Політичні ідеї Михайла Драгоманова

Раціоналістичні пріоритети Драгоманова позначилися на його розумінні національних символів. Він запроваджував нові символи, якими оперував політичний націоналізм. Феномен націоналізму вчений аналізував як історичне, соціальне та ідеологічне явище. Ані войовничий націоналізм націй пригнічених, ані агресивний шовінізм націй панівних не були предметом його захоплення. Об'єктом уваги Драгоманова був демократичний потенціал націоналістичних почуттів і устремлінь як динамічна потуга визвольних рухів європейських народів.

Національна незалежність українського народу, інших народів Східної Європи цікавила вченого як форма здобуття політичної свободи, розвитку демократії, культурного піднесення тощо. Він не визнавав національну незалежність кінцевою метою визвольних рухів. Випереджаючи думкою події, мислитель шукав засоби подолання небезпек побудови національної державності до того, як вони усвідомлювались східноєвропейськими народами.

Підрозділ 3. 2. “Слов'янська ідея як етап у формуванні національної ідеології” розкриває внесок Драгоманова в осмислення ролі цієї ідеї в духовних процесах українського відродження ХІХ ст.

Спочатку Драгоманов перебував на позиціях ліберального розуміння слов'янської ідеї, представляючи інтереси українців перед російським суспільством у рамках свого тогочасного регіонального та етнографічного патріотизму. Він використовував слов'янську тему для пробудження української громадської активності. В першій половині 1870-х рр. він проголошує програму демократичного, федерального всеслов'янства альтернативою здійсненню сепаратистського сценарію майбуття України.

Балканські події другої половини 70-х рр. ХІХ ст. породили сподівання змін у Російській імперії та певного розв'язання “українського питання”. Коли ці надії не збулися, закінчився період небезконфліктного співжиття “всеросійського” та українського дискурсів у поглядах Драгоманова на слов'янське відродження. Російській версії слов'янолюбства як ідеологічному прикриттю великодержавної політики імперії, він протиставляв національну версію всеслов'янства.

Політична спадщина Драгоманова вийшла за межі, окреслені поколінням 40 - 50-х рр. XIX ст. Він аналізував “слов'янську” ідеологію попередників не як антитезу національної ідеї, а як її складову частину. Роль виразника традиції надавала йому можливості ефективного впливу на співвітчизників, дозволяла бути творцем нової теоретичної програми українського руху.

Драгоманов був переконаний, що політичні і соціальні цілі українців вимагають співпраці з усіма подібними становищем слов'янськими народами. Але з початку 1880-х рр. план розбудови “Всеслов'янського Союзу” як інструменту вирішення “українського питання” заступається задумом створення Східноєвропейської федерації. Зміна слов'янського федералістського проекту на регіональний східноєвропейський остаточно дистанціювала українські пошуки союзників у боротьбі за національно-політичне визволення від обмежень панславістської парадигми, пропонуючи досягнення завдань українського руху на основі погодження інтересів сусідніх народів. Драгоманов визнає політичні проекти на засадах “слов'янської ідеї” невідповідними українським потребам.

Найвищим моментом ствердження “українськості” політичних програм мислителя стала програма “Громади”, де метою національних прагнень визначається не всеслов'янська, а “всеукраїнська” держава. Еволюція поглядів Драгоманова була складовою і важливим чинником зміни теоретичних настанов українського національного руху, який пройшов шлях від проголошення та розробки слов'янської ідеї до ствердження української ідеї. Драгоманов - останній провідний вітчизняний діяч, який адаптував ідеали слов'янської взаємності до потреб українства і перший діяч України, що визнав минущість цієї слов'янської ідеї.

Підрозділ 3. 3. “Політична організація визвольного руху: плани Драгоманова” завершує аналіз поглядів мислителя на національне питання, розглядає його накреслення політичної програми українського руху та ставлення до формування політичної опозиції в Російській імперії та Австро-Угорщині.

Перший період розвитку політичних поглядів М. Драгоманова - час його перебування в складі “Старої” Київської Громади. До прийняття відомого “Lex Юзефовича” у світогляді вченого поєднувались українська та всеросійська політичні й національно-культурні ідентичності. Після повернення з закордонного відрядження він замислюється над потребою утворення української партії на нових ідейних засадах.

Звільнення з Київського університету та еміграція позначається на всьому подальшому його житті. Настає другий етап у формуванні політичних поглядів Драгоманова - його специфічного “громадівства”. Роль ініціатора широкого спектру політичних акцій, виразника різнопланових ідей робить неможливою ідентифікацію його поглядів з одним ідеологічним, партійно-політичним напрямком. У перші роки еміграції він намагається утворити організації, спрямовані на проведення соціальної, культурної та політичної роботи на всіх ділянках українського життя. Цей план був нездійсненним за тогочасних обставин. Несумісність навіть поміркованої легальної громадсько-політичної діяльності у Наддніпрянській Україні з політичним режимом Росії скеровують його енергію на розбудову національних українських організацій в Галичині та на Буковині. Драгомановські проекти організаційної та пропагандистської роботи на теренах “Австрійської України” у 1880-ті рр. відрізняються конкретністю. Особливо цінна ідея заснувати мережу українських товариств як систему “паралельної влади” до офіційних структур.

Вбивство Олександра ІІ кладе край стосункам Драгоманова з більшістю російських революційних гуртків. До неприйняття російського якобінства, відрази до аморалізму, додається заперечення тероризму як форми революційної діяльності. В цей третій, “земсько-ліберальний” період діяльності Драгоманов прагнув створити масову опозиційну організацію, яка б боролася за утворення демократичної держави з широким забезпеченням національних свобод, особистих і громадянських прав. Нове товариство претендувало бути не всеросійським, а всеукраїнським. Ці “земські” та “ліберально-конституційні” акції Драгоманова, які він започаткував працею у “Вольном Слове”, переговорами з представниками “Земського Союзу”, організацією “Вільної Спілки” завершилися незначними результатами.

З другої половини 80-х рр. ХІХ ст. епіцентром громадсько-політичної діяльності Драгоманова остаточно стає “австрійська Україна”. Від закликів до практичних дій йому вдається перейти в 1885 - 1890-х рр. Підготовку до утворення радикальної партії вважаємо четвертим етапом розвитку поглядів Драгоманова на завдання і форми діяльності визвольного руху.

Підготовча робота приводить до становлення української політичної партії, з якої починається нова доба політичної історії України. Драгоманов працює над визначенням ідейних, організаційних та етичних засад діяльності нової партії. Партійна структуризація в Галичині бачилася Драгоманову запорукою процесу загальнонаціональної консолідації. Та все ж він був ідеологом і теоретиком, а не партійним організатором. Орієнтири для нової партії Драгоманов бачив у європейських партіях лівого, реформістського політичного спектру, а соціальну базу - в українському селянстві, робітництві та інтелігенції.

Над розвитком Русько-української радикальної партії мислитель працював в останній, п'ятий період своєї громадсько-політичної діяльності. Драгоманов не сприймав соціалістичні гасла “максимальної” частини радикальної програми. Він намагався створити подібну ж партійну організацію і у Великій Україні. Ідеї Драгоманова продовжували стимулювати теоретичні шукання та партійне розмежування українців й після його смерті, що доводить далекосяжність його проекту створення українського визвольного руху.

Розділ IV. “Політична етика Михайла Драгоманова” характеризує найвагоміший внесок Драгоманова в політичну теорію, аналізує його участь у формуванні етичних засад діяльності українського визвольного руху та намагання вченого подолати моральні дефекти розвитку революційного підпілля та опозиції в Російській імперії.

У підрозділі 4. 1. “Політична мораль: теоретичні аспекти підходів Драгоманова” відзначається, що включення етичного компонента до політичного аналізу робить теоретичну спадщину мислителя унікальною у масштабах української політичної традиції та помітною у вимірах східноєвропейської політичної думки XIX ст. Під час Балканської кризи 1870-х рр. він сформулював своє універсальне “етичне кредо” в оцінці політичних заходів: “Чиста справа потребує чистих засобів”. Драгоманов намагався не відступати від свого етичного вибору.

Не заперечуючи “етики революції” загалом, він із великими застереженнями ставився до “блага” революційних перетворень. Передбачення можливого революційного майбутнього Росії спонукали вченого дошкульно критикувати недоліки російського революційного табору. Драгоманов бачив згубні наслідки терору і для самих революціонерів, і для російського суспільства.

Драгоманов брав активну участь у формуванні етичних принципів українського національного руху. Нищівність драгомановської критики непорядності російських політичних діячів не значила поблажливих винятків для українців. Мислитель наголошував на пріоритетності гуманістичного підходу у виборі політичної стратегії і тактики. Національну етику необхідно було творити свідомо й цілеспрямовано. Пріоритет “людського” не був у Драгоманова протиставленням національному, а формою і змістом реалізації національних прагнень, мірилом успішності їх досягнення. Практичне розуміння Драгомановим цінності політичної етики засвідчує проект всеукраїнської організації “Вільна Спілка”.

Драгомановське наголошення на неприпустимості нехтування моральними нормами для політичного діяча - життєздатна сторона його теоретичної спадщини. Аналіз драгомановських праць та історичний досвід, розглянутий під кутом зору політичної етики спонукає до висновку: не мета виправдовує засоби, а засоби визначають кінцевий результат діяльності політика.

Підрозділ 4.2. “М. Драгоманов та його сучасники: етичний вимір взаємин” розглядає важливі аспекти драгомановської етики, звертаючись до оцінок його сучасників.

Найпослідовнішим прихильником Драгоманова був Павлик. Для нього не існувало підстав думати, що Драгоманов відхилявся від дотримання моральних постулатів. Інша справа - оцінки Франка щодо драгомановської спадщини. Франко виявився “гнучкішим” у ставленні до свого колишнього вчителя. Наріжні принципи драгомановського політичного кредо були ним “ревізовані”. Він, на противагу своєму вчителю, визнавав “національний егоїзм” виправданим і потрібним. Та й демократизм Драгоманова був ним критикований. За цими “різночитаннями” драгомановських поглядів на політичну етику бачиться ідеологічний конфлікт в українському русі. Етичні цінності та світоглядні засади драгомановського покоління і його наступників мали виразні відмінності. Франко бачив перед собою не гуртки українофільської інтелігенції, а українську націю, а себе і своє покоління українських інтелігентів - національними провідниками. Не гурткова, конспіративна, а публічна політика формували вимоги до провідника. Етика гуманізму, апологія індивідуальності, персональних зв'язків і відповідальності неухильно “деактуалізувалася”, натомість приходив пафос масових рухів, ідеалізація національного “ми”. Франко реагував на виклики часу і намагався знайти власне місце у нових історіотворчих процесах. Його оцінки Драгоманова - надійний “барометр”, який реагував на зміни політичної та моральної атмосфери в українському національному проводі.

