Синергетичні концепти в нелінійних соціально-культурних контекстах

з часом співвідношення лінійності і нелінійності докорінно змінилося. Спочатку А. Пуанкаре в кінці XIX століття доводить, що при нелінійній взаємодії кількох тіл можуть виникати хаотичні нестабільні орбіти, які істотно залежать від початкових умов і заздалегідь не можуть бути обчислені. Потім А.М. Колмогоров, В.І. Арнольд і Дж. К. Мозер доводять теорему, відповідно до якої траєкторії у фазовому просторі не є ні повністю регулярними, ні повністю нерегулярними, а істотно залежать від зовнішніх умов. Цим пояснюється відомий «ефект метелика», згідно з яким навіть незначні відхилення від початкових умов можуть призводити до різних траєкторій розвитку. Звідси випливає, що у разі нелінійної хаотичної системи неможливо заздалегідь обчислити майбутні напрями розвитку. Таким чином, невизначеність як сутнісна характеристика нелінійних систем отримала математичний опис. Отже, невизначеність не є наслідком недоліку інформації, як це уявлялося в лінійній парадигмі. З погляду нелінійних уявлень невизначеність є онтологічною і виражається в неможливості обчислити всю траєкторію руху системи за початковими умовами.

Відомо кілька видів нелінійних систем, які розглянуто в дисертації. По-перше, це консервативні закриті нелінійні системи, у яких може виникнути самоорганізація типу солитонів або усамітнених хвиль. У таких системах внутрішні причини викликають процеси самоорганізації. По-друге, це дисипативні системи, які характеризуються відкритістю та віддаленістю від рівноваги. В цьому випадку підставою для змін є не внутрішні, а зовнішні чинники.

У синергетичній науковій парадигмі концепт нелінійності отримує онтологічне, світоглядне і методологічне розширення. Існування множинності станів, багатоваріантності шляхів розвитку, а також необоротність і періодичність - характерні особливості нелінійних систем. Підставою багатоваріантності є перш за все проходження системи через особливі точки - точки біфуркації, у яких система знаходиться в сильно нерівноважному стані.

Біфуркація - це одне з втілень нелінійності. Саме у точці біфуркації відбувається переривання поступовості, пошук нового, здійснення можливого з багатьох варіантів. Система немов би розпадається, входить у стан хаосу і знов збирається в іншу конфігурацію елементів. Іншими словами, нелінійність на практиці означає також і необоротність, флуктуаційність, переходи від порядку до хаосу і від хаосу до іншого порядку.

У дисертації підкреслюється, що в нелінійних системах, на відміну від лінійних, відбувається вплив системи на саму себе. Тому характеристики таких систем істотно залежать від процесів, які в них відбуваються. І, навпаки, процеси, які відбуваються в системі, впливають на характеристики останньої. Саме це, на думку дисертанта, і лежить в основі багатоваріантності шляхів розвитку, наявності вибору і необоротності.

У дисертації аналізуються сучасні наукові теорії, в яких складні системи досліджуються як нелінійні, що впливають на самих себе, серед яких концепція аутопоетичних систем та інактивованого пізнання Умберто Матурани і Франциско Варели, а також теорія само референтних систем Ніколаса Лумана.

Зазначається, що теорія аутопоейзису стала підставою для розробки У. Матураною і Ф. Варелою концепції інактивованого пізнання. Одне з найважливіших понять цієї концепції - рефлексія, яка інтерпретується авторами як пізнання того, як ми пізнаємо. Саме цей момент дуже часто вислизає з уваги західної культури, яка налаштована переважно на дію. Проте, що б ми не робили, ми невід'ємні від наших уявлень про світ. А те, що ми збираємося зробити, пов'язано, перш за й нашого пізнання.

Концепція інактивованого, або ситуаційного, пізнання сьогодні є такою, що веде до розвитку різних напрямів когнітивних наук. У процесі пізнання і об'єкт, і суб'єкт активно детермінують один одного, змінюються у взаємодії один з одним. Пізнання невіддільне від суб'єкта, що пізнає, в процесі пізнання відбувається конструювання як внутрішнього, так і зовнішнього світу. Це творчий коеволюційний синергетичний процес, в якому здійснюється кодетерминація і когерентний розвиток зовнішнього і внутрішнього.

Як бачимо, концепція аутопоейзису та інактивованого пізнання побудована на розумінні нелінійних об'єктів як складних, циклічно детермінованих, що здійснюють вплив на самих себе, самовідтворюються, тобто нелінійних. На сьогодні ця теорія успішно застосовується в соціології, епістемології, когнітивних і гуманітарних науках.

Теорія аутопоейзису у застосуванні до соціальних систем, приводить Н. Лумана до розуміння змін в пізнанні. Н. Луман представляє процес пізнання як самореферетний, реалізований самореференціями. З цих позицій і соціальна система суспільства, і соціальна система науки є особливими самозумовленими аутопоетичними системами. Тобто концепції самореферентних систем посідають центральне місце в теорії науки.

Таким чином, і в концепції інактивованого пізнання, і в концепції аутопоетичних систем Н. Лумана складні системи розуміються як такі, що впливають самі на себе, самодіючі, самореферентні, тобто в нашому розумінні - нелінійні. Так само інтерпретоване поняття нелінійності як впливу складної системи на саму себе дає можливість інакше поглянути і пояснити такі явища, як людська рефлексивність, зворотний зв'язок у складних системах різної природи (економічних, соціальних, біологічних, екологічних й ін.), істотно розширити вплив нелінійної методології на такі галузі, як соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент та інші науки, в центрі дослідження яких знаходиться людина. Проте сприйняття даних систем такими, що впливають самі на себе, дослідження їх як нелінійних є характерним здебільшого для постнекласичного знання.

