Філософія європейського адогматизму: парадокс віри С. Кіркегора і sola fide Л. Шестова

У третьому підрозділі «Екзистенційний простір європейського мислення у поєднанні віри та розуму» з позиції адогматизму формулюється метафізичний постулат «віра є ентелехія розуму» і тим самим встановлюється онтологічний зв'язок між цими основоположними філософськими категоріями. Взагалі розум людини не протистоїть вірі як такій, а віра у свою чергу не відкидає розум. Але в історії філософії сталося так, що віру і розум почали розглядати як опозиційні категорії. Слід підкреслити, що сприйняття Бога як розуму - найважливіший крок для людства. Розум і віра не повинні сприйматися антагоністами мислення. У Л. Шестова як і у С. Кіркегора відстоюється віра - абсурд, тобто віра, створена на абсурді. Але так як абсурд - це ще й антирозум, тоді віра збігається з антирозумом. У цих мислителів віра - це інший вимір мислення. Аналізуючи шестовське філософування, можна зробити висновок, що сучасний екзистенціальний простір європейського мислення вміщує в себе віру як ентелехію розуму. Ентелехія в Аристотеля означає перетворення можливості на дійсність. Розум є «повнота здійсненності» віри, бо віра значно ширша і глибша за розум. Вона потенційно містить у собі розумові начала, і якщо можуть існувати абсолютні умови (на рівні Божественної віри), то віра здатна повністю реалізуватися у розумі. Віра як форма «сущого» знаходить шлях до людського світу безліччю можливостей у тому числі і через абсурд. Але існує зворотній шлях від розуму до віри й не один. Л. Шестов обрав найпарадоксальніший - через абсурд: те, що розуму видається абсурдом, для віри є істиною. Цей шлях занадто складний для розуміння, а тому не кожен може сприйняти його як «свій» особливий шлях до віри, до Бога, до космічного безсмертя.

Зворотній шлях від розуму до віри з точки зору історичної плинності буття є процесуальним шляхом згортання актуального, існуючого реально в дещо потенційне, віртуальне. Це спроба зняття ентелехії через абсурдизацію історичного наповнення буття, позбавлення його будь-якого смислу в розгортанні у часі, це надприродне поглинання матерії і перетворення її на непричетну ні до чого ентропію. Це стан зникнення у Всесвіті розуму як чогось небувалого, потенційно нового, що здатне потім знову повернути людство до розуму.

Це трагедія Всесвіту, космічна трагедія, яка може мати хоч якесь значення, якщо збережеться віра повернення до Розуму. І то має бути Бог. Але це все ж таки шлях, що бентежить і позбавляє елементарної здатності до мислення, шлях божевілля. С. Кіркегор і Л. Шестов були переконані, що альтернативи на цьому шляху немає.

Четвертий розділ «Ретроспективна експлікація філософських ідей адогматизму» присвячений розгляду філософії адогматизму в контексті відтворення та своєрідної структури виявлення його спорідненості з вільнодумством і скептицизмом.

У першому підрозділі «Адогматичне вільнодумство як креативний опір дійсності» розглядається адогматичне вільнодумство як важливий чинник критичного мислення. Вільне мислення - це прерогатива свободи, і воно неможливе без відчуття переживання екзистенції свободи. Сильний духом індивід зберігає власну свободу мислення, а це і є з його боку креативним опором дійсності. Опинившись у дійсному житті, яке є абсурдним, людина розуміє, що треба мислити інакше, всупереч принципам, що панують, тому вільнодумство можна розглядати як рішучість індивіда до дій. Л. Шестов розумів, що шлях до вільнодумства пролягає через життя, а сумнів прокладає шлях до опору. У наш час суспільним носієм вільнодумства виступає еліта, яка здатна критично ставитися до сучасності.

У роботі висловлюється думка, що адогматичне вільнодумство - це шлях до глибокої віри, яка звільнює від «раціональної омани». У розгортанні вільнодумства велике значення має стрибок у мисленні. Саме він дає парадоксальне переосмислення буттєвих ситуацій, які не задовольняють людину.

Л. Шестов, і М. Гайдеггер стверджують, що кожна людина має право мислити по-своєму. А це і є екзистенціальним закликом до адогматичного вільнодумства. Гайдеггерівське мислення співпадає з адогматизмом у його вільнодумному прояві. У певному значенні вільнодумство започатковує культуру ставлення до дійсності і цим забезпечує адогматизму відповідне місце у філософії. Спираючись на критицизм С. Кіркегора і М. Гайдеггера, зроблено висновок, що саме мислення про абсолют (Бога) є самостійним мисленням абсолюту в окремій людині, а тому вільнодумство взагалі має бути необхідністю адогматичного мислення. Креативний опір дійсності є не лише теоретичним аспектом адогматичного філософування, але й нагальною потребою пошуку нових підходів до світоглядної оцінки непростих сучасних реалій.

