"Плаваючий кордон" виявлення ненормальності в станах норми

Ненормальні стани політичних діячів. Фіксована відносна нормальність у відчуттях користувачів та мінлива точність в оцінках експертів. Стани, якісна визначеність яких фіксується "плаваючим кордоном". Міра компетенції в розумінні норми і ненормальності.

Рубрика Психология
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 28.08.2012
Размер файла 29,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ПЛАВАЮЧИЙ КОРДОН» ВИЯВЛЕННЯ НЕНОРМАЛЬНОСТІ В СТАНАХ НОРМИ

Публічна політика завжди порівнюється з театром. А те, що зараз панує на політичній авансцені, часом межує з абсурдом та безумством, адже все більше політичних діячів постають у вигляді дивних персонажів. Вони настільки розкріпачені у своїх проявах, що ніскільки не соромляться для всіх оголювати свою душу і мати непристойний вигляд. Ющенко порівнює голову свого уряду Тимошенко з бомжем і собакою, який „нахапався боргів як бліх”. Та, в свою чергу, не може без образ згадувати прізвище чинного президента. Лукашенко публічно називає „козлом” голову Єврокомісії Баррозу та „вошивим” керівництво України. Янукович в День Перемоги обіцяє підписати закон про прапор Перемоги і, замість виконання обіцяного, віддає цей закон на експертизу в уряд. Життєрадісний Медведєв наполягає на заміні стоватних лампочок на ртутні, переносить часові пояси, пропонує вимикати світло о десятій вечора, скасовує техогляд. І таких прикладів прояву ненормальності можна множити і множити.

У всіх цих ненормальних станах політичних діячів надто багато енергії психічної неадекватності і авантюрної інфантильності, які негативно відбиваються на самопочутті суспільства, тому що воно цим отруюється і неспроможне самостійно знайти дієву протиотруту. Своє вагоме слово повинні сказати експерти. Лише вони можуть поставити правильний діагноз і визначити тенденції в проявах ненормальності в стані норми.

Аналіз досліджень і публікацій, в яких від самого початку було закладено три підходи до розв'язання даної проблеми, свідчить, що багато в чому ці підходи задають напрям і для всіх і всі наступні робіт.

По-перше, з самого початку проблема прояву ненормальності в нормі, яку В. М. Бехтєрєв (1886) розкриває через перехідні стани між психопатіями та нормальними станами, розглядається через протиставлення відносно відокремлених станів „норми” й „ненормальності”. Так, П. Б. Ганнушкін (1933) розчиняє ці стани в „латентних психопатіях”, а О. В. Кербіков (1973) описує їх через „крайні варіанти нормального характеру”. І навіть тоді, коли К. Леонгард (1968) позначає ці стани через поняття „акцентуйованої особистості”, а А. Є. Личко (1977) - „акцентуацію характеру”, дана відокремленість нікуди не зникає.

По-друге, в дослідженні пограничних станів укорінився „медичний” підхід, згідно з яким крайні варіанти норми являють собою вибіркову вразливість стосовно певного роду психогенних впливів при хорошій і навіть підвищеній стійкості до інших. Мало того, П. Б. Ганнушкін наполягав на тому, що „правильне розуміння цих станів стало можливим тільки відтоді, коли в основу цього розуміння було покладено психіатричну точку зору”.

Тому до цього часу як методологічний засновок вивчення ненормальних проявів в стані норми приймається твердження, що опис цих станів до дрібниць збігається з описом психопатичних особистостей, які взяті з клінічної психіатрії. У свою чергу, дослідники пограничних станів до сих пір керуються правилом, згідно з яким, опис можливий лише на основі клінічного досвіду. Навіть проблема формування характеру в дитячому віці, яка орієнтована на практичних психологів, представлена в літературі з дитячої психології майже винятково на основі клінічної, а не психологічної систематики типів акцентуацій. І як відмічає Г. В. Бурменська, „крайові варіанти норми” сприймаються як орієнтири для опису всього діапазону норми, оскільки достатньо зрозуміла диференціація характерологічних типів з позиції віково-психологічного аналізу відсутня” [2, с. 9].