Розгляд теоретичних і особистісних аспектів етики Драгоманова вимагає звернення до його взаємин з В. Антоновичем. Чим далі, тим більше ідейні розходження поміж ними набирали характер політичного конфлікту, а згодом особистого протистояння. З середини 1880-х рр. наступає фактичний розрив стосунків Старої Київської Громади з Драгомановим. Те, що Драгоманов міг собі дозволити в умовах еміграції, було недосяжне для його товаришів у Києві.

Отже, Драгоманов не одразу і не для всіх став взірцем політичної поведінки, мужності у слові та прикладом громадянської позиції. Етика в його руках була і заохоченням, і покаранням, знаряддям політичного впливу, яке частково мало компенсувати брак розвинутих національних інституцій і визнаних традицій українського руху.

Етичний максималізм мислителя викликав гостру реакцію російських революційних ватажків. Вони не погоджувались ані з драгомановською “націоналізацію соціалізму”, ні з його попередженням, що революційний аморалізм веде революцію у протилежний бік від її ідеалів. Політична та етична позиція Драгоманова стали причинами його відторгнення від основних “центрів” російського опозиційного руху.

У розділі V. “Розвиток поглядів М. Драгоманова на державно-політичну організацію суспільства” вивчається внесок мислителя у теорію федералізму, його погляди на національну державність.

Підрозділ 5. 1. “Федерація як політичний вибір Драгоманова” стосується його накреслень у царині федералістської теорії, того, що привнесене ним у теоретичні пошуки сучасників. Переваги федералізму перед унітаризмом Драгоманов оцінював у різних аспектах. Він вважав, що федерація є закономірним етапом розвитку державної організації, який настає, коли держава досягла певного рівня централізації. Тоді настає період державної децентралізації. В цьому Драгоманов бачив універсальний закон історії людства. Розглядаючи історію Росії, він твердив, що в ній склалися умови переходу до “ери федералізму”. Розуміючи безперспективність багатонаціональних імперських держав, учений обирав федералістську модель державного устрою.

Торкаючись ідейних впливів анархізму на формування федералістської концепції Драгоманова, зауважимо, що між ним та анархістськими теоретиками було багато розбіжностей. Учений схилявся до федеративної держави, а не абстрактної федерації, що виступала замінником будь-якої державності.

Розглянуті основні етапи еволюції поглядів Драгоманова на федеративну державність як програму українського руху, форму політичного майбутнього Росії та Східної Європи. У доеміграційний період він визначав федеративний шлях перетворення Росії як антитезу її централістично-імперському устроєві з погляду, мало відмінного від проектів російських автономістів.

Відсутність сформованого українського руху обумовили теоретичну суперечливість та абстрактність формулювань “Переднього слова до “Громади” Драгоманова. Наголос на українській єдності та правах українців складають сильну сторону цієї першої програми Драгоманова. Новим поворотом у його тлумаченні федералістської ідеї стала Програма колективної редакції “Громади” (1880 р.). Її автори проголосили майбутню Україну самостійною спілкою громад і територій. Сміливе звернення до нації з програмою самостійної федеративної держави не знаходить підтримки. Відсутність позитивної реакції співвітчизників змушує Драгоманова усвідомити передчасність такого гасла.

1880-ті - перша половина 1890-х рр. - кульмінаційний період у розвитку драгомановських теоретичних поглядів на українську федеративну державність. Мислитель бачив Україну складовою частиною федеративного союзу у рамках Східної Європи. Він доходив висновку про два варіанти незалежності: здобуття самостійної державності або створення федерації автономних республік.

Вчений розглядав “автономістський” проект як консолідуючий чинник, що забезпечить реалістичну перспективу українському рухові, подолає його ідейну невизначеність. Така програма відповідала національним політичним традиціям, могла розраховувати на позитивне ставлення до неї з боку інших народів Російської імперії. Своєрідність драгомановського автономізму очевидна у протиставленні планам революційного відродження Росії як централізованої унітарної держави. Навіть на етапі об'єднання сил, зацікавлених у розвалі Російської імперії та демократичній трансформації Австро-Угорщини, Драгоманов відстоював повну національно-організаційну незалежність партій та рухів різних націй. Він не заперечував принцип національно-територіальної автономії майбутньої держави, але з політичних міркувань уникав “передчасних” суперечок про остаточні форми її устрою.

Учений не вважав свої програми бездоганними. Вони мали стимулювати співвітчизників до розробки і втілення у життя національної політичної програми. Не ідеалізуючи федеративну державність, він відстоював не фантоми всеросійської єдності, а реальні можливості розвитку української нації до стану повноцінного суверена.

Підрозділ 5.2. “Чому Драгоманов на став ідеологом самостійної України?” аналізує причини, які зумовили поляризацію думок про внесок вченого у вітчизняну політичну думку. З'ясовується, чи справді Драгоманов відкидав ідеал національної держави та державної самостійності України? Він не мав сумнівів у тому, що український народ повинен бути господарем своєї долі, користуватися всіма політичними, соціальними та національними правами. Учений вважав поділ українських земель між чужоземними державами історично зумовленим, але минущим. Він першим запропонував чіткий критерій визначення території України. Драгоманов віддавав належне значенню національної держави.

В програмі “Громади” 1880 р. українському загалові пропонувався ідеал Української самостійної держави, збудованої на засадах вільного федеративного об'єднання. За всієї загальності цього гасла йшлося про самостійну Україну. Драгоманов вважав, що Україна має два варіанти національного розвитку: боротьби за вихід з Австро-Угорської та Російської імперій, або змагання за національну автономію, демократичну федералізацію цих країн.

Вчений вважав, що на зміну багатонаціональним імперським країнам ідуть національні держави. Отже, Драгоманов принципово не заперечував бажаності української самостійної державності. Але в ставленні до неї як до мети національного руху він виходив із оцінок можливості виходу України зі складу двох потужних імперій. Головної сили боротьби за політичну незалежність - ідеологічно та організаційно розвинутого національного руху за життя Драгоманова в Україні не було. Аналізуючи українську народну творчість, учений доходив висновку про відсутність “у готовому вигляді” державницького світогляду у масовій свідомості співвітчизників. Він наголошував, що спроби домогтися “одразу” проголошення національної держави були б придушені, що призвело б до розгрому та паралічу національних сил на невизначений час.

Реалізація вибору українського народу залежала й від зовнішньої підтримки в Європі. Драгоманов вважав, що українці мають боротися за свободу проти російської держави, але не визнавав “фатальності” українсько-російського конфлікту. За умов “всесвітнього катаклізму” українці можуть втілити у життя свій державний ідеал. Сумлінний аналіз внутрішніх умов і зовнішніх обставин розвитку українського народу в останній третині ХІХ ст. зумовив висновок Драгоманова про утопічність сепаратистського сценарію і недоречність орієнтування національного руху на його реалізацію.

Драгоманов упадав у “гріх” догматизму, коли віддавав усі свої сили боротьбі тільки за федералістське майбуття України. Але він робив це з переконань, які спирались на факти тогочасного життя. Не зустрічаючи вагомих заперечень проти федералістського вибору України, мислитель не захотів і не став ідеологом української самостійної державності. Він не вийшов за межі зробленого ним принципового політичного вибору навіть тоді, коли стали формуватись ідеологічні та організаційні передумови теоретичного визначення самостійницької програми українського руху. Драгоманов спромігся виховати учнів, які пішли далі і зробили більше за нього в царині української політичної ідеології.

У Висновках підсумовано основні результати дослідження, узагальнено діяльність Драгоманова як політичного теоретика та ідеолога:

Первинним у політичних ідеях Драгоманова був гуманізм, віра у духовне вдосконалення людини, у прогрес суспільства, який він розумів під кутом зору задоволення прагнень і потреб людини.

Вчений відстоював цінності демократичного суспільства, заснованого на засадах розуму, солідарності та спрямованого до “інтегрального” розвитку особистості. Йому притаманна відданість ідеї верховенства права як гарантії поступовості соціального розвитку.

У феномені національного Драгоманов виділяв два аспекти. По-перше, націю він розумів як продукт історичного розвитку, стале об'єднання людей зі спільною долею, мовою, традиціями, уявленнями про минуле та прагненнями до майбутнього. По-друге, сучасна нація для нього була спільнотою, в якій реалізується потенціал, насамперед, її провідних діячів, культурні, духовні, наукові, творчі можливості людей.

Драгомановські концепції розв'язання національного питання в Європі відрізнялися оригінальністю. Це - теорія “плебейських націй”, історіософська ідея “неповноти” історичного, соціального та культурного розвитку бездержавних націй.

Прагнучи до гармонізації міжнаціональних стосунків Драгоманов часом перебільшував роль раціональних чинників, здатність національних колективів взаємодіяти на засадах гуманності, діалогу та взаємних поступок.

Новаційною була його європоцентристська модель суспільно-політичного розвитку. З погляду “центральних” і “периферійних” процесів розвитку Європи він інтерпретував ключові події історії, визначав рівень асинхронності розвитку східноєвропейських народів у порівнянні з процесами, притаманними народам західноєвропейським.

Методологічно цікава драгомановська концепція нереалізованого, “обірваного” розвитку України до власної Реформації. Проте в ній зустрічаємо й спрощені судження, зумовлені бажанням теоретика дивитись на історію України з точки зору “нормально-європейських” процесів, ігноруючи часом зміст духовних пошуків, політичної боротьби та соціальних рухів століть вітчизняної історії.

Драгоманов ставився до європейських тенденцій в історії України як до виявів внутрішньо притаманного українському суспільству розвитку, сутнісно однотипного з загальноєвропейськими цивілізаційними процесами.

Драгоманов - український будитель, діяч відродження України, захисник прав та інтересів “недержавних” націй Східної Європи, якому належить чимала заслуга політизації національного руху, формування його ідеології, творення організаційної мережі.

Абсолютизуючи переваги федералізму, вчений песимістично ставився до можливостей побудови української національної держави. Хід його думок спирався на констатовану ним байдужість провідних західних держав до “українського питання”, на відставання українського національного руху від розвитку визвольних рухів інших східноєвропейських народів. Такі думки відмовляли українській нації в здатності вибороти власну державу, що засвідчує певні ідейні “табу” Драгоманова. Але ці аспекти теоретичної спадщини вченого не дають підстав для звинувачувального висновку про “історичну відповідальність” Драгоманова за нехтування самостійницькою програмою.

Драгоманов був одним із найбільш плідних політичних теоретиків вітчизняної суспільно-політичної думки ХІХ ст. Його конституційні нариси, політичні проекти, пропозиції розвитку інститутів самоврядування, забезпечення прав людини залишаються, до певної міри, актуальним теоретичним надбанням суспільно-політичної думки України.

Він замислювався над проблемами міжнародної політики, аналізував можливості використання різних міжнародних ситуацій для задоволення українських національних інтересів. Йому належить певний пріоритет теоретичного обґрунтування геополітичних парадигм української зовнішньої політики. Два десятиріччя він представляв перед європейськими народами національну політичну думку.

Необґрунтоване ототожнення світогляду Драгоманова з будь-якою визначеною ідеологічною чи партійною доктриною. Він тяжів до створення синтетичної моделі політичного та суспільного розвитку, для чого творчо використовував елементи та принципи ліберальної, демократичної, націоналістичної та соціалістичної ідеологій, схиляючись до позиції надпартійності. Драгоманов виконував роль загальнонаціонального лідера і тоді, коли діяв як ідейний натхненник Русько-Української радикальної партії.

Теоретичний розвиток Драгоманова проходив такі основні етапи. У ранні роки в його світогляді переважали риси регіонального “малоруського” патріота, який переймався ідеалами всеросійського демократизму. У 1860-х - першій половині 1870-х рр. відбувається соціальна та національна радикалізація його поглядів. У перші роки еміграції вчений експериментує з анархо-федералізмом і соціалістичним радикалізмом. А з початку 1880-х рр. він синтезує політичні концепції європейського лібералізму та соціальної демократії, осмислюючи їх з точки зору інтересів визволення українців та інших бездержавних націй Східної Європи. З кінця 80-х рр. ХІХ ст. мислитель пропонує нову політичну програму, що спиралась на ідеї національної демократії, була доповнена елементами соціальних доктрин західноєвропейського радикалізму, збагачена досвідом його попередньої діяльності. У пошуці нових форм і змісту своєї теоретичної праці Драгоманов не прийшов до визначеної політичної доктрини.

Драгоманов посідає визначальне місце у формуванні українських демократичних традицій політичної думки. Він відстоював план творення української політичної нації, розроблений на засадах громадянського суспільства, на основі розвитку самоврядування, на принципах всебічного забезпечення прав людини.

Ідеї Драгоманова впливали на російську ліберальну думку, були помітним явищем федералістського напрямку та конституціоналізму в політичній думці Росії. Його критика національних програм, диктаторських проектів та революційного аморалізму наклала відбиток на ідеологічну трансформацію російського народництва і революційного соціалізму 1870-х - 1880-х рр.

В східноєвропейському вимірі він став одним із авторитетних регіональних теоретиків національної демократії. Його боротьба з міфами “Великої Росії”, “Історичної Польщі”, “Великої Німеччини” тощо, позначилась на ідеологічних процесах у польському, болгарському, сербському та в інших національних рухах народів Східної Європи наприкінці ХІХ ст.

Спадщина вченого залишає “відкриті питання”: про співвідношення завдань суспільного розвитку і державних інтересів, про роль і значення колективних та індивідуальних прав, про межі прагматизму і сенс політичного романтизму. Ці питання дозволяють дослідникам драгомановської спадщини давати власні відповіді, оцінювати його ідеї в нових історичних і політичних умовах.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора

Монографія:

Круглашов А.М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. - Видання друге. - Чернівці: Прут, 2001. - 488 с.; Круглашов А.М. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова. - Чернівці: Прут, 2000. - 488 с.

Рец.: Троян С. Драгоманов у сучасному прочитанні // Віче. - 2000. - № 12. - С. 149 - 150.

Рец.: Зашкільняк Л. Драма вченого чи драма нації? А. Круглашов. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова // Україна модерна. - Львів, 2001. - № 6. - С. 191 - 196.

Рец.: Гойло І.М. Анатолій Круглашов. Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова // Історико-політичні проблеми сучасного світу. - Чернівці, 2001. - Т. 8. - С. 297 - 301.

Статті:

Круглашов А. Боротьба М. Драгоманова з месіанськими міфами Російської імперії // Нова політика. - 2001. - № 4 (36). - С. 45 - 49.

Круглашов А.М. Наукова спадщина Михайла Драгоманова // Трибуна. - 2001. - № 9 - 10. - С. 32 - 34.

Круглашов А.М. Драгомановський аналіз соціальних проблем: теоретичні особливості // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Кам'янець-Подільський, 2001. - Т. 5 (7). - С. 16 - 23.

Круглашов А. Трансформація соціалістичних ідей у світогляді М. Драгоманова // Проблеми архівознавства: Збірник наукових праць до 90-річчя від дня народження професора В.І. Стрельського. - Київ, 2001. - Випуск 4. - С. 303 - 319.

Круглашов А. Драгомановське бачення історизму // Науковий Вісник Чернівецького університету. Випуск 96 - 97. Історія: Збірник наукових праць. - Чернівці, 2000. - С. 234 - 243.

Круглашов А.М. Революція чи мирний прогрес? Драгомановське розв'язання проблеми // Науковий Вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. - Луцьк, 2000. - № 1. - С. 142 - 147.

Круглашов А. М. Драгоманов про роль і значення місцевого самоврядування // Політологічні та соціологічні студії. - Чернівці, 2000. - Т. 1. - С. 78 - 92.

Круглашов А.М. Політична етика Михайла Драгоманова (теоретичні аспекти) // Український історичний журнал. - 2000. - № 3. - С. 73 - 92.

Круглашов А. Погляди Драгоманова на українсько - польське порозуміння наприкінці ХІХ ст. // Наукові Зошити Історичного Факультету. - Львів, 2000. - Випуск 3. - С. 87 - 93.

Круглашов А. Ставлення М. Драгоманова до проблем релігії та Церкви // Україна модерна. - Львів, 2000. - Число 4 - 5. - С. 105 - 123.

Круглашов А. Драгомановська концепція поступу // Науковий Вісник Чернівецького університету. - Чернівці, 2000. - Випуск 73 - 74. - Історія. - С. 227 - 241.

Круглашов А. Михайло Драгоманов: державницький виклик ХХ століттю // Віче. - 2000. - № 3. - С. 106 - 119.

Круглашов А.М. Національна ідея: pro et contra Михайла Драгоманова // Буковинський журнал. - 2000. - № 1 - 2. - С. 105 - 121.

Круглашов А. “Слов'янська тема” на сторінках Драгоманівської “Громади” // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1999. - Випуск 50. - С. 143 - 152.

Круглашов А. М. Драгоманов у пошуках геополітичної ідентичності України // Віче. - 1999. - № 8. - С. 113 - 122.

Круглашов А. Політична свобода: панацея чи паліатив? // Вісник Національної Академії наук України. - 1999. - № 11. - С. 50 - 60.

Круглашов А.М. Дилема української майбутності: федералістський вибір М. Драгоманова // Українські варіанти. - 1999. - № 3 - 4 (9 - 10). - С. 112 - 121.

Круглашов А. Михайло Драгоманов та його сучасники: етичний вимір взаємин // Українські варіанти. - 1999. - № 1 - 2 (7 - 8). - С. 52 - 60.

Круглашов А. Економічні проблеми у теоретичній спадщині М. Драгоманова // Питання історії нового та новітнього часу. - Випуск 7. - Чернівці, 2000. - С. 261 - 271.

Круглашов А. Розвиток поглядів М. Драгоманова на політичну організацію українського визвольного руху // Питання історії нового та новітнього часу. - Випуск 6. - Чернівці, 1999. - С. 179 - 201.

Круглашов А. Національна єдність України: погляди М. Драгоманова // Науковий вісник Чернівецького університету. - Випуск 36. Історія. - Чернівці, 1998. - С. 181 - 195.

Круглашов А.М. Основа державного самоврядування (Конституційні аспекти теоретичної спадщини М. Драгоманова) // Вісник Національної Академії наук України. - 1996. - № 11- 12. - С. 36 - 42.

Круглашов А. М. Драгоманов про українсько-російські взаємини: національно-культурні аспекти // Науковий вісник Чернівецького університету. - Випуск 6 - 7. Історія. - Чернівці, 1996. - С. 176 - 191.

Круглашов А.М. Драгомановська версія слов'янської ідеї // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1996. - Випуск 49. - С. 121 - 132.

Круглашов А.М. Політична свобода - основа державно-правових поглядів Михайла Драгоманова // Науковий вісник Чернівецького державного університету. Правознавство. - Випуск 14. - Чернівці, 1997. - С. 90 - 102.

Круглашов А.М. У пошуках вирішення релігійного питання (Уроки М.П. Драгоманова) // Вісник Академії наук України. - 1993. - № 11. - С. 88 - 96.

Круглашов А. Розвиток державно-політичної думки України у ХІХ ст. // Право України. - 1993. - № 2. - С. 41 - 47.

Круглашов А.М. Держава, нація, людина... М. П. Драгоманов про національний розвиток України // Вісник Академії наук України. - 1992. - № 2. - С. 22 - 32.

Круглашов А.М. М.П. Драгоманов про російських революціонерів початку 70-х рр. ХІХ ст. // Український історичний журнал. - 1992. - № 6. - С. 47 - 56.

Круглашов А.М. Політико-правові погляди М. Драгоманова // Радянське право. - 1991. - № 9. - С. 45 - 49.

Круглашов А.М. М.П. Драгоманов про історичну долю та завдання освіти на Україні // Радянська школа. - 1991. - № 8. - С. 90 - 93.

Круглашов А.М. Небезпечний українофіл? Русифікатор? Сепаратист? // Трибуна. - 1991. - № 9. - С. 29 - 31.

Круглашов А. Проблеми національно-культурного розвитку українців Австрії в працях Михайла Драгоманова (друга половина ХІХ ст.) // Українсько-австрійські взаємини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. - Київ -Чернівці, 1999. - С. 230 - 247.

Круглашов А. Конституційні ідеї М. Костомарова та М. Драгоманова // “Вільна Спілка” і сучасний український конституціоналізм: Драгомановський збірник. - Львів, 1996. - С. 110-115.

Круглашов А. “Віденська Січ” і слов'янство: зв'язки та орієнтації (1860-ті роки - початок ХХ сторіччя) // Проблеми слов'янознавства. - Львів, 1995. - Випуск 47. - С. 65 - 68.

Круглашов А. Критерій - інтереси власного народу // Буковинський журнал. - Чернівці, 1993. - № 2. - С. 160 - 169.

Круглашов А. Румуно-молдавські сюжети у творчості М. Драгоманова // Проблеми історії міжнародних відносин: Збірник. - Чернівці, 1993. - С. 72 - 88.

Круглашов А. Єврейське питання в ідейній спадщині М.Драгоманова // Національний фактор і міжнаціональні відносини: історія та сучасність: Збірник. - Чернівці, 1992. - С. 139 -144.

Конференції та конгреси:

Круглашов А. Творячи минуле: образ М. Драгоманова в історіографії та політичній літературі (до початку 1920-х рр.). // Українська історична наука на порозі ХХІ століття. - Міжнародний науковий конгрес. - Чернівці, 16 - 18 травня 2000 р. - Чернівці, 2001. - Т. 3. - С. 25 - 32.

Круглашов А. Європейська цивілізація та українська історія (деякі аспекти драгоманівської теоретичної інтерпретації) // Середньовічна Європа: погляд з кінця ХХ ст. - Матеріали наукової конференції 16 - 18 березня 2000 р. - Чернівці, 2000. - С. 51 - 57.

Круглашов А. У пошуках геополітичної ідентичності України //Четвертий Міжнародний Конгрес Україністів, Одеса, 26 - 29 1999 р. Доповіді та повідомлення. - Історія. - Частина І. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Одеса-Київ-Львів, 1999. - С. 311 - 318.

Круглашов А. Політичні аспекти розвитку слов'янської ідеї в Україні (друга половина ХІХ ст.) // ІІІ Міжнародний конгрес україністів. Харків, 26 - 29 серпня 1996. Філософія, Історія культури, Освіта. - Харків, 1996. - С. 95 - 100.

Круглашов А.М. М.П. Драгоманов про проблему консолідації української нації // Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття. Матеріали п'ятої науково - практичної конференції. - Київ, 22 - 25 травня 1997 р. - Київ - Чернівці, 1997. - С. 39 - 43.

Круглашов А.М. Педагогічні ідеї М. Драгоманова: історичний контекст та актуальні аспекти // Матеріали міжнародної наукової конференції “Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми”. - Чернівці, 1996. - С. 44 - 46.

Круглашов А.М. Проблеми слов'янських меншин України у теоретичних працях М. Драгоманова // Актуальні проблеми відродження мов і культур західних та південних слов'ян в Україні. Міжвузівська науково-практична конференція 14 - 15 травня 1993 р. Тези доповідей і повідомлень. - Одеса, 1993. - С. 192 - 198.

Круглашов А.М. Історичні традиції та політичні перспективи міського самоврядування в теоретичній спадщині М. Драгоманова // Актуальні проблеми розвитку міст та міського самоврядування (Історія і сучасність), м. Рівне, 7 - 9 квітня 1993 р. - Тези міжнародної науково-практичної конференції. - Рівне, 1993. - С. 5 - 7.

Круглашов А.М. Михайло Драгоманов: від всеслов'янства до європеїзму // Х Всеукраїнська славістична конференція “Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світової культури” (Тези доповідей). - Чернівці, 1992. - Т. ІІ. - С. 146 - 147.

Круглашов А. Буковина у творчості Михайла Драгоманова // До витоків назви краю Буковина (600-річчя першої писемної згадки). Тези доповідей та повідомлень ІІ Буковинської історико-краєзнавчої конференції, м. Чернівці, 2 - 3 жовтня 1992. - Чернівці, 1992. - С. 98 - 99.

Круглашов А.М. М. Драгоманов у творчих зв'язках з українською інтелігенцією Буковини // 370 років Хотинської війни. Тези доповідей Міжнародної наукової конференції. Чернівці, 27 - 28 вересня 1991 р. - Чернівці, 1991. - С. 50 - 52.

Круглашов А.М. Проблеми національно-культурної праці українців Галичини в творчості Драгоманова (деякі аспекти) // 900 років Дрогобичу: історія і сучасність. Тези доповідей міжвузівської краєзнавчої науково-практичної конференції, Дрогобич, 18 - 19 грудня 1991 року. - Дрогобич, 1991. - С. 62 - 64.

Круглашов А.М. М.П. Драгоманов про співвідношення еволюції та революції у суспільно-політичній боротьбі // Михайло Драгоманов і українське національне відродження. - Тези Доповідей і повідомлень Республіканської наукової конференції молодих вчених, присвяченої 150 - річчю з дня народження Михайла Петровича Драгоманова, Київ, 22 - 23 травня 1991 р. - Київ, 1991. - С. 19 - 22.

Анотація

Круглашов А.М. Політичні ідеї Михайла Драгоманова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.01 - теорія і історія політичної науки. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, 2001.

У дисертації на основі оригінальних праць, архівних документів і мемуарів, листування, публіцистики та наукових публікацій досліджується розвиток політичних ідей М. Драгоманова. Вивчена еволюція поглядів Драгоманова на суспільну організацію, простежено зміну його ідеологічних орієнтирів. Особлива увага приділена реформаційно-протестантському плану мислителя.

Проаналізовані погляди вченого на етногенез, його концептуальні розробки в царині теорії нації та національних рухів, зроблений ним теоретичний внесок у розв'язання “національного питання” в Східній Європі. Розглянуто місце слов'янської ідеї в поглядах Драгоманова. Розкрито еволюцію політичної програми мислителя, визначено основні етапи розвитку його політичного світогляду, вплив ученого на формування ідеології українського національного руху, російського конституціоналізму та земського лібералізму.

Визначено теоретичні та практичні орієнтири Драгоманова щодо проблем політичної етики, оцінено його внесок у формування моральних засад громадської діяльності сучасників. Обґрунтовано причини федералістського вибору Драгоманова, розглянуте його ставлення до ідеалу національної державності та визначення ним умов її завоювання. Підсумовано внесок ученого в розвиток української та російської політичної думки, його значення як одного з східноєвропейських теоретиків національної демократії.