У другому підрозділі «Аргумент безпідставності адогматичної думки та її життєва обґрунтованість: контр раціональний аспект мислення» розкривається адогматичне мислення з боку його життєвої обґрунтованості. Вже з розгляду адогматичного вільнодумства, в основі якого лежить свобода мислення, логічно витікає безпідставність суджень. Ця безпідставність виступає як певний аргумент адогматичної думки. Існує колізія між наявністю аргументу безпідставності адогматичної думки і її життєвою обґрунтованістю, що і зумовлює відповідну інтелектуальну реакцію у вигляді контр раціонального мислення. Сучасна буттєва ситуація, в якій перебуває людина і світ, тривожна, бо думка заміщується інформаційними технологіями. Тому ми можемо стверджувати, що наші уявлення про обґрунтованість мислення не такі вже й достовірні, але, на жаль, ми ще не навчилися довіряти безпідставній адогматичній думці, яка вільно почуває себе серед алогізмів, парадоксів та абсурду. У творчому процесі безпідставність мислення означає одне - не варто шукати обґрунтування тому, що народжується.

Але безпідставності протистоїть життєва обґрунтованість адогматичної думки. Л. Шестов вибудовує своєрідну діалектику відношень між безпідставністю та обґрунтованістю адогматичної думки. З одного боку, життєва обґрунтованість її міститься в тій же безпідставності, а з іншого - безпідставність присутня і в самій життєвій обґрунтованості. Через цю суперечливість відкривається новий аспект адогматичного мислення - контр раціональність. Протиставлення раціональності існує у сфері повсякденності. Для Л. Шестова ця обставина набула великого значення: свої тексти він вибудовує у вигляді наративного розгортання колізій між безпідставністю різних суджень та життєвим обґрунтуванням власних поглядів.

Стосовно нігілізму слід зазначити, що існує перетин активного і пасивного нігілізму з адогматизмом. Пасивна форма тяжіє до безпідставності, активна - спрямована на обґрунтованість. Коли безпідставність та обґрунтованість опиняються поруч, мислення стає контр раціональним як суперечлива присутність в одному судженні елементів раціонального та ірраціонального. Звідси і поява абсурду, парадоксальності думок.

Контр раціональність, визрівши в мисленні людини, не обминає її поведінки. Л. Шестов наділяє розум здатністю до контр раціонального мислення як парадоксальної форми його діяльності.

У результаті здійсненого аналізу стає зрозумілим, що серед нескінченної кількості філософських систем майже кожна з них розпочинається і завершується адогматизмом. Вперше, коли аргумент безпідставності стає засновником для створення нової філософії; вдруге, коли «обґрунтованість» стає засобом самозахисту від критики з боку вже існуючих філософій. Зрілість філософської системи визначається тим, як близько здатна вона розглядати безпідставність та обґрунтованість, поставивши їх поруч, тобто наскільки ліберально вона здатна сприймати і відстоювати контр раціональний аспект мислення.

У третьому підрозділі «Метафізичний скепсис адогматизму: екзистенція сумніву та феномен скептицизму» розкривається ставлення адогматизму Л. Шестова до метафізики, аналізується екзистенція сумніву. Адогматизм скептично настроєний проти метафізики, але при цьому спостерігається парадоксальна картина: чим більше адогматизм спрямовує зусиль на критику метафізики, тим більше його скепсис виглядає метафізичним. Тому у Л. Шестова можна знайти своєрідні «метафізичні» постулати, які є висхідними в розгортанні критики метафізики з позиції адогматизму. Так як, згідно з Л. Шестовим, метафізика ніколи не досягне повної перемоги, то є слушною думка, яка перетворює метафізичний скепсис на екзистенцію сумніву, ставлячи її поряд з феноменом скептицизму. У метафізиці Л. Шестова цікавить її здатність відгукуватися на запити людського буття з його екзистенціями, боріннями духу та життєвими суперечностями. До аналізу залучається і Е. Гуссерль. Згідно з цим мислителем, криза розуму тягне за собою «екзистенціальну кризу буття» і навпаки. Якщо постійно залишатись у цьому кризовому колі, то для людей сьогодення існує загроза потонути в морі скепсису. Ось чому розкриття змісту метафізичного скепсису через феномен скептицизму та екзистенцію сумніву має ключове значення для метафізичного розуміння сучасного європейського адогматизму. Але ж саме в адогматизмі ми спостерігаємо постійне напружене протистояння гносеологічної та аксеологічної сторін буття. Це зумовлює присутність подвійної рефлексії в адогматичному мисленні. Завдяки цій рефлексії адогматизм заглиблюється своїми ідеями в життєвий простір людини.

