Політична еліта та лідерство

Потреба влади складається з проблем особистості. Влада в загальному смислі означає здібність і можливість впливати на діяльність, поведінку людей з допомогою будь-яких засобів - волі, авторитету, права насилля і т. ін. В залежності від поєднання потреб формується тип особистості політичного лідера. Так, якщо особистість, будучи вже при владі, розглядає владу як джерело престижу, слави, як панування над іншими з застосуванням насильства, волюнтаризму, то в кінцевому результаті чітко вималюється тип лідера-диктатора. Якщо лідер розглядає владу як гру, як потребу в самовираженні, ставиться до неї легковажно, то неодмінно формується постать авантюриста. Якщо ж лідеру притаманна потреба бути особистістю, яка дотримується моральних принципів і владу розглядає як служіння народу, суспільству, тоді постає постать лідера-демократа. На нашу думку, найнебезпечнішим у діяльності політика, лідера є гра в політику, що, як правило, призводить до непередбачених наслідків [26].

При оцінці політичного лідера на перший план виступають наступні критерії: моральне обличчя, манера триматися під час спілкування з населенням, взаємодія з іншими політичними суб'єктами, висока політична культура. Не принижуючи значення вищеназваних критеріїв необхідно підкреслити, що оцінку харизматичному лідеру дає сама історична практика, причому оцінку неоднозначну. Тут виступає цілий ряд тенденцій: по-перше, можливість різкого і непередбаченого переходу до тоталітаризму в силу політичної могутності харизматичного лідера; по-друге, можливість ідеалізованої «реанімації» історичних персонажів, пов'язаних з міфологізацією особистості; по-третє, не завжди оправдана незалежність і зростання ролі інституту президента.

Деякі політологи вказують, що основні тенденції формування політичного лідерства в Україні це - інституціоналізація, професіоналізація, зменшення вірогідності появи в сучасних умовах видатних політичних лідерів, здатних встати в один ряд з Цезарем, Петром I, Наполеоном, Бісмарком; перетворення поля боротьби за політичне лідерство в політичний ринок, а також кадрове омолоджування «великої» політики [26].

Концентрація активності лідерів на вирішенні економічних і політичних проблем висувається сьогодні на передній план діяльності лідера будь-якого рангу. Саме ефективність діяльності лідера, направлена на забезпечення економічної стабільності і соціальної справедливості, зростання рівня життя і добробуту громадян приносять сьогодні лідеру найбільшу кількість очок.

В умовах політичної і економічної нестабільності, що проявляється, перш за все, в падінні рівня життя, невпевненості в завтрашньому дні, інтереси суспільства вимагають від лідерів не тільки чітко сформульованих програм перетворень, але і бачення їх наслідків як позитивного, так і негативного плану (що все одно неминуче). Тільки професіоналізм лідера може допомогти йому в політичному прогнозуванні наслідків того або іншого тактичного або стратегічного кроку, у виявленні переваг обраних шляхів вирішення конкретних проблем, у визнанні у разі потреби власних прорахунків і обдуманому їх виправленні. В цьому і полягає складність ефективного політичного керівництва, що викликає такі негативні наслідки в політичному полі країни, як спекулювання на труднощах і негативах ситуації певних прошарків суспільства в їх боротьбі за владу [25, с. 74].

Для держав пострадянського простору, що переживають становлення самостійної державності і пов'язаними з цим колосальними труднощами і глобальними кризовими явищами, характерна наявність умов, що роблять можливим появу лідера загальнонаціонального масштабу. Цей факт пов'язаний з такою тенденцією розвитку інституту політичного лідерства як вплив електорального менталітету на становлення цього найважливішого соціального інституту.

Причина суспільної неефективності сучасної української політичної еліти - не у відсутності знань і вмінь, а в тому, що вона не має потреби брати до уваги інтереси суспільства. Така потреба може диктуватися або моральними засадами еліти, або механізмами її політичної відповідальності, або тиском громадянського суспільства. Мораль колишньої номенклатури та нової буржуазії такої чесноти, як служіння суспільству, не передбачає, а двох останніх чинників в Україні поки що немає [18, c 10].

