Символічні структури етнокультурного процесу в Україні

Третій розділ дисертації ”Символізм на вирішальних етапах розвитку української культури” характеризує українську ментальність і світобачення в трьох головних ракурсах: релігійно-гуманістичне світобачення в його бароковій розробці, спираючись на творчу спадщину Григорія Сковороди; національну ідею в державно-демократичній розробці, спираючись на ідейну спадщину Кирило-Мефодієвського товариства; сцієнтичне світобачення в лінгвістично-психологічній розробці, спираючись на філологічну спадщину О. Потебні і його соратника Д. Овсянніко-Куліковського.

В підрозділі 3. 1. -- “Традиція символізму в філософській спадщині Г. Сковороди” зазначається, що на теренах України XVIII століття стиль бароко набув свого розквіту. Г. Сковорода, як яскравий провідник барокового світогляду XVIII століття, не тільки філософськи потужно, а й індивідуально неповторно втілив ці риси у своїй творчості i життєвому шляху. Відоме вчення Г. Сковороди про три свiти: великий, “обiтельний” (макрокосм), мала людина (мікрокосм) i символічний (Біблія). Особливу увагу у своїх творах Г. Сковорода приділяє символічному світу. Безумовно, виникає запитання - чому? Передусім, на нашу думку, це пов'язано з новими суспільно-історичними умовами в Україні, особливо тими, що існували наприкінці століття. Це умови руйнації, зумовленої такими подіями, як зруйнування Запорозької Сiчi 1775 р., поділом на губернії або намісництва замість скасованих полків та іншими, які призвели до знищення Української державної автономії. Підстав для тривог, страху, відчуття втрати сенсу життя, відсторонення вiд “реальності” було більш ніж достатньо. На ці підстави нашаровувалися такі закляті культурно-антропологiчнi властивості доби бароко, як відхід від антропоцентризму доби Відродження та формування ідеалу “вищої людини” (Д. Чижевський), яка має служити Богові. Але для формування цієї “вищої людини” конче необхідно було існування відповідного їй світу, який, за Г. Сковородою, має назву “символічного”.

В існуючих дослідженнях філософії Г. Сковороди “символічний світ” розглядається як знаково-алегоричне тлумачення текстів Біблії. Проте символічний світ філософа виходить далеко за межі Біблії як книги, Святого Письма християн або старозаповітних юдеїв, оскільки показує софійну природу буття. І справді, згідно з поглядами Г. Сковороди, духовність, виражена у символічній формі у Біблії, властива всій духовній культурі, в тому числі поганству та міфології. Зближуючи Біблію та всю культуру античності за їхнім ідейним змістом, Г. Сковорода прагнув ідентифікувати їх і за символічною формою виразу їх ідейного змісту.

Розробляючи концепцію духовного преображення людини, Г. Сковорода, підкреслюється в підрозділі, з одного боку, розглядає свої ідеї у напрямку суголосному німецькій містиці (майстер Екхарт, Я. Бьоме), а з іншого, спирається на досвід осмислення цієї проблеми українськими книжниками XVI -- початку XVII сторіччя ( зокрема Іваном Вишенським, діячами братств та острозького культурно-освітнього центру). Вони вважали, що преображення застарілої (“вєтхої”) людини на нову можливо лише за умов подолання в процесі самопізнання своєї земної форми, входження у внутрішній контакт з вищою істотою, під час якого, осяяна небесним світлим розумом людина, усвідомлює свою справжню, божественну сутність і проникає у повчальне слово Біблії, наслідком чого є здобуття людиною стану обожнення.

Далі, аналіз вчення Г. Сковороди про внутрішню людину розглядається в контексті поглядів Д. Чижевського, який відокремлює чотири щабля її пізнання: перший щабель є підготовчим і полягає в усвідомленні того, що є внутрішня людина, другий щабель -- спроба пізнати в собі внутрішньої людини, третій щабель -- це боротьба внутрішньої людини з зовнішньою, четвертий щабель -- це розквіт внутрішньої людини, яка набуває божественних атрибутів. Адже духовне народження людини пов'язане з прилученням до таких чеснот як віра, надія, любов. Моральні якості людини філософ порівнює з якостями дорогоцінного каміння. Ці якості можуть бути тільки у чистому серці, тому філософ вживає вислів “любов або чистосердечність”. Віра, надія, любов сприяють поміркованості в житті, вони впливають на волю, стримують бажання, непотрібне роблять зайвим, спрямовують дії на добро, творять його. Таким чином, зазначену тріаду філософ розглядає тільки у духовному розумінні.

