Самоактуалізація особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

1. Вступ

2. Самоактуалізація як поняття гуманістичної психології

2.1 Принципи та особливості гуманістичної психології

2.2 Дослідження поняття «самоактуалізація»

2.3 Самоактуалізація в ієрархії потреб

3. Самоактуалізація в гуманістичній психотерапії

3.1 Клієнт-центрована психотерапія. Основні положення

3.2 Керуючий мотив у житті: тенденція актуалізації

3.3 Тенденція самоактуалізації

4. Висновки

5. Список літератури

1. ВСТУП

В сучасних умовах помітно зросла міра свободи у виборі способу життя, мислення і характеру діяльності кожної людини. У сучасній психологічній науці склалася традиція, в основі якої покладено віра в людину, в її здатність|здібність| максимально реалізувати своє природне, соціальне, екзистенціальне призначення, а також визнання|зізнання| права особистості на індивідуальний життєвий вибір.

Особливо актуальною постає проблема особистісного успіху, яка розглядається як успішна самореалізація, прагнення до самоактуалізації. Потреба в самоактуалізації і самореалізації - є основними властивостями зрілої особистості. Ідея самоактуалізації - центральна, або принаймні надзвичайно значуща для багатьох сучасних концепцій про людину. Наприклад, вона займає провідне місце в гуманістичній психології, яка вважається одним з найбільш потужних і інтенсивно розвиваючихся напрямків сучасної психологічної науки і практики.

Прагнення до саморозвитку і самоактуалізації не є основною ідеєю про досягнення абсолютного ідеалу. Ідеальним бути важко, та й навряд чи потрібно. На рівні буденної свідомості можна погодитися з думкою, що, мабуть, важче лише жити з ідеальною людиною. [4 - c.294]

Прагнення до самореалізації та самоактуалізації представляють величезну цінність самі по собі. Вони є показником особистісної зрілості і одночасно умовою її досягнення. Крім усього іншого самоактуалізація і саморозвиток - є джерело довголіття людини. А також самоактуалізація сприяє професійній успішності, що неодноразово підтверджувалося експериментальними даними. [4 - с.295]

Самоактуалізація є актуальною, бо у процесі самоактуалізації формується та усвідомлюється специфічна система ціннісних орієнтацій, що визначають характер змісту та засобів досягнення провідних життєвих цілей особистості і тому складають основу саморегуляції її соціальної поведінки, а також у процесі самоактуалізації розвивається соціально-конструктивна життєва позиція, що передбачає усвідомлення необхідності творчої взаємодії з соціальним середовищем на основі прийняття особистістю відповідальності за побудову власного життя, ставлення до оточуючих як до суб'єктів життя, а не засобів досягнення власних цілей.

Поняття самоактуалізації активно досліджується в наші дні, сьогодні можна знайти масу наукових робіт, присвячених вивченню цієї проблеми.

Загалом, самоактуалізація впливає на всі сфери життя і сприяє найякіснішому виконанню всіх обов'язків, побажань та цілей людини.

Мета моєї роботи - розкрити розуміння поняття «самоактуалізація особистості» у психології та психотерапії.

У відповідності з метою роботи було поставлено такі завдання:

1) Дослідити поняття самоактуалізації у гуманістичній психології

2) Вивчити роль самоактуалізації у житті людини

3) Дослідити стратегії психотерапії та корекції самоактуалізуючої тенденції

Об'єкт - самоактуалізація особистості.

Предмет - процес самоактуалізації у гуманістичній психології та психотерапії.

2. САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ПОНЯТТЯ ГУМАНІСТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

2.1 Принципи та особливості гуманістичної психології

самоактуалізація особистість гуманістична психологія

Гуманістична психологія - це немаючий єдиної теорії напрям в західній психології і психотерапії, орієнтований на пізнання особистості, цілісної людини в її вищих, специфічно людських проявах. Як самостійна течія, гуманістична психологія виділилася на початку 60-х років ХХ століття. Вона ґрунтується на принципах екзистенціальної філософії. На відміну від біхевіоризму і психоаналізу, котрі фактично заперечували свободу людини і підпорядковували всі її прояви діям стимулів, гуманістична психологія розробляє питання свободи і розвитку здорової творчої особистості, регулюючої ролі я-концепції, самоактуалізації та самореалізації, вищих цінностей, смислів, глибинного міжособистісного спілкування, відповідальності, автономії, психічного здоров'я. [3 - с.82]

Представники гуманістичної психології розглядають людину як унікальну цілісність, активне і творче створіння, яке володіє свободою вибору згідно своїх цінностей і сенсів. Звідси випливають методологічні особливості гуманістичної психології: перевага віддається аналізу окремих випадків і ідеографічному підходу; головною психічною реальністю визнається переживання людиною світу і себе у світі. [3 - с.82]

Також виділяється ряд основних методологічних принципів і положень гуманістичної психології:

1) людина цілісна і має вивчатися в її цілісності;

2) кожна людина унікальна, тому аналіз окремих випадків не менш виправданий,ніж статистичні узагальнення;

3) людина відкрита світу, переживання людиною світу і себе в світі - головна психологічна реальність;

4) людське життя повинно розглядатися як єдиний процес становлення й буття людини;

5) людина має потенціал до безперервного розвитку і самореалізації, які є частиною її природи;

6) людина володіє певною мірою свободи від зовнішньої детермінації завдяки сенсам і цінностям, якими вона керується у своєму виборі;

7) людина є активна, інтенціональна, творча істота. [3 - с.82]

Гуманістична психологія стала плідною основою для психотерапевтичної практики, на її засадах базується гуманістична педагогіка. Ідеї гуманістичної психології були сприйняті і асимільовані іншими напрямами.

2.2 Дослідження поняття «самоактуалізація»

На думку психологів-гуманістів, люди роблять вільний вибір, а не керуються несвідомими силами. Кожен індивід, що робить вибір, наділений відповідальністю за розвиток системи цінностей, яка буде служити для нього направляючою силою в досягненні осмисленого та повноцінного життя. Таке досягнення в розрізі гуманістичної психології отримало назву самореалізація, або ж самоактуалізація.

Якщо традиційна психологія стурбована методичною чіткістю планування експериментів, а не проблемами, що постають перед людьми, то гуманістична психологія є проблемно-центрованою. Психологи-гуманісти в дискусіях з прибічниками традиційної психології докоряють останнім тим, що вони втрачають конкретну людину в масі статистичних даних. Адже, основний акцент необхідно перенести на унікальність індивідуума, що має потенціал для пізнання самого себе і тим самим - для пізнання інших. Д.А. Леонтьєв, якого справедливо можна віднести до представників гуманістичного напрямку психології, дає наступне визначення поняттю «самоактуалізація»: - процес розгортання та визрівання першопочатково закладених в організмі та особистості задатків, потенцій, можливостей. [2]

Д.А. Леонтьєв у своїх дослідженнях неодноразово посилається на популярну теорію самоактуалізації, що була запропонована іншим видатним дослідником А. Маслоу. Зокрема, він наголошує на тому, що різні автори називають її (теорію самоактуалізації) по-різному: самоактуалізація, самореалізація, інтеграція, психічне здоров'я, індивідуалізація, автономія, креативність, продуктивність, - але всі вони згідні в тому, що все це синоніми реалізації потенцій індивіду, становлення людини в повному сенсі даного слова, а саме становлення того, ким реально може стати людина. [2]

Вперше ідея самоактуалізації отримала концептуальне оформлення в працях Курта Гольдштейна. Він виступав, з одного боку, проти домінуючого в сучасній йому біології та психології принципу гомеостазу, зняття напруження як основної рушійної сили поведінки, а з іншого боку, проти елементаристського підходу до живого організму в цілому, - саме цей принцип цілісності згодом запозичили у дослідника прибічники гельштат - психології. Організмом, відповідно до Гольдштейна, керує тенденція людини максимально повно актуалізувати закладені в нього можливості, таланти, власну «природу». Гольдштейн протиставив ідею самоактуалізації як єдину потребу живого організму постулюванню багатьох приватних «так званих потреб». Він пов'язував відтворення закладених в індивіді тенденцій до актуалізації з неминучим конфліктом із силами зовнішнього оточення. Нормальний та здоровий організм, проходячи актуалізацію, долає перепони, що породженні через зіткнення із перешкодами світу. Згодом, в процесі еволюції власного концептуального підходу, Гольдштейн перемістив акценти з біологічної актуалізації на сутнісну реалізацію людини. Дослідник, неможливість самореалізації представляє одночасно як чинник та головний наслідок душевних хвороб. [2]

Багато спільного з ідеями Гольдштейна міститься в концепції «прагнення до самоактуалізації» Карла Роджерса. Під прагненням до самоактуалізації, Роджерс розглядає властиву всім живим організмам спрямованість. Як зазначає дослідник, прагнення до росту, розвитку, дозріванню, тенденцію проявляти та активізовувати всі здатності організму в тій мірі, в якій ця активізація сприяє розвитку організму або особистості. [2]

Також важливий вплив на розвиток гуманістичної психології зробили теорії особистості за Абрахамом Маслоу, Гарднером Мерфі, Джорджем Келлі а також Генрі Маслоу.

Зокрема, Маслоу не виступав проти психоаналітичної теорії особистості настільки різко, як це робив Роджерс, проте він хотів додати до неї більш світлу та здорову сторону. Науковій громаді він запропонував теорію мотивації, яка отримала широку популярність та плідно викладалась у всіх вступних курсах психології, а також в літературі, присвяченій темам мотивації та особистості.