У дисертації наголошується, що тільки складні системи можуть бути нелінійними, а нелінійні - можливісними. Тому всі три концепти (складність, нелінійність і можливісність) є взаємопов'язаними. Можна розглядати складність як властивість об'єкта, що самодіє та самоорганізується, нелінійність - як підставу, а можливісність - як спосіб розгортання цього об'єкта. Процес самовпливу, самодії - багатогранний і неоднозначний. Можна говорити про внутрішні самовплив та самодію, у результаті яких змінюються стосунки об'єкта з середовищем, можуть також відбутися й внутрішні трансформації об'єкта як наслідки зовнішнього впливу.

Уявлення про нелінійність як про самовплив дає можливість інакше поглянути на процеси самоорганізації в нелінійних середовищах. Самоорганізація може бути розглянута, зокрема, як когерентний вплив середовища на самого себе. Нелінійність - це вже не суто науковий термін, а певна характеристика мислення й дії, адекватна складному нелінійному світу, в якому ми живемо. У сучасній культурі нелінійність означає здатність до самодії, самовибудовування, до виходу за свої межі (трансгресії), а свободу при цьому можна трактувати як «пізнану можливість». Сама ж нелінійність актуалізується як математичний термін, як стан|достаток| об'єкту дослідження, як характеристика науки, як методологія. Запропоноване світоглядне розширення поняття "нелінійність" дає можливість|спроможність| повнішої експлікації| процесів самоорганізації в предметній|предметній| області різних наук.

Другий підрозділ «Основні концептуальні характеристики становлення та функціонування складних систем» присвячений аналізу таких ключових парних концептів, як рівноважність/нерівноважність, стійкість/нестійкість, стабільність /нестабільність. Показується подібність та відмінність цих понять, надається характеристика основним станам|достатки| складних систем, що розвиваються, - стабільно стійкий, нестабільно стійкий, стабільно нестійкий, нестабільно нестійкий, виявляється взаємозв'язок даних концептів з|із| такими, як «нелінійність», «відкритість», «складність».

Поняття «рівновага», «рівноважність»/«нерівноважність» є найбільш давніми і фундаментальними поняттями, оскільки рівновага і рівноважні стани систем були досліджені раніше інших станів (стану розвитку, наприклад). Класичні природничо-наукові концепції досліджують переважно саме такі стани, але ними не вичерпується різноманіття станів природних та соціальних об'єктів.

У механіці рівновага - це своєрідний «стан спокою», при якому і швидкості, і прискорення всіх матеріальних точок дорівнюють нулю. Це означає, що результат дії сил у будь-який момент часу дорівнює нулю, а порушення цього балансу привзодить до порушення рівноваги. Іншими словами, в рівноважних системах вплив середовища не є важливим, визначальним. Тому рівновага системи - це ідеальний внутрішній стан|достаток|, що досягається для замкнутих та ізольованих систем або для систем, які нічим не обмінюються з навколишнім середовищем, що є свого роду ідеалізацією. Проте уявлення про рівноважні або такі, що тяжіють до рівноваги, системи, довгий час було панівним. Такі уявлення були пояснювальною моделлю для багатьох розділів наукового знання. Особливо це характерно для економіки. Описувалися рівноважні стани, або тяжіння до них, при цьому застосовувався математичний апарат лінійної динаміки.

У складних об'єктах, що розвиваються та самоорганізуються, співіснують рівновага і нерівновага за умови провідного положення останньої. Синергетичний підхід має справу перш за все з системами нерівноважними, тобто відкритими, такими, що знаходяться в процесі становлення.

У дисертації розводяться поняття «стійкість» і «стабільність», зазначається, що застосування цих понять, особливо у сфері економічних і соціальних наук указує на неспівпадіння їх значень. Пропонується застосовувати термін «стабільний» як процесуальну характеристику, а термін «стійкий» - як такий, що описує взаємини об'єкта (складної системи, здатної до самоорганізації) із середовищем. Виходячи з цього дисертанткою визначаються основні стани складних систем: стабільний стійкий, нестабільний стійкий, стабільний нестійкий, нестабільний нестійкий. Рівновага, стійкість і стабільність, а також нерівноважність, нестійкість, нестабільність - різні стани|достатки| систем і процесів: рівновага (нерівноважність) - описує внутрішній стан системи; стійкість (нестійкість) - описує вплив середовища на систему, взаємодію з середовищем, стан, при якому система чутлива до зовнішніх дій, або ступінь впливу зовнішніх дій на стан системи; стабільність (нестабільність) - часова характеристика протікання процесу взаємодії системи з середовищем.

Вивченню складних систем присвячений четвертий розділ дослідження «Динаміка змін синергетичних концептів у контексті перетину природничо-наукового та гуманітарного знання». Дана фундаментальна теоретична проблема за своєю суттю зводиться до питання про те, що взагалі ми можемо або не можемо знати про складні системи і чому відбувається|походить| ускладнення одних і деградація деяких інших систем.

У першому підрозділі «Еволюція концепту «складність» в сучасних наукових контекстах» показані трансформації концепту «складність» - від характеристики систем до складнісності як стану мислення, невід'ємної характеристики сучасних технологій, сучасних практик.

Концепт «складність» також є багатозначним і змінює свій смисл і значення зі зміною типів раціональності. Складність розглядається, по-перше, як властивість об'єктів, що вивчаються, по-друге, як характеристика сучасної науки, по-третє, як якість мислення.

