Розвиток самооцінки в дошкільному віці

Размещено на http://www.allbest.ru/

39

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи вивчення особливостей Я-образу дітей дошкільного віку

1.1. Структурно-функціональний аналіз Я - концепції особистості

1.2. Формування самооцінки дітей дошкільного віку

1.3. Вплив соціальних факторів на самооцінку дітей

2. Експериментальні дослідження особливостей формування Я-образу у дітей дошкільного віку

2.1. Вивчення образу Я та самооцінки дошкільників

2.2. Аналіз структури образів «Я-реальне» та «Я-ідеальне» в дошкільному віці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Дошкільний вік - особливий період в житті дитини. Його ще називають вершиною дитинства. З приходом дитини до дитячого садка відбувається перебудова всієї системи відносин дитини до дійсності. Дитина зберігає багато дитячих якостей - легковажність, безпосередність, погляд на дорослого «знизу вверх». Але в цей період у дитини з'являється інша логіка мислення. В дитячому садку вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини.

У дитини 5- річного віку виникає усвідомлення можливості власних дій, вона починає розуміти, що не все може (початок самооцінки). Дошкільник усвідомлює свої особисті якості (добрий, уважний, слухняний, чесний тощо). Перш за все діти усвідомлюють ті якості і особливості поведінки, які найчастіше оцінюють навколишні. Саме в цей період виникає внутрішня, особистісна свідомість, починає формуватися Я - концепція маленької людини.

Дитина відкриває для себе нові соціальні позиції - позиції дошкільника, пов'язаної з виконанням високо оцінюваної дорослими навчальної роботи. Народжується соціальне Я дитини. З'являється нова сфера відносин - «дитина-вихователь», яка починає впливати на відносини дитини з батьками та товаришами. Навчальна успішність стає чи не головним критерієм оцінювання особистості дошкільника. Разом з оцінкою вихователя та батьківським ставленням, успішність є вагомим чинником формування самооцінки дошкільника та його соціального статусу.

Розробленість теми:

Аналіз наукової літератури показує, що проблема розвитку самооцінки у дітей дошкільного віку досліджується багатьма авторами.

Великий інтерес представляє робота Р. Бернса “Розвиток Я-концепції та виховання”. У ній представлений вичерпний огляд теорій, різноманітність експериментальних методик, висновки і узагальнення авторів, які вносять значний внесок в скарбницю психологічної науки.

Проблему формування Я-образу також розглядав І.С.Кон. Глибокий аналіз цієї проблеми представлений в його роботі “Открытие Я”. Автор дає докладний опис Я-концепції, різних теорій пов'язаних з нею, а також досліджує ряд чинників, що впливають на формування Я-образу при взаємодії людини з навколишнім світом.

А.В.Петровський розглядає проблему розвитку дітей дошкільного віку з позиції соціальної психології. Також у його роботах даний аналіз різних точок зору про формування Я-образу у дітей дошкільного віку.

Мета курсової роботи полягає у вивченні особливостей розвитку самооцінки у дітей дошкільного віку.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- вивчити поняття Я-концепція, Я-образ;

- провести структурно-функціональний аналіз Я - концепції дошкільника;

- охарактеризувати розвиток самосвідомості у дітей дошкільного віку;

- визначити особливості самооцінки та Я-образу в дітей дошкільного віку;

- дати інтерпретацію результатів дослідження особливостей формування Я-образу у дітей;

- проаналізувати структуру образів «Я-реальне» та «Я-ідеальне» в дошкільному віці.

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є особливості Я-концепції у дітей дошкільного віку.

Предметом є дослідження особливостей розвитку самооцінки у дітей дошкільного віку.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення, спостереження, тестування, а також шкальні самооцінні техніки, опитувальники рівня самокритичності. Основними методами обробки та інтерпретації даних були контент-аналіз та кореляційний аналіз.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в тому, що в дослідженні комплексно проаналізований та узагальнений матеріал про сутність, структуру Я-концепції, визначені поняття самосвідомості та самооцінки. Крім того укладено список літератури за темою роботи, який може бути використаний для подальшого вивчення теми.

Практична цінність полягає у набутті автором курсової роботи практичних навичок і вмінь з інформаційного пошуку, аналітико-синтетичного опрацювання літератури та узагальнення інформації.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. Основна частина складається з двох розділів.

Вступ до курсової роботи формує її сприйняття. У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження і висвітлюють подальші тенденції розробки теми.

Базовою для експериментального дослідження було вибрано групу «Барвінок» дитячого садка №5 м.Дубна.

1. Теоретичні основи вивчення особливостей Я-образу дітей дошкільного віку

1.1 Структурно-функціональний аналіз Я-концепції особистості

Найбільш складним утворенням самосвідомості, яке поєднує в собі гностичні і ціннісні компоненти, є Я-концепція людини. Вона включає і психологічний автопортрет, і усвідомлення морального змісту свого життя.

Я-концепція - не сукупність фрагментальних образів Я особистості і оцінок її окремих сторін, а цілісна система поглядів на себе, як на суб'єкта власної життєдіяльності. Я-концепція - динамічна система уявлень людини про себе, в яку входить усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших якостей, а також самооцінка й суб'єктивне сприймання зовнішніх факторів [1, c. 42]. Я-концепція виникає у людини в процесі соціальної взаємодії, як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійкий, і в той же час підданий внутрішнім змінам і коливанням, психічний здобуток.

Американський філософ і психолог У. Дженс ще на зорі становлення психологічної науки охарактеризував основну психоструктуру людського Я в його соціальних, матеріальних та духовних вимірах.

Як наукове поняття Я-концепція ввійшла в спеціальну літературу порівняно недавно. Цікавість до цієї теми була послаблена через панування в науці біхевіористичної традиції. Однак в 50-х роках ХХ століття увага до вивчення людського Я зросла. Ця проблема стала центральною в гуманістичному напрямі психології, основоположниками якого були А.Маслоу, К.Роджерс, А.Комбс та інші. Їх ідеї відрізнялися від біхевіоризму та фрейдизму; людську поведінку гуманісти розглядали як зовнішній вплив їх внутрішнього світу, основні причини поведінки - у властивих людям емоціях, ставленнях, переконаннях, цінностях, надіях, сприйняттях і прагненнях. Але ця теорія не була підкріплена фактами, які визначають суспільне життя людини.