Сумнів може виступати і як феномен, і як екзистенція, виявляючи таку специфічну бімодальність. В міру того як сумнів почав виступати бімодально, сам скептицизм як критична філософія почав перебудовуватися в ширшу сферу філософування - в адогматизм.

Отже, адогматизм виступає філософською традицією протистояння догматизму. Як зазначалося ще в першому розділі, безумовним є те, що адогматизм слід вважати «спорідненим» скептицизму, а також розглядати його поряд з нігілізмом і постмодернізмом як філософію критичного спрямування. Допустимо вважати адогматизм саморефлексією скептицизму. Уособлений сумнів має екзистенційний характер. Жоден мислитель не гарантований від попадання в пастку скептицизму, назва якої - парадоксальність мислення. Сумнів народжується як філософський настрій і є особистісним переживанням, екзистенцією, а тому жодній об'єктивації не підлягає.

П'ятий розділ «Трансформація філософських ідей адогматизму у концептуальні засади інтегрального раціоналізму» присвячений розгляду у площині формули «віра - ентелехія розуму» та екзистенціалів С. Кіркегора «від дійсності до можливості» та від «можливості до дійсності», трансформацію філософії адогматизму в засади інтегрального раціоналізму з виходом на науковий контекст. У першому підрозділі «Адогматичне відображення формули «віра-ентелехія розуму» у концепцію інтегрального раціоналізму» показано, що в умовах нехтування духовними ідеалами і кризи раціоналізму виникають нові відношення між розумом та вірою. Як було підкреслено раніше, європейський адогматизм виконує конструктивну роль творчого філософського мислення; розум повинен творити людину, а не знищувати її єство, як це відбувається в умовах техногенної цивілізації. Проте сам розум виконати цю місію неспроможний, це можливо лише в поєднанні з вірою. Розум спрямовується вірою, а віра розкривається розумом, і це дає підстави стверджувати: віра є «ентелехія розуму». У дослідженні підкреслено, що розумне ставлення до світу не може здійснюватися без віри: ідея божественного створення світу освячує розум, а розум, не освячений вірою, є безвідповідальним. Саме філософія європейського адогматизму стає на заваді такій безвідповідальності. Формула «віра є ентелехія розуму» своїми складовими вказує нам на смислове поєднання філософії (ентелехії), релігії (віри) та науки (розуму). Коли ми говоримо про адогматичне відображення формули «віра є ентелехія розуму», то маємо на увазі те, що для її сприйняття потрібне трьохвимірне (філософсько - релігійно - наукове) мислення, яке ми і називаємо інтегральним раціоналізмом.

Згідно з цим «парадокс віри» тепер полягає не у відмові від розуму, а, навпаки, віра стає його ентелехією. Те саме можна сказати і з приводу sola fide. Відтепер віра не уособлюється як єдиний вимір мислення, якому відкривається істина, але вона спонукає нас мислити глибше - ширше - трансверсально, кожного разу знаходячи адекватні переходи і шляхи до більш гнучких динамічних (адогматичних) форм пізнання світу. Те, що раніше С. Кіркегор і Л. Шестов поклали в основу своїх філософій у боротьбі з розумом, тепер вже висвітлюється в новому контексті сучасного адогматизму, в контексті виникнення інтегрального раціоналізму, який повинен посісти чільне місце в загально-філософській культурі мислення. Він стає в нагоді кожному індивіду, який прагне мислити не ординарно.

Формування інтегрального раціоналізму слід починати з пробудження релігійної віри. Саме з такого пробудження розум починає визнавати своє призначення. Перевтілення Божественного духу в розум вимагає від людини підносити те, що гідне творця, - життя, досконалість, мудрість. У світі немає нічого досконалішого, ніж життя, але воно вимагає до себе мудрого ставлення. Філософія надає людині мудрості, релігія переконує нас у незаперечності життя, а наука покликана творити досконалість. Це і є очевидністю інтегрального раціоналізму.