політичний лідерство еліта незалежність

ВИСНОВКИ

Проблема формування і якісного оновлення політичної еліти особливо важлива для нашого суспільства. Історично склалося так, що Україна століттями входила до складу деспотичних держав, де не існувало уявлення про хоч відносну єдність інтересів правлячих класів і решти підданців. Модернізаційні перетворення здійснювалися згори вниз, без зворотних імпульсів. Тому на нашому ґрунті так погано приживалися правові норми, елементи самоврядування і громадянського суспільства. Склався глибокий культурний, майновий і статусний розрив між вузькою управлінською, культурною елітою і рештою населення.

Глибина цього відчуження обумовлювалася тим, що носіями національних традицій були переважно представники простого люду. Що ж до української еліти, то вона часто мала маргінальний характер, була відірвана від власної культури і водночас не завжди могла засвоювати цінності та норми домінуючої (польської, російської) культури.

Сучасний розвиток, на жаль, не зняв цього протистояння, а поглибив його. Соціологічні опитування, проведені у жовтні 1998 року українсько-американським Центром стратегічних досліджень, показали, що громадяни України невдоволені владою в цілому; більш ніж у 70% населення сформувалося переконання, що основні інститути суспільства діють не на його користь, їх очолюють корумповані, професійно непідготовлені лідери. Та й нині ставлення суспільства до політичної еліти лишається переважно негативним: за даними Центру ім. О. Разумкова, негативно ставляться до еліти 54% громадян, позитивно -- лише 6% .

Нинішня українська еліта своїми рисами, якостями, формами багато в чому антинародної діяльності потужно спричиняє народження і відповідної української бюрократії, яка, за висловом ще К. Маркса, вважає себе кінцевою метою держави і виражає сукупний інтерес панівного класу, тобто тієї ж еліти. Коло, як кажуть, замикається.

Глибокий і вражаючий суспільний парадокс України, як і більшості нових (на пострадянському просторі) держав, полягає в тому, що нова еліта так і не з'явилася - ринковими трансформаціями, соціальними змінами управляють здебільш ті ж колишні компартійні лідери, що завели величезну і найбагатшу у світі на природні ресурси країну у глухий кут. То на які ж прогресивні зміни, особливо щодо реалізації національної ідеї і національних інтересів, ми сподіваємося?

Коли акцентуємо увагу на досить низькому рівні української політичної еліти, то пригадується цікавий вислів Платона, який застерігав, що "ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, доки володарем держави не стане плем'я філософів". Якого рівня "філософи" керують українською державою зрозуміти не важко.

Проблема турботи про загальне благо - одвічна проблема суспільного розвитку, коли громадськість не лише відповідно апелює до своєї правлячої еліти, але й коли еліта відповідає чи ні такій потребі. Для України, стосовно її еліти, це найгостріша проблема. Чудово сформулював цю думку М. Бердяєв: "Питання в реальній дійсності полягає лише в одному: торжествуватиме хороша меншість - аристократія чи погана меншість - охлократія".

Коли в цілому замислитися про сутнісні параметри і характеристики сучасної української еліти як цілісного феномена, що радикально впливає на життя і долю України, то, на жаль, назвати її меншістю першого ґатунку досить проблематично.

В Україні ще не сформувалася соціальна сила, спроможна очолити процес модернізації. Сучасний підприємницький прошарок складає в основному "буржуазія в першому поколінні". Вона має досить низький рівень культури і освіти, не володіє баченням історичної перспективи, вдається до нецивілізованих методів привласнення матеріальних благ. Своєю поведінкою ця соціальна група дискредитує саму ідею модернізації та непрямо підтримує політичні сили, що виступають з позицій негативного популізму.

Отже, можна зробити висновок, що сучасна політична еліта на фоні звичайного українського суспільства виокремилась у окремий соціальний прошарок, де є свої правителі, свої закони та порядки. Вона безперечно діє на благо нашого суспільства, протое ще до кінця не сформована, не має плау чітких дій, та безперечниї лідерів, які б повернули кермо країни у правильне русло, своєю соціальної політикою та планами на майбутнє.

Політична еліта сучасної України не є, як того потребує забезпечення суспільного розвитку країни, позакласовою соціальною групою, що виражає інтерес суспільства в цілому. Це - верхівка панівного класу, що здійснює керівництво суспільством в ім'я підтримки соціальної системи, яка і ставить цей клас у привілейований стан.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки. - К., 2004. - 300 с.

2. Ашин Г. К., Понеделков А. В., Игнатов В. Г., Старостин А. М. Основы политической элитологии: Учеб. пособие. - М.: "Издательство ПРИОР", 1999,. - 304 с.

3. Бакакина Е. Групповое качество политической элиты постсоветского периода // Харьковские чтения - 97. - Х., 1997. - 456 с.

4. Бердяев Н. А. Философия неравенства. - М.: Политиздат, 1990. - 415 с.

5. Блондель М. Политическое лидерство. - М., 1992. - 240 с.

6. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ ст.: політичний аспект. - К.: Либідь, 1995. - 390 с.

7. Вовканич С. Еліта - найбільш конвертована валюта // Віче. - 1997. - 570 с.

8. Головатий М. Ф. Політична психологія: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001. - 136 с.

9. Головатий М. Ф. Соціологія політики: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - К.: МАУП, 2003. - 504 с.

10. Гордієнко М. Концепція політичної еліти В. Липинського як фактор національні) державної ідентичності України //Нова політика. - 1998. - 400 с.

11. Еліти в суспільстві: Навчальний зміст теоретичної проблеми / М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Розбудова держави. - 1998. - 230 с.

12. Енциклопедія політичної думки/ Пер. з англ, - К.: Дух і Літера, 2000. - 560 с.

13. Иванова А., Манжуловская Л. Проблемы формирования властвующей элиты в современной Украине // Харьковские чтения - 97. - Х., 1997. - 440 с.

14. Крэстева А. Власть и элита в обществе без гражданского общества // Социс. - 1996. - 377 с.

15. Куценко О. Динамика элит в изменяющемся мире // Харьковские социологические чтения - 95. - Х., 1995. - 559 с.

16. Кухта Б., Теплоухова Н. Політична еліта і лідерство - Львів, 1996. - 499

17. Маркозова Е. Влияние элит на направление социальной трансформации общества // Харьковские чтения - 98. - Х., 1998. - 300 с.

18. Молодіжний, освітній портал Джерело [http://www.djerelo.com/index.php?Itemid=172&id=1186&option=com_content&task=view]

19. Платон. Государство. Соч. Т. 3. Ч. 1. 473 Д.

20. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шумшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. - 2-ге вид. доп. і перероб. - К.: Генеза, 2004. - 736 с.

21. Політологічний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. - К.: МАУП, 2005. - 792 с.

22. Політологія: Підручн. для вищ. навч. закладів / За заг. ред. канд. філос. наук Ю. І. Кулагіна, д-ра іст. наук, проф. В. І. Полуріза. - К.: Альтерпрес, 2002. - 612 с.

23. Политология: Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю. И. Аверьянов. - М.: Изд-во Моск. комерч. ун-та, 1993. - 431 с.

24. Правляча еліта сучасної України: Соціологічний портрет / М. Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Вісник НАН України. - 1998. - 400 с.

25. Пряжников Н. С. Психология элитарности. - М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО "МОДЕК", 2000. - 512 с.

26. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. Кол. монографія За ред. М. Шульги. - К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. - 360 с.

27. Халецька О. Типи української еліти та їх соціальна роль // Харьковские чтения - 98. - Х., 1998. - 155 -159 с.

28. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика: Монографія. - К.: МАУП, 2000. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru