Дихотомія історіософських та еволюціоністських вимірів у європейській та індійській філософській думці

Ключовим тут є, звичайно, погляд у Майбутнє, бачення, і до того ж напружено-уважне, конкретизуючого нового поверху еволюції після нинішнього, тобто ментального. Цей переніс акценту на еволюційне Майбутнє є і в баченні Нового людства у Льюіса і Боголюдства у Соловйова, в Супраментальному людстві Шрі Ауробіндо і Сатпрема. Сатпрем в книзі про Шрі Ауробіндо пропонує розповсюдити такий же «коперніканський», «футуроцентричний» переворот і на сфери психології і психоаналізу. Він вважає, що європейська психологія, досліджуючи підсвідоме, дивилася в еволюційне минуле людини і знаходила лише темний бік істини «реінтегрувала демонів» у людині. Сатпрем сподівається, що психологія майбутнього буде відшуковувати суперрозум, еволюційне майбутнє й зможе таким чином почати реінтегрувати в людині «богів».

Сатпрем описує й погляд Шрі Ауробіндо на Майбутнє, яке вже є актуальним нині, як на трансцедентний еволюційний простір, що не народжується із Минулого, а парадоксальним чином саме проявляється в Минулому й Сучасному і тягне їх до себе. Таким чином ці три внутрішньо споріднені ідеї Шардена, Сатпрема і Шрі Ауробіндо стосовно Майбутнього обгрунтовують принципову відмову від «споглядаючого минуле» епіметеївського погляду, який домінує як серед істориків, так і серед біологів-еволюціоністів. У грецькій міфології, як відомо, Епіметеєві протиставлявся як його антагоніст Прометей - той, хто дивиться вперед, «перефразуючи» це ім'я українською - «Той, хто шукає попереду мету». Це проблема прив'язки до минулого не була подолана навіть духовним еволюціонізмом «Феноменології духа» Гегеля, хоча була очевидною для Шеллінга і Фіхте. Вона не знімається навіть традиційним релігійно-есхатологічним виміром часу, оскільки тут йдеться не про Суд і кінець часів, а про те, що може відбутися за рокованою рискою кінця нинішнього порядку речей. Тим більше не зводиться філософія Еволюційного Майбутнього до суто суспільних, утопічносоціальних побудов. Неможливо тут побачити, як ми відмічали вище, й тоталітарних тенденцій, які рішуче відкинули й вищеперераховані індійські та європейські мислителі. Звичайно, картина Майбутнього завжди буде поступатися чіткістю картині Минулого, оскільки тут ми ніколи не володіємо конкретним фактажем.

Вихід один - лише той, хто дуже конкретно знає і систематизує факти Минулого й оцінив різноманітні парадигми його бачення, може будувати до певної міри обгрунтовані моделі Майбутнього.

Шрі Ауробіндо з його концепцією вже нині існуючого Майбутнього вважав крім того, що духовне сходження розуму на більш високі щаблі у спогляданні або в інтегрально-йогічній практиці дає можливість побачити звичайно не абсолютно точно детерміновану футурологічну картину, але так би мовити її програмне забезпечення, тобто вірогідні варіанти і перспективи.

У будь-якому разі на рубежі ХУШ-ХІХ ст. виникає не просто бачення Світу-як-Еволюції, яке пронизує мислення німецьких філософських класиків та їхніх матеріалістичних та позитивістичних «спадкоємців», а створюються передумови вже для такого світоглядного феномена, який ми й пропонуємо називати філософією Еволюційної Перспективи, Еволюційного або Надрозумного Майбутнього. Звичайно, метафорично окреслення цієї нової еволюційної хвилі дане у поетичних візіях гетевського «Фауста» та ніцшевського «Заратустри». Гете пропонує саме ще далеко не термінологічне слово «Надлюдина» і він же розгортає у своїй драмі діалектику Розумового і Життєвого, яка поступово перетворюється в діяльнісній перспективі Гете на дихотомію споглядання й могутньої дії, волі до знання та волі до влади. Ця проблема Свідомості і Сили, Розуму і Життя буде особливе актуальною для Шрі Ауробіндо і Шардена протягом усієї їхньої творчості, та для багатьох побудов Бердяєва, пов'язаних із символізмом будь-якої культури та соціальним та релігійним спрямуванням вольових векторів людини. («Смисл творчості», «Смисл історії», «Воля до життя та воля до культури»).

Ніцше у «Заратустрі» проголошує людину канатом, що простягнутий між мавпою й Надлюдиною. Шрі Ауробіндо з його постійною уважністю до етимологічних питань відчував, що німецьке «Уберменш» і означає власне Суперрозум і, отже, ставати Надлюдиною для нього - досягати надрозумового стану. Для Тейяра де Шардена ніцшевське поняття Над-людина трансформувалось у «Феномені людини» у поняття Над-життя і це, мабудь, пов'язано, зокрема, з його більшою світоглядною та соціальною зацікавленістю. Але він вживав і поняття надсвідомість [Див.: 4, 252] для означення нової еволюційної стадії, крім того був разом з Вернадським творцем терміна «Ноосфера». Соловйов ще у «Філософських началах цільного знання» окреслював Абсолютний рівень пізнання як надраціональний і говорив про однобічність раціонального пізнання.

Схожі думки розвивав Бердяєв у «Смислі творчості». К.Льюіс у «Просто християнстві» твердив, що християнин має віддати свій звичайний розум, але потім отримає його «назад» на більш високому рівні. Соловйов у статті про Ніцше відзначає зв'язок поняття Надлюдина з поняттям як духовного, так і тілесного безсмертя. І цей зв'язок, як ми знаємо, залишається ключовим для інтегральної йоги Шрі Ауробіндо та Сатпрема. Отже, з усіх боків і для більшості актуальних для нас мислителів уявляється доречним уточнюючий термін «Філософія Надрозумного Майбутнього» поряд з більш широким «Філософія Еволюційної Перспективи».

Звичайно, найбільш концентроване вираження Філософія Еволюційної Перспективи отримала у творчих побудовах Шрі Ауробіндо, Сатпрема та Тейяра де Шардена і загальний, намальований ними каркас може допомогти окреслити ланки, яких бракує навіть у Бердяєва, К.Льюіса чи можливо навіть у Соловйова, хоча в останнього майже всі ці побудови присутні в більш імпліцитному вигляді, щоправда більше просякнуті і зв'язані термінологічним апаратом ХІХ ст. І Шрі Ауробіндо, і Шарден вирізняють чотири стадії еволюційного процесу. Відповідно, у Шрі Ауробіндо це Матерія - Життя - Розум - Надрозум, для Шардена - Переджиття - Життя - Розум - Наджиття.

Термінологічна відмінність може бути пояснена не лише творчою специфікою двох мислителів. Назва четвертої стадії для обох мислителів визначається дещо амбівалентною діалектикою. У Шрі Ауробіндо - Надрозум (Суперрозум) заперечує саме стадію Розуму, а у Шардена Наджиття, заперечуючи стадію Думки, діалектично повертається до попередньої, другої стадії - Життя (своєрідне заперечення заперечення). В обох мислителів перші дві стадії відносяться до еволюційного майбутнього. Назви трьох з чотирьох стадій у Шардена пов'язані зі словом «Життя»: Переджиття - Життя - Наджиття, і це характеризує специфічну, більш біологічно-віталістичну настанову мислителя, що крім того зумовлено і його біологічним професійним фахом. У Шрі Ауробіндо два рази в його класифікації зустрічається слово «Розум», воно маніфестує його етимологічні та загалом більш філософські та гуманітаристські зацікавлення. Акценти Шрі Ауробіндо скоріше не віталістські (згадаємо, зокрема, його та сатпремівські неодноразові пасажі про небезпеки і ворожі сили вітального плану психіки), а імморталістські. Врахуємо, що коли К.Льюіс у своїй праці «Просто християнство» зіткнувся з необхідністю термінологічно розрізнити звичайне земне Життя, що веде до смерті та є її протилежністю і Життя вічне, яке вже смерті не знає, він назвав перше грецьким терміном «Біос», а друге «Зое».

Якщо ми будемо враховувати таке термінологічне «посередництво» Льюіса, ми можемо вважати, що, акцентуючись на терміні «Життя», Шрі Ауробіндо міг тим не менше, навіть більш послідовно, ніж Тейяр говорити про конечність подолання смерті, а в більш рішучий і послідовній постановці цього питання криється принципова відмінність у поглядах Шрі Ауробіндо і французького палеонтолога. Чотири стадії еволюційного сходження у Шрі Ауробіндо, Сатпрема і Шардена корелюють з чотирма поверхами, на яке розділяли буття ще грецькі неоплатоніки, а саме: Космос - Світова Душа - Розум (Нус) - Єдине. Отже, саме розділення має дуже глибокі історично-архетипові корені. Неможливо також заперечити зв'язок Шрі Ауробіндо і Шардена з німецькою ідеалістичною філософією, в її як історично-еволюційних (Гегель), так і футурологічних (Фіхте, Шеллінг) побудовах, хоча філософія Шрі Ауробіндо, Сатпрема і Тейяра де Шардена пропонує значно глибшу футурологічну трансформацію в ключі радикальних одночасно ментально-свідомих та біологічно-тілесних змін.

Як пам'ятаємо, філософія Шрі Ауробіндо пропонує, на відміну від німецького ідеалізму, зняти й заперечити традиційне протиставлення спіритуалістичних та матеріалістичних апріорій, постулює їхню обмеженість і недостатність. Уся еволюція для Шрі Ауробіндо - це етап великої і безкінечної Ліли-гри, що споконвіку відбувається поміж двома полюсами Духом (Свідомістю) і Матерією (Силою). Власне еволюції передує інволюція (максимальна самоконцентрованість і спокій Духа) та деволюція - низхідний рух Свідомості і її спуск у світ Матерії. Наприкінці деволюційного циклу Свідомість остаточно заглиблюється в Матерію-Силу, але не зникає в ній. Рух висхідний, еволюційний - це повернення Свідомості. Надзвичайно важливою стадією цього повернення, еволюції Свідомості-Сили є стадія супраментальної (надрозумової) трансформації людини і просвітлення тілесності, яка робить можливим осягнення безсмертя.

Отже, крайнощі спіритуалізму та матеріалізму примирюються в ідеї духовної, трансформаційної зміни матерії.

Сатпрем відзначає: «Проявлення Духа в супраментальній свідомості та новому тілі, новій расі є таким само неуникним, як поява Homo sapiens після приматів. Єдине суттєве питання полягає в тому, чи буде ця нова еволюція здійснюватися з нашою допомогою, чи без неї» [6, 268]. Далі він дослівно цитує думку Шрі Ауробіндо: «якщо духовне розкриття на землі - це скритий сенс нашого народження в Матерії, якщо й насправді в Природі здійснюється певна еволюція свідомості, то людина, така, як вона є, не може бути завершальною точкою цієї еволюції і вона є занадто недосконалим знаряддям духа, сам розум є занадто обмеженою формою і знаряддям... Але тоді, якщо людина не здатна вийти за межі ментальності, то вона має бути перевершена, мають проявитися суперрозум і суперлюдина, проявитися і стати на чолі творення... Ми безпосередньо наблизилися до нової кризи трансформації, кризи такої самої радикальної, як і ті, якими були відмічені поява Життя в Матерії та поява Розуму в Житті» [6, 268].

Головним знаряддям трансформації свідомості і тілесності Шрі Ауробіндо вважає індійські психоенергетичні йогічні практики, кожна з яких має свої вузькоспеціалізовані завдання. Шрі Ауробіндо пропонує об'єднати головні види йоги - Хатха-йогу, Бхакті-йогу, Карма-йогу і т.ін. - в інтегральну єдність і цитує в «Синтезі Йогі» Вівекананду, який вважає йогу засобом, що дає можливість стиснути еволюцію індивідуума до розмірів одного життя, декількох років або декількох місяців тілесного існування. До всіх традиційних йог він додає свої власні практики, що об'єднуються в Інтегральній та Супраментальній Йозі.

Перед людиною, зауважує Шрі Ауробіндо, стоїть вибір: чи вона дозволить Природі самій звершувати свою повільну трансформаційну роботу, чи людина може стати свідомим співробітником власної еволюції і прискорити її плин. Людина, зауважує Шрі Ауробіндо, може прийняти виклик або залишити його непоміченим.

Нова надрозумова стадія розвитку людини не лише висуває на перший план новий керуючий принцип - Супраментальну свідомість, а й трансформує три попередні стадії еволюції - розумову, тваринну та фізичну. Шрі Ауробіндо вважає, що людство зараз перебуває у стадії такого самого радикального метаморфозу, як у часи появи Життя у Матерії та Розуму в Житті. Мислитель, говорячи про те, що людина є обмеженим знаряддям духа, описує різні форми обмеженості людини - творчої, ментальної та життєвої. Неодноразово Шрі Ауробіндо твердить про те, що людина, крім того, цілком занурена в ілюзію роз'єднання, вона знаходиться у полоні власного «его». І, нарешті, головною маркуючою і воістину фатальною обмеженістю людини є «звичка вмирати». Мислитель послідовно розглядає етапи трансформації і просвітлення на свідомому, підсвідомому та клітинно-тілесному рівнях, описує небезпеки, які зустрічаються на цьому шляху.

Людина, вважає Шрі Ауробіндо, має відкрити своє справжнє «я», свою душу, «психічне» і піднятися по 5-ти поверхах ментального розуму. Вершина цього піднесення - досягнення рівня Геніальності - розглядається Шрі Ауробіндо не як «чудесний дар небес», а як закономірний етап становлення людської особистості, який треба осягнути.

Повна й остаточна трансформація здійснюється за рахунок сходження у підсвідоме і на клітинно-тілесний рівень особливої інтенсивної Сили, яка відповідає досягнутому супраментальному рівню свідомості - Супраментальної Сили. Усі ці еволюційні побудови Шрі Ауробіндо, безперечно, міцно корелюють з власне історіософськими поглядами Шрі Ауробіндо, вираженими у працях «Людський цикл», у збірнику «Духовна еволюція людини», численних статтях часів співробітництва у «Ар'ї». Відкриття психічного та настання Суб'єктивного Віку в історії людства, осягнення Глобального розуму і проблематика Геніальності, численні проблеми суспільства, побудованого на принципах Глобального Розуму або Супраментального Розуму, проблеми єдності людства і осягнення справжнього людського «Я», проблемні колізії національного буття і історичної взаємодії Заходу і Сходу - в усіх цих питаннях прослідковується одночасно еволюціоністська та історіософська складові. Теорія історичних циклів у Шрі Ауробіндо не лише перегукується з теоріями культурно-історичних типів, а й тісно пов'язана з особливостями його бачення процесів космічної еволюції та інволюції.

Погляд на філософію Шрі Ауробіндо крізь призму філософських побудов Тейяра де Шардена дає можливість вивести розуміння багатьох ідей індійського мислителя на більш високий рівень конкретності. Інколи творчість Шардена дає змогу заповнити закономірні лакуни у побудовах Шрі Ауробіндо і навпаки. Зокрема, Шрі Ауробіндо пропонує у своїх працях достатньо стислий з точки зору наукового дискурсу нарис еволюції і це не компенсується працями Сапрема та Мірри Рішар. Зате у «Феномені людини» надається грандіозна картина сходження Життя до власне ментальної стадії. Навпаки, історіософські побудови Шардена бідніші, ніж «цикли суспільства» Шрі Ауробіндо та описові «екскурси» Сатпрема. Загалом, при правильному фокусуванні типологічно подібних ідей Шрі Ауробіндо і Шардена виходить значно більш багата і конкретна картина. Еволюціоністські лінії, так впевнено проведені Шрі Ауробіндо, надзвичайно виграють на тлі і на фундаменті природних класифікацій французького мислителя. Шарден будує свою модель еволюції на концепції розгортання та зростання тангенціальних і більш складних радіальних енергій, хоча звичайно енергетичний підхід проблем становлення Життя і Розуму у Шрі Ауробіндо поданий у більш активному йогічному ключі.

Ідея інтегруючої Любові-Енергії в концепції «Феномена людини» не може безпосередньо відповідати ідеям Шакті, Агні та Супраментальної енергії у Шрі Ауробіндо, але в «Синтезі Йоги», хоча в дещо іншому ключі, описується Йога Божественної любові. Звичайно любов у Шардена з його пошуком над-органічного синтезу - значно більш соціалоутворювальний фактор, ніж у Шрі Ауробіндо. Тейяр у «Феномені людини» будує надзвичайно для нього важливу лінію поетапної інтеграції: електронів - в атоми, атомів - в молекули, а потім - в клітини, клітин - в багатоклітинні організми. За цією самою органічною аналогією він бачить і збирання колись людства в єдиний суперорганізм планетарного масштабу, який буде діалектично поєднуватися з феноменом дедалі більшої персоналізації («Колективний вихід»). Шрі Ауробіндо, Сатперм і Мірра Рішар говорять про людство як про єдине Тіло і при цьому Шрі Ауробіндо пише про унікальність психічного центру кожної людини, який тільки проявлюється дедалі інтенсивніше від реінкарнації до реінкарнації. Звичайно, християнин Тейяр зовсім в іншому ключі, ніж Шрі Ауробіндо, пише про індивідуальне безсмертя людини і говорить у «Феномені людини» про логічну необгрунтованість матеріалістичної концепції передачі від покоління до покоління лише артефактних надбань при зникненні в небуття потенційно і творчо значно багатших індивідуальних людських центрів або «Я».

Звичайно, концепція об'єднання людства у Шардена містить у собі значно більше органіцистських побудов. Він виступає скоріше, з одного боку, як спадкоємець Конта з його ідеєю Великої Істоти та Спенсера з його органіцистським соціологізмом, а з іншого боку - традиційно католицького погляду на християнське людство як на містичне Тіло Христа. Тут Тейяр значно ближче до В.Соловйова і К.Льюіса, ніж до Шрі Ауробіндо, як власне і в ідеї того Центру, навколо якого буде об'єднуватись майбутнє людство. Для Тейяра ідея центру Омега, яку він виводить із логіки суто науково-теоретичних побудов, водночас є і точкою перетину наукового та релігійного світогляду - він пропонує об'єднати цю ідею з ідеєю Космічного Христа. Шрі Ауробіндо говорить про Космічну Свідомість у значно менш персоналізованому ключі, хоча готовий розглянути тему аватарів - неодноразових низходжень божественного. Серед цих аватарів він бачить і Христа. Омега для Тейяра значною мірою перебуває поза часом, він найвищою мірою актуальний ще на початку становлення Землі, таким чином, якщо проінтерпретувати наукові конструкції Тейяра у поняттях біблійної мови, Омега є одночасно і Альфою. Ця ідея корелює з ідеєю Шрі Ауробіндо про актуальність Майбутнього у Сучасному і про його вплив на Сучасне. Аватари Вішну для Шрі Ауробіндо - символічна ілюстрація етапів еволюції.

Навпаки, В.Соловйов та К.Льюіс більш активно, ніж Тейяр, говорять про земне втілення Логоса як про іманентний фактор еволюції [Див.: «Виправдання Добра» та «Просто християнство»].