Ключові слова: Політичні ідеї Драгоманова, протестантський проект, європоцентризм, слов'янська ідея, федералізм, права людини, національна демократія.

Круглашов А.Н. Политические идеи Михаила Драгоманова. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора политических наук по специальности 23.00.01 - теория и история политической науки. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, 2001.

Диссертация исследует политические идеи выдающегося украинского мыслителя и одного из видных политических теоретиков восточноевропейской национальной демократии последней трети ХІХ в. Михаила Петровича Драгоманова (1841 - 1895). В работе широко использованы оригинальные работы ученого, его рукописное наследие, архивные материалы, мемуары и публицистика.

Драгоманов на высоком теоретическом уровне разрабатывал проблемы национального развития. Своеобразной была его европоцентристская модель общественно-политического развития народов Восточной Европы. Он предлагал собственное видение “центральных” и “периферийных” процессов, основных и второстепенных тенденций исторического и политического развития народов Европы. Интересной теоретической новацией представляется драгомановская концепция “прерванного” развития Украины на пути к собственной Реформации. Исследователь относился к европейским тенденциям в истории Украины как к проявлениям внутренне присущего украинскому обществу развития.

Мыслитель уделил особое внимание анализу национальных процессов в Европе, теоретическому изучению этногенеза украинцев, других народов и наций, стремясь к разработке основ практической политики в сфере этнонациональных отношений. В вопросах национальной политики Драгоманову были присущи некоторые проявления догматизма. Абсолютизируя преимущества федеративного принципа государственного строительства, он меньше внимания обращал на значение новых национальных государств в европейской политической жизни. Его нежелание всесторонне осмыслить условия воплощения в жизнь идеала государственной независимости Украины свидетельствует о некоторых идейных “табу” теоретической рефлексии Драгоманова.

Несмотря на противоречия отдельных выводов Драгоманова о решении проблем украинской нации, он был одним из наиболее плодотворных отечественных политических теоретиков ХІХ в. Его конституционные проекты, политические программы остаются, в какой-то степени, актуальным теоретическим феноменом политической мысли Украины. За ним необходимо признать также определенный приоритет теоретического обоснования геополитических парадигм украинской внешней политики.

Предложена периодизация основных этапов становления личности Драгоманова как политического теоретика и национального идеолога. Находясь в постоянном поиске новых форм и содержания своих теоретических трудов, мыслитель не пришел к созданию определенной политической доктрины. Незавершенность его исканий позволяет говорить как об их противоречивости, так и о нереализованной возможности дальнейшей эволюции взглядов Драгоманова.

Актуальными и жизнеспособными остаются теоретические размышления ученого о сущности, составляющих элементах и практическом значении политической этики. Драгоманову удалось четко сформулировать важные этические принципы в политике и доказать необходимость их применения в реальной политической деятельности. Эти идеи ученого оказывали заметное влияние на современников и продолжают представлять наибольший теоретический и практический интерес.

Творчество Драгоманова занимает ведущее место в развитии украинских демократических традиций политической мысли. Он отстаивал план формирования украинской политической нации, который разрабатывал на принципах гражданского общества, на основе широкого развития местного и регионального самоуправления, на принципах всестороннего обеспечения прав человека и гражданина.

Идеи мыслителя были заметным явлением в русле федеративной традиции политической мысли России, в развитии теоретических основ конституционализма, представлений о ценностях и значении институтов политической свободы для российского общества.

Явлением, заслуживающим признания, были его идеи и в региональном - восточноевропейском измерении. Он стал одним из авторитетных теоретиков национальной демократии, выступая защитником негосударственных наций. Его борьба с великодержавными мифами Российской, Австро-Венгерской и Германской империй оказала заметное влияние на идеологические процессы в Восточной Европе конца ХІХ в.

Ключевые слова: Политические идеи Драгоманова, протестантский проект, европоцентризм, славянская идея, федерализм, права человека, национальная демократия.

драгоманов національний конституціоналізм федералістський

Kruhlashov A.M. Political ideas of Mykhailo Drahomanov. - Manuscript.

A Dissertation for the Degree of the Doctor of Sciences (Politics). Speciality 23.00.01. - Theory and History of Political Science. - Jurii Fed'kovych Chernivtsi National University, 2001.

In the dissertation author analyses theoretical heritage of the outstanding Ukrainian political thinker M. Drahomanov, basing his conclusions on the original writings of the thinker, his archival documents etc. Step by step the key issues of his theory are considered in the survey. Starting from his attitudes towards social ideals author reflects Drahomanov's ideological evolution and his political preferences. The main accent has been made on the Reformation plan for Ukraine drafted by the scholar.

The thinker revised the concept of nation and nationhood proposing his solution to the national question. The place of the Slavic idea in the outlooks of Drahomanov is considered as well. On the ground of his historical and political analyses he made an important contribution into the programs of Russian liberalism and Ukrainian national movement.

The most important part of Drahomanov's theory is his political ethics. His contribution into moral stance of the contemporaries is evaluated in the dissertation. Finally, Drahomanov's federalism and related political scripts for Ukraine, Russia and Eastern Europe has been treated in the dissertation. The author has explained Drahomanov's approach towards the Nations State ideal and how he understood the possibilities to win the Independence for Ukraine. An importance as well as some failures of the thinker are outlined in the research.

Key words: Political ideas of Drahomanov, Protestant plan, Eurocentric approach, Slavic idea, federalism, Human rights, national democracy.

Размещено на Allbest.ru