Сама ж духовна субстанція відкрита для якісної трансформації критичних адогматичних розмежувань між сферами філософії, релігії та науки в суцільну континуальну сферу критичного поєднуваного мислення інтегрального раціоналізму. Інтегральний раціоналізм робить розум рухливим, відкритим для об'єднання різних форм пізнання світу, здатним узгоджувати різнотипні раціональності і визнавати ірраціональне як свою протилежність на межі відсутності цих раціональності.

У другому підрозділі «Віртуальні світи С. Кіркегора: «від дійсності до можливості» та «від можливості до дійсності» здійснена філософська експлікація інтегрального раціоналізму на прикладі так званої віртуальної реальності.

Розкривається гра віри і розуму як показова модель інтегрального раціоналізму. На підставі деяких положень екзистенціалізму Кіркегора показані «буттєві прояви» віртуальної реальності, які збігаються з постмодерністськими.

Віртуальний світ С. Кіркегора такий, що його можна вважати філософсько-топологічною моделлю тих явищ, які відбуваються із психічними станами людини під час екзистенціювання. Без віри в повернення з віртуальної реальності увійти в неї неможливо, як і без віри в Бога неможливо увійти в царство небесне. Людина повинна зберегти в собі суто людське, а саме душу, навіть побувавши чи у віртуальній реальності, чи у космічному просторі, бо у всьому присутній Бог. Єдина його реальність не позбавляє людину віри, індивідуальності, обраної екзистенції. Парадокс у тому й полягає, що людина, виходячи за свої межі (екзистенціюючи), все ж залишається в собі, у царині Бога. З адогматичної точки зору у сприйнятті віртуальної реальності виникають обставини одночасності сприйняття того, що дійсність вища за можливість і навпаки. У логічному сенсі це є парадокс, адже це одночасна відмова і від віри, і від розуму. Тому в роботі для оцінки сприйняття віртуальної реальності через призму екзистенціювання запропоновано формулу контингентного адогматичного мислення. Така формула може бути використана в екзистенційно-феноменологічних концептуальних конструкціях створення віртуальної реальності з метою розбудови алгоритмів філософського аналізу явищ та предметів уявного характеру (фантомних образів, змін станів свідомості тощо).

У третьому підрозділі «Науковий контекст адогматизму Л. Шестова» розкритий підхід мислителя до наукового пізнання в контексті претензій науки відкривати «велику світову таїну». Згідно з Л. Шестовим, існуюча наука цього зробити не здатна.

Ми можемо стверджувати, що слід шукати інші напрямки наукового пізнання, які пов'язані з нетрадиційними методами досліджень. Цей аспект інтегрального раціоналізму постає як проблема взаємодії офіційно визнаної науки та неофіційної (паранауки), яка поширює засади досліджень і на сфери ірраціонального, парадоксального, аномального. Л. Шестов вважав, що завжди існували ненаукові прийоми пошуку істини. І от сучасна паранаука різними способами прокладає шлях до розкриття так званих резервних можливостей людини. Питання про об'єднання позицій науки та паранауки вирішує дієздатність та спроможність інтегрального раціоналізму. Л. Шестов пропонує поєднувати у своєму мисленні наукове і паранаукове ставлення до дійсності.

У роботі показано, як намагаються використати для пояснення деяких паранаукових доктрин синергетику. У намірі представників паранауки усвідомити сучасні теоретичні концепції у співставленні з власними наробками є позитив, спрямований на формування підґрунтя для інтегрального раціоналізму. Отже, рух мислення до інтегрального раціоналізму як нової форми мислення на підґрунті адогматичних ідей Л. Шестова має здійснюватись через методологічне подолання існуючих перешкод у порозумінні офіційної науки та неофіційної паранауки. В остаточному варіанті повинна з'явитися єдина наукова інституція, яка інтегрує в собі філософський онтологізм і релігійну переконаність.

Шестовська критика науки не є прямим відстоюванням паранауки, проте цей критичний настрій зумовлює нові відносини між філософією, наукою і релігією - це відносини «пізнавального консенсусу», або «всі судження мають право на існування». Паранауковий «позитив» Л. Шестова полягає у спробі онтологізувати проблему «можливості неможливого» через включення її у філософський, науковий та релігійний контексти одночасно. У випадку визнання онтологічної проблеми «можливості неможливого» вірогідністю досягнення уявного горизонту пізнання світу філософія, наука і релігія мають визначитися зі спільними шляхами осягнення метафізичної сутності цієї проблеми, одним з яких є інтегральний раціоналізм. Критика Л. Шестовим науки надає нам додаткові вагомі підстави для творчої розробки концепції інтегрального раціоналізму на філософсько-методологічному підґрунті сучасного європейського адогматизму.