Аналізуються поступові зміни в розумінні складного. Однією з перших наук, що звернулася до дослідження складності, була класична термодинаміка, яка вивчала системи, що складаються з великої кількості елементів. Суть цієї проблеми фокусувалася в початковій фундаментальній ідеалізації класичної термодинаміки - в понятті замкненої та ізольованої системи. У замкнених рівноважних системах інформація не може ні породжуватися, ні зберігатися. У відкритих же системах, як відомо, за певних умов можуть виникати специфічні просторові або часові структури. Колективна поведінка не тільки виникає, але й знаходить свій сенс у співвідношенні з навколишнім середовищем. Через взаємодію з навколишнім середовищем відбувається відбір корисної інформації, що також є важливим, зокрема, для виживання організму.

Суттєвим у процесі пізнання складного є проблема його виникнення, знаходження способів формоутворення, можливість зміни цих форм, здійснення морфогенезу, утворення складного з простого, цілого з частин. Практично всі ці проблеми знаходяться на початковій стадії свого вивчення.

Виходячи з порівняльного аналізу різних підходів до розуміння складного (І. Пригожин, Г. Хакен, Московська синергетична школа, Інститут дослідження складних адаптивних систем у Санта-фе, Е. Морен, К. Майнцер) у роботі констатується, що пізнання складного припускає додатковість різних підходів, концепцій, моделей, точок зору і т. п. Саме пізнання складного відбувається не лінійно, а, скоріше, віялоподібно, відразу по кількох напрямах, об'ємно, комунікативно, поліфонічно. На думку здобувача, ріднить ці концепції погляд на роль суб'єкта в процесі пізнання, на його принципову невидалиність, невиключеність з цього процесу, а також самореферентність, нелінійність та когерентність еволюції об'єкта пізнання, суб'єкта, що пізнає, методів і засобів пізнання.

Своєрідним каталізатором трансформації розуміння складності є конвергентні технології, їх вплив на суспільство, культуру, економіку, життя окремої людини, її мислення, пізнання, світогляд. Мається на увазі кластер взаємозв'язаних так званих NBIС нано-, біо-, інфо-, когно- технологій, серед яких лідирують нанотехнології. Ці конвергуючі технології є синергійною єдністю постнекласичних практик, які розгортаються, стають у новому між- і трансдисциплінарному просторі знань та інформаційно-комунікативних технологій. Таке поєднання і взаємодія було названо складнісністю, а відповідне мислення - складнісним. Саме ці технології й практики потребують нового «мислення про складнісність», а це мислення, у свою чергу, вимагає критичної рефлексії, залучення всього арсеналу гуманітарного знання, тобто воно має бути і міждисциплінарним, і трансдисциплінарним.

Отже, теорія складності в різних її іпостасях виходить перш за все з нерозривності та єдності природного і соціального, взаємодетермінації| одного і іншого. Усвідомлення складності відбувається як голографічний процес, здійснюючись одночасно у кількох напрямах у природознавстві й технічному знанні, гуманітаристиці та соціології. На погляд дисертанта, даний термін має закріпитися в науці, оскільки відбиває еволюцію розвитку і пізнання складного - від складності як позначення стану об'єкта до складнісності як когерентного з'єднання стану об'єкта, адекватних йому методів і засобів пізнання, в єдності із самодією та самозмінами суб'єкта, що пізнає.

У другому підрозділі «Опис та розуміння мереж: від метафори до концепту» ми звертаємось до розгляду мереж як синергетичних об'єктів, аналізуємо спільності та відмінності систем і мереж, показуємо обмеженість системного підходу до дослідження мереж.

Мережа є складним нелінійним самореферентно змінюваним середовищем, що самоорганізуюється, на відміну від системи, де наявна структура, рівні ієрархії, присутня певна якісна і просторова визначеність.

Як співвідносяться системи і мережі, чи можна вивчити мережу, який рівень складності цього об'єкта вивчення. І в системі, і в мережі є засновки появи нового Але природа цього нового різна. У мережі, як і в системі, у результаті взаємодії між елементами виникає щось нове. Але в системі нове виникає як прояв цілого через взаємодію елементів, а в мережі важлива не стільки цілісність, отримана з елементів, а те, що вони породжують в результаті взаємодії. Мережа породжує новий смисл іншої природи, ніж самі взаємодіючі актори. Нові смисли з акторами не просто взаємодіють або комуніують, це, перш за все референтні саморефлективні інактивовані взаємодії.

Система є певною ієрархією, що припускає підпорядкованість елементів, рівнів, підсистем. Мережа ж існує як середовище, у якому присутні і взаємодіють якісь актори, або користувачі. Система вертикальна, але в ній наявні й горизонтальні зв'язки. Мережа ж переважно горизонтальна, в ній є вузли тяжіння. Система може бути розглянута як результат самоорганізації, процесуальне ціле що стало або стає, а мережа - як співтовариство вільних комунікуючих агентів, щось таке, що постійно стає, швидше процес, ніж результат. Особливістю мережі є неможливість її повного опису, оскільки мережа самореферентна і користувачі в ній принципово неусувні, інакше кажучи мережа існує тільки разом з присутніми в ній користувачами. Крім того, мережа трансгресивна, тобто відбувається виникнення нового, породження смислу, який певною мірою виходить за межі самої мережі. Можна окреслити основні характеристики мережі: самореферентность, неієрархічність, складність, можливісність, віртуальність, атрактивность, трансгресивність.

