Громадянське суспільство: ідея та механізм її здійснення

Говорячи про статус середнього класу в системі координат суспільних відносин, треба відзначити і таке проблемне питання як структура середнього класу. Існують два основні підходи щодо характеристики структури середнього класу. Перший розглядає середній клас як якесь досить однорідне утворення. Більш поширений другий підхід, прихильники якого підкреслюють неоднорідність середнього класу. Якщо уявити схематично соціальну структуру розвинених країн, то вийде «яйце»: невеликі за чисельністю нижчий (бідні верстви) і вищий (багаті верстви) класи та численний середній клас. Стосовно країн, що розвиваються, у тому числі і пострадянського простору, то їх соціальна структура швидше нагадуватиме піраміду, розширену біля основи, і яка істотно звужується до вершини.

Будучи основною інтегративною соціальною групою, середні прошарки суспільства мають потенційну характеристику соціального стабілізатора в соціумі. Але середній клас має і свою «ахіллесову п'яту». Серединне становище цієї групи населення призводить до ряду протиріч. Середній клас виступає одночасно і як такий, що експлуатується (його експлуатують представники великого капіталу), і як такий, що експлуатує (сам бере участь в експлуатації найманої праці). Крім того, вітчизняний середній клас перебуває в стані духовно-моральної невизначеності, втім, як і все наше суспільство. Утворився вакуум між «високою мораллю», що існує переважно у формі піднесеного морального ідеалу, і так званою «життєвою мораллю». Можливо, саме цей факт є основною причиною загальмованості процесу формування середнього класу. Стан вакууму між соціальними полюсами дуже слабо відрефлексований в масовій свідомості. Виникає феномен аксіологічного маятника в духовній сфері, постійного коливання між крайнощами, невпинного пошуку «золотої середини». Аксіологічні коливання наклали свій відбиток на ставлення людей до навколишнього світу, що знайшло своє вираження у зміщенні ціннісних орієнтирів від активізму до пасивності, від ентузіазму до апатії, від покірності до бунтарства, від святості до гріховності.

У підрозділі 3.3. «Середній клас як бктор становлення та розвитку громадянського суспільства» стверджується фактична єдність процесів розвитку громадянського суспільства та формування середнього класу.

За своїми функціональними характеристиками середній клас входить до трансформаційної структури суспільства. Як бктор транзитивного суспільства він має певний потенціал для його розвитку. Тому для дослідження середнього класу як бктора становлення та розвитку громадянського суспільства важливим є аналіз його реформаторського, соціально-інноваційного та адаптаційного потенціалів. Кінцева мета проведених реформ полягає в перетворенні повсякденних соціальних практик, і в цьому полягає значимість базових прошарків суспільства. Своєю повсякденною діяльністю вони закріплюють результати проведених реформ.

Хід проведеного дослідження дозволив дисертанту зробити висновок, що для існування середнього класу як в Україні, так і загалом на пострадянському просторі, практично відсутні належні умови. Мова може йти лише про становлення «протосереднього класу», який за певних умов та при вирішенні низки проблем може трансформуватися в повноцінний середній клас.

В умовах специфічної транзитивності та глобалізації суспільства, залишкових явищ радянського минулого, стався стрибок від колективної ідеології до ідеології приватних інтересів, коли консенсус і компроміс, терпіння і терпимість стали важкодосяжними. Однак це не виключає можливість розглядати ідею затребуваності середнього класу як перспективну мету.

Але становлення середнього класу неможливе без формування його ідеології. Цю ідеологію забезпечує інтелектуальна меншість, що перебуває як поза, так і всередині середнього класу.

Розділ 4 «Інтелігенція як структуроутворюючий елемент громадянського суспільства» присвячений дослідженню феномена інтелігенції як структуроутворюючого елемента громадянського суспільства.

У підрозділі 4.1. «Інтелігенція як творча меншість суспільства» досліджується проблема творчої меншості суспільства, здатної виявити і реалізувати механізм вирішення проблемної ситуації сучасного суспільного розвитку.

Підтягування консервативної більшості до рівня творчої меншості, без чого неможливий поступальний рух вперед, на практиці вирішується завдяки вільному мімезису (за А. Тойнбі) - піднесеній властивості людської природи, яка швидше є результатом колективного досвіду, ніж натхнення. Щоб включити механізм мімезиса, необхідно активізувати внутрішні потенції людини. Для того, щоб спонукати інертну більшість слідувати за активною меншістю, недостатньо лише сили духу творчої особистості. Освоєння високих духовно-моральних цінностей передбачає здатність до сприйняття «культурної радіації» (за А. Тойнбі), вільний мімезис як наслідування духовно-моральному пориву обраних носіїв нової якості.