Для одного індивідуума самоактуалізація може виразитись в області мистецтва, для іншого - в науці, а для третього - в підкоренні гірських вершин. Маслоу вважав, що самоактуалізовані люди є найбільш здоровими і що вивчення цінностей цих людей може привести до формування науково обґрунтованої універсальної етичної системи. За думкою дослідника, така система могла б включати такі цінності як: істина, добро, краса, веселість, справедливість та радість. [2]

Ті, кого можна назвати самоактуалізованими людьми, досягають «вершинних» або ж «пікових переживань», в яких вони піднімаються над своїм звичайним рівнем буття, знаходять свої найвищі таланти і стають єдиними з космосом, живучи повноцінним життям тут і зараз, переживаючи ейфорійне блаженство. Ті, кому не вдалося досягти самоактуалізації, стають невротичними, хворими та позбавленими автентичності.

Видатний англійський дослідник К. Роджерс, зупиняючись на проблемі досягнення автентичності, підкреслював, що остання повинна стати метою кожного індивідуума, тобто це є пряме слідування своїм власним шляхом, а не сліпе слідування чужим вказівкам. [2]

Отже, у кожної людини є своє «істинне Я», або внутрішня сутність, - це і є автентичність, яка вже достатньо розвинута та зрозуміла індивідууму. Проте, можна говорити, що потреба в самореалізації у такому випадку відпадає. Щоб досягти автентичності або ж самоактуалізації, на думку К. Роджерса, людина повинна активізувати свою особистість, живучи у згоді зі своєю внутрішньою сутністю.

Для Абрахама Маслоу ідея самоактуалізації стала глибоким та комплексним питанням не лише у розрізі теорії особистості, але і в цілій філософсько-світоглядній системі. Теорія А. Маслоу розпочалась з емпіричного узагальнення та об'єднання особливого типу людей - самоактуалізованих особистостей, які, за оцінкою дослідника, складають лише 1 % населення та представляють собою взірець психологічно здорових та таких, що максимально виразили людську сутність особистості. Проте, А. Маслоу визнавав наявність прагнення до самоактуалізації у більшості людей, більш того, дослідник визнавав здатність більшості індивідуумів до само актуалізації. [2]

Невтішна реальність тлумачилась А. Маслоу частково тим, що багато людей не усвідомлюють власного потенціалу і не розуміють користі самовдосконалення. До того ж соціальне та культурне оточення часто придушують тенденцію до актуалізації певними нормами та своїм ставленням до якоїсь частини населення. Так, ілюстративним прикладом висловленої думки можуть служити культурні, а за своєю суттю - штучні, стереотипи мужності та жіночності. Виходячи з цього, актуалізація найвищих потенціалів у загальному сенсі можлива лише при сприятливих умовах. Або, іншими словами, людям необхідно, так би мовити «сприятливе» суспільство, в якому можна розкрити свій людський потенціал найбільш повною мірою. На думку Маслоу, жодне суспільство в історії людства не надало максимальної можливості для самоактуалізації всіх його членів. Відповідно до концепції Маслоу, вирішення поставлених проблем потребують глобальних культурних та політичних трансформацій. [2]

Відповідно до уявлень гуманістичної психології, всі люди знаходяться в процесі безперервного становлення, реалізуючи тою або іншою мірою можливість стати такими, якими їм дозволяють стати їх таланти. Вони обирають свій життєвий шлях і приймають на себе відповідальність за свої вчинки та за свої досягнення в житті. Для того, щоб досягти всього, на що вони здатні, люди повинні стати функціонально автономними за теорією Олпорту.

Відповідно ж до теорії Маслоу, «Я» має досягти спонтанної інтеграції і згодом зайнятись актуалізацією власного потенціалу через особистий «інстинктоїд», який підштовхує людину вперед. Інстинктоїд - це біологічний потенціал, який індивід відкриває в собі і доводить до актуалізації через творчі процеси. [2]

Різні дослідники називали самоактуалізацію по різному, але всі вони були згодні з тим, що самоактуалізація - це становлення того, ким реально може стати людина. Я вважаю що самоактуалізація - є центральнім поняттям гуманістичної психології.

2.3 Самоактуалізація в ієрархії потреб

Маслоу описав людину як «бажаючу істоту», яка рідко досягає стану повного, завершеного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, якщо вона існує, у кращому випадку недовговічна. Якщо одна потреба задоволена, інша спливає на поверхню і спрямовує зусилля і увагу людини на своє задоволення. Коли людина задовольняє і її, наступна потреба вимагає задоволення. Життя людини характеризується тим, що вона практично завжди чогось бажають.