ВИСНОВКИ

У висновках підводяться підсумки дослідження, відзначається, що європейський адогматизм як невід'ємна частина європейського інтелектуалізму постає потужною креативною силою, яка поєднує в собі філософську традицію критичного світосприйняття і творчу варіантність нинішнього мислення, спирається на історію та сучасність.

Історичність є актуальністю адогматичного філософування, часовим виміром досконалості загальної культури людства, яке невпинно прагне пізнати сенс свого буття. У досягненні цієї високої мети у нього, крім розуму і віри, інших засобів немає. І те, що людство переслідують час від часу лиха та потрясіння, свідчить про наявність глибокого парадоксу у відношеннях між розумом та вірою - спробою взаємного подолання у визначенні цієї найвищої істини буття замість того, щоб стати поряд на одному аксіологічному рівні, позначеному фундаментальним принципом «віра є ентелехія розуму». У широкому сенсі ця формула була, є і буде ментальною ареною зіткнення різних філософських систем і течій за право бути домінуючим світоглядом, що поглинає в собі досвід минулого, реалії сучасності та перспективи майбутнього. Європейський адогматизм визрів у цій боротьбі онтологічно і креативно. Певний час, перебуваючи у латентному стані під поверхнею різних критичних філософій та в глибинних думках мислителів, які протистояли наступу раціоналізму, він набував характерних для нього ознак, форми та змісту. С. Кіркегор і Л. Шестов стали виразниками головних ідей адогматизму, залишивши після себе творчу спадщину, яка містить у собі величезний інтелектуальний потенціал, здатний за відповідних умов історико-філософського аналізу перетворитися на сучасну критичну парадигму європейського адогматизму. Дослідницьке поле, яке окреслюється умовними межами його ідейного змісту, виявилося досить різноплановим, багатоаспектним та продуктивним з точки зору взаємодії з філософськими течіями скептизму, нігілізму і постмодернізму.

Становлення європейського адогматизму як філософії критичного мислення відбулося на онтологічному підґрунті фідеїстичної інтроспекції С. Кіркегора та метарефлексії Л. Шестова, що обумовило екзистенційний прорив філософської думки за межі парадоксальності й абсурдності людського буття і тим самим відкрило шлях до його адогматичного сприйняття.

С. Кіркегор своїм філософуванням довів, що хоча розум відкриває нам очі на світ, але він нічого не сповіщає про те, що з побаченого робить з нас людину, лише віра відкриває нам горизонт, де ми впізнаємо суто людське.

Метафізичний постулат «віра є ентелехія розуму» дає можливість встановити онтологічний зв'язок між цими основоположними філософськими категоріями і слугує підставою обґрунтування концепції інтегрального раціоналізму. Методологічна трансформація філософських ідей і сутнісних рис адогматизму в концептуальні засади інтегрального раціоналізму свідчить про конструктивні можливості адогматичного мислення, спрямованого на гармонійне поєднання філософських, наукових та релігійних форм пізнання світу.

Спираючись на концептуальні засади інтегрального раціоналізму і уявлення С. Кіркегора про внутрішні світи індивіда, здійснена спроба логіко-інтуїтивної реконструкції віртуальної реальності з метою розширення меж адогматичного мислення.

Концепція адогматизму слугує теоретико-методологічною підставою вирішення актуальної проблеми взаємодії офіційної науки і так званої паранауки, яка набула особливої гостроти останнім часом, і вироблення стратегії порозуміння між ними у площині втілення засад інтегрального раціоналізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Петрушов В.М. Атакуючий адогматизм // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - Вип. 52. - С. 154-156.

2. Петрушов В.М. Античний скептицизм як висхідна форма європейського адогматичного мислення // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - Вип. 53. - С. 56-64.

3. Петрушов В.М. Адогматизм Лева Шестова як вирок сучасному розуму // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український центр духовної культури, 2006. - Вип. 59. - С. 56-65.

4. Петрушов В.М. Контрадикторні фрагменти філософії Лева Шестова у контексті феноменології Едмунда Гуссерля // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - Київ-Полтава, 2006. - Вип. 16. - С. 3-12.

5. Петрушов В.М. Адогматичний дух Заратустри в суперечці з вічним блаженством Квідама // Наукові записки Харківського університету повітряних сил. Соціальна філософія. Психологія. - Харків: ХУПС, 2007. - Вип. 3(29). - С. 39-44.