Теорія формування Я-концепції, запропонована Е.Еріксоном, розкриває процес становлення самосвідомості в індивідуально-психологічному, але не в особистісному плані.

В літературі, присвяченій Я-концепції, є два розгорнуті визначення:

К.Роджерс (1951): Я-концепція складається з уявлень про власні характеристики і здібності індивіда, уявлень про можливості його взаємодії з іншими людьми та з оточуючим світом, ціннісних уявлень, пов'язаних з об'єктами чи діями і уявлень про мету чи ідеї, які можуть мати позитивну чи негативну спрямованість.

Р.Стейнс (1954): Я-концепція - система уявлень образів і оцінок, що відносяться до самого індивіда. Вона включає оцінні судження, які виникають в результаті реакції індивіда на самого себе, а також уявлення про те, як він виглядає в очах інших людей; на основі останніх і формуються уявлення про те, яким хотів би бути і як повинен поводитись індивід [8, c. 35].

В процесі розвитку психологічної науки було проведено ряд досліджень, пов'язаних з вивченням Я-концепції, і визначено такі основні підходи:

- «Постулат Джемса»: наша самооцінка залежить від того, якими ми хотіли б стати, яке положення зайняти в цьому світі. Це положення розглядається як перша і найбільш глибока концепція особистісного Я.

- Символічний інтеракціонізм в роботах Ч.Кулі і Д.Міда, які розглядали індивіда в рамках соціальної взаємодії: головним орієнтиром для Я-концепції індивіда є Я іншої людини.

- Уявлення про ідентичність, розроблене Е.Еріксоном: розглядається соціокультурний аспект становлення свідомого Я індивіда - еgо. Самооцінка, Я-образ - статичні, ідентичність ніколи не завершується, не є змінною.

- Феноменолістична психологія в роботах К.Роджерса: особистісне Я являє собою внутрішній механізм, який формується внутрішньою думкою на основі стимульної дії. Вже на початку стадії формування особистісного Я навколо нього групуються оцінні та афективні установки, надаючи йому характеристику «хорошого» або «поганого». Інтеріоризація цих оцінних моментів здійснюється під дією культури, інших людей і самого себе [11, c. 26].

Викликає інтерес концепція Р.Бернса, заснована на установочній природі самосвідомості особистості.

Я - концепція - сукупність всіх уявлень індивіда про себе, поєднана з їх оцінкою. Описовий компонент Я - концепції Бернса називається образом Я або картиною Я. Компонент, пов'язаний із ставленням до себе, або до окремих своїх якостей - самооцінкою, або прийняттям себе.

Я - концепція як сукупність установок на себе поєднує в собі реальне Я, ідеальне Я та дзеркальне Я.

Отже, Я - концепція - це:

1.Я-образ - уявлення індивіда про самого себе.

2. Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, тому що конкретні якості образу Я

3. Можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям.

4. Поведінкова реакція - конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.

Позитивну Я - концепцію можна прирівняти до позитивного ставлення до себе, відчуття власної цінності. Синонімами негативної Я - концепції є негативне ставлення до себе, відчуття своєї неповноцінності.

Я - концепція особистості відіграє потрійну роль: вона сприяє досягненню внутрішньої згоди особистості, визначає інтерпретацію здобутого досвіду і є джерелом власних очікувань. Людина прагне досягнення максимальної внутрішньої узгодженості. Уявлення, почуття та ідеї, які вступають у протиріччя з іншими її уявленнями, почуттями та ідеями, ведуть до дисгармонії особистості, психологічного дискомфорту.

Я - концепція визначає очікування людини, тобто її уявлення про те, що має відбутися. Діти, які переживають за успіхи в дитячому садку, часто говорять: «Я знаю, що погано напишу цю роботу». Інколи за допомогою таких суджень дитина намагається себе підбадьорити, а інколи вони відображають її реальну невпевненість. Очікування дитини і відповідна її поведінка визначають в кінцевому рахунку реальне уявлення про себе. Самосвідомість працює шляхом постійного порівняння реальної поведінки з Я-концепцією, здійснюючи регуляцію поведінки. Розбіжність між Я-концепцією і реальною поведінкою породжує дискомфорт. Чим більш значуща якість, запрограмована в Я- концепції, тим сильніша реакція. Неузгодженість між Я-концепцією та реальною поведінкою є тією силою, яка породжує людські страждання і тією платою, яку людина вносить за могутність самосвідомості.

Я-образ - не статичне, а динамічне утворення особистості. Уявлення про себе багатопланові. Дослідники У.Джемс, К.Роджерс, М.Розенберг, Е.Еріксон та інші визначили різні форми уявлень про себе, диференційовані або за сферою проявів людини (соціальне Я, духовне Я, фізичне Я, інтимне Я, публічне Я та інше), або як реальність та ідеал (реальне Я, ідеальне Я ), або за часовим проявом ( Я в минулому, Я в теперішньому, Я в майбутньому), або за іншими ознаками.

Структуризація феноменального Я:

- Я реальне та Я ідеальне (У.Джемс, З.Фрейд, К.Левін, К.Роджерс).

- Матеріальне Я та соціальне Я (У.Джемс).

- Справжнє Я, динамічне Я, фактичне Я, можливе Я, ідеалізоване Я (М.Розенберг).

- Образ тіла, соціальне Я, когнітивне Я (Ш.Самюель) [21, c. 72].

Практично, будь-який Я-образ має складну будову. Вітчизняний дослідник А.Петровський розглядає такі структурні компоненти образу Я:

- реальне Я - уявлення про себе в момент переживання, воно не повинно сприйматися як стабільна характеристика;

- ідеальне Я - уявлення про те, яким Я повинен стати, щоб відповідати соціальним нормам та очікуванням навколишніх; це орієнтир у самовихованні особистості;

- фантастичне Я - уявлення про те, яким Я бажаю стати, якби це було для мене можливим [21, c. 73].

Як реальне, так і ідеальне Я впливають на поведінку і самопочуття особистості. Мозок чутливий до будь-якої суперечливості, і при її виявленні виникають позитивні або негативні емоції. Наше Я постійно порівнює: який я первинний, внутрішній, з тим, який я тут і тепер.

Ступінь адекватності Я-образу визначається при вивченні самооцінки особистості. Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей [18, c. 20].

За допомогою самооцінки здійснюється саморегуляція поведінки особистості. Людина в процесі спілкування постійно звіряє себе з еталоном і в залежності від результатів перевірки, залишається задоволена, або незадоволена, собою. Це «внутрішній манометр» особистості, показники якого свідчать про те, як вона себе оцінює, наскільки задоволена собою.

Самооцінка - результат не завжди чітко усвідомленої особистістю проекції реального Я на Я ідеальне, тобто оцінка себе відбувається не безпосередньо, а за допомогою еталону, складеного з ціннісних орієнтацій та ідеалів особистості. Критерії самооцінки неоднозначні. Індивід оцінює себе двома шляхами:

1. Шляхом співставлення рівня домагань з об'єктивними результатами своєї діяльності.

2. Шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Самооцінка не є сталою, вона змінюється в залежності від обставин. Засвоєння нових оцінок може змінювати значення засвоєних попередньо - дошкільник, який успішно складає іспити, вважає себе здібним учнем. Він гордий і задоволений собою, тому що це підтверджується і думкою інших: його успіхи викликають позитивну оцінку однокласників, підтримку сім'ї і мають сприятливий соціальний резонанс. Однак ця позитивна оцінка може стати хиткою в результаті зриву на екзаменах, або у випадку, якщо серед ровесників цінність успішності буде другорядною.

Є три моменти, суттєвих для розуміння самооцінки:

1. Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє співставлення Я реального та Я ідеального.

2. Інтеріоризація соціальних реакцій на дану людину. Людина схильна оцінювати себе так, як оцінюють себе інші.

3. Людина оцінює успішність своїх дій та проявів через призму своєї ідентичності.

Самооцінка - важливий спосіб саморегуляції. Формуючись у процесі діяльності, вона стосується її етапів і має такі особливості:

· Зміст предмету усвідомлення.

· Адекватність, відповідність реальним досягненням у діяльності та поведінці.

· Сталість самооцінки.

· Автономність оцінних суджень.

· Висота самооцінки.

· Міра критичності.

· Ступінь узагальненості самооцінки [28, c.40].

Самооцінка насамперед характеризується її змістом, який стає найбільш значущим для особистості. На різних вікових етапах в окремої людини зміст судження про себе різний. На основі змісту самооцінки можна робити висновки про те, що хвилює індивіда, помітити зміни, які з'являються на певних вікових етапах. Показник правильного розвитку змісту самооцінки - відповідність судження про себе найбільш значущим потребам у тому чи іншому віці.

Ступінь адекватності самооцінки є однією з найбільш значущих її характеристик, оскільки показує наявність чи відсутність збігу між реальними успіхами (на основі результатів діяльності та оцінки інших) із судженням суб'єкта про себе. У зв'язку з цим самооцінка може бути адекватною або неадекватною - зниженою або завищеною. Дослідження показують, що про гармонійний розвиток особистості свідчить адекватна або дещо завищена самооцінка. Різко завищена оцінка себе порівняно з реальними результатами в діяльності та поведінці свідчить про деформацію особистості. Знижена самооцінка також не сприяє психічному розвитку, оскільки породжує невпевненість у собі, відсутність належних вимог до себе, перешкоджає здійсненню саморегуляції і самовиховання.

Висота є додатковою, але важливою кількісною характеристикою самооцінки. Адекватна самооцінка може бути як високою, порівняно з оцінкою референтної групи, так і низькою.

Самооцінка характеризується також мірою сталості. Сталою вважається самооцінка, яка протягом певного часу залишається незмінною, незважаючи на зміну обставин. Позитивно можна характеризувати відносно сталу самооцінку, тобто таку, що змінює свій зміст, висоту, адекватність, залежно від успіхів у провідній діяльності, появи нових вікових особливостей. Коли самооцінка залишається незмінною, незважаючи на нові життєві обставини, вона стає неадекватною.

Істотна особливість самооцінки - її автономність, незалежність від суджень інших. Формуючись під впливом оцінок інших та результатів власної діяльності, самооцінка в процесі свого розвитку автономізується від думки інших. Автономність судження про себе сприяє усуненню навіюваності, конформізму. Водночас самооцінка не може бути зовсім незалежною. Результати діяльності інших людей, так само, як їхні оцінки, постійно корегують власну оцінку.

Самооцінка характеризується також певною мірою критичності. Вміння помічати та оцінювати не лише свої досягнення, а й негативні сторони власної діяльності та поведінки свідчить про наявність самокритичності. Самокритичність може виявлятися у незадоволенні собою - важливому почутті, яке спонукає до роботи над собою. Без самокритичності неможливе формування чутливості до соціальних норм. Самокритичність тісно пов'язана з вимогливістю до себе.

Одна з особливостей судження про себе - ступінь його узагальненості. Самооцінка, як і будь-яке інше судження, формується на основі сприймання та оцінки окремих сторін власної діяльності та поведінки. Це особливо помітно в дошкільників, які спочатку усвідомлюють не себе в діяльності, а сам факт її виконання. Тільки поступово дошкільник відокремлює себе від того, що робить, та усвідомлює себе як суб'єкта діяльності; носія певних якостей. Тому узагальненість думки про себе можна вважати віковою характеристикою розвитку самооцінки дошкільників.

Усі зазначені особливості самооцінки визначають її рівень. Крім самооцінки, важливо знати очікувану оцінку групи, оцінку товаришів, батьків, учителів. Вона може бути високою, середньою, низькою, може більш чи менш наближатися до самооцінки, може бути різною по відношенню до різних референтних груп.

Дослідження показали, що самооцінка, очікувана оцінка, оцінка особистістю групи - входять у структуру особистості і людина об'єктивно вимушена рахуватися з цими суб'єктивними індикаторами свого самопочуття в групі, успішності чи неуспішності своїх досягнень, позиції по відношенню до себе і навколишніх [21, c. 73].

Вербалізована самооцінка і її зовнішні емоційні прояви можуть суттєво відрізнятися від глибинних внутрішніх переживань, які свідчать про навмисне замасковане або неусвідомлене оцінне самоставлення людини. У кожного індивіда в різних ситуаціях співвідношення раціональної та емоціональної сторін, в установці на власне Я різне. Емоційне ставлення до себе, як правило, формується більш спонтанно і в меншій мірі підпорядковане контролю самосвідомості, ніж почуття, спрямовані на інше.

1.2 Формування самооцінки дітей дошкільного віку

Дошкільний вік називають вершиною дитинства. Це особливий період в житті дитини. Саме в цей період у дитини з'являється інша логіка мислення. В дитячому садку вона здобуває не лише знання і вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності, життєвий устрій дитини. З приходом дитини до дитячого садка відбувається перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. В дитячому садку виникає нова структура відносин, система «дитина-дорослий» диференціюється:

Навчальна діяльність стає провідною, вона зберігає своє провідне значення і в соціальному плані, як така, що відповідає соціальному замовленню і змінює соціальну позицію дитини. В той же час за існуючих форм навчання дитини не може знайти місце суб'єкта: її вчать, її контролюють, її оцінюють. Її реальне місце в дитячому садку - місце об'єкта навчання.

Всяка навчальна діяльність починається з оцінювання. Оцінка - визначена форма оцінювання. Через оцінювання проходить виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності. Тому проблема успішності, оцінки результатів навчальної роботи дітей - центральна в дошкільному віці. Від оцінки залежить розвиток навчальної мотивації, адаптація та формування самооцінки. Діти, орієнтуючись на оцінку вихователя, вважають себе і своїх товаришів хорошими чи не дуже хорошими, наділяючи представників кожної групи певними якостями. Оцінка успішності, по суті, є оцінкою особистості в цілому і визначає соціальний статус дитини.

У добре встигаючих дітей в основному формується завищена самооцінка. У невстигаючих і дуже слабких дітей систематичні невдачі та низькі оцінки знижують впевненість у собі. Їх самооцінка розвивається своєрідно. А.І.Ліпкіна, яка вивчала динаміку самооцінки дошкільників, виявила таку тенденцію: спочатку діти не погоджуються з позицією відстаючого, прагнуть зберегти високу самооцінку. Якщо їм запропонувати оцінити свою роботу, більшість з них оцінить її вищим балом, ніж вона заслуговує. При цьому вони орієнтуються не стільки на досягнуте, скільки на бажане: «Я ж не гірший за всіх, мене також можуть похвалити» [16, c.135].

У дітей із заниженою і низькою самооцінкою часто виникає почуття власної неповноцінності і навіть безнадійності. Понижує гостроту цих переживань компенсаторна мотивація - спрямованість не на навчальну, а на інші види занять. Стверджуючись в посильних для неї видах діяльності, дитина підтримує неадекватно завищену самооцінку компенсаторного характеру. Але навіть в тих випадках, коли діти компенсують свою низьку успішність успіхами в інших областях, почуття неповноцінності, прийняття позиції відстаючого ведуть до негативних наслідків.

Для розвитку у дітей адекватної самооцінки і почуття компетентності необхідно створити в дитячому садку атмосферу психологічного комфорту і підтримки, бо самооцінка в дошкільному віці грунтується на думці та оцінці оточуючих, засвоюється в готовому вигляді без критичного аналізу.

Діти, як правило, приходять в дитячий садок з позитивним ставленням до нього. Поступово у дітей, слабопідготовлених, або з низькими здібностями, може з'явитися гіркий досвід поганого відношення, тоді змінюється мотивація - ставлення до дитячого садка і навчання стає негативним, а великі труднощі понижують самооцінку.

Порушення адекватної самооцінки може бути і в дітей, добре підготовлених до дитячого садка. Добра підготовка дозволяє їм добре справлятися з завданнями, не прикладаючи великих зусиль. На фоні легких успіхів в них закріплюється звичка до постійних похвал, розвивається високий рівень домагань і висока самооцінка.

Самооцінка дитини 5-річного віку може в одному виді діяльності відрізнятися від самооцінки в іншому. Дошкільник може адекватно оцінювати свої успіхи в оволодінні грамотою, а успіхи в оволодінні арифметикою недооцінювати, або переоцінювати.

Діти з високою самооцінкою почувають себе впевненіше, сміливіше, активніше проявляють свої інтереси, здібності, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті діти, у яких самооцінка занижена.

Популярність дитини в групі й загальна самооцінка залежать в першу чергу від успіху в спільній діяльності. Тому сприяння успіху в навчальній діяльності веде до нормалізування відносин, підвищення самооцінки, впевненості у собі.

Пізнання себе поряд з пізнанням довколишнього світу - необхідна умова для повноцінного розвитку дитини. Центральна регулююча функція самосвідомості - усвідомлення свого бажання і дії, як здійснення цього бажання, що пов'язане з формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету та реалізувати її.

Уявлення дитини 5-річного віку про себе досить адекватно відображає й ціннісну сферу. Майже всі діти цього віку усвідомлюють свій вибір і цінність ставлення до себе навколишніх, спілкування, діяльності, реально практичного функціонування. Найнижчий рівень усвідомлення себе виявляють діти з цінністю реально-практичного функціонування (їм подобається допомагати комусь, виконувати доручення, чергувати тощо). Діти, що визначають своє Я через діяльність, різко завищують самооцінку. У дітей, що виділяють себе через сферу відносин, самооцінка є або заниженою, або (рідко) адекватною.

Діти дошкільного віку чітко усвідомлюють себе як суб'єкта спілкування. У них конструюється концептуальний образ Я - суб'єкт спілкування; і саме цей образ домінує в актуальному шарі самосвідомості.

Перехід дитини в дитячий садок означає для неї вступ до сукупності різних взаємовідносин, в яких дитина належить сама собі і функція контролю та оцінки теж належить їй, стає її власною функцією. Під кінець дошкільного віку концептуальний образ суб'єкта спілкування по відношенню до себе і ровесника сконструйований в самосвідомості дитини, що забезпечує й готовність до переходу в молодший шкільний вік. Самооцінка стає більш адекватною і диференційованою, судження про себе - більш обґрунтованими.

1.3 Вплив соціальних факторів на самооцінку дітей

З приходом у садок у дошкільника змінюється його внутрішня позиція, самосприйняття, режим, устрій життя, погляди, цінності, мотиви. Це знаходить своє відображення в Я - концепції дитини. Поряд з цим на формування самооцінки дошкільника мають вплив такі фактори: позиція батьків, вихователів, друзів, соціального оточення.

З самого народження, навіть до того, людина стає об'єктом ставлення до себе інших людей, перш за все батьків. Ставлення до дитини навколишніх передує її самовідношенню, усвідомлення її іншими людьми - її самоусвідомленню.

В процесі життя і взаємодії з оточуючими дитина засвоює значущі для неї точки зору інших людей і, присвоюючи їх, формує самосвідомість.

Великий вплив на формування самооцінки дитини має поведінка батьків: надмірна любов та увага можуть викликати патологічне самоспостереження та іпохондрію у дитини; вседозволеність, надмірна турботливість має безпосереднє відношення до виникнення неврозів у дітей.

Ставлення до дитини, що складається у батьків, передує розвиткові власного образу Я і ставлення до себе. Свій образ і відношення батьки транслюють дитині або в прямій словесній формі, або в опосередкованій формі - прикладом своєї поведінки. Це вони роблять або свідомо, з виховною метою, або неусвідомлено.

Образ і самооцінка, навіювані дитині, можуть бути позитивними (дитині говориться, що вона добра, відповідальна, розумна, здібна тощо) та негативними (черства, нездібна, зла тощо). Часто батьки вдаються ще до одного різновиду навіювання - містифікації. Містифікація - це навіювання батьками того, що їм необхідно, у що вони вірять. Одна з форм містифікації - приписування, які можуть бути позитивними і негативними.

Звичайно, негативні судження батьків про своїх дітей можуть мати під собою реальний грунт в поведінці або рисах дитини, однак, транслюючись в її свідомості, у вигляді називання речей своїми іменами, батьківських вироків, ці батьківські оцінки починають визначати самосвідомість дитини зсередини. Дитина або погоджується з цією думкою свідомо чи неусвідомлено, або розпочинає боротьбу проти неї.

Прийнятлива, уважна, любляча поведінка батьків у стосунках з дитиною породжує позитивне самосприйняття; несприйнятлива, неповажна, байдужа поведінка веде до несприйняття самого себе, переживання своєї малоцінності і непотрібності.

В результаті у дитини формуються певні установки як до себе, так і до інших людей. Умови виховання приводять до формування в її самосвідомості однієї з чотирьох установок:

- я хороший - ти поганий;

- я хороший - ти хороший;

- я поганий - ти поганий;

- я поганий - ти хороший.

Існує думка про те, що вже первинно самовідношення передбачає діалогізм - ставлення до себе і його будова не може бути зрозумілою без ставлення до іншого. самооцінка дошкільний

Батькам важливо зайняти правильну позицію по відношенню до успіхів та невдач дитини. Якщо дитина невпевнена в своїх силах та можливостях, важливо підбадьорити її, запевнити, що при докладанні певних зусиль вона ліквідує свій неуспіх. А коли з'являються перші перемоги, слід обов'язково їх відмітити. Якщо дитина самовпевнена, хвалькувата, необхідно позитивно оцінювати її успіхи, відмітити і недоліки.

Батькам не потрібно пов'язувати окремий вчинок з загальною оцінкою особистості дитини. Наприклад, якщо дитина сказала неправду, не можна говорити, що вона брехлива. Негативні вислови батьків про своїх дітей закріплюються в свідомості і трансформують самооцінку. Тому роль сімейного виховання дуже важлива у формуванні самооцінки. Адже уявлення про себе складається задовго до того, як дитина прийшла до дитячого садка.

Значна залежність самооцінки дитини від того, наскільки дружна і згуртована у неї сім'я. Діти з заниженою самооцінкою частіше виростають в неповних або неблагополучних сім'ях. В сім'ях із здоровим психологічним кліматом у ставленні між батьками та дітьми виростають діти з адекватною самооцінкою.

Самооцінка, яка склалася у дитини в сім'ї ще в дошкільному віці, суттєво позначається на тих установках, з якими вона приходить в дитячий садок, з її ставленням до успіхів та невдач у навчанні та спілкуванні.

Велику роль у формуванні самооцінки дитини відіграє стиль сімейного виховання, сімейні цінності. Діти з завищеною самооцінкою виховуються за принципом кумира сім'ї, в обстановці некритичності і досить рано усвідомлюють свою виключність. В сім'ях, де ростуть діти з високою, але не завищеною самооцінкою, увага до особистості дитини (інтереси, смаки, друзі) поєднується з достатньою вимогливістю. Тут не практикують принизливі покарання і охоче хвалять, коли дитина цього заслуговує. Діти з заниженою (не обов'язково дуже низькою) самооцінкою користуються вдома великою свободою. Але ця свобода, по суті, - безконтрольність, наслідок байдужості батьків до дітей і один до одного. Батьки таких дітей включаються в їх життя тоді, коли виникають проблеми: мало цікавляться їх захопленнями, друзями, переживаннями.

В сім'ї дитина вперше засвоює поняття цінності. У дітей найбільший інтерес до тих якостей, якими цікавляться батьки. Наприклад:

- підтримання престижу (- А кого ще сьогодні хвалили?);

- слухняність (- Ти сьогодні був чемний ?) тощо.

В самосвідомості дошкільника зміщуються акценти, коли батьків хвилюють не навчальні, а побутові моменти його життя (- В садку з вікон не дує?; - Що вам давали на сніданок?). Неприпустимим є байдужість до життя дитини, коли воно або не обговорюється, або обговорюється формально. Досить байдуже запитання - «Що сьогодні було в дитячому садку ?» - рано чи пізно приведе до відповідної відповіді: «Нічого особливого».

Цінності дітей і їх батьків співпадають, коли дитина приходить до дитячого садка, але потім вони розходяться. Крім впливу батьків, приєднується вплив вихователя, друзів.

Залежність від поглядів батьків чітко проявляється і у рівні домагань та очікувань. При оптимальних відносинах у сім'ї і рівень очікувань щодо дитини високий, а рівень домагань - помірний; гіперопіка веде до пониження рівня очікувань, - гіперконтроль і недостатнє сприйняття ведуть до підвищення обох рівнів, фрустрація потреб дитини формує низький рівень очікувань і високий рівень домагань.

Діти чітко усвідомлюють батьківські впливи і гостро реагують на суперечності між явним вербальним впливом і опосередкованим. Батько може твердити, що він любить дитину, цінує її, а своєю поведінкою демонструвати протилежне. Тут може виникнути подвійний зв'язок, який спричиняє виникнення психічних порушень, аж до шизофренічних розладів.

Велику роль у формуванні самооцінки дошкільника відіграє установка вихователя. Американські психологи Розенталь і Якобсон провели такий експеримент: на початку навчального року переконали вихователів у тому, що від окремих дітей слід чекати великих успіхів лише наприкінці року. Насправді ж діти вибиралися випадково. Перевірка, проведена після експерименту, виявила, що вказані діти дійсно покращили свої успіхи в більшій мірі, ніж інші.

Ці покращення пояснюються очікуваннями вихователів, які, самі цього не підозрюючи, реалізували щодо вказаних дітей певні установки, які проявлялися в спілкуванні, в особливому виразі обличчя, манерах, у всьому тому, що могло передати їх позитивні очікування дітям.

Дитячий садок сприяє самостійності дитини, його емансипації від впливу батьків, надає йому широкі можливості для вивчення навколишнього (фізичного і соціального) світу. Дії дошкільника набувають набагато важливішого для нього значення, оскільки він уже змушений сам відповідати за себе. У дошкільному віці вже оцінюють інтелектуальні, соціальні й фізичні можливості дитини. Унаслідок цього дитячий садок стає джерелом вражень, на основі яких починається розвиток самооцінки дитини. Тут її досягнення та невдачі набувають офіційного характеру, постійно фіксуються і стають публічними. Це ставить перед необхідністю прийняти дух оцінного підходу, який з тієї пори пронизуватиме все життя.

На думку Л. Виготського, саме в дошкільному віці починає складатися самооцінка дитини, яка опосередковує її ставлення до себе, інтегрує досвід її діяльності та спілкування з іншими людьми. Це є найважливішою властивістю особистості, що забезпечує контроль за власною діяльністю з точки зору нормативних критеріїв, організацію своєї поведінки відповідно до соціальних норм. Самооцінка відображає не тільки знання дитини про результати досягнень, його уявлення про власні можливості, а й ставлення до себе як до виконавця вимог вихователя, батьків, як до носія нових особистісних якостей (старанність, наполегливість, акуратність, кмітливість та ін.). Самооцінка дітей особливо залежить від оцінки їхньої діяльності й поведінки дорослими (батьками, вихователями). Дошкільник ніби дивиться на себе очима дорослого, визнає його авторитет, незаперечно приймає його оцінки. Тому часто, характеризуючи себе як особистість, Дошкільник повторює лише те, що чув про себе від дорослих.

Для формування ставлення до свого Я дитині необхідні зовнішня інформація про себе, увага до себе тих, хто її оточує. Тому вона прагне привернути до себе увагу іноді найдивнішими (з погляду дорослого) способами, конфліктуючи з однолітками, порушуючи дисципліну.

Для самооцінки дошкільника властиві стійкість і недостатня адекватність. Це зумовлене особливістю його самосвідомості, яка полягає в тому, що Я-образ для нього невіддільний від соціально схвалюваних позитивних рис. Дошкільник творить свій образ відповідно до соціальних уявлень про моральні, естетичні та фізичні якості людини. Його емоційно-ціннісне ставлення до себе пов'язане із впевненістю в тому, що він хороший. Переживання та усвідомлення дошкільником себе як такого, що заслуговує визнання навколишніх, спонукає його до подальшої активності.

У роботі з дошкільниками важливо враховувати їх оптимізм, здатність бачити в собі передусім добре, високу самооцінку. Щоб їх прагнення зберегти позитивний Я-образ, право на високу самооцінку не перетворилося на гальмо розвитку особистості, не стало джерелом необґрунтованих домагань, слід дбати про гармонію між тим, до чого вони прагнуть, на що претендують (оцінка, ставлення тощо), та їх реальними діями, тобто змістом і способом вияву активності в житті. За значного розходження між прагненнями дошкільника бути схожим на образ-взірець і його поведінкою, яка має егоїстичне спрямування, але недостатньо засуджується оточенням, у нього поступово формується ілюзорна, далека від об'єктивного уявлення про себе, значно завищена самооцінка. Вона провокує хибні способи його самоствердження серед однолітків, чинить опір педагогічним впливам, дезорієнтує його. Саме тому велике значення слід надавати формуванню правильної самооцінки дитини при підготовці її до дитячого садка, у процесі адаптації до систематичного навчання [13, c. 30].

Ще однією особливістю самооцінки дітей дошкільного віку є її слабка диференційованість за змістом. Передусім це проявляється у перенесенні оцінки своєї навчальної діяльності на оцінку моральних чи інших якостей. Якщо в навчальних ситуаціях дошкільник отримуватиме переважно негативний досвід, це може спричинити формування не тільки негативного уявлення про себе як про дитину, а й негативну загальну самооцінку.

Включення дітей у різні види діяльності (навчальну, суспільно корисну, виконання рольових функцій тощо) має відбуватися на основі поступового ускладнення завдань і забезпечення їх доступності. Непосильні завдання та пов'язаний з ними неуспіх можуть завдати самооцінці дитини значної шкоди.

Для самооцінки дошкільників властива також несамокритичність. Вони швидше помічають помилки та недоліки однолітків, ніж власні. За спостереженнями психологів, самоусвідомлення особистості, без якого неможливі самокритичність і самоконтроль як свідомі вольові процеси, відбувається опосередковано, через пізнання людей, які її оточують. Усвідомлення іншої людини дається порівняно легше, ніж себе. Тому процес самоусвідомлення особистості дещо відстає від здатності усвідомлювати інших. На ранніх етапах психічного розвитку дитини таке відставання досить помітне. Ця закономірність властива різним формам прояву самосвідомості, передусім самокритичності [19, c. 17].

Важливою складовою самосвідомості є рівень домагань. У дошкільному віці він залежить від успіху дитини в навчальній діяльності, а також від становища в системі стосунків з однолітками. Для дошкільників, які мають авторитет серед однолітків, характерний високий і водночас реалістичний, не завищений рівень домагань. Непоодинокими є випадки значних індивідуальних відхилень у самооцінці та рівні домагань дошкільників.

Знання індивідуальних особливостей самооцінки дошкільників є однією з найважливіших передумов ефективності педагогічного керування їхньою соціально значущою активністю в процесі виховання. Розвиток емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе, результатом якого є певна самооцінка, відбувається через відображення нею реальних зв'язків з навколишнім світом, які існують лише завдяки активності особистості. При цьому важливо врахувати, що самооцінка як структурний компонент Я-образу дитини, певний ступінь її емоційно-ціннісного ставлення до себе є постійно діючим мотиваційним фактором у процесі життєдіяльності особистості. Тому, спрямовуючи активність дитини, надаючи їй соціальної значущості, можна впливати не тільки на сферу її свідомості, а досягти гармонізації розвитку підростаючої особистості загалом.

У процесі формування в дітей правильного самоусвідомлення важливо враховувати, що найкраще діти пізнають себе в діяльності, яку виконують. А для правильного розуміння себе, осягнення джерел свого успіху їм необхідно навчитися бачити себе з боку. Тому вже змалечку рекомендується спрямовувати увагу дітей на те, як вони працюють, чи достатньо старанні й дисципліновані, чи не марнують свого часу, чи доцільні прийоми використовують для досягнення успіху.

На формування правильного самоусвідомлення впливає також спільна діяльність, що дає змогу дитині відчути себе учасником суспільно корисної праці, порівнювати результати своїх старань з успіхами інших, усвідомити свій внесок у загальну справу. Працюючи в колективі, дошкільник бачить і розуміє, на що він здатний, осмислює не тільки наслідки своєї праці, а й себе в ній. Спільна діяльність формує в дитини уявлення про себе серед інших.

Внаслідок створення сприятливої моральної атмосфери у дитячому садку, чуйного і водночас вимогливого ставлення до дитини вихователів і батьків, позитивного досвіду дошкільника у різних видах діяльності у структурі його Я-образу закріплюються суспільно значущі властивості, зростає роль мотивації, спрямованої на підвищення рівня поваги до себе як суб'єкта виховання, встановлюється узгодженість між його домаганнями та можливостями. Завдяки цьому він сам починає змінювати зовнішні обставини свого розвитку. За позитивного спрямування дитячої активності це є тією психологічною основою становлення особистості, яка сприяє формуванню потреби у постійному самовдосконаленні.

2. Експериментальні дослідження особливостей формування Я-образу у дітей дошкільного віку

2.1 Вивчення образу Я та самооцінки дошкільників

Одним із психологічних показників Я-концепції є самооцінка та Я-образ особистості. У дітей дошкільного віку Я-образ - це, насамперед, образ дитини, дошкільника. Дитячий садок, успішність, стосунки з вихователем та однолітками стають центральними чинниками формування Я-концепції дошкільника та окремих її складових.

Для Я-концепції дошкільників характерна недостатня зрілість, яка проявляється у відсутності чи слабкій представленості суб'єктивних властивостей в ідеальному образі дитини, а також розбіжністю останнього з оцінними судженнями про себе.

Це припущення перевірялося шляхом змістового аналізу відповідей дітей на два запитання:

1. Яким повинен бути дошкільник?

2. Який ти дошкільник?

У відповідях на перше питання виявлялися особистісно-значущі якості - еталони, що описують ідеальний образ дитини в суб'єктивних смислових конструктів. Як показали експериментальні дані, найбільш значущими для дошкільників є дві групи якостей: навчальні, що характеризують результативність навчальної діяльності та ставлення до неї («добре читати і писати», «старатися») та моральні, які виражають необхідність дотримання певних морально-етичних норм у взаємовідносинах з іншими людьми («бути добрим, допомагати іншим», «говорити правду» тощо).

Загальною особливістю конструювання ідеального образу дитини дошкільниками виступає переважання в ньому другої групи якостей, що підтверджує висновок А.В.Захарової про перевагу локалізації суб'єктивності дітей дошкільного віку в сфері спілкування [9, с. 66].

Опитування вихователів і батьків показало, що ті вимоги, які ставляться перед дітьми, також більше орієнтовані на формування моральних якостей, ніж власне навчальних, пізнавальних. Очевидно, особистісні стандарти дорослих (вихователів, батьків) здійснюють визначальний вплив на формування смислової сфери дітей.

Для дітей дошкільного віку оцінка себе як дитини не обов'язково виводиться з міри співпадання суб'єктивного ідеального образу дитини і реального Я-образу. Виходить, що для позитивної самооцінки досить відповідати хоч одній значущій вимозі. Закріплення даної тенденції в подальшому перешкоджає формуванню регулятивної функції самовідношення і гальмує розвиток творчої особистості.

Далеко не всі піддослідні добре вчаться та поводяться з товаришами й дорослими (як вони стверджують у відповіді на перше запитання). Про це свідчать рівень успішності дітей, соціометричний статус, оцінка вихователя. Але у відповіді на друге запитання «Який ти дошкільник?» - чітко прослідковується тенденція позитивно-схвальної відповіді. Більшість піддослідних характеризують себе тільки з позитивної сторони.

Для виявлення самооцінки та рівня розвитку самокритичності дошкільника використовувалась методика І.Д. Беха. Дитині пропонувалося 12 карток із позитивними і негативними висловлюваннями про дітей. Давалося завдання: «Уважно передивись ці висловлювання. Вибери картки з тими висловлюваннями, які підходять тобі, якими ти міг би охарактеризувати себе». Кількість вибраних карток могла бути необмеженою. На картках були такі висловлювання:

я хороший дошкільник;

завжди уважно слухаю вихователя;

товаришую з багатьма дітьми;

поважаю старших;

завжди кажу правду;

допомагаю батькам по господарству;

часто відволікаюся на заняттях;

сварюся з дітьми;

інколи не виконую завдань;

трапляється, що забуваю вдома зошити;

буває, що спізнююся на заняття;

інколи не слухаюся батьків [2, c. 12].

Спосіб обробки даних - контекст-аналіз.

Співвідношення позитивних і негативних самохарактеристик дітей групи «Барвінок» дитячого садка № 5 відображені в додатку №1.

На основі отриманих даних та нормативної шкали визначаємо рівні самокритичності дітей.

Таблиця 2.1 Шкала самокритичності дітей

Співвідношення позитивних і негативних самохарактеристик	+ - 1-6 -	+ - 0-6 1-2	+ - 0-6 3-6
Рівень самокритичності	низький	середній	високий

Всі результати відображенні в додатку №2.

