Використання сучасних інформаційних технологій при розробці електронних посібників для фахівців з документознавства

Електронний посібник - це універсальний методичний посібник, який містить широке коло питань різних навчальних дисциплін, викладених в стислій формі та призначена для використання в навчанні.

Аналіз літературних джерел показав, що більшість перших електронних навчальних видань являли собою електронні копії друкованих видань і, здебільшого, не враховували комп'ютерних можливостей подачі матеріалу.

Однак останнім часом значна увага приділяється розробці комп'ютерних підручників, роботу над який можна розглядати як спробу зробити серйозний крок до рішення проблеми створення підручників нового покоління.

Для того, щоб електронний посібник щонайкраще відповідав пропонованим вимогам, необхідно, щоб він сполучав в собі функції підручника і вчителя, довідково-інформаційного посібника і консультанта, тренажера і контролюючого знання програми.

Для рішення цієї проблеми запропоновано використовувати системний підхід до створення електронних посібників. Системний підхід розглядає об'єкт як систему, що складається з безлічі взаємозалежних елементів, що утворять певну цілісність і володіючих системних властивостей.

Системний підхід дозволяє не орієнтувати навчальний посібник на конкретну групу користувачів, але створювати його таким чином, що їм може скористатися практично кожної. У залежності від потреб і вже наявних знань, користувач сам вибирає матеріал для вивчення, його обсяг, технологію навчання.

Створення різних моделей представлення знань, що в одному випадку представляють об'єкти, характерні для логічного мислення, а в іншому - образи-картини, з якими оперує образне мислення, дає можливість оптимізувати процес навчання. Включення системи тестів на початковому етапі роботи з навчальним посібником дозволяє ідентифікувати особистісні якості того, якого навчають, а потім здійснити настроювання на нього і рекомендувати відповідну методику навчання.

Контроль знань після вивчення кожного розділу може здійснюватися різними способами (за допомогою тестів, контрольних питань і т.п.).

У залежності від того, наскільки користувач засвоїв матеріал, можна при необхідності повторити вивчений розділ, чи відкоригувати змінити методику навчання. При низьких результатах можливе з'ясування думки самого користувача про причини поганого засвоєння матеріалу.

Застосування системного підходу при створенні електронного посібника дозволяє розширити область застосування електронних посібників і коло потенційних користувачів. За рахунок включення в посібник блоку нових розробок, квазиполнотекстової і проблемно-орієнтованої баз даних, його можна використовувати більш тривалий час і затребуваність його буде вище.

Використання мультимедії, аудіо- і відео-компонентів підвищує наочність представлення матеріалу, а також дає можливість використовувати його людям, що мають різні патології (порушення слуху, зору і т.п.). За рахунок цього можливо різке збільшення кількості користувачів і ефективності використання електронного посібника. Включення перерахованих компонентів в електронний посібник дозволяє перейти від пізнавальної моделі освіти до прагматичного, у якій той, якого навчають, стає активним об'єктом освіти.

Таким чином, використання системного підходу до розробки електронних навчальних посібників дозволяє зробити серйозний крок на шляху переходу від пізнавальної до прагматичної моделі освіти і сприяє рішенню проблем створення посібників нового покоління, що дають можливість збільшити кількість користувачів, підвищити наочність представлення матеріалу, використовувати електронний посібник тривалий час, звести до мінімуму витрати на пошук і підбір літератури, здійснювати контроль отриманих знань і ін.

Використання електронного посібника в дистанційній освіті

Визначення дистанційної освіти

Дистанційне навчання (ДН) є формою одержання освіти, поряд з очною і заочною, при якій в освітньому процесі використовуються кращі традиційні й інноваційні методи, засоби і форми навчання, засновані на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях.

Основу освітнього процесу при ДН складає цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота, котрий може учиться в зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання і погоджену можливість контакту з викладачем по телефоні, електронній і звичайній пошті, а також очно.