На шляху містичного пізнання поступово втрачається різниця між суб'єктом та об'єктом, долається власне Я, а віра, надія і любов постають не тільки як умови релігійного переживання, а й сприяють досягненню кінцевої мети -- злиттю з першосутністю. Дослідження інтерпретацій понять “надія”, “віра”, “любов” у філософській концепції Г. Сковороди є фундаментом приєднання людини до сакрального світу.

У підрозділі 3. 2. -- “Символічна образність у складі ідейно-національної спадщини Кирило-Мефодіївського товариства” зазначається, що одним із чинників відродження нової, незалежної, вільної України є національна ідея, і це пов'язано передусім з її формотворчим, конструктивно-творчим змістом. Поняття національної ідеї та її зміст на кожному етапі розвитку української культури мають певну специфіку, яка змінюється згідно з історичними трансформаціями. Тому національна ідея має сенс лише в певному культурно-історичному контексті. Суттєве значення українська національна ідея набуває в історії українського визвольного руху наприкінці руху наприкінці XIX - початку XX століття

В окресленні змісту національної ідеї, конкретизації її соціальної ролі важлива заслуга належить Кирило-Мефодiївському товариству, яке було утворене наприкiнцi 1845 - на початку 1846 року. В iдеологiї кирило-мефодiївцiв схрестилися моменти романтичної традицiї, радикалізму 40-х рокiв (в якому незріла соцiальна мотивацiя замінялася нацiонально-полiтичною) та релігійного елементу, який ґрунтувався на переконанні в можливості та потребі перебудови всього життя людського на основі християнської віри. Християнсько-романтичний тон зумовив i сам характер органiзацiї товариства, сам, так би мовити, стиль його життя. Ця обставина і зумовила креативну роль символiки в становленнi української iдеї братчиками. Про це свідчить творча спадщина Т. Шевченка, П. Кулiша, М. Костомарова та М. Гулака.

Світогляд Т. Шевченка має яскраве романтично-символiчне забарвлення та характеризується широким використанням символічних засобів розвитку та виразу думок. В творчості поета передусім природа вiдгукується на все, що дiється в серцi людини, вiдбиває внутрiшнє життя людини в яскравих образах і символах. Символiчне значення мають i бiблiйнi образи у Шевченка. Для поета головне в християнствi - це вiра, яка встановлює безпосереднiй зв'язок мiж Богом і людьми. Цей Бог сходить сам до людей і стає людиною. У цьому сенсі Христос був iдеальною, зразковою людиною. Богоматiр, як iдеальний тип матерi, Т.Г. Шевченко змальовує в “Марiї”. Всi подiї минулого мають для поета теж символiчне значення.

Символiка пронизує i головну книгу М. Костомарова - “Книгу буття українського народу”. Слов'яни зображуються в другiй частинi “Книги буття українського народу” наслiдниками Бога. М. Костомаров зупиняється на iсторiї України в тi часи, коли вона була самостiйною. Малюючи козацтво, автор наголошує, що козацтво здiйснило iдеал рiвностi i християнської чистоти. Доля слов'ян, робить висновок автор, завжди пов'язана с царством Божим, з Ісусом Христом. Відродження України - у майбутньому - її “воскресіння”. Автор вiрить у долю України, в те, що вона буде вiльною i незалежною.

Iдея України пов'язана в П. Кулiша із серцем. “Забути” про Україну, про рiдний край, про Батькiвщину, коли зовнішнє в людинi бере гору над внутрішнім (серцем). Через усю творчiсть П. Кулiша проходить лiнiя мiж внутрiшнiм (сердечним) і зовнішнім, бо розбудову України він бачить тільки через утвердження внутрішнього i відкидання ворожого i шкідливого зовнішнього. Ці антитези внутрішнього - зовнішнього доповнюються іншими: минуле i сучасне, народна мова i штучна мова, хутір i місто, Україна i Європа, символіка яких i накреслює шлях відродження України.