6. Петрушов В.М. Адогматичний контекст наукових і «антинаукових» поглядів на проблему «можливості неможливого» // Вісник Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - Харків, 2007. - №791 - С. 98-105.

7. Петрушов В.М. Кіркегорівська критика неспроможності спекулятивного мислення бути підґрунтям сприйняття християнства // Філософські пошуки. -Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2007. - Вип.. 25. - С. 215-232.

8. Петрушов В.М. Кіркегор і Гегель: два погляди на історичність християнства // Культура народов Причорноморья. Научный журнал. -Симферополь, 2007. - №118 - С. 113-117.

9. Петрушов В.М. Контрадикторні фрагменти філософії // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - Київ-Полтава, 2007. - Вип. 17. - С. 16-29.

10. Петрушов В.М. Ретроспективна актуалізація творчості Лева Шестова в інтерпретації Альбера Камю // Мультиверсум. Філософський альманах, - К.: Український центр духовної культури, 2007. - Вип. 66. - С. 123-133.

11. Петрушов В.М. Ф. Ніцше - Л. Шестов, «по той бік добра і зла» //Наукові записки Харківського університету повітряних сил. Соціальна філософія. Психологія. - Харків: ХУПС, 2007. - Вип. 2(28). - С. 108-116.

12. Петрушов В.М. Екзистенціальний простір європейського мислення в поєднанні віри і розуму (У площині думок С. Кіркегора і Л. Шестова) // Гуманітарний часопис. Харківський національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний університет», 2007. - №4 - С.12-22.

13. Петрушов В.М. Абсурд і парадокс як модуси адогматичного мислення// Наукові записки Харківського університету повітряних сил. Соціальна філософія. Психологія. -Харків: ХУПС, 2008 - Вип. 1(30). - С. 50-56.

14. Петрушов В.М. Адогматичні вияви постмодернізму// Філософські проблеми гуманітарних наук. Наукове видання Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. - Київ, 2008. - №12-13. - С. 83-88.

15. Петрушов В.М. Адогматичні екзистенціали у філософії Л. Шестова. // Вісник національного технічного університету України (Київський політехнічний інститут). Філософія, психологія, педагогіка. - Київ: КПІ. 2008. - №1(22) - С. 55-61.

16. Петрушов В.М. Археологія скептицизму - концептуальне відображення сучасного адогматизму // Мультиверсум. Філософський альманах. - Київ, 2008. - Вип. 69. - С. 68-75.

17. Петрушов В.М. Аспектність трансверсального розуму та його адогматична складова. (У контексті європейської мультиментальності). // POS OFFICE, Образи часу - образи світу. Вісник Харківського Національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія: Теорія культури і філософія науки. - Харків, 2008. - №813 - С. 80-92.

18. Петрушов В.М. «Від дійсності до можливості» та «від можливості до дійсності» як способи адогматичного сприйняття віртуальної реальності з позиції екзистенціалізму Кіркегора // Філософські перипетії. Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. - Харків, 2008, №812. - С. 147-153.

19. Петрушов В.М. Викриття обмеженості «церковної теорії» у відображенні суті християнства // Політехнічний вісник. Збірник наукових праць. - Київ: Вид-во ІНТАС, 2008. - Вип. 32. - С. 30-36.

20. Петрушов В.М. Європейські інтуїції Л. Шестова і їх сучасні проекції // Гуманітарний часопис. Харківський національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут». - Харків, 2008. - №2. - С. 5-12.

21. Петрушов В.М. Іронічно-скептична філософія С. Кіркегора і місце у ній подвійної рефлексії // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - Київ-Полтава, 2008. - Вип. 18 - С. 3-12. філософський адогматизм нігілізм

22. Петрушов В.М. Онтологічна спорідненість синектичного мислення і шестовського адогматизму // Філософсько-антропологічні студії. - Київ: «Стилос». Дніпропетровськ ДНУ, 2008. - С. 454-461.

23. Петрушов В.М. Трансверсальний розум - некласична онтологія адогматизму // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. - Київ, 2008. - Вип. 19. - С. 3-15.

24. Петрушов В.М. Екзистенція сумніву та феномен скептицизму // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць. Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - Київ, 2008. - Вип. 3. - С. 81-89.

25. Петрушов В.М. Адогматизм - постмодернізм: метафілософський дискурс // Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український центр духовної культури, 2008. - Вип. 71. - С. 101-109.

Размещено на Allbest.ru