Проблема інтелігенції сьогодні актуальна не стільки сама по собі, скільки з приводу її можливості бути і стати духовним наставником, «поводирем», ідеологом тієї частини суспільства, яка здатна до стабілізації суспільних відносин в напрямку трансформації суспільства в суспільство громадянське.

Аналіз накопиченого досвіду дозволяє констатувати різноманіття уявлень при відсутності сталого поняття з претензією на визначеність, обумовленість і цілісність образу суті інтелігенції. Дослідники від Аристотеля до Канта включали в поняття інтелігенції інтелект і моральні якості. Надалі, в рамках німецької класичної філософії, стверджується ідея про інтелігенцію як інтелект, здатності мислення, що включає в себе розуміння етапів, які передують мисленню. Найбільш детально розроблене поняття «інтелігенція» у роботі Г. Гегеля «Філософія духу». Розум, за Гегелем, утворює субстанціональну природу духу. Дух обіймає суб'єктивність і об'єктивність. Суб'єктивність духу і є інтелігенція. Іншими словами, інтелігенція - це діяльність суб'єктивного духу. На думку Г. Гегеля, «всяка діяльність духу є тільки розуміння ним самого себе, і мета будь-якої справжньої науки полягає тільки в тому, що дух у всьому, що є на небі і на землі, пізнає себе». Тоді дійсність інтелігента закладена в пізнанні. Інтелігенція - це «теоретичний дух», діяльність якого була названа пізнаванням, але який також споглядає, згадує, представляє, уявляє. Інтелігенція - це форма духу, в якій сам він змінює предмет і за допомогою його розвитку розвиває і себе самого у напрямі до істини.

Поява в понятті «інтелігенція» стратифікаційного змісту сталася з розвитком капіталізму, коли вона з'являється в якості особливого соціального прошарку. Історично склалися два головні напрями в дослідженні інтелігенції: соціально-економічний та соціально-етичний. Прихильники соціально-економічного підходу під інтелігенцією розуміють групу осіб, що займається розумовою працею. Адепти соціально-етичного спрямування виділяють розумову активність як безумовну ознаку інтелігенції, але далеко не вичерпну стосовно її потенціалу.

Уявлення про інтелігенцію залишаються різними. Однак як домінуюча сформувалася думка про історичну місію і роль інтелігенції в справі суспільної перебудови, з орієнтиром на її гуманітарну складову, результатом якої є пошук громадянської злагоди.

Підрозділ 4.2. «Роль інтелігенції в пошуку громадянської злагоди» покликаний виявити підстави історичної місії інтелігенції, а також супроводжуючі її надії та ілюзії.

Інтелігенція відіграє роль медіатора між громадянським суспільством і державою, вносячи «ідеологічний» аспект в будь-яку діяльність, галузі та сфери життєдіяльності, забезпечуючи єдність і гомогенність суспільного життя. В умовах конкурентних протистоянь держав, політиків, націй, економік зростає роль інтелігенції як соціальної сили здатної відігравати творчу роль у вирішенні проблеми громадянської злагоди в суспільстві.

Потенціал інтелігенції в пошуках громадянської злагоди полягає в тому, що лише представники інтелігенції були здатні долати частковість, одномірність своїх конкретно-рольових статусів в диференційованому суспільстві. Висхідним пунктом провідної ролі інтелігенції в реалізації громадянської злагоди в суспільстві є її потяг до повноти соціальної справедливості. Принцип справедливості є внутрішньою пружиною соціальної всеєдності, органічного поєднання державних інститутів і громадянського суспільства в їх взаємній відповідності. Умовою здійснення історичної місії інтелігенції є усвідомлення самою інтелігенцією своєї нової, не тільки національної, а й глобальної пасіонарної ролі.

Інтелігенція, як соціальна група, наділена своєю якістю - інтелігентністю. Інтелігентність - це постійний розвиток, сумніви, вагання, постійні роздуми з приводу вибору між добром і злом, релігійної вірою і невір'ям, активне перетворення навколишнього і внутрішнього світу людини.

Дисертант не ідеалізує інтелігенцію, вбачаючи в ній тільки специфічний ідеал соціальної групи як панацею вирішення всіх сучасних антропологічних і соціальних проблем. На сторінках дослідження представлене системне бачення інтелігенції з виділенням тих ілюзій, які супроводжують інтелігенцію в суспільній свідомості, розглядається не тільки її потенціал, але й її «ахіллесова п'ята» - нездатність до самоорганізації, нерішучість, прислуговування владі (еліті) тощо.