Інакше кажучи, мережа є новим середовищем комунікації, у якому значення безпосереднього обміну повідомленнями істотно знижується, але підвищується значення того, що є унікальним, що привертає загальну увагу. Тобто для систем важлива приналежність, а для мереж - увага і критичне ставлення до інформації.

Таким чином, і складні людиномірні системи, що самоорганізуються, і мережі є сучасними об'єктами наукового пізнання, кожна з них має свою якісну визначеність. Для вивчення цих об'єктів найбільш застосовним є синергетичний підхід, який розглядає їх як складні нелінійні можливісні явища, що знаходяться в процесі становлення, самореференції та інтерактивності.

У п'ятому розділі «Синергетичні концепти в соціально-економічному та освітньому контекстах» досліджуються роль і значення синергетичних концептів у різних контекстах - в дослідженні соціально-економічних системах та освіті, розглядається, яким чином синергетичні концепти можуть скластися у пояснювальний каркас для тієї чи іншої предметної області, указується, як у цих поясненнях будуть відбиті синергетичні концепти, що відображають здатність цих об'єктів до самодії та самодобудовування.

У першому підрозділі «Нелінійна методологія дослідження на прикладі соціально-економічних систем» розглядаються можливості нелінійної методології в застосуванні до соціально-економічних систем, дається характеристика основних атракторів розвитку сучасних соціально-економічних систем. Показана також зміна ролі держави. Зокрема, звертається увага на те, що головною функцією держави як системи, що управляє, є утворення середовища, у якому можливе (або неможливе) виникнення певних структур.

В останні роки почали з'явилася низка праць, присвячених соціальним і економічним проблемам, основні положення яких містять теоретико-пізнавальний апарат, методологію та термінологію, запозичену із синергетики. У них можна виділити головний момент: у всіх роботах соціально-економічні системи розуміються як складні нелінійні нерівноважні відкриті об'єкти, а соціальна самоорганізація характеризується як явище, що відбувається в нерівноважному соціально-економічному, культурному і природному середовищі.

У дисертації звертається увага на те, що для сучасного кризового стан єдиної капіталістичної економіки характерними є атрактори, які умовно можна назвати інноваційно-підприємницьким і кримінально-тіньовим. Коливання економіки, а отже, і всього соціально-економічного середовища в тій або іншій країні світу відбувається саме між цими гілками. Хоча кожна країна і проходить свій шлях, але загальні тенденції залишаються.

У межах синергетичного підходу здатність до підприємництва сприймається як особливий вид ресурсу господарської діяльності, а інноваційність визначається як основна риса підприємництва. З цих позицій аналізуються державні стратегії підтримки або розвитку підприємництва. Зокрема, наголошується, що створення середовища, прийнятних умов для всіх є набагато вигіднішим і чеснішим, ніж отримання пільг однією або кількома галузями, що відповідає стратегії розвитку підприємництва та вимагає від держави створення для цього такого середовища. Це означає, що функції держави змінюються. Від регулювання стосунків держава має перейти до створення правового соціально-культурного середовища, іншими словами, до створення умов для кооперації й самоорганізації людського капіталу та відстежування ефективності цих умов. За такого підходу держава з|із| органу управління перетворюється на стратегічного партнера та ефективного інноватора.

Головне завдання другого підрозділу «Синергетичне осмислення постнекласичних трансформацій в освіті» - показати практичне застосування синергетичної концепції в освіті. Розглядається також взаємозв'язок змін у сучасному суспільстві, науці з інноваціями в освіті. Аналізуються постнекласичні трансформації освіти, а саме: перехід до виховання нелінійного складнісного мислення. Нелінійне мислення розглядається як культурна цінність, якій відповідають форми поведінки і діяння вільних осіб. Досліджується проблема нового змісту навчальних предметів, роль навчальної книги, учителя і учня в навчальному процесі. Освіта з цих позицій сприймається як середовище особистісного самовибудовування.

Теперішній час характеризується як епоха біфуркації, глобальних змін у всіх сферах людського життя. Таке соціальне середовище, що постійно змінюється, вимагає спеціально підготовлених людей, висуває певні вимоги як до рівня компетентності тієї чи іншої особи, так і до її «людських якостей», здатності сприймати зміни, впливати на них, коли це можливо, а також впливати на себе, вибудовувати себе. Такі процеси вимагають, перш за все, перегляду способів трансляції людського досвіду і знань в умовах, коли ці знання дуже швидко застарівають.

Через освіту як соціальну систему проходять основні канали трансляції національного досвіду, формуються ментальні основи особистості, відбувається особистісне і національне самовизначення. Система освіти може стати одним з вирішальних моментів формування національної ідентичності, що сприятиме збереженню культурної самобутності, а отже, і різноманітності глобального соціуму. У суспільстві знань ключовою проблемою освіти стає не передача знань, як це не парадоксально, а інноваційні якості людини, її здатність до створення і сприйняття нового. Ці здібності, прагнення до їх формування і є новими культурними зразками, трансляція й розвиток яких має стати головним завданням сучасної освіти.

Людина уявляє світ нелінійним, нестабільним, імовірнісним і таким, що змінюється, отже, її мислення має відповідати такому світу. Такий тип мислення, проте, не дається людині сам по собі, він може і повинен бути сформований у процесі освіти. Під нелінійним мисленням ми розуміємо здатність людини адекватно сприймати й аналізувати, ухвалювати рішення та досягати поставлені цілі в складному нелінійному світі, що самоорганізуюється.