Маслоу припустив, що всі потреби людини вроджені, і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету і домінування. На малюнку №1 схематично представлена ця концепція ієрархії потреб і мотивації людини. [6 - с.487]

В основі цієї схеми полягає припущення, що домінуючі потреби, розташовані внизу, повинні бути більш-менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивована потребами, розташованими зверху. Отже, потреби одного типу повинні бути задоволені, перш ніж інша, розташована вище, стане діючою. За Маслоу, це послідовне розташування основних потреб в ієрархії є головним принципом, що лежить в основі організації мотивації людини. Він виходив з того, що ієрархія потреб поширюється на всіх людей і що чим вище людина може піднятися в цій ієрархії, тим більшу індивідуальність, людські якості і психічне здоров'я віна продемонструє. [6 - с.488]

Самоактуалізація знаходиться на самій верхівці ієрархії, і якщо всі наявні нижче потреби в достатній мірі задоволені, самоактуалізація виступає на передній план. Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким віна може стати. Людина, яка досягла цього вищого рівня, домагається повного використання своїх талантів, здібностей і потенціалу особистості. Простіше кажучи, самоактуалізуватися - означає досягти вершини нашого потенціалу. Говорячи словами Маслоу: «Музиканти повинні грати музику, художники повинні малювати, поети повинні складати вірші, якщо вони, врешті-решт хочуть бути в світі з самим собою. Люди повинні бути тим, ким вони можуть бути! Вони повинні бути вірними своїй природі».

Самоактуалізація не обов'язково повинна приймати форму творчих зусиль, що виражаються у створенні творів мистецтва. Батько, спортсмен, студент, викладач або ж робочий у верстата - всі можуть актуалізувати свій потенціал, виконуючи найкращим чином те, що вони роблять; специфічні форми самоактуалізації дуже різноманітні. Саме на цьому вищому рівні ієрархії потреб люди найсильніше відрізняються один від одного. [6 - с.488]

Маслоу зробив припущення, що більшість людей, якщо не всі, потребують у внутрішньому совершенствованні, і шукають його. Його власні дослідження привели до висновку, що спонукання до реалізації наших потенціалів природно і необхідно. І все ж тільки деякі - як правило, обдаровані люди досягають його (менше, ніж 1% всього населення за оцінкою Маслоу). Почасти справи йдуть настільки неблагополучним чином тому, що багато людей просто не бачать свого потенціалу; вони і не знають про його існування і не розуміють користі самовдосконалення. Мабуть, вони схильні сумніватися і навіть боятися своїх здібностей, тим самим, зменшуючи шанси для самоактуалізації. [6 - с.489]

До того ж соціальне і культурне оточення часто пригнічує тенденцію до актуалізації певними нормами по відношенню до якоїсь частини населення. Прикладом тому є культурний стереотип мужності. Такі людські якості, як співчуття, доброта, м'якість і ніжність, часто заважають чоловікам, тому що існує культурна тенденція розглядати дані характеристики як «не мужественні». Або згадаємо про подавляючий вплив традиційної жіночої ролі на психосоціальний розвиток жінок. Виходячи з цього, актуалізація вищих потенціалів в загальній масі можлива тільки при «хороших умовах». Або, точніше, людям потрібно «сприяюче» суспільство, в якому можна розкрити свій людський потенціал найбільш повно. З цієї точки зору, жодне суспільство в людській історії не надавало оптимальної можливості для самоактуалізації всіх його членів, хоча треба зізнатися, деякі все-таки набагато кращі за інших, в сенсі забезпечення умов для самовдосконалення індивіда. [6 - с.489]

Остання перешкода для самоактуалізації, що згадується Маслоу, - сильний негативний вплив, який чиниться потребами безпеки. Процес зростання вимагає постійної готовності ризикувати, помилятися, відмовлятися від старих звичок. Це вимагає мужності. Отже, все, що збільшує страх і тревогу людини, збільшує також і тенденцію повернення до пошуку безпеки і захисту. Очевидно і те, що більшість людей мають сильну тенденцію зберігати специфічні звички, тобто дотримуватися старого стилю поведінки. Реалізація ж нашої потреби в самоактуалізації вимагає відкритості новим ідеям і досвіду. Маслоу стверджував, що діти, виховані в безпеці, дружній, турботливою атмосфері, більш схильні до придбання здорового уявлення про процес зростання. Коротше, при здорових умовах (коли задоволенню основних потреб людини ніщо не загрожує) зростання приносить задоволення, і людина прагне стати настільки хорошим, наскільки дозволяють його здібності. І навпаки, люди, яким не вдалося розвинути свій справжній потенціал - стати тим, чим вони могли б стати - реагують на депривацію своїх основних потреб. Якщо б велике число людей досягло самоактуалізації, то могли б змінитися потреби людства в цілому, і з'явилося б більше можливостей для задоволення потреб низщих рівнів. [6]

3. САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ В ГУМАНІСТИЧНІЙ ПСИХОТЕРАПІЇ

3.1 Клієнт - центрована психотерапія. Основні положення

Вже сама назва гуманістична, тобто людська, як би підкреслює протиставлення цього напрямку психотерапії іншим психотерапевтичним напрямками. А хіба інші психотерапевтичні напрямки «не людські», не спрямовані на те, щоб допомогти людині впоратися зі своїми психологічними проблемами?