Формуючи громадську думку, інтелігенція несе свою міру відповідальності за трансформаційні процеси суспільства або окремих його фрагментів. Оскільки інтелігенція родом з минулого, то ідеї, її проекти можуть виявитися прожектами. Все це тільки підкреслює непросту долю інтелігенції з претензією на першопрохідника гуманітарної освіти та виховання. Прищеплюючи людяність, інтелігенція допомагає людям вирішувати проблему самопізнання і виробляти оптимальне відношення до світу, відкриваючи сенс свого життя і корелюючи його зі способом життя, вчинками в повсякденному житті.

У підрозділі 4.3. «Інтелігенція як ідеолог подолання антропологічної кризи та становлення громадянського суспільства» стверджується, що подолання антропологічної кризи не відбудеться без участі конкретних соціальних суб'єктів. До таких суб'єктів дослідники традиційно зараховують інтелігенцію. Її роль і вплив на здатність соціуму до подолання антропологічної кризи прямо пов'язані з її сутністю. Інтелігенція компетентна в розробці концептуального рівня світогляду, що обертається серйозністю її місії через відповідальність за ідеали та орієнтири, запропоновані суспільству, державі, людині на тому чи іншому етапі історичного розвитку.

Існує точка зору, згідно з якою однією з причин сучасної антропологічної кризи стала криза інтелігенції як «специфічної соціальної групи», яка в будь-якому цивілізованому суспільстві є джерелом генерування нових смислів. Тому й вихід з кризової ситуації перебуває «в руках» тієї ж інтелігенції.

Однак, покладати надії на вирішення такого завдання виключно інтелігенцією може виявитися не тільки справою марною, але і навіть небезпечною. Беручи на себе функції розумової еліти і влади в суспільстві, не маючи при цьому, крім європейської освіти, високої духовності і безумовної моральності, вітчизняна інтелігенція здатна навіть погіршити ситуацію, від чого у свій час і намагалися застерегти російську інтелігенцію автори «Віх».

Нині роль інтелігенції істотно видозмінюється. В епіцентрі її уваги знаходиться не стільки майбутнє, скільки сьогодення, - соціальна реальність, обтяжена наростаючими процесами дегуманізації та дегуманітаризації. У цьому сенсі історична роль інтелігенції, її покликання полягає у вирішенні завдань гуманітарної освіти. В іншому випадку майбутнє, якщо воно відбудеться, може стати непридатним для виживання.

Розділ 5 «Стратегії розвитку громадянського суспільства» присвячений аналізу стратегій розвитку громадянського суспільства в умовах транзитивності соціуму і глобалізації світу. Досліджуються обставини, які підтверджують, що саме громадянське суспільство може стати чинником, що сприяє виходу сучасної цивілізації з соціального тупика.

У підрозділі 5.1. «Діалог громадянського суспільства і держави» здійснено аналіз взаємодії державної влади та громадянського суспільства, що забезпечує передумову інтерпретації рівня необхідності автономії приватного життя індивіда, його права створювати і входити в різні асоціації, незалежні від держави.

Питання про взаємини влади і громадянського суспільства є центральним за своїм значенням у всіх міркуваннях про політичну систему, політичні режими, демократію, оскільки тільки в умовах демократії можна говорити про правову державу, і тільки правова держава є умовою наявності повноцінного громадянського суспільства.

Значна частина громадянського суспільства робить зусилля для становлення конструктивних відносин із владою. Результатом аналізу взаємовідносин влади і громадянського суспільства стає вибір їх взаємодії, що розглядається з позицій трьох можливих варіантів розвитку подій: протистояння, діалогу чи співіснування.

Нинішній стан відносин громадянського суспільства і держави та найближчу перспективу в більшості випадків доводиться характеризувати як умови співіснування, коли активність проявляється лише партіями та правозахисними організаціями, а влада не надто стурбована цією активністю. Необхідний не квазідіалог суспільства і влади, а справжній полілог асоціацій громадянського суспільства та інститутів держави, де своє слово повинна сказати інтелігенція, прищеплюючи середнім верствам ідею спільної справи, без якої не сформується середній клас, не заявить про свої можливості громадянське суспільство.

У підрозділі 5.2. «Національна ідея як одна з стратегем громадянського суспільства» констатується, що сучасна суспільно-історична ситуація складається таким чином, що процеси становлення громадянського суспільства проходять в основному в рамках локальних меж того чи іншого соціуму, найважливішим ідентифікатором якого є національна приналежність його суб'єктів.

Ідея нації стала потужним засобом консолідації та обґрунтування нової спільноти людей та їх життя, долаючи, руйнуючи і перетворюючи попередні форми спільнот з відповідною системою цінностей. Вона вивільнила енергію історичної дії та надала їй певну спрямованість. Всі «локальності», «особливості» соціального, культурного, етнічного або географічного порядку були кинуті в горнило загальнонаціонального життя.

