А. И. Киричука, Д. А. Леонтьева. - М.: Смысл, 1999.

10. Максимова Н. Ю. Психологія адиктивної поведінки. - К.: Київський університет, 2002. - 308 с.

11. Пастернак Н. А. Способность действовать «в уме» как условие самовосприятия // Вопросы психологии. № 1, 2005. С. 38 - 44.

12. Психологические особенности самосознания подростка / Под ред. М. Й. Боришевского. - К.: Вища школа, 1980. - 168 с.

13. Сафин В. Ф. Устойчивость самооценки и механизм ее сохранения. // Вопросы психологии. - 1975. - №3. - С. 63 - 72.

14. Столин В. В. Самосознание личности. - М.: Изд-во МГУ, 1983. - 286 с.

15. Финн Скердаруд. Беспокойство. Путешествие в себя. - Самара: «БАХРАХ» - М.: 2003.- 480 с.

16. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности // Социологическое исследование. - М., 1993. - № 11. - С. 105 - 113.

17. Цыбух Е. И. Исследование личностных особенностей людей, склонных к эмоциональной зависимости в любви, и лиц, имеющих опыт эпизодического употребления психоактивных веществ. // Практична психологія і соціальна робота. № 1. - 2005. - С. 68 - 73.

18. Шадриков В. Д. Введение в психологию: мотивация поведения. - М.: Логос, 2001. - 136 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.08.2011

  • Розвиток людини як процес становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють виховання та навчання. Фактори даного процесу та існуючі в даній сфері теорії.

    презентация [2,5 M], добавлен 03.09.2014

  • Проблеми особистості в психологічній літературі. Особистість та її характерні риси. Вклад Б.Г. Ананьєва в розвиток онтопсихології та акмеології. Основні положення концепції людинознавства. Експериментально-психологічні методики дослідження особистості.

    курсовая работа [45,1 K], добавлен 24.04.2011

  • Поняття особистості у психології. Проблема рушійних сил розвитку. Дослідження особистості біографічним методом. Роль спадковості й середовища в розвитку особистості. Психодіагностичні методики, спрямовані на дослідження особливостей особистості.

    дипломная работа [78,0 K], добавлен 28.10.2014

  • Особистість як об'єкт дослідження в психології, спроби її визначення, структура та елементи. Етапи формування та розвитку особистості людини як багатогранного процесу, фактори, що чинять вплив на нього. Проблеми, що негативно відбиваються на особистості.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 16.03.2010

  • Характеристика психологічних особливостей розвитку особистості дошкільника. Вивчення етапів психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім’ї. Особливості соціальної дезадаптації дітей із порушеннями розвитку в дошкільних інтернатних закладах.

    курсовая работа [124,7 K], добавлен 27.05.2010

  • Напрямки всебічного розвитку особистості. Завдання розумового, морального, трудового, естетичного та фізичного виховання. Розвиток особистості і освіта: історичний вимір. художня творчість і мистецтво як засоби духовного розвитку особистості дитини.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 12.03.2012

  • Поняття про спілкування та його функції. Теоретичне обґрунтування психологічних особливостей процесу спілкування та експериментальне вивчення його впливу на розвиток особистості у юнацькому віці. Методи організації дослідження комунікативної активності.

    курсовая работа [158,9 K], добавлен 10.09.2011

  • Сутність особистості - системи психологічних характеристик, що забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини. Вивчення теорій особистості - сукупності гіпотез про природу і механізми розвитку особистості.

    реферат [31,0 K], добавлен 20.09.2010

  • Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми когнітивної сфери особистості у психологічній науці. Структура когнітивної сфери особистості та вплив на її розвиток. Когнітивний стиль як індивідуальна інтеграція особливостей пізнавальних процесів.

    курсовая работа [42,8 K], добавлен 24.04.2011

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.