В дітей самокритичність знаходиться на початковій стадії. Діти схильні неадекватно оцінювати свої пізнавальні здібності, тому їх самооцінка висока, вони задоволені собою. Коли складність завдань підвищується, дошкільник починає шукати причину своїх невдач не лише у зовнішніх впливах, але і в своїх здібностях, вміннях, навичках, бажаннях. Під кінець дитячого садка самокритичність стає вищою. Так 76% дітей 6-ти років мають високий та середній рівні самокритичності.

Діти починають об'єктивніше оцінювати свої пізнавальні здібності, слово вихователя залишається вагомим для них, оцінка вихователя значущою.

Для детальної діагностики рівня самооцінки та міри задоволеності собою ми використовували Дембо-Рубінштейн. Кожному дошкільникові пропонувався бланк, який містив інструкцію і завдання.

Інструкція: кожна людина оцінює свої здібності, можливості, характер, порівнюючи себе з іншими людьми. Рівень кожної якості людської особистості можна умовно зобразити вертикальною лінією, нижня позначка якої буде означати найнижчий розвиток, а верхня - найвищий. Кожна з нижче зображених ліній позначає: розум, уважність, працьовитість, доброту, дисциплінованість, акуратність, чесність, скромність, слухняність, задоволення собою.

На кожній лінії рискою ( - ) відзначте, як ви оцінюєте розвиток у собі цієї якості в даний момент. Верхня лінія умовно позначає розвиток певної якості від найнижчого її вияву (нижня позначка) до найвищого (верхня позначка). На лінії «слухняність» нижня позначка вказує на «неслухняного» дитини, а верхня на дуже слухняного.

Висота вертикальної лінії дорівнює 100мм. Дослідження проводились у груповий спосіб окремо з дітьми 4, 5 років.

Обробці підлягають відповідні позначки на десяти лініях-шкалах. Відповідно до розміру шкали (100мм), відповіді піддослідних одержують кількісну характеристику - коефіцієнт рівня самооцінки якостей та міри задоволення собою. Якщо позначка зроблена на висоті 85мм, К=0,85 і т.д. [14, c. 38].

При оцінці та інтерпретації даних слід орієнтуватися на шкалу оцінок, яка подається в додатку №3.

Одержані дані заносимо в таблицю та визначаємо загальні самооцінні коефіцієнти. Середній коефіцієнт самооцінки дітей - К=0,67 (Додаток №4).

Діти дошкільного віку мають досить високий рівень самооцінки за всіма визначальними параметрами. Чесність, скромність, доброта, працьовитість - це ті параметри, які одержали найвищі коефіцієнти дітей дошкільного віку. А найнижчі коефіцієнти отримали параметри - розум та уважність. Це підтверджує припущення про те, що дошкільник набагато впевненіше почуває себе в сфері спілкування, володіючи такими якостями, які допомагають йому досягти успіхів саме в цій сфері. В категоріях розум та уважність дошкільник оцінює себе значно нижче. Це пов'язано з тим, що саме навчальна сфера піддається найчастішим оцінкам з боку значущого іншого (вихователя). Тому дошкільник починає опиратися на педагогічну оцінку. Порівнюючись з оцінкою вихователя самооцінка власного розуму піддається критичному осмисленню і дещо знижується.

З такими дітьми, що мають завищену або занижену самооцінку треба проводити відповідну методичну роботу.

Психолог разом з вихователем (класним керівником) розробляє програму роботи: розробляють і проводять психотренінги, створюють ігрові ситуації для підвищення статусу дитини, залучають до роботи батьків. Для підвищення самооцінки дитини треба підвищувати статус дитини. Похвала чи засудження, критика дитини з боку вихователя, батьків впливає на впливає на статус дитини і тим самим регулюється самооцінка дитини.

Отже, самооцінка дошкільника характеризується такими особливостями:

дошкільник оцінює себе, як правило, вище ніж заслуговує;

формується під впливом оцінок значущих інших, насамперед вихователя;

найбільш значущий параметр самооцінки - навчальна успішність;

низька самокритичність: тенденція помічати і переоцінювати свої досягнення, а негативні сторони власної діяльності та поведінки не визнавати;

високий рівень задоволеності собою.

2.2 Аналіз структури образів «Я-реальне» та «Я-ідеальне» в дошкільному віці

Для психологів та педагогів усе більш очевидним стає той факт, що самооцінка дитини, її ставлення до себе та сприйняття себе багато в чому визначають її поведінку та успішність.

Адекватна Я-концепція сприяє досягненню внутрішньої узгодженості зростаючої особистості, визначає інтерпретацію набутого нею досвіду, виступає джерелом високих очікувань відносно самої себе. Завдяки Я-образу всі уявлення дитини про світ, саму себе, взаємодію з іншими скріплюються в єдине ціле, де фіксується те, що одержало підтримку й соціальне схвалення, пов'язалося з реальним успіхом. На цій основі вже на ранніх етапах онтогенезу виникає здатність усвідомлювати й доцільно регулювати свою поведінку та діяльність.

Важливе значення у формуванні системи уявлень про себе й виборі напрямків самовдосконалення має образ ідеального “Я”. Образ Я-ідеальне бере участь у визначенні ближніх та далеких цілей індивіда, спонукає до певної діяльності, забороняє певні вчинки, впливає на розвиток тих чи інших якостей і, отже, розвиток особистості в цілому. Основна полеміка в галузі вивчення Я-ідеального стосується питання про співвідношення образів Я-ідеальне і Я-реальне та їхньої ролі в психологічному функціонуванні людини.

Співвідношення Я-ідеального та Я-реального деякі автори уподібнюють таким поняттям, як самооцінка, самоповага й самоприйняття, що позбавляє цей психологічний феномен якісної визначеності. Розбіжність образів Я-реальне і Я-ідеальне, з одних позицій, розглядається як джерело фруструючих переживань, ознака дезадаптованості і психічного неблагополуччя. З іншого - визнано, що розбіжність образів Я-ідеального та Я-реального є необхідним елементом самоконтролю, мотиваційної спрямованості на досягнення власних ідеалів, ознакою психологічної зрілості.

З огляду на те, що розвиток Я-концепції в цілому, на думку багатьох учених (Р.Бернс, К.Роджерс, І.Кон, А.Реан, В.Столін), пов'язаний зі співвідношенням змісту реального й ідеального “Я”, ми вирішили розглянути цей показник детальніше. Для дослідження була використана “Методика комплексного вивчення самооцінки та ціннісних орієнтацій” [8, с. 35].