Самостійна державність, взята у вигляді абстрактного політичного принципу, становить необхідну, але настільки ж і абстрактну форму національного становлення. Разом із чітким визначенням цього принципу (pro-), необхідно також чітко визначити проблеми та протиріччя, пов'язані з його здійсненням в історичному житті народів (contra-). Головна проблема пов'язана з тим, що держава втілює в собі дуже високу концентрацію влади, якій суспільству нема чого протиставити, коли воно не має належної громадянської структури. В результаті чого держава здатна перетворитися, і перетворюється, з передумови розвитку національного життя в непереборну перешкоду для цього розвитку.

Розвиток нації та громадянського суспільства передбачає відповідні форми і норми взаємодій людей. Тому найбільш ефективно і гармонійно демократія стверджується там, де їй передує природне формування у людей навичок, принципів і цінностей спільного життя, серед яких чільне місце займають солідарність, взаємодопомога, справедливість, гуманізм, громадянська активність, глибока повага до закону, прав і свобод особистості.

В умовах відсутності об'єднуючої суспільство ідеї, складається державна доктрина, основу якої становить політичне «споживання» національної ідеї, що призводить до тотальної державної узурпації всіх сфер суспільного життя. Сформована з урахуванням державних інтересів, вона може підштовхнути до формування, розвитку, функціонування національної ідеї, націленої на згуртовування багатоскладового (фрагментованого) суспільства.

У сучасному прочитанні громадянської національної ідеї на чільне місце претендує не етнокультурна єдність (мова, релігія, історія, фольклор), а єдність громадянська, політична і соціальна. Основу національної громадянської ідеології складають базові цінності загальнолюдського типу, що ставлять на перше місце громадянську, соціально-політичну самосвідомість.

Стратегія становлення громадянського суспільства використовує потенціал національної ідеї як фактор, що сприяє становленню нових форм життєдіяльності соціуму на основі демократизації, політичної участі, діалогу, толерантності та громадянської злагоди.

У підрозділі 5.3. «Тенденції глобалізації громадянського суспільства» досліджується феномен глобального громадянського суспільства в іпостасі свого становлення з орієнтиром на затребуваність вже сьогодні в умовах глобальних багаторівневих трансформацій та пошуку оптимальної системи координат розвитку людства, наявності планетарної інформаційної мережі, а також сучасного стану національних і транснаціональних соціальних мереж. Глобальні потоки праці і капіталу, планетарна інфо-медійна сфера і громадянські ініціативи, спрямовані на формування демократичного середовища, забезпечують реальні передумови для формування і функціонування глобального громадянського суспільства, про яке мова поки що може йти тільки на рівні констатації тенденцій.

Підрозділ 5.4. «Розвиток громадянського суспільства як шлях виходу з соціального тупика» демонструє спробу дисертанта визначити стратегічні напрями розвитку громадянського суспільства.

Аналіз становлення громадянського суспільства в Україні, як і в країнах пострадянського простору загалом, свідчить про те, що воно має свої соціокультурні, економічні, політичні і правові підстави. Це не міф, а реальність у її становленні. На порядку денному - розробка таких стратегій розвитку громадянського суспільства, які дозволять запропонувати відповідні шляхи виходу з соціального тупика.

Першим кроком на цьому шляху є звернення до ідеї громадянського суспільства через життєдіяльність місцевого самоврядування. Тільки у форматі місцевого самоврядування індивід отримує можливість набути статусу повноцінного громадянина. Із шляхів здійснення громадянської злагоди, що вже себе зарекомендували, можна відзначити такі як діалог етнічних культур і діалог конфесій в суспільстві етнічного плюралізму та конфесійного різноманіття. В окремих регіонах зарекомендувала себе політика мультикультуралізму, орієнтована на здійснення принципу паритету різних культур, гарантом якого виступає держава. Але гарантом політики мультикультуралізму має бути не просто держава, а тільки держава правова. В іншому випадку політика мультикультуралізму буде дискредитована.

Є надія на реформу місцевого самоврядування. Ця реформа повинна підняти самоврядування на порядок вище, ніж вчорашнє представництво радянської влади на місцях, і одночасно вона повинна створити бар'єри проникненню в місцеве самоврядування тих, хто хотів би використовувати його в своїх корисливих цілях. Своє слово і свій внесок у здійснення громадянської злагоди повинні здійснити засоби масової інформації. Але це зроблять лише ті ЗМІ, які зберігають чистоту своїх помислів і дій. В умовах тотальної заангажованості зберігати «чистоту помислів і дій» важко, але можна і потрібно. Адже мова йде про перспективи Вітчизни.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на базі затребуваної методології проведені теоретичні узагальнення і отримано нове вирішення актуальної соціально-філософської проблеми, яка полягає у комплексному дослідженні ідеї громадянського суспільства та виявленні механізмів її здійснення. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

1. Аналіз еволюції системи поглядів та ідей на становлення громадянського суспільства дозволив простежити шлях трансформації первинних форм суспільного життя, що уособлювали «владу авторитету» в нові соціальні структури, де домінантою стає «авторитет влади». Влада авторитету в міру розвитку суспільства продемонструвала обмеженість можливостей долати протиріччя між частиною і цілим, особистістю і спільнотою, а також нездатність забезпечувати оптимальний регламент відносин у межах конкретного співтовариства людей.