По-третє, стан „норми” не стільки досліджується, скільки відтворюється за замовчуванням. Слід погодитися з Б. С. Братусем в тому, що „визначення норми належить до ряду, мабуть, найбільш нелюбимих питань, які прагнуть наскільки можливо обійти. Якщо ж уникнути цього неможливо, то все продовжує зводитися врешті-решт або до статистичних критеріїв (будь таким, як більшість), або до адаптаційних, гомеостатичних критеріїв (головне - добра пристосованість, урівноваженість з середовищем), або до негативних критеріїв (поки явно не хворий, отже здоровий) і т. д.”.

За межами в форматі „або-або” визначення норми втрачає свою силу і трансформується в „прокрустове ложе” предписаного. Лише за допомогою розуму можна виявити в протилежних станах якісних визначень „норми” і „ненормальності” їх єдність у вигляді „нормальної ненормальності” та „ненормальної нормальності”.

Метою даної статті є дослідження ненормальних станів з плаваючими кордонами, які мають фіксовану відносну нормальність у відчуттях користувачів та мінливу точність в оцінках експертів.

Зрозуміти, чому можливий такий взаємозв'язок норми і ненормальності, можна лише в разі, якщо будуть встановлені межі, в яких такі стани зберігають свою якісну визначеність, використані адекватні одиниці вимірювання і співвіднесені з мірою компетентності тих, хто її визначає і змінює.

У логіці взаємовиключних побудов за типом „або-або” норму прийнято співвідносити з „істиною”, а ненормальність - з її протилежністю. І ця співвіднесеність є своєрідною точкою відліку для усіх видів нормотворчості. В даній системі координат процес нормотворчості не тільки приписує, як „має бути” у форматі „правильної” поведінки, скільки визначає, як „не повинно бути” в межах „неправильної” поведінки. Більш продуктивним для розуміння норми як такої є її співвіднесеність з мірою якісної визначеності, в межах якої кількісні зміни не порушують її тотожність самій собі. Тоді щось протилежне нормі можна представити як те, що лежить по „цю” і „ту” сторони норми і є іншою якісною визначеністю - так званою ненормальністю.

Така ненормальність стає актуальною, наприклад, для стану води у вигляді льоду чи пари стосовно її нормального стану у вигляді рідини. Якщо візьмемо за норму стан води в межах від „0” до „100” градусів, то стан, коли з'являється лід і коли, закипаючи, вода перетворюється на пару, будемо вважати ненормальними станами щодо рідкого стану. Якщо ж візьмемо за точку відліку температуру води від 25 до 40 градусів, в межах яких більшість людей отримують комфортні відчуття від водних процедур, то в даних межах можна зафіксувати міру внутрішньої визначеності її нормального стану для цих користувачів. Збільшення температури за верхню межу та зменшення нижче від нижньої межі буде породжувати для „нормальну ненормальність”. В свою чергу, наближення температури до порогових значень, при яких вода переходить в інші стани, створить відчуття „ненормальної нормальності”. При цьому знайдуться люди, які будуть вважати такі відхилення від норми для себе цілком прийнятними. А експерт у кожному конкретному випадку буде лише безпристрасно констатувати, що температура води в даний момент в межах „нормального” стану рідини.

В проявах людини можна виявити сім станів, якісна визначеність яких фіксується „плаваючим кордоном”": 1) Нормальний стан як такий (природний, звичайний), що визначається як протилежність ненормальним станам як таким; 2) Ненормальний стан, що передує становленню нормального стану. В такому стані проявляються паталогічні властивості, якими є постійні, вроджені якості людини. Ці властивості, хоча і можуть протягом життя посилюватися або розвиватися в певному напрямку, але не піддаються якимось різким змінам; 3) Ненормальний стан, який є наслідком порушення адаптації до соціальної реальності, що досягає стану психозу; 4) Ненормальний стан близький до ненормального в ще нерозвинутому стані, але такий, що вже проявляється в кордонах норми як такої; 5) Ненормальний стан близький до нормального, що наступає після ненормальності близької до ненормального стану в ще нерозвинутому вигляді; 6) Ненормальний стан близький до ненормального стану, що настав внаслідок порушення адаптації до навколишнього середовища, але ще проявляється в межах норми як такої; 7) Ненормальний стан близький до нормального, що передує ненормальності близькій до ненормального стану у вигляді психозу.