Справа в тому, що, визнаючи досягнення інших напрямків психотерапії, представники гуманістичного спрямування справедливо вважають, що і психоаналітичний, і бихевиористский та інші підходи недостатньо довіряють самій людині, нав'язуючи їй певні форми аналізу і дії. На відміну від них представники гуманістичної терапії бачать головні резерви в особистості самої людини, в спочатку закладених в ній силах добра, психічного здоров'я та прагнення до вдосконалення. [5]

Тому своє головне завдання терапевти - «гуманісти» бачать у створенні умов для розкриття власних резервів людської особистості. При цьому вони не вважають, що особистість і суспільство перебувають у конфлікті. Навпаки, на думку «гуманістів», в особистості закладено прагнення до об'єднання із собі подібними, потреба в любові, дружбі, співробітництві. Важливо тільки розкріпачити ці тенденції та створити атмосферу захищеності і безпеки їх природної прояви.

Першим з гуманістичних напрямків прийнято називати психотерапію Карла Роджерса, або терапію, центровану на клієнті. Цією назвою підкреслювалося, що психотерапія не орієнтована ні на теорію (коли є концептуальний апарат аналізу клієнта, і в цьому сенсі терапевт виступає в якості експерта, краще розуміє проблему клієнта, ніж сам клієнт), ні на проблему (коли визнається, що єдиний спосіб вирішити проблему - це зануритися в неї), а на клієнта: він вільний у терапії робити і говорити те, що хоче, він рівноправний з психотерапевтом, він - ключова фігура в створенні психотерапевтичних змін. Одна з гіпотез клієнт-центрованої терапії полягає в тому, що людиною, яка краще розуміє і змінює клієнта, є сам клієнт. Акцент був зроблений на процесі зміни особистості в психотерапевтичному контакті, на умовах, які сприяють такій зміні. [1]

Термін «клієнт» більшою мірою, ніж термін «пацієнт», адекватний неманипулятивній, немедичній моделі психотерапії, відображає важливість поваги до людини, яка приходить за допомогою. Така людина сама відповідальна за свою зміну і не розглядається як об'єкт діагностики та лікування. В останні роки життя Роджерс сконцентрувався на додатку своєї теорії та методів до забезпечення особистісного зростання і поліпшення якості людських контактів у різних областях. Він досліджував ефективність малих груп (груп зустрічей) у процесах прискорення індивідуальних та організаційних змін. Цей підхід використовувався в менеджменті, педагогіці, у вирішенні міжнаціональних конфліктів (відповідна робота була проведена в Південній Африці, Східній Європі, Центральній Америці). І, таким чином, в 1960-1970-х рр.. даний підхід значно розширився і став називатися «людина-центрованим» підходом, або підходом, «орієнтованим на людину» (person-centered approach). Психотерапія ж стала іменуватися «людина-центрованої», або «орієнтованої на людину»; інша назва - «людина-центрований підхід до терапії» (останнє більш точно). Це відображає дослідні цінності Роджерса і його працівників: створення метаподхода, в рамках якого психотерапія є приватним варіантом його застосування. У цьому, як ми покажемо нижче, закладені небезпечні деструктивні тенденції для самого підходу. Існує ще одна часто використовувана назва для описуваної терапії - «роджеріанская терапія». Як вважає Мірнс, це неадекватна назва, бо в даному випадку модель психотерапевтичної роботи Роджерса розглядається як канонізований нормативний зразок. У випадку, коли теорія психотерапії має виражений метафоричний статус, а її технічна сторона редукована і при цьому наголошується, що багато чого вирішує особистість психотерапевта, досить легко відбувається канонізація стилю роботи засновника напряму, Мірнс пише: «Роджерс не більшою мірою людино-центрований терапевт, ніж інші, але, без сумніву, кращий роджеріанець ». [1]

Роджерс і Р. Санфорд (1985) вказали на такі основні риси людино-центрування терапії:

1) гіпотеза про те, що певні установки психотерапевта утворюють необхідні і достатні умови терапевтичної ефективності;

2) основний акцент на феноменологічному світі клієнта (звідси визначення психотерапії як « клієнт-центрована »)

3) терапевтичний процес орієнтований на зміни в переживаннях, на досягнення здібності більш повно жити в даний момент;

4) увагу більшою мірою до процесів зміни особистості, а не до статичної структурі;

5) гіпотеза про те, що одні й ті ж принципи психотерапії застосовні до всіх людей, незалежно від того, до якої клінічної категорії вони віднесені - до осіб, які страждають психозами, невротикам або до психічно здорових людей,

6) інтерес до філософських проблем, що випливають з практики психотерапії.