ДН являє собою цілеспрямований інтерактивний, асинхронний процес взаємодії суб'єктів і об'єктів навчання між собою і з засобами навчання, причому процес навчання індиферентний до їхнього просторового розташування. Освітній процес проходить у специфічній педагогічній системі елементами якої є підсистеми: цілей навчання, змісту навчання, методів навчання, засобів навчання, організаційні форми навчання, ідентифікаційно-контрольна, учбово-матеріальна, фінансово-економічна, нормативно-правова, маркетингова.

У системі освіти ДН відповідає принципу гуманістичності відповідно до якого ніхто не повинний бути позбавлений можливості учитися через бідність, географічної чи тимчасової ізольованості, соціальній незахищеності і неможливості відвідувати освітні установи в силу фізичних недоліків чи зайнятості виробничими й особистими справами. Будучи наслідком об'єктивного процесу інформатизації суспільства й освіти і, вбираючи в себе кращі риси інших форм, ДН ввійде в ХХІ століття як найбільш перспективна, синтетична, гуманістична, інтегральна форма одержання освіти.

Існують і інші трактування понять дистанційного навчання й освіти, що відбивають різноманіття підходів до їх розуміння.

Дистанційна освіта - особлива, досконала форма, що сполучає елементи очного, очно - заочного, заочного і вечірнього навчання на основі нових інформаційних технологій і систем мультимедіа. Сучасні засоби телекомунікації і електронних видань дозволяють перебороти недоліки традиційних форм навчання, зберігаючи при цьому всю їхню гідність.

Дистанційна освіта - комплекс освітніх послуг, наданих широким шарам населення в країні і за рубежем за допомогою спеціалізованого інформаційного освітнього середовища, що базується на засобах обміну навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, радіо, комп'ютерний зв'язок і т.п.). Інформаційно-освітнє середовище ДН являє собою системно-організовану сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного й організаційно-методичного забезпечення, орієнтовану на задоволення освітніх потреб користувачів. ДН є однією з форм безупинної освіти, що покликано реалізувати права людини на освіти й одержання інформації.

Дистанційне навчання - нова організація освітнього процесу, що базується на принципі самостійного навчання студента. Середовище навчання характеризується тим, що учні в основному, а часто і зовсім, віддалені від викладача в просторі і (чи) у часі, у той же час вони мають можливість у будь-який момент підтримувати діалог за допомогою засобів телекомунікації.

Дистанційна освіта - це система, у якій реалізується процес дистанційного навчання для досягнення і підтвердження тих, кого навчають, визначеного освітнього цензу, що стає основою його подальшої творчої і (чи) трудової діяльності.

Інформаційно-освітнє середовище ДО являє собою системно організовану сукупність засобів передачі даних, інформаційних ресурсів, протоколів взаємодії, апаратно-програмного й організаційно-методичного забезпечення, і орієнтується на задоволення освітніх потреб користувачів.

Дистанційне навчання від традиційних форм навчання відрізняють наступні характерні риси:

Гнучкість. Можливість займатися в зручне для себе час, у зручному місці і темпі. Нерегламентований відрізок часу для освоєння дисципліни.

Модульність. Можливість з набору незалежних навчальних курсів - модулів формувати навчальний план, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.

Паралельність. Рівнобіжне з професійною діяльністю навчання, тобто без відриву від виробництва.

Охоплення. Одночасне звертання до багатьох джерел навчальної інформації (електронним бібліотекам, банкам даних, базам знань і т.д.) великої кількості що навчаються. Спілкування через мережі зв'язку один з одним і з викладачами.

Економічність. Ефективне використання навчальних площ, технічних засобів, транспортних засобів, концентроване й уніфіковане представлення навчальної інформації і мультидоступ до неї знижує витрати на підготовку фахівців.

Технологічність. Використання в освітньому процесі новітніх досягнень інформаційних і телекомунікаційних технологій, що сприяють просуванню людини у світовий постіндустріальний інформаційний простір.

Соціальна рівноправність. Рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я, елітарності і матеріальній забезпеченості того, якого навчають.

Інтернаціональність. Експорт і імпорт світових досягнень на ринку освітніх послуг.