Значення М. Гулака в розкритті символічного чинника в складі ментальності українського народу полягає в тому, що свої передові природничо-наукові відкриття він використовував для обґрунтування платонівської і неоплатонівської традиції, характерної для всієї історії української філософії. З XIX століття, з утвердженням в Україні сцієнтичної картини світу, платонізм піддали різкій критиці з природничо-наукових позицій. У цих умовах М. М. Гулак перший в XIX столітті показав, що платонівські ідеї відповідають уявленням модерної математики та елементам некласичної науки, яка зароджувалася в цей час. Виходячи з ідеї багатовимірної геометрії, вчений показав, що наш тривимірний світ є проекцією багатовимірних світів і тому, образ платонівської печери, де люди уявляють не речі, а образи та символи, відповідає реальним науковим фактам.

В підрозділі 3. 3. -- “Дослідження символічних структур у контексті університетської науки України (О. Потебня, Д. Овсянніко-Куліковський)” аналізуються символічні структури в сцієнтичному світобаченні, які найбільш виразно проявились в контексті університетської науки України, передусім в творчості О. Потебні і його соратника Д. Овсянніко-Куліковського. Великому українському вченому О. Потебнi належить значна роль у розвитку української культури. Його праці становлять один iз найважливiших етапiв в iсторiї слов'янського i свiтового мовознавства. Він залишив велику творчу спадщину у сферi лінгвістики, фiлософiї, етнографії та фольклористики, граматиці схiднослов'янських мов, слов'янській міфології та фольклористиці. Власне, з О. Потебні починається українське наукове мовознавство. Він заклав його міцні підвалини і вивів українську мовознавчу науку на широкий шлях сміливих гіпотез. Усі філософські проблеми потебніанства обертаються саме навколо історичного мовознавства. Історичний підхід О. Потебні полягає в тому, що він уперше послідовно-науково застосував еволюційні принципи до теорії та історії мови. Розвиваючи принцип історичного мовознавства, він близько підійшов до поняття мовної системи, спираючись на яку довів взаємозв'язок формально-звукових змін з граматичними і семантичними процесами. Історичні, таким чином, не тільки фонетичні співвідношення, а й граматичні категорії. В основу лінгвістичної науки має бути покладено не формальний аналіз звуків, а семантику синтаксичних форм, їх відповідність системі мови у цілому. У цьому зв`язку О. Потебня одним з перших довів такий напрям в лінгвістиці, як історичний синтаксис. Він показує, що синтаксис є головним в історії мови.

О. Потебня розвиває і надає завершеного вигляду лінгвістичній теорії слова і, насамперед, вченню про внутрішню форму слова, яка стала науковою базою усвідомлення багатовікової традиції українського символізму. А в ширшому значенні, вчення про внутрішню форму слова стимулює поширення теорії символізму в європейській культурі взагалі, і в слов`янській особливо. Не випадково, Андрій Бєлий пише спеціальне дослідження, в якому теоретичною базою символізму в російській культурі, оголошує праці О. Потебні.

Теорiя слова у фiлологiчних дослiдженнях О. Потебнi пов'язана з мiфом. Мiфологiї присвяченi його першi працi: “О некоторых символах в славянской народной поэзии” (1860), “О связях некоторых представлений в языке” (1864), “О мифическом значении некоторых образов и поверий” (1865) та iншi. Багато цiкавих зауважень у теорію мiфа було зроблено в лекцiях з теорiї словесности (”Из записок по теории словесности” (1905). Міф не існує без слова, і в цьому плані велике значення для його виникнення має внутрішня форма слова.

Однією з цiкавих проблем, якi дослiджує Д. Овсянніко-Куліковський, є психологiя творчостi. Розглядаючи цю проблему, він стверджує, що все мистецтво подiляється на “експериментальне” та “оглядове”. При цьому художник-експериментатор робить свого роду досліди над дiйснiстю. А художник-оглядач вивчає її і дає вихід своїм огляданням i спостереженням.