Міра компетенції в розумінні норми і ненормальності співвідноситься з трьома вимірами: оцінкою експерта, власною самооцінкою та реакцією користувачів.

Перший вимір пов'язаний з осмисленням нормальності як такої. Інакше цей стан можна назвати станом експерта. Людина, яка претендує на те, щоб бути експертом, повинна, як мінімум, знати міру певної норми, в межах якої вона зберігає свою якісність, і одиниці вимірювання, за допомогою яких можна встановити цю визначеність. Іншими словами, визначаючи міру нормальності норми, він повинен, з одного боку, обґрунтувати механізм переходу „ще не норми” в норму, а з другого - показати, як норма може виявитися за межею „вже не норми”. Але коли експерти в одній галузі знання, занурюючись у іншу систему її координат, забувають, що в ній вони вже не експерти і не мають права свої опінії зводити в ранг оціночних суджень, коли вони стану „ненормальної нормальності” в силу її пікантної особливості надають вигляд „оригінальної індивідуальності”, тоді вони втрачають свій статус і тим самим потурають воздвиженню на трон ненормальних проявів. Цінність такої експертизи варта „фейлетонної епохи”, в якій, як писав Г. Гессе „часом особливо популярними бували опитування відомих людей з актуальних питань..., при яких, наприклад, маститих хіміків або віртуозів фортепіанної гри примушували висловлюватися про політику, улюблених акторів, танцівників, гімнастів, льотчиків чи навіть поетів - про переваги і недоліки холостяцького життя, про гадані причини фінансових криз і так далі. Важливо було тільки пов'язати відоме ім'я з актуальною в дану мить темою” [6, с. 13].

Другий вимір передбачає визначення нормальності стосовно власної персони. Цей стан близький за духом стану експерта, тому що від початку передбачає рівень саме такої компетентності і разом з тим містить спекулятивний аспект дилеми: чи може «ненормальний» назвати себе «ненормальним»? На перший погляд, встановити ступінь адекватності власного стану не є складною проблемою. І це твердження більшою мірою співвідноситься зі станом норми та «нормальної нормальності». Чим ближче до пограничних станів, тим менше такого роду запевнення відповідають реаліям. Коли стан «ненормальної нормальності» дозволяє позиціонувати себе як «екстримала», то нерідко суб'єктивне відчуття «все нормально» може привести до «переохолоджень» та «теплових ударів». Примітно в цьому плані, як мер

Києва Черновецький публічно визначає свою психічну нормальність: «Подивіться на моє тіло, на те, як я викладаю свої думки. Я абсолютно здоровий, адекватний, я логічно мислю, філософськи. Я - кандидат наук, проректор у минулому… Я блискуче володію своєю мовою». «Ми йдемо до того, що будь-який політичний лідер, не тільки мер, може бути підданий принизливій процедурі, доведений до самогубства. Тому що перебувати разом з психічно хворими людьми неможливо жодного дня, жодної години, жодної хвилини».

Третій вимір правомірний для тих, хто стикається з проявом феномену нормальності в повсякденній реальності і є безпосереднім користувачем плодів її життєдіяльності. Свій стан вів висловлює в формі гадки. Вся цінність такої опінії зводиться до так званої «прерогативи користувача». Згідно з даною прерогативою, людина має право висловити свою опінію про міру придатності і корисності всього, з чим взаємодіє у формі відчуттів. Тому тут діє правило: «скільки людей - стільки думок». Дія даної прерогативи обмежена даоською мудрістю, яка проголошує: «Куштуючи на смак, не думай про те, що вважається смачним» [7, с. 104]. І коли користувачі, скуштувавши щось на смак, починають свою опінію протиставляти знанню, тоді дія даної прерогативи втрачає своє початкове значення.