Погляди Роджерса протягом його життя піддавалися відомої трансформації. Однак основна ідея цієї школи не змінювалася. Роджерс став лише сильніше підкреслювати значення особистісного контакту пацієнта і терапевта. [1]

3.2 Керуючий мотив у житті: тенденція актуалізації

Карл Роджерс висунув гіпотезу про те, що вся поведінка людини надихається і регулюється певним об'єднуючим мотивом, який він назвав тенденцією актуалізації. Отже, найважливіший мотив життя людини - це актуалізувати, тобто зберегти і розвинути себе, максимально виявити кращі якості своєї особистості, закладені в ній від природи. Ця фундаментальна тенденція є єдиним мотиваційним конструктором, постульований Роджерсом. Дійсно, Роджерс відчував, що нічого не можна пояснити, постулюючи специфічні мотиви, такі як голод, статевий потяг, безпека, і використовуючи ці гіпотетичні мотиви для пояснення причин поведінки. Візьмемо за приклад голод. Традиційно психологія розглядала його як окремий потяг, або мотив. У системі поглядів Роджерса голод є тільки один із специфічних виразів панівного мотиву, що лежить в основі нашого існування, а саме - він необхідний, щоб «зберегти» людину. Якщо припинити їсти, то менше ніж через тиждень людина помре. Можна розглянути як мотив потребу досягнення - бажання відзначитися, виконати важке завдання. З точки зору Роджерса, цю потребу можна трактувати як один з виразів тенденції актуалізації. Прагнення людини до досягнень є способом удосконалення внутрішнього потенціалу. [6 - с.535]

Роджерс вважав, що за відсутності значних зовнішніх обмежень або антагоністичних впливів тенденція актуалізації природно виразиться за допомогою різноманітних форм поведінки. Далі деякі істотні ознаки визначають актуалізацію як «одине центральне джерело в організмі людини». По-перше, вона бере початок у філософських процесах в організмі. На організменному рівні тенденція актуалізації виражається не лише у збереженні організму з задоволенням діфіцітарних потреб (повітря, їжа, вода), вона розвиває організм, забезпечуючи еволюцію і диференціацію органів і функцій тіла, його зростання і постійне оновлення. А мотиваційна сила, з якою тенденція актуалізації діє на психічні процеси, пов'язана з самост'ю, має ще більше значення. Тенденція актуалізації є активним процесом, який відповідає за те, що організм завжди прагне до якоїсь мети, будь то починання, дослідження, зміна в оточенні, гра чи творчість. Вона веде людину в напрямку автономії і самодостатності. [6 - с.535]

Тенденція актуалізації не просто націлена на зниження напруги (збереження життєвих процесів і пошук комфорту і спокою). Вона так само передбачає підвищення напруги. Замість того, що б вважати кінцевою метою будь-якої поведінки зменшення напруги, Роджерс вважав, що поведінка мотивована потребою людини розвиватися і поліпшуватися. Людиною керує процес зростання, в якому його особистісний потенціал приводиться до реалізації. До того ж Роджерс стверджував, що ця конструктивна біологічна тенденція, є спільною для всіх форм життя - вона властива не тільки людям, навіть не тільки тваринам, але всьому живому. [6 - с.536]

Роджерс не вважав за потрібне давати конкретні приклади прояву тенденції актуалізації в поведінці, але її можна охарактеризувати в термінах бажання досягти або завершити щось, що зробить життя людини більш різноманітним і дивовижним (наприклад, прагнення отримати хорошу оцінку, добитися підвищення по службі і так далі ). Інші численні приклади так само ілюструють дію принципу актуалізації Роджерса. Наприклад, маленька дитина, яка тільки вчиться ходити, вражає своєю завзятістю - віна дійсно зациклилася на цьому і актуалізується. Віна падає назад або вперед, вдаряється головою і розбиває ніс. Але, врешті-решт, віна іде. Рух до саморозвитку часто супроводжується боротьбою і стражданнями. Але спонукальний мотив настільки нездоланний, що людина наполегливо продовжує свої спроби, незважаючи на біль і невдачі, які, ймовірно, відчуває. Коротше кажучи, Роджерс припустив, що практично вся поведінка людей направлена на підвищення їх компетентності або їх актуалізацію.

Для Карла Роджеса весь життєвий досвід оцінюється з позиції того, наскільки добре він служить тенденції актуалізації. Ця оцінка виражається в іншому терміні який він використовував у зв'язку з цією тенденцією: організмічний оцінний процес. Це словосполучення відображає ідею про те, що люди шукають і оцінюють позитивно переживання, які вони сприймають як сприяючі їх особистості і розвиваючі її. Люди переживають почуття задоволення від таки позитивних переживань. І навпаки, вони уникають і негативно оцінюють ті переживання, які сприймають як ті, що суперечать або перешкоджають їх актуалізації. Організмічний оцінний процес дозволяє людям оцінити переживання з точки зору того, наскільки вони сприяють тенденції актуалізації або перешкоджають їй. [6 - с.536]

3.3 Тенденція самоактуалізації

Найбільш важливим аспектом тенденції актуалізації, з точки зору особистості, є прагнення людини до самоактуалізації. У контексті теорії Роджерса тенденція самоактуалізації - це процес реалізації людиною протягом усього життя свого потенціалу з метою стати повноцінно функціонуючою особистістю. Намагаючись досягти цього, людина проживає життя наповнене сенсом, пошуками та хвилюваннями. До того ж самоактуалізованна людина живе екзистенційно, невимушено насолоджуючись кожним моментом життя і повністю беручи участь в ній. По Роджерсу, не потрібно якихось особливих мотиваційних конструктів (тобто специфічних потягів), що б зрозуміти, чому людина активна; кожна людина початково мотивована просто тим, що живе. Мотиви і потяги не пояснюють цілеспрямованої діяльності організму. Людство в основі своїй є активним і самоактуалізованним в силу своєї власної природи. Потрібно підкреслити що само актуалізація як така не є кінцевим станом досконалості. Роджерс вважав, що жодна людина не стає самоактуалізованною на стільки, щоб відкинути всі мотиви. У неї завжди залишаються таланти для розвитку, навички для вдосконалення, більш дієві і приємні способи для задоволення біологічних потреб. Проте можна говорити про людей, які досягли більшої самоактуалізації, ніж інші, вони далі інших просунулися до такого функціонування, яке можна назвати більш повноцінним, творчим та автономним. [6 - с.537]

Віктор Франкл на відміну від Карла Роджерса вважав самоактуалізацію - лише побічним продуктом здійснення сенсу. Він створив концепцію логотерапії, згідно з якою, рушійною силою людської поведінки - є прагнення знайти і реалізувати існуючий в зовнішньому світі сенс життя. Роль сенсу виконують цінності - смислові універсалії, узагальнюючі досвід людства. Франкл описує три класи цінностей, що дозволяють зробити життя людини осмисленим: цінності творчості (в першу чергу працю); цінності переживання (зокрема, любов) і цінності відносини (свідомо виробляється позиція у критичних життєвих обставинах, які неможливо змінити). Здійснюючи сенс, людина здійснює тим самим себе. Совість - орган, який допомагає людині визначити, який з потенційних смислів, закладених в ситуації, є для нього справжнім. Франкл виділяв три онтологічних вимірювання (рівня існування) людини: біологічне, психологічне і поетичне, чи духовне. Саме в останньому локалізовані смисли і цінності, які відіграють визначальну по відношенню до нижчого рівня роль у детермінації поведінки. [2]

«Самоактуалізація, - пише В. Франкл, - подібно могутності і насолоди, відноситься до класу тих речей, які можуть бути досягнуті лише в якості побічного ефекту і спливають від нас в тій мірі, в якій ми робимо їх об'єктом прямого напряму. Самоактуалізація відбувається спонтанно, вона порушується, коли її перетворюють на кінцеву мету ». Кінцевою ж метою, за Франклом, виступає реалізація сенсу, який є надособистісним. [2]

4. ВИСНОВКИ

1. На думку психологів-гуманістів, люди роблять вільний вибір, а не керуються несвідомими силами. Кожен індивід, що робить вибір, наділений відповідальністю за розвиток системи цінностей, яка буде служити для нього направляючою силою в досягненні осмисленого та повноцінного життя. Таке досягнення в розрізі гуманістичної психології власне і є самоактуалізацією.

Самоактуалізація і самореалізація є двома нерозривними сторонами одного процесу, процесу розвитку і росту, результатом якого є людина, яка максимально розкрила та використовує свій людський потенціал, самоактуалізована особистість.

Основи теорії самоактуалізації заклали представники різних підходів: психоаналізу (Е. Фромм, Х. Когут, К. Хорні), гуманістичної психології ( Дж. Олпорт, К. Роджерс, Р. Мей, А. Маслоу) та екзистенціальної психології (В. Франкл, Ш. Бюллер). Тому існує багато визначень цього поняття. Узагальнюючи, самоактуалізація - це переживання, всепоглинаюче, яскраве, самозабутнє; це процес, це вибір у кожній ситуації на користь зростання; мається на увазі, що є деяка «самість», що підлягає «актуалізації»; це чесність і прийняття на себе відповідальності за свій вибір; чесність і свобода у вираженні своїх прав, нонконформізм; це не тільки кінцева станція, а й сама подорож і рушійна сила подорожі; це не гонитва за вищими переживаннями, вони самі наздоганяють людину, якщо вона цього заслуговує.