Основним предметом нашого дослідження є символiчнi структури в контекстi унiверситетської науки в Українi, тому з цього погляду для нас найбiльш цiкавими є дослiдження Д. Овсянніко-Куліковського стосовно М. Гоголя. М. Гоголь - письменник-експериментатор, в творчостi якого образи посідають особливе мiсце. Прийом експерименту вписано в текст письменника як унiверсальний засiб дослiдження та опису дiйсностi. Для характеристики всiєї творчої спадщини М. Гоголя та його експериментального методу можна використати два смволи: шляху i смiху. Д. Овсяннiко-Кулiковський показує в своїй працi “М. В. Гоголь”, що цi два символи шляху i смiху пронизують і життя письменника, i його творчiсть.

У висновках підводяться підсумки дослідження, узагальнюються його результати, а також визначаються можливі напрями подальшої розробки сформульованих у дисертації теоретичних положень.

До фольклорних образів українського етносу, які мають символічний статус, належить: образ світу, Світового Дерева, Змія, сонця, місяця, зірок, образ шляху тощо. Ці образи мають універсальне культурне значення і лежать у підвалинах української культури. Семантичний аналіз давньоукраїнського довкілля виявляє велике значення образу хати як втілення космічного устрою та антиподу хаосу. В контексті вищезгаданого аналізу цікава символіка етнографічного вбрання українців. Важливим аспектом дослідження національної самобутності українського народу є генеза походження українського слова, яка складається з аналізу стародавньої книжності.

В цьому сенсі аналіз підвалин культурного життя Київської Русі передбачає передусім розкриття духовного світу символіки стародавнього християнського храму, яка відбила історіософічну тенденцію і ставила завдання усвідомлення глобального руху вселенської історії від творення світу до його кінця в контексті історії свого народу. З прийняттям християнства в Київській Русі виникає уявлення про святість, інакше кажучи, про визнання певних людей носіями святості. Аналіз поняття святості у Києво-Печерському Патерику дозволяє нам окреслити головні напрямки трансформації цієї ідеї. Сутність змін полягає у троякій персоніфікації фокусу святості - з природи на людину, матеріально-фізичного на ідеально-духовне, з конкретно-наочного на абстрактне і небачене. В наслідок цього поняття святості актуалізує такі чесноти як праведність, непорочність, чистота т. п. і ці якості проявляють себе не матеріально-предметним засобом, а енергетичним збільшенням харизматичного ореола святого.

Історичним підгрунтям особливої ролі Софії в культурі Київської Русі є слов'янська міфологія, яка була втілена в культі Мокоші. В християнській, особливо східно-християнській теології, Богородиця стає втіленням Софії. Це пояснюється і традицією особливої ролі жіночого початку в українській ментальності, яка йде від часів Київської Русі, і православним розумінням жіночого опосередкованого відношення людини до Бога, і якостями Богородиці, які втілені в назвах різних ікон. Другою важливою складовою частиною, яка розкриває сенс софійності, є ідея місцевого устрою і державності. Введення і затвердження християнської віри в культурі Київської Русі пов'язані зі слов'янською абеткою, яка стає основою для просвітництва книжного. Таким чином, можна говорити про глибинну єдність Софії -- премудрості Божої і Слова, їхній взаємозв'язок, що характеризує важливу рису культури Київської Русі.

В аналізі архетипів української культури важливе значення належить архетипу етичної цінності вільної особистості, на грунті якого розкривається джерело і розвиток демократії в Україні порівняно з початком і розвитком демократії в США. Проте демократичні настанови в українському менталітеті, з багатьох історичний причин не одержали повного державного втілення. Вищим пунктом тут була Конституція Пилипа Орлика, яка включала елементи представницького права. З політичного боку ідеї демократії на Заході одержали більш широкого втілення ніж на Україні часів гетьманства. Але в духовному плані Україна дає блискучий зразок етичної розробки ідеалу вільної особистості.

Другим важливим архетипом в дослідженні української культури є архетип серця. “Фiлософiя серця,” виникаючи спочатку в Київській Русі під час засвоєння християнської патристики, пов'язується з міфологічною свідомістю українського народного світогляду і, проходячи крізь усі етапи розвитку української духовності, набуває в ХVІІ -- ХVІІІ століттях вигляду символічного антропоцентризму. Слово, як архетип, набуває апостольської місії, розкриває національну душу у християнських джерелах і культурно-історичних ракурсах, стверджує національне буття.