2. Авторитет влади заявив про себе через становлення інституту держави, а також оформлення політичної і правової систем, що забезпечують регламент суспільних відносин. Через свою політичну свідомість люди усвідомлюють свою державність, розуміння того, що тільки через державу і за допомогою держави вони можуть реалізувати свої інтереси. Кардинально змінюється співвідношення функцій держави на користь внутрішньої функції, яка забезпечує регламент суспільства і гарантує безпеку життя людей. З'ясовані причини та обставини, що сприяють появі паростків автономності та дистанціювання громадян від держави, їх прагнення перетворити державу в активного захисника своїх інтересів.

3. Обґрунтована ідея, згідно з якою інститут держави, що виник у відповідь на суспільну потребу, рано чи пізно повинен зникнути, вичерпавши потенціал своїх можливостей із задоволення потреби бути посередником у відносинах між особистістю та суспільством, даним суспільством та іншим суспільством. Але, якщо держава не вкорінена, або не зросла зсередини, а привнесена ззовні чи склалася під впливом особливих обставин, то така держава не може претендувати на авторитет влади. У суспільстві відчуженої держави люди воліють жити не за законом, а за «поняттями». Місце діалогу влади і суспільства займають свавілля, обман і продажність корумпованих чиновників. Справжній авторитет влади уособлює лише те суспільство, яке виростає з соціокультурного простору своєї ойкумени, забезпечуючи наступність і естафету влади авторитету.

4. Здійснено аналіз становлення громадянського суспільства в умовах новоєвропейської цивілізації як опонента державі. Держава в даному випадку є суб'єктом авторитету влади, яка виступає єдиною формою організації суспільного життя, що організує і направляє будь-яку соціально значиму діяльність людей. Поява громадянського суспільства в епоху становлення новоєвропейської цивілізації розмикає жорсткий зв'язок соціального життя і авторитету влади. На відміну від імперативів держави, громадянське суспільство не претендує на статус священного інституту. Індивід у громадянському суспільстві отримує можливість вибору варіантів свого буття в суспільстві, що не виключає, а передбачає відповідальність за цей вибір. Тоді як в умовах тоталітарного режиму буття людини, як правило, є вибором без вибору, але й без будь-якої відповідальності за своє буття. В умовах тоталітарного режиму, абсолютного авторитету влади, індивід не вибирає своє буття, а отримує його.

5. Дослідження динаміки влади авторитету, її трансформація в авторитет влади показали, що і авторитет влади в особі держави не є чимось незмінним і постійним. Держава пройшла свої власні етапи становлення та розвитку. В умовах третього тисячоліття держава демонструє тенденції трансформації в новий стан влади авторитету, яка буде забезпечена єдністю влади права і громадянського суспільства, коли вертикаль і горизонталь системи координат розвитку суспільства будуть знаходитися не в протиборстві, а у взаємозв'язку, взаємодії та взаємозумовленості. Це стає можливим тільки за допомогою здійснення механізму реалізації ідеї громадянського суспільства з орієнтиром на здійснення злагоди, солідарності та справедливості. Для реалізації ідеї громадянського суспільства нині необхідний його «синтез» з державою. Ця нова якість «симбіозу» держави і громадянського суспільства перевіряється мірою солідарності і справедливості, здатністю вирішувати діалектичне протиріччя між громадянином співтовариства і підданим держави, між громадянським співтовариством і державою, забезпечуючи інтегративну цілісність індивіда; а також не ілюзорну, а справжню рівновагу основних інститутів суспільства.

6. Дослідження проблеми людини як самоцінності громадянського суспільства продемонструвало, де вона виступає як його мета, а також як засіб досягнення цієї мети. В інтерпретації дисертанта, людина - це стержень громадянського суспільства і, одночасно, його «тест на пробу». Громадянське суспільство починається з людини і визначається людиною. Це спільнота, у якій людина заявляє про себе і як мета, і як засіб досягнення цієї мети, бо у всіх інших суспільствах людина - це тільки засіб, особливо в умовах її граничного відчуження. Громадянське суспільство дає надію на звільнення людини. Реальністю стає людина як самоцінність, і в цьому проявляється вся її екзистенція.

