Концептуалізація філософії історії у некласичній методології

У 70-80-і роки в США та всьому західному світі широку, у тому числі теоретичну, полеміку викликала проблема рівності. Зіштовхнулися головним чином два принципи: рівність можливостей і рівність результату. Д. Белл не міг залишитися осторонь від цієї полеміки. Його міркування з цього приводу досить проникливі і певні: здібності людей досить відрізняються одна від одної, а система освіти збільшує перевагу здатніших. Таким чином, рівність можливостей є досяжним у перспективі ідеалом для постіндустріального суспільства, тоді як рівність результату недосяжна.

Розглядаючи проблему соціальної нерівності, він констатував, що соціальну нерівність у постіндустріальному суспільстві не може бути усунуто. Цьому перешкоджають природні розходження людей у здібностях і якості отриманої ними освіти, а також їхні індивідуальні особливості, що не суперечить принципові рівності можливостей, а, навпаки, є його наслідком. Суспільство постійно відчуває потребу в лідерах і діячах, що володіють найбільш розвинутими здібностями і знаннями, яких відповідно повинно бути винагороджено по заслузі, тобто в меритократії. Керівне і якоюсь мірою привілейоване положення меритократів, на відміну від минулих епох, визначається не успадкованими ними від попередніх поколінь багатством і владою, що спочиває на походженні або її захопленні, на непотизмі, а на реальній потребі у висококваліфікованих і компетентних фахівцях і менеджерах різного рівня. Разом з тим Д. Белл зауважує, що різниця в доходах представників різних професій, винагорода меритократів за їхню роботу повинні залишатися соціально прийнятними і не бути надмірними [21, с.70].

Нова ситуація зумовила важливе значення світоглядних цінностей, що затверджують ідеї постіндустріального розвитку. Коли зміни реального світу не знаходять відображення в ідеології, цінності виявляють тенденцію до втрати власного сенсу. У свою чергу, без творчої, з'єднуючої ідеї та з'єднуючих цінностей все розпадеться. Розуміння цього призвело у 70-ті роки двадцятого століття до формування процесу, що отримав назву «реідеологізації». Він прийшов на зміну «деідеологізації» та позначав тенденцію і дії, спрямовані на посилання впливу ідеології на життєдіяльність суспільства.

Слід зазначити, що повернення до визнання ролі та діючої сили ідеології у суспільстві проходило на підґрунті прагматично-інструментального підходу, який спирався на функції ідеології, які можна поєднати у дві групи: а) пізнавально-аналітична група, що включає пояснювальну, оціннісну, прогностичну функції; б) практично-прикладна група, що включає інтеграційну, мобілізуючу, охоронну, орієнтаційну та спонукальну функції. Наявність класово-стратифікаційних структур, їх об'єднань та організацій за принципом спільного інтересу робило ідеологію - ідею як ідеал - універсальним засобом консолідації, спрямованістю цілеспрямованих дій людей у боротьбі за власну життєздатність. Як віддзеркалення соціальних інтересів, ідеологія пронизує соціально-практичну діяльність та поведінку соціальних суб'єктів.

Таким чином, ідеологія ставала необхідним компонентом суспільного життя. При цьому соціальна диференціація зумовлює наявність у ньому різних за значенням і характером видів ідеологій - групових, класових, національних, державних, релігійних тощо. Тому вимоги звільнитися від ідеології суперечать її сутності: неможливо за допомогою гасла відмінити те, що є іманентним моментом у житті суспільства. Навіть агресивна критика ідеології найчастіше є лише формою випробування зразків альтернативного порядку її видів, що виборюють для себе місце у суспільстві. Насправді ж питання зводиться лише до відмови від певної ідеології, зміні її змісту, який відображав би конкретні історичні реалії. Так вважає Д. Белл, переходячи від концепції «деідеологізації» до «реідеологізації», та стверджує, що мав на увазі не кінець ідеології взагалі, а лише необхідність відійти від «фашистської» чи «радянської» ідеологій [23, с.304].

Ідеологія надає певного сенсу діям людини. Але її ціннісна орієнтованість відрізняє ідеологію від об'єктивно-наукових конструювань, від науки в цілому. У власних здібностях висувати прогнозування майбутнього вона наближується до утопії. Обґрунтування одних цінностей та оскарження інших призводить до того, що ідеологічні конструкції тяжіють до міфотворчості. Надання ідеології державного статусу догматизує її доктрини, піднімає їх на рівень всезагального абсолюту, тим самим спрощуючи її до рівня кліше та гасел. Наявність в ідеології повсякденного рівня, пов'язаного з найближчими інтересами людей, зумовлює присутність народного здорового глузду у її структурі, що своєрідно виражає власний досвід та суспільну думку.

Ціннісна природа зумовлює виявлення в ідеології науковості та ненауковості, конструктивності та деструктивності, прогресивності та реакціонізму, а звідси й позитивної чи негативної ролі ідеології у суспільстві. В умовах переходу суспільства до постіндустріального розвитку на зміну класової ідеології надходить нова, технократична (не політична) - «постідеологія» з елементами науковості під впливом науки та техніки. Усе це безпосередньо стосується сучасного українського соціуму. У цьому ж сенсі необхідно звернутися і до широко відомих сьогодні робіт політолога Семюела П. Хантінгтона [24, с.35]. Автор констатує перетворення людства на єдину ієрархічно побудовану структурно-функціональну систему, а отже - занепад культурних і національних цінностей. Вчений виділяє в сучасному світі 7-8 великих цивілізацій: західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська і, можливо, африканська. Крім них, існують дрібні цивілізації, наприклад, культура англомовних жителів островів Карибського басейну. Саме між великими цивілізаціями, а не між націями-державами, проходить лінія розлому. І найзначніші конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж неї.

У роботах С. Хантінгтона важливою є теза про існування розколотих цивілізацій, до якої він відносить і українську. Він справедливо вважає, що розколоті цивілізації породжують конфлікти і є нестабільними. Саме це ми спостерігаємо нині на теренах України. Але все ж таки, зіткнення цивілізацій є тільки однією стороною історичного процесу. Інша його сторона - це взаємодія цивілізацій, яка набрала великого розмаху в умовах глобалізації світу [25, с.296-299].

Окрім того сучасні проблеми України необхідно розуміти крізь призму регіональної цивілізації. Проте питання перетворення української порубіжної цивілізації в складову західноєвропейської залишається відкритим. Українська цивілізація є цивілізацією зростаючою, бо вона має всі необхідні матеріальні ресурси, а також «людський та інтелектуальний потенціал».

Література

1. Кимелев Ю.А. Философия истории. Системно-исторический очерк // Философия истории. Антология / Ю. А. Кимелев. - М.: Прогрес, 1995. - 334 с.

2. Мартинов А.Ю. Історична соціологія (циклічна парадигма). Монографія / А. Ю. Мартинов. - К. : Рада, 2004. - 288 с.

3. Шпенглер О. Закат Европы. Очерк морфологии мировой истории / О. Шпенглер. - М. : Искусство, 1993. - 303 с.

4. Тойнби А. Дж. Цивилизация перед судом истории / А. Дж. Тойнби. - М.: Мысль, 2002.

5. Данилевский Н.Я. Россия и Европа / Н. Я. Данилевский. - М.: Мысль, 1991. - 513 с.

6. Западно-европейская социология XIX - начала XX веков. - М. : Политиздат, 1996.

7. Трубецкой Н.С. Европа и человечество // Н. С. Трубецкой. История. Культура. Язык. - М.: Академия, 1995. - С. 81-82.

8. Вернадский Г.В. Начертание русской истории / Г В. Вернадский. - СПб., 2000.

9. Тойнби А. Дж. Постижение истории / А. Дж. Тойнби ; [пер. с англ.]. - М. : Прогресс, 1991.-736 с.

10. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / П. Сорокин. - М. : Издательство политической литературы, 1992. - 542 с.

11. Бердяєв Н.А. Смысл истории / Н. А. Бердяев. - М. : Мысль, 1991. - 175 с.

12. Хайдеггер М. Время и бытие / М. Хайдеггер // Мартин Хайдеггер. Разговор на проселочной дороге. - М. : «Республіка», 1991. - 445 с.

13. Юрганов А.Л. Опыт исторической феноменологии / А. Л. Юрганов // Вопросы философии. - 2001. - № 9. - С. 36-49.

14. Семенов Ю. Философия истории // http://scepsis.ru/library/id 1066.html

15. Андрущенко В.П. Сучасна соціальна філософія / В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. - К. : Генеза, 1996. - 368 с

16. Вололагин А.В. Мировая история в интерпретации Мартина Хайдеггера / А.В. Вололагин // Философские науки. - 1989. - № 9. - С. 55 - 69.

17. Ясперс К. Смысл и назначение истории / К. Ясперс. - М.: Мысль, 1994.

18. Ясперс К. Смысл истории / К. Ясперс// Философия истории. Антология. - М.: Мысль, 1995. - С. 190 - 230.

19. Кремень В.Г. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). / Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. - К. : ARC-UKRAINE, 1996. -793 с.

20. БеллД. Социальные рамки информационного общества / Даниел Белл // Новая технократическая волна на Западе. - М., 1986. // Публикация с сайта «История Интернета в России»: http://NetHistory.Ru/biblio/l 043172230.html,

21. Араб-Оглы Э. Взгляд из XXI века. / Э. Араб-Оглы // Свободная мысль - XXI. - 2000. - № 12. - С. 60 - 70.

22. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / Даниел Белл. - М. : Академия, 1999. - 786 с.

23. Капітонов Э.А. Социология XX века: история и технологи / Э. А. Капитонов. - Ростов-на Дону : Феникс, 1996. - 512 с.

24. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций? / С. Хантингтон // Полис. - 1994. - № 1. - С. 34-40.

25. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи / М. Михальченко. - Дрогобич : ВФ «Відродження», 2004. - 488 с.

Надійшла до редакції 3.03.2015 р.

Размещено на Allbest.ru