Нова роль викладача. ДО розширює й обновляє роль викладача, що повинний координувати пізнавальний процес, постійно удосконалити курси які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень і інновацій.

Позитивний вплив робить ДО і на студента, підвищуючи його творчий і інтелектуальний потенціалу за рахунок самоорганізації, прагнення до знань, уміння взаємодіяти з комп'ютерною технікою і самостійно приймати відповідальні рішення.

Якість ДО не уступає якості очної форми одержання освіти, а поліпшується за рахунок залучення видатного кадрового професорсько-викладацького складу і використання в навчальному процесі найкращих учбово-методичних видань і контролюючих тестів по тим чи іншим дисциплінам.

Термін "дистанційна освіта" не відноситься до якоїсь особливої технології, скоріше, він описує спосіб навчання, що дозволяє навчаючому і що навчається вийти за вузькі рамки навчання в класі. Розглянемо докладніше поняття дистанційна освіта, а також спектр його можливостей.

Дистанційна освіта (ДО) - це практика, що зв'язує викладача, того, якого навчають, а також джерела, розташовані в різних географічних регіонах, за допомогою спеціальної технології, що дозволяє здійснювати взаємодію.

Взаємодія забезпечується різними способами, такими як обмін друкованими матеріалами через пошту і телефакс, аудиоконференція, комп'ютерна конференція, відеоконференція. Дистанційне навчання є перспективним способом одержання освіти ізольованими сільськими учнями, учнями зі специфічними вимогами чи особами, нездатними досягти поставленої мети іншим способом.

Істотно, що користь від придбання інформації ззовні робить навчання на відстані кращим для працюючих дорослих тих, хто знаходить, що масовість і розпорядок навчання для нього неприйнятний.

Можна визначити дистанційну освіту як освіту, що характеризується п'ятьма основними моментами:

1. Існування навчального і того, кого навчають, і, як мінімум, наявність домовленості між ними;

2. Просторове розділення навчаючого і того, кого навчають;

3. Просторове розділення того, кого навчають, і навчального закладу;

4. Двонаправлена взаємодія того, кого навчають, і навчаючого;

5. Підбор матеріалів, призначених спеціально для дистанційного вивчення.

Це визначення охоплює ряд форм навчання - від заснованих на друкованих матеріалах, коли спілкування здійснюється поштою і телефоном, до двосторонніх відеокурсів, коли навчальний і той, кого навчають, "зустрічаються" на телевізійних екранах.

В основному в дистанційній освіті існує два підходи в забезпеченні підтримки навчання - розширення і трансформація. Ці підходи можуть бути описані в такий спосіб.

Модель розширення має місце тоді, коли викладач веде урок, що технологічно мало відрізняється від традиційного, розширюючи його до інших просторових і тимчасових рамок. Діяльність педагога, сукупність навчальних матеріалів, навчальне середовище дозволяє імітувати ситуацію навчання в умовах класу, а також компенсувати втрачені канали спілкування й одержання навчальної інформації. Дана модель навчання припускає перетворення лекції і наступного обговорення в класі в індивідуальні навчальні матеріали.

Модель трансформації характеризує такі форми організації дистанційного навчання, що не імітують традиційне навчання, а являють собою щось нове, специфічно зв'язане з використовуваними технологіями зв'язку викладачів і учнів.

Перспективи і можливості дистанційної освіти

Дистанційне навчання - новий етап розвитку сучасної освіти, новий нестандартний підхід до поняття "навчання" і його методам. Виникнення такого методу навчання цілком закономірно й обумовлено сучасним етапом розвитку суспільства, науки, передової технології. Основними факторами, що характеризують цей етап є:

ріст темпів глобального розвитку науки і суспільства;

ускладнення методів наукового дослідження, різкий ріст числа публікацій.

Обсяг наукової інформації постійно росте. Найбільш важким є її глобальний огляд і аналіз. Усе більшу і визначальну роль здобуває часовий фактор а також здатність зіставляти на перший погляд непорівнянні речі.

Поза залежністю від професії сучасному фахівцю необхідно бути в курсі всіх сучасних подій у своїй області і крім того, постійно удосконалювати свій загальний рівень, здобуваючи нові знання.