Символізм на вирішальних етапах розвитку української культури характеризує українську ментальність і світобачення в трьох головних ракурсах:: релігійно-гуманістичне світобачення в його бароковій розробці, спираючись на творчу спадщину Григорія Сковороди; національна ідея в державно-демократичній розробці, спираючись на ідейну спадщину Кирило-Мефодієвського товариства; сцієнтичне світобачення в лінгвістично-психологічній розробці, спираючись на філологічну спадщину О. Потебні і його соратника Д. Овсянніко-Куліковського.

Основні положення дисертації викладено у публікаціях:

1. Ковальчук Н.Д. Символічний лад української культури. --К.: Знання України, 2002. -- 161 с.

2. Ковальчук Н.Д. Аналогові процеси формування демократичних традицій в історії США та України // Нова політика. -- К., 1998. -- № 6. -- С.18-21.

2. Ковальчук Н.Д. Символічний світ у філософії Г. Сковороди // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. -- Дніпропетровськ, 1999. -- Вип. 5. -- С.110-116.

3. Ковальчук Н.Д. Проблема символізму в процесі духовного народження людини в філософській концепції Г. Сковороди // Мультиверсум. -- К., 1999. -- Вип. 6. -- 193-201.

4. Ковальчук Н.Д. Кордоцентризм як архетип української культури // Нова парадигма. Альманах наукових праць. -- Запоріжжя, 1999. -- Вип. 13. -- С. 54-61.

5. Ковальчук Н.Д. Образи світла, “палаючого серця”, та книги як символи українського бароко // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. -- Вип. 69. -- Чернівці, 2000. -- С. 67-70.

6. Ковальчук Н.Д. Архетип етичної цінності вільної особистості в контексті української культурі // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Філософія Політологія. -- Вип. 32. -- К., 2000. -- С. 20-23.

7. Ковальчук Н.Д. Символічний лад українського бароко // Наукові записки національного університету “Києво-Могилянська академія”: Теорія та історія культури. -- Том. 19. -- К., 2001. -- С. 27-30.

8. Ковальчук Н.Д. Апостольська місія слова // Totallogy-XXI. Посткласичні дослідження.-- К., 2001. -- Вип. 5. -- С. 164-173.

9. Ковальчук Н.Д. Символіко-романтичний абрис української ідеї: діалог кирило-мефодіївців // Totallogy-XXI. Посткласичні дослідження. -- К., 2001. -- Вип. 6. -- С. 256-266.

10. Ковальчук Н.Д. Символічний статус фольклорних образів українського етносу // Наукові записки національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- К., 2002. -- Вип. 10. -- С. 89-95.

11. Ковальчук Н.Д. Дослідження символічних структур в контексті університетської науки України (О. Потебня) // Наукові записки національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- К., 2002. -- Вип. 11. -- С. 33-40.

12. Ковальчук Н.Д. Мотив шляху у міфологічній свідомості українського етносу // Вісник національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”: Філософія. Психологія. Педагогіка. -- Вип. 3 (6). -- К., 2002. -- С. 23-26.

13. Ковальчук Н.Д. Архетипи української культури // Totallogy-XXI. Посткласичні дослідження. -- К., 2002. -- Вип. 7. -- С. 326-335.

14. Ковальчук Н.Д. Дослідження Д. Овсянніко-Куліковським символічних структур у творчій спадщині М. Гоголя // Практична філософія. -- К., 2002. -- № 1. -- С. 233-238.

15. Ковальчук Н.Д. Символізм на вирішальних етапах розвитку культури // Мультиверсум. -- К., 2003. -- Вип. 32. -- С. 101-109.

16. Ковальчук Н.Д. Зразки і норми моральної поведінки у ”Києво-Печерському Патерику” // Наукові записки національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова: Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. -- К., 2003. -- Вип. 12. -- С. 128-134.

17. Ковальчук Н.Д. Архетипи і символізм в українській культурі // Нова парадигма. Альманах наукових праць. -- Запоріжжя, 2003. -- Вип. 34. -- С. 42-48.

18. Ковальчук Н.Д. Історичне підгрунтя та витоки української демократії // Нова парадигма. Альманах наукових праць. --К., 2004-- Вип. 36. -- С. 74-80.

19. Ковальчук Н. Д. Архетип софійності в контексті культури Київської Русі // Вісник національного технічного університету “Київський політехнічний інститут”: Філософія. Психологія. Педагогіка. -- Вип. 1 (10). -- К, 2004. -- С. 23-28.

20. Ковальчук Н.Д. Християнська концепція софійності в християнській культурі // Мультиверсум. -- К., 2004. -- Вип. 43. -- С. 138-144.

21. Ковальчук Н.Д. Культура как путь и время // Мат. четвертої міжнар. конф. “Мова і культура”.-- К., 1996. -- С. 59-64.

22. Ковальчук Н.Д. Культура як форма духовного самостроительства // Мат. п'ятої міжнар. конф. “Мова і культура”: В 5 т. -- К., 1997. -- Т. 1. -- С. 79-80.

23. Ковальчук Н.Д. Творчество как форма рождения духовного “Я” // Мат. п'ятої міжнар. конф. “Мова і культура”: В 5 т. -- К., 1997. -- Т. 1. -- С. 74-78.

24. Ковальчук Н.Д. Архетип “філософії серця” в творчій спадщині М. Гоголя // П'яті гоголівські читання: Зб. наук. ст. -- Полтава, 1999. -- С 144-146.

25. Ковальчук Н.Д. Символіка стародавнього християнського храму в Київській Русі // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка: Філософія Політологія. -- Вип. 32. -- К., 2000 .-- С. 60-61.

26. Ковальчук Н.Д. Роль архетипів в дослідженні української культури // Соціальні проблеми та соціальні трансформації в сучасній Україні. Матеріали конференції для випускників програм, спонсорованих американським урядом. -- К., 2000. -- С.19.

27. Ковальчук Н.Д. Козацькі спільноти та громади Нової Англії як підгрунтя демократії в Україні та США // Матер. міжнар. наук. конф.: “На порозі тисячоліть: сучасні підходи до розвитку громад та регіонів”. -- Ужгород: 2000. -- С. 64-67.

28. Ковальчук Н.Д. Проблема православного естетизму в культурно-просвітницькій діяльності Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври // Могилянські читання: Зб. наук пр. -- К., 2001. -- С. 157-161.

29. Ковальчук Н.Д. Архетип слова в контексті української культури // Мова і культура. Наукове видання. -- К., 2001 -- Вип. 3. -- Т. 3. -- С. 90-94.

30. Ковальчук Н.Д. Архетипи української культури // Мат. V конгресу міжнар. асоц. україністів. Історія: Зб. наук. ст. -- Част. 2. -- Чернівці: Рута, 2004. -- С. 627-631.

31. Kovalchuk N. Istoria Philosopfii Ukrainy: Khrestomatia. Review // Harvard Ukrainian Studies. --1997. --vol. 38. -- XXI (1-2). -- P. 257-259.

АНОТАЦІЇ

Ковальчук Н.Д. Символічні структури етнокультурного процесу в Україні. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 -- “філософська антропологія, філософська культури”. -- Іститут філософії імені Г. С. Сковороди Національної Академії Наук України -- Київ, 2007.

У дисертації розкрито символічне підгрунтя української культури, як воно виявилось у літературних текстах, народній творчості, образотворчому мистецтві тощо. Символічний підхід дає змогу висвітлити явища, які були наскрізними для всієї української культури. Наскрізні структури пов'язуються з архетиапми: софійності, кордоцентризму, апостольської місії слова, образу вільної індивідуальності тощо. Досліджується символічний лад українського бароко з виявленням як загальної символіки, так і символіки, притаманної тільки українській культурі. Розглядається сутність символізму на вирішальних етапах розвитку української культури: в творчості Г. Сковороди, в програмних настановах кирило-мефодіївців та лінгвістичній спадщині О. О. Потебні і Д. Овсянніко-Куліковського.

Ключові слова: архетипи, символи, символічний антропоцентризм, символічні структури, українське бароко, українська духовність, українська національна ідея, християнство, фольклорні образи.

Ковальчук Н.Д. Символические структуры етнокультурного процеса в Украине. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 -- “философская антропология, философия культуры” -- Институт философии имени Г С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины. -- Киев, 2007.

В диссертации раскрыта символическая основа украинской культуры, как она проявилась в литературных текстах, народном творчестве, изобразительном искусстве. Анализ символических структур этнокультурного процесса в Украине осуществляется через анализ фольклорных образов украинского этноса (образ мира, образ Мирового Дерева, образ Змея, образ солнца, луны, звезд и т. п.), которые имеют символический статус и универсально-культурное значение. Семантический анализ староукраинской среды раскрывает образ дома как воплощение космического строя и антипода хаосу.

Принятие христианства привело к утверждению символического мировоззрения в культурной жизни Киевской Руси. Символика получает культурно-автономное значение как особая сфера постижения абсолюта. В этом аспекте анализ истоков культурной жизни Киевской Руси предполагает раскрытие символики христианского храма. В христианской культуре Киевской Руси большое значение имеет феномен святости. Анализ святости базируется на материалах Киево-Печерского Патерика и очерчивает основные идеи этого духовного феномена.

Символический подход дает возможность раскрыть явления, которые являются сквозными для всей украинской культуры. Сквозные структуры связаны с архетипами: кордоцентризма, софийности, апостольской миссии слова, образа свободной индивидуальности и т. п. Обосновывается не только символический статус архетипов, а содержательно раскрывается их предметный смысл и мировоззренческо-теоретическое значение. “Философия сердца” определяется генетической связью с украинской национально-культурной традицией. В украинской культуре, при сохранении и даже развитии библейного понимания концепции сердца возникает особое философское направление (кордоцентризм), которые связывает идею сердца с учением про центральное положение человека в мире. Это учение возникает вначале в Киевской Руси во время усвоения патристики и, проходя через все этапы развития украинской духовности, предстает в ХVІІ--ХVІІІ столетии в виде символического антропоцентризма.

Исследуется символический лад украинского барокко, культурные стандарты которого основываются на ценностях предыдущих эпох - античности, Средневековья, Ренессанса и Реформации. Дается характеристика символики украинского барокко, как взятой из предыдущих эпох (аллегоричность, декоративность, и др.), так и символики, присущей только украинской культуре (символы света, “горящего сердца”, книги, солнечных часов). Анализ этих символов приводит к выводу, что они имеют не только художественное значение, а и играют важную роль в сохранении национального самосознания украинского этноса.

Проблема символизма на решающих этапах украинской духовности рассматривается в трех ракурсах: традиция символизма в философском наследии Г. Сковороды, символическая образность в составе идейно-национального наследия Кирило-Мефодиевского товарищества и символические структуры в контексте университетской науки (А. Потебня, Д. Овсяннико-Куликовский).

Анализ символических структур етнокультурного процеса в Украине выводит на мивоззренческие проблемы национального развития и также реализуется в сакральном понимании святости Родины. Делается вывод, что проблема символизма в украинской культуре выходит за границы академического интереса и соотносится с общеполитическими задачами понимания путей развития украинской нации.

Ключевые слова: архетипы, символы, символический антропоцентризм, символические структуры, украинское барокко, украинская духовность, украинская национальная идея, христианство, фольклорные образы.

Kovalchuk N.D. Symbolic Structures of Ethnocultucal Process in Ukraine. -- The manuscript.

Thesis for taking the degree of Doctor of Philosophical Sciences. Specialization 09.00.04 - philosophical anthropology, philosophy of culture -- Institute of Philosophy named G. Skovoroda of National Academy of Sciences of Ukraine. -- Kyiv, 2007.

In dissertation reveals а symbolic basis of the Ukrainian culture, its manifestation in literary texts, folk art and fine arts as well. A symbolic approach makes it possible to show phenomena bearing a though for all Ukrainian culture. The through structures are linked with such archetypes as: sophism, kordotsentrizm, an. apostolic word mission, an image of free individuality etc. A symbolic manner of Ukrainian baroque revealing its general symbols distinctive only to Ukrainian culture. It has been investigated. the essence of symbolism at the decisive stages of Ukrainian spirituality: at G. Skovoroda's creation, programmable precepts of Cyrilo-Mephodiivtsiv and linguistic heritage (A. Potebnya, D. Ovsyanniko-Kulikovskiy).

Keywords: archetypes, symbols, symbolic antropotsentrizm, symbolic structures, Ukrainian barogue, Ukrainian spirituality, Ukrainian national idea, Christianity, folklore images.

Размещено на Allbest.ru