Вплив рис особистості на перебіг психологічних реакцій

Замаскована депресія та важкий депресивний розлад. Ажитована та загальмована депресія. Класифікація на підставі плину захворювання і часу його виникнення. Основні типи людей, яким найбільше загрожує стрес. Диференціальна діагностика депресії та стресів.

Рубрика Психология
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.09.2010
Размер файла 62,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3.5 Основні типи людей, яким найбільше загрожує стрес

Розглянемо спектр якостей особистості, особливе несприятливих у плані негативної дії стресів.

Що найбільше впливає на людину, загрожує безпеці її життєдіяльності?

До суттєвих змін у нормальному функціонувань організму людини призводять: ущемлення почуттю гідності, егоцентричність (егоїзм), звуження інтересів тенденція до фанатизму, коли людина агресивне відхиляє будь-які думки, що суперечать її поглядам невідповідність домагань можливостям, коли людина не жаліючи себе, рветься до недосяжного; постійні демонстрація свого "суперменства", особливо якщо природно його немає; істероїдність, коли все "на підриві" та ін. Результат усього названого - вимотуючи незадоволеність своїм положенням. І тоді стрес вже за дверима, уже переступає поріг [13].

Отже, стреси, насамперед, загрожують таким типам людей:

Гіперсоціальмому, тобто надмірно "правильному" коли людина "святіша за Папу Римського", - надто відповідальному і сумлінному, надто вибагливому де себе, орієнтованому насамперед на досягнення соціального успіху, здійснення кар'єри.

Максималісту, коли людина бачить у всьому кривду, несправедливість, дискримінацію, протекціонізм, постійно живе в конфлікті з усім світом граючи роль "непримиренного борця за правду і справедливість", надриваючись у цій боротьбі, опиняючись врешті-решт у повній самотності, коли "умру але доможуся правди!

Ригідному - прямолінійному, настирному, безкомпромісному, коли є тільки біле або тільки чорне, тільки "так" або тільки "ні"; коли претензії, завищені і навіть нереальні, повинні здійснюватись за будь-яку ціну, коли „перемога або смерть”.

Слабкому - низько адаптивному, коли вроджені або набуті в процесі життя психофізичні можливості низькі, і пристосування До реалій життя ускладнено. Поняття "слабкий" часто є категорії не лише фізичною, а й психічною та соціальною. Слабкою людина стає тільки тоді, коли вона погоджується бути нею. Установка "я слабкий" спроможна призвести до слабкості сильного від народження. Установка "я сильний", підкріплена мудрістю і завзятими зусиллями по подоланню слабкого в собі, спроможна зробити слабкого від народження сильним.

Для тривожно-недовірливого характерне постійне почуття страху, а страх знесилює організм. Тривожно-недовірливий - депресивний, а депресія душі призводить до депресії тіла, життєвих сил. Така людина може тисячу разів говорити собі: "я здорова", але здоровою себе не відчуває. Один раз подумавши: "я хвора", вона дійсно занедужує. Така людина хвора вже тому, що страждає від страху. Вона не помічає навколо себе здорових і довголітніх, а бачить тільки хвороби і хворих, тільки тих, хто вмирає передчасно. "Заворожена" цими явищами, часто вона й сама хворіє постійно [14].

Волюнтаристу, що, як правило, залишає життя на "потім". Він іде до успіху в справах, у творчості, вважаючи, що винагородить себе "потім", але дуже часто "потім" для нього не наступає і він приходить до "розбитого корита" - хвороб, розчарування, і незадоволеності, коли виявляється, що головне в цьому житті: любов, сім'я, друзі та інше, що складає людське щастя, - утрачено, як, втім, безповоротно втрачено і здоров'я.

Проблема волюнтаризму багато в чому повчальна, є прикладом самоствердження за будь-яку ціну і найбільше ціною диктату розуму над організмом, ціною ігнорування здоров'я.

Аутоагресивному, для якого характерний сплав болісного почуття неспроможності, що пом'якшується психологічним захистом, і однієї фанатичної, над-цінної ідеї при придушеному інстинкті самозбереження. Таку людину постійно мучить ущемлене почуття гідності.

Аутоагресивність - дорога в нікуди, вірніше, до передчасного й марного кінця. Тому людині необхідно розібратися у своїх думках, характері. Бо потрібна, хоча і важка, твереза й об'єктивна оцінка власного Я, пройденого життєвого шляху і за необхідності - переорієнтація свого Я.

Розум спроможний допомогти людині стати на шлях здоров'я, любові до життя. Ніхто не зробить цього краще, ніж сама людина, розібравшись у собі.

Отже, кожному педагогу варто знати, кому в першу чергу загрожує стрес, щоб змінюючись як особистість, звільняючись від усіх тих рис і особливостей, що прямою дорогою ведуть до стресів, вчасно зупинитися на шляху просування до хвороби.

РОЗДІЛ 4. ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ДІАГНОЗ ТА ПСИХОКОРЕКЦІЯ ДЕПРЕСИВНОГО СТАНУ

4.1 Диференціальна діагностика депресії та стресів

Депресивні розлади необхідно відрізняти від нормального смутку та від інших психічних розладів, а саме неврозів, шизофренії й органічних мозкових синдромів. Розмежування між нормальним сумом і депресивним розладом, проводиться на тім підставі, що в останньому випадку присутні й інші симптоми, що входять у синдром [4].

Іноді важко відрізнити легкі депресивні розлади від неврозів тривоги. Варто відмітити, що точний діагноз залежить від оцінки відносної ваги тривожних і депресивних симптомів і від порядку, у якому вони з'являються. Аналогічні проблеми виникають і при виражених фобічних або обсесивних симптомах або при істеричних конверсійних симптомах з театральним поводженням або без нього. У кожнім з подібних випадків є ризик, що клініцистові не удасться ідентифікувати депресивні симптоми і призначити правильне лікування.

Оскільки випадки зі змішаними тривожними і депресивними симптомами досить поширені, виникає питання: чи дійсно можливо розмежувати тривожні і депресивні розлади, чи має під собою таке розмежування реальні підстави? При катамнестичних дослідженнях, у процесі яких велося спостереження за 66 хворими з тривожними розладами і 45 хворими з депресивними розладами, були виявлені розходження в процесі протікання цих станів протягом приблизно чотирирічного (у середньому) періоду. У групі хворих зі спочатку поставленим діагнозом тривожних розладів у 24 пацієнтів (40%) відзначений рецидив захворювання, причому в усіх, за винятком одного, і далі розвивався саме тривожний розлад. Серед хворих з первісним діагнозом депресивного розладу рецидив був у 12 (26%), і в усіх, за винятком двох, надалі розвивався депресивний розлад. Більш того, у зазначених двох групах характерні ознаки, що передвіщають рецидив, минулого різними, і це спостереження рішуче свідчить проти гіпотези про те, що всі подібні випадки насправді являють собою прояву того самого розладу [6].

При диференціальній діагностиці із шизофренією проводиться ретельний пошук характерних ознак цього стану. Проблеми, зв'язані з діагностикою, нерідко виникають, коли в хворого спостерігається персекуторне марення, але і тут, як правило, розмежування може бути проведене на базі ретельного обстеження психічного стану і встановлення черговості появи симптомів. Особливі труднощі являють собою випадки, коли в того самого пацієнта присутні в однаковій мірі симптоми депресивного розладу і шизофренії.

У середньому і літньому віці депресивні розлади іноді важко диференціювати з деменцією (хронічний органічний мозковий синдром), оскільки деякі хворі з депресивними симптомами скаржаться на значних труднощів при запам'ятовуванні. Подібні явища при депресивному розладі виникають через погану концентрацію уваги, що спричиняє порушення реєстрації. Розходження між зазначеними двома станами в багатьох випадках удається провести за допомогою ретельного тестування пам'яті (при необхідності залучають психолога-клініциста), хоча це може виявитися вкрай складним. Якщо розлад пам'яті зберігається і після відновлення нормального настрою, ймовірна наявність органічного мозкового синдрому [10].