У сучасному філософському та педагогічному дискурсі освіта розглядається як складна система, що саморозвивається, та визначає не тільки соціальний процес, завдяки якому розвивається суспільство, але й процес становлення самої людини. Це два взаємозалежні рівні освіти, кожен з яких включає певний набір можливостей, спектр здійснення яких коливається між свободою і владою. Дискурс свободи і влади, таким чином, може здійснюватися як на внутрішньому рівні самосвідомості людини, так і на рівні соціальному істотно усвідомленій або неусвідомленій нею взаємодії внутрішніх і зовнішніх процесів.

Освіта як практика свободи протиставляється освіті як практиці домінування (влади). Така практика заперечує ізольованість і непричетність людини до світу, а також розглядає світ, який не може існувати окремо від людей.

синергетика концепт соціальний наука

Висновки

У висновках узагальнюються основні результати. Подаються положення, які дають підставу констатувати, що мета роботи досягнута, поставлені завдання виконані.

1. На основі аналізу змін самосвідомості науки в контексті наукових революцій і у зв'язку зі становленням синергетики як постнекласичного наукового знання, нами виявлено когерентне посилення природничо-наукового й гуманітарного знання. У постнекласиці відбувається зміна самого характеру наукової картини світу, що, в пов'язано в першу чергу з іншим розумінням об'єкта й суб'єкта пізнання, а також відносин між ними.

2. Дослідження загальнонаукових теорій, що послідовно змінювали одна одну - кібернетика, системний аналіз, екологія, синергетика - дало можливість зрозуміти, що становлення сучасного наукового дискурсу відбувається не шляхом заміни однієї теорії іншою, а через взаємовплив та взаємозбагачення цих теорій. Синергетика виникає як багатовимірний міждисциплінарний науковий рух, що не скасовує попередні наукові теорії, а стимулює розвиток у їх власних межах.

Подальший розвиток наукового знання в ряді кібернетика - системний підхід - екологія - синергетика зумовлює синтез цих напрямків, що особливо відчутний при дослідженні таких складних об'єктів як мережі.

3. На засадах порівняльного аналізу синергетики, лінгвістичних праць Ю.М. Лотмана й економічного вчення Ф. фон Хайєка простежено поширення синергетичних концептів, яке відбувається не тільки за допомогою використання синергетичних метафор або прямого впливу одного розділу науки на іншій. У багатьох випадках зміни, які притаманні тій або іншій науці, когерентні змінам у трансдисциплінарному контексті. Методологічна цінність синергетики саме й полягає в тому, що вона через строгі математичні докази, експлікувала багато з того, що було відомо раніше філософії й деяким іншим галузям наукового знання (особливо гуманітарного). Крім того, логіка розвитку окремих наук приводить до дослідження складних нелінійних нерівноважних систем.

4. Нелінійність представлено як ключовий синергетичний концепт у кількох іпостасях, тобто може використовуватися як математичне поняття, як характеристика стану об'єкту дослідження, як визначення певного етапу розвитку науки і як методологічний принцип. Ядром розуміння даного концепту є, на нашу думку, є вираз усвідомлення того, що нелінійний об'єкт є самодіючим. Звідси стає зрозумілим, що рефлексивність, самореферентність, рекурсивність і інші подібні явища є різними проявами нелінійних процесів. Дуже цікавими в даному контексті можуть бути також дослідження сучасних практик як нелінійних і занурених у нелінійні середовища, зокрема, здійснення відповідних змін в габітуальному підході. У цьому ж ряді також знаходяться психологічні, духовні, педагогічні практики, а також різні комунікаційні, економічні, управлінські практики. Це може бути темою майбутніх досліджень. Запропоноване нами світоглядне розширення поняття «нелінійність» як здатності складної системи впливати на саму себе, тобто здатності до самодії, самовпливу, самовибудовування дає можливість більш широкої експлікації процесів самоорганізації в предметних межах різних наук.

5. На основі аналізу таких провідних парних концептів як рівновага/нерівновага, стійкість/нестійкість, стабільність/нестабільність показані їх подібність та відмінність. Зокрема: рівновага/нерівновага описує внутрішній стан системи; стійкість/нестійкість відбиває вплив середовища на систему, взаємодію із середовищем, стан, при якому система чутлива до зовнішніх впливів, або ступінь дії зовнішніх впливів на стан системи; стабільність/нестабільність - часова процесуальна характеристика протікання процесу взаємодії системи із середовищем.

Для самоорганізації необхідне середовище, тому концепт «відкритість» або «незамкненість» здобуває в сучасному науковому контекстуальному полі особливий зміст і значення. Даний концепт пов'язаний з такими, як границя (межа) та середовище й всі вони розуміються через цей взаємозв'язок. Відкритість означає властивість системи мати напівпроникну або розмиту границю. Це розуміння виступає основою відповідного принципу пізнання складних систем, який передбачає, що зрозуміти поводження й функціонування таких систем неможливо без розгляду середовища, в яке вони занурені й з яким взаємодіють.

6. Складність є багатозначним терміном, що змінює свій смисл і значення зі зміною типів раціональності. У сучасному науковому дискурсі складність перестає бути тільки метафорою, стає поняттям, що переростає в концепт, розуміється як властивість досліджуваних об'єктів, характеристика сучасної науки, якість мислення. Наука про складність, що виникла зовсім недавно, розробляється в декількох наукових центрах у світі. Наука про складне - це міждисциплінарний підхід до дослідження, що спирається не тільки на природничі, але й гуманітарні науки, включає фізику, біологію, нейрофізіологію, психологію, соціальні, економічні й інші науки, вимагає не тільки раціоналістичного мислення, але й розвинутої інтуїції.