2. Самоактуалізаціє відіграє дуже впливову та важливу роль у житті кожної людини, бо людина завжди перебуває в якійсь певній життєвій ситуації. Ситуація містить проблеми і конфлікт, самоактуалізація - це пошук таких рішень, які вирішують проблеми і конфлікти оптимальним способом, призводять до розвитку та росту особистості.

Найбільш важливим аспектом життя, з точки зору особистості, є прагнення людини до самоактуалізації. Намагаючись досягти реалізації свого потенціалу, людина проживає життя наповнене сенсом, пошуками та хвилюваннями. До того ж самоактуалізованна людина живе екзистенційно, невимушено насолоджуючись кожним моментом життя і повністю беручи участь в ньому.

Загалом, самоактуалізація впливає на всі сфери життя і сприяє найякіснішому виконанню всіх обов'язків, побажань та цілей людини.

Виходячи з неформального дослідження А. Маслоу, особистість, яка самоактуалізується має наступні характеристики: об'єктивне сприйняття реальності; прийняття себе та інших; безпосередність, простота і природність; фокусованість на подолання проблем; незалежність; автономія; відкритість новим переживанням; здатність до вершинних переживань; соціальний інтерес; зрілість міжособистісних стосунків; демократичність суджень; етичність; філософське почуття гумору; креативність; стійкість до зовнішнього вливу.

3. У психотерапії можна виділити ряд стратегій роботи з розкриття самоактуалізуючої тенденції. Так, в аналітичному підході, згідно Фейніхелю, інтерпретація дозволяє втрутитися в динамічну гру внутрішніх сил, змінюючи рівновагу, що склалася, та сприяючи реалізації витісненого переживання - самореалізації особистості. Активна техніка Ш. Ференці спрямована на заборону реалізувати один з полюсів амбітендентності, після чого актуалізована енергія нереалізованої потреби прорве захисні механізми, що дозволить виявити самоактуалізуючу тенденцію. Схожа за задумом стратегія психотерапевта в первиннії терапії А. Янова полягає не стільки в забороні реалізації усвідомленого полюса амбітендентності, скільки в забороні звичних захисних механізмів (алкоголь, куріння, інтернет, телевізор, спілкування і т.д.). Динамічна рівновага неминуче порушиться, що дасть можливість відкрити «резервуар первинного болю». Стратегія Ф. Фареллі полягає у пошуку негативної демонічної сторони особистості та взяття на себе її функцій. У цьому випадку клієнт зосереджується на позитивній зрілій стороні, яку, можливо, вперше відчув. Необхідні і достатні умови зміни клієнта, згідно з концепцією К. Роджерса, сприяють росту особистості та самореалізації. Ю. Джендлін говорив про особливе переживання, що містить цілісність процесу клієнта і спирається на тілесні відчуття - felt sense (відчуте відчуття). Саме навчання розпізнаванню «відчутих відчуттів» є виходом за рамки обмежень до цілісності процесу, можливості спиратися на нього. У процесуальній психотерапії А. Мінделла, самоактуалізація полягає у пошуку зрілої трансперсональної частини, названої автором «процесуальний розум».

Робота по даній темі істотно збагатила мої знання з проблеми самоактуалізації особистості. За підсумками роботи я прийшла до висновку, що проблема самоактуалізації особистості в сучасній психології займає значну позицію і їй приділяється і буде приділятися значне місце в роботах сучасних психологів.

5. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1) Балачук Л. Психотерапия. Психологические модели / Балачук Л., Кочарян А., Жидко М.// Электронный ресурс, режим доступа: http://pca.kh.ua/2010-01-23-19-51-51/35-2010-02-01-19-43-19

2) Бурлан П. Психологічні механізми самоактуалізації в процесі тренінгової діяльності. Київ,2005/ Электронный ресурс, режим доступа http://simoron.kiev.ua/around.htm?num=30

3) Зинченко В.П.Современный психологический словарь/ В.П. Зинченко, Б.Г. Мещерякова// СПб.: ПРАЙМ - ЕВРО - ЗНАК,2007.- 490с.

4) Куликов Л.В. Психология личности в трудах отечественных психологов: Хрестоматия/ 2е изд. - СПб.: Питер, 2009. - 464с.

5) Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека/ М.:Прогресс, 1994

6) Хьелл Л.Теории личности/Л. Хьелл, Д. Зиглер//3е изд.- СПб.: Питер,2009. - 607 с.

7) Кочарян И.А. Метод провокации в психотерапии/ Электронный ресурс, режим доступа: http://pca.kh.ua/2010-01-23-19-51-51/66-2010-07-08-20-26-04

Размещено на Allbest.ru