Визначаючи одиниці виміру нормального і ненормального станів людини, ми повинні виходити з того, що міра, згідно з Аристотелем, «завжди однорідна з тим, що вимірюється: для величин міра - величина і окремо для довжини - певна довжина, для ширини - ширина, для звуку - звук, для ваги - вага, для одиниць - одиниця» [4, с. 254]. Тому для вимірювання нормальності чи ненормальності станів людини повинна бути своя, сугубо специфічна міра. Ця міра як одиниця вимірювання має включати два моменти. З точки зору якості міра мусить бути виражена специфічною одиницею вимірювання, яка могла б співвідноситися з початковим станом людини - її нормальності. З точки зору кількості міра мусить включати в себе процес зміни якісної визначеності, тобто прояв різних форм її ненормальності.

Одиницею вимірювання будь-якого стану людини може служити критерій соціальної адекватності. Поняття «адекватність» можна застосувати до тих станів, які цілком відповідають, збігаються, пропорційні, вірні, точні з самого початку приписаним або очікуваним. Прояви людини в соціальній реальності сприймаються нормальними лише в тоді, якщо вона повною мірою враховує всі наслідки своєї поведінки в контексті загальноприйнятих норм. Геґель характеризує таку поведінку так: «Якщо я хочу розумного, то я чиню не як відокремлений індивід, а згідно поняттям моралі загалом: у моральному вчинку я стверджую значимість не себе самого, а суті. Чинячи щось хибне, людина більш за все проявляє свою окремішність. Розумне - це дорога, якою ходить кожен, на якій ніхто не виділяється» [5, с. 81]. І цю поведінку можна назвати соціально-адекватною, тому що вона передбачає вміння поводитися так, як вимагає та чи інша ситуація.

Коли прояв людини вкладається в міру соціальної адекватності, то вона сприймається як нормальна і ні в кого не виникає потреби переконатися в тому, наскільки дотримано цю міру нормальності. Як тільки людина переходить в пограничні стани, відразу ж з'являється необхідність у діагностиці цих станів.

Ненормальний стан близький до ненормального в його нерозвинутому стані, але вже такий, що проявляється в межах норми як такий, заявляє про себе як «ненормальна ненормальність» у формах психічної, соціальної та інтелектуальної інфантильності.

Психічна інфантильність проявляється в неадекватному становленні соціальних начал людини, при якому поведінка людини не відповідає віковим вимогам в форматі належного. Такого роду інфантильність продемонстрували активісти скандально відомої російської арт-групи «Війна», зобразивши 14 липня 2010 року в Петербурзі на Літейному мосту за 23 секунди 60-метровий фалос, який після розведення мостів піднявся напроти будинку ФСБ. Мабуть, подібною інфантильністю страждали і члени журі державної премії

«Інновація», присудивши даній групі першу премію в номінації «Витвір візуального мистецтва» за акцію «Х…в полоні у ФСБ». І явно цю інфантильність можна спостерігати у мистецтвознавця Андрія Єрофєєва, який, пояснюючи, чому намальований на мосту фалос є видатним зразком сучасного мистецтва, констатував: «Це хуліганство з точки зору дикуна, який не розбирається в мові мистецтва» [8].

Соціальна інфантильність виражається в тому, що люди, прагнучи здаватися дурнішими, ніж вони є насправді, доходячи до вдаваної наївності, з часом стають рабами своєї звички. Київський мер Леонід Черновецький почав демонструвати її на публіці відразу, як тільки його обрали мером. Спочатку була популістська клоунада („Перш ніж зайняти кабінет Омельченко, його треба продезинфікувати, тому що я не впевнений, що там усе в порядку”. „Всіх керівників парковки відправити на детектор брехні, а звідти - в тюрму. Вони мені набридли” „Можу нагнути будь-якого міністра”. „Я співаю ... не гірше, краще, ніж виконавці. Єдине, я не можу зрівнятися з Висоцьким”). Потім стали переважати мітингові „речівки” („Ви мене любите?” „Моя дружина красива?” „Команда у мене найкраща?”). З часом почав буквально „дуркувати” (Коли презентував свою команду: „Я і моя команда...молода...щось робимо...важливе...”. Коли озвучував свої марення: „Зранку мене привітає слон з Новим роком. Побажає мені приємних снів, а то я мало сплю”. Коли в кореспонденті побачив свого „кота Яшу”. Коли погодився з тим, що його називають космонавтом - „Так, я космонавт, абсолютно реальний. Все, що я вигадав - все буде втілено”. Коли „зізнався”, що досі вірить в існування Діда Мороза).