Маніакальні розлади потрібно відрізняти від шизофренії, органічних захворювань мозку (включаючи пухлину мозку і прогресивний параліч) із залученням лобових часток, а також від стану короткочасного порушення, викликуваного амфітамінами. Найбільш важкої може виявитися диференціальна діагностика із шизофренією. При маніакальних розладах часом виникають слухові галюцинації і марення, у тому числі і характерні для шизофренії, наприклад марення відносини. Однак ці симптоми звичайно швидко змінюються по змісту і рідко зберігаються по закінченні фази гіперактивності. У випадках, коли характерні ознаки цих двох синдромів присутні в більш-менш рівному співвідношенні, часто застосовують термін "шизоафективне (іноді - шизоманіакальний) розлад".

Завжди варто брати до уваги можливість органічної поразки мозку, особливо якщо мова йде про хворого середнього або літнього віку з експансивним поводженням, причому в анамнезі не зафіксовані зведення про перенесене раніше афективному розладі. При відсутності явного розладу настрою крайнє розгальмування поводження (наприклад, сечовипускання на людях) виразно наводить на думку про патологію лобової частки. У таких випадках необхідно провести відповідне неврологічне обстеження [11].

Розмежування між манією і збудженим поводженням, обумовленим зловживанням наркотиками, базується на вивченні даних анамнезу і результатах аналізу сечі на присутність наркотиків, проведеного до початку лікування психотропними препаратами. Стану, викликані наркотиками, як правило, швидко проходять при стаціонарному лікуванні.

4.2 Психологічна допомога при депресії та стресах

Психологічна корекція базується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив на клієнта або пацієнта з метою приведення його психічного стану до норми у випадках діагностики в нього яких-небудь характерологічних девіацій або особистісних аномалій, а також для освоєння їм якої-небудь діяльності. Психологічна корекція в клінічній психології спрямована на активне зовнішнє втручання у формування адекватного і шуканого психічного стану людини, його активності і щиросердечного комфорту, гармонізації його відносин із соціальним оточенням [7].

Цілями застосування психологічної корекції (психокорекції) є оптимізація, виправлення і приведення в норму яких-небудь психічних функцій людини, відхилень від оптимального рівня його індивідуально-психологічних особливостей і здібностей. Виділяється п'ять видів стратегій психокорекції (Ю.С.Шевченко):

1. Психокорекція окремих психічних функцій і компонентів психіки (увага, пам'ять, конструктивне і вербальне мислення, фонематичне сприйняття, ручна вмілість, пізнавальна діяльність і т.д.), або корекція особистості.

2. Директивна або недирективна стратегія психокорекційного впливу.

3. Корекція, спрямована на індивіда або сконцентрована на родині.

4. Психокорекція у формі індивідуальних або групових занять.

5. Психокорекція як компонент клінічної психотерапії в комплексному лікуванні нервово-психічних захворювань, або як основної і ведучої метод психологічного впливу на людину з відхиленнями в поводженні і соціальній адаптації.

На відміну від психологічного консультування при психокорекції роль клієнта або пацієнта виявляється не настільки активної і навіть частіше пасивної. Корекція має на увазі вироблення нових психологічно адекватних і вигідних навичок у процесі спеціально розроблених тренінгових програм. Активність клієнта або пацієнта полягає лише в бажанні змінитися, але аж ніяк не в екзистенціальній роботі над собою. Людина готова "вручити себе" клінічному психологові або психотерапевтові для того, щоб той заповнив наявні недоліки, виправив відхилення, прищепив нові уміння і навички. Навіть, якщо мова йде про психокорекції особистісних або характерологічних властивостей, то мається через, що основним способом змін і психологічної допомоги повинний бути процес научення ефективному прийняттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у світі, своїх можливостей і здібностей [7].

Психокорекція на відміну від психологічного консультування використовує як основні методи маніпулювання, формування і керування людиною, маючи чіткі представлення про шуканий стан, рівень розвитку психічних функцій або індивідуально-особистісних якостей. Заданими виявляються еталони й ідеали. Людина виступає в ролі матеріалу, з якого "ліпиться" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства образ. Відповідальність за психологічні зміни лягає винятково на психолога. Класичним є спектр маніпулятивних методик: від рад Карнегі до нейролінгвістичного програмування і різноманітних тренінгів (жіночої чарівності, особистісного росту, сексуальний тренінг і ін.).