7. Розгляд основних параметрів сучасної антропологічної кризи підтвердив, що сучасна цивілізація перебуває в стані системного антропологічної кризи, яка охопила всі рівні і смисли людського існування. Діагностовано розпад базових засад життя і втрату ціннісних орієнтацій в суспільстві, що трансформується. Це втягує соціум в потік безупинно мінливих відносин локального і глобального, частин і цілого, одиничного і загального. У мас людей породжується світовідчуття повноти буття, що трансформується і, в той же час, загального хаосу, постійного перебування людини та суспільства на небезпечній межі буття-небуття. Вихід із антропологічної кризи бачиться у здатності соціуму сформувати громадянське суспільство, як спосіб буття вільних активних індивідів і форми реалізації ними свого життєвого потенціалу.

8. Одержала подальший розвиток концепція суверенної особистості як найважливішої складової громадянського суспільства та найвищої цінності суспільного розвитку. Основою онтологічної автономії і суверенності особистості є наявність у неї комплексу невід'ємних прав, які за самою своєю природою не надаються волею суспільства чи держави, а самі служать тим ґрунтом і основою, на якій будується як суспільство, так і держава. Сенсом держави в рамках здійснення ідеї громадянського суспільства стає гарантія недоторканості та здійснення невід'ємних прав особистості в тих межах, в яких взагалі має право діяти влада. Тим самим держава підпорядковується праву, а суспільство отримує перевагу і пріоритет над державою. Пріоритет суспільства означає, що людина належить собі і власній волі, яку може вільно здійснювати в межах загальних формальних угод, втіленням чого є законодавство.

9. Обґрунтована необхідність введення гуманітарної експертизи проектів суспільного облаштування. Важливо мати чітке уявлення про стратегії її реалізації та механізм, який здатний на законних підставах примусити сучасну владу до прийняття рішень, невигідних їй, але потрібних суспільству і тим самим відновити баланс суспільних інтересів. Запропонована модель реалізації такого механізму за допомогою впровадження гуманітарної експертизи проектів суспільного облаштування. Її соціальна оцінка зорієнтована на забезпечення зовнішніх умов реалізації потреб людини, а також на відкриття її нових креативних можливостей, для здійснення яких зовнішні умови вже дозрівають. Для набуття статусу імперативної, гуманітарна експертиза потребує державного закріплення на законодавчому рівні та надання їй пріоритетного значення стосовно інших експертиз, аргументів і доводів із приводу впровадження тих чи інших інновацій.

10. Здійснено аналіз середнього класу як особливого соціального феномена, визначено підходи щодо його ідентифікації як інтегративного суб'єкта соціальної активності, розглянуто його статус у системі координат суспільних відносин, виявлено його здатність бути актором становлення та розвитку громадянського суспільства. Особливо виділені соціокультурні чинники формування середнього класу сучасного транзитивного суспільства, серед яких провідну роль займають діалог, компроміс, толерантність, громадянська злагода, справедливість і солідарність у подоланні соціальних протиріч і конфліктів.

11. Обґрунтовано тезу про те, що розвиток громадянського суспільства та становлення середнього класу - практично єдиний процес. Тому ґенезу середнього класу в суспільстві перехідного періоду можна розглядати і як мету його розвитку, і як важливий критерій ефективності проведених реформ. Акцентовано увагу на тому, що затребуваність середнього класу набула особливої актуальності в умовах пострадянського простору, де зміни на рубежі століть привели до активного пошуку ціннісних орієнтирів, що відображають як спадкоємність історичного розвитку, так і необхідність визначення мети, здатної поєднати загальне і одиничне, осмислити ключові принципи розвитку світового процесу і забезпечити зусилля, зорієнтовані на те, щоб зробити життя суспільства більш людяним, а людину - більш суспільною (досконалою). Діагностовані труднощі процесів трансформації в суспільстві пострадянського простору, які полягають у тому, що впровадження глобальних змін в структуру соціуму не відповідають потребам, інтересам, цінностям, світогляду та світосприйняттю більшості громадян. Специфіка перехідного періоду обумовлює і певні проблеми становлення в ньому середнього класу.

12. Виявлено суб'єктивні чинники, що перешкоджають становленню та розвитку середнього класу в суспільстві пострадянського простору. Реальністю є: криза ідентичності; аномійність; слабка соціальна відповідальність; байдужість; утриманство. Наявність цих рис у представників середнього класу не виключає можливість створити надійний фундамент громадянського суспільства навіть за наявності певних несприятливих економічних умов.

13. Встановлено, що для існування середнього класу як в Україні, так і загалом на пострадянському просторі, практично відсутні належні умови. Мова може вестися лише про становлення «протосереднього класу», який за певних умов та при вирішенні низки проблем може трансформуватися в повноцінний середній клас. Однак це не виключає можливості розглядати ідею затребуваності середнього класу як перспективну мету. Середній клас у форматі спільної справи профілактує можливість змикання олігархічної верхівки суспільства і найнижчих маргінальних верств із орієнтиром на їхню злочинну діяльність. Більше того, середній клас є базовою підставою становлення та розвитку громадянського суспільства. Але ідея спільної справи не вийде за межі декларації про її необхідність, якщо свою дорогу не пройде інтелігенція як потенційний суб'єкт громадянської злагоди, як ідеолог спільної справи.

14. Розкрито сутність інтелігенції як особливого соціального феномена, визначено підходи до розуміння інтелігенції як творчої меншості суспільства, яка наділена інтелігентністю. Інтелігентність - це постійний розвиток, сумніви, вагання, постійні роздуми з приводу вибору між добром і злом, релігійною вірою і невір'ям, активне перетворення навколишнього і внутрішнього світу людини.

Дисертант не ідеалізує інтелігенцію, вбачаючи в ній тільки специфічний ідеал соціальної групи як панацею вирішення всіх сучасних антропологічних і соціальних проблем. Представлене системне бачення проблеми інтелігенції з виокремленням тих ілюзій, які супроводжують інтелігенцію в суспільній свідомості, відзначається її «ахіллесова п'ята» - нездатність до самоорганізації, нерішучість, прислуговування владі (еліті) тощо.

15. Виявлено потенціал інтелігенції, її історичну місію - бути ідеологом соціально-активної частини суспільства. Обґрунтована вирішальна роль інтелігенції в пошуку громадянської злагоди в соціумі шляхом розгляду її як смислопороджуючого суб'єкта громадянського суспільства.

Інтелігенція за своєю суттю є суб'єкт майбутнього в сьогоденні. Вона формує громадську думку і несе свою міру відповідальності за трансформаційні процеси суспільства або окремих його фрагментів. Оскільки інтелігенція родом з минулого, то ідеї - проекти її носіїв - можуть виявитися й ідолами - прожектами. Все це тільки підкреслює непросту долю інтелігенції з претензією на першопрохідника гуманітарної освіти та виховання. Прищеплюючи людяність, інтелігенція допомагає людям вирішувати проблему самопізнання і виробляти оптимальне відношення до світу, відкриваючи сенс свого життя і корелюючи сенс життя за способом життя, вчинками в повсякденному житті. Відтворюючи і примножуючи себе, інтелігенція може підготувати тих, хто ратує за збереження Природи, за те Суспільство, де людина знаходить почуття солідарності і надію на справедливість, де вона заявляє про свою самоцінність, зберігаючи за собою право бути самоцінністю, але, за необхідності, бути і засобом досягнення мети соціальних проектів. Вертикаль авторитету влади в особі інституту держави і перші паростки сучасного громадянського суспільства повинні пестити та леліяти інтелігенцію, вирішуючи проблему її розширеного відтворення. І тільки тоді вона виконає своє призначення.

16. Розглянуто проблему реальності втілення історичної місії інтелігенції за допомогою реалізації її освітянської функції. Гуманітарна освіта має стати засобом реалізації інтелігенцією своїх смисложиттєвих цільових завдань і установок, базовою підставою подолання в суспільстві проявів антропологічної кризи.

Умовою здійснення історичної місії інтелігенції є усвідомлення самою інтелігенцією своєї нової, не тільки національної, а й глобальної пасіонарної ролі. Інституціоналізація пасіонарних ідей інтелігенції за допомогою поєднання інноваційних і традиційних аспектів розвитку суспільства виключається без духовної консолідації суспільства навколо ідеї спільної справи - формування нового типу соціуму, заснованого на його громадянському ідеалі, який передбачає як вільне, демократичне, толерантне становлення і розвиток всього суспільства, так і окремих його індивідів.

17. Визначено стратегії розвитку громадянського суспільства. У цьому сенсі істотним стає вибір взаємодії владних інститутів держави та громадянського суспільства, що розглядається з позицій трьох можливих варіантів розвитку подій: протистояння, діалогу чи співіснування.

Діалог виникав тільки у відносно стабільних умовах минулого. Він також може розглядатися як можлива перспектива нинішніх відносин держави і громадянського суспільства. Необхідний не квазідіалог суспільства і влади, а справжній полілог асоціацій громадянського суспільства та інститутів держави, де своє слово повинна сказати інтелігенція, прищеплюючи середнім верствам ідею спільної справи, без якої не сформується середній клас, не заявить про свої можливості громадянське суспільство. Разом із тим, значні можливості має співіснування таких різнопланових суб'єктів як держава і громадянське суспільство. Тут є свої плюси і мінуси. Стосовно ж протистояння, то і цей варіант має свою історію та свою можливу реальну практику.