Смисл і значення всіх згаданих концептів не є незмінними й стійкими. Вони трансформуються, породжуючи при цьому несподівані змісти, змінюючи способи пізнання, відкриваючи нові й нові грані складного світу. Тому проблема вивчення даних і інших, можливо ще що тільки виникаючих концептів, вимагає постійної пильної уваги як з боку вчених, так і з боку філософів.

7. Особливим об'єктом вивчення, що тільки недавно з'явився в сучасному науковому дискурсі, є мережа. Мережа може бути розглянута як складне нелінійне самореферентне середовище, що самоорганізується. Основні методологічні підходи до таких об'єктів представляє синергетика.

На засадах проведеного порівняльного аналізу мереж і систем встановлено, що в межах обох типів об'єктів можуть складатись умови появи нового. Але природа цього нового різна. Мережа є суперскладним утворенням, оскільки вона процесуальна, у кожний момент інша, а також може містити в собі системи. Особливістю мережі є неможливість її повного опису, оскільки мережа самореферентна й користувачі в ній принципово не можуть бути відстороненими, тобто мережа існує тільки разом із присутніми в ній користувачами. Крім того, мережа трансгресивна, тобто відбувається виникнення нового, породження змісту, що немов би виходить за межі самої мережі.

Системний підхід не адекватний для дослідження мереж. Більша адекватність притаманна синергетичному підходу, оскільки він здатний описувати можливісний простір комунікацій, різноманіття внутрішнього досвіду, пошук і пізнання себе в безлічі діалогів і полілогів.

Можна припустити, що наукове визначення мережі буде таким же неоднозначним і світоглядно навантаженим, як і визначення системи. Це гранично широкі поняття. Можна намітити основні характеристики мережі: самореферентість, неієрархічність, складність, можливісність, віртуальність, атрактивність, трансгресивність. Вона існує як простір комунікацій, потрапивши в який актор стає іншим. У мережах комунікації відбуваються в реальному часі й не залежать від простору, відстаней.

У сучасному науковому дискурсі мережа розглядається і як поняття, і як концепт, як відправна точка певного підходу до вивчення відповідних об'єктів, а також як простір постнеклассических практик. Вивчення й презентація всіх іпостасей мережі - проблема майбутніх досліджень. Можливо, вивчення даних проблем зіллється в новий науковий напрямок, яке можна було б назвати нетологією.

8. Соціально-економічні системи - складні нелінійні об'єкти, що самоорганізуються, до пізнання яких може бути застосований синергетичний підхід. Умовами, що запускають самоорганізацію в соціально-економічних нелінійних системах-середовищах, можуть бути, зокрема, інновації та потреби в ресурсах.

Хаотичний стан у точці біфуркації приводить соціально-економічну систему до того, що наступний стійкий стан може визначатися атракторами, які умовно можна назвати інноваційно-підприємницьким та кримінальним-тіньовим. Щоб не був реалізований кримінальний-тіньовий атрактор, потрібні рішучі, можливо для більшості населення непопулярні заходи, які зможуть швидше й ефективніше створити таке соціально-економічне середовище, поводження агентів у якому притягувалося б до інноваційно-підприємницького атрактора. В результаті таких заходів має підвищитися соціальний захист населення, але в основному не як наслідок перерозподілу накопичених капіталів, а як результат розширення правового поля економічно діючих суб'єктів. Інакше кажучи, зміняться можливості самого економічного середовища, збільшаться й вирівняються можливості заняття легальним бізнесом для всіх економічних суб'єктів.

Створення позитивного соціально-економічного середовища має спиратися на відповідну стратегію розвитку підприємництва. Це значить, що змінюються функції держави. Від регулювання відносин держава має перейти до створення правового соціально-культурного середовища, умов для кооперації та самоорганізації людського капіталу з постійним відстежуванням ефективності цих умов.

9. Основним моментом, своєрідним «параметром порядку» у сучасному суспільстві є освіта, котра розуміється і як соціальний інститут, і як система-середовище особистісного самовибудовування. В ХХІ столітті необхідно перейти від навчання до освіти, тобто перенести акцент із необхідності засвоєння певної суми знань на цілеспрямоване формування особистості, її способу мислення й моральних орієнтирів, культурних зразків, що відповідають розвитку суспільства. У цьому випадку встановлюється примат мислення над засвоєнням знань, особистісного самовибудовування, освітньої мотивації, уміння працювати в колективі й визнавати позитив в іншій точці зору над успішністю, уміннями й навичками. Перехід до складнісного мислення, навчання такому мисленню може розглядатися як один з суттєвих превентивних заходів запобігання ризикам та катастрофам в сучасному світі.

У суспільстві знань визначальною проблемою освіти стає не передача знань, а інноваційні якості людини, її здатність до створення й сприйняття нового. Ці здатності, прагнення до їхнього формування і є новими культурними зразками, трансляція й розвиток яких має стати основним завданням сучасної освіти. Тобто проблема подальшого розвитку суспільства знань у певних відношеннях редукується до освіти.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Індивідуальна монографія

1. Кочубей Н.В. Синергетические концепты и нелинейные контексты / Н.В. Кочубей - Сумы : Университетская книга, 2009. - 236 с. ( 14,2 др. арк.)

Розділи в колективних монографіях

2. Кочубей Н.В. Становление самосознания постнеклассической науки / Н.В. Кочубей // Наука и образование. Путь в третье тысячелетие - К. : Вид.-во ПАРАПАН, 2008. - С. 148-161. (1 др. арк..)

3. Кочубей Н.В. Образ науки в эпоху постнеклассики / Н.В. Кочубей // Культурный контекст социальной самоорганизации. - К. : РВЦ Киевского университета. - 2006. - С. 192-203. (0,6 др. арк.)

4. Кочубей Н.В. Нелінійне мислення в освіті / Н.В. Кочубей // Філософські абриси сучасної освіти: Монографія. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2006. - С. 29-41. (0,7 др. арк.)

5. Кочубей Н.В. Синергетичні концепти в сучасному науковому дискурсі / Н.В. Кочубей // Синергетичне світобачення: наукові і педагогічні аспекти: Монографія. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. - С. 43-64. (1,6 др. арк.)

6. Кочубей Н.В. Синергетическая методология исследования социально-экономических систем в условиях информационного общества / Н.В. Кочубей, Р.В. Кочубей // Социально-экономические проблемы информационного общества: Монография. - Сумы : ИТД «Университетская книга», 2005. - С. 313-331. (1,5 др. арк.)

7. Кочубей Н. В. Сутність синергетичної парадигми. Нелінійний підхід / Н. В. Кочубей // Менеджмент і маркетинг інновацій : Монографія. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2004. - С. 582-588. (0,7 др. арк.)

Статті в наукових збірниках, що затверджені ВАК України як фахові наукові видання

1. Кочубей Н.В. Эволюция концепта «сложность» в современном научном дискурсе / Н.В. Кочубей // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. пр. Вип. 464-465 : Філософія. - Чернівці, 2009. - С. 90-96. (0,8 др. арк.)

2. Кочубей Н.В. Системы и сети: сходство и различие / Н.В. Кочубей // Філософія науки: традиції та інновації : наук. журнал. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009. - № 1. - С.82-89. (0,6 друк. арк.)

3. Кочубей Н.В. Становление этоса постнеклассической науки / Н.В. Кочубей // Філософські науки : зб. наук. пр. - Суми : СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009 - С. 50-56. (0,5 др. арк.)

4. Кочубей Н.В. Когерентність становлення природничо-наукового та гуманітарного дискурсу / Н.В. Кочубей // Філософські науки : зб. наук. пр. - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008. - С. 9-16. (0,6 др. арк.)

5. Кочубей Н.В. Методологічне розширення концепту «нелінійність» в сучасному науковому дискурсі / Наталія Кочубей // Філософські пошуки. Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки. Вип. XXVII - Львів-Одеса: Вид. «Центр Європи», 2008. - С. 117-126. (0,7 др. арк.)

6. Кочубей Н.В. Конкурентная економика Фридриха фон Хайека в контексте становления теории самоорганизации / Н.В. Кочубей // Інтелект. Особистість. Цивілізація: темат. зб. наук. пр. із соц. філос. пробл. Вип. 6 - Донецьк: ДонНУЕТ, 2008. - С. 387-397. (0,8 др. арк.)

7. Кочубей Н.В. Становлення наукових поглядів Ю.М.Лотмана в контексті теорії самоорганізації / Н. В. Кочубей // Проблеми гуманітарних наук: наук. зап. ДДПУ. Філософія. Вип. 21. - Дрогобич: ДДПУ, 2008. - С. 130-141. (0,7 др. арк.)

8. Кочубей Н.В. Эпистемологическая презентация концепта «нелинейность» в современном научном дискурсе / Н.В. Кочубей // Філософські науки : зб. наук. пр. - Суми : СумДПУ ім. А.С .Макаренка, 2007. - С. 56-64. (0,6 др. арк.)

9. Кочубей Н.В. Образовательные инновации в современном обществе / Н. В. Кочубей // Філософські науки : зб. наук. пр. Вип. 2 - Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. - С. 146-154. (0,6 др. арк.)

10. Кочубей Н.В. Освіта в суспільстві знань: загроза чи розвиток? / Н.В. Кочубей // Нова парадигма: журнал наук. пр. Вип. 65. -- К. : Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - Ч.1. - С. 303-310. (0,5 др. арк.)

11. Кочубей Н.В. Самосознание науки в эпоху постнеклассики Н.В. Кочубей // Філософські науки: зб. наук. пр. - Суми : СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 10-20. (0,7 др. арк.)

12. Кочубей Н.В. Мировоззренческий и методологический смысл понятия “нелинейность”/ Н.В. Кочубей // Практична філософія. - 2005. - № 2. - С. 60-65. (0,6 др. арк.)

13. Кочубей Н.В. Когерентность естественнонаучного и гуманитарного дискурса: семиотика, экономика, синергетика / Н.В. Кочубей // Практична філософія. - 2005. - № 4. - С. 33-39. (0,7 др. арк.)

14. Кочубей Н.В. Синергетические концепты в современном социально-экономическом знании / Н .В. Кочубей // Філософські науки: зб. наук. пр. - Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - С.3-9. (0,5 др. арк.)

15. Кочубей Н.В. Постнеклассическая эпистемология: становление новой рациональности / Н.В. Кочубей // Sententiae : наук. пр. Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). Спецвипуск № 1: Феномен раціональності. - Вінниця : Універсум, 2004. - С. 228-234. (0,5 др. арк.)

16. Кочубей Н.В. Становлення постнекласичної раціональності як зміна наукових пріоритетів / Н.В. Кочубей. // Філософські науки: зб. наук. пр. - Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. - С.50-56. (0,6 др. арк.)

17. Кочубей Н.В. Нелинейное мышление в образовании: смысл и значение постнеклассических трансформаций / Н.В. Кочубей // Філософські науки: зб. наук. пр. - Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. - С. 182-190. (0,7 др. арк.)

18. Кочубей Н.В. Самоорганизация предпринимательства и криминала в социально-экономических системах / Н.В. Кочубей // Практична філософія. - 2003, № 1. - С.146-153. (0,7 др. арк.)

19. Кочубей Н.В. Самоорганизацията в соціално-икономическите системи. Предприемачество и криминалитет / Н.В. Кочубей // Философски форум. - София, 2003. - № 11. - С. 48-57. (0,8 др. арк.)

20. Кочубей Н.В. Освіта: постнекласична трансформація / Н.В. Кочубей // Вища освіта України. - 2003. - № 3. - С.70-76. (0,6 др. арк.)

Тези наукових доповідей та повідомлень

1. Кочубей Н.В. Образование как среда личностного саморазвития / Н.В. Кочубей // Постдипломное образование: проблемы развития личности: материалы VIII междунар. науч.-практ. конф. кафедры педагогики и андрагогики. (С-Петербург, 7-8 апреля 2009 г.) - СПб.: Санкт-Петербургская академия постдипломного педагогического образования, 2009. - С.259-261.

2. Кочубей Н.В. Сложностность как характеристика современных практик / Н.В. Кочубей // Філософія повсякденності: матеріали міжнар. наук. конф. (Київ, 17 жовтня 2009 р.) - К. : Благодійна організація «Центр практичної філософії», 2009. - С. 75.

3. Кочубей Н.В. Нелінійність та складність як методологічні засади сучасної освіти / Н.В. Кочубей // Освіта і доля нації: матеріали X міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 3-4 жовтня 2009 р.) / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 2009, Харків : ХНПУ, 2009. - С. 87-88.

4. Кочубей Н.В. Освіта в суспільстві знань / Н.В. Кочубей // Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Суми, 17-18 березня 2009 р.) / Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. - Суми, РВВ СОІППО, 2009. - С. 79-81.

5. Кочубей Н.В. Антропологическое измерение научного дискурса в информационном обществе / Н.В. Кочубей // Философские проблемы биологии и медицины. Вып. 2 : Междисциплинарные аспекты биомедицины : сборник. - М. : Принтберри, 2008. - С. 41-43.

6. Кочубей Н.В. Свобода і влада як практики сучасної освіти / Н.В. Кочубей // Всеукраїнська наук.-практ. конф. «Освітні інновації: філософія, психологія, педагогіка» (Суми, 16-17 квітня 2008 р.) / Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. - Суми : РВВ СОІППО, 2008. - С. 52-154.

7. Кочубей Н.В. Этическое измерение науки в контексте её кризисного развития / Н.В. Кочубей // Тези виступів учасників Всеукр. наук. конф. «Планетарна цивілізація. Наука. Освіта» (Суми, 3-4 липня 2008 р.) / Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка. - Суми, СумДПУ. - 2008. - С. 90-92.

8. Кочубей Н.В. Підприємництво і кримінал з погляду теорії самоорганізації / Н.В. Кочубей // Актуальні проблеми професійного становлення особистості сучасного юриста: матеріали II Міжнародної наук.-практ. конф. (Суми, 12-13 травня 2007 р.) / Сумський юридичний факультет Харківського національного університету внутрішніх справ - Суми : Вид-во «Слобожанщина», 2007. - С.104-106.

9. Кочубей Н.В. Становление самосознания науки в эпоху гуманитарной революции / Н.В. Кочубей // Философия биологии и медицины. Вып. 1 : В поисках новой парадигмы : сборник. - М. : Принтберри, 2007. - С. 179-183.

10. Кочубей Н.В. Нелінійність як філософське обґрунтування освітніх трансформацій / Н.В. Кочубей // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. «Ідеї, реалії та перспективи освітніх інновацій: філософія, психологія, методика», (Суми 20-21 квітня 2006 р.) / Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. - Суми : СОІППО, 2006, - С. 81-85.

11. Кочубей Н.В. Самосознание науки в эпоху постнеклассики / Н.В. Кочубей // Тези доповідей міжнар. наук. конф. «Наука. Синергетика. Освіта» (Суми, 22-23 вересня 2005 р.) / Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка. - Суми : СумДПУ, 2005. - С. 23-25.

12. Кочубей Н.В. Синергетические концепты в современном научном дискурсе / Н.В. Кочубей // Философия и будущее цивилизации: тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса (Москва, 24-28 мая 2005 г.) : в 5 т. Т 1. - М. : Современные тетради, 2005.- С. 631.

13. Кочубей Н.В. Социальные трансформации как изменения социальных сред / Н.В. Кочубей // Наукові дослідження - теорія та експеримент “2005”: матеріали міжнар. наук. конф. (Полтава, 16-20 травня 2005 р.) / Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка. - Полтава : РВВ ПНТУ, 2005. - С.41-44.

14. Кочубей Н.В. Концепт «нелінійність в сучасному науковому дискурсі / Н.В. Кочубей // Дні науки філософського факультету - 2005 : матеріали міжнар. наук. конф. (Київ, 26-27 квітня 2005 р.) - Ч. 2. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2005. - С. 64-65.

15. Кочубей Н.В. Управление в эпоху постнеклассики / Н.В. Кочубей // Стратегии динамического развития России: единство самоорганизации и управления : материалы Первой междунар. науч.-практ. конф. (Москва, 16-18 июня 2004 г.). Т. 1. / под. ред. д. соц. н., проф. В.Л. Романова. - М. : Изд-во «Проспект», 2004. - С. 340-345.

Размещено на Allbest.ru