У розглянутому аспекті дистанційне навчання відкриває воістину неозорі обрії і можливості. Воно дозволяє вести роботу з людьми зовсім різного віку, утворення і професій і при цьому індивідуалізувати завдання. Метод відносно новий. Тому можна сказати, що в даний момент проходить визначений "педагогічний експеримент", що повинний визначити ефективність і доцільність дистанційного навчання.

Дистанційне навчання дуже динамічне. Метод дозволяє врахувати поточні зміни в розвитку предмета. У майбутньому можлива розробка більш інтенсивних курсів, пророблення моделей робочих сторінок Інтернет і т.д. Я вважаю, що незабаром дистанційне навчання займе своє гідне місце в системі сучасної освіти.

Дистанційне навчання як сучасний напрямок розвитку заочної форми навчання

У сучасній педагогічній галузі дистанційне навчання визначене як комплекс освітніх послуг, наданих широким шарам населення в країні і за рубежем за допомогою спеціалізованого освітнього середовища, заснованого на використанні новітніх інформаційних технологій, що забезпечують обмін навчальною інформацією на відстані (супутникове телебачення, комп'ютерний зв'язок і т.д.). Процес одержання знань, умінь і навичок у системі дистанційного навчання отримав назву дистанційної освіти.

Проте донині не припиняється дискусія з приводу суті таких термінів, як "дистанційна освіта", "дистанційне навчання", "заочне навчання", "заочно (очно) дистанційне навчання" тощо. Так, зокрема, апологети класичного заочного навчання власне кажучи мають рацію, стверджуючи, що заочні вузи із самого початку свого існування займалися саме дистанційним навчанням, якщо термін "дистанційне" пов'язувати лише с тою обставиною, що основну частину навчального часу той, якого навчають, проводить на великій відстані від викладача, так що основними засобами комунікації є письмові (друковані) матеріали незалежно від форми носія (папір, магнітні диски і т.п.) чи електронні засоби зв'язку (телефон, факс, електронна пошта й ін.).

Термінологічні проблеми заводять нас ще далі - у глибину дискусії про розходження термінів "навчання", змушуючи узагалі визнати нелегітимним термін "дистанційна освіта" (на відміну від терміна "дистанційне навчання") на підставі того, що офіційно визнаними (сьогодні є лише чотири форми навчання: очне, заочне, очно-заочне (вечірнє) і екстернат.

У цьому контексті розумно говорити про дистанційне навчання як освітню технологію, що може бути легко інтегрована в будь-яку форму навчання. Що ж стосується технологій традиційного заочного навчання, то стає очевидною, по-перше, важливість їх як неодмінної основи дистанційного навчання і, по-друге, їхня недостатність у силу слабкого використання досягнень у сфері інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Однією з основних (але не єдиною) визначальних характеристик дистанційного навчання є підвищений рівень інтерактивності, що особливо виявляється у використанні мережних комп'ютерних технологій. Саме рівень використання новітніх мережних технологій (у мережах Інтернет, Інтранет, ISDN і т.п.) у процесі навчання і визначає той "вододіл", що проходить між традиційним заочним і сучасним дистанційним навчанням.

Таким чином, є всі підстави для використання терміна "заочно-дистанційна освіта (навчання)", коли йдеться про заочну форму навчання з використанням усіх видів технологій як традиційного заочного, так і сучасного дистанційного навчання. При цьому не слід змішувати розглянуте питання з проблемою узагалі використання комп'ютерів у навчанні, створення електронних версій курсів і т.п., що в однаковою мірою має стосунок до будь-якої форми навчання.

До числа основних особливостей, які технології ДО привнесли в заочне навчання, варто віднести: можливість інтерактивної взаємодії між викладачем і тим, якого навчають, у діалоговому режимі, що, у ряді випадків, може наближатися за формою до взаємодії при традиційному аудиторному навчанні швидку доставку навчальних матеріалів в електронній версії оперативний доступ до баз знань, розміщених у мережі Інтернет можливість тестування знань у дистанційному режимі можливість проходження віртуального лабораторного практикуму можливість реалізації мережного доступу до реального лабораторного устаткування створення "віртуальних груп" (оперативна взаємодія тих, яких навчають, між собою).