У клінічній психології психокорекція використовується при психологічних проблемах, що виявляються в клієнта, що виникають у зв'язку з характерологіченими девіаціями й особистісними аномаліями, а також при невротичних психосоматичних розладах. Вироблення оптимальних навичок відбувається в процесі тренінгів, серед яких найбільш відомими є: аутотренінг, поведінкова (біхевіоральна) терапія, нейролингвістичне програмування, психодрама, трансактний аналіз (E.Bern) [7].

Аутогенне тренування (аутотренінг) є методикою, спрямованої на оволодіння навичками психічної саморегуляції за допомогою релаксаційних способів. Під релаксацією (розслабленням) розуміється стан пильнування, що характеризується зниженою психофізіологічною активністю, що відчувається або у всьому організмі, або в будь-якій його системі. У клінічній психології, особливо при психосоматичних розладах і захворюваннях використовуються такі різновиди як власне аутогенне тренування з нервово-м'язовою релаксацією і методика біологічно зворотного зв'язку.

При прогресивній м'язовій релаксації відбувається навчання людини контролюванню стану м'язів і викликанню релаксації (розслаблення) у визначених групах м'язів з метою зняття вторинної емоційної напруги. Аутогенне тренування проводиться в кілька етапів, спрямованим на освоєння вправ по ослабленню нервово-м'язової напруги до конкретного м'яза або групи м'язів, з наступним становленням "звички відпочивати".

Методика біологічно зворотного зв'язку побудована за принципом умовно-рефлекторного закріплення навички змінювати свій соматичний стан при контролюванні його за допомогою різних приладів.

У процесі тренінгу пацієнт самостійно контролює за допомогою приладу біологічне функціонування його організму (від швидкості протікання елементарних біохімічних реакцій до складних видів діяльності) і навчається змінювати його, застосовуючи різні способи саморегуляції. Виділяють наступні типи біологічного зворотного зв'язку (Александров):

- електроміографічний бізворотній зв'язок

- температурний бізворотній зв'язок

- електрошкірнийбізворотній зв'язок

- електроенцефалографічний бізворотній зв'язок

При електроміографичному бізворотньому зв'язку відбувається научення процесові розслаблення конкретного м'яза або груп м'язів, а також загальної релаксації. Методика температурного біологічного зворотного зв'язку дозволяє знайти навички розширення і звуження периферичних судин, що приводить до зміни температури кінцівок і тіла. Електрошкірний бізворотній зв'язок дає можливість навчитися контролювати шкірно-гальванічні реакції, впливаючи на симпатичну нервову активність. При електроенцефалографічному бізворотньому зв'язку відбувається формування навичок зміни біоелектричної активності головного мозку за допомогою зміни співвідношення хвиль різної частоти і, у першу чергу, збільшення альфа-активності для зниження рівня збудливості і заспокоєння [7].

Поведінкова психотерапія буяє методиками, заснованими на виробленні умовно-рефлекторної діяльності з метою купірування психопатологічної симптоматики або навичок адекватних звичок замість неадекватним, невротичним. Найбільш відомими методиками є методики "систематичної десенсибілізації" і "парадоксальної інтенції", застосовувані для лікування нав'язливих страхів. При "систематичній десенсибілізації" відбувається занурення людини в ситуацію, що викликає страх (уявлюваним або реальне) з формуванням нової адекватної реакції на ситуацію і загасанням старої хворобливої. Методика, називана "парадоксальною інтенцією", спрямована на зміну відносини пацієнта до фобіями за рахунок "перекидання" цього відношення і доведення ситуації до абсурду. Задача парадоксальної інтенції - позбавити емоційно негативного підкріплення страхів, замінивши них на іронію і гумор.

Нейролінгвістичне програмування являє собою систему психологічних маніпуляцій на підставі вивчення лінгвістичної позначки-моделі людини, суть якого укладена у визнанні шаблонності для кожної групи людей або однієї людини лінгвістичної системи пізнання світу і самого себе, вираження почуттів і рішення проблем. Для цього в нейролінгвістичному програмуванні (НЛП) існує поняття модальності - найбільш типового і характерному для індивіда способі сприйняття і відображення навколишньої реальності. Виділяють три різновиди модальності: візуальна, аудіальна і кінестетична. Після виявлення домінуючої модальності людини передбачається корекція його поводження, що може самою людиною усвідомлюватися або не усвідомлюватися. У першому випадку можна говорити про керування індивідом, у другому - про маніпулювання їм за допомогою вербальних і невербальних методів. Метою програмування є вироблення визначеної стратегії поводженні, бажаної для людини або оточення [7].

У рамках нейролінгвістичного програмування використовується трохи технік: "змах", "вибух", "метафора".

Основним же вважається "рефрейминг" - переформування особистості, додання їй нової заданої форми. В основі рефреймінгу лежать наступні базові положення нейролінгвістичного програмування:

1. Будь-який симптом, будь-яка реакція, або поведінка людини споконвічно носять захисний характер і тому корисні; шкідливими вони вважаються тільки тоді, коли використовуються в невідповідному контексті;

2. У кожної людини існує своя суб'єктивна модель світу, яку можна змінити;

3. Кожна людина має сховані ресурси, що дозволяють змінити і суб'єктивне сприйняття, і суб'єктивний досвід, і суб'єктивну модель світу.

Рефреймінг здійснюється найчастіше в шість етапів. На першому визначається симптом; на другому пацієнтові пропонується зробити своєрідне „розщеплення” себе на частини (здорову і патологічну, представлену симптомом) і вступити в контакт із частиною, що відповідає за формуванням і прояв симптому, і осмислити механізм його виникнення; на третьому - виробляється відділення симптому від первісний мотив (намір); на четвертому - виявлення нової частини, здатної задовольнити цей намір іншими шляхами з "постановкою якоря" (асоціативного зв'язку між подіями або думками); на п'яте і шостому - формування згоди усього Я на новий зв'язок.

У процесі психодрами відбувається розігрування людиною ролей з метою вивчення внутрішнього світу і вироблення навичок оптимального соціального поводження. Як правило, психодрама використовується при наявності в індивіда характерологічних девіацій і "комплексу неповноцінності". Людина в процесі ігрової діяльності засвоює стереотипи поводження в різних життєвих ситуаціях, апробує них, вибирає найбільш підходящі йому і тим самим переборює комунікаційні проблеми [7].

Трансактний аналіз розглядає особистість людини як сукупність трьох станів "Я", умовно названих Батько, Дорослий і Дитина. Суттю їх є генетично запрограмований патерн поведінки і прояви емоційних реакцій. Дитина виявляє себе інфантильними рисами характеру і відносини до реальності, Дорослий - ознаками зрілої психічної діяльності, а Батько характеризується наявністю нормативних і оцінюючих стереотипів поводження. Психологічна взаємодія, з погляду E.Bern, відбувається у виді діадного контакту (трансакції) при використанні тих або інших ролей. Основна мета трансактного аналізу полягає в тому, щоб дати зрозуміти індивідові особливості його взаємодії з навколишніми за допомогою відповідної термінології і навчити його нормативному й оптимальному поводженню.

Психотерапія. Психологічні методи лікування, головним чином застосовувані при депресивних розладах, можна розділити на підтримуючі методи, динамічну психотерапію, "міжособистісні" методи і когнітивна терапія.

Підтримуюче лікування є одним з елементів ведення кожного пацієнта з депресією; його задача - підтримувати хворого доти , поки не зроблять своя дія інші методи лікування або не відбудеться природне видужання [4].

Динамічна психотерапія спрямована на надання специфічного терапевтичного впливу. Що стосується її значення, то думки тут розходяться. Arіetі (1977) затверджує, що вона грає свою роль у лікуванні більшості випадків депресії, у тому числі і важкої. Інші клініцисти обмежують сферу використання динамічної психотерапії, вважаючи недоцільним її застосування у важких випадках. Було почато кілька спроб оцінити ефективність подібного лікування; усі вони були зв'язані з груповою психотерапією і психотерапією подружніх пар. Отримані дані наводять на думку про те, що ці дві форми психотерапії являють цінність скоріше з погляду зм'якшення і часткового усунення соціальних труднощів, що могли б привести до рецидиву, чим як засіб, що сприяє більш ранньому зняттю депресивних симптомів. Порівнюючи вплив на пацієнтів щотижневої групової психотерапії, імпраміну і плацебо, Covі et al. (1974) знайшли, що тільки в тих осіб, які приймали антидепресант спостерігалося більш значне поліпшення симптоматики, чим у що одержували плацебо. Frіedman (1975) протягом 12 тижнів порівнював ефект щотижневої психотерапії з результатами, одержуваними при використанні амітриптиліну, плацебо і методу мінімального контакту. Він прийшов до висновку, що амітриптилін викликав найбільші зміни симптоматики, але психотерапія більш благотворно вплинула на взаємини чоловіка і жінки [4].

„Міжособистісна психотерапія”. В основу "міжособистісної психотерапії" покладений системний і стандартизований лікувальний підхід до особистих взаємин і життєвих проблем. Маються повідомлення про те, що результати її впливу на симптоми помірковано важких депресивних розладів еквівалентні одержуваним при лікуванні амітриптиліном і більш значні в порівнянні з результатами мінімального лікування. Лікарська терапія; сильніше впливала на порушення сну, апетиту і соматичні скарги, а міжособистісна психотерапія - на подавлений настрій, почуття провини, суіцидальні думки; вона також активніше, сприяла відновленню колишніх інтересів і відносини до роботи. Дія ліків виявлялося протягом першого ж тижня; ефект психотерапії позначався лише через 4-8 тижнів. При "ендогенній" депресії, очевидно, навряд чи удасться одержали відчутний результат за допомогою однієї тільки психотерапії, тоді як "ситуаційна" депресія однаково добре реагує і на ліки, і на психотерапію.

Когнітивна терапія. При використанні когнітивної терапії відзначалися результати, порівнянні з одержуваними при міжособистісній терапії. Основна мета такого лікування при депресивному розладі полягає в тім, щоб модифікувати напрям думок пацієнта щодо життєвих ситуацій, а також депресивних симптомів. Як свідчать клінічні іспити, при лікуванні монополярних розладів помірної ваги результати когнітивної терапії майже рівноцінні одержуваним при використанні антидепресантів (Rush et al. 1977; Blackburn et al. 1981; Murphy etal. 1984) [4]. Комбінування когнітивної терапії з антидепресантами, очевидно, не приводить до підвищення ефективності лікування в порівнянні з використанням кожного з цих методів окремо . Ці дані становлять великий інтерес, тому що вони можуть служити вагомим аргументом проти теорій про винятково біохімічну природу депресивного розладу. Проте для більшості клінічних цілей лікування антидепресантами є пріоритетним, оскільки воно добре піддається перевірці і вимагає менших витрат часу. Якби когнітивна терапія виявилася ефективної в лікуванні хворих, що не піддаються впливові лік, цінність її була б величезної, але це поки ще не доведено.

Депривація сну. Як свідчать дані декількох досліджень, при важких депресивних розладах можна викликати короткочасні позитивні зрушення у визначеної частини пацієнтів, утримуючи них у стані пильнування протягом тривалого часу. Це цікаве відкриття здається парадоксальним - адже більшість хворих депресією і без того скаржаться на поганий сон. В даний час не можна розглядати процедуру депривації сну як готову до практичного застосування форму лікування; скоріше варто підходити до їй як до методу, що заслуговує подальшого вивчення.

ВИСНОВКИ

До основних видів депресивних станів належать: депресивні синдром, замаскована депресія, тяжкий депресивний розлад, ажитована депресія, загальмована депресія, депресивний ступор, легкий депресивний розлад. Всі ці депресивні стани мають декілька загальних ознак. Клінічні прояви депресивних синдромів надзвичайно різноманітні. При депресивних розладах помірної ваги центральними ознаками є знижений настрій, нездатність випробувати почуття радості, песимістичний спосіб мислення і зниження енергії; усе це веде до погіршення працездатності.

Єдиної думки щодо найкращого методу класифікації депресивних розладів не існує. Початі спроби загалом можна звести до трьох напрямків. Відповідно до першого з них класифікація повинна базуватися на етіології; відповідно до другого в її основу пропонувалося покласти симптоматику, а відповідно до третього - плин розладу.

При диференціальній діагностиці із шизофренією проводиться ретельний пошук характерних ознак цього стану. Проблеми, зв'язані з діагностикою, нерідко виникають, коли в хворого спостерігається персекуторне марення, але і тут, як правило, розмежування може бути проведене на базі ретельного обстеження психічного стану і встановлення черговості появи симптомів. Особливі труднощі являють собою випадки, коли в того самого пацієнта присутні в однаковій мірі симптоми депресивного розладу і шизофренії.

Стрес - стан індивіда, що виникає як відповідь на різноманітні екстремальні види впливу зовнішнього та внутрішнього середовища, що виводять із рівноваги фізичні чи психологічні функції людини.

Участь у конфліктних ситуаціях досить часто супроводжується посиленням стресового стану людини. Конфлікт являє собою складні стосунки між опонентами, позначені сильними емоційними переживаннями. Участь у конфлікті припускає витрати емоцій, нервів, сил, а це може призвести до разового чи хронічного стресу. Разом із тим неадекватне сприйняття ситуації, що відбувається через стресовий стан одного з її учасників, досить часто призводить до конфліктів.

Фактори, що викликають стрес, - це вплив на людину з боку зовнішнього і внутрішнього середовища, що приводить її у стан стресу.

Ознаки стресового стану є: посилення тривоги, відчуття кризи або великої перешкоди, неможливість зосередитися на чомусь, занадто часті помилки в роботі, погіршується пам'ять, занадто часто виникає почуття втоми, дуже швидка мова, відчуття втрати контролю над собою, думки часто змінюються, досить часто з'являються болі (голова, спина, шлунок), підвищена збудливість, дратівливість, робота не дає колишньої радості, втрата почуття гумору, різко зростає кількість цигарок, що випалюються, пристрасть до алкоголю, постійне відчуття недоїдання, пропадає апетит, неможливість вчасно закінчити роботу.

Психологічна корекція базується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив на клієнта або пацієнта з метою приведення його психічного стану до норми у випадках діагностики в нього яких-небудь характерологічних девіацій або особистісних аномалій, а також для освоєння їм якої-небудь діяльності. Психологічна корекція в клінічній психології спрямована на активне зовнішнє втручання у формування адекватного і шуканого психічного стану людини, його активності і щиросердечного комфорту, гармонізації його відносин із соціальним оточенням.

Цілями застосування психологічної корекції (психокорекції) є оптимізація, виправлення і приведення в норму яких-небудь психічних функцій людини, відхилень від оптимального рівня його індивідуально-психологічних особливостей і здібностей. З метою психокорекції застосовують в більшості випадків аутотренінгові тренування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. - М., 1997. - 368 с.

2. Александров А.Л. Современная психотерапия. - М., 1998. - 335 с.

3. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - М., 1988. - 400 с.

4. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - М., 1988. - 400 с.

5. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика. - К: А.Л.Д., 1995. -100 с.

6. Г.К.Ушаков. Пограничные нервно-психические расстройства. - М., 1987. - 304 с.

7. Гельдер М. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. - К., 1999.

8. Данилова Н.И. Физиология высшей нервной деятельности. - Ростов-на-Дону, 2002. - 600 с.

9. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 373 с.

10. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М., 1985. - 304 с.

11. Колошин В.Ф. Як подолати стрес у педагогічній діяльності.// Практична та соціальна робота. - 2004. - № 7. - С. 58 - 68.

12. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997 - 464 с.

13. Конфліктологія / За ред. В.М. Летюха. - К., 2005.

14. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. - М.: МЕДпресс, 1999. - 592 с.

15. Менделевич В.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия «здравым смыслом». - Чебоксары, 1992. - 76 с.

16. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. -- К., 1990.

17. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.

18. Общая психология / Под ред. С.Д.Максименко. - М.: Рефл-бук К.: Ваклер, 1999.

19. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. -- К.: Академвидав, 2003. - 448 с.

20. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни. - М., 1995. - 336 с.

21. Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарника. - М., 1987. - 184 с.

22. С.Уолен, Р.Уэсслер. Рационально-эмотивная психотерапия. - М., 1997. - 257 с.

23. Семиченко В.А. Психические состояния. - К., 1998.

24. Соколов Е.Н. Теоретическая психофизиология. - М., 1986.

25. Столяренко Л.Д. Психология делового общения и управления. - Ростов-на-Дону, 2001.

26. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990. - 368 с.

27. Цибульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. - К., 2000.

28. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. -М.: ВЛАДОС, 1998. - 512 с.

29. Шевченко Ю. С. Психокоррекция: теория и практика. - М., 1995. - 224 с.

30. Эйдемимер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. - Л., 1990. -192 с.

31. Юнг К. Психологические типы. - М., 1995. - 616 с.


Подобные документы

  • Поняття та психологічне обґрунтування депресії, сутність її теорій та головні причини виникнення. Прояв депресії у дорослих. Емпіричне дослідження депресії у дорослих: мета, задачі та методика проведення, аналіз отриманих результатів та їх інтерпретація.

    курсовая работа [37,7 K], добавлен 14.12.2011

  • Діагностика типів ставлення до хвороби. Шкала депресії ім. Бєхтєрова. Опитувальник Бека для оцінки депресії. Тест акцентуації Егідеса. Діагностика станів і властивостей особистості, які мають першорядне значення для процесу соціальної адаптації.

    лабораторная работа [537,0 K], добавлен 27.11.2014

  • Аналіз негативного мислення як причини або наслідку депресії. Взаємозв'язок соціального пізнання, самотності й тривоги. Загальна характеристика соціально-психологічних підходів до лікування депресії. Оцінка необхідності тренування соціальних навичок.

    реферат [28,1 K], добавлен 22.03.2010

  • Погляди науковців на проблему післяпологової депресії. Психологічні фактори її формування. Вплив післяпологової депресії на психічний розвиток малюка. Рівні депресії у жінок в післяродовому періоді і емоційно-особові чинники, що на нього впливають.

    дипломная работа [155,5 K], добавлен 16.05.2012

  • Причини виникнення суїцидальної поведінки в підлітковому віці та шляхи запобігання цьому. Ознаки депресії у дітей. Взаємозв’язок суїцидального ризику з суб’єктивним почуттям самотності та розладами, обумовленими життєдіяльністю та оточуючим середовищем.

    дипломная работа [278,2 K], добавлен 28.10.2014

  • Вивчення материнства в історичному аспекті. Поняття післяродової депресії та фактори формування. Діагностика і психокорекція готовності до материнства. Психодіагностичне дослідження психологічної готовності жінки до материнства, висновки та рекомендації.

    дипломная работа [303,3 K], добавлен 17.10.2010

  • Стрес як головний фактор, що провокує психосоматичні захворювання, психологічний та медичний підходи до їх вивчення, загальна характеристика деяких видів та методи вирішення. Особливості психосоматичних розладів у працівників органів внутрішніх справ.

    дипломная работа [105,5 K], добавлен 28.12.2012

  • Поняття про негативні психічні стани особистості та їх види. Особливості депресії у студентів. Організація та проведення дослідження рівню їх тривожності та прояву депресивних станів. Форми роботи психолога щодо подолання у них депресивних проявів.

    курсовая работа [387,0 K], добавлен 08.03.2015

  • Реабілітація як психотерапевтична інтервенція, її напрямки. Типи психологічних реакцій на хворобу. Особливості психологічних розладів і реакції при онкологічних захворюваннях. Евтаназія і хоспіси: погляд моральний, соціально-правовий, медичний.

    реферат [36,3 K], добавлен 27.01.2009

  • Теоретичний аналіз проблеми депресії у ранньому юнацтві. Методика диференційної діагностики депресивних станів Зунге, адаптована Т.Н. Балашовою. Психотерапія депресивних розладів у ранньому юнацтві. Стандарти діагностики депресій у дітей різного віку.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 10.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.