Інтелектуальна інфантильність трапляється тоді, коли в поведінці людини відтворюються риси, притаманні попереднім етапам розвитку. Такого роду інфантильність проявляється у Дмитра Медвєдєва, коли він замість знання, яке підтверджує компетентність першої особи держави, відтворює власну опінію, а як аргумент - „мені здається”, хоча навіть на рівні повсякденної свідомості діє міфологема: „коли здається, треба хреститися”. Як колишній студент, який на першому курсі склав філософію на „відмінно”, і як кандидат юридичних наук, що отримав за іспит кандидатського мінімуму з філософії найвищий бал, він мав би засвоїти, що „гадка” - це лише форма прояву суб'єктивної випадковості чуттєвого пізнання, а „здаваність” («кажимость» - рос.) характеризує неадекватну форму прояву сутності - який би зміст вона не мала, цей зміст не покладений нею самою.

Ненормальний стан близький до нормального, який наступає після нормальності близької до ненормального стану в ще нерозвинутому виді, проявляється як „нормальна ненормальність” у формі „інфантильності від лукавого”.

Прояв такого феномену в свій часу відтворив Аркадій Райкін в мініатюрі „Дурочка”, написаній М. Жванецьким.

В ній фігурувало два заводи - Белібердинський і Комаринський. На запит комаринського начальника з приводу непостачання насосів белібердинський начальник пропонує запустити „дурочку”, тобто відповідати, писати, тягнути резину таким чином, щоби не відповідати за зрив доставки, і сподіватися, що за цей час або завод реорганізують, або насоси відмінять, або міністерство ліквідують.

Найбільш типовим проявом такої інфантильності є передвиборчі обіцянки політиків. У всій красі вона проявилася в обіцянці президента Віктора Януковича підписати закон про використання червоного прапора під час святкових заходів до Дня Перемоги, як тільки документ потрапить йому на підпис, яку він озвучив 4 травня. А коли його треба було підписувати, відправив на двотижневу експертизу в уряд, хоча під час урочистої ходи йшов в колоні під цим прапором.

Таку ж інфантильність можна виявити і в забороні Львівського окружного адміністративного суду на проведення 9 травня в місті будь- яких масових заходів з приводу святкування Дня Перемоги. Під приводом того, що під час численних акцій в цей день у Львові можуть виникнути масові безпорядки і зіткнення між опонентами з різних політичних сил і громадських організацій, даний суд скасував дію державного свята на його території.

Своєрідну „дурочку” шле МЗС Росії, а потім і Держдума у відповідь на протиправні дії проти свого генерального консула. МЗС України, безумовно, відписується в тому ж дусі. Політики, політологи, інтелектуали з обох боків також стараються не упустити момент і запускають свої „дурочки” в медійний простір.

Ненормальний стан близький до ненормального стану, що настав в результаті порушення адаптації до оточуючого середовища, але ще не проявився в межах норми як такої, проявляє себе як „ненормальна нормальність” у формі психопатії. В цьому стані людина не тільки не враховує в своїй поведінці наслідків прояву свого характеру і намірів, але й надалі не усвідомлює, що вона відхилялася від загальноприйнятих норм навіть тоді, коли на це звертають увагу інші. В цьому випадку людину начебто „несе” - її дії набагато випереджають усвідомлення їх наслідків. І чим більше людину „несе”, тим більше ненормальності в її поведінці.

Якщо проаналізувати, як Тимошенко актуалізує наявне буття своєї свободи, то можна помітити, що вона часто стає на шлях завзятої боротьби за свої позірні права, і при цьому настільки возвеличує свою персону, що втрачається кордон з манією величі. Багато в чому така поведінка обтяжується тим, що в своїх психопатичних проявах вона стає „нестерпною сперечальницею”. Такого роду люди, як відмічає П. Б. Ганнушкін, все знають краще за інших, дуже не люблять слухати і особливо не терплять заперечень, які викликають нестримні спалахи гніву. Переоцінюючи своє значення, вони схильні пред'являти абсолютно нездійсненні домагання, а, стикаючись з невизнанням і протидією, легко вступають в конфлікти. Часто вони починають абсолютно безпідставні судові процеси, які часом надзвичайно вперто провадять до останніх інстанцій, до чого їх постійно підганяє протидія, яку вони відчувають [9, с. 254].

Про психопатичні прояви її поведінки свідчить і те, що вона, якщо вивести з себе, не тільки не рахується з вимогами елементарних моральних устоїв, коли осипає супротивників всіма можливими образами і лайливими словами, але й абсолютно не помічає неприпустимість такої поведінки. Нормальна психіка здригається, коли вона з садистським задоволенням намагається публічно завдати морального удару „нижче пояса” і опустити „нижче плінтуса” своїх кривдників. А її заява, що в Раді зібралися „не депутати народні..., а просто шматки м'яса,...неосвічені люди, ...вбивці” - свідчить про явну патологію психіки.

Ненормальний стан близький до нормального, що передує ненормальності близькій до ненормального стану у вигляді психозу, проявляється у формі акцентуації. Не при будь-якій особливості людини слід говорити про її відхилення від середньої норми, тому що немає чітких кордонів між нормальним і акцентуйованим проявами.

Ненормальними особистостями, - відмічає К. Леонгард, - слід було б назвати тільки тих людей, які такою мірою відхилилися від середньої норми, що навіть при відсутності зовні несприятливих умов зазнають складнощів у пристосуванні (виділено мною - М. Г.) до життя.

В такому стані людина не враховує в поведінці наслідків проявів свого характеру або намірів, і вона відхиляється від загальноприйнятих норм, хоча з часом ці наслідки нею все ж усвідомлюються, і в подальшому її поведінка корегується відповідно до очікувань партнерів по взаємодії.

На посаді президента Віктор Ющенко неодноразово демонстрував акцентуацію характеру в своїх проявах. Так, в ході свого спілкування з журналістами обізвав Тимошенко „бомжем”, оскільки в оприлюдненій декларації її як кандидата в Президенти України було вказано, що квартири, дачного будинку, земельної ділянки, транспортних засобів і коштів на банківських рахунках вона не має. З часом він визнав, що виступав „надто емоційно” і „не хотів образити пані Тимошенко”. І навіть попросив журналістів, щоб вони не публікували цих заяв на адресу прем'єра.

Підсумовуючи, варто відмітити, що ліквідувати прогалину при сприйнятті поведінкових стереотипів політичних діячів можна лише за допомогою публічного психоаналізу. В такому психоаналізі не повинно бути смакування моментів їхнього інтимного життя, навіть якщо вони будуть відверто „світитися” в такому ракурсі. Публічний психоаналіз покликаний інформувати зацікавлену громадськість про те, як, згідно зі своїми психотипами, політичні діячі позиціонують себе назовні, вступають в міжособистісні комунікації, якою керуються мотивацією в роботі, наскільки вони самодостатні в прийнятті рішень, який ступінь реалістичності їх намірів і як вони розпоряджаються владою. І найбільш важливим його призначенням буде виявлення усіх видів ненормальності, які проявляються у них при отриманні бажаної влади над іншими.

плаваючий кордон ненормальний політичний діяч

Література

1. Ганнушкин П.Б. Клиника психопатий: их статика, динамика, систематика. Некоторые общие соображения и данные П. Б. Ганнушкин Психология индивидуальных различий. Тексты. - М. : Изд-во МГУ, 1982. - С. 262 - 269.

2. Бурменская Г. В. Типологический анализ онтогенеза индивидуальных различий / Г. В. Бурменская Вопросы психологии. - 2002. - № 2. - С. 5 - 13.

3. Братусь Б. С. К проблеме человека в психологии / Б. С. Братусь // Вопросы психологии. - 1997. - № 5. - С. 3 - 19.

4. Аристотель. Метафизика : соч. в 4-х т. / Аристотель. - Т. 1. - М. : Мысль, 1975. - С. 65 - 367.

5. Гегель Г. В. Ф. Философия права. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.

6. Лао Цзы. Дао Дэ Цзин. Книга о пути и силе. - Новосибирск : Вико, 1992. - 128 с.

7. Гессе Г. Игра в бисер. - Новосибирск : Новосибирское кн. изд-во, 1991. - 464 с.

8. Ганнушкин П. Б. Особенности эмоционально-волевой сферы при психопатиях П. Б. Ганнушкин Психология эмоций. Тексты. - М. : Изд-во МГУ, 1984. - С. 252 - 279.

9. Леонгард К. Акцентуированные личности К. Леонгард. - К. : Вища школа, 1981. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Психічні стани як психологічна характеристика особистості, їх характеристика та різновиди, відмінні риси. Порівняльна характеристика емоційних станів людини. Етичні норми щодо візиту в гості. Особливості та правила ділового етикету в Великобританії.

    контрольная работа [14,9 K], добавлен 14.10.2009

  • Алгоритми надання невідкладної допомоги при суїцидальній спробі або загрозі суїциду, при станах збудження і агресивності, при шизофренії, маніакальному, психогенному та психопатичному збудженні, аментивничному збудженні та при алкогольному делірію.

    курсовая работа [32,4 K], добавлен 22.02.2014

  • Теоретичні аспекти дослідження проблеми впливу життєвих ситуацій на психічний стан особистості. Психічні стани особистості в різних ситуаціях життєдіяльності. Зміст та підходи до класифікації психічних станів особистості, негативні психічні стани.

    курсовая работа [74,9 K], добавлен 19.10.2011

  • Оцінка поведінкової норми. Види та суб'єкти девіантної поведінки. Клінічні прояви відхилень від норми. Соціальна дезадаптація як причина протиправної поведінки неповнолітніх. Способи надання психологічної допомоги підліткам з девіантною поведінкою.

    реферат [22,3 K], добавлен 15.06.2009

  • Клінічні прояви норми і патології, їх дослідження на прикладі принципу Курта Шнайдера та феноменологічному підході. Принципи розмежування психологічних феноменів і психопатологічних симптомів. Діагностичні принципи-альтернативи, їх класифікація й функції.

    реферат [29,7 K], добавлен 09.02.2014

  • Основні напрямки та цілі психологічної підтримки безробітним в службі зайнятості. Поняття психологічного консультування, його сутність, складові елементи та проблематика. Розвиток адективної оцінної діяльності, спрямованої на аналіз особистої поведінки.

    статья [29,0 K], добавлен 20.11.2009

  • Особливості прояву депресивного стану у неповнолітніх. Фактори виникнення депресії у підлітків та її подолання. Емпіричне вивчення особливостей мотивації агресивної поведінки неповнолітніх. Організація та методи дослідження, інтерпретація результатів.

    курсовая работа [143,8 K], добавлен 08.06.2015

  • Сутність, класифікація та головні особливості психічних станів. Фізіологічні основи і зовнішні вияви психічних процесів. Джерела і причини напруженості. Фобія як патологічний страх. Коротка характеристика головних причин виникнення нервового стану.

    контрольная работа [25,0 K], добавлен 26.08.2013

  • Поняття і класифікація різновидів емоцій. Характеристика основних теорій, що розкривають їх сутність. Емоційно-естетичні характеристики музики. Вивчення емоційної значущості окремих елементів музики та їх здатності викликати певні емоційні стани людини.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 13.10.2012

  • Аналіз нормальності життя і нормальної поведінки людини. Приклади психологічного консультування клієнта з використанням інформації для орієнтації його на індивідуальність. Саногенне мислення як особливий вид активності людини, виявлення його ознаків.

    реферат [20,2 K], добавлен 29.03.2010

Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.