Для забезпечення доступу до використовуваних технологій учень, як правило, прикріплюється до місцевого центру дистанційного навчання (навчально-консультаційного пункту НКП), у якому, крім того, він може отримати первісну допомогу в освоєнні цих технологій.

Зрозуміло, можливий і варіант використання тим, якого навчають, індивідуального робочого місця. Для організації контактів, ініціювання яких може здійснюватися будь-як учасником освітнього процесу як у режимі реального часу, так і шляхом різночасної (асинхронної) комунікації, використовуються різні інформаційно-технічні засоби: телефон, факс, електронна пошта, програмні засоби взаємодії в середовищі WWW-серверів, комп'ютерна відео конференц-зв'язок тощо.

Використання тих чи інших технологій планується викладачем у процесі розробки навчального курсу. У курсі може використовуватися як одна конкретна технологія, так і сполучення декількох технологій. При цьому викладач повинен керуватися таким принципом: якщо дидактична задача може бути реалізована за рахунок застосування більш простих технологій, то перевага повинна бути віддана саме ім.

Вибір у даній ситуації більш складних технологій не тільки не принесе очікуваного результату, але і може негативно позначитися на результатах навчання. Помітимо, що, незважаючи на інтенсивний розвиток комп'ютерних технологій ДО, як і раніше велике значення зберігають навчальні матеріали, що представляються в друкованому виді, та як нова форма, - використання електронних посібників.

Розділ 2. Загальні вимоги та інструментальні засоби створення електронного посібника

Вимоги до змісту електронного посібника

Особа, що навчається у позаочно-дистанційній формі навчанні, повинна мати комплект навчально-методичних матеріалів, що включають програми курсів, підручники і навчальні посібники в друкованому чи електронному виді (підручник, задачник, посібник з виконання лабораторних робіт тощо), а також методичні посібники для організації самостійної роботи з кожного виду занять.

Виходячи з відомих особливостей заочної форми навчання, можна запропонувати набір принципів розробки навчально-методичних матеріалів для заочно-дистанційного навчання. Деякі з них відомі з досвіду традиційного навчання, однак через їхню важливість вважаємо за потрібне навести перелік ще раз: Програма курсу повинна містити формулювання цілей вивчення курсу, формувати мотивації успішного вивчення дисципліни за допомогою роз'яснення її місця і значення в системі навчання по обраному напрямку (спеціальності).

Навчальні посібники повинні задовольняти вимогам коректного й однозначного використання термінів й умовних позначок.

Навчальні матеріали в електронній формі повинні, по можливості, створюватися в тому програмному середовищі, яке слухач опанував у відповідних розділах курсу інформатики, що передує даній дисципліні. При використанні авторських програмних продуктів їхнє освоєння не повинне створювати істотне додаткове навантаження для слухача і відволікати його від змісту дисципліни.

Навчальні матеріали в електронній формі з використанням гіперсередовища повинні задовольняти вимогам простоти орієнтації слухачів при пересуванні посиланнями. У передмові до навчальних матеріалів необхідно пояснити умовні позначки, що застосовуються для посилань, а також дати поради по раціональних прийомах навігації з використанням гіперпосилань.

Посилання повинні передбачати можливість швидкого і цілеспрямованого пересування по навчальному матеріалу.

При використанні в навчальних матеріалах гіперпосилань на ресурси мережі Інтернет необхідно уникати посилань на Web-сторінки, що вимагають порівняно великого часу завантаження.

Методичні посібники повинні бути побудовані таким чином, щоб особа, яка навчається могла перейти від діяльності, здійснюваної під керівництвом викладача, до діяльності самостійної, до максимальної заміни викладацького контролю самоконтролем. Тому вони повинні містити докладний опис раціональних прийомів описаних видів діяльності, критеріїв правильності рішень, рекомендації з ефективного використання консультацій.

Одна з найбільш розповсюджених помилок при створенні курсів ДН (дистанційне навчання) полягає у виконанні їх у вигляді електронної копії стандартних друкованих підручників. Інформаційні технології надають у розпорядження викладача могутній набір інструментів, що повинні ефективно використовуватися для досягнення цілей навчального процесу при дистанційному навчанні.

З урахуванням вітчизняного досвіду розробки курсів ДН представляється, що в найбільш повному варіанті навчальний курс ДН повинен включати:

методичні рекомендації з вивчення курсу;

теоретичний матеріал;

практикум для вироблення умінь і навичок застосування теоретичних знань із прикладами виконання завдань і аналізом найчастіше вживаних помилок;

віртуальний лабораторний практикум;

довідковий матеріал;

глосарій;

систему тестування і контролю знань.

Реалізація кожної зі складових навчального курсу може варіюватися в залежності від предметної області і спеціальності, до яких відноситься даний курс. Наприклад, для технічних спеціальностей практикум може бути представлений у виді задачника, а для економічних спеціальностей - у виді інтерактивних ділових ігор і т.п.

Серйозною проблемою при використанні мережних технологій в області інженерної освіти є створення віртуальних лабораторних практикумів. Важко уявити собі повноцінну підготовку фахівця з більшості інженерних спеціальностей без його ознайомлення з реальними фізичними приладами й установками й одержання навичок роботи з ними.

Мова може йти лише про глибоке вивчення студентом відповідних фізичних процесів на базі математичних моделей, що досить повно відбивають досліджувані реальні процеси і явища. Перспективним рішенням цієї проблеми представляється об'єднання достоїнств Web- і JAVA-технологій для реалізації таких моделей. Віртуальні лабораторії, зрозуміло, не є адекватною заміною реальної лабораторної установки, але можуть бути дуже корисним інструментом високоякісної підготовки студентів до інтенсивного виконання реальної програми роботи при короткочасному перебуванні студентів у стінах університету.

Окремим напрямком у рішенні проблеми лабораторних практикумів є створення систем з мережевим віддаленим доступом до реальних лабораторних установок. У цьому випадку, власне кажучи, мова йде не про віртуальний, а реальний практикум розподіленого типу з множинним віддаленим доступом до управління реальними фізичними об'єктами, що забезпечує в реальному часі одержання слухачем на віддаленому комп'ютері результатів впливу на реальний об'єкт.

Зрозуміло, таку досить складну технологію доцільно використовувати лише у випадку доступу до унікальних установок у рамках кооперації кількох університетів, зокрема, при реалізації концепції віртуального університету.

Прикладом програмно-апаратного засобу, що дозволяє ефективно реалізувати таку технологію, є LabView фірми National Instruments (США).

Характеристики сучасних інтерфейсів та вимоги до створення інтерфейсу

Незважаючи на наявність стандарту GUI (Graphical User Interface), фантазія розроблювачів мультимедіа-видання привела до появи різноманітних графічних керуючих елементів, що складають основу графічного користувальницького інтерфейсу (КІ). Вид керуючих елементів залежить, у першу чергу, від фантазії дизайнера і в друге, від обраної моделі інтерфейсу.

Модель - відомий чи легко сприйманий образ, що асоціюється з об'єктом управління, для кращого його розуміння користувачем.

Різні моделі інтерфейсу використовують для того, щоб піти від традиційного інтерфейсу операційної системи і допомогти користувачу маніпулювати звичними йому, «життєвими» об'єктами, значення і дія яких він розуміє, виходячи з повсякденних навичок.

Розробка правильного, відповідному рівню підготовки користувача і його потреб користувальницького інтерфейсу - задача не менш важлива, чим зміст мультимедійного CD-диска. В основі лежить управління різними об'єктами і доступом до інформації за допомогою активних, реагуючих на дії користувача, елементів.

Традиційно такі елементи називаються кнопками, хоча в більшості випадків вони мають, як уже було замічено, вид не зовсім звичним нам кнопок операційної системи. Як правило вони називаються меню.

Меню - це набір елементів управління, у деяких випадках вкладений (тобто що має більш одного рівня). Цей набір звичайно відповідає функціям, виконання яких може знадобитися користувачу при роботі з поточним матеріалом.

До числа таких стандартних елементів управління відносять функції друку, переносу тексту, чи статті її виділеної частини в буфер обміну, управління звуком, настроювання самої системи, функцію завершення роботи, підказку.

Розроблювачі програмних комплексів найчастіше схильні розглядати функціональність системи окремо від її користувальницького інтерфейсу. При цьому передбачається, що КІ є свого роду доповненням до функціональності системи.

Користувачі програм, як правило, не розділяють функціональність і користувальницький інтерфейс. Для користувачів саме КІ є програмою. Користувальницький інтерфейс часто розуміють тільки як зовнішній вигляд програми. Однак на ділі користувач сприймає через КІ всю систему в цілому, а виходить, таке розуміння КІ є занадто вузьким.

У дійсності КІ містить у собі всі аспекти дизайну, що впливають на взаємодію користувача і системи. Це не тільки екран, що бачить користувач. Користувальницький інтерфейс складається з безлічі складових, таких як:

набір задач користувача, що він вирішує за допомогою системи;

використовувана системою метафора (наприклад, робочий стіл у MS Windows і т.п.);

елементи управління системою;

навігація між блоками системи;

візуальний (і не тільки) дизайн екранів програми.

Традиційно такі керуючі елементи називаються кнопками, хоча в більшості випадків вони мають, як уже було замічено, вид не зовсім звичних кнопок операційної системи.

Формально у виді кнопок можуть виступати текстові фрагменти, традиційні кнопки, чи малюнки частини малюнків тобто те, що людина в стані диференціювати на екрані монітора. Щоб допомогти користувачу розпізнати на екрані керуючі елементи, у багато сучасних додатків уводять додаткові ефекти. Наприклад, ефект «натискання» кнопок чи зміни кольору і підкреслення для тексту. Крім того, часто використовуваними ефектами для статистичних кнопок є:

підсвічування (highlight) графічних чи елементів тексту;

зрушення об'єкта при чи натисканні підведенні курсору миші;

зміна кольоровості, приміром, з чорно-білого на кольоровий;

зміна розмірів елемента;

зміна місця розташування;

комбіновані ефекти.

Крім цього, сама кнопка може бути не тільки статичної, але й анімірованої (приміром, що обертається).

Ефекти зв'язують з подіями. До таких основних подій відносять ініціалізацію (чи початковий стан кнопки), улучення курсору миші на кнопку, відвід курсору миші з кнопки, щиглик мишею (click).

Організація меню на базі кнопок у додатку є стандартизованими механізмом, все «прописане» у GUI.

Існує галузь знань за назвою Human Computer Interaction (HCI), що займається вивченням питань людино-машинного інтерфейсу. Як і скільки елементів управління повинне бути розташоване на екрані, як повинний бути організований екран, скільки повинно бути вікон, тексту, графіки, у якім співвідношенні все це знаходиться, який щиглик мишею краще, як правило виділити текст чи активні зони на малюнку який вибрати шрифт і на багато інших питань дає відповідь HCI.

З погляду користувача КІ є ключовим чинником для розуміння функціональності програми, погано розроблений інтерфейс різко обмежує функціональність системи в цілому.

У такий спосіб вчасно і професійно виконана розробка інтерфейсу приводить до збільшення ефективності ПЗ, зменшенню тривалості навчання користувачів, зниженню вартості переробки системи після її впровадження, повному використанню закладеної в ПЗ функціональності і т.п.

Ергономічні програмні продукти простіше вивчити, вони більш ефективні, вони також дозволяють мінімізувати кількість людських помилок і збільшити суб'єктивну задоволеність користувачів. Ефективний інтерфейс є результатом усвідомлення розроблювачем необхідності приділити значну увагу не тільки даними, з якими буде працювати користувач, але і власне користувачу, його задачам і діяльності.

2.2 Технології створення електронних посібників