18. Констатовано, що сучасна Україна являє собою складне (фрагментоване) суспільство. Підставами для цього твердження є регіональне розмаїття, поляризація інтересів, невизначеність в правовому полі, проблеми корінних народів, національних і мовних меншин, багатоконфесійність, яка має чітко виражений регіональний характер, двомовність, полівекторність політичних та економічних орієнтирів.

19. Запропонована одна з стратегем розвитку громадянського суспільства. Нею може стати національна ідея, де базові цінності загальнолюдського типу складають основу національної громадянської ідеології, яка, на відміну від етнокультурної, ставить в основу громадянську, соціально-політичну самосвідомість. Основа для розробки нової національної ідеології вже існує. Це національна незалежність держави, розвиток демократії; мультикультурність народу України; глобалізаційні процеси; стратегічний курс на європейську інтеграцію та добросусідські відносини з іншими країнами.

20. Розглянуто феномен глобального громадянського суспільства. Стверджується реальність тенденцій глобалізації громадянського суспільства в іпостасі його становлення з орієнтиром на свою затребуваність вже сьогодні в умовах глобальних багаторівневих трансформацій та пошуку оптимальної системи координат розвитку людства, наявності планетарної інформаційної мережі, а також сучасного стану національних і транснаціональних соціальних мереж. Глобальні потоки праці і капіталу, планетарна інфо-медійна сфера та громадянські ініціативи, спрямовані на формування демократичного середовища, забезпечують реальні передумови для формування і функціонування глобального громадянського суспільства.

21. Аналіз становлення громадянського суспільства в Україні, як і в країнах пострадянського простору загалом, свідчить про те, що воно має свої соціокультурні, економічні, політичні і правові підстави. Це не міф, а реальність у її становленні. Це такий перехідний період у житті суспільства, коли відомо «звідки», але невідомо «куди». Даний період має три етапи: руйнування, пошук дієздатної ідеї та творення нового. Кожному етапу притаманний свій тип особистості: дестроєр - збирач - творець. Кінець ХХ століття на пострадянському просторі продемонстрував проблемну ситуацію - поява реального історичного виклику. Початок XXI століття - час пошуку гідної відповіді на цей виклик.

На порядку денному знаходиться розробка таких стратегій розвитку громадянського суспільства, які дозволять запропонувати й інші стратегеми виходу з соціального глухого кута. Першим кроком на цьому шляху є звернення до ідеї громадянського суспільства, через життєдіяльність місцевого самоврядування. Із практичних шляхів здійснення громадянської злагоди, які вже добре себе зарекомендували, можна відзначити діалог етнічних культур і діалог конфесій; політику мультикультуралізму в окремих регіонах; діяльність незаангажованих засобів масової інформації, а також інші форми, які мають потужний потенціал щодо виходу суспільства з соціального тупика.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Горбань А.В. Гражданское общество: идея и ее осуществление: [монография] / А.В. Горбань. - Симферополь: ИТ АРИАЛ, 2011. - 396 с.

2. Гражданское общество в эпоху тотальной глобализации: [монография] / [А.В. Горбань, А.А. Чемшит, Ю.С. Коноплин и др.]; научн. ред. И.И. Кальной, А.В. Горбань. - Симферополь: ИТ АРИАЛ, 2011. - 648 с. Особистий внесок здобувача: розроблена аналітична концепція та здійснене загальне наукове редагування монографії. Особисто написані вступ, висновки, два підрозділи, присвячені середньому класу та його ролі в облаштуванні пострадянського суспільства, узагальнена бібліографія, складений глосарій.

3. Горбань А.В. Интеллигенция как структурообразующий элемент гражданского общества: [монография] / А.В. Горбань. - Симферополь: ИТ АРИАЛ, 2010. - 280 с.

4. Роль интеллигенции в формировании идеологии среднего класса: [монография] / [А.В. Горбань, И.И. Кальной, А.П. Цветков и др.]; научн. ред. И.И. Кальной, А.В. Горбань. - Симферополь: СИНТАГМА, 2010. - 468 с. Особистий внесок здобувача: розроблена аналітична концепція та здійснене загальне наукове редагування монографії. Особисто написані вступ, висновки, підрозділ, присвячений середньому класу, узагальнена бібліографія, складений глосарій.

5. Горбань А.В. Средний класс как базовое основание модели современного гражданского общества: [монография] / А.В. Горбань. - Симферополь: ИТ АРИАЛ, 2010. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru